Постанова

від 06.03.2023 по справі 902/708/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2023 року Справа № 902/708/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В. , суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Комшелюку А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Ланецького" на рішення господарського суду Вінницької області від 15.11.2022 (повний текст - 25.11.2022) у справі №902/708/22 (суддя Міліціанов Р.В.)

за позовом Фермерського господарства "Ланецького", вул.Центральна, буд.2, с.Плисків, Погребищенський район, Вінницька область, 22252, код - 36244177

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінінтелект-ПЛЮС", вул.Олени Пчілки, 5 прим.264, м.Київ, 02059, код - 32983524

до Малого приватного підприємства фірма "ЕРІДОН", вул. Воздвиженська, буд.46, с.Княжичі, Києво-Святошинський район, Київська область, 08143, код - 19420704

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІГОЛД", пров.Жовтневий, буд.5, смт Оратів, Оратівський район, Вінницька область, 22600, код - 39654672

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОЗАПЧАСТИНА", вул.Матросова, буд.1А, м.Харків, 61124, код - 25188223

до Приватного підприємства "АДІС", вул.Чехова, буд.29, м.Вінниця, 21034, код - 31576283

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ОЙЛ ЮА", вул.Кирилівська, буд.82, оф.256, м.Київ, 04080, код - 43077003

про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними

за участю представників:

ТОВ "Фінінтелект - ПЛЮС"- Сніцаренко А.А.;

МПП фірма "ЕРІДОН" - Пустовойтов Д.М.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 15.11.2022 у справі №902/708/22 відмовлено у задоволенні позову Фермерського господарства "Ланецького", до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінінтелект-ПЛЮС", Малого приватного підприємства фірма "ЕРІДОН", Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІГОЛД", Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОЗАПЧАСТИНА", Приватного підприємства "АДІС", Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ОЙЛ ЮА", про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фермерське господарство "Ланецького" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В скарзі апелянт, зокрема, зазначає, що у відповідності до положень укладених договорів про відступлення права вимоги, Новий кредитора має право здійснювати подальше відступлення Права вимоги будь-яким третім особам без отримання згоди Первісного кредитора.

У відповідності до положень укладених договорів відступлення, набуття Новим кредитором права вимоги до Боржника на підставі цього договору є, в тому числі, підставою для звернення Нового або Первісного кредитора до господарського суду Вінницької області із заявою про заміну кредитора правонаступником - ТОВ «Фінінтелект-ПЛЮС» в рамках справи №902/560/20 про банкрутство ФГ «Ланецького» або здійснення будь-якого іншого процесуального правонаступництва у передбаченому чинним законодавством порядку.

Можливість подальшого відступлення права вимоги свідчить про те, що право вимоги, у даному випадку є товаром, який може бути надалі вільно реалізований.

У відповідності до листа ДФС від 22.02.2017 №3666/6/99-99-15-03-12-15, під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпорядження товарами, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ); в зв`язку з цим, якщо право вимоги виступає у договорі як товар, такі операції є факторингом (факторинговими).

Згідно з положеннями договорів про відступлення права вимоги, Новий кредитор сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти, які є ціною договорів, при цьому, розмір сплачених коштів відрізняється та є значно меншим від розміру права вимоги, яке відступається. Таким чином, Новим кредитором надано фінансування Первісному у вигляді сплаченої ціни договору.

Апелянт стверджує, що зазначене свідчить про фінансову вигоду, яку отримує Новий кредитор в результаті укладання оспорюваних договорів, оскільки останнім придбано право вимоги у значно більшому розмірі, ніж сплачено згідно з умовами договору.

Звертає увагу, що розмежовуючи договори відступлення права вимоги від договорів факторингу, Верховний Суд зазначає таке: «якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносин факторингу немає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 ЦК України)» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16, а також постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 у справі №910/13731/18, та постанова Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №916/144/17, від 19.11.2019 у справі №924/1014/18, від 11.12.2019 у справі №127/8772/17-ц).

Зазначене свідчить про те, що оспорювані договори є договорами факторингу, проте ці обставини залишились поза увагою суду, що потягнула за собою відмову у задоволенні позову.

Неврахування таких істотних обставин мало наслідком порушення норм матеріального права у даному випадку, оскільки укладанням оспорюваних договорів порушені вимоги норми Цивільного кодексу України, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки укладанням договорів ТОВ «Фінінтелект-ПЛЮС» фактично, системно надало фінансові послуги, не будучи фінансовою установою.

