Постанова

від 13.03.2023 по справі 915/388/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2023 рокум. ОдесаСправа № 915/388/22

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Станкова І.М.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОКОМПРЕСОРДЕТАЛЬ" не з`явився.

від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2022 року, м. Миколаїв, суддя Алексєєв А.П., повний текст складено та підписано 26.12.2022 року

у справі №915/388/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОКОМПРЕСОРДЕТАЛЬ", м. Дніпро

до відповідача Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ

в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ

про стягнення 346 576 грн. 70 коп., -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОКОМПРЕСОРДЕТАЛЬ", м. Дніпро звернулось до Господарського суду Миколаївької області з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ про стягнення 346 576 грн. 70 коп., з яких: сума основної заборгованості у розмірі 294 000 грн. 00 коп., інфляційних втрат у розмірі 47 453 грн. 85 коп., 3% річних у розмірі 5 122 грн. 85 коп., а також витрати на оплату правничої допомоги адвоката 10 000 грн., та судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором на постачання товару №53-123-01-21-07206 від 20.10.2021 року в частині повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар. Загальна сума поставленого та неоплаченого товару складає 294 000 грн. 00 коп.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2022 року у справі №915/388/22 позов задоволено повністю; стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОКОМПРЕСОРДЕТАЛЬ", м. Дніпро суму заборгованості у розмірі 294 000 грн. 00 коп., інфляційних втрат у розмірі 47 453 грн. 85 коп., 3% річних у розмірі 5 122 грн. 85 коп., а також витрати на оплату правничої допомоги адвоката 7 500 грн. та судовий збір.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем порушено взяті на себе зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, з огляду на що суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ з рішенням суду першої інстанції частково не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд частково скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2022 року у справі №915/388/22 та в оскаржуваній частині ухвалити нове, яким залишити без задоволення позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОКОМПРЕСОРДЕТАЛЬ", м. Дніпро до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 47 453 грн. 85 коп., 3% річних у розмірі 5 122 грн. 85 коп.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, даючи оцінку наявним у справі документам, не прийняв до уваги факт знаходження Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ у скрутному фінансовому становищі. Окрім того, позивач посилається на те, що виконання зобов`язань за вищезазначеним договором є неможливим через настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): військову агресію РФ проти України, що стало підставою для введення воєнного стану 24.02.2022 року.

Апелянт, посилаючись на обставини непереборної сили, зазначає, що з 24.02.2022 року вказані обставини до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб до договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язкам, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2022 року у справі №915/388/22.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

09.03.2023 року до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ до якого додано протокол засідання комісії щодо ризиків співпраці з учасниками/контрагентами в умовах воєнного стану №6 від 29.08.2023 року, відповідно до якого прийнято рішення зупинити здійснення видаткових операцій за договорами укладеними з Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОКОМПРЕСОРДЕТАЛЬ", м. Дніпро в частині товару, країною походження якого є Російська федерація на виконання вимог Закону України «Про санкції» від 14.08.2014 №1644-VII та Наказу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" м. Київ від 09.09.2022 №01-608-н. З огляду на що, заявник просить врахувати зазначену інформацію та долучити до матеріалів справи вказаний протокол. Судова колегія відмовляє в задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи засідання комісії щодо ризиків співпраці з учасниками/контрагентами в умовах воєнного стану №6 від 29.08.2023 року, оскільки, враховуючи те, що відповідачем не подавалось цього документу під час розгляду справи в суді першої інстанції, а представник відповідача був присутній в судовому засіданні суду першої інстанції, а отже не був позбавлений права заявити цей доказ раніше, відповідно до норм ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суду апеляційної інстанції не доведена неможливість подання цього доказу суду першої інстанції.

Представники сторін в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про надіслання ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду засобами електронного зв`язку та поштовим відправленням.

Клопотанням Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ від 09.03.2023 року заявник просив відкласти розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2022 року у справі №915/388/22 на дату після 20.05.2023 року, яке відхиляється колегією суддів з огляду на те, що наведені представником заявника підстави для відкладення, а саме: відключення світла, нестабільна робота мережі Інтернет не визнаються судом поважними, оскільки представник не був позбавлений права подавати процесуальні документи письмово, наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і явка сторін обов`язковою судом не визнавалася.

13.03.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОКОМПРЕСОРДЕТАЛЬ", м. Дніпро, в якому позивач просив здійснити розгляд апеляційної скарги без участі представника, а також повідомити позивача про прийняте рішення за результатами розгляду апеляційної скарги у справі №915/388/22, яке судовою колегією задоволено.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав осіб, які з`явилися до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ" не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2022 року у справі №915/388/22 є правомірним та таким, що не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

20.10.2021 року Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОКОМПРЕСОРДЕТАЛЬ", м. Дніпро договір на постачання товару №53-123-01-21-07206, предметом якого є обов`язок постачальника передати покупцю, а обов`язком покупця є прийняття і оплата товару насоси та компресори у кількості та асортименті і цінам зазначеним у специфікації №1 до договору.

На підтвердження цього Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ приєднано до позову копію договору на постачання товару №53-123-01-21-07206 та специфікацію №1 до договору.

18.11.2021 року позивач передав відповідачу товар на загальну суму 294 000 грн. разом із ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №ДК00108 від 18.11.2021 року, копія якої приєднана позивачем до позовної заяви.

Відповідачем не заперечується, що враховуючи умови договору, дату постачання товару, оформлення документів по оподаткуванню та якості товару останній день строку, до якого відповідач мав виконати зобов`язання по оплаті товару, припадає на 22.02.2022 року.

Відповідачем до 23.02.2022 року не виконано своїх зобов`язань за договором та не сплачено грошові кошти в сумі 294 000 грн. позивачу за поставлений товар.

У березні 2022 року відповідач, посилаючись на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, повідомив позивача про те, що виконання зобов`язань за договором є неможливим через настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану 24.02.2022 року. Вказане відповідач підтвердив листом №07/3388 від 04.03.2022 року.

У серпні 2022 року відповідач підтвердив постачання йому товару на суму 294 000 грн. та повідомив позивача, що виконання зобов`язань за договором є неможливим через настання форс-мажорних обставин. Послався на п. 8.1 договору, відповідно до якого сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов`язань за цим договором унаслідок настання форс-мажорних обставин. Вказане відповідач підтвердив листом №07/12344 від 23.08.2022 року.

Інших належних та допустимих доказів, зокрема, доказів сплати відповідачем коштів за поставлений товар матеріали справи не містять.

Предметом судового розгляду судом апеляційної інстанції у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача розміру нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% за неналежне виконання ним господарських зобов`язань за спірним договором поставки товару.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Оскільки рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2022 року у справі №915/388/22 відповідачем фактично оскаржується лише в частині стягнення з нього на користь позивача вказаної вище суми 3% річних та інфляційних витрат, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване рішення в частині правомірності стягнення загальної суми заборгованості за спірним договором постачання товару не переглядається.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Правовідносини, що виникли між сторонами характеризуються ознаками договору поставки ст.712 Цивільного кодексу України.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов`язань.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Отже, у даному випадку, зважаючи на те, що Господарський процесуальний кодекс України зобов`язує господарський суд з`ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду, та на наведені вище норми і умови договорів поставки, колегія суддів зазначає про відсутність підстав у даному спорі вважати, що постачальником не виконано умов договору у визначені ним строки щодо зобов`язання поставки товару у період його дії, а покупцем виконано зобов`язання щодо його оплати у відповідні строки, у зв`язку із чим відповідачем, всупереч умовам зазначеного вище договору, порушено прийняті на себе господарські зобов`язання за укладеним між ним та позивачем правочином.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено та скаржником не оспорюється той факт, що на виконання умов спірного договору постачання товару від 20.10.2021 року №53-123-01-21-07206, укладеного між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОКОМПРЕСОРДЕТАЛЬ", м. Дніпро, постачальник поставив покупцю товар на загальну суму 294 000 грн. з ПДВ, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими та податковими накладними, оплату за який відповідачем здійснено не було, внаслідок чого за прострочку виконання грошового зобов`язання постачальником покупцю було нараховано суми 3% річних та інфляційні втрати.

Несплата відповідачем вказаної вище суми заборгованості за договором стала підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення суми основної заборгованості та нарахованих сум 3% річних та інфляційних втрат.

Не заперечуючи проти стягнення основної суми заборгованості у розмірі 294 000 грн. скаржником в апеляційній скарзі наголошується про безпідставність стягнення з нього нарахованої позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат з огляду на відсутність в його діях вини у неналежному виконанні господарських зобов`язань за договором постачання, а також те, що невиконання покупцем своїх господарських зобов`язань пов`язане із настанням форс мажорних обставин, пов`язаних зі збройною агресію РФ проти України.

Колегія суддів не приймає до уваги вказане вище твердження відповідача, з огляду на наступне.

Передбачене законом (ст. 625 Цивільного кодексу України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В даному випадку позивач і суд першої інстанції, застосовуючи вищевказану норму права, виходили з того, що відповідач прострочив виконання ним грошового договірного зобов`язання щодо оплати за поставлений товар.

Судовою колегією розглянуті та відхилені доводи скаржника щодо необхідності застосування судом норм ст. 614, 617 Цивільного кодексу України та 218 Господарського кодексу України, оскільки ст. 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України, поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Таким чином, у ст. 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2021 року у справі № 320/5115/17).

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з позицією Господарського суду Миколаївської області щодо стягнення з відповідача на користь постачальника суми нарахованих 3% річних та інфляційних втрат з огляду на вимоги ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу, оскільки вказаною статтею передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу особи, право якої порушене неправомірними діями контрагента, який полягає в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов`язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.

Відтак, враховуючи наведене вище, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно визначено про те, що боржником у даній справі прострочено виконання його господарського договірного зобов`язання, внаслідок чого у останнього виник обов`язок щодо відшкодування позивачу 3% річних та інфляційних втрат у нарахованому позивачем розмірі, як таких, що входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, з огляду на що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.

Отже, у такому випадку, посилання скаржника, зазначені ним в апеляційній скарзі на те, що порушення грошового зобов`язання сталося не з його вини, а з вини його контрагента Державного підприємства «Гарантований покупець», а також скрутне матеріальне становище боржника, не є підставами для невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем за договором №53-123-01-21-07206 від 20.10.2021 року та не може бути підставою для відмови у стягненні з останнього нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, з огляду на що, такі доводи не приймаються колегією суддів до уваги.

Аналогічного висновку дотримано Верховним Судом у постанові від 07.12.2022 року у справі №910/11949/21.

Щодо посилання скаржника про наявність форс-мажорних обставин, як підставу невиконання ним господарських зобов`язань за спірним договором поставки товару, колегія суддів зазначає наступне.

Так, як було раніше зазначено колегією суддів за текстом постанови, ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В даному випадку, під час перегляду апеляційним господарським судом оскаржуваного рішення, відповідач частково не визнає позовні вимоги, пов`язані із застосуванням до нього приписів норми ст. 625 Цивільного кодексу України, посилаючись на настання надзвичайних, невідворотних та об`єктивних обставина внаслідок чого стало неможливим виконання договору у встановлений термін внаслідок обставин непереборної сили.

Проте, в силу вимог ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Згідно із ст. 141 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

При цьому, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 14.02.2023 року у справі №903/338/22, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору.

Так, із установлених обставин цієї справи вбачається, що відповідач протягом спірного періоду (з дати поставки підшипників постачальником до дати подачі позовної заяви до господарського суду) працював і працює, незважаючи на введений воєнний стан в Україні та повномасштабну воєнну агресію РФ проти України, з огляду на що, саме по собі введення воєнного стану в країні не свідчило про принципову неможливість здійснення відповідачем господарських зобов`язань за договором в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Отже, аргументи скаржника в цій частині є безпідставними та такими, що не приймаються колегією суддів до уваги, також і з огляду на те, що ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції відповідачем не надано належних та допустимих письмових доказів того, що останній звертався до позивача з відповідними зверненнями щодо настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання останнім зобов`язань щодо оплати за поставлений товар.

Більш того, колегія суддів зауважує, що неможливість отримання відповідачем відповідного прибутку у відповідному розмірі чи будь-які інші обставини, які виникли у спірний період, як то кризовий стан підприємства, не можуть бути підставою для відмови у позовних вимогах про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки такі обставини форс-мажорними не є.

Отже, враховуючи наведені вище обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією Господарського суду Миколаївської області, викладеною ним в оскаржуваному рішенні від 14.12.2022 року у справі №915/388/22, щодо правомірності стягнення з відповідача нарахованої позивачем суми 3% річних та інфляційних втрат з підстав неналежного виконання останнім своїх господарських зобов`язань. При цьому, доводи скаржника про відсутність його вини у невиконанні зобов`язань не приймаються колегією суддів як належні, оскільки такі не підтверджені жодними наявними у матеріалах справи письмовими доказами і застосування норм ст. 625 Цивільного кодексу України судом здійснюється незалежно від вини боржника, бо інфляційні втрати та 3% річних за своєю правовою природою не є штрафними санкціями взагалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З норми ст. 76 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судова колегія зазначає, що загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.

Наведені норми зобов`язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 27.01.2020 року у справі № 916/469/19, а також у постанові від 18.02.2021 року у справі №916/376/19.

Водночас, у даній справі відповідач не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних доказів в підтвердження викладених ним причин неналежного виконання своїх договірних грошових зобов`язань в строки, обумовлені договором. До того ж, нарахування та стягнення інфляційних, 3% річних здійснюється на користь кредитора з боржника незалежно від причин невиконання грошового зобов`язаннь взагалі, оскільки така компенсація не є штрафною санкцією в розумінні норм чинного законодавства України.

Враховуючи викладене, доводи Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від імені якого діє Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція», Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що не спростовують наведених висновків господарського суду першої інстанції, а, відтак, підстави для скасування чи зміни судового рішення в оскаржуваній частині у даному випадку відсутні.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від імені якого діє Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція», Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2022 року у справі № 915/388/22 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Південноукраїнська атомна електрична станція» Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2022 року у справі № 915/388/22 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2022 року у справі № 915/388/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 13.03.2023 року.

Повний текст постанови складено 14 березня 2023 року.

Головуючий суддяГ.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош