Постанова

від 26.01.2023 по справі 910/3713/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2023 р. Справа№ 910/3713/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання Горда В.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 26.01.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Агроспецсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 (повний текст рішення складено 15.08.2022)

у справі № 910/3713/21 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фармер»

до Державного підприємства «Агроспецсервіс»

про стягнення 1 311 276,40

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Фармер" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Агроспецсервіс" про стягнення заборгованості в розмірі 1311276,40 грн., з яких: 1112458,78 грн. основного боргу, 124442,99 грн. пені, 32497,41 грн. інфляційних втрат та 41877,22 грн. трьох процентів річних, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач порушив умови виконання грошового зобов`язання згідно Договору поставки № 11/2018 від 11.01.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.01.2018 між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №11/2018, на виконання умов якого позивачем в листопаді 2018-липні 2019 року поставлено товар, проте відповідачем не оплачений. В жовтні 2019 року між позивачем та відповідачем підписана угода про зарахування зустрічних однорідних вимог №1, що зменшило основний борг позивача до суми 1112458,78 грн., проте відповідачем не виконано обов`язок щодо оплати товару.

У відзиві на позовну заяву відповідач наголосив, що не замовляв та не отримував товар за спірними видатковими накладними, на останніх відсутні посилання на договір поставки № 11/2018 від 11.01.2018, відсутнє прізвище представника, який їх підписував, а відтиск печатки відрізняється від дійсної печатки відповідача. Також відповідач заперечив проти укладення угоди від 02.10.2019 № 1 про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки остання укладена неуповноваженою особою зі сторони відповідача.

У відповіді на відзив позивач зауважив, що виконав свої зобов`язання з поставки товару в повному обсязі, після чого отримав від відповідача видаткові накладні з підписом та відтиском печатки. До того ж, позивачем зареєстровані податкові накладні на спірну поставку товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фармер» задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства «Агроспецсервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фармер» 1 112 458,78 грн основного боргу, а також 10 4751,66 грн пені, 32 497,41 грн інфляційних втрат, 38 311,25 грн трьох процентів річних, а також 19320,29 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Агроспецсервіс» 07.09.2022 звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі №910/3713/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/3713/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3713/21. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Державного підприємства «Агроспецсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі №910/3713/21.

26.09.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/3713/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 поновлено Державному підприємству «Агроспецсервіс» пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі №910/3713/21, відкрито апеляційне провадження. Справу призначено до розгляду на 22.11.2022. Зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі №910/3713/21 до закінчення його перегляду у апеляційному порядку.

18.10.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фармер» на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів апеляційної скарги відповідача. Позивач посилається на видаткові накладні №25 від 30.11.2018, №8 від 17.04.2019; №7 від 26.04.2019, №21 від 16.07.2019, №22 від 17.07.2019; №24 від 23.07.2019 та податкові накладні, як на документи, що підтверджують факт поставки товару відповідачу. При цьому, позивач стверджує, що ним направлялись видаткові накладні відповідачеві та були ним повернуті з підписами та печаткою відповідача. Також, позивач посилається на угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог №1 від 02.10.2019, як на доказ реальності господарських операцій між позивачем та відповідачем у спірний період.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фармер» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко С.Р. 22.11.2022 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 21.11.2022 у справі №910/3713/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 прийнято справу №910/3713/21 за апеляційною скаргою Державного підприємства «Агроспецсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 відкладено розгляд справи на 26.01.2023.

18.01.2023 через систему «Електронний суд» від імені відповідача до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.

24.01.2023 через систему «Електронний суд» відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.

Представник відповідача до судового засідання 26.01.2023 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Явка представників сторін не визначалася обов`язковою.

Розглянувши заяву ДП «Агроспецсервіс» про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Верховний Суд у постанові від 14.07.2022 у справі №260/4504/20 зазначив, що за загальним правилом при вирішенні питання щодо можливості відкладення розгляду справи в період дії воєнного стану на підставі поданої учасниками судового процесу заяви суд залежно від інтенсивності бойових дій на певній території, загальної воєнної ситуації як в країні, так і в певному регіоні, де знаходиться суд, або учасник справи (його представник), поведінки суб`єктів владних повноважень, що мають компетенцію в сфері повідомлень щодо ризиків перебування на певній території (об`єкті нерухомості) та ін., має дотримуватися балансу між безпекою суддів, працівників апарату, учасників справи та дотриманням процесуальних прав учасників справи і засад судочинства. При цьому врахуванню підлягають попередня поведінка учасника справи, можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, можливість прибути у судове засідання та скористатися правом участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

З матеріалів справи судом встановлено, що ухвала Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022, якою призначено розгляд справи на 26.01.2023, отримана ДП «Агроспецсервіс» 08.12.2022, про що свідчить роздруківка про відправку ухвали шляхом електронного зв`язку сторонам у справі.

Отже, відповідач був завчасно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи та мав достатньо часу підготуватися до судового засідання, направити до судового засідання уповноваженого представника або звернутися до суду з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Колегія суддів наголошує, що ДП «Агроспецсервіс» знаходиться в одному місті зі Північним апеляційним господарським судом, тобто в однакових воєнних умовах під час виконання своїх повноважень.

Разом з тим, у клопотанні відповідач не зазначає жодних причин, які завадили йому з`явитися до судового засідання в суді апеляційної інстанції або взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Щодо клопотання про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст. 6 ГПК України процесуальні та інші документи і докази у паперовій формі переводяться у електронну форму і долучаються до матеріалів електронної судової справи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Відповідно до інструкції користувача з питань організації роботи в підсистемі «Електронний суд» для перегляду в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» (далі - ЕКЕС) доступні документи, які зокрема, надійшли до суду засобами Електронного суду або створені в автоматизованій системі в статусі «Оригінал».

Для відображення в ЕКЕС документів, які були подані учасниками судового процесу в паперовому вигляді, вони можуть бути відскановані та прикріплені до документів, які доступні для перегляду в ЕКЕС.

Разом з цим, пунктом 63 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи передбачено, що сканування судом документів у паперовій формі та долучення їх до матеріалів електронної судової справи здійснюються за наявності такої можливості в суді.

Враховуючи положення чинного законодавства та надходження матеріалів справи № 910/3713/21 до Північного апеляційного господарського суду з господарського суду міста Києва в паперовій формі, а також відсутності можливості сканування судом документів у паперовій формі, перевести в електронну форму документи по справі, що надійшли в паперовому вигляді, не вбачається можливим.

Водночас колегія суддів зазначає, що Північний апеляційний господарський суд працює у звичайному штатному режимі, а тому відповідач не був обмежений в праві ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень в приміщенні цього суду.

Враховуючи, що у представника відповідача було достатньо часу та існувала реальна можливість для ознайомлення з матеріалами справи та підготовки до судового розгляду, позиція позивача під час розгляду справи залишалася незмінною, матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційної скарги відповідача у судовому засіданні 26.01.2023, представник позивача з`явився до судового засідання, загальна обстановка у м. Київ є такою, що дозволяє проведення судового засідання, а відповідачем не надано жодних обґрунтувань неможливості прибути до судового засідання, судова колегія дійшла висновку про необґрунтованість клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судове засідання 26.01.2023 з`явився представник позивача, який надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі та в яких, заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі №910/3713/21 без змін.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, 11.01.2018 між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №11/2018, за умовами якого позивач зобов`язувався передати у власність відповідача продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а відповідач зобов`язувався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму, шо складає його вартість, визначену на умовах договору,

Відповідно до п.2.1. договору поставки мав постачатись виключно товар, дозволений до використання на території України. Асортимент, кількість та ціна товару визначався сторонами у додатках та накладних, що оформлюються (складаються) в період дії цього договору і які є його невід`ємною частиною.

Згідно з п.2.2. договору фактичні ціни товарів в національній валюті в залежності від умов придбання товару позивачем за відповідними контрактами, зазначаються у додатках до цього договору. Ціна товару в національній валюті, сформована на момент його поставки, вказується у видаткових накладних на поставку товарів відповідачу.