Апелянт посилається на положення статей 254-256, 269, 275, Господарського процесуального кодексу України, статтю 203 Цивільного процесуального кодексу України, статті 4, 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

На підставі викладеного просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 15 листопада 2022 року у справі №902/708/22 та винести нове рішення, яким позов ФГ «Ланецького» про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги, що укладені ТОФ «Фінінтелект-ПЛЮС» та ТОВ «АГРО ОЙЛ ЮА», МПП фірма «ЕРІДОН», ТОВ «АГРІГОЛД», ТОВ «УКРАГРОЗАПЧАСТИНА», ПП «АДІС» - задовільнити.

Апеляційна скарга надійшла безпосередньо до Північно-західного апеляційного господарського суду.

На підставі п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, листом від 09.12.2022 матеріали справи витребувано з господарського суду Вінницької області.

26.12.2022 належним чином оформлені матеріали справи №902/708/22 надійшли на адресу суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.01.2023 апеляційну скаргу Фермерського господарства "Ланецького" на рішення господарського суду Вінницької області від 15.11.2022 у справі №902/708/22 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали та надати належні докази доплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі - 14886,00 грн.

30.01.2023 (лист від 25.01.2023) на адресу суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено квитанцію АТ "Приватбанк" від 25.01.2023 про сплату судового збору у розмірі 14886,00 грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Ланецького" на рішення господарського суду Вінницької області від 15.11.2022 у справі №902/708/22 та призначено розгляд апеляційної скарги на 06.03.2023 об 11:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Запропоновано учасникам провадження у строк до 24.02.2023 подати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України, та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам провадження.

23.02.2023 від представника МПП Фірма «ЕРІДОН» надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві представник, зокрема, зазначає, що умови договору були повністю виконанні сторонами, доказом чого акт приймання-передачі до договору відступлення права вимоги від 19.05.2021 та банківські документи щодо сплати коштів за відступлення права вимоги.

ТОВ «Фінінтелект-ПЛЮС» за умовами договору не набувало право здійснювати фінансові операції стосовно боржника - ФГ «Ланецького», оскільки за умовами договору про відступлення права вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за договором поставки №879/18/111 від 18.01.2018 та укладеними до цього додатками.

Окрім цього, спірний договір не передбачає отримання МПП Фірма «ЕРІДОН» (Первісний кредитор) від ТОВ «Фінінтелект-ПЛЮС» (Новий кредитор) жодних послуг, які пов`язані із грошовою вимогою, право якої відступається.

Спірний договір також не містить положень про те, що ТОВ «Фінінтелект-ПЛЮС» передає в розпорядження МПП Фірма «ЕРІДОН» грошові кошти, та відповідно, отримує за це плату (винагороду), доказів наведеного, апеляційна скарга не містить.

Враховуючи викладене, такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Він є змішаним, бо містить елементи різних договорів (ч.2 ст.628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору).

Суб`єктний склад правочинів із відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №909/968/16 (пункти 51-52)).

Представник вважає, що таким чином за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, і не містять ознак договору факторингу, а різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу обумовлена ліквідністю цього майнового права, адже на день укладення спірного договору розглядалась справа №902/560/20 про банкрутство ФГ «Ланецького», та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Також зазначає, що задоволення позову ФГ «Ланецького» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, не призведе до поновлення жодних прав позивача, а призводить до необхідності приведення сторін правочину до стану, який існував на момент вчинення правочину, і відповідно ФГ «Ланецького» стане таким, що зобов`язане оплатити суму боргу за договором поставки на користь МПП "Фірма "ЕРІДОН".

Посилається на правову позицію Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18.

На підставі викладеного представник МПП Фірма «ЕРІДОН» просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області від 15.11.2022 у справі №902/708/22 - без змін; судові витрати покласти на позивача.

У судове засідання суду апеляційної інстанції 06.03.2023 Фермерське господарство "Ланецького", Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРІГОЛД", Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОЗАПЧАСТИНА" не забезпечили явку своїх представників, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ухвалою від 03.03.2023 було задоволено клопотання представника апелянта - Фермерського господарства "Ланецького" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні господарського суду Вінницької області, однак представник не з`явився і на момент відкриття судового засідання причини такої неявки не були повідомлені.

При цьому, від директора ПП «АДІС» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у якому зазначає, що адвоката, який представляв інтереси підприємства в судах господарської юрисдикції будь-якої інстанції, було мобілізовано до лав Збройних Сил України, а директор ПП «АДІС» з 02.03.2023 перебуває у Вінницькій обласній клінічній лікарні ім.М.І.Пирогова на стаціонарному лікуванні (докази буде додано після виписки), а тому участі у судовому засіданні приймати не зможе.

Розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 11, 12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012 (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Також, колегія суддів звертає увагу, що заявником не було надано доказів на підтвердження зазначених причин для відкладення розгляду апеляційної скарги.

З огляду на викладене та оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні представник ТОВ "Фінінтелект - ПЛЮС" та представник МПП фірма "ЕРІДОН" заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги, надали пояснення по справі, просили суд апеляційної інстанції відмовити в задоволенні апеляційної скарги Фермерського господарства "Ланецького", а рішення господарського суду Вінницької області від 15.11.2022 у справі №902/708/22 залишити без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

ТОВ "Фінінтелект-ПЛЮС" набуло право вимоги до ФГ "Ланецького", згідно наступних Договорів про відступлення права вимоги, а саме:

- Договору про відступлення права вимоги, укладеного 19.05.2021 між Малим приватним підприємством "ЕРІДОН" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінінтелект-ПЛЮС", відповідно до якого право вимоги, що належало МПП фірма "ЕРІДОН" (Первісному кредитору) та яке виникло із зобов`язань боржника - ФГ "Ланецького" з правовідносин між МПП фірма "ЕРІДОН" та ФГ "Ланецького" за Договором поставки №879/18/111 від 18.01.2018 та укладеними до нього додатками №879/18/111/1-ЗЗР від 07.02.2018; №879/18/111/2-ЗЗР від 27.04.2018, №879/18/111/З-ЗЗР від 14.05.2018, на загальну суму 1509245,69 грн, передано (відступлено) ТОВ "Фінінтелект - ПЛЮС" (Новому кредитору). Згідно п.3.1 Договору, Новий кредитор сплатив Первісному кредитору за відступлення права вимоги 500000,00 грн.

- Договору про відступлення права вимоги, укладеного 21.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРІГОЛД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінінтелект-ПЛЮС", відповідно якого право вимоги, що належало ТОВ "АГРІГОЛД" (Первісному кредитору) та яке виникло із зобов`язань боржника - ФГ "Ланецького" з правовідносин між ТОВ "АГРІГОЛД" та ФГ "Ланецького" з постачання продукції виробничо-технічного призначення згідно Договору поставки № 25-04-01/2019 від 25.04.2019 року, на загальну суму 249990,98 грн, передано (відступлено) ТОВ "Фінінтелект-ПЛЮС" (Новому кредитору). Згідно п.3.1 Договору, Новий кредитор сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги 160342,80 грн.

- Договору про відступлення права вимоги, укладеного 10.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОЗАПЧАСТИНА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінінтелект-ПЛЮС", відповідно якого право вимоги, що належало ТОВ "УКРАГРОЗАПЧАСТИНА" (Первісному кредитору) та яке виникло із зобов`язань боржника - ФГ "Ланецького" з правовідносин між ТОВ "УКРАГРОЗАПЧАСТИНА" та ФГ "Ланецького" з постачання продукції виробничо-технічного призначення згідно Договору купівлі-продажу №В1-00120 від 05.09.2018, на загальну суму 42305,45 грн, передано (відступлено) ТОВ "Фінінтелект-ПЛЮС" (Новому кредитору). Згідно п.3.1 Договору Новий кредитор сплатив Первісному кредитору за відступлення права вимоги 27581,86 грн.

- Договору про відступлення права вимоги, укладеного 19.05.2021 між Приватним підприємством "АДІС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінінтелект-ПЛЮС, відповідно до якого право вимоги, що належало ПП "АДІС" (Первісному кредитору) та яке виникло із зобов`язань боржника - ФГ "Ланецького" з правовідносин між ПП "АДІС" та Боржником з поставки п`яти партій нафтопродуктів (паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО, ДП-Л-К5 сорт С, код УКТ ЗЕД 2710.19.43.00) в період з 26.06.2018 по 14.08.2018, на загальну суму 511723,81 грн, передано (відступлено) ТОВ "Фінінтелект-ПЛЮС" (Новому кредитору). Згідно п.3.1 Договору Новий кредитор сплатив Первісному кредитору за відступлення права вимоги 359146,11 грн.

- Договору про відступлення права вимоги, укладеного 18.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО ОЙЛ ЮА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінінтелект-ПЛЮС", відповідно якого право вимоги, що належало ТОВ "АГРО ОЙЛ ЮА" (Первісному кредитору) та яке виникло із зобов`язань боржника - ФГ "Ланецького", з правовідносин між ТОВ "АГРО ОЙЛ" та Боржником з поставки 06.05.2019 нафтопродуктів (нафти) з врахуванням відступлення права вимоги ТОВ "АГРО ОЙЛ" на користь Первісного кредитора, на загальну суму 478845,80 грн, передано (відступлено) ТОВ "Фінінтелект-ПЛЮС" (Новому кредитору). Згідно п.3.1 Договору Новий кредитор сплатив Первісному кредитору за відступлення права вимоги 221200,00 грн.

В матеріалах справи наявні платіжні доручення щодо здійснених ТОВ Фінінтелект-ПЛЮС виплат, акти приймання-передачі первинних документів, які підтверджують підстави виникнення та розмір грошових зобов`язань ФГ Ланецького, повідомлення про відступлення права вимоги (т.1 а.с.25-40, 127-136, 156-167).

За доводами позивача укладені договори є договорами факторингу та повинні бути визнанні недійсними оскільки суперечать нормам чинного законодавства.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Предмет позовних вимог стосується правової кваліфікації оспорюваних договорів на предмет існування істотних умов факторингу.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні (аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року справа №906/1174/18).

При цьому, згідно статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Як передбачено статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Статтею 1079 Цивільного кодексу України встановлено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

Згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.

Як встановлено ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Відповідно до норм глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов?язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити умови визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Верховний Суд дійшов висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

Згідно ст.177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до частини першої статті 178 Цивільного кодексу України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є не споживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 Цивільного кодексу України.

Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18).

У умовах оспорюваних договорів відсутні положення, якими передбачено обов`язок Первісного кредитора оплачувати послуги Нового кредитора за отримання прав вимоги.

Тобто, відсутні такі істотні умови договору факторингу, як надання фінансової послуги за плату, повернення фінансування фактору, оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги.

Визначення у спірних договорах ціни, яка є меншою за номінальну вартість грошових зобов`язань боржника, є проявом свободи сторін на укладення договору та їх розсуду самостійно погоджувати істотні умови правочину.

Вчинення таких дій відповідає приписам ст.ст.6, 510-514 Цивільного кодексу України.

Крім цього, як вірно відмітив суд першої інстанції, з положень оспорюваних договорів також не вбачається мети їх укладення задля надання фактором та отримання клієнтом фінансової послуги.

Водночас, зміст грошових зобов`язань містить передачу права вимоги за грошовими зобов`язаннями, котрі були предметом дослідження у межах справи №902/560/20 про банкрутство ФГ Ланецького.

Внаслідок виконання умов кожного з договорів відбулась заміна кредитора в зобов`язанні, а саме до ТОВ Фінінтелект-ПЛЮС перейшли усі права у відповідному зобов`язанні боржника - ФГ Ланецького.

Як підтверджується змістом оскаржуваних договорів, грошові вимоги кожного з відповідачів 2-6 були внесені до реєстру вимог кредиторів у справі №902/560/20 про банкрутство ФГ "Ланецького" згідно ухвали господарського суду Вінницької області від 02.12.2020.

Як вірно відмічено судом першої інстанції, набуття прав кредитора у межах справи про банкрутство шляхом заміни сторони у кількох грошових зобов`язаннях є звичайною діловою та процесуальною практикою.

Норми Кодексу України з процедур банкрутства не містять жодних обмежень щодо вчинення таких дій або укладення декількох договорів про відступлення права вимоги за зобов`язаннями одного боржника.

Також, укладення договорів про відступлення права вимоги з метою набуття статусу кредитора у межах справи про банкрутство не може ототожнюватись з факторингом і впливати на дійсність відповідних договорів.

Крім цього, як вірно зазначив місцевий господарський суд, задоволення позовних вимог можливе лише у випадку доведення позивачем обставин порушення його прав або інтересу, а також коли позивач обрав ефективний спосіб захисту своїх прав.

Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України). Тобто існують причини для спору з приводу дійсності правочину, який оспорюється (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17)

Ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

Предметом оспорюваних договорів є відступлення права вимоги за грошовими зобов`язаннями ФГ Ланецького.

Матеріалами справи та встановленими обставинами не підтверджено, що зміна Кредитора призвела до збільшення обсягу відповідальності боржника чи зміни розміру грошових зобов`язань, терміну їх виконання, або іншим чином істотно вплинула на правове становище ФГ Ланецького, як боржника у грошових зобов`язаннях.

Тому, позивачем не доведено, які права та інтереси є порушеними внаслідок укладення оспорюваних договорів, а також які права та інтереси можуть бути захищені або відновлені у випадку задоволення позовних вимог.

Згідно положень ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (такий висновок наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19).

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та встановлені обставини справи, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок господарського суду Вінницької області про відмову у задоволенні позову Фермерського господарства "Ланецького".

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового бору у справі покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Ланецького" на рішення господарського суду Вінницької області від 15.11.2022 у справі №902/708/22 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 09.03.2023

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Коломис В.В.