Рішення

від 13.03.2023 по справі 924/74/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2023 р. Справа № 924/74/23

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., за участю секретаря судового засідання Крестьянінова А.О., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТІКО", м. Рівне

до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", м. Нетішин Хмельницької області

про стягнення 2 798 488,25 грн. заборгованості за договором поставки №17744/53-124-01-21-14919 від 30.06.2021 року,

за участю представників сторін:

позивача: Рощина Б.М. директор;

відповідача: Максимчук О.О. згідно витягу з ЄДРЮО, ФОП та ГФ (в режимі ВКЗ);

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача 2 798 488,25 грн. заборгованості за договором поставки №17744/53-124-01-21-14919 від 30.06.2021 року. Вимоги мотивує неналежним виконанням ДП НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Хмельницька АЕС» своїх зобов`язань з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 23.01.2023 року відкрито провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТІКО", м. Рівне до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", м. Нетішин Хмельницької області про стягнення 2 798 488,25 грн. заборгованості за договором поставки №17744/53-124-01-21-14919 від 30.06.2021 року, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 21.02.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, наполягає на його задоволенні.

Представник відповідача під час судового розгляду спору та у наданому відзиві просить відмовити в задоволенні позовних вимог; у разі ухвалення рішення про повне або часткове задоволення позовних вимог зменшити на 90% розмір штрафних санкцій, 3% річних та втрат від інфляції; у разі ухвалення рішення про часткове або повне задоволення позовних вимог зменшити розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу; у разі ухвалення рішення про часткове або повне задоволення позовних вимог надати відповідачу відстрочення виконання такого рішення суду тривалістю 1 календарний рік з моменту набрання рішенням законної сили, але не менше ніж до закінчення 2 календарних місяців з моменту припинення воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022.

У відзиві зазначає, що перший день прострочення з оплати товару припадає на 22.02.2022 року, відтак, позивачем арифметично не вірно здійснено нарахування 3% річних та втрат від інфляції, а також безпідставно нараховано 3% річних у дні часткових проплат на суму заборгованості без їх врахування. Таким чином, відповідач вважає, що сума 3% річних становить 57358,85 грн. Також зауважує, що при підрахунку інфляційних втрат за вересень 2022 року та квітень 2022 року позивачем не враховано здійснену часткову сплату заборгованості до 15 числа відповідного місяця.

В частині нарахування пені стверджує, що укладеним між сторонами договором не передбачено можливості нарахування пені та не визначено її розмір, тому нарахування пені є безпідставним.

Додатково звертає увагу суду на важкому фінансовому становищі відповідача, в якому він опинився в умовах законодавчих змін, що відбулися в енергетичному ринку країни, а також в результаті окупації військовими формуваннями російської федерації частини виробничих потужностей відповідача. Зокрема, станом на 30.01.2023 року прострочена заборгованість перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за реалізовану електроенергію складає 28585,76 млн. грн. Так, всі надходження грошових коштів, перш за все, використовуються для оплати невідкладних першочергових платежів до бюджету, а також для забезпечення безпеки в роботі АЕС. Вказує, що Торгово-промислова палата України своїм листом від 28.02.2022 визнала форс - мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України з 24.02.2022 до її офіційного закінчення. Окрім того, відповідачем втрачено значні виробничі потужності у зв`язку з зупиненням ВП ЗАЕС, що вкрай негативно вплинуло на фінансовий стан відповідача та спричинили збитки вже за 1 півріччя 2022 року у розмірі майже 4,8 млрд грн.

З посиланням на необхідність збереження нормального режиму роботи системи атомних електростанцій вважає, що негайне виконання рішення суду про стягнення грошових коштів ставить під загрозу фінансування заходів із забезпечення сталої та безпечної роботи об`єктів атомної енергетики, чим загрожує безпеці держави та населенню України взагалі, а також може спричинити невиконання ДП «НАЕК «Енергоатом» спеціальних обов`язків для забезпечення доступності ціни на електричну енергію для населення.

З вищевикладених обставин та з огляду на ненадання позивачем доказів понесення останнім збитків у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором, просить зменшити розмір штрафних санкцій, 3% річних та втрат від інфляції, та відстрочити виконання рішення суду.

Позивач у відповіді на відзив вважає доводи відповідача голослівними. Так, відповідачем не надсилалось повідомлень позивачу про настання форс-мажорних обставин, не проводились перемовини з приводу розстрочення заборгованості. Стверджує про понесення збитків останнім у зв`язку з курсом гривні до долара, так як предмет закупівлі є імпортного походження. Заперечує також в частині настання форс-мажору, зміни обставин з 24.02.2022 року, та наголошує на виникненні заборгованості до введення в Україні воєнного стану. Вважає безпідставним та недоведеним прохання про зменшення розміру штрафних санкцій та відстрочення виконання рішення суду. Щодо пені посилається на ч. 6 ст. 231 ГК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

30.06.2021 року між державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція") (далі - покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ТІКО" (далі постачальник) укладено договір поставки №17744/53-124-01-21-14919 (далі - договір), за умовами якого позивач зобов`язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити продукцію згідно з найменуванням, виробником, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД товару, які зазначені в специфікації № 1 до цієї угоди, та є невід`ємною її частиною.

Предметом поставки по даному договору є товар: код 42510000-4 Теплообмінники, кондиціонери повітря, холодильне обладнання та фільтрувальні пристрої (п. 1.2 Договору).

Згідно з пунктами 3.1. та 3.2 Договору строк поставки продукції становить 90 календарних днів з дати укладення сторонами договору. Поставка товару здійснюється транспортом та за рахунок позивача на умовах DDP згідно ІНКОТЕРМС 2020 року на склад вантажоотримувача за адресою: Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство" склад № 10, вулиця Енергетиків, будинок 36, місто Нетішин, Хмельницька область, 30100.

За умовами п.п. 4.1 - 4.3 Договору ціна товару за вказаною угодою становить 3128000,00 грн. разом з ПДВ. Ціна за одиницю товару, кількість та загальна ціна товару по зазначеній угоді визначається специфікацією № 1. До ціни товару включена вартість упакування, маркування, тари, страхування, доставка до складу вантажоотримувача та інші понесені постачальником витрати по даному договору.

Відповідно до пунктів 5.1 та 5.4 Договору оплата за поставлений товар здійснюється підприємством шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоодержувача, за умови відповідності поставленої продукції вимогам договору щодо його кількості та якості. Датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку відповідача.

Відповідно до пунктів 7.1, 7.2 та 7.5 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення форс-мажорних обставин, зазначених в п. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін.

Сторона, для якої склалась неможливість виконання обов`язків за Договором, зобов`язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 5 днів з моменту їх настання або припинення.

Доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є Сертифікат (довідка) Торгово-промислової палати України відповідно до Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», або інших компетентних органів відповідно до діючого законодавства.

Згідно з пунктом 8.1 Договору у разі невиконання бо неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством України.

Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань сторонами (пункт 11.1 Договору).

Договір підписано сторонами та скріплено печаткою відповідача.

Зі змісту специфікації № 1 (додаток № 1) до Договору вбачається, що сторони домовилися про поставку кондиціонерів на суму 3753600,00 грн. разом з ПДВ.

Додатком № 2 до Договору сторони погодили технічну специфікацію.

У додатковій угоді №1 від 24.12.2021 року до договору сторони змінили ціну договору на 3643320,00 грн. та погодили продовження до 20.12.2021 року строку поставки товару, а також виклали специфікацію та технічну специфікацію в новій редакції.

На виконання умов договору, з урахуванням додаткової угоди № 1 та додатку № 1 до неї, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 3643320,00 грн., що підтверджується видатковою накладною від 22 грудня 2021 року.

В свою чергу, відповідачем перераховано позивачу згідно: платіжного доручення №3139 від 17.03.2022 року 305760,00 грн., платіжного доручення №3141 від 17.03.2022 року 114660,00 грн., платіжного доручення №4236 від 14.04.2022 року 415200,00 грн., платіжного доручення №5569 від 19.05.2022 року 150000,00 грн., платіжного доручення №5638 від 23.05.2022 року 427500,00 грн., платіжного доручення №7866 від 29.07.2022 року 300000,00 грн., платіжного доручення №9662 від 14.09.2022 року 100000,00 грн., платіжного доручення №9836 від 20.09.2022 року 100000,00 грн., платіжного доручення №10854 від 25.10.2022 року 120000,00 грн., платіжного доручення №11027 від 03.11.2022 року 102000,00 грн. На загальну суму 2135120,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача із претензіями від 21.08.2022 року та від 11.10.2022 року про сплату заборгованості за договором від 30.06.2021 року.

Проте, у зв`язку з невиконанням відповідачем вимог позивача в добровільному порядку, останній звернувся з даним позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Положеннями ч.1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У пунктах 5.1 та 5.4 Договору сторонами погоджено, що оплата за поставлений товар здійснюється підприємством шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоодержувача, за умови відповідності поставленої продукції вимогам договору щодо його кількості та якості. Датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку відповідача.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Оскільки поставка товару відбулась 21.12.2021 року, останнім днем для оплати товару є 22.02.2022 року, так як 20.02.2022 року (60-тий календарний день після поставки товару) припадає на вихідний день неділю, тому переноситься на наступний за ним робочий день 21.02.2022 року.

Водночас, матеріали справи містять докази сплати відповідачем за поставлений позивачем товар лише на суму 2135120,00 грн., що також не заперечується відповідачем. Відтак, 1508200,00 грн. заборгованості слід стягнути в судовому порядку, задовольнивши відповідну позовну вимогу.

У зв`язку з порушенням відповідачем договірних зобов`язань, позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати згідно поданих розрахунків.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16 міститься правовий висновок про те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

З врахуванням вищевикладеного, судом здійснено у ІПС «Законодавство» наступний перерахунок 3% річних: за період з 22.02.2022 року по 16.03.2022 року на суму 3643320,00 грн. = 6887,37 грн.; за період з 17.03.2022 року по 13.04.2022 року на суму 3222900,00 грн. = 7417,08 грн.; за період з 14.04.2022 року по 18.05.2022 року на суму 2807700,00 грн. = 8076,95 грн.; за період з 19.05.2022 року по 22.05.2022 року на суму 2657700,00 грн. = 873,76 грн.; за період з 23.05.2022 року по 28.07.2022 року на суму 2230200,00 грн. = 12281,38 грн.; за період з 29.07.2022 року по 13.09.2022 року на суму 1930200,00 грн. = 7456,39 грн.; за період з 14.09.2022 року по 19.09.2022 року на суму 1830200,00 грн. = 902,56 грн., за період з 20.09.2022 року по 24.10.2022 року на суму 1730200,00 грн. = 4977,29 грн.; за період з 25.10.2022 року по 02.11.2022 року на суму 1610200,00 грн. = 1191,11 грн., за період з 03.11.2022 року по 31.12.2022 року на суму 1508200,00 грн. = 7313,74 грн. На загальну суму 57377,63 грн., яка підлягає стягненню з відповідача. В стягненні 1804,64 грн. 3% річних суд відмовляє.

Судом, з огляду на вищевикладену позицію Верховного Суду, здійснено в ІПС «Законодавство» перерахунок втрат від інфляції згідно розрахунку, наданого позивачем, та встановлено, що останнім неправомірно нараховано втрати від інфляції за період серпень-вересень 2022 року на суму заборгованості 1930200,00 грн., адже відповідний розмір заборгованості виник з 29.07.2022 року та існував до 13.09.2022 року, оскільки 14.09.2022 року відповідачем сплачено 100000,00 грн. Відтак, у цій частині судом здійснено перерахунок: 1930200,00 грн. х індекс інфляції за серпень 2022 року = 21232,2 грн., 1830200,00 грн. х індекс інфляції за вересень 2022 року = 34773,8 грн. В іншій частині позивачем вірно обраховано втрати від інфляції. З приводу заперечень відповідача щодо неврахування проплати квітня 2022 року, суд зауважує, що заборгованість у розмірі 2807700, 00 грн., на яку нараховано втрати від інфляції за квітень-травень 2022 року, існувала з 14.04.2022 року по 18.05.2022 року, відтак, позивачем правомірно нараховано втрати від інфляції за квітень.

Загальна сума втрат від інфляції склала 505277, 09 грн., яка підлягає стягненню з відповідача. В стягненні 2303,41 грн. втрат від інфляції суд відмовляє.

З приводу нарахованої позивачем пені судом приймається до уваги таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Мотивуючи нарахування пені позивач посилається на ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки розмір пені за прострочення оплати товару договором не передбачений.

За ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміни якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовується в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми не виконаної частини зобов`язання або у певній, визначені грошові сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу (частина п`ята статті 231 ГК України)

Частиною шостою зазначеної статті Кодексу унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

3 аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто розмір таких санкцій не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або в разі, коли порушення пов`язане з виконанням державного контракту або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень в окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

Частиною четвертою статті 231 ГК України передбачено застосування штрафних санкцій у розмірі, встановленому умовами господарського договору, якщо їх розмір законом не визначено, а також надано сторонам право встановлювати різні способи визначення у відсотковому відношенні до суми штрафних санкцій: зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не сказано про застосування штрафної санкцій у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Відповідно до частини другої статті 343 ГК України, яка є спеціально нормою, що регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник за прострочення платежу сплачує на користь одержувача пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом наведених положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить умов щодо розміру та бази нарахування пені або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Водночас частина шоста статті 231 ГК України не встановлює розміру штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а тому не може бути застосована як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Отже, якщо умовами договору не встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов`язання з посиланням на частину шосту статті 231 ГК України і водночас зазначена норма не передбачає конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, то немає підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.

При цьому, як зазначалось вище, положення абзацу третього частини другої статті 231 ГК України застосовуються до негрошових зобов`язань (пов`язані з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг). Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.08.2022 року у справі №910/9375/21.

З огляду на зазначене, оскільки сторонами у договорі не погоджено штрафної санкції у вигляді пені за порушення строків оплати товару, зобов`язання відповідача є грошовим, що виключає застосування абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, вимоги позивача про стягнення 723 525,48 грн. пені задоволенню не підлягають.

Щодо доводів відповідача про неможливість виконання зобов`язань та необхідність звільнення його від відповідальності, у зв`язку із скрутним матеріальним становищем та дією форс - мажорних обставин, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно з ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

В ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

У п. 7.1 договору також передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, зазначених в п.2 ст.14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні", які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін.

Отже, ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Відповідач як на форс-мажорні обставини посилається, зокрема на введення воєнного стану на території України, що засвідчено як форс-мажорна обставина відповідно до листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, внаслідок чого він не має можливості виконати свої договірні зобов`язання.

Суд звертає увагу, що загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача (оплату поставленого товару), тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

Суд зазначає, що відповідач не надав доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв`язку.

Так, обов`язок відповідача здійснити оплату за поставлені товари настав ще до введення воєнного стану на території України (строк оплати по 21.02.2022 року включно). Відповідач не підтвердив неможливості виконувати свої зобов`язання за договором у передбачений ним строк внаслідок дії воєнного стану, неможливості здійснювати господарську, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, відсутності такого прибутку тощо.

Окрім того, обставини, засвідчені Торгово-промисловою палатою України у листі від 28.02.2022, стосуються не лише відповідача, а також позивача, та ставлять їх в однакові умови здійснення господарської діяльності.

З огляду на вказане не може вважатись також форс-мажорною обставиною і посилання відповідача на скрутне фінансове становище. За положеннями ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Додатково суд враховує, що за умовами п. 7.3. договору сторона, що зазнала форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність та припинення протягом 5 днів.

Повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар, роботи, послуги, кошти та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Однак, жодного повідомлення позивача з боку відповідача щодо виникнення форс-мажорних обставин не надходило. Відповідних доказів відповідач також не надав суду.

Таким чином, відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, що останній не мав можливості виконати свої зобов`язання з оплати постановленого товару за договором внаслідок форс-мажорних обставин, в тому числі і зазначених у листі Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

З приводу клопотання відповідача про зменшення 3% річних та втрат від інфляції судом враховується наступне.

У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

Велика Палата Верховного Суду також вказала, що пеня, відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

В той же час, 3% річних та втрати від інфляції входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за весь час користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц, від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, від 20.03.2019 у справі №761/26293/16-ц, від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц тощо).

Судом в даній справі не встановлено особливих обставин, які в свідчили про можливість зменшення 3% річних та втрат від інфляції, оскільки останні в даному випадку є відшкодуванням матеріальних втрат ТОВ «ТІКО» від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за весь час користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відтак, суд відмовляє у зменшенні розміру 3% річних та втрат від інфляції.

Приймаючи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, позов товариства з обмеженою відповідальністю "ТІКО", м. Рівне до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", м. Нетішин Хмельницької області про стягнення 2 798 488,25 грн. заборгованості за договором поставки №17744/53-124-01-21-14919 від 30.06.2021 року підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути 1508200,00 грн. боргу, 57377,63 грн. 3% річних, 505277, 09 грн. втрат від інфляції. В стягненні 1804,64 грн. 3% річних, 2303,41 грн. втрат від інфляції та 723525,48 грн. пені суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У відзиві на позов відповідач просить надати йому відстрочення виконання рішення суду тривалістю 1 рік з моменту набрання таким рішенням суду законної сили, але не менше ніж до закінчення 2 календарних місяців з моменту припинення воєнного стану в Україні.

Згідно зі ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З аналізу вищенаведеного суд вбачає, що відстрочка виконання рішення суду можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

Також відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 331 ГПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору.

Зі змісту відзиву вбачається, що відповідач вказує на його складне фінансове становище, що склалося у зв`язку із функціонуванням нового ринку електроенергії, запровадженням воєнного стану на території України.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "ІммобільяреСаффі" проти Італії", № 22774/93).

Враховуючи те, що існування заборгованості, яке підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Водночас, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

Враховуючи вищезазначені судом обставини у сукупності, в тому числі вину відповідача у виникненні спору, відсутність доказів наявності виключних обставин, які об`єктивно свідчать про неможливість виконання рішення, суд відмовляє в задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "ТІКО", м. Рівне до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", м. Нетішин Хмельницької області про стягнення 2 798 488,25 грн. заборгованості за договором поставки №17744/53-124-01-21-14919 від 30.06.2021 року задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (30100, Хмельницька обл., м. Нетішин, вул. Енергетиків, буд.20, код 21313677) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТІКО" (33018, м. Рівне, вул. Відінська, 42-а, код 21087471) 1508200,00 грн. (один мільйон п`ятсот вісім тисяч двісті грн. 00 коп.) боргу, 57377,63 грн. (п`ятдесят сім тисяч триста сімдесят сім грн. 63 коп.) 3% річних, 505277,09 грн. (п`ятсот п`ять тисяч двісті сімдесят сім грн. 09 коп.) інфляційних втрат, 31062,82 грн. (тридцять одна тисяча шістдесят дві грн. 82 коп.) витрат на оплату судового збору.

Видати наказ.

В стягненні 1804,64 грн. 3% річних, 2303,41 грн. втрат від інфляції та 723525,48 грн. пені відмовити.

Відмовити в задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14.03.2023 року

СуддяМ.В. Музика

Вебадреса рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/

Віддрук. у 3 прим.: 1 - до справи; 2 - позивачу (33018, м. Рівне, вул. Відінська, 42-а) - рек. з пов. про вручення; 3 - відповідачу (30100, Хмельницька область, м. Нетішин, вул. Енергетиків, 20) - рек. з пов. про вручення