Постанова

від 13.03.2023 по справі 922/4808/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2023 року м. Харків Справа № 922/4808/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І. , суддя Мартюхіна Н.О.

без виклику учасників справи

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МПСР", м. Харків (вх. №31 Х/2)

на рішення Господарського суду Харківської області від 01.02.2022 у справі №922/4808/21 (суддя Бринцев О.В., повний текст складений 01.02.2022)

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція " ДП "НАЕК "Енергоатом", Запорізька область, м. Енергодар

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МПСР", м. Харків

про стягнення 146 689,48грн,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" ДП "НАЕК "Енергоатом" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МПСР" про стягнення штрафних санкцій за порушення строків поставки товару за договором поставки товару №247(2)20УК від 04.06.2020. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначав, що прострочення в поставці відбулося з об`єктивних причин, які не залежали від волі та бажання відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.02.2022 у справі №922/4808/21 (з урахуванням ухвали від 17.02.2022 про виправлення описки) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МПСР" на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" ДП "НАЕК "Енергоатом" пеню в розмірі 88 699,58 грн; штраф у розмірі 57 989,90 грн, витрати зі сплати судового збору 2270,00 грн.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд визнав доведеним, що відповідачем порушено строки виконання господарського зобов`язання за договором, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам законодавства. Судом не прийнято посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до переліку товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з Російської Федерації" від 15.05.2019 №535, як на підставу для звільнення від відповідальності за порушення умов договору, оскільки суд вважав, що товар, визначений у Специфікації до Договору, не входив до Переліку товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з Російської Федерації. За наведених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача пені та штрафу у заявленому позивачем розмірі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "МПСР" з рішенням місцевого господарського суду не погодилось та 18.02.2022 звернулось до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 01.02.2022 у справі №922/4808/21 про стягнення штрафних санкцій за порушення строків поставки за договором поставки товару від 04.06.2020 №247(2)20УК.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги відповідач зазначає, що особливістю спірного договору поставки є вимоги до товару, що визначені сторонами у пунктах 1.3., 1.4, а саме, рік виготовлення товару - 2020; виробник продукції - ТОВ «ВКФ «Гідромеханіка» м. Єкатеринбург, Росія. У пункті 2.2. міститься конкретизація вимог до предмету поставки - «товар, що поставляється, виготовлений за технічними умовами ТУ-26-06-2006-2005, кресленнями виробника продукції - ТОВ «ВКФ «Гідромеханіка» м. Єкатеринбург, Росія. Постачальник зобов`язаний надати копії технічних умов ТУ 26-06-2006-2005, креслень, за якими виготовляється продукція». Підписуючи договір поставки, сторони у пункті 1.2. визначились зі строком поставки товару жовтень - грудень 2020 року. Щодо цього положення була підписана також Додаткова угода № 1 від 29.12.2020, якою строк поставки товару змінений на грудень 2020 року - березень 2021 року. Апелянт зазначає, що укладаючи договір щодо постачання такого специфічного товару, обидві сторони повинні були усвідомлювати ризики щодо можливості його належного виконання, зокрема своєчасності, оскільки товар, який поставляється, є товаром промислового призначення, виробником якого є підприємство-резидент Російської Федерації. Окрім того, технічні умови його виготовлення повинні відповідати ТУ 26-06- 2006-2005 знову ж таки Російської Федерації. Враховуючи ситуацію щодо взаємовідносин із країною-виробником предмету поставки - Російською Федерацією, яка є відносно України країною-агресором, із своєчасністю поставки виникли труднощі, що, в подальшому призвели до претензій з боку позивача та нарахування штрафних санкцій, а також до укладення відповідної додаткової угоди щодо відтермінування строків поставки замовленого товару. Скаржник вважає, що позивач усвідомлював той факт, що замовлений ним товар неможливо замінити аналогом іншого виробництва, оскільки саме такий товар визначено істотною умовою самої закупівлі. Апелянт наголошує, що з 2018 року Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 Російську Федерацію на законодавчому рівні визнано агресором. Вказаний статус країни-виробника замовленого товару зумовлює процедурні складнощі в постачанні товару промислового призначення що визначений у договорі. Постановою Кабінету Міністрів України № 535 від 15.05.2019 «Про внесення змін до переліку товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з Російської Федерації» передбачений перелік товарів заборонених до ввезення на митну територію України. Зокрема, положення Постанови Кабінету Міністрів України № 535 визначають відкритий перелік товарів промислового призначення, що за описом тотожний до того, що визначений у Специфікації до Договору поставки. Як зазначає апелянт, саме ці особливості вимог до предмету поставки і створили значні проблеми щодо своєчасного та повного виконання зобов`язань за договором поставки. Також зазначає, що відповідач неодноразово у листуванні та у відзиві на позов зазначав, що труднощі зі своєчасним постачанням товару мали виключно об`єктивні причини, які потребували певного часу на їх усунення та не залежали від волі та бажання Постачальника. Особливості взаємовідносин між Україною та Російською Федерацією наразі не дають можливості навіть на нормативне та договірне врегулювання питань щодо поставок та виконання договірних зобов`язань - відсутність можливості вирішення спорів між підприємствами обох країн створює безвідповідальне відношення виробника продукції, який був постачальником для відповідача. За найпершої ж можливості відповідач виконав свої зобов`язання та поставив позивачу замовлений товар. Без зауважень та претензій товар прийнятий позивачем 24.03.21 на суму 310 372,80 грн (накладна № 61 від 24.03.21); 12.07.21 на суму 708 427,20 грн (накладна № 196 від 12.07.21); 16.08.21 на суму 120 000,0 грн (накладна № 247 від 16.08.21).

