Постанова

від 09.08.2023 по справі 910/9990/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/9990/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Міщенка І. С., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті Стендерт"</a> на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 (колегія суддів: Станік С. Р., Шаптала Є. Ю., Тищенко О. В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2023 (суддя Пукшин Л. Г.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті Стендерт"</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіті Гард Груп", про витребування майна із чужого незаконного володіння,

за участю представника позивача - Дорофеєва Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" (далі - ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів") звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті Стендерт"</a> (далі - ТОВ "Ріелті Стендерт") про витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, а саме: корпусу № 21 (літ. "В") загальною площею 910,3 кв. м, розташованого за адресою: місто Київ, вулиця Московська, будинок 8.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що це майно вибуло з володіння поза його волею, а ТОВ "Ріелті Стендерт" не є добросовісним його набувачем.

3. Відповідач зі свого боку посилався на те, що він є добросовісним набувачем цього майна, придбаним за договором купівлі - продажу. ТОВ "Ріелті Стендерт" просило застосувати наслідки пропуску позивачем позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. 21.09.2007 зареєстровано ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів".

5. 15.08.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "BIK LTD" як продавець та ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" як покупець уклали договір купівлі-продажу названого вище нерухомого майна, який нотаріально посвідчений.

6. 25.02.2016 на загальних зборах учасників ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" прийнято рішення про призначення на посаду директора цього товариства ОСОБА_1 , яка з 26.02.2016 вступила на цю посаду.

7. 19.10.2017 відбулися загальні збори ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів", які прийняли рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора, призначення на посаду ОСОБА_2 , затвердження виходу ОСОБА_3 з товариства у зв`язку з відчуженням нею своєї частки в статутному капіталі, що становила 100 % статутного капіталу товариства, на користь ОСОБА_2 та розподіл частки учасника ОСОБА_2 , який володіє 100 % частки статутного капіталу товариства, тощо.

8. 20.10.2017 ОСОБА_3 як продавець та ОСОБА_2 як покупець уклали договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" у сумі 9 895 104 грн, згідно з яким сторони домовилися, що право власності покупця на цю частку виникає з моменту підписання договору сторонами за умов обов`язкової подальшої державної реєстрації змін та доповнень до установчого документа товариства або нової редакції власного статуту, що містить відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, згідно з чинним законодавством України.

9. На підставі рішення загальних зборів від 19.10.2017 та цього договору до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань приватний нотаріус Левашов О. Г. вніс записи про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи, зміну складу або інформації про засновників; зміну складу засновників (учасників) або зміну відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, зміну керівника або відомостей про керівника юридичної особи, виправлення помилок.

10. 20.10.2017 відбулися установчі збори Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Гард Груп" (далі - ТОВ "Сіті Гард Груп"), на яких прийнято рішення, оформлене протоколом № 1, про погодження ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" внести свій вклад до статутного капіталу шляхом внесення спірного нерухомого майна, яке оцінено засновниками у розмірі 900 000 грн, що становить 90 % від розміру статутного капіталу.

11. Згідно з актом приймання-передачі та оцінкою внеску до статутного капіталу ТОВ "Сіті Гард Груп" від 20.10.2017 № 1 ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" передало ТОВ "Сіті Гард Груп" внесок до статутного капіталу останнього спірне нерухоме майно, що також підтверджується витягом з Державного реєстру прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.06.2021.

12. У цьому витязі вказано, що 02.08.2017 на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 28.07.2017 державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Зелінський Ярослав Ігорович вніс запис про обтяження спірного нерухомого майна шляхом накладення на нього арешту. Також 27.12.2017 Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві виніс постанову про арешт спірного нерухомого майна.

13. 28.07.2017 Печерський районний суд міста Києва постановив ухвалу у справі № 757/43716/17-к про накладення арешту на спірне нерухоме майно, яке на праві власності належить ТОВ «Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів», шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.

14. 23.10.2017 ТОВ "Сіті Гард Груп" як продавець та ТОВ "Ріелті Стендерт" як покупець уклали договір купівлі-продажу цього нерухомого майна.

15. 11.02.2018 ОСОБА_2 як учасник, який володіє 100 % у статутному капіталі ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів", на загальних зборах прийняв рішення про припинення діяльності товариства шляхом його ліквідації; призначив себе ліквідатором товариства та встановив двомісячний строк для пред`явлення претензій кредиторами, а 12.02.2018 на підставі цього рішення вніс запис у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про припинення юридичної особи.

16. 25.03.2021 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 910/15336/20, яким:

- визнав недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" від 20.10.2017, укладений між ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем,

- визнав недійсним рішення загальних зборів цього товариства про звільнення з 19.07.2017 з посади директора ОСОБА_1 та призначення нового директора ОСОБА_2 з 20.10.2017, оформленого протоколом від 19.10.2017 № 19/10/17 (пункт 2 порядку денного),

- визнав недійсним рішення загальних зборів цього товариства про вихід з нього та відчуження 100 % частки статутного капіталу ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , оформленого протоколом від 19.10.2017 № 19/10/17 (пункт 3 порядку денного),

- визнав недійсним рішення загальних зборів цього товариства про перерозподіл часток на затвердження статуту у новій редакції, оформленого протоколом від 19.10.2017 № 19/10/17 (пункт 4 порядку денного),

- визнав недійсним рішення учасника товариства ОСОБА_2 від 11.02.2018 про припинення цього товариства шляхом ліквідації,

- скасував державну реєстрацію змін до установчих документів товариства, яким змінено склад засновників (учасників) шляхом виключення (виведення) ОСОБА_3 зі складу засновників та включення ОСОБА_2 до складу засновників,

- скасував державну реєстрацію змін до відомостей товариства про зміну чинного директора ОСОБА_1 на нового директора ОСОБА_2 ,

- скасував державну реєстрацію виправлення помилок щодо товариства.

17. У цьому рішенні суд установив, що ОСОБА_3 не вчиняла правочину про відчуження своєї частки у статутному капіталі ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" та не повідомляла товариство про свій намір вийти з його учасників, оскільки не мала такого наміру, і нерухоме майно вибуло з власності цього товариства поза волею власника.

18. 17.02.2022 Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою скасував це рішення суду першої інстанції та ухвалив нове - про задоволення всіх позовних вимог, окрім вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.10.2017, на тій підставі, що він є неукладеним, а неукладений правочин неможливо визнати недійсним, відповідно позивач обрав неефективний спосіб захисту. Суд апеляційної інстанції зазначив, що неукладений правочин не породжує жодних цивільних прав та обов`язків, тому ОСОБА_2 не набув права власності на частку у статутному капталі ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів".

19. Позивач у позові послався на те, що ТОВ "Сіті Гард Груп" як незаконний власник передав право власності на спірне нерухоме майно відповідачу, тоді як усі реєстраційні дії, вчиненні нотаріусом Левашовим О. Г. , проведені за наявності обтяжень, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом, оскільки спірний об`єкт нерухомого майна вибув з власності позивача поза волею власника.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

20. 22.02.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2023, про задоволення позову.

21. Судові рішення мотивовані тим, що у справі № 910/15336/20 встановлені обставини, які в силу статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не потребують повторного доказування у цій справі, зокрема, про те, що ОСОБА_3 не вчиняла правочину щодо відчуження своєї частки у статутному капіталі ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" та не повідомляла товариство про намір вийти з його учасників, оскільки не мала такого наміру, а тому спірний об`єкт вибув з власності цього товариства поза волею власника - ОСОБА_3 . До того ж на момент вибуття майна з власності позивача на нього ухвалою суду були покладені обтяження шляхом арешту.

22. Суди спростували доводи ТОВ "Ріелті Стендерт" про те, що він є добросовісним набувачем спірного майна, з огляду на те, що прибуткові касові ордери від 24.10.2017 № 1 та від 26.10.2017 № 2 не є належними та допустимими доказами оплатності укладення договору купівлі-продажу майна від 23.10.2017 на тій підставі, що ці ордери не відповідають приписам пункту 3.3. Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» і передачу коштів заперечив директор ТОВ "Ріелті Стендерт". Суди також установили обставини звернення позивача з цим позовом з дотриманням позовної давності.

Короткий зміст касаційної скарги

23. ТОВ "Ріелті Стендерт" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ці судові рішення й ухвалити нове - про відмову у позові.

24. Визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, товариство послалося на те, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) (щодо презумпції правомірності правочину), від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 27.01.2021 у справі № 186/599/17 (щодо застосування статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України) (далі - ЦК України), від 13.11.2019 у справі № 645/4220/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (стосовно способу захисту прав власника нерухомого майна), постанові Верховного Суду України від 13.03.2017 у справі № 760/8121/16-ц (щодо визнання недійсним договору), Вищого господарського суду України від 05.12.2016 у справі № 910/28084/14, ухвалах Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 554/5798/19, від 02.11.2021 у справі № 329/54/17, від 17.06.2021 у справі № 525/1054/19, а також роз`ясненні Верховного Суду України, викладеному в узагальненні від 24.11.2008 «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

25. Узагальнено свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що суди неправильно застосували частину першу статті 330 та частину першу статті 388 ЦК України. Зауважив на відсутності арешту на це майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на момент укладення договору купівлі-продажу від 23.10.2017. Наполягає на тому, що названі вище прибуткові касові ордери є належними доказами про сплату відповідачем вартості цього майна. Вважає, що майно вибуло з володіння позивача за волею власника і позивач звернувся до суду з цим позовом з пропуском позовної давності.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

26. ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів" у відзиві на касаційну скаргу заперечило проти доводів ТОВ "Ріелті Стендерт", посилаючись на те, що спірне майно відчужено під час наявності обтяження на нього. Наполягає на тому, що майно вибуло з його власності поза волею власника і ці обставини встановлені у справі № 910/15336/20. Звертає увагу на ненадання відповідачем доказів щодо здійснення розрахунків за майно саме у безготівковій формі, як передбачено договором купівлі-продажу майна від 23.10.2017. Стверджує про подання ним позову у цій справі з дотриманням позовної давності і тому вважає ухвалені у цій справі судові рішення законними.

Позиція Верховного Суду

27. Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

28. Згідно зі статтею 387 цього ж Кодексу власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

29. За змістом статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

30. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

31. У постанові від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна.

32. Отже, ТОВ «Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів» правильно звернулося з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння до ТОВ «Ріелті Стендерт» як до останнього набувача спірного нерухомого майна без оскарження попередніх правочинів щодо відчуження цього майна згодом.

33. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).

34. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20). Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

35. Таким чином, неправомірність набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а набуття права власності може залежати від законності і добросовісності такого набуття.

36. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

37. Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/73/17).

38. Як вже зазначалося, судами попередніх інстанцій на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 у справі № 910/15336/20 встановлено, що ОСОБА_2 не мав права вносити відомості та зміни до статутних документів товариства, а також уповноважувати на такі дії інших осіб, а ОСОБА_3 не вчиняла правочину щодо відчуження своєї частки у статутному капіталі ТОВ «Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів» та не повідомляла це товариство про свій намір вийти зі складу його учасників, оскільки не мала такого наміру. У силу статті 75 ГПК України ці обставини не потребують доказування.

39. Як зазначалося раніше, 17.02.2022 Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою скасував це рішення суду першої інстанції та ухвалив нове - про задоволення всіх позовних вимог, окрім вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.10.2017, на тій підставі, що він є неукладеним, а неукладений правочин неможливо визнати недійсним, відповідно позивач обрав неефективний спосіб захисту. Суд апеляційної інстанції зазначив, що неукладений правочин не породжує жодних цивільних прав та обов`язків, тому ОСОБА_2 не набув права власності на частку у статутному капталі ТОВ "Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів".

40. Оскільки у справі № 910/15336/20 встановлено обставини вибуття спірного нерухомого майна з володіння ТОВ «Управління та експлуатація рекреаційно-готельних проектів» та відсутність волі останнього на таке вибуття, то колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі про обґрунтованість позовних вимог щодо витребування цього майна від ТОВ "Ріелті Стендерт".

41. Крім того, суди установили, що спірне майно незаконно відчужено ТОВ "Сіті Гард Груп" на користь ТОВ "Ріелті Стендерт" за наявності запису про обтяження на нього, зробленого 02.08.2017 державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Зелінським Я. І. на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 28.07.2017 про арешт на нього, що також підтверджує ту обставину, що ТОВ "Ріелті Стендерт" є недобросовісним його набувачем.

42. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

43. Отже, за загальним правилом добросовісний набувач набуває право власності на рухоме майно, яке за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Це правило застосовується і в разі, якщо нерухоме майно було відчужене власником, який не має права його відчужувати, оскільки на нерухоме майно накладений арешт. Виходячи із загальних засад справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 статті 3 ЦК України) добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на нерухоме майно вільним від прав інших осіб та обтяжень, про які набувач не знав і не мав знати. Подібні висновки щодо набуття прав на нерухоме майно сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19, пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21, пункт 6.46), від 06.07.2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21, пункт 54).

44. Необхідною умовою добросовісності набувача є відсутність в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна, і в такому разі набувач презюмується добросовісним. Водночас така презумпція може бути спростована, якщо буде доведено, що набувач знав чи за всіма обставинами справи мав знати про наявність прав інших осіб або обтяжень, відомості про які не були відображені в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. У такому випадку набувач є недобросовісним і в залежності від обставин справи не набуває права на рухоме майно або набуває право на рухоме майно, обмежене такими обтяженнями, про які набувач знав чи мав знати.

45. Як зазначалося раніше, суди попередніх інстанцій у цій справі встановили існування зареєстрованого арешту спірного майна на момент укладення договору про його відчуження, а тому відповідач знав про існування арешту, тобто усвідомлював, що ТОВ "Сіті Гард Груп" не мало права його відчужувати, зокрема передавати право власності на арештоване майно на виконання зобов`язального договору купівлі-продажу. Тому відповідач не є добросовісним набувачем і не набув права власності на нього.

46. З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що право власності на спірне нерухоме майно за названим вище договором не перейшло до відповідача на час накладення арешту. Тому відповідач не може бути визнаний законним набувачем спірного майна за наявності арешту, накладеного на нього у судовому порядку, адже законодавець забезпечив захист виключно набувача, який є добросовісним. Відповідно висновки судів попередніх інстанцій у мотивувальних частинах судових рішень з цього приводу підлягають зміні у редакції цієї постанови.

47. Додатково колегія суддів звертає увагу на помилковість висновку судів попередніх інстанцій про те, що за встановленої Постановою Правління Національного банку України від 06.06.2013 № 210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" граничної суми розрахунків готівкою підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня в розмірі 10 000,00 грн (десяти тисяч гривень) прибуткові касові ордери від 24.10.2017 № 1 та від 26.10.2017 № 2 не є належними доказами на підтвердження факту оплатності договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, оскільки він суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у пункті 7.15 постанови від 08.09.2020 у справі № 916/667/18.

48. У тій постанові вона вказувала, що: "порушення встановленої законодавством граничної суми розрахунків може мати наслідком передбачені законодавством заходи відповідальності, але не впливає на чинність розрахунків і не заперечує самого факту проведення розрахунків. Отже, ані встановлення факту нездійснення розрахунків у безготівковій формі, ані наявність законодавчої заборони на здійснення розрахунків готівкою понад певну граничну суму, не може вважатись підтвердженням того, що фактичні розрахунки сторонами в готівковій формі не здійснювались".

49. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Аналогічну норму містять положення частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

50. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

51. Висновок Великої Палати Верховного Суду має суттєве значення для вирішення спору та для єдності судової практики і має бути у такому випадку врахований.

52. Разом з тим слід звернути увагу на висновок Верховного Суду, зроблений у постановах від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19) та від 10.03.2021 у справі № 201/8412/18 (провадження № 61-803св20), про те, що: "наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним".

53. Звідси колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що відповідач не є добросовісним набувачем майна у цій справі, однак не з мотивів невідповідності названих вище прибуткових касових ордерів як неналежних доказів щодо проведення розрахунків за договором від 23.10.2017, а з огляду на обставини, встановлені у справі № 910/15336/20, та наявності на момент відчуження майна зареєстрованого обтяження на нього.

54. Окрім викладеного вище, суди правильно спростували посилання відповідача на пропуск позивачем позовної давності під час звернення його до суду з цим позовом та указали на відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України, установивши, що він звернувся до суду в межах позовної давності з урахуванням карантинних обмежень у період з 12.03.2020 по 30.04.2023 та положень пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину", доповнених Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" у редакції, чинній на момент звернення з цим позовом.

55. Оскільки про спірний договір позивачеві стало відомо в момент його укладення, то його звернення до суду 18.06.2021 відповідає наведеним закону про дотримання ним позовної давності.

56. Доводи ТОВ "Ріелті Стендерт" щодо необхідності врахування правових висновків щодо застосування статей 256, 257, 261, 267 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких визначений ним у касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів з огляду на те, що у кожній із зазначених скаржником справ наводиться порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» і у кожній з них суди дійшли висновків про початок перебігу строку позовної давності, виходячи з обставин, встановлених судами.

57. В ухвалах від 19.02.2021 у справі № 554/5798/19 та від 02.11.2021 у справі № 329/54/17, на які також посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд продовжив строки для усунення недоліків касаційної скарги внаслідок врегулювання законодавець по-іншому питання перебігу процесуальних строків під час дії карантину. В ухвалі від 17.06.2021 у справі № 525/1054/19 Верховний Суд залишив без руху касаційну скаргу для усунення її недоліків, оскільки заявник не навів аргументів щодо об`єктивної неможливості подання касаційної скарги та не надав доказів на підтвердження пропуску строку на касаційне оскарження через обставини, зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Тому колегія суддів відхиляє доводи, викладені у касаційній скарзі щодо неврахування судами правової позиції, викладеної у цих ухвалах, оскільки вони не є джерелом права при застосуванні норми права до спірних правовідносин у розумінні частини четвертої статті 236 ГПК України.

58. Касаційна інстанція також не бере до уваги посилання скаржника на правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 05.12.2016 у справі № 910/28084/14, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 916/806/19, від 10.06.2020 у справі № 914/2259/17, від 18.06.2020 у справі № 910/7707/19, від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17, від 14.03.2023 у справі № 904/1868/19 та від 20.06.2023 у справі № 922/2952/21).

59. Роз`яснення Верховного Суду України, викладене в узагальненні від 24.11.2008 «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», також не є застосовними до питань застосування матеріального законодавства відповідно до ГПК України, який набув чинності у 2017 році, воно має рекомендаційний характер за результатами узагальнення судової практики, і такі доводи скаржника суд сприймає як формальні, не спрямовані на виконання завдань господарського судочинства на стадії касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

61. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

62. За наведених обставин колегія суддів, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне змінити оскаржувані судові рішення, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті судові рішення залишити без змін. З цих підстав касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати

63. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальних частин оскаржуваних рішення і постанови із залишенням без змін їх резолютивних частин, відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті Стендерт"</a> на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2023 задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2023 змінити в мотивувальних частинах, виклавши їх в редакції цієї постанови. В решті зазначені судові рішення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя І. С. Міщенко

Суддя Л. І. Рогач