Постанова

від 21.06.2023 по справі 205/6800/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5244/23 № 22-ц/803/5245/23 Справа № 205/6800/22 Суддя у 1-й інстанції - Терещенко Т. П. Суддя у 2-й інстанції - Канурна О. Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Канурної О.Д.,

суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Керімової-Бандюкової Л.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року та на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2023 року у справі №205/6800/22 за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Проліска» про визнання припинення сплати працівнику середнього заробітку неправомірним, зобов`язання поновлення, перерахунку та сплати невиплаченої середньої заробітної плати (суддя першої інстанції Терещенко Т.П.), -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з позовною заявою до Громадської організації «Проліска» про визнання припинення сплати працівнику середнього заробітку неправомірним, зобов`язання поновлення, перерахунку та сплати невиплаченої середньої заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 03 січня 2022 року між ним та ГО «Проліска» укладено строковий трудовий договір. Відповідно до зазначеного строкового трудового договору та наказу про прийняття на роботу, його було прийнято на посаду юрисконсульта. Головні посадові обов`язки складалися з юридичного супроводу відповідача, проведення адвокаційних компаній за проектом «Підтримка та захист громад поблизу лінії розмежування». За виконання своїх посадових обов`язків він щомісячно отримував заробітну плату, яка в середньому складала 24000,00 грн. З 25-26 лютого 2022 року, через повномасштабне вторгнення РФ на територію України, головою відповідача Капліним Є. здійснено перевезення основних документів та переміщення декількох осіб керівного складу організації до міста Ужгорода Закарпатської області.

06 березня 2022 року, через погіршення обстановки у місті Харкові та активне застосування ворогом авіації по місту, він вимушений був переїхати до міста Дніпра, де організував свою роботу відповідно до обстановки, яка склалася у місті. 31 березня 2022 року, відповідно до Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року, він був призваний на військову службу за мобілізацією, що підтверджується довідкою Новокодацького районного територіального комплектування та соціальної підтримки № 3/913 від 01 квітня 2022 року. 22 липня 2022 року відповідач припинив йому виплату середнього заробітку, повідомивши про цей факт через месенджер «Telegram». Вважає, що дії з припинення відповідачем виплати йому середнього заробітку, як призваному працівнику за мобілізацією, протиправними та такими, що не відповідають чинному законодавству України оскільки, як зазначалося вище його було мобілізовано 31 березня 2022 року, тобто до набрання чинності Закону України № 2352-ІХ та внесення змін до статті 119 КЗпП України. У зв`язку з чим позивач змушений звернутись до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів

Посилаючись на викладене, позивач просить суд визнати припинення виплати йому середньої заробітної плати відповідачем ГО «Проліска» протиправною, зобов`язати відповідача ГО «Проліска» поновити нарахування і сплату йому середньої заробітної плати, та зобов`язати відповідача ГО «Проліска» перерахувати і сплатити йому невиплачену середню заробітну плату з дня припинення її виплати, а також стягнути судові витрати у виді судового збору в сумі 992,40 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Громадської організації «Проліска» про визнання припинення сплати працівнику середнього заробітку неправомірним, зобов`язання поновлення, перерахунку та сплати невиплаченої середньої заробітної плати, відмовлено.

У березні 2023 року відповідач - ГО «Проліска» звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2023 року клопотання представника відповідача Громадської організації «Проліска» Петришака Андрія Ярославовича про ухвалення додаткового судового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Громадської організації «Проліска» про визнання припинення сплати працівнику середнього заробітку неправомірним, зобов`язання поновлення, перерахунку та сплати невиплаченої середньої заробітної плати, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Громадської організації «Проліска» документально підтверджені витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду від 16.02.2023 року, позивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційними скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким визнати припинення виплати йому середньої заробітної плати відповідачем ГО «Проліска» протиправною, зобов`язати відповідача ГО «Проліска» поновити нарахування і сплату йому середньої заробітної плати, та зобов`язати відповідача ГО «Проліска» перерахувати і сплатити йому невиплачену середню заробітну плату з дня припинення її виплати, а також стягнути судові витрати у виді судового збору в сумі 1488,60 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права.

Апелянт посилається на те, що він зазначав у своєму позові та звертав увагу суду на той факт, що припинення відповідачем сплати середньої заробітної плати порушує не тільки статтю 58 Конституції України, але й вимоги Закону, який регулює правовий та соціальний захист військовослужбовців та їх сімей, а саме Закон України № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». З приводу цього, ОСОБА_1 посилався на висновки Конституційного суду України викладені в рішенні № 5-р/2018 від 22.05.2018 року про те, що «особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб».

Гарантія сплати середнього заробітку мобілізованим працівникам на військову службу, як і решта пільг для військовослужбовців, не лише захищала окремих військовослужбовців, а й сприяла обороноздатності (Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р (II) /2022).

Окрім зазначених доводів та обгрунтувань позивач у позовній заяві зазначав, що у реченні другому абзацу сьомому пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі від 4 червня 2019 року № 2-p/2019, зазначалося наступне: «Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням». Але звільнення ОСОБА_1 не можливе через фактичну заборону таких дій ст. 119 К3пП України.

Також, апелянт звертає увагу на те, що суд взагалі не звернув уваги на його доводи щодо застосування зворотньої сили закону у часі, які визначалися Міністерством економіки України у листі від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06, та не прийняв їх до уваги.

Не погодившись з додатковим рішенням суду від 23.03.2023 року, позивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача ГО «Проліска» Петришака А.Я. про ухвалення додаткового судового рішення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при вирішення клопотання представника громадської організації «Проліска» та винесенні додаткового рішення по суті судом грубо порушено норми процесуального та матеріального права.

Апелянт посилається на те, що у своїх запереченнях на клопотання представника ГО «Проліска» він зазначав та наполягав на тому, що в рішенні від 16.02.2023 року у даній справі суддею було вирішено питання щодо визначення розміру витрат на правничу допомогу та розподілу й відшкодуванню судових витрат, та на думку позивача суд вірно дійшов висновку про відсутність належного підтвердження та обґрунтування витрат на правничу допомогу.

Також, апелянт зазначає про те, що представником відповідача надавався до суду договір на надання правової допомоги, додаток до нього та заявка на надання послуг, в яких зазначається, що оплата часу представника розраховується на підставі 1/10 години (тобто одиницями, що складаються з шести хвилин). 3 цого виходить, що оплата за послуги представника відповідача є погодинна. У заявці на надання послуг, яка надана представником відповідача до суду зазначається, що оплата здійснюється за кожне судове засідання протягом 5 календарних днів після проведення відповідного засідання. ???При цьому, адвокат Петришак А.Я. і до вказаного клопотання не надав всіх належних підтверджуючих документів щодо надання ним послуг за договором про надання правової допомоги. Судом при вирішені даного питання було проігноровано цей факт.

Крім того, судом розглянуто наданий представником відповідача адвокатом Петришаком А.Я. акт № 2 від 07.03.2023 про надані послуги до заявки на надання послуг №2 до договору на надання правової допомоги (юридичних послуг) від 18.01.2023 року, але при цьому повністю проігноровано доводи позивача та сталу практику Верховного Суду, а саме: у справах № 922/2604/20; № 923/560/17; №329/766/18; №178/1522/18. Проте, представником відповідача не надано детального опису наданих послуг, не зазначено скільки часу адвокатом витрачено на окрему послугу та не зроблено належної калькуляції вартості виконаних послуг, що судом також було проігноровано.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27квітня 2023 року цивільну справу №205/6800/22 витребувано з суду першої інстанції.

08 травня 2023 року цивільна справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року та на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2023 року було залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 травня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року, відкрито апеляційне провадження у справі та надано сторонам строк для подання відзиву.

Копію ухвали про відкриття провадження сторонами у справі було отримано 23 травня 2023 року на їх електронні адреси, а також засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 31.05.2023 року, а ГО «Проліска» в тому числі і копію апеляційної скарги 05.06.2023 року, що підтверджується поштовими повідомленнями.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2023 року справу призначено до розгляду.

Копію ухвали про призначення справи до розгляду сторонамиу справі було отримано на їх електронні адреси 02 червня 2023 року.

В судове засідання апеляційного суду 21 червня 2023 року позивач ОСОБА_1 не з`явився, надіслав до суду письмову заяву про розгляд справи в його відсутність (а.с. 193).

Заслухавши головуючого суддю, вислухавши пояснення представника відповідача - ГО «Проліска» адвоката Петришак А.Я., дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року та на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2023 року, задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається із частини 1 статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом № 8/2022-к від 04 січня 2022 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду юрисконсульта (код за КП 2429) Громадської організації «Проліска» за строковим трудовим договором з 04 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з повним робочим днем та оплатою відповідно до штатного розкладу, про що останнього було ознайомлено під підпис.

08 квітня 2022 року наказом Громадської організації «Проліска» № 41/1/2022-к консультанта із суспільно-політичних питань ОСОБА_1 увільнено від роботи з 31 березня 2022 року у зв`язку з його призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення з військової служби, а також бухгалтерії надано розпорядження щодо забезпечення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку протягом зазначеного періоду.

30 червня 2022 року наказом Громадської організації «Проліска» № 50/2022-к скасовано наказ заступника Голови Громадської організації «Проліска» № 33/2022-к «Про переведення ОСОБА_1 в іншу місцевість та зміну істотних умов праці» у зв`язку із призовом ОСОБА_1 на військову службу за мобілізацією та з метою дотримання гарантій, передбачених ч. 3 ст.119 КЗпП України, а також внесено зміни до п. 1 наказу ГО «Проліска» № 41/1/2022-к від 08 квітня 2022 року та викладено його в новій редакції в частині зміни посади.

В матеріалах справи наявний наказ Громадської організації «Проліска» № 54/2022-к від 22 липня 2022 року «Про припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 », на підставі якого припинено виплату середнього заробітку на період проходження військової служби ОСОБА_1 , консультанту із суспільно-політичних питань, починаючи з 22 липня 2022 року, де пункт 1 наказу ГО «Проліска» № 41/1/2022-к від 08 квітня 2022 року викладено у наступній редакції: увільнити консультанта із суспільно-політичних питань ОСОБА_1 від роботи з 31 березня 2022 року у зв`язку із призовом на військову службу за мобілізацією зі збереженням місця роботи, посади до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення від військової служби.

Наказом Громадської організації «Проліска» № 55/2022-к від 23 липня 2022 року внесено зміни до п. п. 1, 2 наказу Громадської організації «Проліска» № 54/2022-к від 22 липня 2022 року та викладено його в новій редакції в частині зміни посади. (а. с. 81).

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про те, що припинення відповідачем сплати середньої заробітної плати порушує не тільки статтю 58 Конституції України, але й вимоги Закону, який регулює правовий та соціальний захист військо службовців та їх сімей, а саме Закон № 2011-XII, є безпідставними, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 2 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальновідомим є той факт, що 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на цей час, отже, починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні діє режим особливого періоду, визначений ст. 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частини третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Глава VII ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18 липня 2022 року включно, тобто до набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 р., а вказані зміни поширюються і на військову службу за контрактом.

Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року за працівниками, які призвані на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток. Таким чином, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку зберігається включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 серпня 2022 року, у ч. 3 ст. 119 КзПП України внесено зміни, а саме слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» було замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2022 року, набрав чинності 19 липня 2022 року, отже саме з 19 липня 2022 року ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Доводи апеляційної скарги позивача позивача ОСОБА_1 про те, що ігнорування судом першої інстанції доводів апелянта та неприйняття до уваги вказаних рішень Конституційного Суду України та винесення відповідного рішення є порушенням статті 263 ЦПК України, а саме частини 2, в якій вказано, що законним є рішення, ухвалене з дотриманням вимог матеріального права, є безпідставними, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Як вбачається із частини 1 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частиною 3 вказаної вище статті, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Як вбачається із частини 1 статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обгрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2023 року про те, що в рішенні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16.02.2023 року суддею вирішено питання щодо розміру витрат на правничу допомогу, є безпідставними, виходячи з наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвали рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається із пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку по даних сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 представник Громадської організації «Проліска» адвокат Петришак А.Я. просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Громадської організації «Проліска» витрати на правову допомогу, попередній розрахунок яких складає 14627,44 грн. за одне судове засідання та повідомлено, що більш детальний розрахунок витрат на правову допомогу з докладним переліком робіт буде наданий в ході розгляду справи (а.с. 66 - 73).

До заяви про розподіл судових витрат адвокатом Петришак А.Я. надано: договір на надання правової допомоги (юридичних послуг) віл 26 липня 2022 року, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги (юридичних послуг) від 26 липня 2022 року, заявка на надання послуг № 2 до договору про надання правової допомоги (юридичних послуг) від 18 січня 2023 року, ордер про надання правничої (правової) допомоги № 1350873 від 14.02.2023 року, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії КС № 6491/10, Акт № 2 про надані послуги до заявки на надання послуг № 2 до договору про надання правової допомоги (юридичних послуг) від 18 січня 2023 року (а.с. 86 - 98, 133, 135).

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про те, що в питанні надання доказів про судові витрати варта уваги позиція Верховного Суду у справі № 922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому - передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності, є безпідставними, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Вказане співпадає з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.02.2020 року у справі № 648/1102/19, провадження № № 61-22131 св 19.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вказане вище співпадає з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції врахував вищевикладене і тягнув з відповідача документально підтверджені витрати на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн.

На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року, додаткового рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2023 року і задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» немає.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року і додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.Д. Канурна

Т.В. Космачевська

О.В.Халаджи

Повний текст судового рішення складений 26 червня 2023 року

Суддя: О.Д.Канурна