Рішення

від 02.02.2023 по справі 504/1957/21

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 504/1957/21

Провадження №2/523/2078/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2023 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого судді - Дяченко В.Г.,

секретар судового засідання Мішаглі Л.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» в особі Філії «Південні магістральні нафтопроводи» про визнання права власності, усунення перешкод та витребування майна з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

До Суворовського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ПАТ «Укртраснафта» в особі Філії «Південні магістральні нафтопроводи», в якій просив визнати за ним право власності на бетонні плити в кількості 366 штук, згідно договору купівлі - продажу №4/02-14 від 18.02.2014 року, які знаходяться на бетонній площадці загальною площею 2 200 кв.м, та зобов`язати ПАТ «Укртранснафта» в особі філії «Південні магістральні нафтопроводи» не перешкоджати та усунути перешкоди у користуванні, розпорядженні та реалізації права власності на майно, а саме здійсненню демонтажу та вивезенню бетонних плит: 2x3,0- 26 штук, 3x2,5- 13 штук, 3x1.5 -60 штук, 3x1.0- 9 штук, 3x1,2-8 штук, 3x1.8- 228 штук, 6x3.0 -42 штук, що належать йому згідно договору купівлі - продажу № 4/02-14 від 18.02.2014 року та акту прийому - передачі від 18.02.2014 року. В обґрунтування позову зазначив, що 18 лютого 2014 року ПАТ «НДВП «Криворіжстальконструкція» передала позивачу у власність плити 2х3, площею 2200 кв.м. в кількості 366 штук на суму 45750,00 грн. Однак, демонтаж вищевказаних плит позивач провести не може, оскільки відповідач не надає дозвіл на демонтаж та вивезення плит, посилаючись на те, що останні є складовими частинами бетонної площадки побудованого містечка МПТ «Південний» філії ПАТ «Укртранснафта». Посилаючись, на те, що ПАТ «Укртранснафта» не є власником бетонних плит, однак перешкоджає позивачу у здійсненні його права користування та розпорядження майном, змушений звернутися до суду.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, надіслав заяву в якій просив позовну заяву розглянути у його відсутність, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник акціонерного товариства «Укртранснафта» (правонаступник ПАТ «Укртраснафта») в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи наявна заява в якій представник просить справу розглядати без участі представника відповідача, визнати пропущеним строк звернення позивача з відповідним позовом до суду та відмовити у задоволенні позову. Відзив на позовну заяву мотивований тим, що бетонна площадка АТ «Укртранснафта» складається з 386 одиниць, з яких лише 26 штук розміром 2х3,0, інші плити мають різні розміри, які не відповідають розмірам зазначеним у Договорі купівлі-продажу № 4/02-14 від 18.02.2014 року, тому вимога позивача про усунення перешкод право на користування, розпорядження та реалізацію права власності на майно, а саме здійсненню демонтажу та вивезенню бетонних плит розміром: 2x3,0- 26 штук, 3x2,5- 13 штук, 3x1.5-60 штук, 3x1.0- 9 штук, 3x1,2-8 штук, 3x1.8- 228 штук, 6x3.0 -42 штук, що належать йому згідно договору купівлі - продажу № 4/02-14 від 18.02.2014 року та акту прийому - передачі від 18.02.2014 року, є незаконною.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Судом встановлено, що згідно договору №4/02-14 купівлі-продажу від 18.02.2014 року позивач набув у власність плити 2х3, площею 2200 кв.м. в кількості 366 шт. на суму 45 750,00 грн. (а.с.13)

Відповідно до акту прийняття-передачі до Договору № 4/02-14 від 18 лютого 2014 року між ПАТ «НДВП Криворіжстальконструкція» та фізичною особою ОСОБА_1 від 18 жовтня 2014 року, ПАТ «НДВП Криворіжстальконструкція» в особі генерального директора Джур Ю.Ф. передав, а ОСОБА_2 прийняв плити 2х3, площею 2200 кв.м., які знаходяться в Одеській області, смт Южне, біля резервуарів нафтопроводу в кількості 366 шт. на суму 45 750,00 грн. (а.с.14)

Відповідно до бухгалтерської довідки ПАТ «НДВП Криворіжстальконструкція» від 18 лютого 2014 року, станом на 18.02.2014 року плити 2х3, площею 2200 кв.м. в кількості 366 шт. рахуються на балансі підприємства і знаходяться в Одеській області, смт Южне, біля резервуарів нафтопроводу (а.с.15).

Згідно повідомлення ПАТ «Укртраснафта» в особі Філії «Південні магістральні нафтопроводи » від 13 квітня 2016 року, бетонна площадка побутового містечка МНТ «Південний» за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Сичавська сільська рада, вул. Нафтовиків, буд.2, згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.12.2006 року серії ЯЯЯ №944200, де до опису об`єкта входять під`їзні залізничні путі з бетонною площадкою -ІУ, належить Державі України в особі Верховної Ради України в повному віданні відкритого акціонерного товариства «Укртранснафта». Отже, на підставі вищевикладеного у керівництва відсутні підстави для надання дозволу на демонтаж та вивезення плит, що є складовими частинами бетонної площадки побутового містечка МНТ «Південний» філії «ПМН`ПАТ «Укртраснафта». (а.с.16).

Судом встановлено, що між сторонами дійсно існує спір про усунення перешкод та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Загальні положення про право власності викладені у главі 23 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.1 ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ст.ст.328,334 ЦК Українипередбачають, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Судом встановлено, що позивач згідно акту прийняття-передачі до Договору № 4/02-14 від 18 лютого 2014 року між ПАТ «НДВП Криворіжстальконструкція» та фізичною особою ОСОБА_1 від 18 жовтня 2014 року, ПАТ «НДВП Криворіжстальконструкція» в особі генерального директора Джур Ю.Ф. передав, а ОСОБА_2 прийняв плити 2х3, площею 2200 кв.м., які знаходяться в Одеській області, смт Южне, біля резервуарів нафтопроводу в кількості 366 шт. на суму 45 750,00 грн. Вказане свідчить, що позивач є власником плит розміром 2х3 загальною площею 2200 кв.м. у кількості 366 шт., що в свою чергу не оспорюється представником відповідача, тому суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання права власності не підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, суд прийшов до наступного.

Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна при наявності дій осіб, спрямованих на перешкоджання вільного користування та розпорядження власником своїм майном, вимагати усунення таких перешкод.

Згідно ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

З роз`яснень, які містяться у пункті 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 05 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» слідує, що застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей391,396ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Аналіз наведених норм права свідчить, що для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав, позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Така правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі № 725/5551/16-ц.

В даному випадку позивачем не надано суду будь-яких доказів, які б відповідали вищевказаним критеріям щодо їх достатності, належності та допустимості, щоб підтверджували, що відповідачем АТ «Укртранснафта»порушено його права власності та створено перешкоди укористуванні йогомайном,а самеплитами розміром2х3,площею 2200кв.м.в кількості366шт.,належних йомуна підставі договору №4/02-14 купівлі-продажу від 18.02.2014 року та акту прийому - передачі від 18.02.2014 року.

Крім того, суд звертає увагу, що позивач будучи власником плит розміром 2х3, площею 2200 кв.м. в кількості 366 шт., просить зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, а саме у здійсненні демонтажу та вивезенні бетонних плит розміром: 2x3,0-26штук,3x2,5-13штук,3x1.5-60штук,3x1.0-9штук,3x1,2-8штук,3x1.8-228штук,6x3.0-42штук,що знаходятьсяна площадцізагальною площею2200кв.м.побутового містечка МНТ «Південний».

Таким чином, вирішуючи позовні вимоги в частині усунення перешкод та витребування майна з чужого незаконного володіння, суд повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи та докази наявні у справі приходить до обґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні в цій частині позову через його безпідставність.

Крім того, щодо заявленого представником відповідача клопотання про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Для вирішення питання про застосуваня до спірних правовідносин позовну давність, необхідно з`ясувати, до якого різновиду позовів - віндикаційного чи негаторного - належить даний позов.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Тобто,поки особане єфактичним володільцеміндивідуально-визначеногомайна,вона можебути обмеженау правізвернутися досуду зпозовом,зокрема,проусунення перешкод та витребування майна з чужого незаконного володіння. А тому віндикаційний позов може бути пред`явлений упродовж трирічного строку позовної давності.

Таким чином, судом встановлено, що позивач дізнався про порушене право 18 лютого 2014 року під час демонтажу бетонних плит і відповідно до ст.ст.254, 260 ЦК України закінченням строку позовної давності слід вважати 19 листопада 2017 року, про що клопотав відповідач. Позивач звернувся до судуз даним позовом лише 17 червня 2021 року.

Згідно з ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст.5,6, 10, 263, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» в особі Філії «Південні магістральні нафтопроводи» про визнання права власності, усунення перешкод та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 02.02.2023 року.

Суддя