Рішення

від 14.03.2023 по справі 924/933/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" березня 2023 р. Справа № 924/933/22

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заверухи С.В., за участю секретаря судового засідання Тлустої У.О., розглянувши справу у залі судового засідання № 205

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лоцмен", Київська область, Бучанський район, м. Вишневе

до товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Вітагро", м. Хмельницький

про стягнення 150000,00 грн безпідставно отриманих коштів,

представники сторін:

позивача: Наумова О.М. - адвокат, представник згідно ордеру;

відповідача: Свердлюк О.О. - адвокат представник згідно ордеру.

У судовому засіданні 14.03.2023 року відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 12.12.2022р. прийнято справу № 924/933/22 до розгляду, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 14.02.2023р. закрито підготовче провадження у справі № 924/933/22 та призначено справу до судового розгляду по суті.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Приватне мале підприємство "Лоцмен" звернулося до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Вітагро" 150000,00 грн безпідставно отриманих коштів. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 17.05.2022р. позивачем перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 150000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням. Вказані кошти були перераховані позивачем помилково, оскільки жодних договірних чи зобов`язальних правовідносин між сторонами не існувало та не існує. 20.10.2022р. позивач направив на адресу відповідача вимогу з проханням повернути помилково сплачені грошові кошти, проте зазначена вимога відповідачем не була задоволена.

Представником позивача подано заяву від 02.02.2023р., у якій повідомлено про зміну організаційно-правової форми позивача: 30.01.2023р. були зареєстровані зміни в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: реєстрація товариства з обмеженою відповідальністю "Лоцмен", яке утворилося внаслідок перетворення приватного малого підприємства "Лоцмен", при цьому за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код.

Також представником позивача надано суду відповідь на відзив від 08.02.2023р., у якому зазначив, що відносно фрази "забезпечувальний платіж" законом не передбачений вид забезпечення виконання зобов`язань як забезпечувальний платіж за відсутності підписаного між учасниками справи письмового договору. Отже, кошти були перераховані позивачем помилково, оскільки жодних договірних чи зобов`язальних правовідносин між сторонами не існувало та не існує.

Представником позивача подано письмові пояснення від 28.02.2023р., у яких останнім звернуто увагу суду на те, що в електронному листі від 29.06.2022р. вказана тема листа така: "24 06 22 поперен ДКП кор. Прав ТОВ ВІТАГРО", яка не має відношення до платежу, який зробив позивач 17.05.2022р. та не відноситься до призначення платежу, а саме: "Забезпечувальний платіж згідно попереднього договору куп.-прод. частки в статутному капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро" від 17.05.2022р.". Крім того, як зазначено позивачем, відповідач надав роздруківку з електронної пошти лист представника позивача від 29.06.2022р., але ні відповідач, ні представник відповідача не є навіть отримувачем такого листа, чим вводить суд в оману, а вкладення не містить кваліфікований електронний підпис. Тобто, лист з електронної пошти від 29.06.2022р. не має жодного юридичного значення до предмету спору та не є доказом.

30.01.2023р. представником відповідача подано до суду відзив на позов, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, зокрема, що надане позивачем платіжне доручення безпосередньо вказує, що у відповідача існувала належна правова причина отримання та збереження перерахованих коштів, а саме в призначені платежу позивачем було чітко зазначено: "Забезпечувальний платіж згідно попереднього договору куп.-прод. частки в статутному капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро" від 17.05.2022р.". Крім того, між сторонами протягом тривалого часу велись переговори з приводу придбання позивачем частки в статутному капіталі юридичної особи, яка належала відповідачу. Забезпечувальний платіж, який було сплачено, це узгоджений сторонами спосіб гарантування виконання позивачем власних зобов`язань. У випадку порушення позивачем визначених сторонами зобов`язань, сплачені останнім кошти у вигляді забезпечувального платежу не повертаються. В даному випадку позивач вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

Також 30.01.2023р. представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі, оскільки згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.01.2023р. юридичну особу позивача припинено.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі п. 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України, зазначає наступне.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо припинено юридичну особу, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Відповідно до частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У ч. 1 ст. 104 ЦК України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Ст. 108 ЦК України передбачено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Судом зазначається, що процесуальна норма п. 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України може бути застосована у разі наявності у ЄДР запису про припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, оскільки зазначений юридичний факт припиняє її цивільну правоздатність бути стороною спірних правовідносин, у яких не допускається правонаступництво.

Натомість, як встановлено судом, відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.01.2023р. (а.с. 48-55), отриманого на запит суду, місять запис 2, де зазначено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен" зареєстровано за адресою: Київська область, Бучанський район, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 8В, ідентифікаційний код 23419138 та згідно даних про юридичну особу є правонаступником приватного малого підприємства "Лоцмен". Крім того, міститься запис від 30.01.2023р. про державну реєстрацію створення юридичної особи в результаті перетворення.

Із наведеного слідує, що на час розгляду спору юридичну особу позивача було реорганізовано шляхом перетворення на товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен", тобто останній став правонаступником позивача (усього майна, усіх права та обов`язків), що виключає в даному випадку застосування положень п. 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Відтак, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження, а позивачем у даній справі слід вважати товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен".

Представником відповідача надано суду заперечення на відповідь на відзив від 13.02.2023р., у яких зазначено зокрема, що представник позивача (адвокат Наумова О.М.) приховала той факт, що саме з її електронної пошти «ІНФОРМАЦІЯ_1» 26.06.2022р. було надіслано лист представникам відповідача. З тексту даного електронного листа вбачається, що між сторонами протягом деякого часу відбувалось погодження умов попереднього договору. Даний електронний лист містить проект попереднього договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі юридичної особи від 27.06.2022р.

Так, відповідно до п. 4.1. попереднього договору з метою підтвердження та реалізації своїх намірів щодо укладення основного договору і своєї платіжної спроможності, покупець (ПМП "Лоцмен") перераховує на поточний рахунок продавців, грошові кошти у загальній сумі 300000,00 грн, що (далі - "Забезпечувальний Платіж"):

Продавцю-2 (ТОВ ГК "Вітагро") - 150000,00 грн;

Вказана сума забезпечувального платежу перераховується у забезпечення виконання зобов`язань покупця, що виникають на підставі цього договору, та є видом забезпечення встановленим договором, у розумінні ст. 546 ЦК України. Під час взаєморозрахунків за основним договором, зазначена сума буде зарахована у належні з покупця платежі за основним договором купівлі-продажу корпоративних прав.

Відповідно до п. 4.2. попереднього договору забезпечувальний платіж сплачений покупцем до укладання цього договору.

Відповідно до п. 6.1. попереднього договору у випаду невиконання цього договору з вини покупця, сума фактично внесеного покупцем забезпечувального платежу, вказаного у пункті 4.1 цього договору, покупцю не повертається і залишається у продавців і є санкцією (штрафом) за порушення покупцем умов цього договору.

Вказані обставини, як стверджує відповідач, підтверджують той факт, що між сторонами виникли певні правовідносини, за умовами яких позивач зобов`язувався сплати на користь відповідача забезпечувальний платіж з метою підтвердження та реалізації своїх намірів. Сторонами погоджено, що забезпечувальний платіж має бути сплачено до укладення попереднього договору.

Представники сторін в судовому засіданні підтримали позиції викладені в заявах по суті справи.

Перелік обставин, які є предметом доказування; та доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність даних обставин.

Відповідно до Свідоцтва № 100327912 від 18.03.2011р. Державної податкової адміністрації України приватне мале підприємство "Лоцмен" 22.07.1997р. зареєстровано платником податку на додану вартість.

Згідно платіжного доручення № 54837 від 17.05.2022р. приватним малим підприємством "Лоцмен" перераховано товариству з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Вітагро" 150000,00 грн (призначення платежу: забезпечувальний платіж згідно попереднього договору куп.-прод. частки в статутному капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро" від 17.05.2022р.).

Приватне мале підприємство "Лоцмен" звернулося до товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Вітагро" з вимогою № 4 від 20.10.2022р. про повернення помилково перерахованих коштів в сумі 150000,00 грн. Направлення вимоги підтверджується поштовою накладною № 0305809572604 від 20.10.2022р., фіскальним чеком від 20.10.2022р. та описом вкладення у цінний лист від 20.10.2022р.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31.01.2023р. за записом 1 приватне мале підприємство "Лоцмен" припинено, за записом 2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Лоцмен" зареєстровано та є правонаступником приватного малого підприємства "Лоцмен".

Згідно копії електронного листа від 29.06.2022р. Наумова О. направила ОСОБА_1 попередній договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Вітагро" від 27.06.2022р.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів (визнання більш вірогідними), аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (пункти 28, 29, 30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, пункт 27 постанови Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №922/536/18).

Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що ці зобов`язання можуть виникати і з дій, і з подій, причому з дій ? як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Важливо те, що у кондиційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондиційне зобов`язання виникає за наявності таких умов:

? набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої особи (потерпілого);

? таке набуття чи збереження відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке він безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна. Такий висновок викладено в постанові ВП ВС від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Сторонами кондикційного зобов`язання є власник майна (титульний володілець), який має право вимоги та виступає кредитором, а також набувач майна, який виступає боржником.

Недоведення позивачем факту безпідставного набуття відповідачем майна позивача унеможливлює покладення на відповідача обов`язку з відшкодування його вартості відповідно до статті 1213 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач згідно платіжного доручення № 54837 від 17.05.2022р. здійснив оплату коштів на користь одержувача, товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Вітагро" в сумі 150000,00 грн із призначення платежу: забезпечувальний платіж згідно попереднього договору куп.-прод. частки в статутному капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро" від 17.05.2022р.

Позивач стверджує, що вказані кошти були перераховані відповідачу помилково, оскільки жодних договірних відносин між сторонами не виникало.

На підставі вищевикладеного позивач звернувся до відповідача з вимогою № 4 від 20.10.2022р. про повернення помилково перерахованих коштів в сумі 150000,00 грн. Надіслання вимоги підтверджується поштовою накладною № 0305809572604 від 20.10.2022р., фіскальним чеком від 20.10.2022р. та описом вкладення у цінний лист від 20.10.2022р.

Однак, станом на час вирішення даного спору відповідачем не надано відповіді на зазначений лист та не вчинено жодних дій з повернення вищевказаних коштів.

Відтак, за матеріалами справи доведеним є факт перерахування коштів позивачем відповідачу в сумі 150000,00 грн. Доказів існування між сторонами будь-якого договору (в тому числі і попереднього договору купівлі-продажу) як правової підстави для отримання вказаних коштів у будь-якій формі (чи у формі єдиного документу, чи укладеного у спрощений спосіб шляхом обміну документами, з яких вбачається його зміст) суду не подано. Про існування інших підстав перерахування таких коштів учасниками судового розгляду не зазначено та судом не здобуто.

Також суду не подано доказів володіння позивачем часткою в статутному капіталі ТОВ "Промислова компанія "Вітагро".

Крім того, суду не подано доказів повернення коштів відповідачем позивачу на його вимогу.

За таких обставин суд дійшов висновку про набуття товариством з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Вітагро" коштів у сумі 150000,00 грн, перерахованих згідно платіжного доручення № 54837 від 17.05.2022р., безпідставно.

Стосовно викладених відповідачем у відзиві доводів судом зазначається наступне.

Відповідно до частин першої, третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ознакою завдатку є те, що він слугує: 1) доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, 2) одночасно є способом платежу та 3) способом забезпечення виконання зобов`язання.

На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, а також висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19, від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14-ц (провадження № 61-6475св20), від 08 квітня 2021 року у справі № 640/19696/17 (провадження № 61-2624св20), від 22 лютого 2022 року у справі № 750/2209/21 (провадження № 61-17523св21).

Із наведеного суд критично оцінює твердження відповідача про те, що спірна сума є забезпечувальним платежем, який становив узгоджений сторонами спосіб гарантування виконання позивачем власних зобов`язань, оскільки в матеріалах справи відсутній укладений між сторонами попередній договір від 17.05.2022р. у письмовій формі, та який у відповідності до ст. 635 ЦК України містив би усі погоджені істотні умови майбутнього основного договору купівлі-продажу в тому числі права та обов`язки (зобов`язання) позивача. Отже, незважаючи на те, що у платіжному дорученні міститься зазначення забезпечувальний платіж, за своє правовою природою перераховані спірні кошти не є ні забезпечувальним платежем внаслідок відсутності укладення попереднього договору та відповідно відсутності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі такого договору, ні авансом внаслідок відсутності жодних зобов`язань.

Суд не приймає до уваги також доводи відповідача, викладені у запереченнях на відповідь на відзив, оскільки правовідносини, про які зазначає відповідач, виникли між сторонами на підставі іншого попереднього договору, датованого 27.06.2022р., в той час як предметом спору є стягнення коштів, що були сплачені на виконання "попереднього договору" саме від 17.05.2022р. При цьому, долучений відповідачем попередній договір від 27.06.2022р. не підписаний сторонами (сторони не досягли згоди з усіх істотних умов), що свідчить про його неукладеність у письмовій формі, тобто таким, що не відбувся (невчинений правочин), у відповідності до вимог ч. 1 ст. 547, ст. 635 ЦК України, п.п. 7.3., 9.1. самого попереднього договору. При цьому, будь-які докази виконання сторонами повністю або частково попереднього договору від 27.06.2022р. в матеріалах справи відсутні.

Крім того, судом зауважується, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження уповноваження Наумову О. діяти від імені юридичної особи позивача щодо укладення попереднього договору.

Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Таким чином, опираючись на наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що більш вірогідними є докази та твердження позивача, що спірні грошові кошти були перераховані останнім помилково, оскільки жодних договірних чи зобов`язальних правовідносин між сторонами не виникало.

Статтею 1212 ЦК України встановлено наслідки набуття та збереження особою майна без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), а саме така особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави зобов`язана повернути потерпілому це майно.

У суду станом на час розгляду справи докази повернення перерахованої суми коштів зі сторони відповідача відсутні, з чого суд дійшов висновку про необхідність повернення такої суми в судовому порядку та, відповідно, задоволення позову в повному обсязі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у зв`язку із задоволенням позову.

Керуючись статтями 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "Лоцмен", Київська область, Бучанський район, м. Вишневе до товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Вітагро", м. Хмельницький про стягнення 150000,00 грн безпідставно отриманих коштів задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Вітагро" (Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Кам`янецька, 66, офіс 204, ідентифікаційний код 38100077) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лоцмен" (Київська область, Бучанський район, м. Вишневе, вул. Київська 8 В, ідентифікаційний код 23419138) 150000,00 грн (сто п`ятдесят тисяч гривень 00 коп.) безпідставно отриманих коштів, 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню 00 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення господарського суду Хмельницької області подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14.03.2023 року.

Суддя С.В. Заверуха

Відрук. 2 примір.

1 - до справи;

2 - відповідачу (29000, м. Хмельницький, вул. Кам`янецька, буд. 66, офіс 204) реком. з повід.

Електронні адреси:

позивача - office@albogroup.com; ІНФОРМАЦІЯ_1