При цьому, загальна сума цього Договору визначалась додатками та накладними (п.2.3. договору поставки).

Відповідно до п.3.1. договору порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору з врахуванням умов, визначених цим Договором.

Згідно з п. 6.1 та 6.2 договору поставка товару здійснюється на умовах визначених у додатках до цього договору. Перехід права власності здійснюється в момент передачі товару відповідачу за видатковою накладною, датою передачі є дата оформлення видаткової накладної. Приймання товару по кількості та якості проводиться відповідачем в момент його отримання від позивача.

Умовами розділу 6 договору сторони визначили, що приймання товару здійснюється з дотриманням вимог "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості та якості", затвердженої постановою ДАРМ СРСР від 15.06.1965р за №П-6 та "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості", затвердженої постановою ДАРМ СРСР від 25.04.1996р. за №П-7.

Згідно з п.11.2. договору договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2018 року, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за ного порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

07.09.2018 між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода до договору поставки №11/2018 від 11.01.2018, за умовами якої сторони домовились пункт 11.2 Основного договору викласти в новій редакції «Договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2021 року, а в частині проведення розрахунків за поставлений Товар до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору".

Позивач стверджує, що ним на виконання договору поставки №11/2018 від 11.01.2018 у період з листопада 2018 року по липень 2019 року поставлено товар на загальну суму 4352458,78 грн., на підтвердження чого ним надано видаткові накладні: від 30.11.2018 № 25 на суму у 443527,68 грн., від 17.04.2019 № 8 на суму 1200000,00 грн.; від 26.04.2019 № 7 на суму 1649180,00 грн., від 16.07.2019 № 21 на суму 296131,10 грн., від 17.07.2019 № 22 на суму 403770,00 грн.; від 23.07.2019 № 24 на суму 359850,00 грн. Крім того, позивач надав податкові накладні від 30.11.2018 №8 на суму 443527,68 грн., від 17.04.2019 №5 на суму 1200000,00 грн., від 26.04.2019 №9 на суму 1649180,00 грн., від 16.07.2019 №2 на суму 296131,10 грн., від 17.07.2019 №4 на суму 403770,00 грн., від 23.07.2019 №6 на суму 359850,00 грн. Проте відповідач оплату не здійснив.

Також, позивачем додано до позовної заяви угоду №1 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 02.10.2019, відповідно до якої за твердженням позивача відбулось часткове зарахування боргу відповідача перед позивачем.

Відповідно до тексту вказаної угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог №1, ця угода складена між державним підприємством «Агроспецсервіс», в особі заступника генерального директора Броварського Б.В., що діє на підставі Статуту, та товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Фарм», в особі директора Золочевського О.О., який діє на підставі Статуту.

Відповідно до п.1, 2 цієї угоди за договором контрактації сільськогосподарської продукції №05-10/2018 від 05.10.2018 відповідач є кредитором, а позивач є боржником на суму 3240000,00 грн., а за договором поставки №11/2018 від 11.01.2018 позивач є кредитором, а відповідач є боржником на суму 4352458,78 грн.

За умовами цієї угоди сторони, маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав станом на 02.10.2019, дійшли згоди про залік таких зустрічних однорідних вимог, а відтак зобов`язання позивача за Договором контрактації сільськогосподарської продукції .№05-10/2018 від 05.10.2018 року, вказаним в п. 1 Угоди, припиняється на суму 3240000,00 грн., а також припиняються зобов`язання відповідача за договором поставки №11/2018 від 11.01.2018 відповідно на суму 3240000,00 грн.

А тому, як вважає позивач, оскільки у відповідача залишився основний борг перед позивачем в сумі 1112458,78 грн., позивачем нараховані штрафні санкції та він звернувся до суду з відповідним позовом до суду.

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково стягнувши з відповідача основну суму боргу в повному обсязі, а суму пені, інфляційних втрат та 3% річних за розрахунком суду, визнавши вимоги позивача обґрунтованими та документально підтвердженими.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що не відповідають як вимогам чинного законодавства, так і фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи №910/4994/18).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи №910/4994/18).

Як вже зазначалося вище, позивач на підтвердження обставин, викладених у позові, надав суду видаткові накладні та податкові накладні.

Водночас з наданих позивачем документів на підтвердження факту поставки відповідачу товару на загальну суму 4352458,78 грн., а саме, видаткових накладних від 30.11.2018 №25, від 17.04.2019 №8, від 26.04.2019 №7, від 16.07.2019 №21, від 17.07.2019 №22, від 23.07.2019 №24, та податкових накладних від 30.11.2018 №8, від 17.04.2019 №5, від 26.04.2019 №9, від 16.07.2019 №2, від 17.07.2019 №4, від 23.07.2019 №6 не можливо достеменно встановити, що зазначені документи стосуються виконання договору поставки №11/2018 від 11.01.2018, оскільки в цих документах відсутні посилання на означений договір.

Як визначено в умовах договору, приймання товару мало відбуватись відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості та якості, затвердженої постановою ДАРМ СРСР від 15.06.1965р за №П-6.

Зазначеною Інструкцією передбачено, що приймання продукції здійснюється особами, уповноваженими на те керівником або заступником керівника підприємства-отримувача (п.11 Інструкції). Приймання продукції відбувається за транспортними та супровідними документами (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам тощо) відправника (п.12 Інструкції). Представнику, який приймає участь у прийманні продукції за кількістю, видається належно оформлене та засвідчене печаткою підприємства, разове посвідчення за підписом керівника підприємства або його заступника (п.21 Інструкції).

Проте, видаткові накладні не містять інформації про особу, яка отримала товар, а також не містять посилання на довіреність представника відповідача на отримання товару, а тому відсутня можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, ухвалою господарського суду міста Києва від 19.08.2021 призначено судову технічну експертизу документів, проведення якої доручено Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру. На вирішення судового експерта поставлено питання: «чи нанесено відтиск печатки у договорі поставки від 11.01.2018 № 11/2018, додатковій угоді від 06.04.2018, додатковій угоді від 07.09.2018, додатковій угоді від 22.02.2019, видаткових накладних від 30.11.2018 № 25 на суму 443527,68 грн., від 17.04.2019 № 8 на суму 1200000 грн., від 26.04.2019 № 7 на суму 1649180 грн., від 16.07.2019 № 21 на суму 296131,10 грн., від 17.07.2019 № 22 на суму 403770,00 грн., від 23.07.2019 № 24 на суму 359850 грн. печаткою, експериментальні та вільні зразки відтисків якої надані для порівняльного дослідження?»

Відповідно до висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №СЕ-19-21/31521-ДД від 06.05.2022, з врахуванням відповіді Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру «Про результати розгляду адвокатського запиту» №19/32/2-22009/76-аз-2022 від 06.09.2022 «відбитки печатки ДП «Агроспецсервіс» у додатковій угоді від 22.02.2019, у видатковім накладній від 30.11.2018 № 25 на суму 443527,68 грн., у видатковій накладній від 17.04.2019 №8 на суму 1200000,00 грн., у видатковій накладній від 26.04.2019 № 7 на суму 1649180,00 грн., у видатковій накладній від 16.07.2019 № 21 на суму 296131,10 грн., у видатковій накладній від 17.07.2019 №22 на суму 403770,00 грн., у видатковій накладній від 23.07.2019 №24 на суму 359850,00 грн. - нанесено не печаткою ДП «Агроспецсервіс», відбитки якої були надані на експертизу в якості вільних та експериментальних зразків для порівняльного дослідження. Відбитки печатки ДП «Агроспецсервіс» у договорі поставки від 11.01.2018 №11/2018, у додатковій угоді від 06.04.2018 та у додатковій угоді від 07.09.2018 - нанесено печаткою ДП «Агроспецсервіс» відбитки якої були надані на експертизу в якості вільних та експериментальних зразків для порівняльного дослідження.».

Разом з тим, місцевий господарський суд не прийняв до уваги висновки експерта керуючись ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтовуючи тим, що використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим в силу вимог ст.58-1 Господарського кодексу України, а спірні видаткові накладні містять такі обов`язкові реквізити, як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі "від постачальника" та "отримав (ла)".

Проте колегія суддів не може погодитись з вказаним висновком місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Відбиток печатки не може бути обов`язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Копія документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, вважається засвідченою у встановленому порядку, якщо на такій копії проставлено підпис уповноваженої особи такого суб`єкта господарювання або особистий підпис фізичної особи - підприємця. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування не вправі вимагати нотаріального засвідчення вірності копії документа у разі, якщо така вимога не встановлена законом.

Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Відповідно до пунктів 1, 5, 9, 10 розділу 3 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 червня 2015 року N 1000/5 право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом. На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.

Відбиток печатки, що засвідчує підпис посадової особи, ставиться таким чином, щоб він охоплював останні кілька літер найменування посади особи, яка підписала документ, але не підпис посадової особи. У документах, створених на основі уніфікованих форм, печатка ставиться на окремо виділеному для цього місці з відміткою "М. П.".

Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі. Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.

У постанові Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 927/833/18 викладено правову позицію, згідно з якою, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Доказів того, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, суду не надано. Разом з тим, відповідач стверджував, що спірні видаткові накладні не підписувались уповноваженими представниками підприємства відповідача та не скріплювались печаткою підприємства. Висновком експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №СЕ-19-21/31521-ДД від 06.05.2022 підтверджено зазначене, а саме зазначено, що відбитки печатки ДП «Агроспецсервіс» у додатковій угоді від 22.02.2019, у видатковім накладній від 30.11.2018 № 25, у видатковій накладній від 17.04.2019 №8, у видатковій накладній від 26.04.2019 № 7, у видатковій накладній від 16.07.2019 № 21, у видатковій накладній від 17.07.2019 №22 , у видатковій накладній від 23.07.2019 №24 нанесено не печаткою ДП «Агроспецсервіс».

Оскільки обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи, то колегія суддів вважає доведеним та погоджується з доводами скаржника щодо відбитки печаток на спірних видаткових накладних проставлені не печаткою відповідача.

Крім того, відповідачем на підтвердження відсутності поставок товару позивачем відповідачеві надана заява свідка ОСОБА_1 , в якій останній зазначив, що у 2019 році не замовлялось та не отримувалось від ТОВ «Агро Фармер» в рамках договору поставки №11/2018 від 11.01.2018 будь-якої продукції. Під час перебування ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки директора відповідача видаткові накладні, акти виконаних робіт отримані від позивача ні ним, ні будь-яким уповноваженим представником відповідача не підписувались та не завірялись печаткою державного підприємства.

Колегія суддів зазначає, що заява свідка є доказом, який за умови дотримання вимог процесуального закону щодо її форми, підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами у справі відповідно до статті 86 ГПК України (Постанова КГС ВС від 24.03.2020 у справі № 904/1975/19).

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах (ст. 87 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, обставини та факт поставки товару, прийняття або неприйняття його відповідачем повинні першочергово підтверджуватись письмовими доказами.

Тому, судом надається оцінка показанням свідків у сукупності з наявними у справі письмовими засобами доказування.

Показання свідка ОСОБА_1 відносно відсутності поставок товару у 2019 році згідно договору поставки №11/2018 від 11.01.2018 узгоджуються з встановленими обставинами та письмовими доказами, дійсність яких не оспорено позивачем.

Отже, оцінюючи докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано на підтвердження позовних вимог первинні документи, які складено відповідно до вимог законодавства України, та які б підтверджували факт поставки товару відповідачеві.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду щодо застосування статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", викладених в постановах від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця.

У разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Проте позивач таким правом не скористався, інших доказів суд не надав.