Посилаючись на ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, апелянт зазначає, що покупець (позивач) зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець (Позивач) зобов`язаний сплатити продавцеві (відповідачу) повну ціну переданого товару. Сторони в Договорі поставки у пункті 3.2. визначились із тим, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника (відповідача) протягом 120 календарних днів з моменту постачання товару. Звертає увагу на те, що позивач своїх зобов`язань не виконав, кошти за отриманий ним товар не сплачені до цього часу, Господарським судом Запорізької області розглядається справа № 908/234/22 за позовом ТОВ «МПСР» до ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС» про стягнення заборгованості за поставлений товар за договором поставки товару № 247(2)20УК/53-121- 01-20-09456 від 04.06.2020 у сумі 1 138 800 грн, 21 032,74 грн інфляційних та 9 098,07 грн відсотків річних. Порушення договірних зобов`язань в даному випадку з боку ВП «Запорізька АЕС» не залежить від об`єктивних чинників та не пов`язане із третіми особами такими як виробник продукції із країни-агресора. Враховуючи ситуацію, що склалась щодо виконання сторонами вимог договору поставки товару №247(2)20УК/53-121-01-20-09456 від 04.06.2020 року, відповідач пропонував позивачу вирішити її шляхом домовленості, але відповідач відмовився від цієї пропозиції та натомість звернувся до суду. Як вважає апелянт, суд першої інстанції при розгляді справи не звернув уваги на зазначені обставини та дійшов неправомірного висновку про задоволення позовних вимог.

Крім того, апелянт вважає, що зобов`язання постачальника з поставки товару не є грошовим зобов`язанням. Пеня у відповідності до ст. 549 ЦК України є видом відповідальності, який застосовується виключно до порушення грошового зобов`язання (пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання). Нарахування та стягнення ще й штрафу за те саме порушення в той самий період за тим самим зобов`язанням є подвійною відповідальністю за одне й те саме порушення, що, як вважає скаржник, є порушенням статті 61 Конституції України.

