Рішення

від 02.03.2023 по справі 158/113/20

КІВЕРЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 158/113/20

Провадження № 2/0158/13/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2023 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Польової М.М.,

з участю секретаря судового засідання Сороки І.Є.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ківерці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Луцької міської ради, релігійної організації «Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної церкви України села Жидичин» про визнання права власності за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_5 (далі ОСОБА_5 ) звернувся до суду з позовом до Жидичинської сільської ради про визнання права власності за набувальною давністю.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням виконавчого комітету Ківерцівської районної Ради народних депутатів №51 від 09.03.1989 проведено реєстрацію домоволодіння АДРЕСА_1 за церковною общиною. При цьому будь-яких ідентифікуючих церковну общину ознак в розпорядженні не вказано. Крім того, будь-які церковні общини станом на дату видані рішення в Ківерцівському районі зареєстровані не були.

Указом Української Православної церкви Митрополитом Луцьким Волинським Ніфонтом з 1990 року позивача обрано настоятелем Свято-Миколаївського храму с. Жидичин Ківерцівського району Волинської області. Після видання даного указу позивач із сім`єю переїхали проживати в будинок АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що він понад десять років добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується вищевказаним нерухомим майном як власним, доглядає та утримує його, постійно робить у ньому поточний та капітальний ремонт, постійно та безперервно проживає в будинку, сплачує належні платежі, та вважає, що є його власником.

Враховуючи наведене, позивач просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 21.01.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що спірний житловий будинок був наданий позивачу у зв`язку з направленням на роботу (обранням настоятелем Свято-Миколаївського храму с. Жидичин). Саме з волі релігійної громади було виділено житловий будинок АДРЕСА_1 , у який позивача разом із сімєю було заселено (показання свідків, встановлено у рішенні суду від 03.03.2017 у справі №158/463/17). Тому позивач є законним користувачем вказаного будинку, а позов про визнання права власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником. Протягом усього часу володіння спірним будинком позивач точно знав, що вказаний будинок належить церковній общині, тому у 2017 році подав позов саме до церковної общини Свято-Миколаївського храму Української Православної церкви с. Жидичин Ківерцівського району Волинської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю як до законного власника житлового будинку, в якому живе (справа №158/463/17).

Житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за церковною общиною на підставі реєстраційного посвідчення на домоволодіння, яке належить державним, кооперативним і громадським підприємствам і організаціям від 13.03.1989, зареєстроване у Волинському обласному бюро технічної інвентаризації. Вказаний будинок надавався позивачу в користування, а власник майна релігійна громада не відмовлялася від свого права власності. Доказів того, що позивачу не було відомо про те, що право власності на житловий будинок належить релігійній громаді, суду не надано. Відтак, добросовісність позивача на момент заволодіння вищевказаним будинком відсутня.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 04.06.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - релігійну організацію «Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної церкви України села Жидичин» (далі Релігійна громада).

Представник третьої особи (Релігійної громади) у письмових поясненнях просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що твердження позивача щодо відсутності на дату видачі рішення в Ківерцівському районі зареєстрованих церковних общин є безпідставними, оскільки рішенням виконавчого комітету Волинської обласної ради народних депутатів №266 від 24.12.1991 «Про надання правоздатності юридичної особи релігійним громадам, зареєстрованим до введення в дію Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації» надано правоздатність юридичної особи двадцяти чотирьом релігійним громадам, зареєстрованим на території Ківерцівського району Волинської області до введення в дію Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації», в тому числі Миколаївській релігійній громаді с. Жидичин Ківерцівського району. Пунктом 4 Постанови ВРУ «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації»» встановлено, що релігійні організації, зареєстровані до введення в дію цього Закону, у разі збереження віросповідної приналежності, для одержання правоздатності юридичної особи подають до 01.01.1992 органам, що здійснюють реєстрацію, лише статути (положення), які відповідають вимогам цього закону.

Свідоцтвом №213 від 24.12.1991 підтверджується реєстрація статуту релігійної громади «Свято-Миколаївська громада Української Православної Церкви», а довідкою від 16.07.2002 №1786 включення відомостей до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Крім того, у справі №158/463/17 позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що у 1990 році його було обрано настоятелем громади с. Жидичин, а оскільки його сім`ї не було де проживати, тому громадою було виділено йому житловий будинок АДРЕСА_1 . Вказаний будинок надавався громаді, тому право власності на нього на підставі свідоцтва, виданого Ківерцівською районною державною адміністрацією 13.03.1989, зареєстровано за громадою в Комунальному підприємстві «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації».

Відповідно до Протоколу загальних (парафіяльних) зборів Свято-Миколаївської релігійної громади Української Православної Церкви с. Жидичин від 16.01.2017 №2 підтримано пропозицію переоформлення права власності на будинок АДРЕСА_1 на ОСОБА_5 . На вищевказаних зборах головою був ОСОБА_5 , тому з цього слідує, що він знав, що володіє будинком з волі власника.

Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Позивач знає та завжди знав про підстави його вселення у спірний будинок, а саме: обрання його настоятелем Свято-Миколаївського храму с. Жидичин.

Наявність Релігійній громаді спірного будинку підтверджується зокрема договором про передачу будинку в безоплатне користування релігійній громаді, архівним витягом з рішення виконкому Ківерцівської районної Ради народних депутатів та реєстраційним посвідченням на домоволодіння від 13.03.1989.

Матеріалами справи повністю доведено відсутність добросовісності володіння позивачем спірним будинком, а також наявність в останнього відповідного титулу, з яким пов`язане володіння майном, тобто відсутній факт безтитульності володіння, що є підставою для відмови у позові.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 09.07.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Ківерцівську районну раду Волинської області.

Представник третьої особи (Ківерцівської районної ради) у письмових поясненнях зазначив, що у 1989 році спірний будинок було передано церковній общині с. Жидичин Ківерцівського району, яка була єдиною діючою громадою на той час та яка на сьогоднішній день має назву «Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної церкви України села Жидичин». На даний час спірний будинок не перебуває на балансі чи у власності Ківерцівської районної ради, тому рішення у даній справі не вплине на права та обов`язки Ківерцівської районної ради.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 30.11.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 20.01.2021 зупинено провадження у справі до набранням законної сили судовим рішенням у справі за позовом ОСОБА_5 до державного реєстратора приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Кухлевської Мирослави Валеріївни, релігійної організації «Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної церкви України села Жидичин» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 21.10.2021 поновлено провадження у справі.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 27.10.2021 первісного відповідача замінено на належного Луцьку міську раду Волинської області, а також змінено процесуальний статус релігійної організації «Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної церкви України села Жидичин» з третьої особи на співвідповідача.

Представник відповідача (Луцької міської ради) у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що 07.02.1988 було зареєстровано виконавчий орган та ревізійну комісію Миколаївської православної церкви с. Жидичин Ківерцівського району (довідка №64 від 17.02.1988), що свідчить про попередньо здійснену реєстрацію релігійного об`єднання. Відповідно до довідки №60 від 22.08.1988 в православній церкві с. Жидичин проведено реєстрацію священника, що в свою чергу свідчить про попередньо здійснену реєстрацію релігійного об`єднання. Крім того, в рішенні виконкому Жидичинської сільської ради народних депутатів від 02.03.1989 №10 ідентифіковано церковну общину с. Жидичин. Позивач отримав право на проживання у спірному будинку після призначення його на посаду настоятеля Свято-Миколаївського храму с. Жидичин у 1990 році. У рішенні Ківерцівського районного суду Волинської області від 03.03.2017 у справі №158/463/17 встановлено, що спірний будинок належить громаді на праві комунальної власності відповідно до свідоцтва, виданого Ківерцівською районною державною адміністрацією 13.03.1989.

Враховуючи наведене, позивач був заселений у спірний будинок правомірно, з відома та дозволу власника. Відтак, позивачу було відомо про правовий статус будинку, особу власника та підстави заселення, а тому відсутні підстави вважати позивача добросовісним користувачем спірного будинку.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 17.12.2021 закрито провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Постановою Волинського апеляційного суду від 17.03.2022 ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 17.12.2021 скасовано та цивільну справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 06.07.2022 задоволено заяву судді Корецької В.В. про самовідвід та передано справу на розгляд іншому судді.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2022 справу передано на розгляд судді Ківерцівського районного суду Волинської області Польовій М.М.

Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 11.07.2022 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 06.10.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача (Релігійної громади) у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у письмових поясненнях.

Представник відповідача (Луцької міської ради) у судове засідання не прибув, подав до суду заяву, в якій просив проводити розгляд справи без його участі.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні показала, що до ОСОБА_5 у селі було 12 священників, але вони довго не затримувалися, оскільки не мали де проживати. До отця ОСОБА_7 у селі був священник ОСОБА_8 , який з Рівненської області привіз дерев`яний будинок, який йому пожертвували. Прихожани з села допомогли йому перевезти та зібрати його. ОСОБА_8 також пожертвували цеглу і він нею обмурував будинок. Коли призначили ОСОБА_9 священником, він не мав, де проживати, тому заселився у тому будинку. ОСОБА_5 живе у будинку більше 30 років, за цей час зробив там ремонт, провід воду, газ, добудував приміщення, поставив паркан, виклав бруківку.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні показала, що коли її чоловік закінчив духовну семінарію, його направили служити у село Жидичин. Коли він приїхав йому як священнику надали будинок, який знаходився на території села. У 1984 - 1985 роках у цьому селі служив її родич отець ОСОБА_8 ( ОСОБА_11 ), який цей будинок привіз з Рівненської області. Коли вони заселились у будинок, там не було ремонту. Вони зробили у ньому ремонт, розбудували його, провели газ, воду. Все робили за власні кошти.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні показала, що спочатку стояла маленька хата, яка була непридатна для проживання. Потім десь у 80-х роках там звелась трохи більша хата. Говорили, що це отець ОСОБА_8 перевіз дерев`яну хату. У селі було дуже багато священників, які постійно змінювалися. У 1990 році священником було призначено позивача, який не мав де проживати, тому він заселився у спірному будинку.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні показала, що отець ОСОБА_8 ( ОСОБА_13 ) у 1989 році був священником у селі та привіз з Рівненської області дерев`яну хату. Після отця ОСОБА_8 священником був ОСОБА_14 , якому люди допомагали робити ремонт у будинку. Згодом у будинок провели газ, воду, добудували приміщення. До ОСОБА_5 у будинку ніхто не проживав.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні показала, що у 1989-1990 роках у селі священиком був отець ОСОБА_8 ( ОСОБА_13 ), який перевіз з Рівненької області дерев`яну хату, яку йому пожертвували. Будинок був непридатний для проживання. Після призначення настоятелем храму ОСОБА_5 з сім`єю переїхав у вказаний будинок. Люди допомагали йому робити у ньому ремонт.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступних висновків.

Так, судом встановлено, що Указом митрополита Луцького і Волинського Ніфонта Української Православної церкви від 28.05.1990 №804 ОСОБА_5 призначено настоятелем Свято-Миколаївського храму с. Жидичин Ківерцівського району Волинської області (т.1, а.с.10).

З 29.06.1990 позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою у паспорті громадянина України та будинковій книзі (т.1, а.с.6-7; 16-17).

У позовній заяві позивач зазначає, що він понад десять років добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується вищевказаним нерухомим майном як власним, доглядає та утримує його, постійно робить у ньому поточний та капітальний ремонт, постійно та безперервно проживає в будинку, сплачує належні платежі, тому просить суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Так, відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 22.02.2021 у справі № 607/21758/19 (провадження № 61-18513св20).

Так, судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить церковній общині на підставі реєстраційного посвідчення на домоволодіння, яке належить державним, кооперативним і громадським підприємствам і організаціям від 13.03.1989, що видане на підставі рішення виконкому Ківерцівської районної Ради народних депутатів № 51 від 09.03.1989 (т.1, а.с.124, 125).

29.10.2020 право власності на вказаний житловий будинок за Релігійною громадою внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 230879482 від 03.11.2020 (т.2, а.с.88).

ОСОБА_5 оскаржував до суду рішення приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Кухлевської М.В. про державну реєстрацію права власності на вищевказаний житловий будинок за релігійною організацією «Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Жидичин» (т.2, а.с.140-148).

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 30.04.2021 у справі №161/20316/20, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 23.09.2021, у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено (т.2, а.с.191-197).

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вищевказаними судовими рішеннями встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 було зареєстровано за релігійною організацією «Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Жидичин» у 1989 році, що підтверджується відповідним реєстраційним посвідченням на домоволодіння від 13.01.1989, виданим відповідно до чинної на дату виникнення права Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 30.01.1966.

Крім того, вказаними рішеннями також встановлено, що ОСОБА_5 як настоятель церкви був вселений в спірний будинок і продовжує ним користуватись з 1990 року, однак власником спірного нерухомого майна є релігійна община, яка належним чином зареєструвала право власності на житловий будинок, відповідно до чинного на той час законодавства. Відтак, ОСОБА_5 набув права користування житловим будинком АДРЕСА_1 достовірно знаючи, хто є власником вказаного об`єкту нерухомого майна.

Вказана обставина також підтверджується і матеріалами даної цивільної справи, зокрема: - указом від 20.03.2003 №94 (т.1, а.с.10);

- відомостями про виплату зарплати (т.1, а.с.110-121);

- протоколом загальних (парафіяльних) зборів Свято-Миколаївської релігійної громади Української Православної Церкви с. Жидичин Ківерцівського району Волинської області, відповідно до якого загальними зборами підтримано пропозицію переоформлення права власності на спірний будинок на ОСОБА_5 , який був головою вказаних зборів (т.1, а.с.176);

- матеріалами інвентаризаційної справи від 20.02.1989 (т.1, а.с.177-193);

- замовленням до КП Волинське обласне бюро технічної інвентаризації від 24.01.2017 щодо житлового будинку АДРЕСА_1 від ОСОБА_5 як представника Свято-Миколаївського храму с. Жидичин Волинської епархії Української православної церкви (т.1, а.с.194-196);

- випискою з інвентаризаційних матеріалів від 07.02.2017 №377-1 (т.1, а.с.197-198);

- погосподарською книгою №3 за 1991-1996, 1997-2000, 2001-2005, 2011-2014 (т.2, а.с.71-75);

- позовною заявою, яку ОСОБА_5 подавав до Ківерцівського районного суду Волинської області 23.02.2017, та у якій він зазначав, що у зв`язку з тим, що його сім`ї не було де проживати, громадою було виділено йому житловий будинок, право власності на яке зареєстроване за громадою відповідно до свідоцтва, виданого Ківерцівською районною державною адміністрацією 13.03.1989 (т.1, а.с.173-175).

У даній позовній заяві позивач підтверджує, що він зі своєю сім`єю переїхали проживати у будинок АДРЕСА_1 після обрання його настоятелем Свято-Миколаївського храму с. Жидичин.

Допитані в судовому засіданні свідки також підтвердили, що ОСОБА_5 заселився у вказаний будинок після обрання його настоятелем Свято-Миколаївського храму с. Жидичин. Також свідки у своїх показаннях підтвердили, що до ОСОБА_5 спірним будинком користувались інші настоятелі Свято-Миколаївського храму с. Жидичин, зокрема отець ОСОБА_8 ( ОСОБА_11 ).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_5 був вселений в житловий будинок АДРЕСА_1 , власником якого є Релігійна громада, саме як настоятель Свято-Миколаївського храму с. Жидичин, а тому він набув право користування спірним будинком на правовій підставі, достовірно знаючи, хто є власником вказаного об`єкту нерухомого майна.

Відтак, наявність у ОСОБА_5 юридичного титулу свідчить про відсутність добросовісності володіння позивачем спірним будинком та унеможливлює застосування набувальної давності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 12, 81, 158, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_5 до Луцької міської ради, релігійної організації «Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної церкви України села Жидичин» про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09 березня 2023 року.

Позивач: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Луцька міська рада (43025, Волинська область, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19; код ЄДРПОУ 04051327);

Релігійна організація «Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної церкви України села Жидичин» (45240, Волинська область, с. Жидичин, вул. Ковельська, буд. 4; код ЄДРПОУ 21755795).

Суддя Ківерцівського районного суду М.М. Польова