Ухвала

від 10.03.2023 по справі 907/180/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

УХвала

"10" березня 2023 р. м. Ужгород Справа №907/180/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Пригара Л.І.,

розглянувши заяву представника Фізичної особи підприємця Гриник Ангеліни Євгенівни, м. Рахів Закарпатської області б/н, б/д (вх. №02.3.1-02/1578/23 від 02.03.2023) про забезпечення позову у справі №907/180/23

За позовом Фізичної особи підприємця Гриник Ангеліни Євгенівни, м. Рахів Закарпатської області

до відповідача 1 Комунального некомерційного підприємства Рахівська районна лікарня Рахівської міської ради Закарпатської області, м. Рахів Закарпатської області

до відповідача 2 Рахівської міської ради Закарпатської області, м. Рахів Закарпатської області

про усунення перешкод у користуванні орендованим нерухомим майном, а саме, терасою травматологічного корпусу, яка розташована на першому поверсі будівлі Б за адресою: Закарпатська область, м. Рахів, вул. Карпатська, 1, згідно з Договором оренди нерухомого майна №460 від 04.10.2017, шляхом зобов`язання відповідачів перебудувати самовільно збудований об`єкт нерухомого майна перед входом до орендованого приміщення та відновити до нього доступ орендаря, його працівників та відвідувачів магазину,

шляхом заборони відповідачам здійснювати будь-які будівельні роботи, зокрема, реконструкцію, демонтаж, прибудову до орендованого нерухомого майна, а саме, тераси травматологічного корпусу, яка розташована на першому поверсі будівлі Б за адресою: Закарпатська область, м. Рахів, вул. Карпатська, 1, згідно з Договором оренди нерухомого майна №460 від 04.10.2017,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа підприємець Гриник Ангеліна Євгенівна в особі представника адвоката Бойка Б.Б. звернулася до суду з позовом до відповідача 1 Комунального некомерційного підприємства Рахівська районна лікарня Рахівської міської ради Закарпатської області та до відповідача 2 Рахівської міської ради Закарпатської області про усунення перешкод у користуванні орендованим нерухомим майном, а саме, терасою травматологічного корпусу, яка розташована на першому поверсі будівлі Б за адресою: Закарпатська область, м. Рахів, вул. Карпатська, 1, згідно з Договором оренди нерухомого майна №460 від 04.10.2017, шляхом зобов`язання відповідачів перебудувати самовільно збудований об`єкт нерухомого майна перед входом до орендованого приміщення та відновити до нього доступ орендаря, його працівників та відвідувачів магазину.

Разом із позовною заявою представником Фізичної особи підприємця Гриник Ангеліни Євгенівни, м. Рахів Закарпатської області подано заяву б/н, б/д (вх. №02.3.1-02/1578/23 від 02.03.2023) про забезпечення позову шляхом заборони відповідачам здійснювати будь-які будівельні роботи, зокрема, реконструкцію, демонтаж, прибудову до орендованого нерухомого майна, а саме, тераси травматологічного корпусу, яка розташована на першому поверсі будівлі Б за адресою: Закарпатська область, м. Рахів, вул. Карпатська, 1, згідно з Договором оренди нерухомого майна №460 від 04.10.2017.

Оцінюючи заяву представника Фізичної особи підприємця Гриник Ангеліни Євгенівни про забезпечення позову у справі №907/180/23, суд зазначає наступне.

В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову представник позивача покликається на те, що ФОП Гриник А.Є. є орендарем комунального майна за адресою: Закарпатська область, м. Рахів, вул. Карпатська, 1, а саме, тераси травматологічного корпусу, що розташована на першому поверсі будівлі Б, на якій знаходиться магазин медичних травматологічних виробів, свідченням чого є укладений між позивачем та відповідачем 1 Договір оренди нерухомого майна №460 від 04.10.2017. Як стверджує представник позивача, умовами вищевказаного Договору визначено, що строком його закінчення є 03.09.2020, поряд із цим, Додатковою угодою №1 від 31.08.2020 сторони дійшли згоди пролонгувати термін оренди на 2 роки до 31.08.2022 включно.

Посилаючись на приписи абз. 1 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану, представник позивача зазначає, що ФОП Гриник А.Є. направила відповідачу 2 заяву від 31.05.2022 про продовження строку оренди вищенаведеного об`єкта нерухомості, маючи, при цьому, справедливі очікування щодо дотримання Рахівською міською радою Закарпатської області приписів чинного законодавства в частині пролонгації спірного Договору.

Водночас за твердженням представника позивача, у зв`язку із незрозумілими інтересами посадових осіб відповідачів у справі, ФОП Гриник А.Є. отримала перешкоди у використанні орендованого нею майна, що, зокрема, полягають у різнопланових діях від блокування входу в магазин, одержаних позивачем листів із безпідставними вимогами та попередженнями про дії, що суперечать умовам Договору та положенням чинного законодавства, до демонтажу засобів охорони (відеоспостереження) і фізичного відключення від електропостачання.

Так, представник позивача звертає увагу, що листом №438/01-18 від 30.05.2022 Комунальне некомерційне підприємство Рахівська районна лікарня Рахівської міської ради Закарпатської області повідомило про наступне припинення Договору оренди нерухомого майна №460 від 04.10.2017 з підстав закінчення строку його дії та, у зв`язку з цим, просило позивача звільнити орендовані приміщення. В подальшому, в листі №543/01-18 від 28.06.2022 відповідачем 1 зазначено про те, що кінцеве рішення за заявою орендаря про продовження терміну дії договору оренди буде прийняте рішенням ради або відповідним актом уповноваженої радою особи. Листом Комунального некомерційного підприємства Рахівська районна лікарня Рахівської міської ради Закарпатської області №697/01-18 від 22.07.2022 позивача, всупереч приписам абз. 1 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану, повторно повідомлено про необхідність звільнити орендоване приміщення виключно на підставі закінчення 31.08.2022 Договору оренди. В листі №870/01-18 від 12.09.2022 відповідачем 1 доведено до відома ФОП Гриник А.Є. про намір відключення електроенергії та опломбування об`єкта оренди, що, за твердженням представника позивача, було неодноразово реалізовано шляхом від`єднання приміщення від електроенергії, блокування вхідних дверей, демонтажу камер та зведення незрозумілих конструкцій перед входом в орендоване приміщення задля створення перешкод в доступі орендаря та відвідувачів до останнього.

Представник позивача наголошує, що відповідачем 2 було надіслано на адресу ФОП Гриник А.Є. листи №03-36/703 від 22.07.2022 та №02-36/733 від 08.08.2022, в яких повідомлено про погодження у використанні орендованого майна Комунальному некомерційному підприємству Рахівська районна лікарня Рахівської міської ради Закарпатської області для власних потреб та необхідність звільнити об`єкт оренди з наведеної підстави. Водночас за твердженням представника позивача, у вказаних листах відсутні посилання на відповідне рішення Рахівської міської ради Закарпатської області, як власника об`єкта оренди, чи на акт уповноваженої нею особи, а також обґрунтування, передбачене нормами п. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна.

Як стверджує представник позивача, відповідачами вчиняються активні дії, спрямовані на створення перешкод у користуванні ФОП Гриник А.Є. орендованим приміщенням, зокрема, розпочато самовільне будівництво будівлі невідомого призначення перед входом до останнього, що полягає у зведенні капітальних стін, які унеможливлюють доступ до орендованого майна.

Наголошує представник позивача також і на тому, що 06.01.2023 на замовлення ФОП Гриник А.Є. сертифікованим експертом ФОП Федоренко В.Й. було зроблено обстеження орендованого майна за адресою: Закарпатська область, м. Рахів, вул. Карпатська, 1, а саме, тераси травматологічного корпусу, що розташована на першому поверсі будівлі Б, на якій знаходиться магазин медичних травматологічних виробів, та виготовлено технічний паспорт. За результатами вказаного обстеження було зафіксовано будівництво нежитлової будівлі, позначеної у технічному паспорті під літ. А., перед входом в орендоване приміщення та встановлено, що внаслідок проведених будівельних робіт, у разі завершення будівництва даного об`єкта, вхід до орендованого майна буде заблоковано повністю, що унеможливить будь-який доступ до нього.

Представник позивача зауважує, що розпочавши самовільне будівництво, відповідачі у справі мали б погодити проєкт його забудови з орендарем на предмет недопущення створення перешкод в користуванні нерухомим майном, водночас обставинами спору чітко підтверджується, що зазначене будівництво не мало на меті створення нового нерухомого майна, необхідного лікарні для власних потреб, а натомість, покликане створити перешкоди ФОП Гриник А.Є. в доступі до орендованого об`єкта.

За твердженням представника позивача, листування між сторонами справи не містить жодної інформації про намір орендодавця чи власника орендованого майна здійснювати реконструкцію об`єкта оренди, в ньому відсутні посилання на наявну містобудівну документацію, повідомлення про початок будівельних робіт тощо. Водночас незаконне будівництво впритул до орендованого приміщення у спосіб, що унеможливлює доступ до нього, на думку представника позивача, спрямоване виключно на порушення права оренди та прав орендаря, які підлягають захисту в судовому порядку.

За таких обставин, представник позивача наголошує на наявності підстав для вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачам здійснювати будь-які будівельні роботи, зокрема, реконструкцію, демонтаж, прибудову до орендованого нерухомого майна, а саме, тераси травматологічного корпусу, яка розташована на першому поверсі будівлі Б за адресою: Закарпатська область, м. Рахів, вул. Карпатська, 1, згідно з Договором оренди нерухомого майна №460 від 04.10.2017.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується: - накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; - забороною відповідачу вчиняти певні дії; - забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; - зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; - зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; - зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; - арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; - іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду або незабезпечення таким рішенням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №910/1261/20, від 25.09.2020 у справі №921/40/20).

Отже умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №916/1572/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №911/1111/20).

Статтею 1291 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень.

Отже метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом спірних правовідносин є заявлені позивачем вимоги немайнового характеру - усунення перешкод у користуванні орендованим нерухомим майном, а саме, терасою травматологічного корпусу, яка розташована на першому поверсі будівлі Б за адресою: Закарпатська область, м. Рахів, вул. Карпатська, 1, згідно з Договором оренди нерухомого майна №460 від 04.10.2017, шляхом зобов`язання відповідачів перебудувати самовільно збудований об`єкт нерухомого майна перед входом до орендованого приміщення та відновити до нього доступ орендаря, його працівників та відвідувачів магазину.

Відтак, із огляду на те, що в даній справі позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення в разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, в зазначеному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, в постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі №911/1551/18.

Водночас вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів усіх учасників; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності учасників правовідносин.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому, суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Крім того, адекватність певного заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17, від 22.11.2021 у справі №922/827/21, від 26.11.2021 у справі №922/826/21).

Суд зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деякими визначеними в ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, такими, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. При цьому, таке судове рішення стає обов`язковим до виконання до його апеляційного перегляду.

Відповідно до статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, та має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За положеннями ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Системний аналіз наведених положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку про те, що позивач, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, повинен підтвердити ті обставини, на які він посилається в заяві, певними доказами, на підставі яких суд має встановити обґрунтованість поданої заяви.

Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 у справі №916/401/17).

Так, у поданій суду заяві про забезпечення позову представник позивача стверджує про факт здійснення відповідачами самочинного будівництва об`єкта нерухомого майна, що спрямоване на створення позивачу перешкод у користуванні та доступі до орендованого приміщення, а саме, тераси травматологічного корпусу, яка розташована на першому поверсі будівлі Б за адресою: Закарпатська область, м. Рахів, вул. Карпатська, 1.

Водночас долучений у якості доказу наявності вказаних обставин технічний паспорт на незавершене будівництво нежитлової будівлі, виготовлений станом на 06.01.2023 на замовлення ФОП Гриник А.Є., не підтверджує вчинення саме відповідачами, а не будь-якими іншими особами, дій щодо будівництва зазначеного об`єкта нерухомості, жодним чином не свідчить про його самочинність та не підтверджує неможливість доступу орендаря до орендованого приміщення.

Слід зазначити, що передумовою для висновку позивача про те, що незавершене будівництво є самовільним, мала б виступати відповідна перевірка, здійснена органом державного архітектурно-будівельного контролю, за результатами якої, у випадку виявлення факту самочинного будівництва, складається акт перевірки, протокол про виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил та видається особі, що здійснила (здійснює) таке будівництво припис на їх усунення.

Втім, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що уповноважені спеціальні державні органи архітектурно-будівельного контролю здійснили у визначеному законом порядку перевірку та видали конкретним особам (зокрема, Комунальному некомерційному підприємству Рахівська районна лікарня Рахівської міської ради Закарпатської області та Рахівській міській раді Закарпатської області) припис на усунення виявлених порушень, а саме, встановленого факту самочинного будівництва спірного об`єкту, відтак, висновок позивача про самочинність незавершеного будівництва та здійснення такого саме відповідачами у справі є передчасним і не доведеним належними й допустимими доказами.

У даному контексті суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Зазначені заявником у заяві обставини є лише припущеннями позивача та не свідчать про неможливість виконання рішення суду в даній справі в разі задоволення позову без застосування відповідних заходів його забезпечення.

Таким чином, суд констатує, що заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивач не навів обставин та не подав належних доказів, з якими законодавство пов`язує необхідність їх вжиття.

З огляду на викладене, оцінивши обґрунтованість доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, наявності зв`язку між заявленими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, зважаючи на забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку, що позивач не подав доказів наявності фактичних обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду за даним позовом. Відтак, суд не вбачає наявності достатніх підстав для задоволення заяви представника Фізичної особи підприємця Гриник Ангеліни Євгенівни, м. Рахів Закарпатської області б/н, б/д (вх. №02.3.1-02/1578/23 від 02.03.2023) про вжиття заходів забезпечення позову, долученої до матеріалів позовної заяви у справі №907/180/23, що є підставою для відмови в їх застосуванні шляхом постановлення відповідної ухвали.

Керуючись ст. 73, 74, 77, 79, 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні заяви представника Фізичної особи підприємця Гриник Ангеліни Євгенівни, м. Рахів Закарпатської області б/н, б/д (вх. №02.3.1-02/1578/23 від 02.03.2023) про забезпечення позову, долученої до матеріалів позовної заяви у справі №907/180/23, відмовити.

2. Копію ухвали надіслати сторонам спору.

3. На підставі ст. 235 Господарського процесуального кодексу України ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ухвали). Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду.

4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Ухвалу складено та підписано 13.03.2023.

Суддя Пригара Л.І.