Ухвала

від 23.02.2023 по справі 454/880/20

СОКАЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 454/880/20

УХВАЛА

про відмову в накладенні арешту на майно

м. Сокаль 23.02.2023 року

Слідчий суддяСокальського районногосуду Львівської області ОСОБА_1 за участю :

секретаряОСОБА_2 ,

розглянувши клопотання слідчого про арешт майна,

в с т а н о в и в:

Слідчий звернувся в суд з клопотанням та просить накласти арешт на майновий комплекс нежитлових виробничих приміщень загальною площею 649,1 м2 та земельну ділянку площею 0,6203 га, кадастровий номер №4624810100:01:001:0018, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_3 .

Клопотання мотивоване наступним.

У вересні 2018 року посадові особи ПАТ «Універсал Банк» в змові з приватним виконавцем ОСОБА_4 ,, зловживаючи наданою їм владою, використовуючи службове становище, діючи в супереч інтересам служби, незаконно реалізували на торгах нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_1 , яке попередньо належало ОСОБА_5 , заподіявши останньому матеріальну шкоду, що є тяжкими наслідками.

В ході досудового розслідування встановлено, що посадові особи ПАТ «Універсал Банк», достовірно знаючи, що по зазначеному вище нерухомому майну існують спірні питання та судові спори, подали до приватного виконавця ОСОБА_4 виконавчий напис від 16.02.2009р., термін пред`явлення якого сплив у 2010 році. Надалі 05.04.2018р. приватним виконавцем винесено постанову про опис і арешт вказаного майна, в якій зазначив, що власником був ОСОБА_6 , який вже не являвся на той час власником на підставі рішення суду, виставив це майно на реалізацію. 10.10.2018р. приватним виконавцем складено акт про проведення електронних торгів, власником нерухомого майна визнано ОСОБА_3 , який надалі зареєстрував право власності на вказане нерухоме майно.

Також, слідчим встановлено, що виконавче провадження розпочате на підставі незавіреної копії виконавчого напису, що суперечить ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».

Свідок ОСОБА_3 на досудовому розслідуванні показав, що на момент визнання його переможцем торгів йому було відомо про те, що вказане вище нерухоме майно є спірним та щодо такого відбувалися судові провадження між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 і дане майно перебуває в заставі АТ «Універсал Банк».

У разі встановлення вини посадових осіб АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 , вказане вище нерухоме майно, яке реалізоване ОСОБА_3 , дане майно буде виступати як речовий доказ.

З огляду на зазначене, слідчий вважає, що застосування арешту вказаного майна необхідне з метою збереження його як речового доказу, недопущення його втрати та реалізації.

Згідно ч.4 ст.107 КПК України, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснювалося.

Дослідивши матеріали клопотання, доходжу наступного висновку.

Матеріали справи містять: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про внесення 16.03.2020р. відомостей за №12020140310000176 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України; витяг з Державного реєстру від 17.02.2023р., з якого встановлено, що нежитлові виробничі приміщення загальною площею 649,1 м2 та земельна ділянка площею 0,6203га, кадастровий номер №4624810100:01:001:0018, що розташовані по АДРЕСА_1 , зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_3 30.11.2018р. на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 30.11.2018р.; протокол допиту свідка ОСОБА_3 від 17.04.2020р., який показав, що на час проведення прилюдних торгів з реалізації зазначеного нерухомого майна, йому було відомо про наявність щодо нього спору та перебування такого в іпотеці; протокол допиту потерпілого ОСОБА_5 від 15.05.2020р., який показав, що на час проведення прилюдних торгів він повідомляв банк та виконавця про наявність судового рішення, яке було перешкодою відчуження вищевказаного майна; постанова Верховного Суду від 19.01.2023р. за наслідками касаційної скарги приватного виконавця ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного суду від 10.03.2020р.

Згідно ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно п.18 ч.1 ст.3КПК України до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Частина друга ст.131 КПК України передбачає, що одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно зі статтями 94, 132, 173 КПК України повинен урахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже, суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження (пункт 7 частини другої статті 131 КПК України).

Відповідно до частини третьої статті 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Згідно із частиною першою статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Частиною другою цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Як убачається зі змісту клопотання прокурора про арешт майна, накладення арешту на нерухоме майно у виді нежитлових приміщень необхідно для забезпечення збереження речового доказу.

За правилами частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до статті 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно із частиною першою статті 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Частиною другою цієї статті визначено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (частина четверта статті 173 КПК України).

Проте орган досудового розслідування в розумінні ст.132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, зокрема щодо необхідності збереження речового доказу.

В клопотанні слідчий не надав жодної оцінки правової підстави для арешту майна - нежитлових приміщень, достатності доказів необхідності забезпечення збереження цього речового доказу та наслідків арешту майна для інших осіб та до клопотання не долучено мотивованої постанови про визнання вказаного нерухомого майна речовим доказом, а в клопотанні зазначено, що це майно буде доказом в кримінальному провадженні за умови доведення вини посадових осіб АТ «Універсал Банк» та приватного виконавця ОСОБА_4 .

Суд враховує, що дане нерухоме майно вже є реалізованим та у випадку доведеності стороною обвинувачення складу кримінального правопорушення та незаконності вибуття вказаного майна з власності ОСОБА_5 , таке майно підлягає витребуванню від останнього незаконного володільця.

Тому, накладення арешту на нерухоме майно, яке на даний час зареєстровано на праві власності за ОСОБА_3 , призведе до надмірного обмеження майнових прав останнього, оскільки не буде співмірним із завданями кримінального провадження.

Окрім цього, таке обмеження майнових прав ОСОБА_3 не буде переслідувати легітимну мету збереження цього майна як речового доказу, так як згідно клопотання і доданих до нього доказів, органом досудового розслідування це майно розцінюється як потенційний речовий доказ на даній стадії кримінального провадження.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним. При цьому, як у справі Бакланов проти Росії (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі Фрізен протии Росії (рішення від 24 березня 2005 р.). Суд зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.

З урахуванням вищевикладеного, в даному конкретному випадку, безпідставне застосування арешту майна, може завдати суттєвих збитків та свідчити про порушення вимог статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції з захисту прав людини, що є неприпустимим.

За таких підстав, у задоволенні клопотання слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.172, 173 КПК України,

у х в а л и в:

В задоволенні клопотання старшого слідчого відділення поліції №2 Червоноградського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Львівській області ОСОБА_7 про накладення арешту на нерухоме майно майновий комплекс нежитлових виробничих приміщень загальною площею 649,1 м2 та земельну ділянку площею 0,6203 га, кадастровий номер №4624810100:01:001:0018, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_3 відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Слідчий суддя : ОСОБА_1