Рішення

від 07.03.2023 по справі 760/9533/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/9533/22

Провадження №2/760/5544/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Аксьонової Н.М.

з участю секретаря судового засідання Тодосюк Г.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСА-ПЛЮС» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ковриженко О.О. звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «АСА-ПЛЮС», в якому просить застосувати наслідки нікчемного правочину, а саме стягнути з відповідача ТОВ «АСА-ПЛЮС» на користь позивача суму в розмірі 844532,73 грн, а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 10 липня 2021 року між ТОВ «АСА-ПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено попередній договір купівлі-продажу квартири. У вказаному договорі сторонами було обумовлено укласти договір купівлі-продажу квартири до 01 липня 2022 року.Договір укладено в простій письмовій формі. Нотаріально договір не посвідчений.Позивачем було виконано усі зобов`язання за попереднім договором у повному обсязі, зокрема перераховано на поточний рахунок відповідача в АТ КБ «Приватбанк» кошти в розмірі 844532,73 грн, що складало 30766,22 доларів США. Проте, відповідач не виконав своїх зобов`язань за попереднім договором, не збудував будинок та не передав квартиру у власність позивача. Окрім того, як вбачається з тверджень позивача, наведених в позовній заяві, на будівельному майданчику, відведеному для будівництва житлового будинку, квартиру в якому профінансовано позивачем, не ведуться жодні будівельні роботи, а будівельники та виконавці робіт на об`єкті відсутні, офісне приміщення відповідача зачинено та не працює.Таким чином, відповідач безпідставно отримав від позивача кошти в розмірі 844532,73 грн та повинен повернути їх.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року справу було прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в судове засідання.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року було частково задоволено заяву позивача про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 27 вересня 2022 року задоволено заяву позивача про заміну одного заходу забезпечення іншим.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, а відповідачу також копію позовної заяви з додатками відповідно до п.1 ч.7 ст.128 ЦПК України, тобто за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Оскільки на день ухвалення рішення відповідач відзиву на позовну заяву не подав, на підставі ч.8 ст.178, ч.2 ст.191 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши доводи та аргументи позивача, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити з огляду на таке.

Судом встановлено, що 10 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АСА-ПЛЮС» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено попередній договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості №06/07/21-2Е, відповідно до якого сторони зобов`язалися в майбутньому укласти договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості (далі - основний договір).

Пунктом 2.1. вказаного договору визначено, що продавець відповідно до умов основного договору зобов`язується передати у власність покупця об`єкт нерухомості, що розміщений в житловому будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 ), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість об`єкта нерухомості в розмірі та порядку, визначеними цим договором.

Будинок, в якому знаходиться об`єкт нерухомості, належить до проекту «Третя черга будівництва клубного містечка « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 » та розміщується на земельній ділянці: кадастровий номер 8000000000:72:576:0014 та кадастровий номер 8000000000:72:576:0015, що знаходиться у власності продавця.

Відповідно до п. 2.3. попереднього договору визначено характеристики об`єкта нерухомості, а саме: житлова нерухомість, квартира, поверх 2, будівельний (проектний) номер 2-Е, загальна площа - 34,09 кв.м.

Згідно з пунктами 3.1., 3.3. вказаного договору закінчення будівництва та введення в експлуатацію будинку, в якому знаходиться об`єкт нерухомості забезпечується продавцем в термін: 2 квартал 2022 року. Сторони зобов`язались укласти основний договір у строк до 01 липня 2022 року.

Пунктом 4.1 визначено, що ціна основного договору є ціною об`єкту нерухомості та складає844532,73 грн. без ПДВ, що еквівалентно сумі в 30 766,22 доларів США, виходячи із вартості 1 кв.м. у розмірі еквівалентному 902,50 доларів США.

У пункті 4.3. попереднього договору сторони визначили наступний порядок розрахунків за цим договором: покупець сплачує продавцю гарантійний платіж за об`єкт нерухомості в розмірі 844532,73 грн. без ПДВ, що еквівалентно сумі в 30 766,22 доларів США, виходячи із вартості 1 кв.м. у розмірі еквівалентному 902,50 доларів США в строк до 23 липня 2021 року.

Розрахунки за цим договором здійснюються за реквізитами продавця, зазначеними в даному договорі (п. 4.8. попереднього договору).

Відповідно до п.8.7. попереднього договору сторони домовились укласти цей договір у простій письмовій формі, що відповідає їх справжній волі і вважають цей договір укладеним з моменту з моменту скріплення його своїми підписами.

Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою ТОВ «АСА-ПЛЮС».

19 липня 2021 року позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк» № НОМЕР_1 суму коштів в розмірі 844532,73 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №ІВ6850 від 19 липня 2021 року.

Судом також встановлено, що підписаний між сторонами попередній договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості №06/07/21-2Е від 10 липня 2021 року не був нотаріально посвідчений у встановленому законом порядку.

Як стверджує представник позивача у позові, відповідач не виконав своїх зобов`язань за попереднім договором, не збудував будинок та не передав квартиру у власність позивача, на будівельному майданчику, відведеному для будівництва житлового будинку, не ведуться жодні будівельні роботи, а будівельники та виконавці робіт на об`єкті відсутні, офісне приміщення відповідача зачинено та не працює. Оскільки попередній договір не є нотаріально посвідчений, він є нікчемним з моменту його укладення, а тому відповідач повинен повернути позивачу 844532,73 грн, які були ним сплачені, на підставі ч.1 ст.216 ЦК України.

Оскільки відповідач в добровільному порядку не виконав вимоги позивача щодо повернення коштів, ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом про стягнення таких коштів у судовому порядку.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до положень ч.1 ст.635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена,- у письмовій формі.

Така норма є імперативною, а тому додержання вимог щодо письмового оформлення попереднього договору є обов`язковим.

Відповідно до попереднього договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості №06/07/21-2Е від 10 липня 2021 року сторони мали намір у майбутньому укласти договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Про необхідність нотаріального посвідчення угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна визначено також у ст.55 Закону України «Про нотаріат».

Відповідно до ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч.1 ст.220 ЦК України).

Згідно ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч.4, ч.5 ст.216 ЦК України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи, що при укладенні попереднього договору купівлі-продажу об`єкта нерухомості №06/07/21-2Е від 10 липня 2021 року сторонами не було додержано вимог закону щодо його нотаріального посвідчення, такий договір є нікчемним з моменту укладення в силу закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша 1212 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 1 частини першої статті 216 ЦК України).

Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що:

(а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції;

(б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція;

(в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.09.2021 року у справі №363/222/17 та від 08.09.2021 року у справі №522/22915/15-ц.

Ураховуючи наведене, грошові кошти у сумі 844532,73 грн, які були ним сплачені позивачем 19 липня 2021 року за нікчемним правочином підлягають стягненню з відповідача ТОВ «АСА-ПЛЮС» на користь ОСОБА_1 на підставі статті 1212 ЦК України, як такі, що були набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст.141 ЦПК України, у відповідності до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

А тому, на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 496,20 грн в рахунок відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору за звернення із заявою про забезпечення позову та 8445,32 грн - витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Також, відповідно до ч.1-3 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.4-6 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону №5076-VIвизначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ст.30 Закону №5076-VIгонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18.

Суд також звертає увагу на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо судових витрат, викладеною, зокрема, в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia, заява № 58442/00), за ст.41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньоїдійсностітанеобхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Такі ж критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Отже, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем надано:

- копію договору про надання правової допомоги від 18 липня 2022 року, укладеного між адвокатом Ковриженком Олексієм Олександровичем та позивачем ОСОБА_1 разом з додатковою угодою до нього від 18 липня 2022 року;

- акт виконаних робіт (наданих послуг) від 29 серпня 2022 року;

- детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, для надання правничої допомоги від 29 серпня 2022 року, згідно з яким адвокатом виконані наступні роботи визначеної вартості: складення письмової консультації щодо можливості стягнення боргу в судовому порядку - 2500 грн, складання позовної заяви - 5000 грн, складання заяви про забезпечення позову - 3000 грн, складання клопотання про витребування доказів - 500 грн, ознайомлення з матеріалами справи та отримання процесуальних документів у суді - 500 грн, складання письмового пояснення по справі від 29.08.2022 року - 5000 грн, складання клопотання про заміну заходу забезпечення позову - 3000 грн, складання клопотання про розподіл судових витрат - 500 грн;

- ордер №1253433 від 18 липня 2022 року;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №10355/10 від 08 листопада 2021 року;

- платіжне доручення №8 від 02 вересня 2022 року про перерахунок ОСОБА_1 відповідно до договору про надання правничої допомоги від 18 липня 2022 року ОСОБА_2 коштів у сумі 15000 грн;

- меморіальний ордер №ІВ16351 від 15 серпня 2022 року про перерахунок ОСОБА_1 коштів у сумі 5000 грн.

При вирішення питання про розподіл судових витрат, суд прийшов до висновку, що вартість послуги за складання письмового пояснення по справі від 29.08.2022 року, яка становить 5000 грн, не є співмірною зі складністю виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). Крім того, подання таких пояснень не було обов`язковим та справді необхідним у даній справі, доводи таких письмових пояснень не вплинули на суть прийнятого рішення. А тому суд вважає можливим визначити вартість такої послуги у сумі 500 грн.

В іншій частині суд вважає розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову.

Таким чином, на підставі ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 15500 грн в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, 8445,33 грн - в рахунок відшкодування сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви та 496,20 грн - за подання заяви про забезпечення позову, що разом становить 24441,53 грн.

Керуючись ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 206, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСА-ПЛЮС» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСА-ПЛЮС» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 844532 (вісімсот сорок чотири тисячі п`ятсот тридцять дві) гривні 73 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСА-ПЛЮС» на користь ОСОБА_1 24441 (двадцять чотири тисячі чотириста сорок одну) гривню 53 копійки в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі :

позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «АСА-ПЛЮС», місцезнаходження за адресою: 04123, м. Київ, вул. Яблунева, буд. 20З, ЄДРПОУ 39468807.

Суддя Солом`янського

районного суду міста Києва Н.М. Аксьонова