Постанова

від 28.02.2023 по справі 333/6769/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 28.02.2023 Справа № 333/6769/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 333/6769/20 Головуючий у 1 інстанції: Михайлова А.В.

№ 22-ц/807/568/23 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

Полякова О.З.

секретар: Бєлова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 14 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про порушення авторського права та стягнення компенсації,

ВСТАНОВИВ

В листопаді 2020року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про порушення авторського права та стягнення компенсації.

В обґрунтування позову зазначала, що 01 грудня 2017 року вона виявила, що суб`єкт електронної комерції за комерційною назвою «Інтернет-Магазин «Козак-style» (Козак-Стайл) м. Запоріжжя на платформі хост провайдера « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та на платформі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » розмістив в базі даних веб-вузла ілюстровані пропозиції придбати на цих ресурсах у вигляді товару контрафактні примірники об`єктів захищеного авторського права, що належать ОСОБА_1 : складеного Твору «Концептуальна колекція декоративних нагрудних металевих значків та прикрас з елементами української символіки «Сучасний український значок» та окремі його частини. Твори, які в протиправний спосіб використовував ОСОБА_2 , створювалися ОСОБА_1 в графічній формі в період з 2003 по 2010 роки. В матеріальній формі їх було введено в обіг з 2008 року, як в Інтернеті, так і у звичний спосіб продажу. Графічна форма об`єктів у вигляді файлів та ескізів набувала видозмін на речову форму твору у вигляді значків, атрибутики та прикрас на ексклюзивних умовах: Договір №246 від 22 грудня 2008 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Знак», чинний до 22 грудня 2017 року, з можливістю його пролонгації за відсутності заперечень сторін; Договір з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 №1 від 12 травня 2014 року; Договір з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 №01/04 від 04 січня 2016 року, включно за ексклюзивними ескізами автора, без права передачі авторських прав третім особам чи виконавцю.

Закріплення авторства ОСОБА_1 та її творчого внеску при створенні творів, слугують зареєстровані Державною службою інтелектуальної власності Свідоцтво № НОМЕР_1 про реєстрацію авторського права на твір від 17 грудня 2010 року «Збірка «Український Ренесанс», Свідоцтво № НОМЕР_2 про реєстрацію авторського права на твір від 29 грудня 2014 року «Збірка творів «Концептуальна колекція декоративних нагрудних металевих значків та прикрас з елементами української символіки «Сучасний український значок». Оскільки дії з використання об`єктів правової власності відбулися без дозволу ОСОБА_1 , без зазначення авторства та без сплати авторської винагороди, що за положенням п. «а» ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» і за характером їх вчинення є протиправними, внаслідок чого порушено як виключні немайнові, так і майнові права.

Посилаючись навищезазначене просиласуд, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію у розмірі 30 мінімальних заробітних плат за фактами недозволеного використання трьох об`єктів авторського права позивача: Значок «Прапор двоколірний з Тризубом жовтого та блакитного кольору», Значок «Прапор двоколірний з Тризубом малинового та чорного кольору», «Значок: Оригінальна авторська конфігурація у вигляді стилізованого сердечка» шляхом продажу на ресурсах: https://bigl.ua/ таhttps://kozakstyle.com/, що у разі ухвалення рішення у справі в 2020 році складає 141 690, 00 гривень.

Рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 14 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача компенсацію у розмірі 30 мінімальних заробітних плат (223 333 грн у 2022 році).

Узагальненими доводами апеляційної скарги є переоцінка судом висновку експерта, вихід суду за межі заявлених вимог, доведеність авторства позивача на об`єкти та факту продажу контрафактних примірників, недоведеність відповідачем відсутності вини.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти доводів апелянта, посилаючись на те, що скарга не містить жодної фактичної та юридичної підстави для її задоволення. Просив залишити скаргу без задоволення, оскаржуване рішення суду без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першоїінстанції встановлено,що ОСОБА_1 має авторське право на «Збірку творів «Концептуальна колекція декоративних нагрудних металевих значків та прикрас з елементами української символіки «Сучасний український значок», що підтверджує копією Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_2 від 29.12.2014, а також збірку фото та творів фото живопису «Український Ренесанс», що підтверджує копією свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 від 17.12.2010 року.

За змістом Висновку експерта № 31-01 від 12.04. 2019 року за результатами судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності, судового експерта Петренка Сергія Анатолійовича - «Твір під назвою «Збірка творів «Концептуальна колекція декоративних на грудних металевих значків та прикрас з елементами української символіки « ІНФОРМАЦІЯ_3 » є оригінальним та таким, що створений творчою працею автора; окремі складові частини збірки творів під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 з елементам и української символіки « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та власні назви деяких з них, є об`єктами авторського права які можуть використовуватись самостійно, а саме: значки частини 1: «Прапорець блакитно-жовтий»; значки частини 2: « ІНФОРМАЦІЯ_5 »; « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (2 Варіанти); « ІНФОРМАЦІЯ_7 »; «Анархія - за ОСОБА_1 Андріївський Череп на чорному тлі»; «Стилізований хвилястий прапор блакитного кольору із золотавим гребінцем «Тамгою»; «Великобританія»; «Вірменія»; «Грузія»; «ЄС»; «Ізраїль»; «Індія»; «Іспанія», «Італія»; «Казахстан»; «Канада»; «Китай»; «Нідерланди»; « Німеччина »; «Польща»; «Росія»;»США»; «Туреччина»; «Фінляндія»; «Чехія»; «Швеція»; «Японія»; Значок Частина 3: « ІНФОРМАЦІЯ_8 »; Значок Частина 4: «Серце Українця» (2 варіанти); «Серце Патріота»; « ІНФОРМАЦІЯ_9 » та значків (чотири варіанти); Частина 5: Кулон, підвіска, сережки: блакитно-жовтий; Кулон, підвіска, сережки: синьо-золотий; Кулон «Малиново-чорний».

Вказана Збірка є складеним твором. Авторське право упорядника не поширюється на матеріали, з яких складається твір, тобто, будь-яка особа має право використовувати їх на свій розсуд. Охороняється структура розташування матеріалів, їх оригінальний підбір і систематизація. Тому порушенням авторських прав укладача буде запозичення оригінальної структури твору, навіть якщо при цьому самі матеріали, з яких складається твір, були істотно змінені.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що примірники товару, які були розміщені на зазначених Інтернет-ресурсах, а також - придбані нею у відповідача - є такими, що порушують її авторське право, а наданий Позивачем висновок експерта не констатує авторство ОСОБА_1 на складові частини Збірки та ідентичність частин Збірки використаними Відповідачем зображенням.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду з огляду на таке.

Звертаючись до суду, позивач стверджувала про зафіксовані факти недозволеного використання відповідачем примірників авторських творів позивача, що увійшли до вказаної вище Збірки, шляхом опублікування пропозицій продажу в якості товару на Інтернет-ресурсах, що призвело до порушення майнових та немайнових прав позивача. При цьому позивачем не надано доказу ідентичності використаного Відповідачем зображення значка «Прапор України», значка «Прапор УПА», значка «Українське Серце» наявним у Збірці Позивача, тому твердження Позивача про порушення її авторського права при використанні вказаних зображень безпідставне та не обґрунтоване.

Згідно із ст. 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Правоі нтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 424 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

За змістом ст. 435 та ч. 1 ст. 437 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»: первинним суб`єктом авторського права є автор твору; авторське право виникає з моменту створення твору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 Цивільного кодексу України автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 441 Цивільного кодексу України використання твору є його опублікування (випуск у світ); відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; переклад; переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, базданих, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм(оренду) тощо; імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір; твір образотворчого мистецтва - скульптура, картина, малюнок, гравюра, літографія, твір художнього (у тому числі сценічного) дизайну тощо.

Статтею 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» регламентовано право автора вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо, а також вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Відповідно до ст. 15 ч. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав автора належить виключне право на використання твору, а також виключне право надавати дозвіл на використання твору іншими особами.

Тобто, предметом доказування у цій справі є саме протиправне використання твору, авторське право на який належить Позивачу.

Згідно зі ст. 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону.

Підставою для судового захисту відповідно до ст. 50 Закону України «Про авторське і суміжні права» є вчинення будь-якою особою дій, що порушують майнові права суб`єктів авторського права, визначені ст.ст. 15, 39, 40, 41 цього Закону, з урахуванням обмежень, передбачених ст. ст. 21-25, 42 і 43 Закону.

Відповідно до приписів ст. 52 вказаного Закону при порушенні будь-якою особою авторських прав, передбачених ст. 50 цього Закону, недотримання передбачених договором умов використання творів, суб`єкти авторського права мають право звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право, подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або виплату компенсацій, вимагати, втому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень.

Згідно п. 12 та п.42 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» від 04.06.2010 № 5 суду слід виходити з того, що майнова відповідальність за порушення авторського права і (або) суміжних прав настає за наявності певних, установлених законом, умов: факту протиправної поведінки особи; шкоди, завданої суб`єкту авторського права і (або) суміжних прав; причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та протиправною поведінкою особи; вини особи, яка завдала шкоди.

При вирішенні відповідних спорів судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав. Для визначення суми такої компенсації, яка є адекватною порушенню, суд має дослідити: факт порушення майнових прав та яке саме порушення допущено; об`єктивні критерії, що можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним кожним окремим використанням об`єкта авторського права і (або) суміжних прав; тривалість та обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об`єктів); розмір доходу, отриманий унаслідок правопорушення; кількість осіб, право яких порушено; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо.

Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що при розгляді справ даної категорії саме Позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав Відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями Відповідача. З огляду на визначене, колегія суддів відхиляє посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не довів факту відсутності своєї вини.

Доводи апелянта про вихід суду за межі позовних вимог щодо визначення ідентичності опублікованого твору образотворчого мистецтва придбаному товару з металу є безпідставними та спростовуються тим, що суд з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України дослідив та надав оцінку поданим стороною позивача доказам, зокрема, Висновку експерта №31-01 від 12 квітня 2019 року. Надаючи оцінку зазначеному доказу, суд діяв в межах процесуального законодавства, встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Твердження в апеляційній скарзі про доведення позивачем належними та допустимими доказами авторства на об`єкти є безпідставними, оскільки зазначена обставина не оспорюється сторонами. До того ж, судом в оскаржуваному рішенні була надана оцінка Висновку експерта та визначено обсяг прав позивача.

Посилання апелянта на те, що висновки суду першої інстанції суперечать постановам Верховного Суду, зазначеним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки у зазначених справах були суттєво відмінні від справи № 333/6769/20 обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права.

За наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_1 не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту протиправного використання відповідачем об`єктів її авторського права. Апелянтом також не спростовано висновків суду. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення апелянтом норм закону.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 3241), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на наведене, судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст.89,263 ЦПК Українидана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст.374,375,382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2022 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 7 березня 2023 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков