Постанова

від 07.03.2023 по справі 591/6037/21

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року м.Суми

Справа №591/6037/21

Номер провадження 22-ц/816/85/23

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей Сумської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Циркунівської сільської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 лютого 2022 року в складі судді Ніколаєнко О.О., ухвалене в м. Суми, повний текст якого складено 05 травня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

25 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Сумської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Циркунівської сільської ради про позбавлення батьківських прав.

Свої вимоги мотивував тим, що з 2016 року проживав з відповідачем у незареєстрованому шлюбі, мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина народилася із важкою хворобою, потребувала трансплантації печінки. Операція здійснювалась за кордоном, а для її оплати проводився збір коштів. Операція була проведена у січні 2019 року у Бельгії і після реабілітації мати з дитиною повинні були повернутися до України, однак відповідач відмовилася повертатися та відмовилась повертати дитину. Звертався з приводу незаконного утримання дитини до правоохоронних органів у Бельгії. У липні 2019 року позивач забрав дитину, а відповідач залишилася у Бельгії. З цього часу відповідач дитину не бачила, не спілкується, участі у вихованні та лікуванні не приймає, матеріально не допомагає. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 червня 2020 року встановлено місце проживання дитини разом з батьком та стягнуто з матері аліменти на утримання дитини. Дитина не знає та не пам`ятає маму. Батько опікується лікуванням, доглядом дитини, її здоров`ям, розвитком та навчанням.

Посилаючись на вищевикладене, просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_4 .

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23 лютого 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 4700 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне встановлення судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Зазначає, що з 2019 року мати взагалі не цікавиться долею дитини, її життям, не відвідує її, не спілкується, жодної участі у вихованні доньки ОСОБА_4 не бере, не займається її розвитком, освітою, здоров`ям, лікуванням тощо. Більше того, витрачала гроші державної допомоги на дитину на себе, збирала в інтернеті кошти, начебто, на лікування дитини-інваліда, які також витрачала на себе.

Вказує, що відповідно до чинного законодавства адвокат здійснює адвокатську діяльність індивідуально або у складі адвокатського бюро чи об`єднання, але в жодному разі не як фізична особа-підприємець, а тому витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Селяніна Ю.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Латиш К.В., представника ОСОБА_2 адвоката Селяніної Ю.О., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 2016 року сторони проживали разом як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу, мають дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 22, 130).

ОСОБА_6 має інвалідність з дитинства (т. 1 а.с. 33). У січні 2019 року їй була проведена трансплантація печінки від родинного донора у Королівстві Бельгії. Донором виступила ОСОБА_7 . Після проведення лікування доньки ОСОБА_8 , яке проводилося в супроводі матері в Бельгії, у заплановану дату 03 травня 2019 року ОСОБА_2 в Україну не повернулася. У липні 2019 року дитина разом з батьком повернулася на Україну, з цього часу проживає разом із ним (т. 1 а.с. 34-40, 218-222, 240-243, т. 2 а.с. 25-32). Старша донька сторін ОСОБА_9 проживає разом із матір`ю.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 червня 2020 року у справі № 591/3561/19 визначено місце проживання ОСОБА_10 разом із батьком, стягнуто зі ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 23-28). Постановою Сумського апеляційного суду від 18 травня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін (т. 2 а.с 101-104).

Відповідно до довідки Зарічного ВДВС у м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) за період з 31 липня 2019 року по 31 січня 2021 року розмір заборгованості ОСОБА_2 по аліментах становить 90161 грн 29 коп. (т.1 а.с. 29-31).

Відповідно до висновку Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області ОСОБА_6 проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Умови життя сім`ї задовільні. Стосунки в родині дружні. Батьківський потенціал ОСОБА_1 задовільний. Мати з дитиною не проживає, не приймає участі в матеріальному забезпеченні дитини, життям дитини не цікавиться, ухиляється від виконання свого обов`язку по утриманню та матеріальному забезпеченню дитини. Вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_11 відносно доньки ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 130-132).

Висновком управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради від 22 лютого 2022 року встановлено, що мати ОСОБА_8 разом із старшою донькою Євою проживають в квартирі співмешканця ОСОБА_2 . Мати повідомила, що не заперечує проти проживання ОСОБА_8 разом із батьком, але бажає спілкуватися із донькою та брати участь у її житті, також вважає необхідним спілкування між сестрами ОСОБА_12 та ОСОБА_8 . В ході співбесіди з Євою встановлено, що дівчинка любить маму, дуже сумує за сестрою. Управління вважає необхідним надати матері шанс на виправлення поведінки та недоцільним позбавлення батьківських прав відповідача відносно доньки ОСОБА_8 . Просять попередити ОСОБА_2 щодо необхідності належного виконання обов`язків щодо дитини (т. 2 а.с. 113-115).

Відповідно до довідки від 08 листопада 2021 року КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 55 Харківської міської ради» ОСОБА_6 відвідує заклад з 09 грудня 2020 року, до закладу приводить і забирає батько, цікавиться розвитком та інтересами дитини, відвідує батьківські збори батько (т. 2 а.с 63).

06 вересня 2019 року та 09 вересня 2019 року ОСОБА_2 складено заяви, адресовані начальнику Липецького ВП Харківського ВП ГУНП в Харківській області з приводу недопущення її ОСОБА_1 до дітей та з проханням вжити заходи, 23 вересня 2019 року та 24 вересня 2019 року зверталась за фактом спричинення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_1 ( т. 1 а.с. 212, 213, 246).

09 вересня 2019 року ОСОБА_2 зверталась до служби у справах дітей та сім`ї Циркунівської сільської ради з питання неналежного виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків та недопущення її до дітей, листом від 18 вересня 2019 року їй була надана відповідь (т. 1 а.с. 248-250).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має бажання брати участь у вихованні дитини, спілкуватися з нею. Вона виступила донором під час трансплантації печінки дитині, під час післяопераційної реабілітації дитина була в клініці в Бельгії разом із матір`ю, а повернення дитини до України відбулося після звернення батька до правоохоронних органів Королівства Бельгії, тобто мати не бажала повертати дитину. Місцевий суд прийшов до висновку про те, що відповідач не втратила інтереса до дитини, а тому позбавлення батьківських прав відповідача відносно доньки ОСОБА_10 не є виправданим.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 7 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч. 1 ст. 155 СК України).

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Так, колегія суддів в оцінці обставин справи виходить із того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Місцевим судом під час розгляду справи було встановлено, що відповідач має бажання брати участь у вихованні дитини, спілкуватися з нею. Вона виступила донором під час трансплантації печінки дитині, під час післяопераційної реабілітації дитина була у клініці в Бельгії разом із матір`ю, а повернення дитини до України відбулось після звернення батька до правоохоронних органів Королівства Бельгія, тобто мати не бажала повертати дитину. Наявні у справі матеріали свідчать, що у 2019 році мати зверталась до правоохоронних органів та органів опіки та піклування стосовно здійснення батьком перешкод у спілкуванні матері з дитиною. Зі змісту рішення Зарічного районного суду м. Суми та постанови Сумського апеляційного суду у справі № 591/3561/19 вбачається, що ОСОБА_2 звернулася у травні 2019 року до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з нею, згодом у листопаді 2019 року вказаний позов було залишено без розгляду за заявою позивача, а зустрічний позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом із ним та стягнення з матері аліментів був предметом судового розгляду. Рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 оскаржувала в апеляційному порядку. Врахувавши вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач не втратила інтереса до дитини.

Також місцевий суд дав оцінку висновку Служби у справах дітей та сім`ї Виконавчого комітету Циркунівської сільської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та зробив обґрунтований висновок про те, що при його складанні не були враховані обставини, які були встановлені під час розгляду справи місцевим судом, а тому не погодився із останнім.

Крім того, суд першої інстанції врахував існування складних (напружених) відносин між сторонами у справі, особу відповідача, а також те, що ОСОБА_2 в судовому засіданні висловила бажання брати участь у вихованні доньки, спілкуватися з нею.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі дії відповідача підтверджують те, що вона не втратила інтерес до участі у вихованні дитини та прагне відновлення відносин з нею та що за встановленими у цій справі обставинами не має достатніх підстав для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.

Отже, районний суд у цій справі належно оцінив докази, подані учасниками справи, та встановив, що відповідач бажає брати участь у вихованні доньки, у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні доньки, умисне і свідоме нехтування обов`язками матері та дійшов обґрунтованого висновку про невстановлення правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що недостатня участь матері у вихованні дітей не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, таке допускається лише за умови винності в умисному ухиленні від виконання батьківських обов`язків, коли змінити поведінку матері неможливо.

Встановивши, що ОСОБА_2 не втратила інтересу до участі у вихованні доньки, прагнення відповідача брати участь у вихованні дитини, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Колегія суддів зазначає, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення її батьківських прав з урахуванням всіх обставин цієї справи, свідчить про її інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Доводи апеляційної скарги в цілому зводяться до непогодження з оскаржуваним судовим рішенням та необхідністю здійснення переоцінки доказів у справі.

Рішення суду в частині стягнення витрат з позивача на користь відповідача за надану правничу допомогу є законним і обґрунтованим, оскільки розмір витрат відповідає складності справи і обсягу наданої правової допомоги. Доводи апелянта про зворотнє жодними доказами не підтверджується.

Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Від представника ОСОБА_2 адвоката Селяніної Ю.О. до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу та в прохальній частині заявлено клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Разом з відзивом надана копія договору про надання правової допомоги від 25 грудня 2022 року, копія ордеру про надання правничої (правової) допомоги № б/н від 25 грудня 2022 року, укладеного між відповідачем та адвокатом Селяніною Ю.О., копія акту приймання-передачі виконаних робіт та наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 25 грудня 2022 року та на підтвердження оплати правової допомоги надано копію прибуткового касового ордеру № 60 від 25 грудня 2022 року, копію квитанції від 25 грудня 2022 року на суму 2000,00 грн.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 375, 381 - 384, 389-390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 лютого 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 2000,00 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 березня 2023 року.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: О. Ю. Кононенко

О. І. Собина