Постанова

від 04.10.2023 по справі 274/5660/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 274/5660/19

провадження № 61-4068св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Світанок»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 жовтня 2022 року у складісудді Хуторної І. Ю. та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 березня 2023 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Коломієць О. С., Павицької Т. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок»про скасування державної реєстрації речового права,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок»(далі - ПСП «Агрофірма «Світанок») про скасування державної реєстрації речового права.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, щовін є власником земельної ділянки площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, яка розташована на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області.

Однак йому стало відомо, що вказана земельна ділянка перебуває в оренді ПСП «Агрофірма «Світанок» на підставі договору оренди від 25 вересня 2015 року та додаткової угоди від 14 липня 2017 року, які зареєстровані у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зазначав, що договір оренди та додаткову угоду він не підписував, що свідчить про відсутність з його боку волевиявлення на укладення цих правочинів, а тому вважав їх недійсними.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними договір оренди земельної ділянки площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, яка розташована на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, від 25 вересня 2015 року та додаткову угоду до нього від 14 липня 2017 року.

У жовтні 2019 року до закінчення підготовчого засідання ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про зміну предмета позову, в якій, навівши в її обґрунтування ті ж самі фактичні обставини, які були визначені ним первісно підставою позову, просив скасувати державну реєстрацію права оренди за ПСП «Агрофірма «Світанок» на земельну ділянку площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, проведену на підставі договору оренди землі від 25 вересня 2015 року, сторонами якого є він та ПСП «Агрофірма «Світанок», та додаткової угоди до цього договору від 14 липня 2017 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 жовтня 2022 року позов задоволено частково.

Скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, яка розташована на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 19 січня 2018 року на підставі додаткової угоди від 14 липня 2017 року до договору оренди земельної ділянки від 25 вересня 2015 року, сторонами якої є ПСП «Агрофірма «Світанок» та ОСОБА_1 .

Відмовлено у задоволенні позову в частині скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, яка розташована на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, проведеної на підставі договору оренди земельної ділянки від 25 вересня 2015 року, сторонами якого є ПСП «Агрофірма «Світанок» та ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи договір оренди землі від 25 вересня 2015 року та додаткова угода до нього від 14 липня 2017 року підписані не ОСОБА_1 , відповідно, в останнього не було волевиявлення щодо вчинення правочинів і сторони не погоджували усіх істотних умов цих договорів, а отже, їх слід вважати неукладеними.

Державна реєстрація речового права на підставі неукладених правочинів порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 на розпорядження належною йому земельною ділянкою, тому наявні підстави для її скасування як за договором оренди від 25 вересня 2015 року, так і за додатковою угодою від 14 липня 2017 року. Обраний позивачем спосіб захисту є належним з огляду на релевантну судову практику.

Разом із тим, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом лише 19 вересня 2019 року, а тому він пропустив встановлений законом строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною відповідача, в частині пред`явленої вимоги про скасування проведеної 23 березня 2016 року державної реєстрації права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 25 вересня 2015 року.

Суд також зазначив, що позивачем не наведено обґрунтувань поважності причин пропуску позовної давності, тоді як є очевидним, що відповідач використовував спірну земельну ділянку і власник не міг не знати хто саме користується нею.

Крім того, для державної реєстрації права оренди земельної ділянки пред`явлено копію державного акта та копію паспорта позивача, які без його відома не могли бути надані відповідачу, а ним, у свою чергу, - державному реєстратору.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не заявляв негаторного позову, то вимога про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 25 вересня 2015 року не підлягає задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 02 березня 2023 року апеляційні скарги ПСП «Агрофірма «Світанок» та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 жовтня 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 не заявляв вимогу про повернення земельної ділянки, а лише просив скасувати державну реєстрацію права оренди, що не можна кваліфікувати як вимогу за негаторним позовом (усунення перешкод у користуванні власністю тощо).

З огляду на наведене, колегія суддів вважала безпідставними доводи сторони позивача про те, що заявлений позов є негаторним, а тому позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 жовтня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 березня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що зайняття відповідачем спірної земельної ділянки треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

Більш того, у матеріалах справи немає жодного доказу фактичного зайняття ПСП «Агрофірма «Світанок» спірної земельної ділянки, що лише свідчить про існування перешкоди у реалізації ним свого права власності у вигляді наявності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідного запису про право оренди.

Отже, скасування державної реєстрації права оренди є способом усунення перешкод у здійсненні власником своїх майнових прав, що вказує на негаторність позову, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Аргументи інших учасників справи

У травні 2023 року ПСП «Агрофірма «Світанок» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що суди не встановили та повністю не з'ясували всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області.

24 квітня 2023 року справа № 274/5660/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, яка розташована на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, що підтверджується Державним актом на право власності на землю серії ЯГ № 799927 (том 1 а. с. 9).

Згідно із договором оренди від 25 вересня 2015 року ОСОБА_1 передав у оренду ПСП «Агрофірма «Світанок» земельну ділянку площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, розташовану на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, строком на 10 років (том 1 а. с. 89-92).

Вказаний договір оренди зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 лютого 2016 року, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (том 1 а. с. 100-111).

Згідно з додатковою угодою від14 липня 2017 року до договору оренди від 25 вересня 2015 року сторони погодилися внести зміни, зокрема, до пункту 5 вказаного договору, виклавши його у такій редакції: «5. Договір укладено на 17 (сімнадцять) років…» (том 1 а. с. 113-114).

На підставі вказаної додаткової угоди державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 19 січня 2018 року внесено зміни до запису про оренду земельної ділянки з кадастровим номером 1820882100:08:000:0212, зазначено про строк оренди - 17 років з правом пролонгації (том 1 а. с. 116, 117).

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 09 листопада 2021 року № СЕ-19/106-21/10176-ПЧ, складеним на виконання ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17 вересня 2021 року експертом Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Палкіним О. В., підписи від імені ОСОБА_1 у графах «Орендодавець» договору оренди землі від 25 вересня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП «Агрофірма «Світанок», та додаткової угоди до цього договору від 14 липня 2017 року, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (том 2 а. с. 8-13).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, проведеної на підставі додаткової угоди від 14 липня 2017 року до договору оренди від 25 вересня 2015 року, не оскаржуються, тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій у повній мірі не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 14 Закону України «Про оренду землі» передбачена письмова форма договору оренди землі.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зазначено, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. […] Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, на які також міститься посилання у касаційній скарзі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказала, що: підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків. У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що з висновку експерта Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2021 року № СЕ-19/106-21/10176-ПЧ за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи підпис у графі «Орендодавець» договору оренди земельної ділянки від 25 вересня 2015 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. При цьому, матеріали справи не містять відомостей про отримання позивачем орендної плати після вчинення договору оренди землі.

Отже, договір оренди землі від 25 вересня 2015 року підписаний не ОСОБА_1 , відповідно, у нього не було волевиявлення щодо вчинення правочину і сторони не погоджували усіх істотних умов цього договору.

Із урахуванням викладеного суди першої та апеляційної інстанцій правильно вважали, що договір оренди спірної земельної ділянки є неукладеним.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 380/1405/17 (провадження № 61-34св20) зроблено висновок про те, що реєстрація права оренди земельної ділянки, коли договір оренди орендодавець фактично не підписував, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону. Обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права. Враховуючи наведене, Верховний Суд вважав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, позовну вимогу про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, врахувавши, що державна реєстрація речового права на підставі неукладеного договору оренди порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 на розпорядження належною йому земельною ділянкою, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для її скасування, оскільки це забезпечить реальне відновлення порушеного права позивача.

Щодо застосування позовної давності в частині вирішення спору про скасування державної реєстрації права оренди відповідно до договору оренди землі від 25 вересня 2015 року слід зазначити таке.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) вказано, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 у частині скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки відповідно до договору оренди від 25 вересня 2015 року, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем пропущена трирічна позовна давність, початок якої слід обраховувати з дати проведення такої реєстрації - 23 березня 2016 року.

Однак Верховний Суд не погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц. У пункті 7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час здійснення державної реєстрації права оренди) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення (пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18) зазначено, що реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою.

У справі, яка переглядається, з огляду на те, що договір оренди землі від 25 вересня 2015 року визнано судами неукладеним, а наявність державної реєстрації права оренди на підставі неукладеного договору свідчить про триваюче порушення прав ОСОБА_1 як власника земельної ділянки на користування та розпорядження цим майном, то позивач вправі звернутися до суду за захистом своїх порушених прав упродовж усього часу такого порушення.

Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 543/721/19 (провадження № 61-7348св20), у якій спірні правовідносини були аналогічними, а саме - власник земельної ділянки звернувся з позовом до фактичного користувача цією ділянкою, в якому, посилаючись на те, що оспорюване право оренди проведено на підставі не підписаного (не укладеного) ним договору оренди, просив скасувати рішення та запис про державну реєстрацію права оренди за відповідачем (без заявлення вимоги про повернення земельної ділянки) і Верховний Суд виснував, що наявність державної реєстрації права оренди на підставі неукладеного договору свідчить про триваюче порушення прав власника земельної ділянки на користування та розпорядження цим майном, а тому позивач вправі звернутися до суду за захистом своїх порушених прав упродовж усього часу такого порушення.

Отже, за встановлених судами у цій справі обставин та з урахуванням того, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, а обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним і забезпечити реальне відновлення порушеного права, Верховний Суд дійшов висновку про те, що вимога про скасування державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку на підставі неукладеного договору оренди землі є ефективним способом захисту порушених прав позивача, причому, до правовідносин, які склалися між сторонами у справі, інститут позовної давності не застосовується.

З огляду на викладене у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для скасування державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки відповідно до договору оренди від 25 вересня 2015 року, однак помилково відмовили у задоволенні позову в цій частині у зв`язку зі спливом позовної давності.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині вирішення позову ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки відповідно до договору оренди від 25 вересня 2015 року підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення вказаної позовної вимоги.

Щодо судових витрат

Згідно з частинами першою, тринадцятою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Позовну заяву подано у вересні 2019 року, ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою становила 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2019 року - 1 921 грн) (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»). Отже, за пред`явлені позивачем дві вимоги немайнового характеру підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 536,80 грн (1 921 грн х 0,4 х 2).

ОСОБА_1 як особа з інвалідністю ІІ групи звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях на підставі пункту 9 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а тому суд першої інстанції, задовольнивши позов частково, стягнув з відповідача на користь держави судовий збір лише за одну позовну вимогу немайнового характеру у розмірі 768,40 грн (1 921 грн х 0,4).

Разом із цим, оскільки за результатами остаточного розгляду справи по суті Верховним Судом задоволено ще одну позовну вимогу немайнового характеру, то з відповідача на користь держави необхідно додатково стягнути судовий збір у зв`язку із розглядом цієї справи у суді першої інстанціїу розмірі 768,40 грн.

Крім того, враховуючи розмір задоволених та відхилених позовних вимог, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача половину понесених ним витрат, пов`язаних із проведенням експертизи у цій справі, у розмірі 1 125,15 грн, у зв`язку з чим Верховний Суд додатково стягує з відповідача решту цих витрат у сумі 1 125,15 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про судовий збір», якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

ОСОБА_1 оскаржив у апеляційному та касаційному порядку рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 жовтня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги немайнового характеру про скасування державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки відповідно до договору оренди від 25 вересня 2015 року, отже, за подання апеляційної скарги він мав сплатити судовий збір у розмірі 1 152,60 грн (768,40 грн х 150 %), а за подання касаційної скарги - 1 536,80 грн (768,40 грн х 200 %), всього - 2 689,40 грн (1 152,60 грн + 1 536,80 грн).

Таким чином, оскільки на підставі Закону України «Про судовий збір»ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, однак подану ним касаційну скаргу задоволено і за результатами розгляду справи по суті позов задоволено повністю, то з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у зв`язку з переглядом цієї справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 3 457,80 грн (768,40 грн + 2 689,40 грн).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 жовтня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 березня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки відповідно до договору оренди землі від 25 вересня 2015 року скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову.

Скасувати державну реєстрацію права оренди Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» на земельну ділянку площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, розташовану на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Лесею Володимирівною 23 березня 2016 року на підставі договору оренди землі від 25 вересня 2015 року.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» на користь держави судовий збір у розмірі 3 457(три тисячі чотириста п`ятдесят сім) грн 80 коп.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язанні із проведення експертизи у цій справі, у розмірі 1 125 (одна тисяча сто двадцять п`ять) грн 15 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк