Постанова

від 20.06.2023 по справі 158/113/20

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 158/113/20 Головуючий у 1 інстанції: Польова М. М. Провадження № 22-ц/802/509/23 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Луцької міської ради, релігійної організації «Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної церкви України села Жидичин» про визнання права власності за набувальною давністю, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 березня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У cічні 2020 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зазначеним позовом.

Покликався на те, що починаючи з 1990 року, а саме після обрання його настоятелем Свято-Миколаївського храму в селі Жидичин, Ківерцівського району, Волинської області, він разом з сім`єю проживає у будинку АДРЕСА_1 .

Весь цей час, тобто понад десять років, він добросовісно і безперервно володіє та відкрито користується цим нерухомим майном як власним, доглядає і утримує його, неодноразово проводив поточні ремонти у будинку, постійно та безперервно проживає у ньому, сплачує належні комунальні платежі як користувач житла.

Крім того позивач вказував, що виконавчим комітетом Ківерцівської районної Ради народних депутатів 09 березня 1989 року було прийнято рішення № 51 щодо реєстрації зазначеного вище житлового будинку, у якому він проживає, за церковною общиною, яка на той час у відповідному реєстрі не була зареєстрована як юридична особа.

Оскільки він добровільно заволодів спірним житловим будинком, тривалий час відкрито ним користується, утримує будинок у належному стані та за власні кошти значно його покращив, то вважає себе таким, що набув на це нерухоме мано право власності за набувальною давністю.

Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Під час розгляду справи ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 09 липня 2020 року до участі у даній цивільній справі як відповідача залучено релігійну організацію «Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної церкви України села Жидичин».

Ухвалою цього ж суду від від 27 жовтня 2021 року у справі постановлено провести заміну первісного відповідача Жидичинську сільську раду Ківерцівського району на належного відповідача Луцьку міську раду Волинської області.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 березня 2023 року в задоволені позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необгрунтованим, представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов хибного висновку, що її довіритель ОСОБА_2 вселився у спірний житловий будинок та став його користувачем на визначеній правовій підставі як настоятель сільського церковного храму і йому був відомий власник житла церковна община.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач релігійна організація «Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної церкви України села Жидичин», вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_2 вселився в житловий будинок АДРЕСА_1 з дозволу власника, яким є Релігійна громада, і саме як настоятель Свято-Миколаївського храму в селі Жидичин, а тому він набув право користування спірним будинком на правовій підставі, достовірно знаючи, хто є власником вказаного об`єкту нерухомого майна. Відтак, наявність у ОСОБА_2 юридичного титулу свідчить про відсутність добросовісності володіння позивачем спірним будинком та унеможливлює набуття ним права власності на дане нерухоме майно за набувальною давністю.

Такий висновок суду є правильний.

Встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить церковній общині на підставі реєстраційного посвідчення на домоволодіння, яке належить державним, кооперативним і громадським підприємствам і організаціям від 13 березня 1989 року, що видане на підставі рішення виконкому Ківерцівської районної Ради народних депутатів № 51 від 09 березня 1989 року.

29 жовтня 2020 року право власності на вказаний житловий будинок відповідачем релігійною організацією «Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної церкви України села Жидичин» було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 230879482 від 03 листопада 2020 року приєднаним до матеріалів справи.

Також встановлено, що Указом митрополита Луцького і Волинського Ніфонта Української Православної церкви від 28 травня 1990 року №804 позивача ОСОБА_2 призначено настоятелем Свято-Миколаївського храму в селі Жидичин, Ківерцівського району, Волинської області. Після чого, як убачається з приєднаних до матеріалів справи копій будинкової книги та паспорту ОСОБА_2 , останній вселився у спірний будинок з 29 червня 1991 року і зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, з копії рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 30 квітня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора приватного нотаріуса Кухлевської М. В., релігійної організації «Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної церкви України села Жидичин» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року слідує, що у позові ОСОБА_2 щодо незаконності реєстрації права власності за релігійною організацією на спірний житловий будинок було відмовлено. Зокрема, судом було встановлено, що позивач ОСОБА_2 як настоятель місцевої церкви був вселений у спірний будинок і продовжує ним користуватись з 1990 року, однак власником даного нерухомого майна є релігійна община, яка належним чином зареєструвала своє право власності на житловий будинок, відповідно до діючого на той час законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 зроблено наступний правовий висновок.

Умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 Цивільного кодексу України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.

За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном, а також про те, що він не став його власником. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, а так само про те, що він володіє чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном як своїм власним.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.

Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном як власним звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України».

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 .

Також,колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що сам по собі факт тривалого і відкритого користування позивачем будинком та проведення ремонтних робіт у ньому не є безумовною, а саме без урахування інших умов передбачених законодавством, підставою для виникнення у нього права власності на дане нерухоме майно за набувальною давністю.

Крім того позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

За таких обставин суд першої інстанції, на думку колегії суддів, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем ОСОБА_2 не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, останній не є добросовісним набувачем спірного житлового будинку, оскільки він увесь час знав про те, що власником цього нерухомого майна є релігійна община, яка і надала йому житловий будинок у користування, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на законність рішення, що оскаржується.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді