Ухвала

від 08.03.2023 по справі 462/1693/23

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 462/1693/23

провадження 2-з/462/10/23

У Х В А Л А

08 березня 2023 року, суддя Залізничного районного суду міста Львова Ліуш А.І., отримавши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, -

ВСТАНОВИВ:

в провадженнісуду перебуваєцивільна справаза позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.

Разом з позовною заявою до суду було надано заяву про забезпечення позову. Позивач зазначив, що існує необхідність у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на квартиру відповідача, оскільки вона є недобросовісною та хоче спілкуватись з позивачами, на тему відшкодування завданої неню шкоди.

Розгляд заяви здійснено судом в порядку письмового провадження за наявними у суду матеріалами без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання, що відповідає правилам ч. 13 ст. 7 та ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 2 ст. 149 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 2-4, 7 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечено, зокрема, забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання, або передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору.

Проаналізувавши документи, додані до позову, суд вважає, що клопотання про забезпечення позову не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно із п. п. 4-6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість утруднення виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Аналогічну правову позицію висловлює Верховний Суд у постанові №183/5864/17-ц від 17 жовтня 2018 року.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання можливого рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Співмірність у застосуванні заходів забезпечення позову передбачає дотримання судом такого балансу інтересів сторін, що виключає як надмірні негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову для приватних прав та інтересів відповідача, так і негативні наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів для прав та інтересів позивача, пов`язаних із публічних інтересів правосуддя, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Позивач у заяві про забезпечення позову не вказує на докази, якими підтверджується, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, інтересів позивача, а лише посилається на необхідність накладення арешту на все відповідача через її недобросовісність.

При вжитті заходів забезпечення позову судом необхідно враховувати зміст позовних вимог, співмірність вжитих заходів із вимогами та вид забезпечення позову. Такий висновок суду відповідає положенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятого у Парижі 20 березня 1952 pоку, згідно з якими кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна або обмежений у праві власності, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що у заяві про забезпечення позову відсутні належні і допустимі докази існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а тому приходить до переконання, про необхідність відмови у задоволенні відповідної заяви.

Керуючись ст. ст. 149-152 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири,- відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.

Суддя: А.І. Ліуш