Рішення

від 21.02.2023 по справі 914/2757/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2023 Справа № 914/2757/22

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Львівського міського комунального підприємства Львівтеплоенерго, Львівська область, м.Львів;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Реновація, Львівська область, м.Львів;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 9506,98грн.

Представники:

Позивача: не з`явилась;

Відповідача: не з`явилась.

ВСТАНОВИВ:

02.11.2022р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівського міського комунального підприємства Львівтеплоенерго від 27.10.2022р. б/н (вх. №2991) за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Реновація про стягнення заборгованості; ціна позову: 337488,93грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати поставленої за Договором про постачання теплової енергії в гарячій воді від 26.10.2021р. №6590/Р теплової енергії.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.11.2022р. у цій справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження відхилити; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 29.11.2022р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.11.2022р. у цій справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 08.12.2022р.

Ухвалою суду від 08.12.2022р. у цій справі продовжено строк підготовчого провадження на 1 день; відкладено підготовче судове засідання на 03.01.2023р.

Ухвалою суду від 03.01.2023р. у цій справі суд постановив заяву Львівського міського комунального підприємства Львівтеплоенерго про зменшення розміру позовних вимог від 21.12.2022р. вх. №4236/22 прийняти; подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням заяви Львівського міського комунального підприємства Львівтеплоенерго про зменшення розміру позовних вимог від 21.12.2022р. вх. №4236/22; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 31.01.2023р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.01.2023р. у цій справі суд постановив додані до клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Реновація від 31.01.2023р. б/н документи до розгляду не приймати та залишити без розгляду.

Ухвалою суду від 31.01.2023р. у цій справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 21.02.2023р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

В порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з`явилась, причин неявки суду не повідомила, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Позиція Позивача:

Позивач, з врахуванням заяви від 21.12.2022р. вх. №4236/22 про зменшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 8266,94грн. пені та 1240,04грн. 3% річних за період з 16.03.2022р. по 30.04.2022р. за порушення порядку і строку здійснення Відповідачем оплати поставленої за Договором про постачання теплової енергії в гарячій воді від 26.10.2021р. №6590/Р теплової енергії.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що 26.10.2021р. між ним та Відповідачем укладено Договір про постачання теплової енергії в гарячій воді №6590/Р, за умовами якого ЛМКП «Львівтеплоенерго» зобов`язувалось постачати теплову енергію в гарячій воді, а Відповідач зобов`язувався її отримувати і оплачувати за встановленими тарифами на умовах і в терміни, передбачені договором, своєчасно і в повному обсязі.

Згідно п.6.3. Договору Споживач зобов`язаний до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачувати Енергопостачальній організації вартість спожитої теплової енергії в розрахунковому періоді.

В обґрунтування заявленого позову Позивач зазначав, що Відповідач свої договірні зобов`язання по оплаті теплової енергії не виконує, за період з 01.10.2021р. по 28.02.2022р. виникла заборгованість в розмірі 327981,95грн., яка не погашена на день подання позову.

Окрім того, на підставі ст.232 ГК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», ЛМКП «Львівтеплоенерго» нараховано Відповідачу 8266,94грн. пені та 1240,04грн. 3% річних.

У поданій 21.12.2022р. за вх. 4236/22 заяві про зменшення розміру позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідачем після подачі позову до суду було здійснено оплату 327981,95грн. суми основного боргу та 5062,32грн. судового збору, що підтверджується відповідними банківськими виписками з рахунку Позивача.

З врахуванням наведеного Позивач зменшив розмір позовних вимог і просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 8266,94грн. пені та 1240,04грн. 3% річних.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважних представників Сторін за наявними у справі матеріалами.

Спір розглядається з врахуванням заяви ЛМКП Львівтеплоенерго про зменшення розміру позовних вимог від 21.12.2022р. вх. №4236/22.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

26.10.2021р. між ЛМКП «Львівтеплоенерго» (надалі Позивач, Теплопостачальна організація) та ТзОВ «Реновація» (надалі Відповідач, Споживач) укладено Договір про постачання теплової енергії в гарячій воді №6590/Р (надалі Договір), за умовами якого (п.1. Договору) Теплопостачальна організація взяла на себе зобов`язання постачати Споживачу теплову енергію для опалення та здійснювати гаряче водопостачання в потрібних йому обсягах, а Споживач зобов`язувався отримувати та оплачувати одержану теплову енергію для опалення та гаряче водопостачання за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені Договором.

Відповідно до п.2.1. Договору теплова енергія постачається Споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до Договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року відповідно до графіка, затвердженого органами місцевої влади.

Згідно п.5.1. Договору облік споживання гарячого водопостачання і теплової енергії для опалення проводиться за приладами обліку при їх наявності, а при відсутності - розрахунковим способом.

Розрахунки за гаряче водопостачання та теплову енергію для опалення проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими законодавством формами (п.6.1. Договору).

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п.6.2. Договору).

Відповідно до п.6.3. Договору Споживач до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує Теплопостачальній організації вартість гарячого водопостачання, фактично спожитої теплової енергії для опалення та вентиляції, щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження.

Згідно п.7.2.3. Договору за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію Споживач сплачує Теплопостачальній організації пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.10.2022р.

Додатками №1 до Договору передбачено обсяги постачання теплової енергії, Додатком №2 Схему розмежування балансової належності теплових мереж та експлуатаційної відповідальності між Теплопостачальною організацією та Споживачем, Додатком №3 умови припинення постачання теплової енергії.

Вказаний Договір та додатки до нього підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Актом про включення системи теплоспоживання від 26.10.2021р. Сторонами підтверджено, що в опалювальному сезоні 2021-2022рр. система теплоспоживання в приміщеннях житлово-офісного комплексу секції 1 та 2 офісна будівля за адресою АДРЕСА_1 , секція 3 та 4 офісна будівля за адресою АДРЕСА_1 включено на опалення 26.10.2021р., вентиляцію 26.10.2021р., гаряче водопостачання 26.10.2021р.

Вказаний Акт підписано представниками, завірено відтисками печаток Сторін.

Інформацією по об`єкту житлово-офісного комплексу секції 1 та 2 офісна будівля за адресою АДРЕСА_1 підтверджується розрахунок споживання гарячого водопостачання і опалення за період з 26.10.2021р. по 31.12.2021р. Інформацією по об`єкту житлово-офісного комплексу секції 3, 4 офісної будівлі за адресою вул.Зелена, 151 підтверджується розрахунок споживання опалення за період з 26.10.2021р. по 31.12.2021р.

Вказані інформації підписано заступником начальника ВО та ЗТЕ Позивача Сичевою Л.І. та завірено відтиском печатки юридичної особи Позивача.

На виконання умов Договору Позивачем виставлено Відповідачу до оплати рахунки: за жовтень 2021р. №6590Р-10 на суму 50353,24грн., за листопад 2021р. №6590Р-11 на суму 520222,22грн., за грудень 2021р. №6590Р-12 на суму 830662,70грн., за січень 2022р. №6590Р-1 на суму 541474,25грн., за лютий 2022р. №6590Р-2 на суму 213492,30грн.

Відповідачем рахунок за жовтень 2021р. отримано 03.11.2021р., за листопад 2021р. 03.12.2021р., за грудень 2021р. 04.01.2022р., за січень 2022р. 08.02.2022р., за лютий 2022р. 09.03.2022р., про що свідчать відповідні відмітки уповноваженої особи Відповідача ОСОБА_1 на примірниках згаданих рахунків.

Листом від 05.05.2022р. вих.№08-357 Позивач надсилав Відповідачу для підписання два примірники Акту звіряння розрахунків за Договором і просив повернути підписаний примірник Акту. Відповідачем вказаного листа залишено без відповіді та реагування.

25.11.2022р. Відповідачем перераховано Позивачу 327981,92грн. Призначення платежу: «Оплата за теплоенергію за лютий 2022р зг. угоди №6590 від 26.10.2021р ПДВ 20% - 54663,66 грн», що підтверджується Випискою з банківського рахунку Позивача за 25.11.2022р. 28.11.2022р. Відповідачем перераховано Позивачу Позивача 5062,32грн. Призначення платежу: «Оплата за судовий збір зг. рахунку №6590 від 25.11.2022р. Без ПДВ»., що підтверджується Випискою з банківського рахунку Позивача за 28.11.2022р.

З підстав наведеного, враховуючи заяву від 21.12.2022р. вх.№4236/22 про зменшення розміру позовних вимог, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 8266,94грн. пені та 1240,04грн. 3% річних за період з 16.03.2022р. по 30.04.2022р. за порушення порядку і строку здійснення Відповідачем оплати поставленої за Договором теплової енергії.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст.509 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно із ст.526 ЦК України, якій кореспондує ст.193 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок (ч.1 ст.527 ЦК України).

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (ст. 714 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст.6, 627 ЦК України).

Як предмет договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому, значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

Згідно ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Крім того, частинами 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Отже, предмет договору визначається у момент його укладення, без нього не може існувати договору, а тому не може виникати зобов`язання; предмет договору має відображати головну сутність договору даного виду.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25.06.2019р. у справі №916/2090/16.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

При цьому суд зазначає, що господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок Позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу, протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного Позивачем максимального розміру заборгованості.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі №927/467/17, від 21.05.2018 №904/10198/15, від 22.01.2019 №905/305/18, від 28.01.2019 №922/3782/17, від 14.02.2019 №922/1019/18, від 05.03.2019 №910/1389/18, від 27.05.2019 №910/20107/17.

Як передбачено ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020р. у справі №910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази Позивачем і ненадання жодних доказів на їх спростування Відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази, надані Позивачем, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені Позивачем обставини щодо укладення між Сторонами Договору, здійснення Позивачем господарських операцій поставки теплової енергії Відповідачу за період з жовтня 2021р. по лютий 2022р., за Договором, а також порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати поставленої теплової енергії, а відтак, право Позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є порушеним.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 8266,94грн. пені за період з 16.03.2022р. по 30.04.2022р. суд зазначає наступне.

Згідно п.7.2.3. Договору за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію Споживач сплачує Теплопостачальній організації пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (ст.229 ГК України).

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст.551 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).

Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (ч.1 ст.231 ГК України).

Розмір штрафних санкцій, відповідно до ч.4 ст.231 ГК України, встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання господарською організацією (ч.ч.6, 7 ст.231 ГК України).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ч.2 ст.231 ГК України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що такий проведено Позивачем вірно, а відтак, сума пені за заявлений Позивачем до стягнення період становить 8266,94грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 8266,94грн. пені є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 1240,04грн. 3% річних 16.03.2022р. по 30.04.2022р. суд зазначає наступне.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст.625 ЦК України).

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

Суд зазначає (аналогічні правові позиції у постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №686/21962/15-ц), що ст.625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Відтак, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом ст.ст.524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних суд встановив, що такий проведено Позивачем вірно, а відтак, сума пені за заявлений Позивачем до стягнення період становить 1240,04грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 1240,04грн. 3% річних є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст.ст. 73, 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

Під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді цієї справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд враховує позицію ЄСПЛ («Салов проти України», «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між Сторонами Договору, здійснення на його підставі господарських операцій поставки теплової енергії, порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо повної та своєчасної сплати поставленої йому теплової енергії, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо такої несплати, перевіривши розрахунок суми позовних вимог, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 8266,94грн. пені та 1240,04грн. 3% річних є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (далі Закон).

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2022 року для працездатних осіб в розмірі 2481 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого судові витрати Позивача складаються із суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 5062,32грн.

Як доказ сплати судового збору Позивачем подано Платіжне доручення від 09.09.2022р. №14385 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 5062,32грн., оригінал якого є додатком №10 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд звертає увагу на те, що Позивачем у поданій до господарського суду позовній заяві визначено одну позовну вимогу майнового характеру із ціною позову 337488,93грн., а відтак, сума належного до сплати за подання такої позовної заяви судового збору складає 1,5% від ціни позову 5062,33грн.

З врахуванням поданої Позивачем 21.12.2022р. за вх. №4236/22 заяви про зменшення розміру позовних вимог ціна позову складає 9506,98грн., а відтак, сума належного до сплати за її подання судового збору становить 2481грн.

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (п.1 ч.1 ст.7 Закону).

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що у поданій 21.12.2022р. за вх. 4236/22 заяві про зменшення розміру позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідачем після подачі позову до суду було здійснено оплату 5062,32грн. судового збору, що підтверджується відповідною банківською випискою з рахунку Позивача.

Судом встановлено, що 28.11.2022р. Відповідачем перераховано на користь Позивача 5062,32грн. Призначення платежу: «Оплата за судовий збір зг. рахунку №6590 від 25.11.2022р. Без ПДВ»., що підтверджується Випискою з банківського рахунку Позивача за 28.11.2022р.

З врахуванням встановлених судом в мотивувальній частині цього рішення обставин справи, беручи до уваги зменшення Позивачем розміру позовних вимог та здійснене Відповідачем відшкодування Позивачу сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору суд зазначає про відсутність правових підстав до повернення Позивачу 2581,33грн. судового збору у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог, а також розподілу судових витрат Позивача на сплату судового збору в розмірі 2481грн., оскільки такі дії призведуть до подвійного відшкодування Позивачу сплаченого ним судового збору, а відтак, до безпідставного збагачення Позивача.

При цьому, з врахуванням прийняття судом заяви Позивача від 21.12.2022р. вх. №4236/22 про зменшення розміру позовних вимог суд зазначає про відсутність правових підстав до достягнення з Позивача в дохід Державного бюджету України 0,01грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.1,3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 180, 193, 216, 217, 218, 229 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 547, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 655, 692, 693, 699, 712, 714 Цивільного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Реновація (79012, Львівська область, м.Львів, вул.Сахарова, буд.42; ідентифікаційний код: 35563608) на користь Львівського міського комунального підприємства Львівтеплоенерго (79040, Львівська область, м.Львів, вул.Данила Апостола, буд.1; ідентифікаційний код 05506460) 8266,94грн. пені та 1240,04грн. 3% річних.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 03.03.2023р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.