Постанова

від 16.02.2023 по справі 909/1187/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2023 р. Справа №909/1187/21

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

Гриців В.М. (доповідач), Зварич О.В., Малех І.Б.

секретар судового засідання Гілевич С.Р.

представники: ТОВ "ВКФ "Голден" - адвокат Чумаченко О.Є., АТ КБ "ПриватБанк" - адвокати Ананійчук О.А., Тарасенков В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Голден" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2022 року у справі №909/1187/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Голден" до відповідача-1: Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" та до відповідача-2: приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби Віталія Миколайовича

про витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Голден" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до АТ КБ "ПриватБанк" та Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М. Позивач просив суд:

- витребувати із чужого незаконного володіння АТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "ВКФ "Голден" земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:0565 площею 2,9574 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 382483526110, розташовану за адресою: Івано-Франківська обл., м. Яремче, с. Поляниця;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31369589 від 13.09.2016, приватного нотаріуса Верби В.М. Дніпровського міського нотаріального округу, про право приватної власності ПАТ КБ "ПриватБанк" на земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:0565 площею 2,9574 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 382483526110;

- скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності №16367579, щодо реєстрації за ПАТ КБ "ПриватБанк" права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:0565 площею 2,9574 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 382483526110;

- визнати право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:0565 площею 2,9574 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 382483526110, розташовану за адресою: Івано-Франківська обл., м. Яремче, с. Поляниця, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва туристичного комплексу з мережею готельної та господарської інфраструктури для організації надання туристичних послуг.

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що спірна земельна ділянка була об`єктом договору іпотеки №994 від 30.05.2016, укладеного АТ "Приватбанк" та ТОВ "Зірка Буковелі" з метою забезпечення кредитних договорів, укладених протягом 2013-2014 років позичальниками - ТОВ "Церіс", ТОВ "Інвестгруп" і ТОВ "Ранея". В подальшому, 08.09.2016 ТОВ "ВКФ "Голден" (позивач) збільшило свій статутний капітал шляхом отримання додаткових внесків - належного ТОВ "Зірка Буковелі" майна, в тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:0565 площею 2,9574 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 382483526110, розташованої за адресою: Івано-Франківська обл., м. Яремче, с. Поляниця. 13.09.2016 банк на підставі іпотечного застереження вчинив дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та зареєстрував право власності на означену земельну ділянку.

Позивач вказує, що в 2021 році йому стало відомо, що під час розгляду Високим судом правосуддя Англії справи ВL-2017-000665, АТ КБ "Приватбанк" заявив про нікчемність кредитних договорів, серед яких, і договори, на забезпечення вимог яких укладений іпотечний договір №994 від 30.05.2016. У зв`язку з чим позивач вважає, що стверджуючи про нікчемність кредитних договорів, банк фактично підтвердив відсутність волевиявлення та підстав набуття права власності на предмет іпотеки, тому з метою захисту прав власності позивача на предмет іпотеки необхідно застосувати наслідки, передбачені ст.ст. 215, 216, 1212 ЦК України, а вказане майно повинно бути витребуване з незаконного володіння АТ КБ "ПриватБанк" на користь позивача. Також вказує і про відсутність у нього волі на вибуття спірної земельної ділянки з його власності.

Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 02 листопада 2022 року у справі №909/1187/21 у позові відмовив.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач не назвав підстав, які відповідно до закону доводять недійсність правочинів, що мають наслідком порушення його права, за захистом якого він звернувся до суду в обраний ним спосіб. Сам лише факт того, що Високим судом Англії розглядається справа BL-2017-000665 не є підтвердженням обставин на які позивач посилається, як на факт порушеного права.

Суд не прийняв посилання позивача на відсутність волевиявлення, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього, оскільки суду не доведено обставин обумовлених Законом України "Про іпотеку", за наявності яких, іпотекодержатель не міг реалізувати свої права, визначені вказаним Законом і відповідним договором іпотеки. Зазначив, що позовна давність не підлягає застосуванню, оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість позову.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Голден" просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2022 року у справі №909/1187/21 та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі. Також скаржник просить залучити до участі у справі №909/1187/21 Товариство з обмеженою відповідальністю "Церіс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп", Товариство з обмеженою відповідальністю "Ранея", Товариство з обмеженою відповідальністю "Зірка Буковелю" в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Вважає оскаржене рішення прийняте з явним порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: з порушенням вимог ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 528, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст.316, ст. 319, 321, 328, 329, 386 ЦК України, ч.1 ст.1, ч. 5, 6 ст. 3, ч. 1 ст. 33, ч .1,3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку", ст. 3, ст. 24 Закону України "Про державу реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" п. 6, 9, 61 Порядку "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1127 від 25.12.2015 року та без врахування правової позиції Верховного Суду у справі №390/34/17, №338/180/17, також, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є такими, що прямо суперечать нормам чинного матеріального законодавства, адже суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні протиправно не врахував, що:

Банком у Лондонському позові було зроблено чітку офіційну публічну заяву про, на його думку, нікчемність Кредитних договорів, не створення ними юридичних наслідків, що тягне за собою протиправність дії Відповідача-1 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки Відповідачем-1 заявленим такої позиції одноосібно визнано: недійсними (нікчемними) спірні кредитні договори та відповідно укладені на їх виконання Договір іпотеки; відсутність волевиявлення відповідача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього; відсутність правомірного факту набуття Відповідачем права власності на Предмет іпотеки; незаконність реєстрації права власності Відповідача на предмет іпотеки, з огляду на відсутність всіх необхідних документів, які підтверджують підстави набуття права власності на предмет іпотеки; збереження за Позивачем права власності на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки передбачає обов`язковою умовою наявність волевиявлення іпотекодержателя на таке звернення стягнення при дійсному як основному зобов`язанні, так і власне іпотечному договору. З норм чинного законодавства. іпотекодержатель не може одночасно стверджувати про нікчемність основного зобов`язання, та в той самий час звертати стягнення на підставі іпотечного договору, яким таке зобов`язання було забезпечене. Заперечуючи проти доводів Позивача, суд жодним чином не заперечує та не спростовує доводів щодо Банку щодо нікчемності кредитних договорів, які останній заявляв в межах Лондонського позову.

Вказуючи про нікчемність основного зобов`язання, ПАТ КБ "Приват Банк" висловив своє волевиявлення щодо небажання визнавати основне зобов`язання і як наслідок, і договір іпотеки №994 від 30.05.2016 р., який є похідним. Таким чином, вказаною заявою ПАТ КБ "Приват Банк" фактично підтвердив відсутність в останнього підстав для здійснення звернення стягнення за договором іпотеки №994 від 30.05.2016 р., оскільки ПАТ КБ "Приват Банк" вважає вказаний договір нікчемним, оскільки на його думку нікчемним є і саме основне зобов`язання, про яке зазначалось в Лондонському позові.

На час прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію за АТ КБ "Приватбанк" права власності на спірне іпотечне майно було відсутнє волевиявлення стягувача на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Банком було подано неповний перелік документів для проведення державної реєстрації прав, адже п. 6, 9, 61 Порядку "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1127 від 25.12.2015 вимагає в якості обов`язкової ознаки для проведення реєстрації повного волевиявлення на її проведення, а отже цей факт свідчить про некомплектність поданого пакету документів для державної реєстрації права.

У державного реєстратора було відсутнє передбачене Законом право приймати рішення про реєстрацію за АТ КБ "Приватбанк" права власності на спірне майно, що у наслідку свідчить про прийняття державним реєстратором цього рішення всупереч вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", адже звернення стягнення на спірне майно було здійснено з дефектом волевиявлення.

Сукупний аналіз обставин справи та наданих сторонами доказів дає підстави для висновку про те, що Предмет іпотеки за Договором іпотеки №994 від 30.05.2016 р. вибув із власності ТОВ "ВКФ "Голден" поза його волею та в обхід передбаченого законом порядку.

З огляду на предмет спору, який випливав зі звернення стягнення на іпотечне майно за кредитними договорами ключовим у вирішенні справи була необхідність встановлення дійсності таких кредитних договорів, адже у разі встановлення законності та дійсності таких договорів автоматично встановлюється і законність звернення стягнення на іпотечне майно, що забезпечувало кредитні договори. Однак суд першої інстанції не дав оцінку тому, що якщо Відповідач-1 заперечує проти позову, Відповідач-1 повинен чітко обґрунтувати, що договір іпотеки та кредитні договори на забезпечення яких він укладався є чинними та дійсним, а звернення стягнення на іпотечне майно за Договором іпотеки відбулось правомірно в силу законності зазначених договорів. Якщо ж Відповідач-1 заперечує проти законності та дійсності вказаних договорів, в такому випадку останній повинен обґрунтувати підстави набуття права власності на майно за договором іпотеки, та законність володіння таким майном.

АТ КБ "Приватбанк" було порушено принцип недопущення суперечливої поведінки, що підтверджується відповідною судовою практикою Верховного Суду у справах №338/180/17, №390/34/17.

Вказує, що враховуючи невизнання відповідачем-1 чинності вказаних вище кредитних договорів, що свідчить про відсутність волевиявлення відповідача-1 на звернення стягнення за договором іпотеки № 994 від 30.05.2016, слідує висновок, що набуття відповідачем -1 права власності на спірне майно відбулось поза межами договору іпотеки №994 від 30.05.2016 та в спосіб, що не передбачений чинним законодавством. Зважаючи, що позивач не надавав згоду на вибуття спірного майна з його власності в інший спосіб аніж згідно вимог чинного законодавства, які регулюють порядок звернення стягнення на іпотечне майно, слідує висновок, що спірне майно вибуло із власності позивача поза його волею, а тому в даному випадку належним способом захисту позивача є звернення до суду з віндикаційним позовом щодо захисту свого порушеного права. Отже, суд протиправно не врахував, що позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного права.

ТОВ "Церіс", ТОВ "Інвестгруп", ТОВ "Ранея", ТОВ "Зірка Буковелю", АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "ВКФ "Голден" були учасниками правовідносин щодо забезпечення виконання Кредитних договорів та відповідно переходу права власності на предмет іпотеки, що забезпечував Кредитні договори. У разі задоволення позову в даній справі Позивач набув би права власності на відповідний об`єкт нерухомості, що в свою чергу могло вплинути на права та обов`язки ТОВ "Церіс", ТОВ "Інвестгруп". ТОВ "Ранея", ТОВ "Зірка Буковелю".

Однак, суд першої інстанції протиправно не залучив ТзОВ "Церіс", ТзОВ "Інвестгруп", ТзОВ "Ранея", ТзОВ "Зірка Буковелю" в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та НБУ в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1, у порушення вимог ст. 50 ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" заперечує проти вимог апеляційної скарги з таких підстав:

Сам факт того, що банк, який перейшов у державну власність, в Англійській справі стверджує про існування фактичних обставин нікчемності ряду кредитних договорів не може бути підставою для задоволення позовних вимог в цій справі; в Англійській справі обставини нікчемності кредитних договорів заперечуються та не визнаються (оспорюються) відповідачами; такі обставини ще не встановлені та не підтверджені Високим Судом Правосуддя.

Доводи про те, що банк одночасно стверджує про нікчемність ряду кредитних договорів та звертає стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки спростовуються тим, що позов в Англійській справі банком було подано в 2017 році, коли банк вже перейшов з приватної власності в державну, а предмет іпотеки згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно набуто банком у власність 13.09.2016.

Позивач набув статусу іпотекодавця в силу ст. 23 Закону України "Про іпотеку", а також позивач самостійно надав доказ на підтвердження свого волевиявлення щодо реалізації банком свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, що підтверджується листом №02 від 12.09.2016.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №922/1163/18, від 29.08.2018 у справі №909/105/15, від 29.08.2018 у справі №910/23428/17, від 31.01.2018 у справі №910/8763/17, якщо сторона не подала достатньо доказів на підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність, а обов`язок (тягар) доказування покладається на особу, яка посилається на ці обставини, тобто тягар доказування позовних вимог та спростування добросовісного набуття у власність предмету іпотеки відповідачем-1 повністю покладений на позивача.

Позивач не зазначає про існування обставин нікчемності кредитних договорів, які забезпечувалися договором іпотеки та не зазначає на підставі якої норми матеріального права України кредитні договори є нікчемними.

Кредитні договори жодним чином не можуть порушувати майнових прав позивача, оскільки позивач став власником майна, яке станом на дату його набуття у власність позивача вже перебувало в іпотеці банку як забезпечення виконання зобов`язань за такими кредитними договорами, отже, доводи позивача про підтвердження судом наявності обставин нікчемності (недійсності) кредитних договорів не спрямовані безпосередньо на відновлення прав позивача, оскільки стосуються кредитних зобов`язань, стороною яких позивач не є і ніколи не був, а такі вимоги направлені на захист прав позичальників за кредитними договорами.

У справі, що розглядається, ряд кредитних договорів було укладено до фактичного утворення позивача - ТзОВ "ВКФ "Голден" (23.01.2015), і станом на дату внесення нерухомого майна до статутного капіталу товариства, таке майно вже було обтяжене іпотекою, про що позивач був обізнаний, разом з цим взяв на себе ризик настання відповідних наслідків у випадку дефолту боржників.

У діях банку відсутні складові доктрини "venire contra factum propriu" (заборони суперечливої поведінки), адже договір іпотеки укладався банком з іншою юридичною особою, ніж позивач, а набувши у власність майно, обтяжене іпотекою, позивач в силу Закону прийняв на себе всі ризики невиконання позичальниками зобов`язань, окрім того, помилковим є покликання позивача на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2019 у справі №390/34/17, оскільки справи №390/34/17 та №909/1187/21 не є подібними, і такі покликання не містять обґрунтування щодо наявності в діях банку ознак суперечливої поведінки.

Натомість дії позивача, який листом №2 від 12.09.2016 підтвердив свою згоду на задоволення банком вимог за кредитними договорами за рахунок іпотечного майна за договором іпотеки, а згодом пред`являє позов про витребування у банку майна набутого ним за договором іпотеки, суперечить попередній поведінці позивача і є недобросовісними діями по відношенню до банку.

Банк вважає, що строк позовної давності за вимогами ТОВ "ВКФ "Голден" почав свій відлік з дати фактичного вибуття предмету іпотеки за договором іпотеки з власності позивача, а саме, як підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, такою датою є 13.09.2016, та закінчився через три роки, а саме 13.09.2019. Доводи апелянта про те, що про порушення своїх прав дізналося з позову банку в англійській справі не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи.

Банк вважає безпідставними доводи позивача щодо необхідності залучення до участі у справі третіх осіб. Позивач не зазначає на які конкретно права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі, а також на якій стороні слід їх залучати. Суд звертав увагу позивача в ухвалі 17.01.2022 на визначення статусу третіх осіб, однак позивач жодних процесуальних дій не вчинив. Водночас позивач не уповноважений представляти третіх осіб. Разом з тим, до апеляційної скарги не долучено доказів її направлення цим особам.

У поясненнях АТ КБ "ПриватБанк" від 22.11.2022 зазначає, що єдиною підставою заявленого ТзОВ "ВКФ "Голден" в цій справі позову є позиція банку в справі №BL-2017-00065 за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , Компанії "Тімренд Лімітед", Компанії "Россіні Інвестінг Корп", Компанії "Мілберт Венчес Інк", та Компанії ЗАО "Укртарнзитсервіс ЛТД" про стягнення коштів, яка перебуває в провадження Високого Суду Англії та Уельсу.

Водночас ОСОБА_2 є одним із бенефіціарних власників позивача у цій справі, і ОСОБА_2 через своїх представників в Англійській справ, надав Банку запевнення, що він як кінцевий бенефіціарний власник ТзОВ "Голден", вчинить дії направлені на завершення ініційованих ТзОВ "Голден" судових проваджень в Господарському суду Івано-Франківської області, у тому числі, у справі №909/1187/21. Відтак банк вважає, що у справі №909/1187/21 є необхідним отримати від представника ТОВ "ВКФ "Голден" інформацію та документи стосовно того чи отримувало товариство вказівки вчинити необхідні процесуальні дії, направлені на завершення судового провадження, а якщо такі вказівки надавалися, то в який спосіб та коли такі вказівки були надані, і чому представник до цього часу не вчинив дій, спрямованих на завершення провадження у справі.

У правовідносинах щодо іпотеки спірного нерухомого майна відбулось правонаступництво, ТОВ "Голден" набуло всіх прав та обов`язків іпотекодавця, водночас, ТОВ "Зірка Буковелю" вибуло із правовідносин з банком за договором іпотеки. Дії з передачі нерухомого майна від ТОВ "Зірка Буковелю" до ТОВ "Голден" в рамках цієї справи не оскаржуються. Таким чином, зважаючи на заявлені Позивачем предмет та підстави позову, підстави стверджувати про те, що ТОВ "Зірка Буковелю" може набути прав та обов`язків внаслідок ухвалення рішення в цій справі базуються виключно на припущеннях позивача.

В позовній заяві Позивачем не ставиться питання дійсності, недійсності чи нікчемності ряду кредитних договорів, тому такі обставини не входять до предмету доказування в цій справі, а суд не має права встановлювати їх в силу ч. 1 ст. 14 ГПК України. Відтак, встановлення обставин на які вказує Позивач у клопотанні, не входять до предмета доказування у цій справі. З огляду на той факт, що ТОВ "Церіс", ТОВ "Інвестгруп", ТОВ "Ранея" не є безпосередніми учасниками у спірних правовідносин, які виникли між сторонами справи №909/1187/21, оскаржуване судове рішення про відмову в позові само по собі не вирішує питання про права, інтереси та (або) обов`язки ТОВ "Церіс", ТОВ "Інвестгруп", ТОВ "Ранея", таке рішення не створює для них будь-яких нових юридичних прав та/чи обов`язків. Наведене вище, свідчить про безпідставність доводів Позивача щодо залучення ТОВ "Церіс", ТОВ "Інвестгруп", ТОВ "Ранея" до участі у справі.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 30 листопада 2022 року відкрив провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Голден" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2022 року у справі №909/1187/21; витребував матеріали справи №909/1187/21.

Розгляд справи в режимі відеоконференції призначено на 02 лютого 2023 року, надалі оголошено перерву у судовому засіданні до 16 лютого 2023 року в режимі відеоконференції, про що повідомлено учасникам справи.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4). У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Західний апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу в межах її доводів і вимог, матеріали справи, заслухав представників сторін і вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Обставини справи:

АТ КБ "Приватбанк" (надалі - "Банк") та Товариство з обмеженою відповідальністю "Церіс" («Позичальник), уклали наступні договори відновлювальної кредитної лінії (надалі за текстом - "Кредитні договори Церіс"): Кредитний договір №4Ц14032И від 21.01.2014, Кредитний договір №4Ц14060Д від 10.02.2014.

АТ КБ "Приватбанк" і Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп" (Позичальник) уклали наступні договори відновлювальної кредитної лінії (надалі за текстом "Кредитні договори Інвестгруп"): Кредитний договір №4И13700Д від 01.11.2013, Кредитний договір №4И13703Д від 04.11.2013.

АТ КБ "Приватбанк" і Товариство з обмеженою відповідальністю "РАНЕЯ" (Позичальник) уклали наступні договори відновлювальної кредитної лінії (надалі за текстом "Кредитні договори Ранея"): Кредитний договір №4Р13738Д від 18.11.2013, Кредитний договір №4P13808Д від 12.12.2013, Кредитний договір №4Р13624И від 09.10.2013, Кредитний договір №4Р13625И від 10.10.2013, Кредитний договір №4Р14331И від 24.10.2014.

30.05.2016 між ТОВ "Зірка Буковелю" (Іпотекодавець) та ПАТ КБ "Приватбанк" (Іпотекодержатель) було укладено і нотаріально посвідчено Договір іпотеки, зареєстровано в реєстрі №994 ( Договір іпотеки ).

Цим Договором іпотеки, з урахуванням змін, забезпечувалися зобов`язання позичальників перед Іпотекодержателем за названими вище кредитними договорами, в силу чого Іпотекодержатель мав право, в разі невиконання будь-яким із позичальників або позичальниками зобов`язань, забезпечених іпотекою, та (або) невиконання зобов`язань Іпотекодавцем за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна.

Пунктом 8 Договору іпотеки №994 було визначено майно, котре виступало предметом за договором іпотеки, зокрема:

земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:0565 площею 2,9574 га, яка розташована за адресою: Івано-Франківська обл., м. Яремче, с. Поляниця, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва туристичного комплексу з мережею готельної та господарської інфраструктури для організації надання туристичних послуг (надалі "Предмет іпотеки").

Відповідно до п. 13 Договору іпотеки №994 сторони визначили, що загальна вартість предмету іпотеки складає 3 601 018 388,00 грн.

Пунктом 19 Договору іпотеки №994 визначаються права іпотекодержателя, до яких, зокрема, належало право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмету іпотеки.

Пункт 25 Договору іпотеки №994 визначає підстави звернення стягнення за цим договором. Так у випадках передбачених п. 19.6., п. 19.8.1., п. 19.8.2., п. 19.8.3., п. 19.9. звернення стягнення здійснюється: 1) на підставі рішення суду, 2) на підставі виконавчого напису нотаріуса, 3) згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься у даному договорі. При зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони домовилися, що початкова ціна Предмету іпотеки встановлюється в розмірі 100% від загальної вартості Предмету іпотеки, яка зазначена в п. 13 цього договору.

Відповідно до п. 29 Договору іпотеки, звернення стягнення на Предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку шляхом: передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань за Кредитними договорами (або зобов`язання за будь-яким із Кредитних договорів) в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку"; або продажу Іпотекодержателем від свого імені Предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України "Про іпотеку", для чого Іпотекодавець надає Іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателя та здійснити всі необхідні для цього дії.

Предмет іпотеки, визначений Договором іпотеки №994 було внесено до статутного капіталу ТОВ "ВКФ "Голден", що підтверджуються Протоколом №30/08/2016 від 30.08.2016 загальних зборів учасників ТОВ "Зірка Буковелю".

ТОВ "ВКФ "Голден" 08.09.2016 було збільшено розмір статутного капіталу товариства, шляхом здійснення додаткових внесків у вигляді належного ТОВ "Зірка Буковелю" на праві власності майна з усіма його приналежностями, що виступало Предметом іпотеки за Договором іпотеки №994. Це твердження випливає з протоколу №01/16 Загальних зборів учасників ТОВ "ВКФ "Голден" від 08.09.2016.

09.09.2016 між ТОВ "ВКФ "Голден" та ТОВ "Зірка Буковелю" складено акт прийому-передачі щодо прийняття ТОВ "ВКФ "Голден" майнового внеску до статутного капіталу у вигляді нерухомого майна, який становив Предмет іпотеки.

11.09.2016 ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до ТОВ "ВКФ "Голден" з листом №11092016/7, зі змісту якого слідує, що ТОВ "Ранея", ТОВ "Церіс" та TOB "Інвестгруп" порушені зобов`язання з повернення коштів за Кредитними договорами №4Ц14032И від 21.01.2014, №4Ц14060Д від 10.02.2014, №4И13700Д від 01.11.2013, №4И13703Д від 04.11.2013, №4Р13738Д від 18.11.2013, №4Р13808Д від 12.12.2013, №4Р13624И від 09.10.2013, №4Р13625И від 10.10.2013, №4Р1433ІИ від 24.10.2014, внаслідок чого Банк попередив ТОВ "ВКФ "Голден" про звернення стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки №994 в позасудовому порядку.

Листом №02 від 12.09.2016 ТОВ "ВКФ "Голден" повідомило ПАТ КБ "Приватбанк" про те, що з метою недопущення збільшення заборгованості, виникнення інших витрат та запобігання спричинення знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки, свої вимоги банк може задовольнити у позасудовому порядку за умовами Договору про іпотеку №994 та ст. 33-38 Закону України "Про іпотеку"

Надалі АТ КБ "Приватбанк" на підставі п. 29 Договору іпотеки №994 в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами №4Ц14032И від 21.01.2014, №4Ц14060д від 10.02.2014, №4И13700 від 01.11.2013, №4И13703Д від 04.11.2013, №4Р13738Д від 18.11.2013, №4Р13808Д від 12.12.2013, укладеними з позичальниками ТОВ "Церіс", ТОВ "Інвестгруп" і ТОВ "Ранея", було звернуто стягнення на Предмет іпотеки, шляхом набуття іпотечного майна у власність.

13.09.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності АТ КБ "Приватбанк" на земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:0565, площею 2,9574 га, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31369589 від 13.09.2016, приватного нотаріуса Верби В.М. Дніпропетровського міського нотаріального округу, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.11.2021.

21.12.2016 АТ КБ "ПриватБанк" перейшов в державну власність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 №961. Вказана обставина є загальновідомою.

АТ КБ "ПриватБанк" у 2017 році, з метою захисту своїх прав звернувся до Високого Суду Англії та Уельсу (Високий Суд Правосуддя) з позовом до ОСОБА_1 та Боголюбова Г.Б., Компанії "Тімтренд Лімітед", Компанії "Трейд Поїнт Агро Лімітед", Компанії "Колліер Лімітед", Компанії "Россін Івестінг Корп", Компанії "Мілберт Венчес Інк" та Компанії "ЗАО Укртранзитсервіс ЛТД" про стягнення коштів справа №BL-2017-00065.

Як стверджує позивач, електронну копію позовної заяви ТОВ "ВКФ "Голден" отримало шляхом ознайомлення з матеріалами справи №BL-2017-00065 у відповідності до вимог, встановлених для ознайомлення зі справами у Високому Суді Англії та Уельсу. В "Лондонському позові" банк, стверджує про наявність фактичних обставин, які - згідно аргументу банку, якщо будуть встановлені Високим Судом Правосуддя, матимуть своїм наслідком нікчемність ряду кредитних договорів у силу закону, включаючи деякі, але не всі, кредитні договори, які забезпечувались Договором іпотеки.

Суд апеляційної інстанції переглядає рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2022 року у справі №909/1187/21, яким суд у позові відмовив.

Зважаючи на предмет розгляду у цій справі (витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену реєстрацію права власності, визнання права власності на земельну ділянку) та наведені обставини справи, вирішення спору у справі №909/1187/21 не матиме впливу на права чи обов`язки позичальників за кредитними договорами (ТОВ "Церіс", ТОВ "Інвестгруп", ТОВ "Ранея") та іпотекодавця (ТОВ "Зірка Буковелю"), яких позивач просить суд апеляційної інстанції залучити до участі у справі, щодо позивача (ТОВ "ВКФ "Голден"). Тому суд апеляційної інстанції вважає, що немає законних підстав залучати до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні ТОВ "ВКФ "Голден".

У цій справі належить встановити наявність підстав для витребування з чужого незаконного володіння об`єкта нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна за банком, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за банком та визнання за позивачем права власності на об`єкт нерухомого майна.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право кожної особи на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, припинення дії, яка порушує право та визнання права власності (в спірному випадку є витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування рішення та запису про державну реєстрацію та визнання права власності ).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч. 3 ст. 16 ЦК України).

Підставою позовних вимог позивач називає відсутність його волі на вибуття об`єкта нерухомого майна з його власності та відсутність волі банку на його набуття у власність, у зв`язку із пред`явленням банком позову до суду іноземної держави, який має вирішити питання нікчемності ряду кредитних договорів, що забезпечені договором іпотеки.

З обставин справи видно, що ТзОВ "Зірка Буковелю" реалізуючи своє право власності 30.05.2016 передало в іпотеку АТ КБ "Приватбанк" земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:0565 площею 2,9574 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 382483526110, розташовану за адресою: Івано-Франківська обл., м. Яремче, с. Поляниця.

Згодом, 09.09.2016 названа вище земельна ділянка була передана позивачу як майновий внесок до його статутного капіталу.

Позивач не навів жодних обставин, з якими закон пов`язує нікчемність іпотечного договору. Сам лише факт того, що АТ КБ "Приватбанк" у справі №BL-2017-00065 у Високому Суді Англії та Уельсу стверджує про існування фактичних обставин нікчемності ряду кредитних договорів, не може бути підставою для задоволення позовних вимог у цій справі. У "Лондонському позові" обставини нікчемності кредитних договорів заперечуються та не визнаються (оспорюються) відповідачами. Як зазначають сторони, справу призначено до розгляду по суті на червень 2023 року, тобто жодні обставини станом на момент розгляду цієї справи №909/1187/21 не встановлювались та не є підтвердженими судом.

Отож, суд першої інстанції правомірно зазначив, що сам лише факт того, що Високим судом Англії розглядається справа BL-2017-000665 не є підтвердженням обставин на які позивач посилається, як на факт порушеного права. Суд першої інстанції не прийняв посилання позивача на відсутність волевиявлення, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього, оскільки суду не доведено обставин обумовлених Законом України "Про іпотеку", за наявності яких, іпотекодержатель не міг реалізувати свої права, визначені вказаним Законом і відповідним договором іпотеки..

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Такі висновки щодо доктрини venire contra factum proprium є усталеними в судовій практиці, та наведені у постановах Верховного Суду, на які покликаються як позивач в апеляційній скарзі, так і відповідач-1 у відзиві на скаргу.

Колегія суддів вважає, такими що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, є висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №904/3614/20 (п. 6.33), на які покликається відповідач-1, зокрема, про те, що враховуючи наявність в матеріалах справи листа позивача, адресованого банку, про згоду на звернення стягнення на іпотечне майно за договором іпотеки, наступне звернення до господарського суду з позовними вимогами, спрямованими на відновлення права власності на предмет іпотеки, суперечать попередній поведінці позивача та є недобросовісними діями, відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню також з огляду на такі обставини.

У цій справі наявний лист позивача від №02 від 12.09.2016 про надання згоди банку на звернення стягнення на предмет іпотеки, тому пред`явлення через шість років позову, спрямованого на повернення у власність іпотечного майна, із покликанням на відсутність волі позивача на вибуття майна, є очевидною ознакою суперечливої поведінки саме позивача.

Натомість, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, на яку покликається позивач в апеляційній скарзі, суд зазначив, що очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року №61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року №61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Таким чином, фактичні обставини у справі №390/34/17 не є подібними до обставин справи 909/1187/21, як вірно звернув увагу відповідач-1. Також не подібними є фактичні обставини, що підтверджували недобросовісну поведінку сторони у справі №904/3315/18, на правові висновки Верховного Суду у якій покликається апелянт (постанова від 24.10.2019).

Також варто вказати, що спосіб захисту права власності, передбачений у ст. 387 ЦК України, - витребування майна з чужого незаконного володіння, застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто, коли річ незаконно вибула з його володіння. Такий засіб захисту отримав назву "віндикація".

У позовній заяві ТОВ "ВКФ "Голден" просить витребувати спірну земельну ділянку з чужого незаконного володіння АТ КБ "ПриватБанк".

Верховний Суд неодноразово наголошував, що предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Згідно з матеріалами справи, предмет іпотеки, про витребування якого просить позивач, було передано відповідачу-1 АТ "КБ "Приватбанк" за згодою позивача на підставі договору іпотеки, тобто, в рамках зобов`язально-правових відносин, що виключає можливість застосування до цих відносин речово-правових засобів захисту, передбачених правилами ст. 387 ЦК України.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння є безпідставною.

Скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення порушеного права (п. 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.2018 у справі №488/5027/14-ц), тому позовні вимоги про скасування рішення та записи державного реєстратора щодо земельної ділянки, переданої в іпотеку, не підлягає задоволенню навіть за умови наявності підстав для задоволення віндикаційного позову (що у цій справі не знайшло підтвердження).

З огляду на безпідставність заявлених вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, відсутні також правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання права власності на іпотечне майно (земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:0565 площею 2,9574 га, яка розташована за адресою: Івано-Франківська обл., м. Яремче, с. Поляниця), на яке було звернуто стягнення банком.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Стосовно клопотання відповідача АТ КБ "Приватбанк" про застосування строку позовної давності, заявленого у відзиві на позов для захисту порушеного права, передбачених ст. 267 ЦК України, суд першої інстанції в оскарженому рішенні дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України, з огляду на те, що в задоволенні позову відмовлено з підстав його необґрунтованості та безпідставності.

Так, за змістом ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш, ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Вказана правова позиція щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності є усталеною в судовій практиці.

Також, суд апеляційної інстанції відхиляє твердження скаржника, що суд першої інстанції протиправно не залучив ТОВ "Церіс", ТОВ "Інвестгруп", ТОВ "Ранея", ТОВ "Зірка Буковелю" в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, оскільки ТОВ "ВКФ "Голден" заявляючи клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, лише зазначив, що рішення у справі може вплинути на їх права або обов`язки щодо однієї зі сторін, разом з цим, не навів жодних обґрунтувань такого клопотання.

В апеляційній скарзі позивач стверджує про очевидність та безумовність правового зв`язку між рішенням у цій справі та правами і обов`язками перелічених товариств, який полягає в тому, що банк, вказуючи в Лондонському позові про те, що кредитні договори є нікчемними, засвідчив про відсутність волевиявлення та підстав набуття права власності на предмет іпотеки, а отже, про не набуття ним права власності на предмет іпотеки, що у випадку задоволення позову фактично вплинуло б на обов`язки ТОВ "Церіс", ТОВ "Інвестгруп", ТОВ "Ранея", ТОВ "Зірка Буковелю". Окрім того, банк, заявив в Лондонському позові про нікчемність основного зобов`язання, що як наслідок, потягне нікчемність похідного зобов`язання іпотечного договору, укладеного між ТОВ "Зірка Буковелю" та АТ КБ "ПриватБак", що напряму впливає на права та обов`язки ТОВ "Зірка Буковелю".

Предметом розгляду у справі є витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену реєстрацію права власності, визнання права власності на земельну ділянку, а обставини нікчемності чи дійсності кредитних договорів, договору іпотеки не входять у предмет доказування у цій справі, тому вирішення спору у справі №909/1187/21 не матиме впливу на права чи обов`язки, ТОВ "Церіс", ТОВ "Інвестгруп", ТОВ "Ранея", ТОВ "Зірка Буковелю", яких позивач просив суд першої інстанції залучити до участі у справі. Суд першої інстанції не мав законних підстав для задоволення клопотання позивача про залучення третіх осіб.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі колегія суддів вважає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2022 року у справі №909/1187/21 ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2022 року у справі №909/1187/21 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Голден" - без задоволення.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Голден"

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 06 березня 2023 року.

Суддя В.М. Гриців

Суддя О.В. Зварич

Суддя І.Б. Малех