Ухвала

від 08.03.2023 по справі 916/1223/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

"08" березня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1223/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронерудпром» (вх. № 2-291/23 від 06.03.2023) про забезпечення позову у справі № 916/1223/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронерудпром» (03126, м. Київ, вул. Качалова, № 5-Д)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гнейс-С» (55632, Миколаївська обл., Новобузький р-н, с. Софіївка)

про стягнення 1 527 856,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

03.11.2022 рішенням Господарського суду Одеської області в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронерудпром» відмовлено повністю.

13.02.2023 постановою Південно-західного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Одеської області від 03.11.2022 року у справі №916/1223/22 скасовано частково. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронерудпром» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гнейс-С» заборгованості за договором виконання робіт № 13/01 від 13.01.2022 року у загальному розмірі 1 527 910 грн., до складу якої входить заборгованість за основним боргом з урахуванням перерахунку на актуальний курс іноземної валюти у розмірі 1271971 грн. 04 коп., 3% річних 11417 грн. 92 коп., інфляційні втрати 115458 грн. 12 коп. та пеня 129062 грн. 92 коп. задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гнейс-С» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронерудпром» заборгованість за договором виконання робіт № 13/01 від 13.01.2022 року у розмірі 1 271 917 грн. 04 коп., судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції у розмірі 19022 грн. 48 коп., за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції у розмірі 28533 грн. 72 коп.

Відмовлено у позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронерудпром» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гнейс-С» про стягнення нарахованих сум пені, 3% річних та інфляційних втрат у загальній сумі 255 938 грн. 96 коп.

22.02.2023 Господарським судом Одеської області на виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 у справі № 916/1223/22 видано відповідний наказ.

02.03.2023 за вх.№2-272/23 Господарським судом Одеської області одержано заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронерудпром», відповідно до якої позивач, із посиланням на норми ст.ст. 136-140 ГПК України, просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Гнейс-С», а також шляхом накладення арешту на нерухоме та рухоме майно ТОВ «Гнейс-С».

03.03.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронерудпром» (вх. № 2-272/23 від 02.03.2023) про забезпечення позову у справі № 916/1223/22 повернуто заявнику без розгляду.

Окрім того, 03.03.2023 судом отримано клопотання ТОВ «Гнейс-С» (вх. № 6844/23), відповідно до якого відповідач просив врахувати при розгляді заяви ТОВ «Агронерудпром» про забезпечення позову обставини сплати ним позивачу в рахунок погашення існуючої заборгованості 309737,32 грн.

06.03.2023 ТОВ «Агронерудпром» повторно звернулось до суду із заявою (вх. № 2-291/23), де, із посиланням на норми ст.ст. 136-140 ГПК України, просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Гнейс-С», а також шляхом накладення арешту на нерухоме та рухоме майно ТОВ «Гнейс-С».

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що 15.02.2023 для виконання судового рішення позивач направив на офіційну електронну адресу відповідача повідомлення вих. № 4, у якому запропонував відповідачу здійснити добровільне виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду по справі №916/1223/22 від 13.02.2023 року із зазначенням банківських реквізитів ГОВ «Агронерудпром», проте відповідь до ТОВ «Агронерудпром» на повідомлення вих. № 4 від 15.02.2023 року від ТОВ «Гнейс-С» не надійшла жодними засобами зв`язку та повідомлення позивача залишилося проігнорованим зі сторони відповідача.

Звертаємо увагу суду, що ТОВ «Гнейс-С» при розгляді судової справа №916/1223/22 у Господарському суді Одеської області визнав свою заборгованість у повному обсязі, що підтверджується фактами виклалея і у тексті рішення.

Як вказує позивач, ТОВ «Гнейс-С» саном на 02.03.2023 повністю ігнорує постанову Південно-західного апеляційного господарського суду та не виконує судове рішення.

При цьому, як стверджує позивач, відповідач вільно здійснює свою господарську діяльність, відкриває рахунки в банках, є платником ПДВ, відвантажує продукцію, проте навіть не намагається за термін більше ніж 1 рік, тобто більше ніж 365 днів сплатити наявну заборгованість за виконані ТОВ «Агронерудпром» роботи по договору на виконання робіт №13/01 від 13.01.2022.

