Рішення

від 22.02.2023 по справі 910/9990/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.02.2023Справа № 910/9990/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" (04050, м. Київ, вул. Ю. Іллєнка, 12)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті Стендерт" (01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 16, кв. 1)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіті Гард Груп" (04050, м. Київ, вул. Ю. Іллєнка, 12)

про витребування майна із чужого незаконного володіння

за участю представників сторін:

від позивача: Дорофеєв Д.А.

від відповідача: Маркова Т.Л.

від третьої особи: не з`явились

У судовому засіданні 22.02.2023, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" (далі - ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів") звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті Стендерт" (далі - ТОВ "Ріелті Стендерт") про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" стверджує, що нерухоме майно вибуло з його володіння поза волею власника, а ТОВ "Ріелті Стендерт" не є добросовісним набувачем вказаного нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 позов задоволено повністю. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2022 рішення місцевого господарського суду скасоване та ухвалено нове - про відмову в позові. ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" не погодилось із судовими рішеннями суду апеляційної інстанції та звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 05.10.2022 суд частково задовольнив касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів", скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 у справі № 910/9990/21, а справу направив на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

При цьому, Верховний Суд у своїй постанові зазначив, що судом першої інстанції не було належним чином встановлено обставини вибуття спірного нерухомого майна з володіння ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" та відсутність/наявність волі останнього на таке вибуття. Судом апеляційної інстанції вказаний недолік рішення суду першої інстанції усунуто не було, оскільки апеляційний господарський суд обмежився лише посиланням на факт скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/15336/20 та не розглянув доводи і не дослідив докази, надані ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" щодо обставин вибуття спірного нерухомого майна з володіння останнього.

У постанові касаційний суд також звертає увагу, що суд апеляційної інстанції, роблячи висновок про відплатний характер договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, не дослідив належним чином надані ТОВ "Ріелті Стандрат" докази на підтвердження цього та не встановив, чи можуть обставини оплати за договором купівлі-продажу спірного нерухомого майна підтверджуватися квитанціями до прибуткового касового ордера.

За результатами проведення автоматизованого розподілу справи №910/9990/21, остання була передана на розгляд судді Пукшин Л.Г., що відображено у витязі з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2022, суддею Пукшин Л.Г. було прийнято справу №910/9990/21 до свого провадження, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 23.11.2022, здійснено виклик у підготовче засідання представників учасників справи.

22.11.2022 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач просив поновити строк для подання відзиву на позов, застосувати наслідки пропущення позивачем строків позовної давності та відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

22.11.2022 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення по суті спору, відповідно до яких, позивач просив витребувати з чужого незаконного володіння нерухоме майно та покласти судові витрати на відповідача.

У судовому засіданні 23.11.2022 судом було на місці ухвалено відкласти підготовче засідання на 14.12.2022.

25.11.2022 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла письмова відповідь на відзив на позов відповідача у справі.

12.12.2022 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі із додатковими документами до них.

У судовому засіданні 14.12.2022 судом було на місці ухвалено відкласти підготовче засідання на 18.01.2023.

У судовому засіданні 18.01.2023 представники позивача та відповідача надали пояснення по справі та не заперечували проти закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду. Судом було на місці ухвалено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду на 08.02.2023.

20.01.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі із доказами направлення учасникам справи, а також копія листа Печерського управління поліції Головного Управління Національної поліції у місті Києві від 22.06.2022 за № 1791/125/52-2022.

У судовому засіданні 08.02.2023 представник позивача оголосив позовні вимоги, надав пояснення по суті позовних вимог та просив суд їх задовольнити. Присутній в судовому засіданні представник відповідача заперечив проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні. Надалі у судовому засіданні представники позивача та відповідача відповіли на питання суду та один одного, судом було досліджено докази та встановлено обставини справи. Враховуючи необхідність дослідження наданих відповідачем доказів, суд на місці ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 22.02.2023.

У судовому засіданні 22.02.2023 представником відповідача було надано для огляду судом та позивачем оригінали доказів, сторони відповіли на питання суду та одне одного, а також оголосили заключне слово, відповідно до якого позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а відповідач, у свою чергу, просив відмовити у їх задоволенні.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіті Гард Груп" в судові засідання не з`являвся, про причини неявки суд не повідомляв, а також не подавав до суду заяв та клопотань, щодо неможливості прибуття у судове засідання.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Як вбачається із матеріалів справи 21 вересня 2007 року здійснено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" (ідентифікаційний код 35391480), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, номер запису 10741020000026995.

Матеріалами справи також підтверджується, що 15.08.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "BIK LTD" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - корпус № 21 літ В, загальною площею 910,30 кв.м, що знаходиться по вул. Московська, 8 в місті Києві. Договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В та зареєстрований в реєстрі за № 2963.

25.02.2016 на загальних зборах учасників товариства, прийнято рішення, яке оформлено протоколом від 25.02.2016, яким призначено на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" ОСОБА_1 з 26.02.2016.

Наказом від 26.02.2016 № 2-К Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" ОСОБА_1 вступила на посаду директора товариства з 26.02.2016.

За доводами позивача, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/15336/20 задоволено позовні вимоги позивача повністю, визнано недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів", б/н, від 20.10.2017, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з моменту його укладення, визнано недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів", щодо звільнення з посади директора товариства ОСОБА_1 з 19.10.2017 та призначення нового директора товариства ОСОБА_3 з 20.10.2017, оформленого протоколом № 19/10/17 від 19.10.2017 (пункт 2 порядку денного), визнано недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" про вихід з товариства та відчуження 100% частки статутного капіталу ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , оформленого протоколом № 19/10/17 від 19.10.2017 (пункт 3 порядку денного), визнано недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" щодо перерозподілу часток на затвердження статуту у новій редакції, оформленого протоколом № 19/10/17 від 19.10.2017 (пункт 4 порядку денного), визнано недійсним рішення учасника товариства ОСОБА_3 від 11.02.2018 року, щодо припинення шляхом ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" номер запису 10741100020026995, скасовано державну реєстрацію змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів", яким було змінено склад засновників (учасників) шляхом виключення (виведення) ОСОБА_2 зі складу засновників, а ОСОБА_3 включення до складу засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" номер запису 10741050017026995 від 20.10.2017, скасовано державну реєстрацію змін до відомостей Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" щодо зміни чинного директора ОСОБА_1 на нового директора ОСОБА_3 , номер запису 10741070015026995 від 20.10.2017, скасовано державну реєстрацію виправлення помилок щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів» номер запису 10747770016026995 від 20.10.2017, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 16984,00 грн.

У зазначеному рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 910/15336/20 від 25.03.2021, зокрема судом встановлено, що: «Згідно рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів", оформленого протоколом від 06.04.2015 було вирішено вивести зі складу засновників ОСОБА_4 на підставі заяви про вихід зі складу засновників товариства та передати його частку 100% (46000,00 грн) у статутному капіталі товариства ОСОБА_2 , затверджено нову редакцію статуту.

Рішенням Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів", оформленим протоколом від 16.04.2015 було збільшено статутний капітал товариства до 9895104,00 грн шляхом внесення учасником ОСОБА_2 нерухомого майна, яке належить їй на праві власності, прийнято та перерозподілено частки учасників у статутному капталі товариства, відповідно до якого ОСОБА_2 володіє 100% (9895104,00 грн) частки у статутному капіталі, затверджено статут в новій редакції.

19.10.2017 відбулись загальні збори Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів", на яких було прийнято рішення, оформлене протоколом № 19/10/17. В протоколі зазначено про присутність на загальних зборах товариства учасника, який володіє 100% частки у статутному капіталі товариства ОСОБА_2 . Запрошені - громадянин України ОСОБА_3 та громадянин України ОСОБА_5 .

Порядок денний: 1. Обрання голови та секретаря зборів товариства. 2. Зміна директора товариства. 3. Зміна складу учасників товариства. 4. Перерозподіл часток учасників. 5. Уповноваження особи на проведення державної реєстрації змін до відомостей про товариство.

По першому питанню порядку денного було вирішено обрати ОСОБА_5 головою зборів товариства, а ОСОБА_3 - секретарем зборів товариства. По другому питанню порядку денного вирішили звільнити ОСОБА_1 з посади директора та обрати на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" ОСОБА_3 . По третьому питанню порядку денного вирішили затвердити ОСОБА_2 вхід із товариства в зв`язку з відчуженням нею своєї частки у статутному капіталі товариства (100%) на користь ОСОБА_3 . По четвертому питанню порядку денного вирішили розподілити частки учасників наступним чином: громадянин України ОСОБА_3 володіє часткою статутного капіталу товариства розміром 9895104,00 грн, що становить 100% статутного капіталу товариства; у зв`язку з перерозподілом часток, затвердити статут у новій редакції. По п`ятому питанню порядку денного вирішили доручити ОСОБА_3 забезпечити виконання всіх необхідних процедур, пов`язаних з державною реєстрацією змін відомостей про товариство та нової редакції статуту товариства.

20.10.2017 між ОСОБА_2 (продавець) та громадянином України ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів", відповідно до якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" та зобов`язується сплатити за цю частку належну грошову суму, згідно з умовами даного договору. Статутний капітал товариства складає 9895104,00 грн. Продаж здійснюється за ціною 9895104,00 грн. Покупець зобов`язується сплатити продавцю ціну, визначену у пункті 3 цього договору до 31.12.2017. Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по даному договору. Після укладення договору до установчого документу товариства мають бути внесені відповідні зміни з обов`язковою їх реєстрацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Право власності покупця на частку, зазначену у пункті 1 даного договору, виникає з моменту підписання договору сторонами за умов обов`язкової подальшої державної реєстрації змін та доповнень до установчого документа товариства або нової редакції власного статуту, що містить відповідні зміни до Єдиного державного реєстру, згідно з чинним законодавством України. Підписання сторонами даного договору буде свідчити про те, що передача-приймання відчужуваної частки у статутному капіталі товариства відбулась та не вимагає додаткового підписання сторонами будь-яких актів (п.п. 1, 3,4, 8-10 Договору).

На підставі прийнятого рішення загальних зборів від 19.10.2017 та укладеного договору купівлі-продажу від 20.10.2017 було внесено відповідні записи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме:

- Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, 20.10.2017, № 10741050017026995, зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, приватний нотаріус Левашов О.Г.;

- Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 20.10.2017, № 10741070015026995, зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи, приватний нотаріус Левашов О.Г.;

- Виправлення помилок, 20.10.2017, № 10747770016026995, приватний нотаріус Левашов О.Г .

В подальшому, громадянином України ОСОБА_3 , учасником, що володіє 100% у статутному капіталі товариства було прийнято рішення Загальних Зборів, оформлене протоколом № 1 від 11.02.2018, про припинення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" шляхом його ліквідації. Ліквідатором товариства було призначено ОСОБА_3 та встановлено двомісячний строк для пред`явлення претензій кредиторами.

На підставі рішення Загальних Зборів від 11.02.2018 було внесено відповідний запис у реєстр:

- Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, 12.02.2018, № 10741100020026995, ОСОБА_7 , Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація».

Так, за доводами позивача, Господарським судом міста Києва у справі № 910/15336/20 було встановлено, що ОСОБА_2 не вчиняла правочин щодо відчуження своєї частки у статутному капіталі ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" та не повідомляла товариство про свій намір вийти з його учасників, оскільки, не мала такого наміру, спірний об`єкт нерухомого майна вибув з власності ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" поза волею власника, тобто ОСОБА_2 .

Крім цього, позивач зазначає, що Рішенням установчих зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Гард Груп" (далі - ТОВ "Сіті Гард Груп"), оформленим протоколом від 20.10.2017 № 1, погоджено, що ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" вносить свій вклад до статутного капіталу шляхом внесення спірного нерухомого майна, яке оцінено засновниками у розмірі 900 000,00 грн, що становить 90% від розміру статутного капіталу.

Згідно з актом приймання-передачі та оцінки внеску до статутного капіталу ТОВ "Сіті Гард Груп" від 20.10.2017 № 1 ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" передало, а ТОВ "Сіті Гард Груп" прийняло як внесок до статутного капіталу останнього спірне нерухоме майно.

23.10.2017 між ТОВ "Сіті Гард Груп" та ТОВ "Ріелті Стендерт" укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця нерухоме майно, що є предметом цього договору, а покупець - прийняти нерухоме майно і сплатити за нього оговорену грошову суму. Предметом купівлі-продажу за цим договором є корпус № 21 літ В, загальною площею 910,30 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Речове право продавця на вказане нежитлове приміщення зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх 23.10.2017 приватним нотаріусом Левашовим О. Г., номер запису про право власності: 22963194, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 112545980000, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав про реєстрацію права власності № 101219607, виданим 23.10.2017 приватним нотаріусом Левашовим О. Г.

За твердженням позивача, ТОВ "Сіті Гард Груп" як незаконний власник передав право власності на спірне нерухоме майно відповідачу, при цьому, позивач також звертає увагу на той факт, що всі реєстраційні дії, які вчиненні нотаріусом Левашовим О.Г. були проведені при наявності обтяжень.

У зв`язку з чим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті Стендерт" про витребування майна з чужого незаконного володіння нерухомого майна: корпус № 21 (літ. В), загальною площею 910,3 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відтак, в обґрунтування позовних вимог ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" посилається на те, що спірний об`єкт нерухомого майна вибув з власності позивача поза волею власника та вказує, що вказаний позов є похідним від позову у справі № 910/14336/20.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи, Рішенням установчих зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Гард Груп", оформленим протоколом від 20.10.2017 № 1, погоджено, що ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" вносить свій вклад до статутного капіталу шляхом внесення спірного нерухомого майна, яке оцінено засновниками у розмірі 900 000,00 грн, що становить 90% від розміру статутного капіталу.

Згідно з актом приймання-передачі та оцінки внеску до статутного капіталу ТОВ "Сіті Гард Груп" від 20.10.2017 № 1 ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" передало, а ТОВ "Сіті Гард Груп" прийняло як внесок до статутного капіталу останнього спірне нерухоме майно.

23.10.2017 між ТОВ "Сіті Гард Груп" та ТОВ "Ріелті Стендерт" укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця нерухоме майно, що є предметом цього договору, а покупець - прийняти нерухоме майно і сплатити за нього оговорену грошову суму. Предметом купівлі-продажу за цим договором є спірне нерухоме майно. Речове право продавця на вказане нежитлове приміщення зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Державний реєстр права) 23.10.2017 приватним нотаріусом Левашовим О. Г., номер запису про право власності: 22963194, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 112545980000, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав про реєстрацію права власності № 101219607, виданим 23.10.2017 приватним нотаріусом Левашовим О. Г.

Судом встановлено, що вказані вище реєстраційні дії щодо відчуження спірного нерухомого майна проводилися приватним нотаріусом Левашовим О. Г. при наявності обтяжень, так, зокрема, згідно з витягом з Державного реєстру прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.06.2021 (завірена копія якого міститься у матеріалах справи т.1 с. 15-16), 02.08.2017 на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 28.07.2017 державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Зелінським Ярославом Ігоровичем внесено запис про обтяження спірного нерухомого майна шляхом накладення арешту на нерухоме майно.

Вказана ухвала Печерського районного суду міста Києва від 28.07.2017 у справі № 757/43716/17-к про накладення арешту на нерухоме майно, корпус № 21 літ В, загальною площею 910,30 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , та яке на праві власності належить ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" (код ЄДРПОУ 35391480), шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування вказаним майном долучена позивачем до матеріалів справи (т. 1 с. 46-47) є чинною та не скасованою станом на момент вирішення спору по суті.

Крім цього, судом взято до уваги факти, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 у справі № 910/15336/20 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Левашов О. Г., про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки, рішення загальних зборів та скасування реєстраційних дій.

Вказаним рішенням позовні вимоги задоволені повністю, визнано недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" від 20.10.2017, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з моменту його укладення. Визнано недійсними рішення загальних зборів ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" щодо звільнення з посади директора товариства ОСОБА_1 з 19.10.2017 та призначення нового директора товариства - ОСОБА_3 з 20.10.2017; про вихід з товариства та відчуження 100% частки статутного капіталу ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 ; про перерозподіл часток та затвердження статуту у новій редакції, оформлених протоколом від 19.10.2017 № 19/10/17. Визнано недійсним рішення учасника товариства ОСОБА_3 від 11.02.2018 щодо припинення шляхом ліквідації ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів". Скасовано державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів", якими було змінено склад засновників (учасників) шляхом виключення виведення ОСОБА_2 зі складу засновників, а ОСОБА_3 - включення до складу засновників ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів". Скасовано державну реєстрацію змін до відомостей ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" щодо зміни чинного директора ОСОБА_1 на нового директора ОСОБА_3 . Скасовано державну реєстрацію виправлення помилок щодо ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" (номер запису 10747770016026995 від 20.10.2017.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 у справі № 910/15336/20 вказане рішення було скасовано частково, в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі (визнано останній неукладеним), позовні вимоги задоволено частково.

Також судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на спірне нежитлове приміщення, зареєстровано за третьою особою 20.10.2017 о 20:33:53, припинено - 23.10.2017 о 23:24:09. Водночас, право власності на спірне нежитлове приміщення, зареєстровано за відповідачем - 23.10.2017 о 23:24:09.

Крім іншого, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація створення юридичної особи - ТОВ «Ріелті Стендерт» відбулася 23.10.2017 о 19:19:44.

Враховуючи те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений між ТОВ`Сіті Гард Груп» та ТОВ «Ріелті Стендерт» та вищезазначені реєстраційні дії вчинено в один день, фактично у вечірній післяробочий час, одним і тим самим приватним нотаріусом - Левашовим Олександром Геннадійовичем, а також беручи до уваги наявність обтяжень на спірне нерухоме майно, суд дійшов висновку, що відповідач не може вважатися добросовісним набувачем у розумінні статті 330 Цивільного кодексу України з огляду на таке.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Розглядаючи даний спір, судом серед іншого було прийнято до уваги, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Згідно зі статтею 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Суд зазначає, що у постанові Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 у справі № 910/15336/20 встановлено, що: « ОСОБА_2 не вчиняла правочин щодо відчуження своєї частки у статутному капіталі ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів", в зв`язку з чим відсутні правові підстави для прийняття 19.10.2017 Загальними зборами товариства рішення про виключення ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів".

Отже, підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою.

За таких умов набуття іншою особою статусу учасника товариства шляхом прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників товариства без укладення відповідного правочину не відповідає положенням чинного законодавства».

Крім іншого апеляційна інстанція також прийшла до висновку, що договір купівлі-продажу від 20.10.2017 є неукладеним, а тому відсутні правові підстави для внесення на підставі рішення від 19.10.2017 змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Також постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 у справі № 910/15336/20 встановлено, що ОСОБА_3 не мав права вносити відомості та зміни до статутних документів товариства, а також уповноважувати на такі дії інших осіб, а ОСОБА_2 не вчиняла правочин щодо відчуження своєї частки у статутному капіталі ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" та не повідомляла це товариство про свій намір вийти зі складу його учасників, оскільки не мала такого наміру.

Отже, враховуючи імперативні приписи ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини встановлені судовими рішеннями у справі № 910/15336/20 не потребують повторного доказування у даній справі, яким зокрема встановлено, що ОСОБА_2 не вчиняла правочин щодо відчуження своєї частки у статутному капіталі ТОВ «Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів» та не повідомляла товариство про свій намір вийти з його учасників, оскільки, не мала такого наміру, відтак спірний об`єкт нерухомого майна вибув з власності ТОВ «Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів» поза волею власника, тобто ОСОБА_2 .

Так, відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу (частина 1 статті 318 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Також, статтею 325 Цивільного кодексу України встановлено, що суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За обставин порушення таких прав, власник не обмежений можливістю захистити свої права в спосіб, визначений законодавством, який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикації.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини та майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

При цьому наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.

Зазначений засіб захисту права власності - витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація) застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки пред`являється у тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові.

Крім того, судом зазначається, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Так, у постанові від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна.

Отже, звернення ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння до ТОВ "Ріелті Стендерт" як до останнього набувача спірного нерухомого майна без оскарження попередніх правочинів щодо відчуження спірного нерухомого майна від ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" є обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України.

При цьому, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 Цивільного кодексу України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша та третя статті 388 Цивільного кодекс України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20).

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Отже, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі № 910/73/17).

Як зазначено вище, в силу імперативних приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини встановлені судовими рішеннями у справі № 910/15336/20 не потребують повторного доказування у даній справі, яким зокрема встановлено, що ОСОБА_2 не вчиняла правочин щодо відчуження своєї частки у статутному капіталі ТОВ «Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів» та не повідомляла товариство про свій намір вийти з його учасників, оскільки, не мала такого наміру, спірний об`єкт нерухомого майна вибув з власності ТОВ «Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів» поза волею власника, тобто ОСОБА_2 .

Поряд із цим, судом також зазначається, що ТОВ "Ріелті Стендерт" не може вважатися добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, з огляду на твердження про те, що договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 23.10.2017 мав відплатний характер.

Так судом встановлено, що у п. 2.2. договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.10.2017, укладеного між відповідачем та третьою особою, сторонами договору визначено, що розрахунок за нерухоме майно здійснюється покупцем в повному обсязі в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в термін до 30.11.2017.

В той же час, на підтвердження здійснення оплати до матеріалів справи долучено відповідачем як покупцем за договром квитанція до прибуткового касового ордера № 1 від 24.10.2017 та квитанція до прибуткового касового ордера № 2 від 26.10.2017, що свідчить про порушення порядку оплати, який визначений умовами договору. Крім іншого, суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що сторонами за вказаним правочином вносилися зміни щодо порядку проведення оплати.

Також, слід зазначити, що відповідно до пункту 1.2 розділу 1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (чинний на дату укладення договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна) (далі - Положення про ведення касових операцій), касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.

Згідно з пунктом 3.3 розділу 3 Положення про ведення касових операцій приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

При цьому, пунктом 2.3 розділу 2 Положення про ведення касових операцій визначено, що підприємства (підприємці) мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою та/або з фізичними особами протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами в межах граничних сум розрахунків готівкою, установлених відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунку, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку для подальшого їх перерахування на поточні рахунки.

Постановою Правління Національного банку України від 06.06.2013 № 210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" (чинна на дату укладення договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна) установлена гранична суму розрахунків готівкою підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня в розмірі 10 000,00 грн (десяти тисяч гривень).

За таких обставин, вказані прибуткові касові ордери № 1 від 24.10.2017 та № 2 від 26.10.2017 не можуть вважатися належними та допустимими доказами оплатності укладення договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна у розумінні чинного законодавства України, оскільки, окрім заперечення передачі коштів та існування вказаних прибуткових ордерів директором відповідача Пономаренком В.М. (протокол допиту у справі № 1-кс/752/721/20 т. 1. С. 179-181), вказані ордери також не відповідають приписам п. 3.3. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Враховуючи встановлені вище судом обставини незаконного вибуття спірного нерухомого майна з власності ТОВ «Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів», відсутність волі Рапопорт Л.І., як 100% власника товариства на вибуття з її володіння спірного об`єкту нерухомого майна, а також наявності обтяжень на спірне нерухоме майно, суд дійшов висновку, що вимоги ТОВ «Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів» про витребування спірного об`єкту нерухомого майна від ТОВ «Ріелті Стендерт» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно поданої заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог суд зазначає таке.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Судом вище зазначено, що позивач звернувся до суду з даним позовом 18.06.2021 (згідно з вх. штам суду).

При цьому, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 № 1423 строк карантину продовжено до 30.04.2023.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Отже, у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності з урахуванням положень п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, що має наслідком відмову у задоволенні клопотання відповідача про застосування до позовних вимог наслідків спливу позовної давності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

У зазначеному аспекті слід зазначити, що відповідач під час розгляду справи не надав суду належних, допустимих та більш вірогідних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Витребувати з чужого незаконного володіння від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті Стендерт" (01135, м. Київ, пр-т. Перемоги, буд. 16, кв. 1; ідентифікаційний код 41678142) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12; ідентифікаційний код 35391480) нерухоме майно: корпус № 21 (літ. В) загальною площею 910,3 кв. м., яке розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Московська, будинок 8.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті Стендерт" (01135, м. Київ, пр-т. Перемоги, буд. 16, кв. 1; ідентифікаційний код 41678142) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12; ідентифікаційний код 35391480) судовий збір у розмірі 13 500 грн 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08.03.2023

Суддя Л.Г. Пукшин