Постанова

від 10.03.2023 по справі 201/210/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2416/23 Справа № 201/210/22 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С.О. Суддя у 2-й інстанції - Биліна Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Биліни Т.І.,

суддів: Зайцевої С.А., Максюти Ж.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінс-Д"

на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тезіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінс-Д", ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2022 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Тезіс" (далі - ТОВ "Тезис") звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінс-Д" (далі - ТОВ "Грінс-Д"), ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 19 березня 2021 року о 21 годині сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Hyundai Sonata, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить їм на праві приватної власності, який перебував під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Renault Logan, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ТОВ «Грінс-Д», за кермом якого знаходився ОСОБА_1 . Дана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_1 , якого визнано винним постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська по справі 206/1314/21 від 21 квітня 2021 року про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП. Внаслідок ДТП автомобіль позивача Hyundai Sonata, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зазнав механічних ушкоджень. Відповідно до висновку № 8591 від 06 серпня 2021 року вартість матеріального збитку нанесеного власнику автомобіля Hyundai Sonata, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті ДТП становить 9 901,24 грн.

На момент вчинення ДТП автомобілі, за участю яких сталося ДТП були застраховані. 02 квітня 2021 року страховою компанію відповідача ПрАТ «СК «ВУСО» по полісу № 20321606 строк дії з 03 березня 2021 року по 02 березня 2022 року, було сплачено страхове відшкодування власнику автомобіля ТОВ «Юридична компанія «Тезіс» в межах ліміту відповідальності в розмірі 519,25 грн.

Як стало відомо позивачу, транспортний засіб Renault Logan, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстровано за ТОВ «Грінс-Д», а ОСОБА_1 переданий на підставі договору управління майном від 13 березня 2021 року для використання ним в якості таксі для здійснення діяльності з перевезення пасажирів та їх багажу, а тому просив суд стягнути солідарно з відповідачів спричинену матеріальну шкоду в розмір 9 381,99 грн, послуги експерта в розмірі 2 000 грн, моральну шкоду в розмірі 20 000 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн та судовий збір.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з ТОВ "Грінс-Д" та ОСОБА_1 на користь ТОВ "Тезіс" різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 9.381,99 грн та витрати щодо сплати експертизи в розмірі 2 000 грн. Вирішено питання стосовно судового збору (а.с.134-140).

Не погодившись з таким рішенням, відповідач ТОВ "Грінс-Д" звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просило рішення суду скасувати в частині стягнення з них різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 9.381,99 грн та витрат щодо сплати експертизи в розмірі 2.000 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в частині задоволення позовних вимог до ТОВ "Грінс-Д".

Апеляційну скаргу обґрунтував тим, що судом не дотримано норми процесуального права в частині належного повідомлення про час, місце та дату слухання справи, чим порушено їх право. Вказували, що транспортним засобом керував ОСОБА_1 на підставі договору управління майном від 13 березня 2021 року для використання ним в якості таксі для здійснення діяльності з перевезення пасажирів та їх багажу та саме він повинен відповідати за спричинені позивачу збитки (а.с.174-180).

23 січня 2023 року ТОВ "Тезіс" надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказували, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом. Зазначали, що договір від 13 березня 2021 року на підставі якого ОСОБА_1 був переданий транспортний засіб для використання ним в якості таксі для здійснення діяльності з перевезення пасажирів та їх багажу, не було надано позивачу за адвокатським запитом, а також не долучено до апеляційної скарги, а тому підстави для її задоволення відсутні (а.с.201-207).

ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).

Зважаючи на те, що ціна позову становить 41 381,99 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 19 березня 2021 року о 21 годині сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Hyundai Sonata, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить позивачу на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а.с.40) під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Renault Logan, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ТОВ «Грінс-Д» ( а.с. 28-31) за кермом якого знаходився ОСОБА_1 .

Дана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_1 , що підтверджується постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2021 року справа № 206/1214/21 (а.с.12).

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Внаслідок ДТП автомобіль позивача Hyundai Sonata, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зазнав механічних ушкоджень. Відповідно до висновку № 8591 від 06 серпня 2021 року вартість матеріального збитку нанесеного власнику автомобіля Hyundai Sonata, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті ДТП становить 9.901,24 грн (а.с.16-25).

На момент вчинення ДТП автомобілі, за участю яких сталося ДТП були застраховані. 02 квітня 2021 року страховою компанію відповідача ПрАТ «СК «ВУСО» по полісу № 20321606 строк дії з 03 березня 2021 року по 02 березня 2022 року, було сплачено страхове відшкодування власнику автомобіля ТОВ «Тезіс» в межах ліміту відповідальності в розмірі 519,25 грн (а.с.15).

Транспортний засіб Renault Logan, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстровано за ТОВ «Грінс-Д», а ОСОБА_1 переданий на підставі договору управління майном від 13 березня 2021 року для використання ним в якості таксі для здійснення діяльності з перевезення пасажирів та їх багажу, що підтверджується наданою відповіддю ТОВ «Грінс-Д» від 16 вересня 2021 року № 16 (а.с. 33).

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині виходячи з наступного.

Частина третя статті 386 ЦК України передбачає, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 674/1666/14-ц (провадження № 61-6468зпв18) вказано, що «зобов`язання про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою».

Згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини».

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV) регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 3 вказаного закону встановлено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону №1961-IV).

Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування(пункт 9.1 статті 9 Закону №1961-IV).

Страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц зробила висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) підтвердила вищезазначений висновок, вказавши, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника. Іншої норми, яка визначала б особливості відповідальності осіб, що застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК України немає. Тому частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Частина 3 ст.12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч.1-4 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст.81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст.89 ЦПК України).

Для деліктних відносин є характерним застосування презумпції вини заподіювача шкоди, проте усі інші умови застосування такого виду цивільно-правової відповідальності підлягають доведенню у повному обсязі позивачем.

Аналогічні правові висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) (пункт 81 зазначеної постанови): «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18)». Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем доведено факт спричинення йому матеріальної шкоди, та фактично відповідач ТОВ "Грінс-Д" не оскаржує рішення в частині розміру матеріальної шкоди, він наголошує на тому, що вказані збитки повинен відшкодувати виключно ОСОБА_1 , оскільки він перебував за кермом належного їм автомобіля на підставі укладеного між ними 13 березня 2021 року договору управління майном, та використовував належний їм автомобіль, в якості таксі для здійснення діяльності з перевезення пасажирів та їх багажу.

Так дійсно, за положеннями статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач ТОВ "Грінс-Д" (власник автомобіля) наголошуючи на тому, що транспортним засобом керував відповідач ОСОБА_1 , на підставі укладеного між ними 13 березня 2021 року договору управління майном, та саме він повинен відповідати за спричинені позивачу збитки, відповідного договору (оригіналу або належним чином засвідченої копії ) суду не надав.

Під час з`ясування обставин ДТП, яка мала місце 19 березня 2021 року, представник позивача, адвокат Ажмяков Р.В. звертався до ТОВ "Грінс-Д" з відповідним адвокатським запитом, на який також не було надано вказаного договору (а.с.65).

Таким чином апеляційний суд позбавлений можливості належним чином перевірити доводи апеляційної скарги в частині наявності договору управління майном від 13 березня 2021 року, саме у зв`язку з його відсутністю у матеріалах справи.

Стосовно доводів апеляційної скарги в частині їх неналежного повідомлення.

Добросовісність (лат. bona fides) розуміється, як самостійний правовий принцип, як презумпція, як вказівка на винність або об`єктивну протиправність діяння. В цілому, під добросовісністю варто розуміти прагнення суб`єкту до правомірності власної правової поведінки, її соціальної нешкідливості, юридичної досконалості способу досягнення поставленої мети.

Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, відповідач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно з п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З матеріалів справи вбачається, що апеляційна скарга відповідача обґрунтована тим, що справу розглянуто судом за його відсутності, без належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Згідно ч.2 ст.128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка не є обов`язковою.

Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно ж ч.8 цієї статті днем вручення судової повістки є: 1)день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3)день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У постанові ВС від 12 жовтня 2022 року (справа № 727/5718/21) викладена така правова позиція. «У пункті 91-1 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Працівником ПАТ «Укрпошта» на довідці про причини повернення зроблено позначку «адресат відсутній за вказаною адресою» та засвідчено її підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля, що свідчить про дотримання вимог пункту 91- 1 Правил, тому у суду апеляційної інстанції не було підстав не враховувати причини повернення до суду судової повістки під час розгляду справи.

За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.

Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18) та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17 (провадження № К/9901/28703/19), від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14 (провадження № К/9901/16143/20), від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19 (провадження № 61-2583св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20 (провадження № 61-3782св21), від 29 липня 2022 року у справі № 148/2412/19 (провадження № 61-18085св21).»

Доводи апеляційної скарги в частині того, що їх належним чином не було повідомлено про розгляд даної справи не можуть бути прийняті до уваги та слугувати підставою для скасування рішення, оскільки відповідні повістки надсилались судом на юридичну адресу ТОВ "Грінс-Д": м.Дніпро, вул.Івана Акінфієва, буд.18, оф.25 та адресу знаходження м.Дніпро, вул.Запорізьке Шосе, 31-Д, втім поштові відправлення повертались на адресу суду з позначкою на конверті "адресат відсутній" (а.с.122-123,126-127).

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку щодо солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 9.381,99 грн та 2.000 грн у рахунок відшкодування витрат на проведення експертизи.

Інші доводи скарги фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.

При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінс-Д" залишити без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.І. Биліна

Судді: С.А. Зайцева

Ж.І. Максюта