Постанова

від 15.09.2023 по справі 341/1899/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 341/1899/20

провадження № 61-5590св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області Дем`янек Іванна Антонівна, Акціонерне товариства «Альфа-Банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 березня 2023 року в складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Баркова В. М., Девляшевського В. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області Дем`янек Іванни Антонівни, Акціонерного товариства «Альфа-Банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування записів про право власності,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області Дем`янек І. А. (далі - державний реєстратор Дем`янек І. А.), Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування записів про право власності.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав те, що АТ «Альфа-Банк» скористалося своїм правом, визначеним статтею 1050 ЦК України, щодо дострокового повернення кредиту за договором про іпотечний кредит від 10 грудня 2007 року № 604 та звернулося до суду із позовом про стягнення з нього заборгованості за вказаним кредитним договором. Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2015 року в справі № 341/2754/14, яке набрало законної сили, стягнено з нього достроково заборгованість за договором про іпотечний кредит від 10 грудня 2007 року № 604 в розмірі 372 486,64 грн.

Враховуючи дострокове стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит, такий припинив свою дію і кредитор позбавлений права нараховувати відсотки за користування кредитом.

25 червня 2020 року позивач отримав від АТ «Альфа-Банк» лист-повідомлення, відповідно до якого банк повідомляв про свій намір у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, розмір якої становить 57 294,89 дол. США, звернути стягнення на предмет іпотеки, яким є домоволодіння, загальною площею 174,1 кв. м, та земельна ділянка, площею 0,25 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (далі - домоволодіння та земельна ділянка).

На вказаний лист позивач надіслав відповідь, якій, посилаючись на припинення дії кредитного договору та на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», заперечував щодо розміру заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак АТ «Альфа-Банк» у позасудовому порядку звернуло стягнення на предмет іпотеки. На підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 листопада 2020 року, індексний номер - 55063190 та від 12 листопада 2020 року, індексний номер - 55105927, прийнятих державним реєстратором Дем`янек І. А., до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи №№ 39111431, 39151174 про право власності АТ «Альфа-Банк» на спірне домоволодіння та земельну ділянку.

Позивач вважав, що вказані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону примусового відчуження майна - предмета іпотеки, без згоди власника.

Посилаючись на норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та на те, що його житлом забезпечено валютний кредит, він постійно проживає у спірному домоволодінні, загальна площа якого не перевищує 250 кв. м, позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 листопада 2020 року, індексний номер - 55063190, прийняте державним реєстратором Дем`янек І. А.;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 39111431 про реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» на нерухоме майно - спірне домоволодіння (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2217657726212);

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 листопада 2020 року, індексний номер - 55105927, прийняте державним реєстратором Дем`янек І. А.;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 39151174 про реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» на нерухоме майно - спірну земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2219800526212).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Галицький районний суд Івано-Франківської області рішенням від 29 вересня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування записів про державну реєстрацію права власності не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки. Суд, посилаючись на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14, дійшов висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту його прав і зазначив, що належним способом захисту прав може бути позов про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, що є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право позивача.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 07 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 29 вересня 2022 року скасував.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Дем`янек І. А. про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування записів про право власності відмовив.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування записів про право власності задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 листопада 2020 року, індексний номер - 55063190, прийняте державним реєстратором Дем`янек І. А.

Визнав протиправним та скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 листопада 2020 року, індексний номер - 55105927, прийняте державним реєстратором Дем`янек І. А.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про скасування записів про право власності відмовив.