Натомість, як зауважує позивач, для виконання робіт по даному договору ТОВ «Агронерудпром» було задіяно більше ніж 30 співробітників робітничого та інженерного складу, та більше 10 співробітників з ланки керівництва, оскільки виконання робіт по договору №13/01 передбачало створення ТОВ «Агронерудпром» високотехнологічного процесу: створення інженерами технологічних карт по дробленню та просіювання матеріалу замовника, доставка спеціальними тралами негабаритної техніки у кількості п`яти одиниць, встановлення та запуск негабаритної техніки на об`єкті замовника, щохвилинний контроль за роботою механізмів протягом робочої зміни, контроль за якістю подрібненого та просіяного матеріалу. В підсумку увесь вищенаведений складний технологічний процес був створений ТОВ «Агронерудпром» для виконання якісних робіт по дробленню матеріалу, що був наданий ТОВ «Гнейс-С». Після етапу дроблення позивачем був також створений та налагоджений процес з просіювання негабаритною технікою матеріалу замовника на різні фракції, відповідно до технологічного завдання замовника.

Відтак, на переконання позивача, навіть після вказаної постанови Південно-західного апеляційного господарського суду по справі №916/1223/22 ТОВ «Гнейс-С» не збирається сплачувати за виконані роботи.

Така безкарність та неповажливе, зверхнє, ставлення до виконання закону, а саме: законного рішення суду, ухваленого іменем України, на думку позивача, породжує далі незаконні дії відповідача та приховування в подальшому своїх грошових коштів та рахунків в банках від органів державної влади.

З урахуванням наведеного вище, позивач вважає доцільним застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Гнейс-С» у розмірі 1 319 473 грн 24 коп та шляхом накладення арешту на майно, що належить ТОВ «Гнейс-С».

Господарський суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються дані вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

У даній справі рішення суду ухвалено 03.11.2022, а постанова Південно-західного апеляційного господарського суду 13.02.2023, тоді як заява позивача про забезпечення позову подана 02.03.2023, тобто після ухвалення рішення та постанови суду.

Згідно висновку, наведеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Статтею 239 ГПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Забезпечення виконання рішення здійснюється в порядку забезпечення позову. Забезпечення виконання рішення скасовується після повного виконання відповідачем рішення суду.

Згідно з частиною 6 ст. 327 ГПК України за заявою особи, на користь якої ухвалено рішення, суд з метою забезпечення виконання рішення суду може вжити заходи, передбачені статтею 137 цього Кодексу.

Стаття 327 ГПК України розміщена в розділі V ГПК України, яким регламентовано процесуальні питання, пов`язанні з виконанням судових рішень у господарських справах.

Тобто, за наведеною нормою забезпечення виконання рішення суду здійснюється за допомогою вжиття заходів забезпечення позову, але на стадії після ухвалення рішення суду в разі набрання рішенням законної сили.

Конституційним Судом України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

За змістом ст. ст. 18 ГПК України, яка кореспондується зі ст. 326 ГПК України, унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст. 327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ є виконавчим документом. Наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

У виконавчому документі зазначається, зокрема резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень (ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суд відзначає, що згідно з пунктом 7 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Відтак, з наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах та на майно.

Згідно із ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Відповідно до ч.4 ст.137 ГПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частиною 11 статті 137 ГПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

При цьому, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу (іншим особам) здійснювати певні дії.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді арешту або заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, та відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17, та положень ч.1 ст.136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти до висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч. 2, 5, 6, 7 ст.137 Господарським процесуальним кодексом України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, заходи забезпечення позову (вимог), без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої ухвалення остаточного рішення суду на користь заявника вже не призведе до захисту прав або інтересів заявника, за яким він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».

При цьому суд зазначає, що підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зіст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.ст. 76-78 ГПК України).

Між цим, як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, остання ґрунтується виключно на припущеннях заявника щодо приховування відповідачем в подальшому своїх грошових коштів та рахунків в банках від органів державної влади, водночас, позивачем не надано суду жодних доказів щодо наявності у відповідача наміру вчинення чи вчинення дій, спрямованих, зокрема, на відчуження належного йому майна, безпідставне витрачання коштів, для розрахунків не з позивачем тощо, а також інших доказів, з якими діюче законодавство пов`язує необхідність застосування заходів щодо забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів, за захистом яких він звернувся в разі невжиття таких заходів.

