Постанова

від 07.03.2023 по справі 341/1899/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 341/1899/20

Провадження № 22-ц/4808/104/23

Головуючий у 1 інстанції ГАПОЛЯК Т. В.

Суддя-доповідач Мальцева

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.,

суддів Баркова В.М., Девляшевського В.А.,

секретар Возняк В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 29 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Лисецької селищної ради Дем`янек Іванни Антонівни, Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування записів про право власності,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного реєстратора Лисецької селищної ради Дем`янек І.А., Акціонерного товариства «Альфа-Банк», просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55063190 від 10 листопада 2020 року Державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської обл. Дем`янек І. А.;

скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 39111431 про реєстрацію права власності за АТ «Альфа - Банк» на нерухоме майно - домоволодіння, загальною площею 174,1 м2., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2217657726212);

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55105927 від 12 листопада 2020 року Державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської обл. Дем`янек І.А.;

скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 39151174 про реєстрацію права власності за АТ «Альфа-банк» на нерухоме майно - земельну ділянку, площею 0,25 га., кадастровий номер 2621281301:01:001:0127, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2219800526212).

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що АТ «Альфа - Банк» скористався правом, визначеним статтею 1050 ЦК України щодо дострокового повернення кредиту за Договором про іпотечний кредит №604 від 10 грудня 2007 року. Реалізовуючи дане право АТ «Альфа - Банк» звернулось до суду з позовом, за результатами розгляду якого стягнено достроково заборгованість за Договором про іпотечний кредит № 604 від 10 грудня 2007 року в розмірі 372 486 гривень 64 копійки.

Враховуючи дострокове стягнення заборгованості за Договором про іпотечний кредит, такий припинив свою дію і позичальник позбавлений права нараховувати відсотки за користування кредитом.

25 червня 2020 року ним отримано від АТ «Альфа - Банк» лист-повідомлення, за змістом якого банк має намір в порядку погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, яким є - домоволодіння, загальною площею 174,1 м2. та земельна ділянка, площею 0,25 га., що за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи припинення дії кредитного договору, помилково визначену банком суму заборгованості, визначену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборону примусового відчуження майна - предмету іпотеки, яке є житлом, він не дав згоди та заперечив щодо примусового відчуження спірного майна.

Натомість, АТ «Альфа - Банк» вчинено дії по зверненню спірного майна у свою власність. Як наслідок, Державним реєстратором Лисецької селищної ради Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл. Дем`янек І.А. прийнято оскаржувані рішення і у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено записи про реєстрацію права власності за АТ «Альфа-банк» на нерухоме майно - домоволодіння, загальною площею 174,1 м2. та земельну ділянку, площею 0,25 га., що за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважає, що оскаржувані рішення слід визнати протиправними та скасувати, записи про державну реєстрацію права власності слід скасувати, оскільки наявний факт припинення дії кредитного договору, банком помилково визначену суму заборгованості, Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» визначено заборону примусового відчуження майна - предмету іпотеки, яке є житлом, на що він не дав згоди та заперечив щодо примусового відчуження спірного майна.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 вересня 2022 рокув задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовані заходи забезпечення позову, вжиті Галицьким районним судом Івано-Франківської області в спосіб постановлення 23 лютого 2021 року ухвали про забезпечення позову.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції як незаконне та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача. В апеляційній скарзі посилається на те, що суд не з`ясував обставини справи, що мають значення для вирішення спору, тому висновки суду не відповідають обставинам справи. Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, і порушив норми процесуального права, оскільки помилково керувався практикою Верховного суду, яка стосується інших правовідносин. Фактично суд не вирішив спір, а своїм формальним підходом до справи, в якій прийшов до висновку, що позивачем обраний неправильний спосіб захисту інтересів, змушує позивача знов звертатися до суду за вирішенням даного спору.

Відповідач АТ «Альфа-Банк» надав апеляційному суду заяву про заміну найменування сторони, в якій зазначив, що 12.08.2022 року товариство змінило назву на Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», у підтвердження надав протокол позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк», Статут АТ «СЕНС БАНК», виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Враховуючи положення ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку позивача і відповідача Державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл. Дем`янек І.А. в судове засідання, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача адвоката Гуменюка Б.С., який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення представника відповідача АТ «СенсБанк» адвоката Матвійчука М.З., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10 грудня 2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено Договір про іпотечний кредит № 604.( т.1 а.с. 105 - 116).

В порядку забезпечення виконання зобов`язання 10 грудня 2007 року між сторонами укладено Іпотечний договір. Предмет іпотеки - домоволодіння, загальною площею 174,1 м2. та земельна ділянка, площею 0,25 га., що за адресою: АДРЕСА_1 . Іпотечний договір містить застереження про задоволення вимог іпотеко держателя. Згідно пункту 5.3 Іпотечного договору, забезпечення вимог Іпотекодержателя за Договором про іпотечний кредит може бути може бути вчинено в позасудовому порядку наступним чином, зокрема, передачі Іпотекодавцем у власність Іпотекодержателю Предмету іпотеки в рахунок виконання Іпотекодавцем основного зобов`язання за Договором про іпотечний кредит в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (т.1 а.с. 21-25).

17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та АТ "Альфа-Банк" укладено Договір відступлення прав вимоги, в т.ч. і за Договором про іпотечний кредит № 604, забезпечувальним договором - Договором іпотеки, які були укладені між ПАТ «АК Промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 (т.1 а.с. 117-127).

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2015 рокустягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» заборгованість за Договором про іпотечний кредит № 604 від 10 грудня 2007 року в розмірі 372 489 гривень 64 коп. стягнення проведено в порядку дострокового погашення заборгованості (т.1 а.с. 7-9).

АТ «Альфа-Банк» скеровано ОСОБА_1 повідомлення від 03 червня 2020 року про наміри в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» звернути стягнення на предмет іпотеки (т. а.с. 10).

Листом від 24 липня 2020 року ОСОБА_1 заперечив щодо примусового відчуження майна, враховуючи приписи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» - таким забезпечено валютний кредит, використовується як житло, загальна площа такого не перевищує 250 кв.м. (т.1а.с. 13).

АТ «Альфа-Банк» скеровано ОСОБА_1 повторне повідомлення від 03 вересня 2020 року про наміри в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» звернути стягнення на предмет іпотеки (т.1 а.с. 130-134).

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55063190 від 10 листопада 2020 року Державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської обл. Дем`янек І. А. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис про право власності № 39111431 про реєстрацію права власності за АТ «Альфа - Банк» на нерухоме майно - домоволодіння, загальною площею 174,1 м2., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 17).

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55105927 від 12 листопада 2020 року Державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської обл. Дем`янек І.А. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис про право власності № 39151174 про реєстрацію права власності за АТ «Альфа-банк» на нерухоме майно - земельну ділянку, площею 0,25 га., кадастровий номер 2621281301:01:001:0127, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 18).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки. Суд послався на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19. Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. А вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)). Враховуючи те, що позивачем вибрано невірний помилковий спосіб захисту прав, і рішення по справі не призведе до захисту прав, які позивач вважає порушеними, в задоволенні позову суд відмовив.

Погодитися з рішенням суду неможливо з наступних підстав.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Судом першої інстанції правильно визначено, що спірні правовідносини виникли з приводу того, що у зв`язку з неналежним виконанням позивачем укладеного з банком кредитного договору утворилася заборгованість. На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором банк звернув стягнення на предмет іпотеки, право власності на яке за банком зареєстроване державним реєстратором.

Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

При цьому у статті 575 ЦК України наведено окремі види застав та вказано, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Отже, іпотека є особливим видом застави, за яким виконання зобов`язань забезпечується виключно нерухомим майном. Іпотека регулюється не лише загальним законодавством - ЦК України, Законом України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу», а й спеціальним - Законом № 898-ІV.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 898-IV іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У частині першій статті 12 Закону № 898-IV вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

У частинах першій, третій статті 33 цього Закону передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з положеннями частин першої - третьої статті 36 Закону № 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Суд попередніх інстанцій установив, що позивач належним чином не виконував зобов`язання за кредитним договором № 604 від 10.12.2007 року, у зв`язку з чим з нього рішенням Галицького районного суду від 25 листопада 2015 року у справі № 341/2754/14-ц стягнуто на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованість у загальному розмірі 372489 грн.

Пунктом 5.3. іпотечного договору від 10 грудня 2007 року передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, задовольнивши вимоги Іпотекодержателя, в позасудовому порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

АТ «Альфа-Банк» направлено ОСОБА_1 повідомлення від 03 червня 2020 року про наміри звернути стягнення на предмет іпотеки. Але ОСОБА_1 заперечив щодо примусового відчуження майна, вважав, що у зв`язку з нормами Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки його житлом забезпечено валютний кредит, а він в ньому постійно проживає, і загальна площа не перевищує 250 кв.м., то підстав для звернення стягнення немає. (т.1а.с. 13). 03.09.2020 року АТ «Альфа-Банк» повторно повідомило ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

10 та 12 листопада 2020 року держаний реєстратор виніс оспорені рішення про реєстрацію права власності за банком на іпотечне майно, що належить позивачу.

Звертаючись до суду, позивач вказував, що оскаржувані рішення слід визнати протиправними та скасувати, і записи про державну реєстрацію права власності слід скасувати, оскільки наявний факт припинення дії кредитного договору, банком помилково визначену суму заборгованості, Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» визначено заборону примусового відчуження майна - предмету іпотеки, яке є житлом, на що він не дав згоди та заперечив щодо примусового відчуження спірного майна.

Однак суд першої інстанції не перевіряв обґрунтованість позовних вимог, оскільки виходив з того, що посилання на даний закон не мають значення з огляду на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Разом з тим, вбачається, що на спірні правовідносини поширюється Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який був чинним на час вчинення реєстраційних дій.

Так, в редакції закону станом на 16.09.2020 року, протягом дії цього Закону:

1) не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або

таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.

Згідно з матеріалами справи позивач є власником домоволодіння АДРЕСА_1 загальною площею 174,1 кв.м. (т.1 а.с. 17), і довідкою місцевого виконавчого комітету сільської ради підтверджено, що він зареєстрований та проживає в даному будинку (т.1 а.с.26).

Отже, позивач довів, що загальна площа його житлового майна не перевищує 250 кв.м., що він постійно проживає в ньому. Ту обставину, що він не має іншого нерухомого житлового майна, відповідач в суді не спростував.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписанням іпотечного застереження сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Разом з цим Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» увів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без його згоди на відчуження.

У разі, якщо житловий будинок позивача, який є предметом іпотеки, підпадає під критерії, визначені у пункті 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на нього не може бути примусово звернено стягнення, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку», що є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на зазначений будинок за іпотекодержателем.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18.

Ураховуючи, що на час реєстрації права власності на предмет іпотеки за АТ «Альфа-Банк» у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» діяли обмеження щодо примусового звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи за кредитом, наданим в іноземній валюті, державний реєстратор зобов`язаний був перевірити відповідність спірного будинку вимогам, визначеним у пункті 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Згідно із зазначеним пунктом протягом дії цього Закону не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду, об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна, або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.

Доводи відповідача на те, що позивач не довів, що спірний житловий будинок не є місцем постійного проживання позивача, а також, що в його власності може бути інше житлове приміщення, нічим не підтверджені, мають характер припущень, власних доказів на спростування таких обставин відповідач не надав. Позиція відповідача стосовно того, що у підтвердження факту постійного проживання позивач повинен був надати суду акт обстеження житлово-побутових умов, не ґрунтується на законі, нічим не мотивована.

Таким чином, на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» в редакції на час винесення ос порених рішень, а тому у державного реєстратора не було підстав для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за АТ «Альфа-Банк».

Разом з тим позивач зазначив одним зі співвідповідачів у справі Державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської обл. Дем`янек І.А.

Слід зауважити, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 14 ГПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини третьої статті 162 ГПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування (стаття 4 та частина перша статті 45 ГПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 лютого 2023 року (справа № 522/18070/18 провадження № 61-13968св21) при перегляді рішення за подібним спором вважає, що зміст і характер спірних правовідносин, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача є саме з банком чи іншою особою-набувачем майна, що було у заставі (іпотеці) банку, а не з приватним нотаріусом, який виконував функції державного реєстратора.

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75)).

З огляду на те, що державний реєстратор є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, у позові до нього слід відмовити саме із цієї підстави.

А оскільки реєстрація за відповідачем права власності на спірний будинок проведена всупереч Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то є достатньою підставою для скасування рішення про таку реєстрацію і задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до банку.

Що стосується висновків суду першої інстанції щодо неналежно обраного позивачем способу захисту прав, зокрема шляхом скасування рішення державного про державну реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк», то вони є помилковими з огляду на таке.

Суду першої інстанції спирався на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, однак з цим неможливо погодитися, оскільки в цій постанові переглядалися судові рішення, де способом захисту було обране саме скасування записів про державну реєстрацію права власності за наявності обтяжень речового права на спірне майно.

В той час як ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачем. Відповідач вважає такий спосіб захисту неналежним.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом № 1952-IV.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV).

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону № 1952-IV).

У частині третій статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) встановлено, що право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Тобто державна реєстрація права власності закріплена законом як елемент позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.

У практиці Великої Палати закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Альфа-Банк» - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття права власності на таке майно за відповідачем та водночас елемент позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Внаслідок цього право позивача було порушено та між сторонами виник спір про право цивільне.

Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

Як зазначено вище, колегія суддів встановила порушення прав позивача.

В судовій практиці Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Разом із цим зі справи вбачається, що спірне нерухоме майно не відчужувалось третім особам. На момент звернення позивача з позовом та розгляду справи судом першої інстанції право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за АТ «АльфаБанк».

Судом також було встановлено, що підставою виникнення у АТ «АльфаБанк» права власності на об`єкт спірного нерухомого майна є іпотечний договір № 604. Іпотекодавцем за цим договором є позивач, а іпотекодержателем - АТ «АльфаБанк».

Тобто між сторонами наявні договірні відносини, які регулюють звернення стягнення на спірне нерухоме майно. І відповідач звернув стягнення на спірне нерухоме майно на підставі зазначеного договору.

Як правильно вказував суд першої інстанції, обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

При цьому абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «АльфаБанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 10 та 12 листопада 2020 року опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судом як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Такого висновку колегія суддів дійшла, керуючись правовими позиціями, висловленими в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 року №914/2350/18 (914 608 20).

З огляду на викладене на момент ухвалення судом першої інстанцій рішення у цій справі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» було б правомірним та ефективним способом захисту права, з урахуванням змін, внесених до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», і саме такий спосіб захисту прав позивача є дієвим та належним, його застосування призведе до відновлення порушеного права позивача.

Тому позовні вимоги ОСОБА_1 до банку про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» на іпотечне майно підлягають задоволенню.

Крім вимог про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора, позивач просив скасувати і записи про право власності, внесені на підставі оспорених рішень.

Редакція абзацу другого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, чинна на момент винесення оспорених рішень і відповідних записів, встановлює, що у разі якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Отже, положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV.

Відтак, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

При цьому, в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.

Таким чином, з 16 січня 2020 року законодавство вже не містило такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а тому немає підстав для задоволення таких вимог позивача, які у практичному аспекті є зайвими.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування записів про право власності. Разом з тим позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їхобтяжень, скасування записів про право власності необхідно задовольнити частково, визнавши протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55063190 від 10 листопада 2020 року Державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської обл. Дем`янек І. А.; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55105927 від 12 листопада 2020 року Державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської обл. Дем`янек І.А.; відмовити в задоволенні вимог до АТ «Сенс Банк» про скасування записів про право власності.

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, то у відповідності до положень статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати на апеляційне оскарження пропорційно задоволеним вимогам в сумі 4204 грн., а у зв`язку із відмовою в задоволенні решти вимог апеляційної скарги, з позивача ОСОБА_1 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір 2522,40 грн, розрахований за дві немайнові вимоги.

Керуючись ст.374, 367, 376, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 29 вересня 2022 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного реєстратора Лисецької селищної ради Дем`янек Іванни Антонівни про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування записів про право власності відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування записів про право власності задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55063190 від 10 листопада 2020 року Державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської обл. Дем`янек І. А.

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55105927 від 12 листопада 2020 року Державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської обл. Дем`янек І.А.

В задоволенні вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про скасування записів про право власності відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 4204(чотири тисячі двісті чотири) грн..

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір 2522 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві) грн 40 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає касаційному оскарженню протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 13 березня 2023 року.

Судді Є.Є.Мальцева

В.М. Барков

В.А. Девляшевський