Рішення

від 28.02.2023 по справі 914/197/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2023 Справа № 914/197/23

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОРАДІАТОР, м.Київ;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю О Л Н О В А, Львівська область, Буський район, м.Буськ;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 74165,72грн.

Представники:

Позивача: Тодорюк О.Г. представник, адвокат (ордер від 05.01.2023р. серії ВС №1178962);

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

10.01.2023р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОРАДІАТОР від 05.01.2023р. б/н (вх. №208) до Товариства з обмеженою відповідальністю О Л Н О В А про стягнення заборгованості; ціна позову 99165,72грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати поставленого за Договором купівлі-продажу від 29.11.2021р. №43394616 товару.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.01.2023р. у цій справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволити; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 31.01.2023р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою суду від 31.01.2023р. у цій справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті до 28.02.2023р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою від 28.02.2023р. у цій справі постановлено заяву ТзОВ АВТОРАДІАТОР від 30.01.2023р. б/н (вх. №434/23 від 01.02.2023р.) про зменшення розміру позовних вимог прийняти; подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням заяви Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОРАДІАТОР від 30.01.2023р. б/н (вх. №434/23 від 01.02.2023р.) про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, зазначила про подання всіх наявних в Позивача доказів, на які покликається як на підставу заявлених позовних вимог.

В судовому засіданні представником Позивача подано Клопотання від 28.02.2023р. б/н, у якому просить суд долучити до матеріалів справи копію Платіжної інструкції від 02.02.2023р. №113 на суму 39900грн. про погашення Відповідачем боргу, стягнення якого є предметом спору у цій справі. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи. Після завершення судового засідання клопотання зареєстровано в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх. №5156/23.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України).

Згідно п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України).

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Пунктом 7 ухвали суду від 11.01.2023р. про відкриття провадження у цій справі постановлено Відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали, відповідно до ст.165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); одночасно надіслати (надати) Позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.01.2023р. про відкриття провадження у цій справі надіслано судом 11.01.2023р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 80500, Львівська область, м.Буськ, вул.В.Івасюка, буд.5, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 11.01.2023р., та вручено Відповідачу 14.01.2023р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414757025 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу від 31.01.2023р. у цій справі надіслано судом 02.02.2023р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 11.01.2023р., та вручено Відповідачу 09.02.2023р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414737784 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч.ч.3, 7 ст.120 ГПК України).

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17, а також Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Белеш та інші проти Чеської Республіки).

Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, «право на публічний розгляд», передбачене п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на «усне слухання». І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

У рішенні ЄСПЛ «Надточій проти України» зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

У рішенні "Пономарьов проти України" зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Судові рішення, пов`язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача, отримувались ним (зокрема, ухвали від 11.01.2023р. та від 31.01.2023р. у цій справі), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Сторонам достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.

Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними ("Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну ("Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст.202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 01.04.2021р. №763/0/15-21 «Про надання уніфікованих рекомендацій для судів усіх інстанцій та юрисдикцій щодо безпечної роботи в умовах карантину» вирішено рекомендувати судам застосовувати у діяльності уніфіковані рекомендації щодо безпечної роботи в умовах карантину, пунктом 4 яких встановлено довести до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами. При цьому відкладення розгляду справи можливе лише у крайньому разі, лише коли його проведення з використанням електронних засобів зв`язку неможливе через процедурні та технічні причини.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, визнання ухвалою суду від 31.01.2023р. явки повноважних представників Учасників справи в судове засідання 28.02.2023р. у цій справі не обов`язковою, беручи до уваги встановлені ст.248 ГПК України строки розгляду спору в порядку спрощеного позовного провадження, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами.

Позиція Позивача:

Позивач, з урахуванням заяви від 30.01.2023р. б/н (вх.№434/23 від 01.02.2023р.) про зменшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 39900грн. суми основного боргу з оплати поставленого за Договором купівлі-продажу від 29.11.2021р. №43394616 товару, 3170,39грн. 3% річних та 31095,33грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати товару за Договором.

В обґрунтування заявленого позову Позивач зазначає, що 29.11.2021р. між Позивачем та Відповідачем укладено Договір купівлі-продажу №43394616, за умовами якого Позивач зобов`язувався передавати Відповідачу Товар відповідно до поданих ним заявок, а Відповідач зобов`язувався приймати цей Товар та сплачувати його вартість на умовах, визначених Договором. Найменування (асортимент) товару (продукції), його кількість, загальна вартість узгоджуються Сторонами і вказуються в додатках (специфікаціях або накладних), які підписуються Сторонами та з моменту підписання стають невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п.3.2 Договору передача Покупцеві товару (продукції) за асортиментом, кількістю і якістю відбувається згідно видаткових накладних.

На виконання умов Договору відповідно до заявки Відповідача Позивач на підставі Видаткової накладної від 20.02.2022р. №22 передав у власність Відповідача товари загальною вартістю 254900грн., а саме: серцевина радіаторна алюмінієва 02935РВСАС в кількості 1 шт. вартістю 48962,05грн; серцевина радіаторна алюмінієва 02933РВ (1 шт.) вартістю 54640,47грн; серцевина радіаторна алюмінієва 02934РВ (1 шт.) вартістю 67377,08грн; радіатор охолодження NWC000 в кількості 1 шт. вартістю 63920,40грн.

При цьому, Позивач зазначає, що порядок оплати Товару визначений в пункті 5.2 Договору, відповідно до якого, Покупець зобов`язаний здійснити оплату вартості товару у розмірі 100% протягом 0 (нуль) банківських днів з дня фактичного отримання товару. Тобто, Покупець був зобов`язаний оплатити вартість товару (відповідно до рахунку на оплату № 89 від 29.11.2021) в день його отримання відповідно до Видаткової накладної (20.02.2022). Однак, 20.02.2022 Покупець не оплатив поставлений товар.

Позивач вказує, що Відповідачем згідно Платіжних доручень від 11.03.2022 №470 на суму 20000грн., від 14.03.2022 №476 15000грн., від 10.06.2022 №752 150000грн. та від 09.08.2022 №1028 5000грн. частково оплачено вартість товару на суму 190000грн.

Таким чином, заборгованість Покупця перед Продавцем станом на дату подання позову становить 64900грн.

Також, Позивач звертався до Відповідача з претензією про сплату заборгованості від 14.09.2022р. №1/22, однак, вказана претензія залишена Відповідачем без реагування.

Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Позивач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи, згідно якого судові витрати Позивача складаються із 2684грн. суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду позовної заяви та 20000грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги. Остаточна сума понесених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції буде визначена за результатами судового розгляду справи, в залежності від тривалості судового розгляду та кількості вчинених процесуальних дій та повідомлена суду додатково, з наданням доказів, на їх підтвердження відповідно до вимог ст. 126, 129 ГПК України.

У поданій заяві від 30.01.2023р. б/н (вх.№434/23 від 01.02.2023р.) про зменшення розміру позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідачем після відкриття провадження у справі було здійснено часткове погашення суми основного боргу, стягнення якого є предметом спору у цій справі, в розмірі 25000грн., що підтверджується долученою до заяви копією Платіжної інструкції від 19.01.2023р. №72. Відтак, згідно доводів Позивача, залишок основної заборгованості становить 39900грн., а сума коштів, яка підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача 74165,72грн., з яких розмір основної заборгованості 39900грн., 3% річних 3170,39грн., інфляційні втрати 31095,33грн.

З врахуванням наведеного Позивач зменшує розмір позовних вимог і просить суд стягнути з Відповідача 74165,72грн., з яких розмір основного боргу 39900грн., 3% річних 3170,39грн., інфляційні втрати 31095,33грн.

У поданому 28.02.2023р. за вх.№5156/23 Клопотанні Позивач просив суд долучити до матеріалів справи копію Платіжної інструкції від 02.02.2023р. №113 на суму 39900грн. про погашення Відповідачем боргу, стягнення якого є предметом спору у цій справі.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом згідно вимог ГПК України надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 ГПК України, беручи до уваги строки розгляду справи у спрощеному позовному провадженні, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

Спір розглядається з урахуванням заяви ТзОВ АВТОРАДІАТОР від 30.01.2023р. б/н (вх.№434/23 від 01.02.2023р.) про зменшення розміру позовних вимог.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

29.01.2021р. між ТзОВ «АВТОРАДІАТОР» (Продавець) та ТзОВ «О Л Н О В А» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу №43394616 (надалі Договір) за умовами якого (п.2.1. Договору) Продавець зобов`язувався передавати Покупцю Товар відповідно до поданих ним заявок, а Покупець, зобов`язувався приймати цей Товар та сплачувати його вартість на умовах, визначених Договором.

Найменування (асортимент) товару (продукції), його кількість, загальна вартість узгоджуються Сторонами і вказуються в додатках (специфікаціях та/або накладних, які підписуються Сторонами або уповноваженими представниками Сторін та з моменту підписання стають невід`ємною частиною даного Договору (п.2.1. Договору).

Згідно п.2.4. Договору Сторони прийшли до згоди та вважають, щодень поставки - це день прийняття товар) від Постачальника до Покупця.

Відповідно до п.3.2. Договору передача Покупцеві товару і продукції) за асортиментом, кількістю і якістю відбувається згідно Видаткових накладних.

Згідно п.3.3. Договору обов`язки Продавця по передачі товару вважаються виконаними в момент передачі товару (продукції) за видатковими накладними, у місці перевантаження товару (продукції).

Згідно п.5.1. Договору Покупець здійснює розрахунки з Продавцем виключно на підставі наданого йому рахунку. Покупець зобов`язаний здійснити оплату вартості товару (продукції) у розмірі 100% зазначеної в рахунку суми протягом 0 (нуль) банківських днів з дня фактичною отримання товару (продукції) від Постачальника або його перевізника (п.5.2. Договору). Згідно п.5.3. Договору вартість товару (продукції) та загальна вартість кожної партії товар) визначаються та вказується в рахунку, що виставляється Продавцем. Оплата товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця, зазначений в Договорі (п.5.4. Договору).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін (п.8.1. Договору). Строк Договору починає свій перебіг у момент підписання та закінчується 31.12.2021р. Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від його виконання (п.8.2. Договору).

Вказаний Договір та Додатки до нього підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

29.11.2021р. Позивачем виставлено Відповідачу до оплати Рахунок на оплату №89 на оплату серцевини радіаторної алюмінієвої 02935РВСАС в кількості 1 шт. вартістю 48962,05грн; серцевини радіаторної алюмінієвої 02933РВ (1 шт.) вартістю 54640,47грн; серцевини радіаторної алюмінієвої 02934РВ (1 шт.) вартістю 67377,08грн; радіатора охолодження NWC000 (1 шт.) вартістю 63920,40грн.. Всього сума з ПДВ 254900грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що на підставі Видаткової накладної від 20.02.2022р. №22 та Позивачем поставлено, а Відповідачем товар за Договором серцевину радіаторну алюмінієву 02935РВСАС в кількості 1 шт. вартістю 48962,05грн; серцевину радіаторну алюмінієву 02933РВ (1 шт.) вартістю 54640,47грн; серцевину радіаторну алюмінієву 02934РВ (1 шт.) вартістю 67377,08грн; радіатор охолодження NWC000 (1 шт.) вартістю 63920,40грн. Всього сума з ПДВ 254900грн.

Вказану Видаткову накладну підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Відповідачем взяті на себе договірні зобов`язання з оплати поставленого за Договором товару у встановлених Договором порядку та строки не виконано, Платіжними дорученнями на підставі Платіжних доручень від 11.03.2022р. №470 на суму 20000грн., від 14.03.2022р. №476 на суму 15000грн., від 10.06.2022р. №752 на суму 150000грн., від 09.08.2022р. №1028 на суму 5000грн. сплачено на користь Позивача 190000грн., внаслідок чого станом на час звернення Позивача до суду утворився борг з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем товару за Договором в розмірі 64900грн.

