Постанова

від 13.12.2016 по справі 826/14312/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 грудня 2016 року № 826/14312/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «БРК Будремсервіс» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БРК Будремсервіс» (далі-позивач або ТОВ «БРК Будремсервіс») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі-відповідач або ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.06.2016р. №0932615147 та №0942615147.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість ґрунтуються виключно на тому, що товариством не було надано до перевірки первинні документи на підтвердження даних, визначених у податкові звітності. Водночас, як зазначає позивач, директор товариства, який є одночасно і головним бухгалтером, на момент проведення перевірки був у відрядженні, що зумовило неможливість підготувати пояснення та належним чином оформлені копії документів, які, однак, наявні у позивача та в подальшому у повному об'ємі були надані податковому органу під час адміністративного оскарження спірних рішень, а також надані до суду у даній справі. Відтак, позивач вважає правомірним формування спірних сум податкових вигод, у зв'язку з чим не вбачає підстав для прийняття оскаржуваних рішень та просить їх скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, викладених в Акті перевірки та у письмових запереченнях на позов, просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На підставі п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, у зв'язку з надходженням ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Писанця В.А. у справі №757/10555/16-к за клопотанням старшого слідчого в ОВС СВ ГУ СБУ у м. Києві та Київській області Трембача А.О., що винесена в межах матеріалів кримінального провадження №22015101110000121, ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «БРК Будремсервіс» (код 39286377) на предмет своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 01.03.2016, за результатами якої складено Акт перевірки №81/1/26-15-14-07-01/39286377 від 16.05.2016. (далі-Акт перевірки).

Зокрема, в Акті перевірки зазначено, що ТОВ «БРК Будремсервіс» не надано до перевірки первинних документів, на підставі яких сформовано показники податкових декларацій з податку на прибуток за 2014, 2015 роки та ПДВ за січень 2014 року - лютий 2016 року, у зв'язку з чим та з посиланням на положення п.44.6 та п.44.7 ст.44 ПК України ГУ ДФС у м. Києві прийшло до висновку про відсутність у платника податків таких документів та неможливість підтвердити реальність здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності з придбання товарів (робіт, послуг) у спірному періоді, а відтак, на думку відповідача, показники податкових декларацій з податку на прибуток та з ПДВ сформовані позивачем безпідставно.

Інших доводів та обставин Акт перевірки позивача не містить.

Враховуючи наведене, відповідачем у Акті зроблено висновок про порушення ТОВ «БРК Будремсервіс» положень п. 44.1, 44.6 ст. 44, ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139, п. 198.3 п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток всього у сумі 6735050 грн., в тому числі у 2014 році - 1191500 грн. та у 2015 році - 5543550 грн., а також занижено податок на додану вартість за період з 01.01.2014 по 01.03.2016 у сумі 7476390 грн.

На підставі вказаних висновків акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.06.2016р. №0932615147, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по «податку на прибуток підприємств» на 6735050 грн. за основним платежем та на 297875 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також №0942615147, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по «податку на додану вартість» на 7476390 грн. за основним платежем та на 1869097,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вирішуючи спір по суті та проаналізувавши у взаємозв'язку з вищенаведеним положення ПК України (в редакції, чинній у період спірних операцій), а саме:

- (щодо оподаткування прибутку підприємств ): п/п. 134.1.1. (щодо об'єкту оподаткування, яким, крім іншого, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку)); п.135.1 (щодо бази оподаткування, яка є грошовим вираженням об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.); ст. 137 (щодо порядку обчислення та сплати податку на прибуток підприємств); ст.ст.138-140 (щодо різниць, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів; при формуванні резервів (забезпечень); при здійсненні фінансових операцій); ст.187 (щодо дати виникнення податкових зобов'язань),

- (щодо ПДВ) п/п. 14.1.178 (щодо визначення «податок на додану вартість»), п/п. 14.1.181 (щодо визначення «податковий кредит»), п. 188.1. (щодо бази оподаткування), п. 185.1. (щодо визначення «об'єкт оподаткування»), п. 198.1. ПК України (щодо визначення операцій, при здійсненні яких сплачені/нараховані суми податку відносяться до податкового кредиту, п. 198.2. (щодо дати віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.3. (щодо порядку визначення сум податкового кредиту), п. 201.1. (щодо обов'язку видачі податкової накладної на дату виникнення податкових зобов'язань та її реквізитів), п. 201.7. (щодо складення п/н на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг), п. 201.8. (щодо осіб, яким надано право нарахування податку та видачі п/н), п. 201.10 (щодо видачі п/н платником податку, обов'язку її реєстрації в ЄРПН та статусу п/н як підстави нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту); п. 198.5 (щодо обов'язку нарахування грошових зобов'язань за товарами/послугами, у разі якщо такі товари/послуги починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку), п. 198.6. (щодо наслідків не підтвердження сум податку),

а також п/п. 16.1.2., 16.1.3., п. 44.1. ПК України (щодо ведення обліку та підтвердження задекларованих відомостей), п. 44.2 (щодо використання даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування для обрахунку об'єкта оподаткування податком прибуток); положення ч. 2. ст. 3. (щодо обов'язковості ведення бухгалтерського обліку), ч. 1 ст. 9 (щодо первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій), ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; приписи Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затв. наказом Мінфіна №318 від 31.12.1999р. (щодо складу витрат та їх визнання), суд приходить до наступних висновків.

Так, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути видані за фактично вчиненою операцією.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця/продавця права на формування сум податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум податкових вигод, та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: (1) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; (3) придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; (4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; (5) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (6) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій/оформлення «безтоварних» операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів , зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних.

В даному випадку , як вже зазначено вище, підставою для невизнання податковим органом задекларованих позивачем податкових вигод стали обставини неподання позивачем до перевірки первинних та інших документів, які підтверджують показники, відображені позивачем податків у податковій звітності.

В контексті цього суд зазначає, що питання надання платниками податків документів врегульовано статтею 85 ПК України, пунктом 85.2 якої передбачено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

У свою чергу, положеннями пункту 85.6 статті 85 ПК України передбачено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови , із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником . У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис .

Натомість, будь-яких належних та допустимих доказів того, що позивач відмовлявся надати до перевірки документи на вимогу податкового органу, як-то акту, складеного у відповідності до п.85.6 ст.85 ПК України, відповідачем суду не надано. Наявні ж в матеріалах справи акти, що складені ГУ ДФС у м. Києві, не містять підпису уповноваженої посадової особи ТОВ «БРК Будремсервіс» чи запису про відмову такої особи від їх підписання, та засвідчують лише факт ненадання документів у зв'язку із відсутністю директора та головного бухгалтера ТОВ «БРК Будремсервіс» ОСОБА_2 за податковою адресою, що, однак, не може свідчити про відмову платника податків надати копії первинних документів до перевірки.

До того ж, як стверджує позивач, під час проведення перевірки податковий орган було повідомлено про те, що директор товариства гр. ОСОБА_2, який є одночасно і головним бухгалтером на підприємстві та уповноважений підписувати документи і має доступ до них, знаходиться у відрядженні (наказ про відрядження №15 від 26.04.2016р.), а тому враховуючи період, який охоплювався перевіркою (більше 2 років) та великий обсяг первинної документації, не має змоги надати до перевірки належним чином оформленої первинної документації, однак такі пояснення були залишені поза увагою відповідачем та продовжено проведення перевірки без первинної документації. Наведені обставини відповідачем жодним чином не спростовані та не доведено зворотного.

Тобто, в даному випадку відповідач у Акті перевірки обмежився встановленням формальних умов застосування податкового законодавства, не дослідивши та не оцінивши усю сукупність обставин, що мають значення для оцінки поведінки платника у сфері оподаткування.

Варто відмітити, що сам по собі факт ненадання позивачем до перевірки первинних документів не свідчить про те, що господарська діяльність підприємства у перевіряємому періоді не здійснювалася та позивач не мав реальних господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг. Норми ж податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки.

Не дає підстави для такого висновку і пункт 44.6 статті 44 ПК України, оскільки наведена норма визначає лише статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням винятково тих доказів, які надавалися ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Обов'язок суду оцінити відповідні докази за правилами статті 86 КАС України є однією з гарантій установлення об'єктивної істини у справі та прийняття правильного рішення у відповідності з вимогами статті 159 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція неодноразово була висловлена Вищим адміністративним судом України , зокрема, в постановах від 08.04.2015р. у справі №К/9991/39128/12, від 28.10.2015р. у справі №К/800/32990/15 та в ухвалі від 02.11.2016р. у справі №К/800/24094/16.

Відтак, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що спірні рішення, прийняті на підставі зазначених висновків, є такими, що не відповідають критерію обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, тобто вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України.

Між тим, до матеріалів справи позивачем залучено сукупність первинних та інших документів, які в умовах звичайної ділової практики супроводжують та підтверджують фактичне вчинення платником податків господарських операцій, зокрема: договорів (підряду, поставки тощо); податкових накладних; видаткових накладних; актів надання послуг; актів приймання-виконання будівельних робіт (ф.КБ-2в); товарних чеків; локальних кошторисів (в.№1); довідок про вартість виконаних робіт (ф.КБ-3); актів звірки; товарно-транспортних накладних; звітів про використання коштів; нарядів-замовлень; актів про надання медичних послуг; розрахункових документів; оборотно-сальдових відомостей; податкових декларацій тощо, які у сукупності не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення підприємством господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) у період 2014-2016 років чи їх невідповідності з господарською діяльністю позивача, та не свідчать про відсутність у позивача підстав для формування задекларованих позивачем податкових вигод у вказаному періоді.

До того ж, як вбачається із скарги на податкові повідомлення-рішення, первинні документи надавалися позивачем податковому органу під час адміністративного оскарження спірних рішень, зокрема на 4040 аркушах, які, однак, не були взяті до уваги контролюючим органом вищого рівня при розгляді скарги. Іншого суду не доведено, а судом зворотного не встановлено.

Аналізуючи складені між позивачем та контрагентами первинні документи, що долучені до матеріалів справи, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять всі обов'язкові реквізити первинного документу, які передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов'язань та капіталу позивача.

Слід зазначити, що в ході розгляду справи відповідачем не доведено суду обставин недостатності доданих до матеріалів справи документів чи їх дефектності, а також податковим органом не заперечувалося та не спростовано фактичне виконання господарських операцій позивача із контрагентами, участь контрагентів позивача у здійсненні таких операцій, наявності у контрагентів спеціальної податкової правосуб'єктності (реєстрації платниками ПДВ), факту реєстрації податкових накладних в ЄРПН тощо.

Також, з урахуванням сутності операцій відповідачем не доведено недостатності кількості у контрагентів трудових ресурсів для виконання спірних операцій та не доведено обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагентам для виконання спірних операцій, але були відсутні. В контексті цього не надано податкової звітності контрагентів, з якої б вбачалась відсутність у контрагентів умов та ресурсів, у т.ч. трудових, необхідних для здійснення операцій.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності у спірному періоді.

Під час розгляду справи відповідачем не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагентів позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.

Слід також додати, що під час розгляду справи не надано рішення суду відносно контрагентів позивача, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 55-1 ГК України («Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання»). Не надано рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочинів, тобто щодо вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Не надано рішення суду про визнання правочинів з контрагентами недійсними з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України. Також не надано рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тощо.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б відповідно до конкретних норм ЦК України свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Відповідачем наведено суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Таким чином, відповідачем по суті не надано в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкових вигод та які б відповідно до вищезгаданих положень податкового законодавства та законодавства з питань бухгалтерського обліку унеможливлювали формування позивачем спірних сум податкових вигод у спірному періоді, які б свідчили про нездійснення спірних операцій та про юридичну дефектність первинних документів за спірними операціям, а відтак відповідачем не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Необґрунтованість рішення є підставою для його скасування, якщо під час розгляду справи в суді не встановлено фактичних обставин, що надають можливість прийняття оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування спірних рішень.

Відповідно, беручи до уваги положення статті 94 КАС України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «БРК Будремсервіс» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 01.06.2016р. №0932615147 та №0942615147.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БРК Будремсервіс» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві сплачений ним судовий збір у розмірі 245 676,36 грн. (двісті сорок п'ять тисяч шістсот сімдесят шість гривень тридцять шість копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко