Постанова

від 08.06.2023 по справі 924/74/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2023 року Справа № 924/74/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - Рощина Б.М. - директор;

відповідача - Максимчук О.О. (в режимі відеоконференції);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 13 березня 2023 року (повний текст складено 14.03.2023) у справі № 924/74/23 (суддя Музика М.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІКО"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція"

про стягнення 2 798 488,25 грн заборгованості за договором поставки № 17744/53-124-01-21-14919 від 30.06.2021

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 13 березня 2023 року у справі №924/74/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІКО" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" про стягнення 2 798 488,25 грн заборгованості за договором поставки № 17744/53-124-01-21-14919 від 30.06.2021 - задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІКО" 1 508 200,00 грн (один мільйон п`ятсот вісім тисяч двісті грн 00 коп.) боргу, 57 377,63 грн (п`ятдесят сім тисяч триста сімдесят сім грн 63 коп.) 3% річних, 505 277,09 грн (п`ятсот п`ять тисяч двісті сімдесят сім грн 09 коп.) інфляційних втрат, 31 062,82 грн (тридцять одна тисяча шістдесят дві грн 82 коп.) витрат на оплату судового збору.

В стягненні 1804,64 грн 3% річних, 2303,41 грн втрат від інфляції та 723 525,48 грн пені відмовлено.

Відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині стягнення інфляційних втрат за вересень 2022 року у розмірі 34773,80 грн, а також в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення на 90% розміру 3% річних, інфляційних втрат та клопотання про відстрочення виконання рішення суду та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, а вказані клопотання задоволити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Хмельницької області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 у справі №924/74/23 апеляційну скаргу ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 13.03.2023 - залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки: доплатити судовий збір у встановленому порядку і розмірі, докази чого надати суду.

17.05.2023 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника апелянта надійшла заява про усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги, до якої долучає платіжну інструкцію №3933 від 10.05.2023 про сплату судового збору в розмірі 8633,73 грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2023 у справі №924/74/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 13 березня 2023 року у справі №924/74/23. Призначено справу №924/74/23 до розгляду на 08 червня 2023 р. об 11:00 год.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30 червня 2021 року між державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція") (покупець/відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю "ТІКО" (постачальник/позивач) був укладений договір поставки №17744/53-124-01-21-14919 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець - прийняти та оплатити продукцію згідно з найменуванням, виробником, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД товару, які зазначені в специфікації № 1 до цієї угоди, та є невід`ємною її частиною.

Предметом поставки по даному договору є товар: код 42510000-4 Теплообмінники, кондиціонери повітря, холодильне обладнання та фільтрувальні пристрої (п. 1.2 договору).

Згідно з пунктами 3.1,3.2 договору строк поставки продукції становить 90 календарних днів з дати укладення сторонами договору. Поставка товару здійснюється транспортом та за рахунок позивача на умовах DDP згідно ІНКОТЕРМС 2020 року на склад вантажоотримувача за адресою: Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство" склад № 10, вулиця Енергетиків, будинок 36, місто Нетішин, Хмельницька область, 30100.

За умовами п.п. 4.1 - 4.3 договору ціна товару за вказаною угодою становить 3128000,00 грн. разом з ПДВ. Ціна за одиницю товару, кількість та загальна ціна товару по зазначеній угоді визначається специфікацією №1. До ціни товару включена вартість упакування, маркування, тари, страхування, доставка до складу вантажоотримувача та інші понесені постачальником витрати по даному договору.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.4 договору, оплата за поставлений товар здійснюється підприємством шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоодержувача, за умови відповідності поставленої продукції вимогам договору щодо його кількості та якості. Датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку відповідача.

Відповідно до пунктів 7.1, 7.2, 7.5 договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення форс-мажорних обставин, зазначених в п. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін.

Сторона, для якої склалась неможливість виконання обов`язків за Договором, зобов`язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 5 днів з моменту їх настання або припинення.

Доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є Сертифікат (довідка) Торгово-промислової палати України відповідно до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", або інших компетентних органів відповідно до діючого законодавства.

Згідно з п.8.1 договору у разі невиконання бо неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством України.

Даний договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань сторонами (п.11.1 договору).

Договір підписано сторонами та скріплено печаткою відповідача.

Зі змісту специфікації №1 (додаток №1) до договору вбачається, що сторони домовилися про поставку кондиціонерів на суму 3753600,00 грн разом з ПДВ.

Додатком №2 до договору сторони погодили технічну специфікацію.

У додатковій угоді №1 від 24.12.2021 до договору сторони змінили ціну договору на 3643320,00 грн та погодили продовження до 20.12.2021 строку поставки товару, а також виклали специфікацію та технічну специфікацію в новій редакції.

Як встановлено судами обох інстанцій, на виконання умов даного договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3643320,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною від 22 грудня 2021 року, підписаною сторонами без будь-яких заперечень/зауважень та скріпленими відтисками їхніх печаток.

Натомість, відповідач, в порушення умов договору та взятих на себе зобов`язань, оплату за отриманий товар здійснив частково, на загальну суму 2135120,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Внаслідок таких неправильних дій відповідача, останнім створена заборгованість в розмірі 1 508 200,00 грн (3643320,00-2135120,00).

На претензії від 21.08.2022 та від 11.10.2022 з вимогою в добровільному порядку ліквідувати наявний борг, відповідач відповіді не дав, розрахунків не здійснив.

При цьому, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів на підтвердження добровільного погашення вказаної заборгованості відповідачем не подано; відсутні такі докази і в матеріалах справи.

Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 508 200,00 грн обгрунтовані, законні та, відповідно, правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 655, 712 ЦК України.

Також позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 723 525,48 грн пені, 507 580,50 грн - інфляційних втрат та 59 182,27 грн - 3% річних.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно вимог ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідач свого грошового зобов`язання у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст.610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст.612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Разом з тим, оскільки умовами договору не встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов`язання з посиланням на частину шосту статті 231 ГК України і водночас зазначена норма не передбачає конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а зобов`язання відповідача є грошовими, що виключає застосування абз.3 ч.2 ст.231 ГК України, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція, а відтак і задоволення позовних вимог в частині стягнення 723 525,48 грн пені.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, як з`ясовано судами обох інстанцій, прострочення виконання грошового зобов`язання з боку відповідача має місце, суд першої інстанції, визнавши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем невірним, та провівши його самостійно, прийшов до правильного висновку, що до стягнення підлягає лише 57377,63 грн відсотків річних та 505277,09 грн інфляційних нарахувань. Разом з тим, у стягненні 1804,64 грн 3% річних та 2303,41 грн інфляційних втрат суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки їх нараховано та відповідно пред`явлено до стягнення безпідставно.

При цьому, доводи скаржника про безпідставне і необгрунтоване нарахування та відповідно стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат за вересень 2022 року у розмірі 34 773,80 грн, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки судом першої інстанції здійснено перерахунок іфляційних втрат за період серпень-вересень 2022 року у відповідності до методики розрахунку інфляційних втрат, викладеній в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Щодо доводів скаржника про неможливість виконання зобов`язань та необхідність звільнення його від відповідальності у зв`язку із скрутним матеріальним становищем та дією форс - мажорних обставин, то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст.218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно з ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

В ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

У п.7.1 договору також передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, зазначених в п.2 ст.14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні", які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін.

Отже, ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Як вбачається, відповідач як на форс-мажорні обставини посилається, зокрема на введення воєнного стану на території України, що засвідчено як форс-мажорна обставина відповідно до листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, внаслідок чого він не має можливості виконати свої договірні зобов`язання.

Суд звертає увагу, що загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача (оплату поставленого товару), тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

Разом з тим, відповідачем ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду не надано доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв`язку.

Як встановлено судами обох інстанцій, обов`язок відповідача здійснити оплату за поставлені товари настав ще до введення воєнного стану на території України (строк оплати по 21.02.2022 включно). При цьому, відповідач не підтвердив неможливості виконувати свої зобов`язання за договором у передбачений ним строк внаслідок дії воєнного стану, неможливості здійснювати господарську, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, відсутності такого прибутку тощо.

Крім того, обставини, засвідчені Торгово-промисловою палатою України у листі від 28.02.2022, стосуються не лише відповідача, а також позивача, та ставлять їх в однакові умови здійснення господарської діяльності.

Також не може вважатись форс-мажорною обставиною і посилання відповідача на скрутне фінансове становище. За положеннями ст.617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Додатково суд враховує, що за умовами п.7.3. договору сторона, що зазнала форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність та припинення протягом 5 днів.

Повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар, роботи, послуги, кошти та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Однак, жодного повідомлення з боку відповідача щодо виникнення форс-мажорних обставин до позивача не надходило; відсутні такі докази і в матеріалах справи.

Таким чином, відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами про неможливість виконати свої зобов`язання з оплати постановленого товару за договором внаслідок форс-мажорних обставин, в тому числі і зазначених у листі Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Щодо клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями у розумінніГК України, відтакст.233 ГК Українине передбачено право суду на їх зменшення.

Разом з тим, у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

Велика Палата Верховного Суду також вказала, що пеня, відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів

В той же час, 3% річних та втрати від інфляції входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за весь час користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц, від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, від 20.03.2019 у справі №761/26293/16-ц, від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц).

Колегія суддів зазначає, що відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме: встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96% та їх явну невідповідність принципу справедливості, тоді як у даній справі позивачем розраховані відсотки річних в розмірі, встановленому ст.625 ЦК України, тобто 3%, що, у свою чергу, не порушує принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на 1 рік, то колегія суддів зазначає наступне.

За змістом положень ч.1 ст.239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена (ч. ч. 4, 5 та 7 ст. 331 ГПК України).

В контексті вищенаведених норм судова колегія вважає за необхідне зауважити, що відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається у виняткових випадках і залежно від обставин справи, при чому, такі обставини мають свідчити про неможливість або реальне ускладнення виконання рішення.

Тобто законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Винятковість обставин, які мають бути встановлені судом щодо надання відстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

При цьому, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, з огляду на що, суд повинен оцінити докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 цього Кодексу, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочення виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, оцінки доводів боржника та заперечень кредитора, зокрема, й щодо його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19 та від 03.09.2020 у справі №905/30/16.

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення, безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.

Відповідач, як підставу для відстрочення виконання рішення суду, крім іншого, вказує про відсутність вини у невиконання спірного грошового зобов`язання, так як вказане невиконання обумовлено відсутністю коштів, що, в свою чергу, спричинено невиконанням грошових зобов`язань перед відповідачем контрагентами.

Натомість суд зазначає, що наявність заборгованості зі сторони контрагентів відповідача, не є тими обставинами, з якими приписи процесуального закону пов`язують можливість надання відстрочення виконання рішення суду, оскільки відповідно до чинного законодавства зобов`язання мають виконуватись належним чином, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов`язання.

Складне фінансове становище скаржника, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочки виконання судового рішення; при цьому, відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Наведені скаржником обставини, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають його поточну підприємницьку діяльність, що не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість відстрочення виконання судового рішення, а обставини, на які посилається скаржник, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних наслідків у зв`язку з цим. При цьому, фінансове становище скаржника є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої відповідач мав планувати свої видатки. Окрім того запровадження в Україні військового стану має негативний наслідок на господарську діяльність обох сторін договору, у тому числі і на позивача.

Разом з цим, відповідачем не подано суду доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності, зокрема довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на рахунках, а також довідки про відсутність майна у власності (тощо). Колегія суддів відмічає, що при вирішенні питання про надання відстрочки необхідно врахувати, що спір у цій справі виник саме з вини відповідача у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів.

Крім того, відповідачем не надано доказів наявності можливості виконати рішення суду після закінчення терміну, на який відповідач просить його відстрочити.

Крім того, суд приймає до уваги, що основна частина коштів, заявлених позивачем до стягнення у даній справі, є основним боргом. Позивач розраховує на отримання даних коштів в своїй господарській діяльності та з їх врахуванням планує свої видатки. Тому відстрочення виконання рішення може призвести до значного негативного наслідку в фінансовому становищі позивача.

З огляду на вказане безпідставним є також посилання відповідача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі №910/4918/22, оскільки у вказаній справі було заявлено позовну вимогу про стягнення лише інфляційних втрат та річних, в той час як сума основного боргу була сплачена в повному обсязі.

Враховуючи викладене в сукупності та беручи до уваги, в тому числі вину відповідача у виникненні спору, відсутність доказів наявності виключних обставин, які об`єктивно свідчать про неможливість виконання рішення, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Хмельницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 13 березня 2023 року у справі №924/74/23 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "13" червня 2023 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Саврій В.А.