Також, Платіжною інструкцією від 19.01.2023р. №72 на суму 25000грн. Відповідачем сплачено на користь Позивача 25000грн. суми основного боргу, стягнення якого є предметом спору у цій справі. Окрім того, Платіжною інструкцією від 02.02.2023р. №113 на суму 39900грн. Відповідачем сплачено на користь Позивача 39900грн. суми основного боргу, стягнення якого є предметом спору у цій справі.

З метою досудового врегулювання спору Позивач 19.09.2022р. звертався до Відповідача Претензією від 14.09.2022р. вих.№1 із вимогою про оплату заборгованості з оплати поставленого за Договором товару впродовж п`яти днів з моменту отримання Претензії. Відповідачем вказану Претензію отримано 22.09.2022р., що підтверджується відповідною відміткою уповноваженої особи Відповідача про отримання на Рекомендованому повідомлення про вручення поштового відправлення від 19.09.2022р. №7905904543989, проте, залишено без відповіді та реагування.

З підстав наведеного Позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 39900грн. суми основного боргу з оплати поставленого за Договором товару, 3170,39грн. 3% річних за період з 21.02.2022р. по 05.01.2023р. та 31095,33грн. інфляційних втрат за період з березня по листопад 2022р. за порушення порядку і строку оплати товару за Договором.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене ст.55 Конституції України, ст.4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суд також зазначає, що ст.15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч.1 ст.510 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ст.193 ГК України).

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства (ст.526 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У випадку, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу (ч.1 ст.693 ЦК України).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару; договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (ч.1 ст.664 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Суд зазначає, що господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок Позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу, протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного Позивачем максимального розміру заборгованості.

Аналогічна правова позиція в постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі №927/467/17, від 21.05.2018 у справі №904/10198/15, від 22.01.2019 у справі №905/305/18, від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 27.05.2019 у справі №910/20107/17.

Підписання Сторонами видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і відповідає вимогам ст.9 цього Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарських операцій поставки і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами ч.1 ст.692 ЦК України.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі №911/3685/17 та від 10.09.2019 у справі №916/2403/18, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також може належати часткова сплата боржником основного боргу.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст.ст.73, 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Як передбачено ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020р. у справі №910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Верховний Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 ЄСПЛ зазначено, що хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

У справі «Проніна проти України» Європейського суду з прав людини нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, ЄСПЛ оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ («Салов проти України», «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України»), що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Згідно Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази Позивачем і ненадання жодних доказів на їх спростування Відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази, надані Позивачем, а також неподання жодних доказів Відповідачем, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені Позивачем обставини щодо укладення між Сторонами Договору, здійснення на його підставі господарської операції поставки, неналежного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем товару за Договором, внаслідок чого станом на час проведення судового засідання з розгляду спору по суті утворився борг з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем товару за Договором в розмірі 39900грн.

Відтак, права Позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушені та підлягають захисту судом.

З приводу наведеного суд зазначає, що згідно п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Нормою ч.4 ст.231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Суд роз`яснює Учасникам справи наслідки закриття провадження у справі, зокрема, що згідно ч.3. ст.231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доведеність належними, достатніми, допустимими, достовірними та вірогідними доказами обставини погашення Відповідачем на підставі Платіжної інструкції від 02.02.2023р. №113 суми основного боргу, стягнення якого є предметом спору у цій справі суд приходить до висновку про наявність правових підстав до закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 39900грн. суми основного боргу, оскільки предмет спору в цій частині позовних вимог припинив своє існування після відкриття провадження у справі, що має наслідком закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 3170,39грн. 3% річних за період з 21.02.2022. по 05.01.2023р. та 31095,33грн. інфляційних втрат за період з березня по листопад 2022р. суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

Суд також зазначає, і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц, що ст.625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підр.1 розд.III кн.5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підр.2 розд.III кн.5 ЦК України). Таким чином, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних за заявлений Позивачем період з врахуванням встановлених судом обставин суд встановив, що такий проведено Позивачем вірно, сума 3% річних за заявлений Позивачем до стягнення період становить 3170,39грн., а відтак, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 3170,39грн. 3% річних є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Перевіривши правильність розрахунку інфляційних втрат за заявлений Позивачем період з врахуванням встановлених судом обставин суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано періодів існування боргу та його розміру. Таким чином, сума інфляційних втрат за порушення Відповідачем порядку і строку здійснення оплати поставленого за Договором товару за вказаний Позивачем період становить 30199,15грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 31095,33грн. інфляційних втрат за порушення Відповідачем порядку і строку здійснення оплати поставленого за Договором товару є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 30199,15грн. інфляційних втрат. В решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між Сторонами Договору, порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо оплати товару у встановленому Договором порядку та строки, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо такої неоплати, перевіривши розрахунок суми позовних вимог, беручи до уваги здійснення Відповідачем погашення 39900грн. суми основного боргу після відкриття провадження у справі суд дійшов висновків про те, що провадження у справі в частині позовних вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 39900грн. суми основного боргу підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору; позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 3170,39грн. 3% річних є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог; позовні вимоги про стягнення 31095,33грн. інфляційних втрат є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 30199,15грн. інфляційних втрат; в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір»).

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2023 року для працездатних осіб в розмірі 2684 гривні.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Позивач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи, згідно якого судові витрати Позивача складаються із 2684грн. сплаченого судового збору та 20000грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги. Остаточна сума понесених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції буде визначена за результатами розгляду справи, в залежності від тривалості судового розгляду та кількості вчинених процесуальних дій, та повідомлена суду додатково, з наданням доказів, на їх підтвердження згідно ст.126, 129 ГПК України.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжну інструкцію від 04.01.2023р. №755 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2684грн. Оригінал вказаної платіжної інструкції є додатком №2 до позовної заяви.

В обґрунтування обставини понесення судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги Позивачем долучено до матеріалів справи копію укладеного 03.01.2023р. між Адвокатським об`єднанням КАВЧУК І ПАРТНЕРИ (надалі Об`єднання) та ТзОВ АВТОРАДІАТОР (надалі Клієнт) Договору про правову допомогу в суді та у виконавчому провадження №03-01/23 (надалі Договір про правову допомогу), за умовами якого (п.1.1. Договору про правову допомогу) Клієнт доручає, з Об`єднання приймає зобов`язання надавати Клієнту послуги у галузі права (професійну правничу допомогу), далі-послуги, а Клієнт зобов`язується прийняти та оплатити їх.

Згідно п.1.2. Договору про правову допомогу за Договором надаються послуги щодо стягнення заборгованості з ТзОВ «О Л Н О В А», що виникла на підставі Договору купівлі-продажу N43394616 від 29.11.2021р. зокрема, але не виключно: представництво законних інтересів та захист прав Клієнта: в судах усіх інстанцій та юрисдикцій з правами (повноваженнями), які надані представнику учасника провадження (позивачу, відповідачу, третій особі, заявнику тощо); у виконавчому провадженні, з усіма правами, які надані стороні у виконавчому провадженні відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», в т.ч. пред`явлення, відкликання виконавчих документів, подання і отримання будь-яких заяв, клопотань, інших документів, що необхідні для здійснення виконавчого провадження; у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, фізичними особами; підготовка і подання звернень, адвокатських запитів в інтересах Клієнта; збір, аналіз, подання доказів (відомостей, даних, документів тощо) в інтересах Клієнта; надання Клієнту усних та письмових консультацій, висновків, довідок з правових питань; правовий аналіз документів для Клієнта та перевірка їх відповідності вимогам законодавства; інші юридичні послуги (правнича допомога) в інтересах Клієнта за цим Договором.

Згідно п.2.1. Договору про правову допомогу Клієнт має право отримувати від Об`єднання послуги в порядку та на умовах, визначених Договором; бути проінформованим про порядок надання послуг на всіх етапах; використовувати результат послуг на свій розсуд; отримати від Об`єднання оригінали документів та інших матеріалів, що були передані Об`єднанню за актом приймання - передачі.

Клієнт зобов`язаний прийняти послуги від Об`єднання та здійснити їх оплату; оплачувати додаткові витрати, які пов`язані із наданням послуг та не включені в їх вартість (гонорар), зокрема поштові, транспортні, послуги нотаріуса, перекладача, реєстраційні збори тощо (п.п.2.2.4, 2.2.5. Договору про правову допомогу).

Відповідно до п.3.1. Договору про правову допомогу гонорар є формою винагороди Об`єднання за надання послуг правової допомоги Клієнту.

Згідно п.3.2. Договору про правову допомогу Сторони досягли згоди, що Клієнт сплачує Об`єднанню гонорар у фіксованому розмірі в сумі 20000грн., за надання послуг, вказаних в п.3.3. Договору.

Пунктом 3.3. Договору про правову допомогу Сторонами встановлено, що гонорар, вказаний в п. 3.2.1. Договору, сплачується Клієнтом за надання послуг правової допомоги з представництва інтересів та захисту прав Клієнта в суді першої інстанції, а саме: вивчення наданих Клієнтом документів, що стосуються спору, та їх правова оцінка; правовий аналіз судової практики в подібних спорах; визначення правової позиції у спорі в інтересах Клієнта та стратегії представництва в суді; збір, формування і підготовка доказів для подання до суду; складання і подання до суду позовної заяви; складання і подання до суду відповіді на відзив (при необхідності); ознайомлення з матеріалами справи (при необхідності, одна дія); участь в судових засіданнях (до п`яти засідань); складання і подання заяв по суті та інших процесуальних документів (заяви, клопотання) у справі (при необхідності, до 3 (трьох) документів); опрацювання і підготовка відповідей (заперечень) на процесуальні документа інших учасників справи (при необхідності, до 3 (трьох) документів); ознайомлення з судовими рішеннями (ухвалами) під час провадження у справі; вчинення процесуальних дій щодо стягнення судових витрат в користь Клієнта.

Відповідно до п.3.4. Договору про правову допомогу вказаний в п.3.2.1. Договору гонорар визначено Сторонами у фіксованому розмірі, що не залежить від фактичної кількості наданих Об`єднанням послуг з переліку, зазначеному в п.3.3. Договору, та отриманого Клієнтом результату з розгляду справи в суді відповідної інстанції.

Згідно п.3.5. Договору про правову допомогу Клієнт сплачує гонорар, вказаний в п.3.2. Договору, протягом п`яти днів з моменту укладення Договору.

Остаточна вартість послуг (гонорар) фіксується в Акті наданих послуг, який Об`єднання надає Клієнту для підписання. Перелік фактично наданих Об`єднанням послуг в суді відповідної інстанції фіксується Сторонами в детальному описі послуг, який Об`єднання надає Клієнту для підписання (п.3.9. Договору про правову допомогу).

Пунктом 3.10. Договору про правову допомогу передбачено, що Клієнт компенсує Об`єднанню витрати, необхідні для надання послуг правової допомоги за Договором (транспортні, поштові, переклад тощо) на підставі документів, наданих Об`єднанням на їх підтвердження. Оплата таких витрат не включена до гонорару Об`єднання.

Відповідно до п.3.12. Договору про правову допомогу оплата гонорару здійснюється в національній валюті України - гривні, шляхом внесення коштів на банківський рахунок Об`єднання, вказаний в цьому Договорі або в рахунку.

Згідно п.4.7. Договору про правову допомогу по факту надання послуг (їх частини) Об`єднання складає і надає Клієнту Акт наданих послуг.

Договір вважається укладеним з моменту його підписання Сторонами та діє до моменту остаточного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань, якщо інше не погоджено між Сторонами (п.8.1. Договору про правову допомогу.

Вказаний Договір про правову допомогу підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору про правову допомогу.

03.01.2023р. Об`єднанням виставлено Клієнту до оплати Рахунок №03/01 на оплату послуг в галузі права (правнича допомога) в господарському суді Львівської області щодо стягнення боргу з ТОВ «О Л Н О В А» за Договором на суму 20000грн.

Платіжною інструкцією від 04.01.2023р. №754 Клієнтом перераховано на користь Об`єднання 20000грн. Призначення платежу: «Оплата згідно рахунку №03/01 від 03 січня 2023 року. Без ПДВ.».

Тодорюк О.Г. є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Ордеру від 05.01.2023р. серії ВС №11798962.

Інших доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат у справі Позивачем суду не заявлено та не подано.

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч.2 ст.126 ГПК України).

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч.1 ст.9 Конституції України).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим («East/West Alliance Limited» проти України»).

При цьому суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також, судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З врахуванням наведеного, в тому числі зробленої Позивачем у позовній заяві заяви про подання доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду суд зазначає, що згідно до ч.ч.1-3 ст.221 ГПК України у випадку, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог; у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

При цьому суд звертає увагу, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постановах Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2020р. у справі №905/1800/19 від 14.04.2020р. у справі №905/2155/19, Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019р. у справі №910/9709/19, що з аналізу вказаних положень ГПК України вбачається, що, оскільки в спрощеному позовному провадженні судові дебати не проводяться, тому процесуальну дію подання доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат Позивач мав право вчинити або до закінчення розгляду справи по суті, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судового розгляду у справі зробив про це відповідну заяву.

У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат. (п.5 ч.6 ст.238 ГПК України).

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем станом на час проведення судового засідання в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України, іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2684грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2684грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягнути з Відповідача на користь Позивача 1207,62грн. судового збору, в решті судові витрати Позивача на сплату судового збору в розмірі 32,43грн. покласти на Позивача.

При цьому, з врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо розміру заявлених позовних вимог, суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, а також наявності підстав до закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 39900грн. суми основного боргу судом встановлено, що Позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України 1443,95грн. сплаченого згідно Платіжної інструкції від 04.01.2023р. №755 судового збору звязку із закриттям провадження у справі.

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення 1443,95грн. сплаченого згідно Платіжної інструкції від 04.01.2023р. №755 судового збору звязку із закриттям провадження у справі суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення.

Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Також суд дійшов висновків про наявність правових підстав до призначення судового засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 13:50год. 09.03.2023р. і встановлення Позивачу п`ятиденного строку з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 180, 193, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 599, 610-612, 625, 627, 629, 632, 655, 664, 670, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю О Л Н О В А (80500, Львівська область, Буський район, м.Буськ, вул.Івасюка, буд.5; ідентифікаційний код: 43394616) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОРАДІАТОР (03134, м.Київ, вул.Кільцева дорога, буд.22; ідентифікаційний код: 43141026) 39900грн. основного боргу.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю О Л Н О В А (80500, Львівська область, Буський район, м.Буськ, вул.Івасюка, буд.5; ідентифікаційний код: 43394616) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОРАДІАТОР (03134, м.Київ, вул.Кільцева дорога, буд.22; ідентифікаційний код: 43141026) 3170,39грн. 3% річних, 30199,15грн. інфляційних втрат та 1207,62грн. судового збору.

4.В решті в позові відмовити.

5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6.Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 09.03.2023р. о 13:50год.

Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 128. Інформація про номер зали судового засідання буде розміщена на дошці оголошень суду.

7.Встановити Товариству з обмеженою відповідальністю АВТОРАДІАТОР п`ятиденний строк з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

8.Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

9.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 06.03.2023р.

Суддя Фартушок Т.Б.