Рішення

від 20.12.2022 по справі 369/6839/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/6839/21

Провадження № 2/369/601/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2022 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючої судді Ковальчук Л.М., за участю секретаря Житар А.А., представника позивача адвоката Сиротюка Р.В., представника відповідача адвоката Безпалюк Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 163 000,00 дол. США та 3 % річних - 10 181,92 дол США, а всього 173181,92 дол. США.

В обґрунтування свого позову вказав, що Відповідач без достатньої правової підстави отримав від Позивача 163 000,00 доларів США. На підтвердження отримання даних коштів Відповідачем було написано відповідну розписку. Між сторонами не укладалися будь-які письмові договори (правочини) підряду, послуг та/або інше. Позивач звернувся до Відповідача з вимогою повернути грошові кошти, але вимога була залишена без відповіді.

Позивач стверджував, що грошові кошти у сумі 163 000 доларів США не повернуто, відповідач усіляко ухиляється від їх повернення, уникає спілкування з позивачем, не відповідає на телефонні дзвінки та ігнорує письмові претензії.

Вищезазначені обставини й стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_2 з вказаним позовом.

Ухвалою судді від 26.04.2021 було відкрито загальне позовне провадження.

Представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просив суд накласти арешт із забороною його відчуження на майно ОСОБА_2 , а саме на: земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1840787132224, кадастровий номер: 3222457400:01:003:5089, площа (га): 0.0829, дата державної реєстрації земельної ділянки: 26.04.2019; земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2303332932224, кадастровий номер: 3222484500:02:001:5081, площа (га): 0.0581, дата державної реєстрації земельної ділянки: 25.02.2021; земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2303322732224, кадастровий номер: 3222484500:02:001:5080, площа (га): 0.0514, дата державної реєстрації земельної ділянки: 25.02.2021; земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2303247632224, кадастровий номер: 3222484500:02:001:5074, площа (га): 0.0931, дата державної реєстрації земельної ділянки: 25.02.2021.

Ухвалою від 27 квітня 2021 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Данилова С.А. про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно отриманих грошових коштів було відмовлено.

Також представник позивача повторно подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом: 1) накладення арешту (встановлення заборони будь-яким фізичним, юридичним особам укладати будь-які договори щодо нерухомого майна) на нерухоме майно ОСОБА_2 (в межах суми позову) на: земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1840787132224, кадастровий номер: 3222457400:01:003:5089, площа (га): 0.0829, дата державної реєстрації земельної ділянки: 26.04.2019, адреса: Київська обл., Києво-Святошинський р., смт. Чабани. земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1478587332224 кадастровий номер: 3222480401:01:014:5166, площа (га): 0.2499, дата державної реєстрації земельної ділянки: 18.12.2017, адреса: АДРЕСА_1 ; житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1280386932224, загальна площа (кв.м): 236, житлова площа (кв.м): 121.2 житловий будинок "А"; господарчий блок, "Б"; свердловина І; каналізаційна яма, ІІ, ІІІ. адреса: АДРЕСА_1 . 2) заборони всім суб`єктам, які здійснюють державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинення будь-яких реєстраційних дій у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відносно: земельної ділянки, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1840787132224, кадастровий номер: 3222457400:01:003:5089, площа (га): 0.0829, дата державної реєстрації земельної ділянки: 26.04.2019, адреса: Київська обл., Києво-Святошинський р., смт. Чабани, земельної ділянки, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1478587332224 кадастровий номер: 3222480401:01:014:5166, площа (га): 0.2499, дата державної реєстрації земельної ділянки: 18.12.2017, адреса: АДРЕСА_1 , житлового будинку, об`єкт житлової нерухомості Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1280386932224, загальна площа (кв.м): 236, житлова площа (кв.м): 121.2 житловий будинок "А"; господарчий блок "Б"; свердловина І; каналізаційна яма, ІІ, ІІІ. адреса: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 23 липня 2021 року у задоволенні заяви представника Позивача адвоката Андрійця І.І. про забезпечення позову було відмовлено.

На дану ухвалу представником позивача - адвокатом Андрійцем І.І. подано апеляційну скаргу, в якій він просив задовольнити її повністю, ухвалу Києво-Святошинського суду Київської області від 23 липня 2021 року скасувати, ухвалити постанову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити та накласти арешт на земельні ділянки ОСОБА_2 ..

02 листопада 2021 року Київським апеляційним судом апеляційну скаргу адвоката Андрійця І.І. задоволено частково, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2021 року - скасовано та ухвалено нову постанову, якою заяву адвоката Андрійця І.І. в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково, та накладено арешт (встановлення заборони будь - яким фізичним, юридичним особам укладати будь - які договори щодо нерухомого майна на нерухоме майно ОСОБА_2 в межах суми позову) на :

- земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1840787132224, кадастровий номер: 3222457400:01:003:5089, площа (га): 0,0829, дата державної реєстрації земельної ділянки: 26 квітня 2019 року, адреса: Київська обл., Києво-Святошинський р., смт. Чабани;

- земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1478587332224 кадастровий номер: 3222480401:01:014:5166, площа (га): 0,2499, дата державної реєстрації земельної ділянки: 18 грудня 2017 року, адреса: АДРЕСА_1 . В іншій частині вимог заяви - відмовлено.

03.08.2021 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_2 на позовну заяву, в якому відповідач заперечував у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що грошові кошти у розмірі 163 000,00 доларів США були отримані відповідачем від позивача в порядку виконання зобов`язання з виконання всіх зазначених у розписці робіт, а отже, такі кошти в жодному разі не можуть вважатися безпідставно набутими відповідачем, який, більше того, всі взяті на себе перед позивачем зобов`язання виконав належним чином, тому просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Також у відзиві ОСОБА_2 посилається на те, що кошти, які йому перерахував позивач, є оплатою по усному договору, укладеному між сторонами, а тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому він зазначив, що попередньою домовленістю Відповідача і Позивача було те, що в майбутньому Відповідачем буде продано Позивачу збудований будинок з певними характеристиками, але належним чином попередній договір про це не був укладений. На будівництво даного будинку Відповідач отримував кошти у Позивача, про що і розписувався в Розписці. На підтвердження даної обставини Позивач посилався на текст Розписки, згідно якої: Відповідач вказує, що отримав завдаток саме за будинок, а не за роботи; Відповідач в розписці описує Будинок, а не роботи; 23-25 жовтня - Відповідач переоформляє ділянку; 22 листопада - Відповідач вводить будинок в експлуатацію; Витрати на нотаріуса діляться 50/50; До ціни будинку входить вхідна група.

Крім того, Позивач зазначив, що розписка не містить обов`язку Позивача прийняти та оплатити вартість робіт, а кошти отримані від Позивача Відповідачем саме за будинок, а не за роботи. Позивач також обґрунтував належність обраного способу захисту тим, що між Відповідачем і Позивачем не було укладено жодного договору ( і в момент написання Розписки, і пізніше) кошти, які отримав Відповідач, отримані ним без достатньої правової підстави, а, відповідно, мають бути повернути Позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України.

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду не надходило.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Сиротюк Р.В. надав для огляду оригінал розписки та просив задовольнити позов з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

У судовому засіданні представник Відповідача адвокат Безпалюк Н.В. заперечувала проти позову і просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

25 липня 2022 року представником позивача адвокатом Сиротюком Р.В. через канцелярію суду подано заяву про стягнення витрат на правову допомогу з Відповідача - ОСОБА_2 у розмірі 78 000,00 грн., разом з заявою були подані додатки на підтвердження понесених витрат позивачем, а саме: копію договору про надання правничої допомоги за №258-08/04/21 від 08 квітня 2021 року, копію додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 27 травня 2021 року, копію акту №1 приймання-передачі наданих послуг від 25.07.2022 року.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, з`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши письмові докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч.1 ст.177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

За правилами ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Зважаючи на ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

В силу ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

З огляду на ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Згідно ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно ч. 2 ст. 877 ЦК України договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов`язана надати відповідну документацію.

Відповідно до вимог ст.1212 ЦК України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 1 і ЦК України).

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Верховний Суд у постанові №201/8493/18 від 05 лютого 2020 року зазначив, що кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За правилами ч.1ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

При цьому суд зазначає, що розглядаючи справу, сторонам були забезпечені рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, проте відповідач жодних доказів проти заявлених вимог суду не надав. В судовому засіданні судом було встановлено, що відповідач дійсно взяв у позивача грошові кошти, і до даного часу їх не повернув.

З урахуванням предмету та підстав позову, характеру спірних правовідносин та проаналізованих правових норм, судом з наданих йому доказів встановлено наступне.

Предметом розгляду цивільної справи є стягнення безпідставно набутих грошових коштів у сумі: 163 000,00 доларів США, які були безпідставно набуті Відповідачем.

У відзиві Відповідач не заперечує, що ним було отримано грошові кошти у розмірі 163 000,00 доларів США, але стверджує, що між сторонами існували договірні відносини по виконанню робіт і що Відповідачем в повному обсязі виконані взяті зобов`язання.

Між тим, жодних підтверджуючих документів щодо існування договірних відносин, виконання, приймання будь-яких робіт, в тому числі договорів, угод, листування, документи про погодження робіт, акти виконаних робіт, докази направлення актів виконаних робіт тощо, відповідач ні позивачу у відповідь на досудову вимогу, ні суду під час розгляду справи не надав.

Факт укладання між Позивачем і Відповідачем усного договору не приймається судом, так як не підтверджується матеріалами справи.

Після аналізу тексту розписки суд прийшов до висновку, що розписка сама по собі не містить істотних умов договору підряду і не є договором підряду у зв`язку з наступним.

Розписка укладена Відповідачем в односторонньому порядку, розписка не містить в собі предмету договору підряду, ціни договору, вартості та об`єму робіт, кошторису робіт, відсутні права та обов`язки сторін, порядок прийняття робіт, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.

Суд не приймає твердження Відповідача, що факт отримання згідно розписки Відповідачем завдатку 3000,00 Євро підтверджує факт існування договірних відносин, з огляду на те, що як зазначає у правовому висновку Касаційний цивільний суд Верховного Суду у Постанові від 17.06.2021 по справі № 711/5065/15-ц «завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами». Тому завдаток не визначає чи був укладений договір чи ні, а навпаки правова природа завдатку визначається в залежності від того чи був укладений договір. Крім того, предметом позову є стягнення не 3000 Євро завдатку, а 163 тис. доларів США, відносно яких відсутня правова підстава.

У свою чергу текст розписки підтверджує пояснення Позивача, що між сторонами існувала попередня домовленість, а у Позивача був певний намір у майбутньому, після приведення Відповідачем будинку у продажний вид (оформлення землі, завершення робіт, введення будинку в експлуатації), отримати даний будинок у власність, дана обставина підтверджується зазначеним в розписці описом будинку, 1-6 етапами, формулюваннями «в якості завдатку за будинок», 5 етап « ОСОБА_2 вводить будинок в експлуатацію», «Витрати по нотаріусу 50/50».

У той самий час Суд приходить до висновку, що Розписка не є укладеним попереднім договором купівлі-продажу будинку з огляду на те, що Розписка не містить домовленості щодо продажної ціни будинку та строку (терміну) укладення основного договору, що є істотними умовами попереднього договору переходу права власності на будинок.

Враховуючи викладене, даючи юридичну оцінку наданим по справі доказам, суд дійшов висновку, що у відповідача була відсутня підстава, за якою він отримав від позивача кошти в розмірі 163 000,00 дол. США, а тому правомірним є застосування у спірних правовідносинах ст. 1212 ЦК України.

03.08.2021 року Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування строків позовної давності. Зазначивши, що останнє отримання коштів Відповідачем - 28.02.2018 року, відповідно строк позовної давності спливає 28.02.2021 р., натомість позов подано 18.05.2021 р.

Згідно ст. 256 ЦК України Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19) від 30 березня 2020 року № 540-ІХ, що набрав чинності 02 квітня 2020 року, до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України внесені зміни, а саме додано пункт 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин. Даний строк неодноразово продовжувався і на даний час карантин продовжено до 31 березня 2022 р.

Перше отримання коштів Відповідачем без правової підстави згідно Розписки - 19.10.2017 року, відповідно початок обрахунку позовної давності має обраховуватися з наступного дня - 20.10.2017 р. Враховуючи установлення з 12.03.2020 року на всій території України карантину, суд приходить до висновку, що строк позовної давності не сплинув, оскільки через 2 роки і 5 місяців після початку строк позовної давності був продовжений Законом від 30 березня 2020 року № 540-ІХ з 12.03.2020 року до 31.08.2021 р.) і на час подачі позовної заяви 18.05.2021 строк позовної давності не пропущений.

Згідно ст. 625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що три проценти річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Дія статті 625 ЦК України поширюється на усі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. (постанова Верховного Суду від 21.04.2021 р. у справі №639/224/16-ц).

Позивач заявив вимогу про стягнення процентів 3 % річних за період з 01.09.2019 р. по 30.09.2021 р. Строк нарахування складає 761 день, відповідно, з Відповідача за цей період підлягає стягненню три відсотки річних в сумі 10181,92 доларів США.

Таким чином загальна заборгованість Відповідача перед Позивачем складає 173 181,92 долара США.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті чинне законодавство не містить.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення статті 1212 ЦК України, належним виконанням зобов`язання зі сторони боржника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, в якій вони були отримані.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

За змістом розписки і як підтверджують Сторони, грошова сума була отримана Відповідачем саме в доларах США, відтак і повернення коштів має відбуватись у валюті зобов`язання. У зв`язку з чим суд приходить до висновку, що з Відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти у розмірі в розмірі 163 000 доларів США, що еквівалентно 4 573 388,84 грн., і три проценти річних в сумі 10 181,92 доларів США, що еквівалентно 285 680,24 грн., а всього - 173 181,92 доларів США, що еквівалентно 4 859 069,08 грн..

При цьому, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Щодо заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сиротюка Р.В. про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 78 000,00 грн., то в її задоволенні слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до Договору №258-08/08/04/21 про надання правничої допомоги від 08 квітня 2021 року, що укладено між АО «РЕВЕЛІНГ ІНФОРМЕЙШН ГРУП» та ОСОБА_1 , сторони визначили наступні умови.

Пунктом 4.1. Договору Гонорар адвокатського об`єднання складається з:

4.1.1. Вартість наданих послуг (поточне супроводження), що оплачується Клієнтом по рахунках-фактурах згідно з тарифною сіткою адвокатського об`єднання (суми всіх виставлених-рахунків фактур);

Додатковою угодою №1 від 27 травня 2021 року до договору про надання правничої допомоги№258-08/04/21 від 08.04.2021 року сторони пунктом 1.3. внесли зміни до пункту 4.1.1. Договору, яким визначили, що вартість професійної правничої допомоги (ціна послуг) становить фіксовану суму у розмірі 78 000, 00 грн, що є гонораром адвокатського об`єднання.

Пунктом 1.4 Додаткової угоди визначено, що остаточний розрахунок наданих послуг, сума якого визначена п.1.3. цієї додаткової угоди, здійснюється клієнтом протягом 60 календарних днів з дати набрання рішення суду у справі №369/6839/21 законної сили та на підставі підписаного сторонами відповідного акта приймання- передачі наданих послуг.

Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Згідно до ст. 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

4. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат:

1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Вказана правова позиція висловлена в Додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року по справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 (№ рішення в реєстрі 87951334)

Зважаючи на вищевикладене, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позивач не надав жодних доказів того, що ним було понесено реальні витрати на професійну правничу допомогу, а відтак заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Відтак, судовий збір у розмірі 11350 грн., понесений позивачем ОСОБА_1 , підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 177,202-204, 209,220, 625, 635, 638,657, 837, 875, 877, 1212 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268-226 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 163 000 доларів США, що еквівалентно 4 573 388,84 грн., і три проценти річних в сумі 10 181,92 доларів США, що еквівалентно 285 680,24 грн., а всього - 173 181,92 доларів США, що еквівалентно 4 859 069,08 грн..

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 350 грн..

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Сиротюка Р.В. про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 78000 грн. відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя Ковальчук Л.М.