Ухвала

від 10.03.2023 по справі 380/21250/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 березня 2023 року

м. Київ

справа № 380/21250/21

адміністративне провадження № К/990/7099/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 380/21250/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-1), Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (далі - відповідач 2), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиконання з 26 лютого 2020 року по 24 жовтня 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 813/2950/16 про поновлення його на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь середню заробітну плату за час затримки (з 26 лютого 2020 року по 24 жовтня 2021 року) виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 813/2950/16 про поновлення його на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України в розмірі 7681834,55 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки виконання рішення суду у справі № 813/2950/16 в сумі 568 553, 70 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки виконання рішення суду у справі № 813/2950/16 в сумі 2 283 898, 68 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

30 січня 2022 року до Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 380/21250/21.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду з питань можливості застосування пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 при ухваленні рішення після втрати його чинності у справах про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді.

Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Водночас, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 340/588/20 щодо застосування пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, а саме: «що у період вимушеного прогулу позивачки розмір її посадового окладу на відповідній посаді визначався постановою КМ України від 18 січня 2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів» зі змінами, внесеними постановою КМ України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. №15» від 15 січня 2020 року №16. 98. Однак положення пункту 10 Порядку № 100 виключено постановою КМ України від 09 грудня 2020 року № 1213, яка набрала чинності 12 грудня 2020 року. 99. Отже з 12 грудня 2020 року правові підстави для застосування коефіцієнта підвищення відсутні».

Водночас у касаційній сказі заявником не наведено достатнього обґрунтування формування Верховним Судом висновку щодо застосування у спірних правовідносинах норми матеріального права, щодо застосування якої Верховним Судом вже сформовано правовий висновок.

Суд також критично оцінює доводи заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 236 КЗпП України у взаємозв`язку зі статтями 48, 317 КАС України, статті 235 КЗпП, статті 7, 89 Закону України «Про прокуратуру», підпункту 7 пункту 5 статті 22 Бюджетного кодексу України та підпунктів 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в частині можливості стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення з суб`єкту з яким працівник не перебуває у трудових відносинах, оскільки заявником не указано у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування конкретної норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Судом установлено, що зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладу фактичних обставин справи з посиланням на нормативно-правові акти, а також постанови Верховного Суду, однак без належного обґрунтування підпунктів частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження.

Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

За таких обставин клопотання скаржника про зупинення виконання рішень Судом не вирішується.

Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 380/21250/21 повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.

Суддя: О.Р. Радишевська