Рішення

від 16.02.2023 по справі 205/6800/22

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

16.02.2023 Єдиний унікальний номер 205/6800/22

Провадження № 2/205/414/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2023 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Терещенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Кривозуб О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Громадської організації «Проліска» про визнання припинення сплати працівнику середнього заробітку неправомірним, зобов`язання поновлення, перерахунку та сплати невиплаченої середньої заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що з 03 січня 2022 року між ним та ГО «Проліска» укладено строковий трудовий договір. Відповідно до зазначеного строкового трудового договору та наказу про прийняття на роботу, його було прийнято на посаду юрисконсульта. Головні посадові обов`язки складалися з юридичного супроводу відповідача, проведення адвокаційних компаній за проектом «Підтримка та захист громад поблизу лінії розмежування». За виконання своїх посадових обов`язків він щомісячно отримував заробітну плату, яка в середньому складала 24000 грн. З 25-26 лютого 2022 року, через повномасштабне вторгнення РФ на територію України, головою відповідача ОСОБА_2 здійснено перевезення основних документів та переміщення декількох осіб керівного складу організації до міста Ужгорода Закарпатської області. 06 березня 2022 року, через погіршення обстановки у місті Харкові та активне застування ворогом авіації по місту, він вимушений був переїхати до міста Дніпра, де організував свою роботу відповідно до обстановки, яка склалася у місті. 31 березня 2022 року, відповідно до Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року, він був призваний на військову службу за мобілізацією, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 №3/913 від 01 квітня 2022 року. 22 липня 2022 року відповідач припинив йому виплату середнього заробітку, повідомивши про цей факт через месенджер «Telegram». Вважає, що дії з припинення відповідачем виплати йому середнього заробітку, як призваному працівнику за мобілізацією, протиправними та такими, що не відповідають чинному законодавству України оскільки, як зазначалося вище його було мобілізовано 31 березня 2022 року, тобто до набрання чинності Закону України №2352-ІХ та внесення змін до статті 119 КЗпП України. У зв`язку з чим позивач змушений звернутись до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів, в якому просив визнати припинення виплати йому середньої заробітної плати відповідачем ГО «Проліска» протиправною, зобов`язати відповідача ГО «Проліска» поновити нарахування і сплату йому середньої заробітної плати, та зобов`язати відповідача ГО «Проліска» перерахувати і сплатити йому невиплачену середню заробітну плату з дня припинення її виплати, а також стягнути судові витрати у виді судового збору в сумі 992,40 грн.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2022 року вищевказану цивільну справу передано на розгляд до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області для розгляду за підсудністю.

12 грудня 2022 року постановою Дніпровського апеляційного суду скасовано ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2022 року, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2022 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

29 грудня 2022 року ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 та витребувано у ГО «Проліска» належним чином завірені копії документів щодо ОСОБА_1 , а саме: наказу про прийом на роботу від 03 січня 2022 року, особової картки працівника, яка оформлена від 03 січня 2022 року, строкового трудового договору від 03 січня 2022 року, трудової книжки, наказу про увільнення від роботи у зв`язку з призивом на військову службу.

Представником відповідача - адвокатом Петришаком А.Я. 26 січня 2023 року було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі та стягнути з позивача на користь ГО «Проліска» витрати на правову допомогу, попередній розрахунок яких складає 14 627,44 грн. за одне судове засідання, а в обґрунтування зазначив, що відповідно до наказу №8/2022-к від 04 січня 2022 року позивача ОСОБА_1 прийнято на посаду юрисконсульта за строковим трудовим договором з 04 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року з повним робочим днем, з оплатою відповідно до штатного розкладу. Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) вих.№3/913 від 01 квітня 2022 року та повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ), отриманим 08 квітня 2022 року ГО «Проліска» повідомлено про призов позивача на військову службу, починаючи з 31 березня 2022 року. Керуючись вказаним повідомленням, наказом ГО «Проліска» від 08 квітня 2022 року позивача ОСОБА_1 увільнено від виконання посадових обов`язків, починаючи з 31 березня 2022 року у зв`язку із призовом на військову службу за мобілізацією зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення з військової служби. Згідно наказу ГО «Проліска» від 30 червня 2022 року до вказаного вище наказу від 08 квітня 2022 року внесені зміни в частині уточнення посади, з якої увільнено позивача. В подальшому, у зв`язку з набранням чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ та внесенням змін до ч. 3 ст. 119 КЗпП України ГО «Проліска» прийнято наказ від 22 липня 2022 року, яким припинено виплату середнього заробітку на період проходження військової служби ОСОБА_1 , починаючи з 22 липня 2022 року. Згідно до наказу ГО «Проліска» від 23 липня 2022 року до вищезазначеного наказу від 22 липня 2022 року внесені зміни в частині уточнення посади, з якої увільнено позивача. Зазначає, що відповідно до вищевказаного Закону, держава взяла на себе обов`язок з виплати щомісячного забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил та мобілізованим працівникам (зокрема, тим, що перебувають на військовій службі за контрактом) та при цьому з 19 липня 2022 року зняла цей обов`язок з роботодавців, які в умовах війни та воєнного стану мають обмежені фінансові можливості. Оскільки цей Закон не має зворотної дії в часі, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку зберігається виключно до дня, що передує дню набрання чинності цим Законом. Враховуючи, що прикінцевими та перехідними положеннями Закону №2352-IX не визначено особливостей застосування норм ч. 3 ст. 119 КЗпП, то з дня набрання чинності вказаного Закону за працівниками, призваними (прийнятими) до дня набрання вказаним законом чинності на військову службу, слід зберігати лише місце роботи (посаду). Враховуючи викладене, з моменту набрання чинності вищевказаного закону, на думку Мінеокономіки, не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були прийняті (призвані) на військову службу до 19 липня 2022 року. На підставі викладеного, ГО «Проліска» вважає, що видаючи накази від 22 липня 2022 року про припинення нарахування середнього заробітку позивачу починаючи з 19 липня 2022 року, діяла відповідно до вимог чинного законодавства.

02 лютого 2023 року позивачем ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку «Укрпошта» до суду направлено відповідь на відзив, яку було фактично отримано судом 15 лютого 2023 року, в якій він просив застосувати до відзиву на позовну заяву представника відповідача вимоги ч. 8 ст. 178 ЦПК України та розглядати справу без врахування доводів представника відповідача ГО «Проліска», та посилався на те, що відповідачем пропущено строк на подання відзиву на позовну заяву, невірно тлумачиться закріплений у ст. 58 Конституції України принцип зворотної дії в часі закону. Крім того, заявлений представником відповідача орієнтований розмір понесених витрат на правову допомогу у розмірі 14627,44 грн. є необґрунтованим та неспівмірним з цією справою.

Представником відповідача - адвокатом Петришаком А.Я. 13 лютого 2023 року на електронну пошту суду направлено заперечення на відповідь на відзив, в яких він зазначив, що строк на подання відзиву на позовну заяву відповідачем не пропущений, що підтверджується розпискою про ознайомлення з матеріалами справи, яка міститься в матеріалах справи. Відповідачем не порушено норми ст. 58 Конституції України та положення Цивільного кодексу України щодо незворотності дії закону в часі, оскільки норма ч. 3 ст. 119 КЗпП України в частині збереження середнього заробітку втратила чинність з 19.07.2022 року, а тому нарахування та виплата середнього заробітку з 19.07.2022 року Громадською організацією було припинено правомірно. Щодо відшкодування витрат на правову допомогу представник зазначив, що до відзиву відповідачем додано договір про надання правової допомоги, додаток до договору - заявку із деталізацією предмету послуг та вартості наданих послуг.

Позивач усудове засіданняне з`явивсяз невідомихсуду причин,хоча відповіднодо ст.128ЦПК Українипро деньта часрозгляду справиповідомлявся належнимчином,що підтверджуєтьсярозпискою проповідомлення прочас тадень слуханнясправи,яка міститьсяв матеріалахсправи таособисто підписанапозивачем (а.с.101), однак про причини неявки суд не повідомив та не надав клопотання про відкладення розгляду справи чи розгляд справи без його участі.

Представник відповідача надав суду заяву, в котрій просив провести розгляд справи без його участі, щодо задоволення позову заперечував у повному обсязі, з підстав наведених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

Частиною 1 статті 223 ЦПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 вказаної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 р. №11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» вказано на те, що строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів.

Пунктом 3 вказаної вище постанови Пленуму ВССУ судам дано роз`яснення на те, що, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків у цивільних справах є, в т.ч. і правова та фактична складність справи; поведінка заявника, характер процесу та його значення для заявника.

Враховуючи ту обставину, що позивачу були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, суд вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим судом вирішено ухвалити відповідне рішення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши письмові матеріали справи, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов таких висновків.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що наказом №8/2022-к від 04 січня 2022 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду юрисконсульта (код за КП 2429) Громадської організації «Проліска» за строковим трудовим договором з 04 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з повним робочим днем та оплатою відповідно до штатного розкладу, про що останнього було ознайомлено під підпис (а. с. 74).

Матеріалами справи підтверджено, що 08 квітня 2022 року наказом Громадської організації «Проліска» №41/1/2022-к консультанта із суспільно-політичних питань ОСОБА_1 увільнено від роботи з 31 березня 2022 року у зв`язку з його призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення з військової служби, а також бухгалтерії надано розпорядження щодо забезпечення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку протягом зазначеного періоду (а. с. 77).

Також судом встановлено, що 30 червня 2022 року наказом Громадської організації «Проліска» №50/2022-к скасовано наказ заступника Голови Громадської організації «Проліска» №33/2022-к «Про переведення ОСОБА_1 в іншу місцевість та зміну істотних умов праці» у зв`язку із призовом ОСОБА_1 на військову службу за мобілізацією та з метою дотримання гарантій передбачених ч. 3 ст.119 КЗпП України, а також внесено зміни до п. 1 наказу ГО «Проліска» №41/1/2022-к від 08 квітня 2022 року та викладено його в новій редакції в частині зміни посади (а. с. 78-79).

Крім того, в матеріалах справи наявний наказ Громадської організації «Проліска» №54/2022-к від 22 липня 2022 року «Про припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 », на підставі якого припинено виплату середнього заробітку на період проходження військової служби ОСОБА_1 , консультанту із суспільно-політичних питань, починаючи з 22 липня 2022 року, де пункт 1 наказу ГО «Проліска» №41/1/2022-к від 08 квітня 2022 року викладено у наступній редакції: увільнити консультанта із суспільно-політичних питань ОСОБА_1 від роботи з 31 березня 2022 року у зв`язку із призовом на військову службу за мобілізацією зі збереженням місця роботи, посади до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення від військової служби (а. с. 80).

Матеріалами справи також підтверджено, що наказом Громадської організації «Проліска» №55/2022-к від 23 липня 2022 року внесено зміни до п. п. 1, 2 наказу Громадської організації «Проліска» №54/2022-к від 22 липня 2022 року та викладено його в новій редакції в частині зміни посади (а. с. 81).

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частини третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Частинами 1-3 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Глава VII ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Статтею 2 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальновідомим є той факт, що 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на цей час, отже, починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні діє режим особливого періоду, визначений ст. 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 серпня 2022 року, у ч. 3 ст. 119 КзПП України внесено зміни, а саме слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» було замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2022 року, набрав чинності 19 липня 2022 року, отже саме з 19 липня 2022 року ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18 липня 2022 року включно, тобто до набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 р., а вказані зміни поширюються і на військову службу за контрактом.

Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року за працівниками, які призвані на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток. Таким чином, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку зберігається включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у п. 2. 3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: «На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово - економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю».

У п. 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

На цей час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року є чинним та обов`язковим до виконання.

Так, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях висловлював юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

В абзацахчетвертому тап`ятомупункту 5мотивувальної частинирішення КонституційногоСуду Українивід 12липня 2019року №5-р(I)/2019,Конституційний СудУкраїни зазначає,що «КонституційнийСуд Українивважає,що зазмістом частинипершої статті58Основного ЗаконуУкраїни новийакт законодавствазастосовується дотих правовідносин,які виниклипісля набранняним чинності.Якщо правовідносинитривалі івиникли доухвалення актазаконодавства тапродовжують існуватипісля йогоухвалення,то новенормативне регулюваннязастосовується здня набранняним чинностіабо здня,встановленого цимнормативно-правовимактом,але нераніше дняйого офіційногоопублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням».

З наведеного можна зробити висновок, що положення ч. 3 ст. 119 КЗпП України, у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни до цієї статті.

Отже, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач був позбавлений права зберігати за ОСОБА_1 середній заробіток, оскільки відповідні положення ч. 3 ст. 119 КЗпП України були вилучені.

При цьому, видача відповідачем оспорюваного наказу була спрямована на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог діючого законодавства України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 про визнання припинення виплати йому середньої заробітної плати Громадською організацією «Проліска» протиправною, оскільки прийняте та викладене в наказі №54/2022-к від 22 липня 2022 року рішення щодо позивача було прийнято у відповідності до КЗпП України, а тому суд вважає, що оскаржуваний наказ є правомірним та не підлягає скасуванню.

Щодо інших позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача поновити нарахування та сплату йому середньої заробітної плати, перерахувати та сплатити йому невиплачену середню заробітну плату з дня припинення її виплати, то суд вважає, що вони також не підлягають задоволенню, оскільки наказ про припинення йому виплати середнього заробітку прийнято у відповідності до вимог КЗпП України.

Частинами 1, 3 ст. 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, позивачем не доведено неправомірність винесеного наказу №54/2022-к від 22 липня 2022 року, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Пунктом 2 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу ГО «Проліска» у зазначеній цивільній справі на підставі договору на надання правової допомоги (юридичних послуг) від 26 липня 2022 року надавало Адвокатське об`єднання «КПД КОНСАЛТИНГ», в особі адвоката Петришака А.Я., який також діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії КС №6491/10, яке видане Радою адвокатів Київської області 23 березня 2018 року, та ордеру на надання правничої (правової) допомоги Серії АІ №1314437від 25 січня 2023 року (а. с. 86-91, 96-98).

Згідно із положеннями п.п. 1-3 вищевказаного договору виконавець зобов`язується надати клієнту консультації з українського права щодо певних питань та/або здійснювати правовий супровід діяльності клієнта, а клієнт зобов`язується прийняти послуги та оплатити надані послуги. Обсяг послуг, розмір винагороди та строки кожного доручення з окремих питань викладатимуться у окремому документів (заявка на надання послуг), що підписується сторонами. Усі майбутні замовлення клієнта повинні бути описані в окремих заявках на надання послуг, які включатимуть положення цього договору та складатимуть невід`ємну його частину. Після надання послуг згідно з відповідною заявкою на надання послуг виконавець направляє клієнту акт про надані послуги. Сторони підписують акт про надані послуги, що підтверджує передачу та приймання послуг. Акт про надані послуги є підставою для остаточного розрахунку між сторонами, якщо інше не передбачено заявкою на надання послуг.

Так, на підтвердження витрат на правову допомогу було надано заявку на надання послуг №2 на надання правової допомоги (юридичних послуг) від 18 січня 2023 року до договору на надання правової допомоги (юридичних послуг) від 26 липня 2022 року, в якому сторони погодили обсяг послуг, а саме: комплексне представництво інтересів клієнта в Ленінському районному суді м. Дніпропетровська під час розгляду справи №205/6800/22 (провадження №2/205/414/23) за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Проліска» про визнання припинення сплати працівнику середнього заробітку неправомірним, зобов`язання поновлення, перерахунку та сплати невиплаченої середньої заробітної плати, включаючи, зокрема, але не виключно, ознайомлення з матеріалами справи, наявними у клієнта; вивчення та аналіз документів, наданих клієнтом та наявних в матеріалах справи, за результатом вивчення та аналізу документів, у разі необхідності - підготовка процесуальних документів (відзивів на позов, заперечень на відповідь на відзив на позов, заяв, клопотань, пояснень, скарг, інших необхідних документів) без обмеження кількості таких документів та їх обсягу, представництво інтересів клієнта в судових засіданнях під час розгляду справи, вчинення інших необхідних процесуальних дій, потреба в яких може виникнути під час надання правової допомоги без обмеження їх кількості та тривалості. Вартість послуг становить еквівалент 400 доларів США за курсом НБУ станом на день платежу за одне судове засідання. Окремо клієнтом компенсуються транспортні витрати на підставі відповідних документів (проїздні документи, квитки, чеки на оплату пального, тощо) витрати на відрядження (з розрахунку 50,00 доларів США за курсом НБУ станом на день платежу) та витрати на проживання (у разі потреби витрати на проживання попередньо погоджуються з клієнтом).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Згідно з постановою від 03 жовтня 2019 р. Об`єднаної палати Касаційного господарського суду по справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гічайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені, відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

З матеріалівсправи вбачається,що представникомвідповідача небуло наданоналежного доказуна підтвердженняприйняття ГО«Проліска» конкретногоузгодженого сторонамиобсягу (переліку)правової допомогита підписанняміж нимиакту пронадані послугиз цьогоприводу,про щозазначено усамому договорі на надання правової допомоги (юридичних послуг) від 26 липня 2022 року, що вказаний акт підтверджує передачу та приймання послуг і є підставою для остаточного розрахунку між сторонами.

Крім того, в матеріалах справи також відсутній розрахунок заявленого розміру витрат на правову допомогу в сумі 14627,44 грн. в еквіваленті долару США, без зазначення його курсу Національного Банку України на конкретну дату, оскільки долучена представником відповідача заявка на надання послуг №2 до договору на надання правової допомоги (юридичних послуг) від 18 січня 2023 року передбачає вартість послуг в еквіваленті 400 доларів США за курсом Національного Банку України станом на день платежу за одне судове засідання (п. 3.1.).

При цьому представником позивача не надано належних доказів та обгрунованих пояснень стосовно точної дати здійснення відповідачем платежу, встановленого п. 3.1. заявки на надання послуг №2 від 18 січня 2023 року, та курсу Національного Банку України, за яким розраховувався передбачений умовами еквівалент.

Крім того, сам представник відповідача - адвокат Петришак А.Я. зазначив у відзиві на позовну заяву, що цей розрахунок є саме попереднім (орієнтовним), а в подальшому належного обґрунтування вказаного розрахунку і його складових частин суду так і не було надано.

Окремо слід зазначити, що відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих адвокатом доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Також при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

З матеріалівсправи вбачається,що правовудопомогу відповідачу-ГО «Проліска»у зазначенійцивільній справіна підставідоговору нанадання правовоїдопомоги (юридичнихпослуг)від 26липня 2022року дійснонадавало Адвокатськеоб`єднання «КПДКОНСАЛТИНГ»,в особіадвоката ПетришакаА.Я.,однак,належного доказутого,що відповідачприйняв тасплатив передбаченуу договоріта заявці№2вартість послугза наданняправової допомогисуду ненадано (квитанції,касові ордери,акт пронадані послуги,платіжні дорученнятощо),а знаданих судудокументів неможливовстановити відповідністьрозміру витратна правовудопомогу,заявленого представникомвідповідача тарозміру,який встановленодоговором на надання правової допомоги (юридичних послуг) і заявки №2 до зазначеного договору, які укладено між Адвокатським об`єднанням «КПД КОНСАЛТИНГ» та Громадською організацією «Проліска», таким чином, вимога про відшкодування судових витрат понесених на правову допомогу у розмірі 14 627,44 грн. не підлягає задоволенню через недоведеність заявленого розміру зазначених витрат та відсутність їх належного підтвердження та обґрунтування.

За змістом статті 141 ЦПК України судові витрати віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст. 119 КЗпП України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 137, 141, 206, 223, 247, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355,430 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Громадської організації «Проліска» про визнання припинення сплати працівнику середнього заробітку неправомірним, зобов`язання поновлення, перерахунку та сплати невиплаченої середньої заробітної плати - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Громадська організація «Проліска», код ЄДРПОУ 35699353, юридична адреса: 61030, м.Харків, пров. Петрівський, буд. 1, фактична адреса: 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Фединця, буд. 38, кв. 1.

Суддя Т.П. Терещенко