Зважаючи на викладене, скаржник вважає, що рішення Господарського суду Харківської області в справі № 922/4808/21 за позовом ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС» до ТОВ «МПСР» про стягнення штрафних санкцій за порушення строків поставки товару за Договором поставки товару № 247(2)20УК від 04.06.2020 є таким, що підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "МПСР" пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 01.02.2022 у справі №922/4808/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МПСР" на рішення Господарського суду Харківської області від 01.02.2022 у справі №922/4808/21. Розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань, тощо протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, з доказами надсилання їх копій іншій стороні у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Зокрема, позивач вважає недоречним посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до переліку товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з Російської Федерації" від 15.05.2019 N535 як на підставу для звільнення від відповідальності за порушення умов договору, оскільки вважає, що відповідно до Переліку товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з Російської Федерації, товар, визначений у Специфікації до договору, до затвердженого переліку не входить. Крім того зазначає, що відповідач фактично поставив товар, передбачений умовами договору, втім, порушивши строки поставки, що спростовує твердження відповідача про існування значних проблем щодо повного виконання своїх зобов`язань та наявності умов, які звільняють відповідача від відповідальності за порушення господарського зобов`язання. Також вважає, що твердження відповідача про вплив на виконання договірних обов`язків взаємовідносин з іншими державами, необхідність певного часу на усунення труднощів зі своєчасним постачанням товару з об`єктивних підстав не мають жодного відношення до справи, виходячи із загальних принципів підприємницької діяльності, що встановлені ст. 44 Господарського кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, які суд визнає достатніми для розгляду апеляційної скарги у спрощеному провадженні, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 ГПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МПСР" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (покупець) укладено договір поставки товару №247(2)20УК (далі - Договір).

За умовами п. 1.1. договору постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти і сплатити товар згідно з Специфікацією (невід`ємний додаток №1 до договору) зі строком поставки жовтень-грудень 2020 (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору, рік виготовлення товару: 2020 р; виробник продукції ТОВ «ВКФ «Гідромеханіка», м. Єкатеринбург, Росія (п. 1.4. договору).

За умовами п. 3.1. договору ціна товару (разом з ПДВ) становить 1 138 800,00 грн.

Додатковою угодою від 29.12.2020 №1 до договору сторонами внесено зміни щодо строку поставки товару, а саме: грудень 2020 - березень 2021.

На виконання умов договору відповідачем був поставлений, а позивачем прийнятий товар, що підтверджується видатковими накладними від 24.03.2021 №61 на суму 310 372,80 грн, від 12.07.2021 №196 на суму 708 427,20 грн, від 16.08.2021 №247 на суму 120 000,00 грн.

27.04.2021 позивач звернувся до відповідача з претензію від 27.04.2021 №28-22/10144, в якій зазначав, що строк поставки товару відповідно до п. 1.2. договору в редакції додаткової угоди №1 від 29.12.2020 грудень 2020-березень 2021. Станом на 23.04.2021 ТОВ "МПСР" зобов`язання з поставки товару по договору виконані частково на суму 310 372,80 грн, зобов`язання з поставки товару на суму 828 427,20 грн не виконані. У зв`язку з цим, позивач вимагав сплатити пеню в розмірі 19 053,83 грн за порушення строку поставки товару за договором та поставити товар на суму 828 427,20 грн.

У відповіді на претензію листом від 10.05.2021 відповідач зазначив, що відповідно до умов договору товар, що постачається, є товаром промислового призначення, виробником якого є підприємство-резидент Російської Федерації. З 2018 року Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 Російську Федерацію на законодавчому рівні визнано агресором. Вказаний статус країни-виробника замовленого товару зумовлює процедурні складнощі в постачанні товару промислового призначення, що визначений у договорі. В постанові Кабінету Міністрів України №535 від 15.05.2019 «Про внесення змін до переліку товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з Російської Федерації» міститься перелік товарів, заборонених до ввезення на митну територію України. Положення постанови №535 від 15.05.2019 визначають відкритий перелік товарів промислового призначення, що за описом тотожний до того, що визначений у Специфікації до договору. Отже, труднощі зі своєчасним постачанням товару мають виключно об`єктивні причини, які наразі потребують певного часу на їх усунення та не залежать від волі та бажання відповідача. Відповідач зазначав, що з цією метою просив підписати додаткову угоду до Договору про зміну строків на поставку товару.

07.09.2021 позивач вдруге надіслав на адресу відповідача претензію від 07.09.2021 №28-22/21916, в якій вимагав сплатити пеню в розмірі 69 645,75 грн та штраф у розмірі 57 989,90 грн за порушення строку поставки товару за договором.

У відповіді на претензію листом від 23.09.2021 відповідач запропонував взаємне зарахування штрафних санкцій між сторонами, посилаючись на наявність підстав для застосування з боку відповідача штрафних санкцій до позивача за прострочення оплати поставленого товару.

Порушення відповідачем строків поставки товару за укладеним договором, стало підставою звернення позивача до суду із позовом про стягнення з постачальника фінансових санкцій у вигляді пені та штрафу.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Укладений між сторонами договір поставки товару №247 (2)20УК від 04.06.2020 за своєю правовою ознакою є договором поставки.

Згідно з частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов п. 4.2. договору, поставка продукції відбувається в строк згідно п. 1.2. договору.

Додатковою угодою від 29.12.2020 №1, сторони погодили пункт 4.2. розділу 4 договору №247 (2)20УК від 04.06.2020 та п. 1.2. договору викласти у наступній редакції: «строк поставки товару: грудень 2020 - березень 2021».

Таким чином, уклавши додаткову угоду до договору, сторони тим самим погодили строк виконання поставки товару за договором, яким, зокрема, є березень 2021 року.

Встановлені у справі обставини, які не заперечуються відповідачем, свідчать, що на виконання умов договору відповідачем був поставлений, а позивачем прийнятий товар, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні від 24.03.2021 №61 на суму 310 372,80 грн, від 12.07.2021 №196 на суму 708 427,20 грн, від 16.08.2021 №247 на суму 120 000,00 грн.

Таким чином, до закінчення строку поставки відповідачем поставлено товар на загальну суму 310 372,80 грн, в той час як залишок товару поставлено з порушенням строку, встановленому у додатковій угоді №1 від 29.12.2020. Даний факт відповідачем не заперечується. В той же час, пояснюючи обставини поставки товару з порушенням строку, встановленому у договорі, апелянт, зазначає, що позивач зобов`язався прийняти та оплатити товар згідно зі Специфікацією, яка є додатком № 1 та невід`ємною частиною договору поставки. Специфікацією передбачено поставку складових до насосу ОВ2-110МБК:

-Корпус підшипника із двох половин В-32865 у кількості 2-х штук загальною вартістю 310 372,80 грн (із ПДВ);

-Апарат випрямляючий Б-28108СБ у кількості 2-х штук загальною вартістю 708427,20 грн (з ПДВ);

-Полумуфта насоса Г-49421 у кількості 2-х штук загальною вартістю 60 000,00 грн (з ПДВ);

-Полумуфта електродвигуна Г-47038 у кількості 2-х штук загальною вартістю 60 000,00 грн (з ПДВ).

Як вбачається з матеріалів справи, саме за таким найменуванням та у кількості поставлено позивачу товар відповідачем згідно видаткових накладних від 24.03.2021 №61 на суму 310 372,80 грн, від 12.07.2021 №196 на суму 708 427,20 грн, від 16.08.2021 №247 на суму 120 000,00 грн.

Апелянт зазначає, що особливістю цієї поставки є вимоги до товару, що визначені сторонами у пунктах 1.3., 1.4. договору, а саме, рік виготовлення товару - 2020; виробник продукції - ТОВ «ВКФ «Гідромеханіка» м. Єкатеринбург, Росія. У пункті 2.2. міститься конкретизація вимог до предмету поставки - «товар, що поставляється, виготовлений за технічними умовами ТУ-26-06-2006-2005, кресленнями виробника продукції - ТОВ «ВКФ «Гідромеханіка» м. Єкатеринбург, Росія. Постачальник зобов`язаний надати копії технічних умов ТУ 26-06-2006-2005, креслень, за якими виготовляється продукція». За твердженням скаржника саме ці особливості вимог до предмету поставки створили значні проблеми щодо своєчасного та повного виконання зобов`язань за договором, оскільки Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 Російську Федерацію на законодавчому рівні визнано агресором, що зумовило процедурні складнощі в постачанні товару промислового призначення, визначеного договором та мало наслідком укладення сторонами відповідної додаткової угоди про відтермінування строків поставки, претензій з боку позивача та нарахування штрафних санкцій. Посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України № 535 від 15.05.2019 «Про внесення змін до переліку товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з Російської Федерації», якою передбачений перелік товарів заборонених до ввезення на митну територію України, апелянт зазначає, що вказаною постановою №535 визначено відкритий перелік товарів промислового призначення, що за описом тотожний до того, що визначений у Специфікації до договору поставки. За таких підстав апелянт вважає, що особливості вимог до предмету поставки, а також взаємовідносини між Україною та Російською Федерацією, які створили безвідповідальне відношення виробника продукції, як постачальником для відповідача, мали наслідком несвоєчасне виконання зобов`язань за договором поставки, тобто труднощі зі своєчасним постачанням товару мали виключно об`єктивні причини та не залежали від волі та бажання Постачальника. Водночас, за найпершої ж можливості відповідач виконав свої зобов`язання та поставив позивачу замовлений товар, який без зауважень та претензій прийнятий позивачем 24.03.21 на суму 310 372,80 грн (накладна № 61 від 24.03.21); 12.07.21 на суму 708 427,20 грн (накладна № 196 від 12.07.21); 16.08.21 на суму 120 000,0 грн (накладна № 247 від 16.08.21).

Колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Господарським кодексом України у статті 180 деталізовано істотні умови господарського договору.

Так, за приписами частин першої і третьої цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

В даному випадку, договір поставки укладено сторонами за результатом проведених відкритих тендерних торгів, отже, з особливістю предмета закупівлі відповідач був обізнаний, що, в подальшому, мало наслідком укладення між сторонами спірного договору. При цьому, договір укладено 04.06.2020, тобто після прийняття Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 на який посилається апелянт. Водночас, усвідомлюючи особливість предмету поставки через вимоги до товару та можливі ризики під час виконання договору у зв`язку з цим, відповідач погодився на його умови, отже, прийняв на себе зобов`язання, яке є обов`язковим для виконання в розумінні законодавчих приписів. При цьому, суд вважає, що відповідачем не доведено, яким саме чином прийняття Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 вплинуло на неможливість своєчасного виконання договору, зокрема, порушення строку поставки. Крім того, колегія суддів вважає недоречним посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до переліку товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з Російської Федерації" від 15.05.2019 №535, як на підставу порушення строків поставки, оскільки відповідачем не доведено, що саме товар, який є предметом поставки та визначений у Специфікації, входить до переліку товарів, ввезення яких заборонено вказаною постановою №535. Як зазначає скаржник, опис товару, зазначений у Специфікації є тотожним за описом, викладеним у переліку товарів, натомість, належними доказами відповідачем не підтверджено, що саме товар, визначений сторонами у Специфікації входить до такого переліку, тобто наявні об`єктивні підстави, що обумовили порушення строку виконання зобов`язань. При цьому, матеріали справи свідчать, що в подальшому відповідач виконав умови договору та поставив товар, обумовлений договором, хоча і з порушенням строку поставки, що мало наслідком застосування позивачем фінансових санкцій, що спростовує доводи скаржника про те, що товар, який був предметом договору входив до зазначеного відповідачем переліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Наведені приписи також узгоджуються з нормами ст. 617 ЦК України, якими встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Колегія суддів зазначає, що двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Договір, який укладений між позивачем та відповідачем є двостороннім, в якому не передбачено можливість невиконання зобов`язання, в тому числі уникнення відповідальності у зв`язку з невиконанням зобов`язання третіх осіб перед відповідачем. Договір містить імперативну норму щодо відповідальності відповідача перед позивачем в разі невчасного його виконання. Суд враховує доводи відповідача про виникнення труднощів під час виконання договору через взаємовідносини між Україною та Російською Федерацією, що, за твердженням апелянта, не давали можливості на нормативне та договірне врегулювання питань щодо поставок та виконання договірних зобов`язань, проте, зазначає, що виходячи з положень ст.ст.526, 617 Цивільного кодексу України, ст.218 Господарського кодексу України, належне виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем не може ставитися у залежність від виконання зобов`язань іншими контрагентами відповідача, і такої відкладальної умови договір поставки не містить. За таких підстав колегія суддів вважає, що наведені апелянтом обставини, якими він обґрунтовує порушення строків поставки товару не можуть вважатись такими, що, за умов прийнятих на себе зобов`язань за договором, можуть бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення термінів виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналогічне застереження міститься в пункті 7.2. договору, яким передбачено, що за порушення строків поставки або недопоставку товару постачальник зобов`язаний сплатити покупцеві пеню в розмірі 0,1% вартості товару, за яким допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за порушення більш 30 днів, постачальник додатково сплачує покупцеві штраф у розмірі 7% від вказаної вартості.

У відповідності до вищевказаних положень договору позивачем за порушення строків поставки нараховано відповідачу пеню в загальному розмірі 88 699,58 грн та штраф у сумі 57 989,90 грн. Перевіркою періоду нарахування розміру неустойки з урахуванням кількості днів прострочення поставки колегією суддів встановлено правильність заявлених до стягнення сум неустойки.

Розмір заявлених до стягнення фінансових санкцій за порушення строку поставки товару відповідачем не заперечується, в той же час, апелянт вважає, що зобов`язання постачальника з поставки товару не є грошовим зобов`язанням, в той час як у відповідності до ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Також скаржник вважає, що нарахування та стягнення штрафу в той самий період за тим самим зобов`язанням є подвійною відповідальністю, що, на думку апелянта, є порушенням статті 61 Конституції України.

З приводу наведених доводів колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено в частині сьомій статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом частини другої статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Згідно зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина перша статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто в розумінні статей 173 та 230 ГК України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №904/5770/18.

Також суд зазначає, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України- видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі N 917/194/18, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17).

Норми чинного законодавства України не містять прямої заборони щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, передбачених умовами договору.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.

Оскільки обставини порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної поставки товару є доведеними, отже, пеня та штраф у заявленому позивачем розмірі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, про що також правомірно зазначено судом першої інстанції.

Доводи апелянта про невиконання позивачем умов договору щодо розрахунків за поставлений товар за договором №247(2)20УК/53-121-01-20-09456 від 04.06.2020, що є предметом розгляду Господарського суду Запорізької області у справі №908/234/22, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у даній справі, оскільки є предметом окремого господарського спору між сторонами.

За приписами частини третьої статті 13, частини першої статті 74, частин першої, другої статті 76, частини першої статті 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави для своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів частин першої, другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача, зазначені в апеляційній скарзі, спростовуються викладеними приписами законодавства та встановленими обставинами у справі, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки судом апеляційної інстанції не було встановлено невірне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при розгляді справи.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Таким чином, останнім днем складання та підписання повного тексту постанови є 10.03.2023. Водночас, внаслідок масованої ракетної атаки по території України 09.03.2023, у приміщенні Східного апеляційного господарського суду 10.03.2023 відсутній інтернет, що призвело до неможливості підписання процесуальних документів електронним цифровим підписом, їх надсилання до «Єдиного державного реєстру судових рішень», отримання процесуальних документі за допомогою підсистеми «Електронний суд», здійснення перевірки посилених сертифікатів учасників процесу в підсистемі «Електронний суд», розміщення інформації на офіційному веб-сайті суду веб-порталу «Судової влади України», проведення судових засідань, про що відповідальними працівниками Східного апеляційного господарського суду складено акт №12-33/69 від 10.03.2023. У зв`язку з цим, повний текст постанови підписано 13.03.2023 за наявності технічної можливості роботи інтернетзв`язку.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.269,275,277,281-283 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МПСР" залишити без задоволення

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 01.02.2022 у справі №922/4808/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13.03.2023

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя Н.О. Мартюхіна