Постанова

від 07.03.2023 по справі 826/14312/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року

м. Київ

справа № 826/14312/16

адміністративне провадження № К/9901/42254/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2016 (суддя Шулежко В.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 (головуючий суддя Бабенко К.А., судді: Кузьменко В.В., Степанюк А.Г.) у справі №826/14312/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БРК Будремсервіс» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БРК Будремсервіс» (далі - позивач, Товариство, ТОВ «БРК Будремсервіс») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.06.2016 №0932615147 та №0942615147.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість ґрунтуються виключно на тому, що Товариством не було надано до перевірки первинні документи на підтвердження даних, визначених у податковій звітності. При цьому, відповідач залишив поза увагою перебування на момент перевірки у відрядженні директора ТОВ «БРК Будремсервіс», який є одночасно і головним бухгалтером, що зумовило неможливість підготувати пояснення та належним чином оформлені копії документів, які, однак, в подальшому у повному об`ємі були надані податковому органу під час адміністративного оскарження спірних рішень, а також до суду у даній справі.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017, позов задоволено повністю.

Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини справи й наявні у ній докази, дійшли висновку про наявність підстав для скасування спірних рішень, з огляду на те, що відповідач в акті перевірки обмежився встановленням формальних умов застосування податкового законодавства, не дослідивши усю сукупність обставин, що мають значення для оцінки поведінки платника у сфері оподаткування, зокрема, не врахував відсутність директора та головного бухгалтера на момент перевірки та, внаслідок цього, об`єктивну неможливість у платника податків надати значний об`єм документів (за податковий період більше двох років). Крім того, судами наголошено на ненаданні відповідачем будь-яких належних та допустимих доказів того, що Товариство відмовилось надати до перевірки документи на вимогу податкового органу, а також відсутність у складених ГУ ДФС у м. Києві актах підписів уповноваженої посадової особи ТОВ «БРК Будремсервіс» чи запису про відмову такої особи від їх підписання. Натомість засвідчено лише факт ненадання документів у зв`язку із відсутністю директора та головного бухгалтера Товариства, що, на переконання судів, не може свідчити про відмову платника податків надати копії первинних документів до перевірки.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій зазначає, що позивачем не було повідомлено про обставини неможливості надання документів, а тому зафіксований факт ненадання документів до перевірки правомірно прийнято за основу при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень. Просить постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження.

В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Від позивача відзив на касаційну скаргу не надходив.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва у справі №757/10555/16-к відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «БРК Будремсервіс» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), а також дотримання валютного законодавства за період з 01.01.2014 по 01.03.2016.

За результатами перевірки відповідач склав акт від 16.05.2016 №81/1/26-15-14-07-01/39286377, відповідно до висновків якого позивачем порушено приписи пунктів 44.1, 44.6 статті 44, статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством за період з 01.01.2014 по 01.03.2016 занижено податок на прибуток всього у сумі 6 735 050 грн, а також податок на додану вартість у сумі 7 476 390 грн.

Підставою для таких висновків стало ненадання ТОВ «БРК Будремсервіс» до перевірки первинних документів, на підставі яких сформовано показники податкових декларацій з податку на прибуток за 2014, 2015 роки та податку на додану вартість за січень 2014 року - лютий 2016 року, у зв`язку з чим та з посиланням на положення пунктів 44.6, 44.7 статті 44 Податкового кодексу України, відповідач констатував неможливість підтвердити реальність здійснення платником податків фінансово-господарської діяльності з придбання товарів (робіт, послуг) у спірному періоді, а відтак показники податкових декларацій сформовані Товариством безпідставно. Інших доводів та обставин акт перевірки не містить.

Надалі податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 01.06.2016:

№0932615147, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 6 735 050 грн за основним платежем та на 297 875 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0942615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 7 476 390 грн за основним платежем та нараховано 1 869 097,50 грн штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач оскаржив ці рішення в адміністративному податку та додав до скарги первинні документи на 4044 аркушах.

Державна податкова служба України рішенням від 04.08.2016 №16858/6/99-99-11-01-02-25 скаргу ТОВ «БРК Будремсервіс» залишила без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін, що спонукало позивач вирішувати питання їх правомірності у судовому порядку.

Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов`язань за звітний податковий період. Платник податків зобов`язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення;

Положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, згідно із пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За приписами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки (пункт 85.2 статті 85 Податкового кодексу України).

Пунктом 85.6 статті 85 Податкового кодексу України передбачено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що обов`язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов`язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці.

Так, у постанові від 08.09.2019 у справі №802/1069/13-а Верховний Суд зауважував, що обставина порушення платником податків обов`язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, щодо надання після початку перевірки всіх документів, які належать або пов`язані з предметом перевірки, не означає, що такий платник не має права додатково їх надати до прийняття відповідного рішення й, при цьому, не звільняє контролюючий орган від обов`язку врахувати додатково надані платником документи у строк, встановлений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України, при прийнятті рішення, що прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України.

Також у постановах від 08.08.2019 у справі №802/1069/13-а, від 01.04.2020 у справі №640/637/19 Верховний Суд висловив позицію про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, до прийняття рішення за результатами такої перевірки це зумовлює обов`язок податкового органу щодо призначення та проведення позапланової перевірки.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.11.2021 у справі №640/21601/19 сформулював висновок, відповідно до якого в частині ненадання документів під час здійснення податкового контролю склад вказаного правопорушення полягає саме в поведінці платника податків, направленої на ухилення ним від виконання обов`язку з надання контролюючим органам оригіналів чи копій документів на їх законну вимогу, тим самим створюючи перешкоди для здійснення податкового контролю. В той же час у разі відсутності підстав для висновку про створення перешкод у його здійсненні, в тому числі шляхом ухилення від надання документів чи їх копій, зокрема через поважні та об`єктивні причини, поведінку платника податків не можна кваліфікувати як таку, що утворює склад правопорушення. Не підпадає під таку кваліфікацію поведінка платника податків і у разі, якщо під час перевірки ним надані усі наявні у нього документи, але вони визнані контролюючим органом такими, що не в повній мірі підтверджують правильність даних податкового обліку. В такому випадку контролюючий орган має підстави для констатації помилок у податковому обліку із встановленням відповідного складу податкового порушення та застосуванням відповідних наслідків у вигляді визначення грошових зобов`язань за наявності для цього підстав. Отже, з`ясуванню підлягає те, чи дійсно позивач вживав усі залежні від нього заходи для забезпечення повної і об`єктивної перевірки, чи ухилявся від її проведення, а також перевірити та оцінити поведінку контролюючого органу (чи надав він реальну можливість платникові податків надати усі документи, чи у повній мірі забезпечив право на участь в її проведенні).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період проведення відповідачем перевірки (з 28.04.2016 по 06.05.2016) директор та головний бухгалтер ТОВ «БРК Будремсервіс» Орехов М.Т. знаходився з 26.04.206 по 09.05.2016 у відрядженні, що підтверджується наказом про відрядження від 26.04.2016 №15.

Будь-яких належних та допустимих доказів того, що позивач відмовлявся надати до перевірки документи на вимогу податкового органу, як-то акту, складеного у відповідності до пункту 85.6 статті 85 Податкового кодексу України, відповідач суду не надав.

Водночас, наявні в матеріалах справи акти, що складені ГУ ДФС у м. Києві, не містять підпису уповноваженої посадової особи ТОВ «БРК Будремсервіс» чи запису про відмову такої особи від їх підписання, та засвідчують лише факт ненадання документів у зв`язку із відсутністю директора та головного бухгалтера за податковою адресою, що, на переконання судів, не може свідчити про відмову платника податків надати копії первинних документів до перевірки.

Додатково судами враховано й доводи позивача про те, що під час проведення перевірки податковий орган було повідомлено про відрядження Орехова М.Т. , який є одночасно і головним бухгалтером на Товаристві та уповноважений підписувати документи і має доступ до них, а тому враховуючи період, який охоплювався перевіркою (більше 2 років) та великий обсяг первинної документації, була відсутня можливість надати до перевірки належним чином оформлені первинні документи, однак такі пояснення були залишені поза увагою відповідачем.

Суди першої та апеляційної інстанції констатували, що в даному випадку податковий орган в акті перевірки обмежився встановленням формальних умов застосування положень пунктів 44.1, 44.6 статті 44 та пункту 85.6 статті 85 Податкового кодексу України, не з`ясувавши обставини, що мають значення для кваліфікації дій платника податків.

Разом з тим, сам по собі факт ненадання позивачем до перевірки первинних документів не може беззаперечно свідчити про те, що господарська діяльність підприємства у періоді, який перевірявся, не здійснювалася та Товариство не мало реальних господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг.

До матеріалів справи ТОВ «БРК Будремсервіс» подано первинні та інші документи, які в умовах звичайної ділової практики супроводжують та підтверджують фактичне вчинення платником податків господарських операцій, зокрема: договори (підряду, поставки тощо); податкові накладні; видаткові накладні; акти надання послуг; акти приймання-виконання будівельних робіт (ф.КБ-2в); товарні чеки; локальні кошториси (в.№1); довідки про вартість виконаних робіт (ф.КБ-3); акти звірки; товарно-транспортні накладні; звіти про використання коштів; наряди-замовлення; акти про надання медичних послуг; розрахункові документи; оборотно-сальдові відомості; податкові декларації тощо.

Крім того, відповідачем не спростовано, що разом із скаргою на податкові повідомлення-рішення, позивачем надавалися податковому органу первинні документи на 4044 аркушах (які, однак, не були взяті до уваги останнім).

Відповідно до пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Згідно із пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п`яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов`язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Участь керівника відповідного контролюючого органу (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов`язковою. Такі заперечення є невід`ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов`язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу.

Відповідач зазначив, що у зв`язку із відсутністю 16.05.2016 особи, відповідальної за фінансово-господарську діяльність ТОВ «БРК Будремсервіс» - директора Орехова М.Т., не видалося за можливе вручити для ознайомлення та підписання акт перевірки, у зв`язку із чим його направлено засобами поштового зв`язку.

Разом з тим, матеріали справи не місять доказів направлення акта перевірки на адресу Товариства до вручення/надіслання податкових повідомлень рішень, хоча такі докази витребовував суд першої інстанції.

Таким чином, з викладеного слідує, що контролюючий орган позбавив позивача можливості надати копії первинних документів за спірний період у порядку, встановленому пунктом 44.7 статті 44 та пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України і, як наслідок, ТОВ «БРК Будремсервіс» подало такі документи разом зі скаргою на податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.11.2021 у справі №440/1961/19, у питаннях дотримання контролюючими органами процедури проведення перевірки, істотне значення має встановлення обставин забезпечення платникам податків можливості реалізувати їх права, передбачені Податкового кодексу України, а у разі їх порушення - чи могло це істотно вплинути на правильність та обґрунтованість висновків контролюючого органу, здійснених за результатами такої перевірки, на підставі яких прийняті рішення.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, які не заперечуються сторонами у цій справі, після початку проведення перевірки контролюючий орган не здійснив усіх залежних від нього заходів задля забезпечення платнику податків можливості надати усі наявні у нього первинні та інші документи, пов`язані із предметом перевірки.

Податковим органом не виконано покладений на нього частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень) обов`язок доведення правомірності своїх рішень та відсутність у позивача права як такого на формування податкових вигод за наслідками господарської діяльності у період 2014-2016 років.

Підсумовуючи наведене вище, Верховний Суд вважає, що за встановлених судами попередніх інстанцій обставин, висновок щодо протиправності спірних податкових повідомлень-рішень є законним та обґрунтованим.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або порушення процесуальних норм.

Враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.Я.Олендер