Постанова

від 02.03.2023 по справі 274/5660/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №274/5660/19 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю.

Категорія 32 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Коломієць О.С., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі в режимі відеоконференції цивільну справу № 274/5660/19 за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма Світанок», про скасування державної реєстрації речового права

за апеляційними скаргами Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма Світанок» та представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 жовтня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Хуторної І.Ю. у м. Бердичеві

в с т а н о в и в:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим та з урахування уточнених позовних вимог просив скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, відповідно договору оренди земельної ділянки від 25.09.2015, розміром 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, яка знаходиться на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, сторонами якої є Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Світанок» та ОСОБА_1 та додаткової угоди до цього договору оренди від 14.07.2017.

В обгрунтування позову вказав, що він є власником земельної ділянки, розміром 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, яка знаходиться на території Закутинецької сільської ради. Йому нещодавно стало відомо, що його земельна ділянка перебуває в оренді ПСП «Агрофірма «Світанок» на підставі договору оренди від 25.09.2015 та додаткової угоди віл 14.07.2017, які зареєстровані у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зазначив, що договір оренди та додаткову угоду він не підписував, що свідчить про відсутність волевиявлення з його боку на укладення цих правочинів, а тому вважав їх недійсними.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 жовтня 2022 року позов задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В 19.01.2018, на підставі додаткової угоди від 14.07.2017, сторонами якої є Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Світанок» та ОСОБА_1 до договору оренди земельної ділянки від 25.09.2015, розміром 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, яка знаходиться на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області.

У задоволенні позову, в частині скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, відповідно до договору оренди земельної ділянки від 25.09.2015, розміром 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, яка знаходиться на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, сторонами якої є Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Світанок» та ОСОБА_1 , відмовлено. Вирішено питання про відшкодування судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, ПСП «Агрофірма Світанок» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення в цій частині - про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що договір оренди від 25.09.2019 та додаткова угода від 14.07.2017 були фактично укладені, виходячи із роз`яснень Великої Палати Верховного суду, які викладені у постановах від 05.06.2018 по справі № 338/180/17 та від 26.10.2022 по справі № 227/3760/19, оскільки протягом 4 років ПСП «Агрофірма Світанок» фактично користувалося земельною ділянкою, сплачувало орендну плату, яку ОСОБА_1 систематично отримував. Таким чином вважає, що у суду не було підстав визнавати договір разом із додатковою угодою неукладеними з підстав непідписання їх позивачем з огляду на фактичне укладення правочину у спосіб його виконання. Крім того вказує, що наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено, про що наголошено в п.6.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі 227/3760/19. Таким чином вважає, що суд першої інстанції не врахував, що договір оренди та додаткова угода є оспорювані, позивачем вони не оспорені у спосіб визнання їх недійсними, оскільки між сторонами існують договірні відносини. Вказує, що суб`єкт порушеного права може скористатись не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам. У цій справі позивачем обрано неефективний спосіб захисту.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення в цій частині про задоволення позову. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суд по справі № 145/2047/16 від 16.06.2020, вказує, що суд першої інстанції безпідставно застосував строки позовної давності, яка не застосовується до негаторного позову.

У відзиві на апеляційну скаргу ПСП «Агрофірма Світанок» представник позивача Гуменюк О.В., просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що постанови Великої Палати Верховного Суду, на які посилається представник відповідача у своїй апеляційній скарзі, не підлягають до застосування судом, оскільки у наведених постановах правовідносини відмінні від спірних. Вказує, що суд першої інстанції обгрунтовано послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16, яка стосується неукладеності договору оренди землі, наполягає на неукладеності спірних договору оренди землі та додаткової угоди до нього, наголошуючи, що ОСОБА_1 жодного разу не стверджував факт отримання ним орендної плати від ПСП «Агрофірма Світанок», а тому не можна говорити по фактичне укладення договору оренди.

У відзиві на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гуменюка О.В., представник ПСП «Агрофірма Світанок» адвокат Мартиновський О.В. просить апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати повністю, залишивши позовну заяву без розгляду. Зазначає, що позовна заява підписана неповноважним представником, оскільки наданий ордер на надання правничої допомоги у Бердичівському міськрайонному суді, якого не існує. Правильна назва суду включає зазначення області. Вказує, що доводи ОСОБА_2 про те, що правовідносини у справі не є подібними до правовідносин, за якими винесена постанова ВП ВС від 26.12.2022 по справі № 227/3760/19 є помилковими та в своїй апеляційній скарзі скаржник помилково сприймає «подібність» правовідносин як їх «тотожність». Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19, зазначає, що оскільки договір оренди землі виконувався ОСОБА_1 , який отримував орендну плату, тому такий договір не може вважатися неукладеним, отже по суті є фактично укладеним шляхом його виконання.

Зазначає, що є помилковими твердження в апеляційній скарзі представника позивача ОСОБА_2 , що заявлений позов є негаторним та наводить свої доводи щодо понять негаторного та віндикаційного позову. Вказує, що суд першої інстанції правильно застосував позовну давність до спірних правовідносин.

В суді апеляційної інстанції представник позивача адвокат Гуменюк О.В. та представник відповідача адвокат Мартиновський О.В. брали участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, підтримали доводи своїх апеляційних скарг, заперечили проти доводів в апеляційній скарзі іншої сторони, надали пояснення аналогічні викладеному у своїх відзивах на апеляційну скаргу.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, що розташована на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 799927 (т. 1 а.с. 9).

Згідно договору оренди від 25.09.2015 ОСОБА_1 передав в оренду ПСП «Агрофірма «Світанок» земельну ділянку площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, що розташована на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області строком на 10 років (а.с. 89-92).

Договір зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. 23.02.2016 № запису 13903311, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ( т. 1 а.с. 110-111).

За додатковою угодою від 14.07.2017 до договору оренди від 25.09.2015 строк оренди земельної ділянки кадастровий номер 1820882100:08:000:0212 погоджено на 17 років ( т. 1 а.с. 113,114).

Рішенням державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В від 19.01.2018 внесено зміни до запису про оренду земельної ділянки 1820882100:08:000:0212, зазначено про строк оренди 17 років з правом пролонгації (т. 1 а.с. 116-117).

Судом першої інстанції також встановлено, що Висновком експерта Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Палкіна О.В. від 09.11.2021 № СЕ-19/106-21/10176-ПЧ підтверджено, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» договору оренди землі між Мулярем та ПСП «Агрофірма «Світанок» від 25 вересня 2015 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» додаткової угоди від 14.07.2017 до договору оренди від 25.09.2015 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 8,13, том 2).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що договір оренди від 25 вересня 2015 року та додаткова угода до договору оренди від 14 липня 2017 року є неукладеними, проте відмовив у задоволені позовної вимоги про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, відповідно до договору оренди земельної ділянки від 25.09.2015, розміром 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, яка знаходиться на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, сторонами якої є Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Світанок» та ОСОБА_1 за спливом позовної давності. Решту позовних вимог, щодо скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, згідно рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В від 19.01.2018 на підставі додаткової угоди від 14.07.2017, сторонами якої є Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Світанок» та ОСОБА_1 до договору оренди земельної ділянки від 25.09.2015, розміром 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, яка знаходиться на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області задовольнив.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права уразі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьоюстатті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочинує підставою для визнання такого правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті,а правовідносини за ним - не виникли.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).

Статтею 207 ЦК України встановлені загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У частині другій цієїстаттівизначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору,а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першоюстатті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У частині першій статті 14 Закону України «Про оренду землі» зазначено, що договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження№ 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановівід 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження 14-79цс21) не знайшовши підстав для відступу від висновків викладених у постановівід 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування державної реєстрації права оренди за договором оренди та додаткової угоди до нього, посилаючись на те, що цей договір він не підписував.

За встановленими судом першої інстанції обставинами, спірний договір оренди земельної ділянки та додаткову угоду до нього позивач не підписував, що підтверджується Висновком експерта Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Палкіна О.В. від 09.11.2021 № СЕ-19/106-21/10176-ПЧ, істотних умов цього договору не погоджував. Наведені обставини відповідачем не спростовані.

Отже, договір оренди землі від 25 вересня 2015 року та додаткова угода до договору оренди землі від 14 липня 2017 року є неукладеними.

Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Судуу справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) від 26.10.2022, на яку посилається у своїй апеляційній скарзі ПСП «Агрофірма Світанок», зробила висновок, щосуду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до положень ч.3 статті 12 та ч.1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження сплати ОСОБА_1 орендної плати відповідачем та отримання її.

ОСОБА_1 жодного разу не стверджував факт отримання ним орендної плати від ПСП «Агрофірма Світанок», про що зазначено в його апеляційній скарзі.

З огляду на наведене не можна говорити про фактичне укладення договору оренди.

Неукладений договір оренди не підлягає державній реєстрації.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Державна реєстрація речового права на підставі неукладеного між сторонами договору орендиземлі від25вересня 2015року тадодаткової угодидо договоруоренди землівід 14липня 2017року порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, що розташована на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області.

Оскільки договір орендиземлі від25вересня 2015року тадодаткова угодадо договоруоренди землівід 14липня 2017року є неукладеними, то саме з цих підстав підлягає скасуванню державна реєстрація права оренди земельної ділянки відповідача, яка була здійснена на підставі відповідного договору оренди та додаткової угоди.

Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Вказана судова практика є сталою, що підтверджується постановами Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 543/253/16-ц (провадження № 61-18491св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 125/2053/18 (провадження № 61-18916св20), від 01 грудня 2021 року у справі № 656/239/18 (провадження № 61-1429св21), від 20 квітня 2022 року у справі № 454/148/20 (провадження № 61-12834св21), а також постановами Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 478/777/17 та від 20 січня 2023 року у справі № 624/928/19, на які посилалась сторона позивача.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції правильно вважав, щодоговір оренди землі від 25.09.2015 та додаткова угода до нього від 14.07.2017 є неукладеними та врахувавши, що державна реєстрація речового права на підставі неукладених правочинів порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження належною йому земельною ділянкою, дійшов правильного висновку про наявність підстав для їїскасування як за договором оренди від 25.09.2015 так і за додатковою угодою від 14.07.2017, оскільки це забезпечить реальне відновлення порушеного права позивача та обраний спосіб захисту є належним з огляду на релевантну судову практику.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про необхідність застосування позовної давності в частині вирішення спору про скасування державної реєстрації права оренди за договором оренди землі від 25.09.2015, яка вчинена 23.03.2016.

Так, із матеріалів справи вбачається, що представником відповідача у судовому засіданні подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки договір оренди датований 2015 роком, тоді як із позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише у 2019 році.

Судом встановлено, що державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, відповідно до договору оренди земельної ділянки від 25.09.2015, розміром 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, яка знаходиться на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, сторонами якої є Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Світанок» та ОСОБА_1 проведено 23.03.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідаласяабо могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила .

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться встатті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом лише 19.09.2019, дійшов обгрунтованого висновку, що позивач пропустив трирічний строк позовної давності до позовної вимоги щодо скасування проведеної 23.03.2016 державної реєстрації права оренди земельної ділянки, відповідно до договору оренди земельної ділянки від 25.09.2015, належно мотивувавши свої висновки. Поважність причин пропуску такого строку позивачем не обґрунтовано, так як і обставин переривання строку позовної давності.

Водночас, колегія суддів наголошує, що вимога про скасування рішень про державну реєстрацію не є вимогою за негаторним позовом, а тому на таку вимогу поширюється положення про позовну давність. Оскільки вимога негаторного характеру (усунення перешкод у користуванні власністю тощо) ОСОБА_1 не заявлена, тому зазначений позов не можна розглядати як негаторний.

Так, у пунктах 71, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено: «Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: «Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадкуефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок».Водночас використання у першому реченні слів «(тимчасовим володільцем)» може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово «права» у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступає від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками».Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду,з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння».

Як вбачається із позовної заяви, позивачем вимога «повернути земельну ділянку» не ставилася, а заявлено вимогу про «скасування державної реєстрації», що в розумінні викладених вище роз`яснень Великої Палати Верховного Суду не можна кваліфікувати як вимогу за негаторним позовом.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 про те, що заявлений позов є негаторним і до спірних правовідносин строки позовної давності не застосовуються.

Доводи представника ПСП «Агрофірма Світанок» щодо відсутності повноважень ОСОБА_2 на представництво інтересів ОСОБА_1 у зв`язку із незазначенням в ордері назви суду не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Так, в ордері на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 адвокатом Гуменюком О.В. 09.09.2019 назва органу, у якому надається правова допомога, зазначена Бердичівський міськрайонний суд, Житомирський апеляційний суд (а.с.15 т.1).

Представник ПСП «Агрофірма Світанок» вказує, що у адвоката Гуменюка О.В. не було повноважень на підставі наданого ордеру представляти інтереси ОСОБА_1 в Бердичівському міськрайонному суді Житомирської області, підписувати позовну заяву та вчиняти процесуальні дії у даній справі.

Відповідно до частини 4 статті 62 ЦПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Відповідно до пункту 4 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (зі змінами), ордер, який видається адвокатом, повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.

У підпункті 12. 4 пункту 12 зазначеного Положення, передбачено, що ордер має містити назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо).

Відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе адвокат (особа, яка видала ордер). У ордері на надання правової допомоги, який видається адвокатом або адвокатським бюро чи адвокатським об`єднанням, не заборонено здійснювати виправлення і дописки, у разі якщо обсяг повноважень адвоката змінюється в межах такого договору.

В ордері від 09.09.2019 адвокатом Гуменюком О.В. зазначено конкретний суд у якому надається правнича допомога, зокрема, Бердичівський міськрайонний суд. Незазначення назви області не свідчить про те, що названий в ордері суд не можна ідентифікувати чи поставити під сумнів надання правничої допомоги саме в Бердичівському міськрайонному суді Житомирської області.

Отже, колегія суддів вважає, що незазначення в ордері «Бердичівський міськрайонний суду Житомирської області» не свідчить про те, що позивач не уповноважував ОСОБА_2 на представництво його інтересів саме в цьому суді.

Також Європейським судом з прав людини зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29).

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли в застосуванні норм матеріального та процесуального законодавства до спірних правовідносин, а доводи, викладені у апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції, про що зазначено у мотивувальній частині цієї постанови.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи із наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено із дотриманням норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.

Оскільки апеляційні скарги Житомирським апеляційним судом залишені без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма Світанок» та представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06.03.2023.

Головуючий Судді