При цьому, ТОВ «Агронерудпром» просить суд накласти арешт на все майно та грошові кошти, які належать ТОВ «Гнейс-С» в межах присудженої до стягнення суми заборгованості в розмірі 1 319 473,24 грн, однак заявником не надано до суду жодних доказів наявності у відповідача відритих рахунків у банківських установах.

Відтак, суд наголошує, що заявником не надано належних доказів на підтвердження вчинення ТОВ «Гнейс-С» дій, спрямованих на зняття коштів зі своїх розрахункових рахунків, відчуження майна, як і не надано суду жодних доказів того, що боржник має намір ухилитися від виконання рішення суду.

У зв`язку з відсутністю належних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин, слід зробити висновок, що фактично вимоги позивача ґрунтуються на припущеннях про ухилення відповідача від сплати заборгованості за рішенням суду.

Окрім того, як підтверджується матеріалами справи, відповідачем частково сплачено заборгованість за виконані на підставі договору № 13/01 від 13.01.2022 роботи в загальному розмірі 309 737,32 грн, на підтвердження чого надано до суду платіжну інструкцію № 9 від 30.01.2023 на суму 9737,32 грн, платіжну інструкцію № 10 від 16.02.2023 на суму 200000,00 грн, платіжне доручення № 720 від 17.02.2023 на суму 50000,00 грн та платіжне доручення № 733 від 22.02.2023 на суму 50000,00 грн. Вказана обставина позивачем жодним чином не спростована.

Встановлені вище обставини спростовують твердження заявника, що відповідач, після прийняття постанови Південно-західного апеляційного господарського суду у справі № 916/1223/22, не здійснює добровільного її виконання, ігнорує вимоги позивача щодо виконання вказаного рішення та в подальшому не збирається сплачувати за виконані роботи, оскільки, як вбачається з наданих платіжних документів, відповідач розпочав погашати існуючу заборгованість до винесення відповідної постанови від 13.02.2023 та продовжує її виконувати.

За сукупності вищевикладених обставин, суд вважає, що позивачем не доведено наявності обґрунтованого припущення, що майно, належне відповідачу на праві власності, може вибути/зменшитись без вжиття судом заходів забезпечення позову, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, враховуючи, що самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без долучення відповідних доказів та обґрунтувань не є достатньою підставою для накладення арешту на майно або кошти відповідача, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви ТОВ «Агронерудпром» про вжиття заходів забезпечення позову слід відмовити.

Окрім того, заявником не враховано, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець організовує розшук майна боржника шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Як і те, що згідно пунктів 6-7 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накласти арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відтак, зважаючи на викладене та враховуючи те, що чинним законодавством України надано виконавцю необхідні права на вжиття заходів для ефективного виконання рішення суду на даній стадії, в тому числі і виявлення та накладення арешту на майно/кошти боржника, у суду відсутні правові підстави для вжиття заходів забезпечення виконання рішення шляхом накладення арешту на кошти та майно, що належать відповідачу.

Більш того, заявником навіть не було долучено доказів пред`явлення відповідного наказу до виконання у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

З огляду на вказане, суд вважає за необхідне зазначити, що, маючи на меті виконання судового рішення та отримання грошових коштів, присуджених до стягнення, обрана позивачем (стягувачем) процесуальна конструкція забезпечення виконання рішення не є ефективним способом захисту реалізації своїх прав.

Саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення чи неможливість поновлення в подальшому прав позивача без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Згідно з ст. 140 ГПК України, залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Оскільки, у поданій про забезпечення, фактично, виконання судового рішення ТОВ «Агронерудпром» не наведено достатніх належних та допустимих, у розумінні вищенаведених положень Господарського процесуального кодексу України, доказів наявності обставин, які б могли призвести до ускладнення виконання судового рішення по справі, як і не надано жодних доказів, в підтвердження викладених у заяві обставин, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення заяви.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відмову позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, підтвердженого належними доказами, не є достатньою підставою для задоволення заяви.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Агронерудпром» (вх. № 2-291/23 від 06.03.2023) про забезпечення позову у справі № 916/1223/22 відмовити.

Ухвала набрала чинності 08.03.2023 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її винесення.

Суддя О.В. Цісельський