Вирішив питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та скасовуючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач є власником та постійно проживає у спірному домоволодінні, площа якого не перевищує 250 кв. м, а тому на спірні правовідносини поширюється Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який був чинним на час вчинення реєстраційних дій, а тому у державного реєстратора не було підстав для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за АТ «Альфа-Банк». Суд не погодився з висновками суду першої інстанції, що вимоги позивача про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є неналежним способом захисту, а належним є витребування майна, оскільки спірне нерухоме майно не відчужувалося третім особам. На час звернення позивача з позовом та розгляду справи судом першої інстанції право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за АТ «Альфа-Банк», між сторонами наявні договірні відносини.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Дем`янек І. А., суд апеляційної інстанції виходив з того, що останній є неналежним відповідачем у цій справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування записів про право власності, суд апеляційної інстанції виходив з того, що такі вимоги є неналежним способом захисту прав.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

12 квітня 2023 року АТ «Сенс Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 березня 2023 року в частині задоволення позову та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 369/382/17, від 13 липня 2022 року в справі № 199/8324/19, у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 07 липня 2021 року в справі № 420/370/19, від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17.

Скаржник зазначає, що висновки апеляційного суду про те, що на спірні правовідносини поширюється Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є помилковими. Суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач не надав доказів на підтвердження відсутності у нього іншого житла, крім того, що є предметом іпотеки, а також, що він постійно проживає у спірному домоволодінні.

Заявник погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є неналежним способом захисту, а належним способом є витребування майна. Крім того, вказує на те, що скасовуючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд апеляційної інстанції не врахував, що заявляючи такі вимоги, позивач не заявив вимогу про припинення права власності за відповідачем, як передбачено нормою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у травні 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 10 грудня 2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 604 (т. 1 а. с. 105-116).

На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 10 грудня 2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого є спірне домоволодіння та земельна ділянка. Іпотечний договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з пунктом 5.3 іпотечного договору забезпечення вимог іпотекодержателя за договором про іпотечний кредит може бути вчинено в позасудовому порядку, зокрема, передачі іпотекодавцем у власність іпотекодержателю предмета іпотеки у рахунок виконання іпотекодавцем основного зобов`язання за договором про іпотечний кредит у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (т. 1 а. с. 21-25).

17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та АТ «Альфа-Банк» укладено договір відступлення прав вимоги, в тому числі і за договором про іпотечний кредит № 604, забезпечувальним договором - договором іпотеки, які були укладені між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 117-127).

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2015 року в справі № 341/2754/14, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» достроково заборгованість за договором про іпотечний кредит від 10 грудня 2007 року № 604 у розмірі 372 489,64 грн (т. 1 а. с. 7-9).

03 червня 2020 року АТ «Альфа-Банк» направило ОСОБА_1 повідомлення про наміри у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», звернути стягнення на предмет іпотеки (т. 1 а. с. 10).

Листом від 24 липня 2020 року ОСОБА_1 заперечив щодо примусового відчуження майна, посилаючись на норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (т. 1 а. с. 13).

03 вересня 2020 року АТ «Альфа-Банк» повторно направило ОСОБА_1 повідомлення про наміри у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», звернути стягнення на предмет іпотеки (т. 1 а. с. 130-134).

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 листопада 2020 року, індексний номер - 55063190 державний реєстратор Дем`янек І. А. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесла запис № 39111431 про право власності АТ «Альфа-Банк» на нерухоме майно - спірне домоволодіння (т. 1 а. с. 17).

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 листопада 2020 року, індексний номер - 55105927 державний реєстратор Дем`янек І. А. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесла запис № 39151174 про право власності АТ «Альфа-Банк» на нерухоме майно - спірну земельну ділянку (т. 1 а. с. 18).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Постанова апеляційного суду від 07 березня 2023 року оскаржується АТ «Сенс-Банк» в частині задоволення позову ОСОБА_1 та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятих державним реєстратором Дем`янек І. А. В іншій частині не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядається.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 зазначеного Закону).

Відповідно до статей 12, 33 Закону України «Про іпотеку» одним із способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частини перша та друга статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки).

Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25 грудня 2008 року № 800-VI внесено зміни до статті 36 Закону України «Про іпотеку», у зв`язку з чим її положеннями передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У частині першій статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, зазначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї статті Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» положення статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Таким чином, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно в позасудовому порядку.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач належним чином не виконував зобов`язання за кредитним договором від 10 грудня 2007 року № 604, у зв`язку з чим з нього рішенням Галицького районного суду від 25 листопада 2015 року в справі № 341/2754/14 стягнено на користь ПАТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс-Банк», заборгованість у загальному розмірі 372 489,00 грн.

Пунктом 5.3 іпотечного договору від 10 грудня 2007 року передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, задовольнивши вимоги іпотекодержателя у позасудовому порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

03 червня 2020 року АТ «Альфа-Банк» направило ОСОБА_1 повідомлення про наміри звернути стягнення на предмет іпотеки. Але ОСОБА_1 заперечив щодо примусового відчуження майна, посилаючись на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». 03 вересня 2020 року АТ «Альфа-Банк» повторно повідомило ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

10 та 12 листопада 2020 року державний реєстратор прийняла оскаржувані рішення про реєстрацію права власності за банком на іпотечне майно, що належить позивачу.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 та 12 листопада 2020 року, індексні номери: 55063190 та 55105927, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який був чинним на час вчинення реєстраційних дій, а тому у державного реєстратора не було підстав для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за АТ «Альфа-Банк».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) викладено правовий висновок про те, що обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору.

З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а.

Висновки про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку містяться і в постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 201/7014/18 (провадження № 61-7373св20), від 30 вересня 2021 року у справі № 127/15802/15-ц (провадження № 61-16395св20), від 02 травня 2022 року у справі № 754/716/19 (провадження № 61-12633св21).

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що предметом договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання умов кредитного договору, є спірне домоволодіння, площа якого не перевищує 250 кв. м (складає 174,1 кв. м).

Переданий ОСОБА_1 в іпотеку будинок використовується ним як місце постійного проживання, іншого житла він не має.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування оспорюваних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень суб`єкта державної реєстрації з огляду на те, що на спірне домоволодіння, площею 174,1 кв. м, яке використовується позивачем як місце постійного проживання, відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути здійснено примусове стягнення, в тому числі й шляхом реєстрації права власності за АТ «Сенс Банк», як забезпечення виконання ним умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Висновки суду апеляційної інстанції в цій частині відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які суд правильно застосував, а також відповідають вказаній вище судовій практиці Верховного Суду.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що позивач не довів, що він постійно проживає у спірному домоволодінні та не надав доказів на підтвердження відсутності у нього іншого житла, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи, зокрема, довідкою місцевого виконавчого комітету Височанківської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області, відповідно до якої ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у спірному будинку (т.1 а. с. 26).

Отже, позивач довів, що загальна площа його житлового майна не перевищує 250 кв. м, що він постійно проживає у спірному будинку. Відповідачем не спростовано вказані висновки суду, а також обставину, що позивач не має іншого нерухомого житлового майна.

У зв`язку з чим колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 369/382/17, у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 07 липня 2021 року в справі № 420/370/19, від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17.

Доводи касаційної скарги про те, що вимоги позивача про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є неналежним способом захисту, а належним способом є витребування майна, є помилковими та не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги з огляду на таке.

У постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що, оцінюючи належність вибраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суди повинні виходити із його правомірності та ефективності. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання відповідного відшкодування. Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Неіснування (невстановлення) обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

У постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки щодо правомірного та ефективного способу захисту при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно надалі не було відчужено третій особі. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що державна реєстрація права власності передбачена законом як елемент позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. Водночас позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

У згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вибраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, які визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі до застосування способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача потрібно відновити становище, яке існувало до порушення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки порушення права власності позивача відбулося у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», пред`явлені ним вимоги позову про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Враховуючи обставини конкретної справи та за умови, що правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено третім особам, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неефективний (неправомірний) спосіб захисту. Задоволення такого позову приводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.

Виходячи з зазначеного, вибраний позивачем спосіб захисту у справі, яка переглядається, відповідно до наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду є правомірним та ефективним за встановлених фактичних обставин справи.

У зв`язку з чим Верховний Суд відхиляє посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 199/8324/19.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до помилкового тлумачення заявником норм права і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 березня 2023 року в частині визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко