Постанова

від 07.11.2024 по справі 120/17495/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/17495/21-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Заброцька Л.О.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

07 листопада 2024 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління державної служби якості освіти у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної служби якості освіти у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов"язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління державної служби якості освіти у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22.05.2024 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » від 08.11.2021 р. № 05-02/99.

Стягнуто з Управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи за період з 08.11.2021 року по 15.08.2022 в сумі 117768,57 грн. (сто сімнадцять тисяч сімсот шістдесят вісім гривень 57 копійок) з відрахуванням податків та обов`язкових платежів до бюджету.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, 28.11.2019 наказом №19 управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області ОСОБА_1 призначений на посаду головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області.

02.11.2021 року ОСОБА_1 повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", у зв`язку з набранням чинності наказу Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" №2153 від 04.10.2021 року. Також, позивача повідомлено про необхідність надання управлінню Державної служби якості освіти у Вінницькій області у строк до 08.11.2021 року документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19 або медичного висновку про наявності протипоказань до проведення щеплення. Про отримання ОСОБА_1 повідомлення свідчить його підпис.

Також, 05.11.2021 ОСОБА_1 повторно повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Також запропоновано надати пояснення про причини ухилення або відмови від проходження щеплення до 08.11.2021 з наданням відповідних доказів. Дане повідомлення також отримано ОСОБА_1 , про що свідчить його підпис.

08.11.2021 року посадовими особами управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області складено Акт про відмову ОСОБА_1 від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19.

Наказом управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області №05-02/99 від 08.11.2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач не погоджується з таким наказом управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області та вважає його протиправним, у зв`язку із чим, звернувся з цим позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що наказ Управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 від 08.11.2021 № 05-02/99" є протиправним та підлягає скасуванню.

Також суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області на користь позивача середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи ОСОБА_1 за період з 08.11.2021 по 15.08.2022.

При цьому вирішуючи питання щодо суми стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи, суд дійшов висновку, що сума коштів, яка підлягає стягненню на користь позивача, становить 117768,57 грн. (197* 597,81 грн. ).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції в межах доводв апеляційної скарги відповідача, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 30 Закону України "Основи законодавства про охорону здоров`я" від 19.11.1992 року № 2801-ХІІ (далі - Закон № 2801-ХІІ) держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до абзацу другого статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ (далі - Закон № 1645-ІІІ) працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб (інших порівняно з такими хворобами як дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, обов`язковість щеплень проти яких визначена абзацом 1 цієї статті). У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Положеннями статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ (далі - Закон № 4004-ХІІ) визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до статті 10 Закону №2801-ХІІ, статті 12 Закону №1645-ІІІ, пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, Міністерством охорони здоров`я України видано наказ "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" № 2153 від 04 жовтня 2021 року (далі Перелік № 2153).

Згідно з цим Переліком обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Статтею 29 Закону №1645-ІІІ делеговано Кабінету Міністрів України встановлювати та відміняти карантин.

Частиною 2 цієї статті визначено, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 1236 від 09.12.2020 ( зі змінами ), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. встановлено на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211, від 20 травня 2020 р. № 392 та від 22 липня 2020 р. № 641.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020, зокрема, пунктом 41-6, відповідно до якого зобов`язано керівників державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Статтею 72 Закону України "Про державну службу" визначено, що державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов`язків у разі виявлення порушень, встановлених пунктами 1, 7-10 та 14 частини другої статті 65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення.

Рішення про відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків приймається відповідно керівником державної служби або суб`єктом призначення одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення у разі:

- наявності обставин, що дають підстави вважати, що такий державний службовець може знищити чи підробити речі і документи, які мають суттєве значення для дисциплінарного провадження;

- впливу на працівників державного органу та інших осіб, зокрема, здійснення протиправного тиску на підлеглих, погрози звільненням з роботи;

- перешкоджання в інший спосіб об`єктивному вивченню обставин вчинення дисциплінарного проступку.

Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до статті 46 КзпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Спірним питанням у цій справі є правомірність відсторонення позивача від роботи з підстав відсутності підтвердження проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19.

Суд, перевіривши доводи позовача та відповідача, враховує, що Велика Палата Верховного Суду за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 висловила правовий висновок, який підлягає врахуванню у цьому провадженні та полягає у наступному.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21, досліджуючи питання відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 на підставі закону, дійшла висновку про те, що обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Надаючи відповідь на питання чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Водночас у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

Досліджуючи питання, чи було відсторонення позивача від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в його право на повагу до приватного життя, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Судом встановлено, що позивач є працівником Управління державної служби якості освіти у Вінницькій області та обіймає посаду головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції. Формально він належить до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним посадових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 08.03.2023, суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників Управління державної служби якості освіти у Вінницькій області.

ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в Управлінні державної служби якості освіти у Вінницькій області, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19.

Ураховуючи наведене, таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Колегія суддів Верховного Суду зазначила про те, що суди попередніх інстанцій, перевіряючи законність відсторонення позивача від роботи для протидії зараженню COVID-19, залишили указані обставини поза увагою та не врахували, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи головним спеціалістом, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.

Так, враховуючи вказані висновки Верховного Суду, слід зазначити, що відповідно до посадової інструкції головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції управління Державної служби якості освіти в Вінницькій області - Манзара Андрія Михайловича, затвердженої 14.05.2021, до основних посадових обов`язків позивача входить, зокрема:

здійснення заходів щодо запобігання та виявлення порушень вимог Закону України "Про запобігання корупції";

візування проєктів наказів (розпоряджень) з основної діяльності, адміністративно-господарських питань, а також проєктів наказів (розпоряджень) з кадрових питань (особового складу) залежно від їх видів;

вжиття заходів з виявлення конфлікту інтересів та сприяння його врегулюванню, інформування керівника управління Служби та Національне агентство з питань запобігання корупції про виявлення конфлікту інтересів та заходи вжиті для його врегулювання;

організація роботи внутрішніх каналів повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень вимог Закону України Про запобігання корупції, отримання та організація перевірки повідомлень через такі канали;

співпраця з викривачами, забезпечення дотримання їхніх прав та гарантій захисту, передбачених законом, тощо.

Крім того, згідно з планом роботи Управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області на 2021 рік передбачені заходи з питань запобігання корупції, відповідальним за здійснення яких є виключно головний спеціаліст з питань запобігання та виявлення корупції, а в даному випадку позивач, а саме:

здійснення заходів з виявлення конфлікту інтересів, сприяння його врегулюванню, інформуванню керівника відповідального суб`єкта та Національного агентства про виявлення конфлікту інтересів та заходи, вжиті для його врегулювання;

виконання та здійснення контролю за виконанням заходів, передбачених антикорупційною програмою Державної служби якості освіти України на 2020-2021 рік;

організація роботи внутрішніх каналів повідомлень про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень ЗУ "Про запобігання корупції".

При цьому, відрядження позивача у 2021 році вказаним планом не передбачалось.

Дослідивши посадову інструкцію позивача та план роботи Управління на 2021 рік, суд вважає, що наведені в них обов"язки, заходи, в яким позивач мав брати участь, умови роботи позивача не передбачають велику кількість контакту з іншими особами, оскільки організація та здійснення заходів із запобігання та виявлення корупції в управлінні Державної служби якості освіти у Вінницькій області відповідно до дослідженої інструкції та плану роботи Управління на 2021 рік покладено лише на головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції.

При цьому згідно з наявною в матеріалах справи посадовою інструкцією та плану роботи на 2021 рік судом встановлено, що позивач не приймає участі в здійсненні перевірок навчальних закладів та відповідно не здійснював контакту із працівниками цих закладів та здобувачами освіти (вихованцями), а саме дітьми.

Відряджень для позивача - головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції планом роботи Управління на 2021 рік не передбачено.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, станом на 08.11.2021 року (дату відсторонення позивача від роботи) в Управлінні невакцинованими проти коронавірусної інфекції COVID-19 були лише троє працівників з урахуванням позивача, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які також першочергово були відсторонені від роботи, а в подальшому були вакциновані та допущені до роботи.

Відтак, більшість працівників Управління станом на 08.11.2021 року були вакциновані проти коронавірусної інфекції COVID-19 та, відповідно, в більшій мірі захищені від тяжкого перебігу хвороби та її негативних наслідків, відтак, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відмова позивача від вакцинації в даному випадку могла нашкодити лише безпосередньо йому.

При цьому суд зауважує, що відповідачем не стверджується та не надано доказів про перехід всіх працівників Управління на дистанційну форму роботи, відтак останні не захищені від зараження коронавірусною інфекцією COVID-19 під час перебування у транспорті, в магазинах та інших закладах, які відвідують інші громадяни.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було досліджено Правила внутрішнього трудового розпорядку управління та посадову інструкцію Позивача, які передбачали встановлення дистанційної роботи лише за зверненням позивача і погодження в письмовій формі завдань і строків їх виконання, колегія суддів відхиляє, оскільки на виконання висновків Верховного Суду, сформованих у постанові від 08 березня 2023 року у даній справі, судом першої інстанції витребувано у Відповідача посадову інструкцію Позивача, план роботи Управління державної служби якості освіти на 2021-2022 роки, також витребувано письмові пояснення щодо питань: чи можливе було встановлення позивачу дистанційної (надомної) форми організації праці, виходячи з його посадових обов`язків, чи передбачалось здійснення позивачем в 2021-2022 роках відряджень.

Разом з тим, необхідно звернути увагу на те, що суд першої інстанції витребував в Управління державної служби якості освіти письмові пояснення щодо того «чи можливе було встановлення позивачу дистанційної (надомної) форми організації праці, виходячи з його посадових обов`язків»

У своїх додаткових поясненнях, наданих на виконання ухвали суду (пояснення сформовані 12 квітня 2024 року в підсистемі Електронний суд) апелянт щодо питання встановлення позивачу дистанційної (надомної) форми організації праці, виходячи з його посадових обов`язків» зазначив, що враховуючи характер роботи позивача, організувати дистанційну форму роботи для нього неможливо.

Тобто єдиною підставою, яка унеможливлювала встановлення позивачу дистанційної (надомної) форми організації праці є саме характер роботи позивача. Посилання на будь-які інші нормативні акти (Правила внутрішнього трудового розпорядку), які б унеможливлювали встановлення такої форми роботи відсутні.

Варто також зазначити, що такий документ як Правила внутрішнього трудового розпорядку управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області апелянтом не надавався з додатковими поясненнями від 12 квітня 2024 року.

Разом з тим, апелянтом не зазначається про причини не подання нового доказу (Правил внутрішнього трудового розпорядку управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області, затверджених загальними зборами трудового колективу державних службовців управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області (протокол № 3 від 09.11.2020)) під час розгляду справи судом першої інстанції.

Вказаний вище доказ, до суду першої інстанції не подавався та не досліджувався, а подався лише до апеляційного суду без будь-якого належного обґрунтування неможливості його подання до суду першої інстанції, а тому не може бути принятий судом апеляційної інстанції.

До того ж згідно з планом роботи Управління на 2021 рік та наданих додаткових пояснень представника відповідача видно, що працівники Управління навіть під час загострення коронавірусної інфекції COVID-19 здійснювали повноваження щодо державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти (крім вищої) щодо дотримання ними вимог законодавства про освіту у формі інституційного аудиту та перевірки. При цьому, представником відповідача не наведено доказів того, що усі працівники закладів освіти та здобувачі освіти (учні) у 2021 році, в тому числі в листопаді-грудні 2021 роки, були вакциновані від коронавірусної інфекції COVID-19.

Відтак, твердження відповідача про те, що лише позивач, відмовившись від вакцинації проти коронавірусної інфекції COVID-19, ніс загрозу життю та здоров`ю працівникам Управління та закладів освіти, а також дітям, які відвідають такі заклади, судом до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими.

Також слід зазначити, що суд першої інстанції з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 березня 2023 року у даній справі досліджував питання кількості соціальних контактів Позивача на робочому місці (прямих/непрямих). З метою встановлення кількості соціальних контактів суд першої інстанції досліджував посадову інструкцію позивача, план роботи Управління на 2021 рік та наданні апелянтом додаткові пояснення (сформовані в підсистемі Електронний суд 12.04.2024).

З огляду на наведені мотиви та висновки Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, суд доходить висновку, що наказ Управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 від 08.11.2021 №05-02/99" є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, судова колегія вказує про таке.

Згідно із частиною 2 статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 1 статті 1 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Окрему увагу колегія суддів звертає на те, що чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас, колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із цим, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 року у справі № 130/3548/21.

Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).

За змістом частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Наведене положення КЗпП України застосовується, з урахуванням положень частини 6 статті 7 КАС України, у відповідності до якого у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункт 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до довідки про доходи, виданої ОСОБА_1 Управлінням Державної служби якості освіти у Вінницькій області від 24.11.2021 №23, середньоденний заробіток позивача на посаді головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції складає 597 грн. 81 коп., середньомісячна заробітна плата складає 18665 грн. 91 коп. Для розрахунку середньоденного заробітку головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції Управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області ОСОБА_1 взято заробітну плату за вересень-жовтень 2021 року.

Датою відсторонення ОСОБА_1 від роботи є 08.11.2021 року, датою відновлення виконання посадових обов`язків 15.08.2022 року.

Разом з тим, після прийняття відповідачем рішення про допуск позивача до роботи та повідомлення останнього про вказаний факт і зазначення про необхідність з"явитися на робоче місце, позивач починаю з 16.08.2022 р. (дата фактичного допуску позивача до роботи) по дату його звільнення за власним бажанням 17.01.2023 р. на робочому місці не з"явився, не повідомивши поважних неявки ( відсутності на роботі ) та не надавши відповідних доказів. При цьому, згідно з інформацією ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданою листом від 12.12.2022 № 3018, встановлено, що ОСОБА_1 до проходження військової служби по мобілізації не призивався, інформація про проходження позивачем військової служби відсутня.

В свою чергу, суд не вважає, що повідомлення позивача листом Управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області від 15.03.2022 р. № 01-17/286 про необхідність з`явитись до Управління або іншим чином вийти на зв`язок з начальником Управління (телефонний зв`язок, електронна пошта) для вирішення питання про допуск до роботи є належним допуском позивача до роботи. Крім того, в період з 15.03.2022 року до 12.08.2022 року відповідач не вчиняв будь - яких дій щодо фактичного допуску позивача до роботи, і лише листом від 12.08.2022 року № 05-24/460 Управління повідомило позивача про необхідність з`явитися 15.08.2022 року на робоче місце з військово-обліковими документами.

Отже, наявні підстави для стягнення з Управління Державної служби якості освіти у Вінницькій області на користь позивача середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи ОСОБА_1 за період з 08.11.2021 по 15.08.2022.

Загальна кількість робочих днів за період з 08.11.2021 по 15.08.2022 становить 197 днів.

Таким чином, суд доходить до переконання, що сума коштів, яка підлягає стягненню на користь позивача, становить 117768,57 грн. (197* 597,81 грн. ).

Позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і правомірно задоволенні судом першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову частково, з чим погоджується колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Управління державної служби якості освіти у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.