Колегія суддів апеляційної інстанції також відхиляє як необґрунтовані посилання позивача на податкові накладні, як на доказ поставки відповідачу спірного товару за Договором поставки №11/2018 від 11.01.2018, з огляду на наступне.

Податкова накладна не є доказом підтвердження вчинення господарської операції, оскільки цей доказ не пов`язаний з фізичним переміщенням товару, не може свідчити про рух товару та виконання обов`язку постачальника з передачі товару покупцю, визначеного у статті 664 Цивільного кодексу України, складається в односторонньому порядку та не передбачає наявності підпису отримувача, підтверджує лише факт здійснення оподаткування певної господарської операції, який сам по собі не свідчить про вчинення такої господарської операції, про її реальність.

Отже, вказані податкові накладні не можуть підтверджувати факт здійснення сторонами господарської операції з поставки товару по видатковим накладним №25 від 30.11.2018, № 8 від 17.04.2019, № 7 від 26.04.2019, № 21 від 16.07.2019, №22 від 17.07.2019, № 24 від 23.07.2019.

Крім того, згідно з п.201.1. Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 201.7 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п.201.10 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Відповідно до п. 14.1.181. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду. Датою виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Згідно зі ст. 198 Податкового кодексу України суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів відносяться до податкового кредиту. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарських операцій.

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. А тому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).

Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Водночас, відповідач не реєстрував податкові накладні на придбання товарів від позивача в 2019 році за спірними видатковими накладними та не формував як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних. Доказів протилежного суду не надано.

Також, колегія суддів не приймає до уваги твердження позивача про зарахування між ним та відповідачем зустрічних однорідних вимог на підставі угоди №1 від 02.10.2019, виходячи з наступного.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Тобто у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Така правова позиція закріплена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц та у постанові від 16.06.2020 №145/2047/16-ц.

Угода №1 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 02.10.2019, яка начебто укладена між державним підприємством «Агроспецсервіс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Фарм», з боку відповідача підписана заступником генерального директора Броварським Б.В., який на дату складення зазначеної угоди був звільнений.

Так, з матеріалів справи вбачається, що заступника генерального директора ДП «Агроспецсервіс» Броварського Богдана Володимировича звільнено за прогул 01.04.2019 відповідно до наказу ДП «Агроспецсервіс»№4-к від 01.04.2019. При цьому, у спірний період виконуючим обов`язки генерального директора підприємства відповідача був ОСОБА_1., що підтверджується наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України «Про припинення ОСОБА_1 виконання обов`язків генерального директора державного підприємства «Агроспецсервіс» №226-п від 07.08.2019.

Отже, угода про зарахування зустрічних однорідних вимог №1 від 02.10.2019 не підписувалась уповноваженими представниками відповідача, умови її не погоджували, а тому вона є неукладеною, тобто такою, що не відбулась, а наведені в ній умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 124442,99 грн. пені, 32497,41 грн. інфляційних втрат та 41877,22 грн. 3% річних.

Однак, враховуючи, що позивачем не доведено факт поставки товару, позов в частині стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених обставин, висновки місцевого господарського суду не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

А тому, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі №910/3713/21 - скасуванню з прийняттям нового судового рішення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.277, 282,284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Агроспецсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі №910/3713/21 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 у справі №910/3713/21 скасувати.

3. Прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фармер» до державного підприємства «Агроспецсервіс» про стягнення 1311276,40 грн., з яких: 1112458,78 грн. основного боргу, 124442,99 грн. пені, 32497,41 грн. інфляційних втрат та 41877,22 грн. трьох процентів річних.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Фармер» (29001, м. Київ, м. Хмельницький, вул. Подільська,102; ідентифікаційний код 41606958) на користь Державного підприємства «Агроспецсервіс» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик,24; ідентифікаційний код 34532280) 29503 (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот три) грн. 72 коп. судового збору за розгляд справ у суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказу по справі №910/3713/21 доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/3713/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 13.03.2023 після виходу судді з відпустки.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Є.Ю. Шаптала

С.Р. Станік