Постанова

від 01.03.2023 по справі 185/5690/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 185/5690/20-ц

провадження № 61-176св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2022 року у складі судді Головіна В. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, скасування свідоцтв про право власності у порядку спадкування за законом, скасування реєстрації права власності.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на житловий будинок на АДРЕСА_1 , загальною площею 46 кв. м, житловою - 24 кв. м, який розташовано на земельній ділянці (кадастровий номер відсутній), земельну ділянку, площею 7,1428 га, для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 1225980200:01:002:0184, що розташована в Олександрівській сільській раді, Юр`ївського району Дніпропетровської області, земельну ділянку, площею 9,160 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Поперечненьської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223587100:05:001:0102.

Право власності на зазначене майно перейшло до ОСОБА_3 після смерті його матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . На момент смерті ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав у будинку на АДРЕСА_1 , де також був зареєстрований і він з 14 вересня 1990 року.

З 16 грудня 2011 року до 29 травня 2014 року він перебував у місцях позбавлення волі. Зі змісту довідки про звільнення встановлено, що він прямує за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті батька, спадщину прийняла його рідна сестра ОСОБА_2 .

Вважає, що він є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті свого батька, оскільки незважаючи на те, що він перебував у місцях позбавлення волі за ним зберігалося місце проживання на весь період позбавлення свободи, що передбачено статтею 71 ЖК України, а отже, він вважається таким, що прийняв спадщину після смерті свого батька у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України.

Враховуючи викладене, позивач просив:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області в спадковій справі № 28/2011, зареєстроване в реєстрі за номером 1140155312124, на ім`я ОСОБА_2 про спадкування нею житлового будинку АДРЕСА_1 , цегляний з прибудовами до будинку «а» цегл., тамбуром «а1» цегл., та господарчими спорудами літ. «Б» «Л» кухня, сарай цегл, «В» сарай дерев`яний «Г», сарай дерев`яний «Д», вбиральня дерев`яна, «пда» погріб цегляний, № 1 Тр. колодязь газові труби, № 2, 3, 4, 5, огорожа дерев`яно металева, які розташовано на земельній ділянці на АДРЕСА_1 ;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області в спадковій справі № 28/2011, яке зареєстроване в реєстрі за номером 1140238212259, на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 7,1428 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 24 вересня 2007 року, для ведення фермерського господарства, яка розташована в Олександрівській сільській раді, Юр`ївського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225980200:01:002:0184;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за номером 1140238212259 на земельну ділянку площею 7,1428 га, кадастровий номер 1225980200:01:002:0184, яка розташована в Олександрівській сільській раді, Юр`ївського району Дніпропетровської області, яке виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області у спадковій справі № 28/2011, зареєстроване в реєстрі за номером 1140190412235, на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 9,160 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 17 грудня 2014 року, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Поперечненьської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223587100:05:001:0102;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за номером 1140190412235 на земельну ділянку площею 9,160 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 17 грудня 2014 року, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Поперечненьської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223587100:05:001:0102, яке виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області;

- визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 7,1428 га, для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 1225980200:01:002:0184, що розташована у в Олександрівській сільській раді, Юр`ївського району Дніпропетровської області, земельну ділянку, площею 9,160 га, кадастровий номер 1223587100:05:001:0102, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Поперечненьської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області;

- витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області в спадковій справі № 28/2011, зареєстроване в реєстрі за номером 1140155312124, на ім`я ОСОБА_2 про спадкування нею житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 46 кв. м, житловою - 24 кв. м, цегляний з прибудовами до будинку «а» цегл., тамбуром «а1» цегл., та господарчими спорудами літ. «Б» «Л» кухня, сарай цегл, «В» сарай дерев`яний «Г», сарай дерев`яний «Д», вбиральня дерев`яна, «пда» погріб цегляний, № 1 Тр. колодязь газові труби, № 2, 3, 4, 5, огорожа дерев`яно металева, які розташовано на земельній ділянці на АДРЕСА_1 ; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом; визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області в спадковій справі № 28/2011, яке зареєстроване в реєстрі за номером 1140238212259, на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 7,1428 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 24 вересня 2007 року, для ведення фермерського господарства, яка розташована в Олександрівській сільській раді, Юр`ївського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225980200:01:002:0184; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за номером 1140238212259 на земельну ділянку площею 7,1428 га, кадастровий номер 1225980200:01:002:0184, яка розташована в Олександрівській сільській раді, Юр`ївського району Дніпропетровської області, яке виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області; визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області у спадковій справі № 28/2011, зареєстроване в реєстрі за номером 1140190412235, на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 9,160 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 17 грудня 2014 року, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Поперечненьської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223587100:05:001:0102; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за номером 1140190412235 на земельну ділянку площею 9,160 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 17 грудня 2014 року, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Поперечненьської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223587100:05:001:0102, яке виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 28 грудня 2016 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області; визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 7,1428 га, для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 1225980200:01:002:0184, що розташована у в Олександрівській сільській раді, Юр`ївського району Дніпропетровської області, земельну ділянку, площею 9,160 га, кадастровий номер 1223587100:05:001:0102, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Поперечненьської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області; витребувано зазначене майно із чужого незаконного володіння. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 як спадкоємець постійно проживав разом з батьком на час відкриття спадщини, а отже прийняв спадщину.

Про порушення свого права позивач дізнався лише у 2020 році, коли почав збирати необхідні документи для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, а тому він не пропустив строк звернення до суду.

Суд також встановив порушення нотаріусом статті 63 Закону України «Про нотаріат». Позивача не було повідомлено про відкриття спадщини, заведення спадкової справи та, відповідно, наявності у нього спадкових прав.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач своєчасно прийняв спадщину в установленому законом порядку, проте отримати свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно не мав можливості.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 18 жовтня 2021 року у справі № 148/1036/19, від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20.

У лютому 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що враховуючи обставини справи, фактичне прийняття позивачем спадщини, недобросовісну поведінку відповідача та нотаріуса, а також наведені позивачем причини, які є об`єктивними та істотними труднощами, суди дійшли правильного висновку про те, що він відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який є батьком ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою Відділу реєстрації та обліку громадян та реєстраційного запису від 24 травня 2021 року № 272/р, у паспорті позивача (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ), особа яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня смерті проживала та була зареєстрована на АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 , цегляний з прибудовами до будинку «а» цегл., тамбуром «а1 » цегл., та господарчими спорудами літ. «Б» «Л» кухня, сарай цегл, «В» сарай дерев`яний «Д», сарай дерев`яний «Д», убиральня дерев`яна, «пда» погріб цегляний, № 1 тр.колодязь газові труби, № 2, 3, 4, 5, огорожа дерев. металева, що розташований на земельній ділянці (кадастровий номер відсутній) на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 7,1428 га, для ведення фермерського господарства, що розташована у в Олександрівській сільській раді, Юр`ївського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225980200:01:002:0184; земельну ділянку площею 9,160 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 17 грудня 2014 року, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що яка розташована на території Поперечненської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223587100:05:001:0102.

Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла ОСОБА_2 - спадкоємець другої черги (рідна сестра спадкодавця).

Позивач перебував у місцях позбавлення волі з 16 грудня 2011 року до 29 травня 2014 року. Зі змісту довідки про звільнення встановлено, що позивач прямує за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 як спадкоємець постійно проживав разом з батьком на час відкриття спадщини, а отже, прийняв спадщину. Та обставина, що ОСОБА_1 перебував у місцях позбавлення волі не є підставою вважати, що він не прийняв спадщину у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, оскільки відповідно до статті 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Правове обґрунтування

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу(стаття 1258 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для вирішення питання проте, чи є позивач таким, що прийняв спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, визначальним є встановлення факту постійного проживання позивача на момент відкриття спадщини зі спадкодавцем.

Частиною першою статті 29 ЦК Українивизначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Положення частини третьої статті 1268 ЦК Українивказують на необхідність для прийняття спадщини саме фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не наявності реєстрації їх місця проживання за однією адресою, що за певних обставин може бути відмінним один від одного (постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц).

За змістом статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Отже, статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За встановлених у справі обставин є очевидним, що позивач фактично не проживав зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, оскільки перебував у місцях позбавлення волі. Це підтверджено довідкою про звільнення Жовтоводської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області № 26 від 29 квітня 2014 року серії ДПП № 26549, про те, що ОСОБА_1 в період із 16 грудня 2011 року до 29 травня 2014 року відбував покарання у Жовтоводській виправній колонії, та не заперечується самим позивачем.

А тому відсутні підстави для висновку, що позивач є таким, що прийняв спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.

Враховуючи, що матеріали справи не містять даних про звернення позивача до нотаріуса у передбачений статтею 1270 ЦК України строк із заявою про прийняття спадщини, а його доводи про постійне проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини спростовуються встановленими у справі обставинами, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Позбавлення волі є тимчасовим (на строк, визначений вироком суду) заходом впливу на особу, що вчинила кримінальне правопорушення. На цей строк особа обмежується у праві вільного пересування і виборі місця проживання, проте за нею зберігається місце реєстрації, вона має право на побачення з рідними та родичами.

Збереження права на жиле приміщення не є тотожним фактичному проживанню особи за місцем реєстрації у період її перебування у місцях позбавлення волі.

У справі, що переглядається, застосування судами до спірних правовідносин положень пункту 7 частини третьої статті 71 ЖУ України є безпідставним, оскільки цією нормою визначено, що жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Верховний Суд роз`яснює, що право на збереження жилого приміщення у випадках взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі за своєю суттю не є підтвердженням факту проживання такої особи за певною адресою, що необхідно для застосування положень частини третьої статті 1268 ЦК України.

Оскільки ОСОБА_1 на день смерті батька перебував у місцях позбавлення волі, він не є таким, що прийняв спадщину у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України. Отже, судами неправильно застосовано положення частини третьої статті 1268 ЦК України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

ОСОБА_1 , незважаючи на те, що перебував у місцях позбавлення волі, не був позбавлений права прийняти спадщину після смерті батька в порядку, визначеному статтею 1269 ЦК України, шляхом подання заяви про прийняття спадщини з дотриманням вимог, передбачених статтею 1272 ЦК України.

У касаційній скарзі заявник зазначала, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 18 жовтня 2021 року у справі № 148/1036/19, від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20.

У постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 18 жовтня 2021 року у справі № 148/1036/19 сформульований висновок про те, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судами не застосовані висновки Верховного суду сформульовані у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20, є безпідставними, з огляду на таке.

У цій постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформульовано висновки про те, що факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачою такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом.

Верховний Суд не застосовує зазначені висновки, сформульовані у справі № 385/321/20, оскільки у цій справі наявні підстави для відмови у задоволенні позову за безпідставністю, оскільки ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги не прийняв спадщину в порядку, визначеному законом, тому відповідач як спадкоємиця другої черги правомірно успадкувала майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 , тому заява ОСОБА_2 про застосування строку давності немає правового значення для вирішення цієї справи, а застосування положень про позовну давність є встановлення наявності порушеного права.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 35 438,20 грн (15 187,80 + 20 250,40) на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись статтями 141, 409, 410, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

РішенняПавлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, скасування свідоцтв про право власності у порядку спадкування за законом, скасування реєстрації права власності відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) 35 438,20 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: О. В. Білоконь

І. А. Воробйова

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко