Рішення

від 28.02.2023 по справі 902/1034/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2023 р. Cправа № 902/1034/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Об`єднаний енергоресурс", 49089, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Автотранспортна, будинок 2, ідентифікаційний код юридичної особи 44334914

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопостачальна компанія "Поділля", 21050, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. Соборна, будинок 72, кімната 109, ідентифікаційний код юридичної особи 42848238

про стягнення 1 592 368,55 гривень

за участю представників:

від позивача - Дяченко С.В., згідно довіреності

від відповідача - не з`явився

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 18.10.2022 року надійшла позовна заява № 57 від 13.10.2022 року (вх. № 1037/22 від 18.10.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю "Об`єднаний енергоресурс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопостачальна компанія "Поділля" про стягнення 1 395 521,96 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем укладеного між сторонами договору купівлі-продажу електричної енергії № РДД-3/22 від 03.03.2022 року, у тому числі: 1 041 575,76 гривень заборгованості за електричну енергію, 18 300,61 гривень 3% річних від простроченої суми, 102 552,69 гривень збитків від інфляції за час прострочення сплати та 233 092,90 гривень пені.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2022 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 24.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №902/1034/22, розгляд справи постановлено здійснити за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 22.11.2022 о 10:00 год.

28.10.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 152 від 28.10.2022 (вх. № 01-34/9105/22 від 28.10.2022), у якому останній зазначає про часткове визнання позову та унеможливлення виконання товариством зобов`язань внаслідок форс-мажорних обставин, що є підставою для звільнення від сплати штрафних санкцій.

15.11.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № 64 від 09.11.2022 (вх. № 01-34/9722/22 від 15.11.2022).

17.11.2022 до суду від відповідача надійшло клопотання №156 від 16.11.2022 (вх. № 01-34/9827/22 від 17.11.2022) про відкладення розгляду справи.

22.11.2022 до суду від позивача надійшло клопотання № 72 від 22.11.2022 (вх. № 01-34/9984/22 від 22.11.2022) про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача у зв`язку з неможливістю прибути у судове засідання.

Ухвалою від 22.11.2022 судом відкладено підготовче засідання у справі № 902/1034/22 на 16.12.2022 о 10:00 год.

12.12.2022 до суду від відповідача надійшов лист № 161 від 12.12.2022 (вх. № 01-34/10670/22 від 12.12.2022) у якому останній повідомив про стягнення на користь відповідача 1 723 021,14 гривень заборгованості за рішенням суду у іншій справі і можливість добровільного погашення заборгованості позивача відповідачем та просив відкласти судове засідання у справі.

У судовому засіданні 16.12.2022 року суд ухвалив долучити відзив та відповідь на відзив до матеріалів справи, у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання відмовити.

Також 16.12.2022 суд постановив ухвали про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання у справі № 902/1034/22 на 17.01.2023 року о 14:00, які занесено до протоколу судового засідання.

16.01.2023 до суду від позивача надійшло клопотання № 3 від 09.01.2023 (вх. № 01-34/415/23 від 16.01.2023) про долучення платіжних доручень на виконання вимог суду. Ідентичне клопотання з додатками надійшло на електронну адресу суду 16.01.2023 за вхідним № 01-34/423/23.

16.01.2023 від позивача на електронну адресу суду надійшла заява №4 від 10.01.2023 (вх. № 01-34/415/23 від 16.01.2023) про збільшення позовних вимог з вимогою про стягнення 1 671 782,68 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії № РДД-3/22 від 03.03.2022 року, у тому числі: 1 041 575,76 гривень заборгованості за електричну енергію, 26 176,63 гривень 3% річних від простроченої суми, 239 670,31 гривень збитків від інфляції за час прострочення сплати та 364 359,98 гривень пені. Ідентична заява надійшла на поштову адресу суду 17.01.2023 року за вхідним № 01-34/464/23.

У судовому засіданні 17.01.2023 року суд ухвалив про прийняття заяви про збільшення розміру позовних вимог та здійснення подальшого розгляду справи з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог із вимогами про стягнення 1 671 782,68 гривень заборгованості, у тому числі: 1 041 575,76 гривень заборгованості за електричну енергію, 26 176,63 гривень 3% річних від простроченої суми, 239 670,31 гривень збитків від інфляції за час прострочення сплати та 364 359,98 гривень пені.

Також, з метою надання відповідачу можливості висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі № 902/1034/22 на 31.01.2023 о 14:30 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

30.01.2023 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення до позовної заяви щодо обгрунтування розрахунку заборгованості № 8 від 27.01.2023 (вх. № 01-34/921/23 від 30.01.2023).

У судовому засіданні 31.01.2023 представником позивача подано заяву № б/н від 31.01.2023 про зменшення позовних вимог з вимогою про стягнення 1 592 368,55 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії № РДД-3/22 від 03.03.2022 року, у тому числі: 1 041 575,76 гривень заборгованості за електричну енергію, 22 702,05 гривень 3% річних від простроченої суми, 182 997,94 гривень збитків від інфляції за час прострочення оплати та 345 092,80 гривень пені.

Представник позивача клопотав про прийняття судом заяви про зменшення позовних вимог.

Суд ухвалив про прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог та здійснення подальшого розгляду справи з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог із вимогами про стягнення 1 592 368,55 гривень заборгованості, у тому числі: 1 041 575,76 гривень заборгованості за електричну енергію, 22 702,05 гривень 3% річних від простроченої суми, 182 997,94 гривень збитків від інфляції за час прострочення оплати та 345 092,80 гривень пені.

Ухвалою від 31.01.2023 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/1034/22, призначено справу № 902/1034/22 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 28.02.2023 року о 14:30 год.

16.02.2023 до суду від відповідача надійшов лист № 5 від 15.02.2023 (вх. № 01-34/1519/23 від 16.02.2023) та 27.02.2023 - лист № 10 від 27.02.2023 (вх. № 01-34/1790/23 від 27.02.2023) у яких останній повідомляє, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергопостачальна компанія "Поділля" є збитковим та немає джерел фінансових надходжень для сплати додаткових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Об`єднаний енергоресурс" зазначених у вищезазначеному позові, окрім як суми основного боргу. У листі № 10 від 27.02.2023 відповідач просить зменшити розмір позовних вимог та надає документи на підтвердження збитковості товариства.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник позивача. Відповідач у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце судового засідання повідомлений ухвалою суду від 31.01.2023 року, яку було надіслану на адресу місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та на відому суду електронну адресу відповідача. Ухвала суду від 31.01.2023 повернена до суду із відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Судом враховано, що направлення судом ухвали рекомендованою кореспонденцією на чинну адресу учасника справи є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю суду. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Верховного Суду від 18.03.2021 по справі №911/3142/19.

У постанові Верховного Суду від 19.12.2022 року у справі № 910/1730/22 зазначено, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162,165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1, пункту 2 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України сторони було належним чином повідомлено про судові засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач у свою чергу не скористався наданим йому правом участі у розгляді справи і його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив позов задовольнити.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні 28.02.2023 року суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Об`єднаний енергоресурс" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопостачальна компанія "Поділля" про стягнення заборгованості у розмірі 1 395 521,96 гривень, у тому числі: 1 041 575,76 гривень заборгованості за електричну енергію, 18 300,61 гривень 3% річних від простроченої суми, 102 552,69 гривень збитків від інфляції за час прострочення сплати та 233 092,90 гривень пені.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу електричної енергії № РДД-3/22 від 03.03.2022 року в частині здійснення своєчасної оплати за спожиту електричну енергію за період березень - квітень 2022 року.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що позовні вимоги ним визнаються частково в сумі основного боргу. Посилається на настання форс-мажорних обставин внаслідок військової агресії російської федерації проти України, як підставу для звільнення від сплати штрафних санкцій.

У відповіді на відзив позивач проти доводів відповідача заперечив, зазначив, що договір було укладено 3 березня 2022 року, тобто вже після настання обставин, на які посилається відповідач, як на підставу звільнення від сплати штрафних санкцій. Відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин. Доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором відповідач не надав. Враховуючи наведене, вважає, що посилання відповідача на морс-мажорні обставини, як на підставу звільнення від сплати штрафних санкцій є необгрунтованими та безпідставними.

Під час розгляду справи позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, а у подальшому заяву про зменшення розміру позовних вимог, з урахуванням яких позивач остаточно просив стягнути з відповідача 1 592 368,55 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії № РДД-3/22 від 03.03.2022 року, у тому числі: 1 041 575,76 гривень заборгованості за електричну енергію, 22 702,05 гривень 3% річних від простроченої суми, 182 997,94 гривень збитків від інфляції за час прострочення оплати та 345 092,80 гривень пені.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

03 березня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Об`єднаний енергоресурс" (далі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергопостачальна компанія "Поділля" (далі - відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу електричної енергії № РДД-3/22 від 03.03.2022 року (далі - договір).

Пунктом 1.1. цього договору сторони погодили, що за цим договором продавець зобов`язаний продати електричну енергію (електроенергію), як товарну продукцію покупцю, а покупець зобов`язаний купити (прийняти та оплатити) електроенергію для її постачання в обсягах та за ціною відповідно до умов договору (т. 1 а.с. 20-28).

Відповідно пункту 3.1. договору орієнтовна вартість договору визначається сумою вартості електроенергії, що буде поставлена протягом дії договору, на підставі Актів купівлі-продажу електричної енергії за відповідний розрахунковий період.

Згідно пункту 3.2. договору вартість електричної енергії, придбаної покупцем у продавця, визначається на підставі фактичних обсягів купівлі-продажу електричної енергії, умови визначення яких зазначені в розділі 4 цього договору та договірної ціни електричної енергії, визначеної у додаткових угодах до договору на відповідний розрахунковий період.

За умовами пункту 3.3. договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Положеннями пункту 4.1. сторони передбачили, що продаж електричної енергії, як товарної продукції, на відповідний розрахунковий період здійснюється продавцем відповідно до умов договору та щомісячної додаткової угоди, яка укладається між сторонами за формою відповідно до додатку 2 до договору.

Згідно пункту 4.6. договору фактичний обсяг купівлі-продажу електричної енергії визначається як сумарний, підтверджений відповідним повідомленням щодо реєстрації договорів на електронній платформі ОСП, обсяг за кожною годиною торгової доби розрахункового місяця.

Відповідно до пункту 5.6. договору датою виконання зобов`язань продавця за розрахунковий період є дата підписання обома сторонами Акту купівлі-продажу електричної енергії.

Згідно пункту 5.10. договору покупець забезпечує надходження грошових коштів за електричну енергію на банківський рахунок продавця до 16:00 години за 1 (один) робочий день до початку торгового дня (доби постачання), виходячи з прогнозованого обсягу електроенергії та договірної ціни, визначеної у розділі 3 договору. Покупець самостійно здійснює розрахунок розмірів вищезазначених платежів без надання продавцем окремих відповідних рахунків

За умовами пункту 5.11. договору сторони домовились, що якщо граничний термін оплати (дата оплати) припадає на вихідний, святковий або небанківський день, то покупець зобов`язується здійснити оплачу (відповідну частку оплати) у попередній банківський день, що передує дачі такого платежу.

Пунктом 5.13. договору сторони передбачили, що остаточний розрахунок за куплену покупцем у продавця електроенергію у розрахунковому місяці здійснюється покупцем на підставі Акту купівлі-продажу, отриманого відповідно до п.5.2 цього договору, до десятого числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої покупцем електроенергії, зазначеної в Акті купівлі-продажу та сумарною оплатою покупця за відповідний розрахунковий місяць, з урахуванням ПДВ.

Відповідно до пункту 11.1. договір вважається укладеним, набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2022 року, а в частині грошових зобов`язань - до повного їх виконання.

Також, сторонами погоджено та підписано Додаток № 1 "Зразок Акту купівлі-продажу електричної енергії", Додаток № 2 "Зразок додаткової угоди" та Додаток 3 "Базовий щоденний погодинний обсяг купівлі-продажу електричної енергії" (т.1 а.с. 29-32).

На виконання умов договору 03.03.2022 між сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу електричної енергії № РДД-3/22 від 03.03.2022 року на строк (період) постачання з 04.03.2022 по 31.03.2022 включно, Базовий щоденний погодинний обсяг купівлі-продажу електричної енергії на березень 2022 та 26.03.2022 - додаткову угоду № 2 до договору купівлі-продажу електричної енергії № РДД-3/22 від 03.03.2022 року на строк (період) постачання з 01.04.2022 по 30.04.2022, Базовий щоденний погодинний обсяг купівлі-продажу електричної енергії на квітень 2022 (т. 1 а.с. 33-38).

На виконання умов укладеного договору протягом березня - квітня 2022 року позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято електричну енергію у кількості 2299,83 МВт.год на загальну суму 6 321 290,82 гривень, що підтверджується актами купівлі-продажу електричної енергії від 31.03.2022 року за березень 2022 року та від 30.04.2022 року за квітень 2022 року (т.1. а.с. 39, 40).

Судом встановлено, що акти купівлі-продажу електричної енергії від 31.03.2022 року за березень 2022 року та від 30.04.2022 року за квітень 2022 року підписані уповноваженими представниками продавця та покупця та скріплені печатками сторін.

Матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, кількості та вартості поставленої електричної енергії.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем складено акт звірки розрахунків за період з 01.01.2022 - по 05.05.2022 року за договором № РДД-3/22 від 03.03.2022, з якого вбачається, що погоджена заборгованість Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергопостачальна компанія "Поділля" станом на 05.05.2022 року складала 1 797 575,76 гривень. Вказаний розмір заборгованості визнано також відповідачем у листі № 105 від 10.05.2022. Протягом травня-вересня 2022 року відповідачем оплачено заборгованість за електричну енергію у розмірі 756 000,00 гривень.

Як вбачається із наданих суду копій платіжних доручень вартість отриманої електричної енергії відповідачем оплачено частково на загальну суму 5 279 715,06 гривень (т. 1 а.с. 98-144).

За твердженням позивача, вартість електричної енергії отриманої у квітні, травні 2022 року у розмірі 1 041 575,76 гривень відповідачем не оплачено.

Доказів погашення заборгованості у розмірі 1 041 575,76 гривень матеріали справи не містять.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань по оплаті отриманої електричної енергії, позивач, з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 1 041 575,76 гривень заборгованості за електричну енергію, 22 702,05 гривень 3% річних від простроченої суми, 182 997,94 гривень збитків від інфляції за час прострочення оплати та 345 092,80 гривень пені.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором купівлі-продажу електричної енергії № РДД-3/22 від 03.03.2022 року 1 592 368,55 гривень заборгованості, у тому числі: 1 041 575,76 гривень заборгованості за електричну енергію, 22 702,05 гривень 3% річних від простроченої суми, 182 997,94 гривень збитків від інфляції за час прострочення оплати та 345 092,80 гривень пені.

Відповідно до частини 2 статті 76 ГПК України, предметом доказування, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Враховуючи зміст позовних вимог, предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з виконанням умов вказаного договору, а саме продаж електричної енергії позивачем, її прийняття та належна оплата відповідачем.

Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором купівлі-продажу електричної енергії.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії" купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.

У частині 3 статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії" зазначено, що відповідний двосторонній договір має встановлювати: 1) предмет договору; 2) ціну електричної енергії та/або порядок її розрахунку (формування); 3) обсяг електричної енергії та графіки погодинного обсягу купівлі-продажу електричної енергії; 4) строки та порядок постачання електричної енергії; 5) порядок повідомлення про договірні обсяги купівлі-продажу електричної енергії за укладеним двостороннім договором; 6) порядок та форму розрахунків; 7) строки та порядок оформлення актів приймання-передачі обсягів купівлі-продажу електричної енергії; 8) права, обов`язки та відповідальність сторін; 9) строк дії договору.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У матеріалах справи містяться акти купівлі-продажу електричної енергії від 31.03.2022 року за березень 2022 року та від 30.04.2022 року за квітень 2022 року.

Дослідивши вказані акти купівлі-продажу електричної енергії за березень, квітень 2022 року, судом встановлено, що зазначені документи містять посилання на договір купівлі-продажу електричної енергії № РДД-03/22 від 03.03.2022 року, відображають зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції та її вартість, підписи уповноважених осіб та відтиски печаток сторін, а тому є первинними (товаророзпорядчими) документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення.

Судом встановлено, що зазначені первинні документи підписані уповноваженою особою відповідача та скріплені печаткою відповідача без застережень та зауважень, що свідчить про те, що відповідач, як покупець погодився на продаж йому товарної продукції - електричної енергії та здійснення її оплати у обсягах та на суму зазначену у вказаних актах.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриману електричну енергію, у строк передбачений договором, належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Доказів оплати заявленого до стягнення основного боргу у розмірі 1 041 575,76 гривень повністю чи частково (платіжні доручення, банківські виписки тощо) матеріали справи не містять, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом до суду про стягнення несплаченої суми заборгованості за електричну енергію.

Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості за придбану електричну енергію, враховуючи, що розмір заявленої до стягнення суми основного боргу відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 041 575,76 гривень заборгованості за придбану електричну енергію є обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 22 702,05 гривень 3% річних від простроченої суми, 182 997,94 гривень збитків від інфляції за час прострочення оплати та 345 092,80 гривень пені.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд враховує таке.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є помилковим, оскільки при здійсненні нарахувань позивачем не враховано періодів та сум простроченої заборгованості з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат за період з 11.05.2022 по 31.12.2022 року.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" розрахунок інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат становить 97 395,90 гривень.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 97 395,90 гривень, в іншій частині вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 85 602,04 гривень слід відмовити у зв`язку із необгрунтованістю позовних вимог в цій частині.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" розрахунок 3% річних в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що сума 3% річних становить 22 104,43 гривень.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 22 104,43 гривень, в іншій частині вимог про стягнення 3 % річних в сумі 597,62 гривень слід відмовити у зв`язку із необгрунтованістю позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Верховний Суд у постановах від 20.09.2020 року у справі №916/1777/19 та від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20 зазначив, що за змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

При цьому, у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (постанова Верховного Суду від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20).

Пунктом 7.3. договору сторони визначили, що у разі несплати або несвоєчасної оплати за електричну енергію у строки, зазначені в розділі 5 цього договору, покупець, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, сплачує на користь продавця пеню за кожний день прострочення, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Пеня нараховується від суми простроченого платежу за кожен день протягом всього періоду прострочення і не обмежується 6-місячним строком, згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Дослідивши умови договору, суд дійшов висновку, що пункт 7.3. договору не містить іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, із зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20).

Таким чином, умову, передбачену у пункті 7.3. укладеного сторонами у цій справі договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування частини 6 статті 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

Тобто, у спірних правовідносинах правомірним є строк нарахування пені протягом 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день прострочення по 31.12.2022 року включно. Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 345 092,80 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд встановив його помилковість з огляду на неврахування позивачем періодів та сум простроченої заборгованості з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат за період з 11.05.2022 по 11.11.2022 року та положень ч. 6 ст. 232 ГК України.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" перерахунок пені в межах шести місяців, на суму простроченої заборгованості з урахуванням здійсненої відповідачем оплати заборгованості, суд дійшов висновку, що сума нарахованої пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої заборгованості складає 265 871,50 гривень.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення 265 871,50 гривень пені заявлені правомірно, в іншій частині вимог про стягнення пені в сумі 79 221,30 гривень слід відмовити у зв`язку із їх необгрунтованістю.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про часткове визнання позовних вимог, посилаючись на настання форс-мажорних обставин, пов`язаних з військовою агресією російської федерації проти України та запровадженням у зв`язку з цим воєнного стану в Україні як на підставу для звільнення від сплати штрафних санкцій.

Надаючи оцінку вказаним доводам відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Положеннями статі 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

За умовами пункту 8.3. договору сторона яка опинилась під впливом дії обставин непереборної сили, зобов`язана негайно (без затримки, у максимально короткий термін), як тільки стане відомо про їх настання чи припинення, повідомити про це іншу сторону будь - якими припустимими засобами, з наступним письмовим повідомленням сторони.

Згідно пункту 8.4. договору засвідчення форс-мажорних обставин здійснюється у встановленому законодавством порядку, а єдиним доказом настання таких обставим, є сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою (ТПП) України. Надання вказаного доказу іншій стороні повинно бути здійснено в розумні строки, що необхідні для його отримання від уповноваженого органу, але не пізніше 14 днів з дати виникнення таких обставин. Ненадання своєчасно сертифіката ТПП позбавляє сторону права посилатись на настання таких обставин.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не подано належних доказів щодо повідомлення позивача у порядку, передбаченому договором про дію форс-мажорних обставин, що об`єктивно перешкоджають або унеможливлюють належне виконання взятих на себе зобов`язань за договором.

Судом також враховано, що договір був укладений сторонами 03.03.2022, тобто після введення в Україні військового стану, про що при укладенні договору відповідачу було відомо та саме лише посилання на наявність форс-мажорних обставин не ставить у пряму залежність неможливість виконання відповідачем зобов`язання за договором.

Не надано відповідачем також доказів звернення до позивача з пропозиціями перегляду умов договору, врегулювання спору мирним шляхом з огляду на дію обставин, які на його думку, перешкоджали виконанню зобов`язань за договором.

Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 зі справи № 915/531/17, від 26.05.2020 зі справи № 918/289/19, від 17.12.2020 зі справи № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифіката про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Відповідні висновки також було викладено у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 по справі № 922/2394/21.

У постанові від 16.07.2019 по справі № 917/1053/18 Верховним Судом зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за договором, а також доказів причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, який укладено 03.03.2022.

З урахуванням викладеного, доводи відповідача щодо дії та впливу форс-мажорних обставин на спірні правовідносини відхиляються судом як необгрунтовані.

У письмових поясненнях № 10 від 27.02.2023 (вх. № 01-34/1790/23 від 27.02.2023) відповідач зазначив, що з 10.05.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергопостачальна компанія «Поділля» перебуває в статусі «Дефолтний» згідно з п.1.7.1 та п. 1.7.4 Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307, що унеможливлює здійснення основного виду діяльності товариства (КВЕД 35.14 Торгівля електроенергією).

Відповідач зазначив, що є збитковим та немає джерел фінансових надходжень для сплати додаткових вимог позивача, окрім основної суми боргу в розмірі 1 041 575,76 гривень за електричну енергію у зв`язку з чим клопотав зменшити суму позовних вимог позивача, яке суд розцінює як клопотання про зменшення нарахованої позивачем суми неустойки.

Розглядаючи вказане клопотання судом враховане таке.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно вимог статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Пунктом 1.7.4 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 307 «Про затвердження Правил ринку» передбачено, що учасник ринку, крім ОСП, ОР та гарантованого покупця, набуває статусу "Дефолтний" при настанні принаймні однієї з таких подій або обставин:

1) тривалість статусу "Переддефолтний" для учасника ринку становить більше двох робочих днів. Датою набуття статусу "Дефолтний" є наступний день після двох робочих днів перебування у статусі "Переддефолтний";

2) судом прийнято рішення про визнання суб`єкта господарювання, що є учасником ринку, банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або учасником ринку (його уповноваженими органами) прийнято рішення про ліквідацію суб`єкта господарювання, що є учасником ринку. Датою набуття статусу "Дефолтний" є наступний день після отримання ОСП відповідної інформації про учасника ринку;

3) анулювання учаснику ринку ліцензій на провадження діяльності на ринку електричної енергії. Датою набуття статусу "Дефолтний" є дата набрання чинності рішенням Регулятора про анулювання відповідної ліцензії.

За приписами підпункту 1.7.5 Правил ринку на період існування статусу "Дефолтний" АР вживає до такого учасника ринку такі заходи: 1) надсилає учаснику ринку та Регулятору повідомлення про набуття учасником ринку статусу "Дефолтний". У повідомленні, що надсилається Регулятору, зазначаються найменування та код ЄДРПОУ учасника ринку, якому присвоєно статус "Дефолтний", згідно з відповідним реєстром учасників ринку та розмір його заборгованості перед ОСП; 2) публікує на офіційному вебсайті АР повідомлення про набуття учасником ринку статусу "Дефолтний" із зазначенням дати набуття такого статусу; 3) зупиняє майбутні та скасовує діючі реєстрації ДД щодо продажу електричної енергії учасникам ринку; 4) установлює нульовий обсяг продажу електричної енергії на РДН та ВДР для такого учасника ринку; 5) якщо учасник ринку також виступає в якості електропостачальника (або споживача), після набуття ним статусу "Дефолтний" постачання електричної енергії споживачам такого учасника ринку (або такому учаснику ринку) здійснюється постачальником "останньої надії" відповідно до Правил роздрібного ринку з 00:00 дня, наступного за днем набуття ним статусу "Дефолтний"; 6) якщо учасник ринку також виступає в якості електропостачальника, після набуття ним статусу "Дефолтний" кожного робочого дня о 10:30 направляє до уповноважених банків довідку, що містить інформацію щодо повного та скороченого найменування учасника ринку або П. І. Б. (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа - підприємець), ЄДРПОУ або РНОКПП (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа - підприємець) та кінцевий розмір простроченої електропостачальником оплати вартості його небалансів електричної енергії.

АР приймає рішення щодо позбавлення учасника ринку статусу "Дефолтний" після виконання учасником ринку всіх прострочених фінансових зобов`язань та за відсутності обставин, визначених підпунктами 2 та 3 пункту 1.7.4 цієї глави.

Судом встановлено, що на сайті НЕК "Укренерго" за посиланням https://wservice.ua.energy/entsoe/getdefault міститься інформація щодо до переліку учасників ринку, яким надано статус "Переддефолтний"/"Дефолтний", з якого вбачається, що з 10.05.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергопостачальна компанія «Поділля» перебуває у статусі "Дефолтний".

Як вбачається із виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності відповідача є купівля-продаж електричної енергії (35.54), тому внаслідок застосування до відповідача статусу "Дефолтний» останній втратив право здійснювати купівлю-продаж електричної енергії та відповідно у повному обсязі здійснювати свою господарську діяльність, що може призвести до банкрутства підприємства та неможливості позбавлення статусу «Дефолтний» (т.1. а.с. 49).

Судом також враховано, що зі звіту про фінансові результати Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопостачальна компанія «Поділля» за 2022 рік та балансу (звіту про фінансовий стан) на 31.12.2022 року слідує, що у підприємства відсутній прибуток, натомість обліковується збиток за звітний період, тобто підприємство є збитковим (т. 1 а.с. 218-225).

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.

У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009, заява № 22330/05).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені судом також враховано, що інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, позивачем не подано доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності та підтверджували факт понесення позивачем збитків.

Судом також взято до уваги, що пеня є санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.

Приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування пені в сумі 265 871,50 гривень, з урахуванням зменшення розміру пені на 50%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 132 935,75 гривень, у стягненні решти пені слід відмовити з підстав її зменшення судом.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 1 041 575,76 гривень - основного боргу, 97 395,90 гривень - інфляційних втрат, 22 104,43 гривень - 3% річних, 132 935,75 гривень пені, в іншій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні до суду та при поданні до суду заяви про збільшення позовних вимог позивачем згідно платіжного доручення № 393 від 13.10.2022 сплачено судовий збір у сумі 20 932,83 гривень та № 29 від 13.01.2023 - у сумі 4 144,00.

Позивачем подано до суду заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення, з урахуванням якої розмір позовних вимог зменшено до вимоги про стягнення з відповідача 1 592 368,55 гривень.

У разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ціна позову, з урахування заяви про зменшення позовних вимог, становить 1 592368,55 гривень.

Таким чином, сума судового збору за позовними вимогами у зв`язку із їх зменшенням становить 23 885,53 гривень (1 592368,55 гривень х 1,5% = 23 885,53 гривень).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, сплачена частина судового збору у розмірі 1 191,30 гривень (25 076,83 гривень (судовий збір сплачений за подання позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог) - 23 885,53 гривень (судовий збір, з урахуванням зменшення позовних вимог) підлягає поверненню платнику.

Враховуючи, що від позивача не надходило клопотання про повернення судового збору, питання про повернення суми судового збору у розмірі 1 191,30 гривень під час ухвалення рішення у справі судом не вирішується.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 129 України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В частині зменшення суми судом неустойки витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача у повному обсязі відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Згідно пункту 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Враховуючи викладене, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 21 403,82 гривень покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням зменшення суми неустойки, в решті такі витрати в сумі 2 481,71 гривень залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопостачальна компанія "Поділля" (21050, Вінницька обл., місто Вінниця, вулиця Соборна, будинок 72, кімната 109, ідентифікаційний код юридичної особи 42848238) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Об`єднаний енергоресурс" (49089, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Автотранспортна, будинок 2, ідентифікаційний код юридичної особи 44334914) 1 294 011,84 гривень (один мільйон двісті дев`яносто чотири тисячі одинадцять гривень, 84 копійки) заборгованості, у тому числі: 1 041 575,76 гривень - основного боргу, 97 395,90 гривень - інфляційних втрат, 22 104,43 гривень - 3% річних, 132 935,75 гривень пені та 21 403,82 гривень (двадцять одну тисячу чотириста три гривні, 82 копійки) витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 85 602,04 гривень - інфляційних втрат, 597,62 гривень - 3% річних, 212 157,05 гривень пені - відмовити.

5. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 481,71 гривень залишити за позивачем.

6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом та засобами електронного зв`язку на відомі суду електронні адреси: позивача - united_er@ukr.net, відповідача - epkpodillia@ukr.net.

Повний текст рішення складено та підписано 10 березня 2023 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу, 49089, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Автотранспортна, буд. 2; united_er@ukr.net;

3 - відповідачу, 21050, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. Соборна, будинок 72, кімната 109; epkpodillia@ukr.net.