Рішення

від 07.03.2023 по справі 127/2103/22

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №127/2103/22

Провадження № 2/127/262/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2023 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Жмудя О.О., при секретарі Матвеєвій А.О.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,-

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу.

Позов мотивовано тим, що відповідно до розписки від 17.02.2020 позивач передав відповідачу, а останній прийняв грошові кошти в сумі 20 000 доларів США, що є еквівалентом 533862,00 гривень станом на 16.08.2021 (26,6931 гривень за 1 долар США), в межах розрахунку по договорам забудови.

Зазначене було засвідчено особистим підписом відповідача ОСОБА_3 .

Станом на 01.08.2021 жодних правочинів (крім договору позики) між позивачем та відповідачем укладено не було.

16.08.2021 позивачем на адресу відповідача була направлена вимога про повернення коштів в розмірі 533862,00 гривень. Однак, відповіді на вимогу позивач не отримав.

Позивач вважає, що вказані грошові кошти відповідач отримав без достатньої правової підстави, а тому має повернути вказане безпідставно набуте майно.

Просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 533 862,00 гривень.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно із ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою судувід 14.03.2022призначеносправу до розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику сторін та надано відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. Окрім того відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

20.04.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначено, що в підтвердження існування боргу позивач додає до позову розписку датовану 17.02.2020 з якої слідує, що грошові кошти передавались позивачем відповідачу відповідно до договорів забудови мікрорайону по АДРЕСА_1 , без строку повернення переданих коштів, тобто дана розписка не є борговою. Як вбачається з тексту копії розписки від 17.02.2020 доданої до позову, відповідач ОСОБА_3 отримав від позивача ОСОБА_2 20 000 доларів США «у межах договорів забудови мікрорайону по АДРЕСА_1 ». Отже, зміст розписки прямо свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин, що виключає можливість застосування ст.1212 ЦК України.

08.06.2021 між сторонами було укладено та нотаріально посвідчено Договір про розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію) зареєстровано у реєстрі за №807. Того ж дня 08.06.2021, як те було погоджено сторонами, позивачем ОСОБА_2 було видано відповідачу ОСОБА_3 розписку за змістом якої, позивач прийняв від відповідача грошові кошти у розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) доларів США у якості погашення усіх витрат понесених позивачем, щодо початку забудови належної відповідачу земельної ділянки, що є на 80 000 (вісімдесят тисяч) доларів США більше заявленої суми, також зазначено, що своїм підписом ОСОБА_2 підтверджує, що не має жодних претензій, у тому числі, грошових до ОСОБА_3 , щодо договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцій) від 19.12.2018 та Попереднього договору про укладення договорів про спільне будівництво та Договору про спільне будівництво, саме якими й було передбачено підписання даної розписки. Розписка про повернення коштів була підписана позивачем та передана відповідачу у присутності двох свідків (представників - адвокатів Сувалова В.О. та ОСОБА_4 в офісі нотаріуса Майструк В.І. при укладені між сторонами договору про розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію). Також даною розпискою від 08.06.2021 передбачено, що позивач ОСОБА_2 з її підписанням підтверджує, що немає жодних претензій грошових та/чи юридичних до ОСОБА_3 відповідно вищезазначених угод. Також відповідно до п. п. 4-5 Договору про розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію) від 08.06.2021, що зареєстрований у реєстрі за №807 чітко вказано, що сторони за договором не мають жодних невиконаних зобов`язань один перед одним. Укладено й акт прийому-передачі земельної ділянки її власнику. У момент даного розрахунку позивач ОСОБА_2 передав відповідачу ОСОБА_3 оригінали усіх розписок укладених між ними в межах зазначених договорів за увесь час.

Ухвалою суду від 30.06.2022 здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін до розгляду справи в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін, призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити, аргументуючи мотивами, викладеними у позовній заяві.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином, відповідачем суду надано заяву про розгляд справи без участі відповідача та його представника, в якому також зазначив, що позовні вимоги не визнає, просить відмовити у їх задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 31.10.2018 зареєстровано новостворену юридичну особу «ТОВ «Поділля Будінвест» (ЄДРПОУ 42585761), керівник Адамчук В.М.

Відповідно до Протоколу загальних зборів учасників «ТОВ «Поділля-Будінвест», єдиним засновником «ТОВ «Поділля-Будінвест» є ОСОБА_2

19.12.2018 між відповідачем ОСОБА_3 та ТОВ «Поділля Будінвест» в особі директора та власника товариства ОСОБА_2 було укладено попередній договір про укладення договорів про спільне будівництво, за яким ОСОБА_3 - власник, а ТОВ «Поділля Будінвест» в особі директора та власника ОСОБА_2 - землекористувач виклали свої зобов`язання один перед одним стосовно забудови земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:015:0247, загальною площею 8,1471 га. цільове призначення 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В пункті 2.1.1. зазначено, що сторони договору зобов`язались укласти договори про спільне будівництво з землекористувачем та договір про встановлення права користування земельною ділянкою суперфіцію в строк до 26.12.2018. Так, відповідно до п.2.2.1 землекористувач зобов`язаний у момент підписання попереднього договору для підготовки необхідних документів для нотаріального посвідчення Основного договору, передати власнику грошові кошти у розмірі 200 000 доларів США. Не пізніше 7 діб після укладення цього договору укласти з власником договір суперфіцію з обов`язковим підписанням відповідного акту.

Відповідно до п.2.2.2 договору, землекористувач зобов`язаний не пізніше ніж до 19.01.2019 передати власнику грошові кошти у розмірі 200 000 доларів США з обов`язковим підписанням відповідного акту.

Згідно із п.2.2.4 договору землекористувач зобов`язаний після отримання містобудівних умов та обмежень на об`єкт будівництва передати власнику грошові кошти у розмірі 600 000 доларів США протягом 7 діб.

Відповідно до п.2.4 договору, у разі неможливості отримання містобудівних умов та обмежень на забудову земельної ділянки, сторони зобов`язуються добровільно укласти угоду про розірвання договору суперфіцію. При цьому власник зобов`язується в день розірвання договору суперфіцію повернути землекористувачу отримані кошти.

19.12.2018 між відповідачем ОСОБА_3 та ТОВ «Поділля Будінвест» в особі директора та власника товариства ОСОБА_2 було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію), відповідно якого ОСОБА_3 суперфіціар, а товариство в особі директора Адамчука В.М. суперфіціарій. Предметом даного договору була передача в строкове платне користування для подальшої забудови земельної ділянки площею 8,1471га, кадастровий номер 0510100000:02:015:0247, цільове призначення 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Акту прийому-передачі земельної ділянки від 20.12.2018 земельну ділянку було передано у користування ТОВ «Поділля Будінвест».

Згідно із оригіналу розписки від 17.02.2020, ОСОБА_3 отримав кошти у сумі двадцять тисяч доларів США від ОСОБА_2 у межах розрахунку по договорах забудови мікрорайону по АДРЕСА_1 .

17.03.2021 на адресу ТОВ «Поділля Будінвест» ОСОБА_3 було направлено повідомлення про намір розірвання договору суперфіцію.

У відповіді ТОВ «Поділля Будінвест» зазначило, що у разі ініціювання розірвання зазначеного вище договору, просить повернути 420 000,00 доларів США, та грошові витрати пов`язані із підготовкою проектної документації та організації будівництва в розмірі 7 500 000,00 грн.

23.03.2021 на адресу ТОВ «Поділля Будінвест» від ОСОБА_3 було направлено лист, в якому ОСОБА_3 підтвердив свій намір розірвати договір суперфіцю та запропонував провести взаєморозрахунок.

08.06.2021 між ОСОБА_3 (суперфіціар) та ТОВ «Поділля Будінвест» (суперфіціарій) укладено договір про розірвання договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію), посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В. І. 19 грудня 2018 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1621, за умовами пункту 1 якого, сторони домовилися за взаємною згодою достроково розірвати Договір про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію).

Відповідно до акту про виконання зобов`язань за договором від 08.06.2021, ОСОБА_3 , надалі Власник, та ТОВ «Поділля Будінвест», надалі Землекористувач в особі директора Адамчука В.М. уклали цей акт та своїми підписами затвердили, що 08.06.2021 власник передав, а землекористувач прийняв грошові кошти у сумі 400000 доларів США у виконання п.2.4 Попереднього договору про укладення договорів про спільне будівництво укладеного сторонами 19.12.2018.

Згідно з Актом прийому-передачі земельної ділянки від 08.06.2021 Суперфіціарій передав, а Суперфіціар прийняв земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаному акті зазначено, що усі розрахунки, передбачені Договором про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію) від 19.12.2018, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. 19.12.2018 за реєстровим №1621, між сторонами проведені, претензії відсутні.

Відповідно до розписки від 08.06.2021 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 500 000,00 доларів США, у тому числі 400 000,00 доларів США згідно пункту 2.4 Попереднього договору про укладення договору про спільне будівництво від 19 грудня 2018 року, укладеного між ТОВ «Поділля Будінвест» та ОСОБА_3 та 100 000,00 доларів США у якості погашення витрат понесених у зв`язку із проведенням усіх підготовчих робіт, щодо початку забудови земельної ділянки (суперфіцію) у тому числі розробка проектів забудови, отримання будь-яких дозвільних документів на початок будівництва. Своїм підписом ОСОБА_2 підтвердив, що не має жодних претензій грошових та/чи юридичних до ОСОБА_3 , щодо договору про встановлення права користування земельною ділянкою (суперфіцію) від 19 грудня 2018 року; Попереднього договору про укладення договорів про спільне будівництво від 19 грудня 2018 року; Договору про спільне будівництво від 19 грудня 2018 року.

16.08.2021 на адресу ОСОБА_3 ОСОБА_2 була надіслана вимога про повернення коштів в порядку ст. 1212 ЦК України, відповідно до розписки в розмірі 20 000 доларів США, що еквівалентно на момент складання вимоги 533862,00 грн.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст.12,13,81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд, тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

На підставі ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з істотних умов договору.

У відповідності дост. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Стаття 1212ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Посилання позивача на те, що станом на 01.08.2021 жодних правочинів між позивачем та відповідачем не укладено суд сприймає критично, оскільки відсутність правочинів між сторонами викликана не фактом їх неукладення, а тим, що вказані правочини після їх укладення було розірвано в установленому сторонами порядку, що встановлено матеріалами справи.

Таким чином, вказані кошти у розмірі 533862,00 грн. було отримано відповідачем за належних правових підстав, за умовами узгодженими сторонами у попередньому договорі.

Щодо позовної вимоги про стягнення вказаної суми з відповідача на користь позивача, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові по справі №127/2986/22 від 07.12.2022 за скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду від 23.06.2022 та постанову апеляційного суду, зазначив наступне.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15.

Оскільки згідно розписки від 08 червня 2021 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 500 000,00 доларів США; своїм підписом ОСОБА_2 підтвердив, що не має жодних претензій грошових та/чи юридичних до ОСОБА_3 , Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки кошти, які були отримані відповідачем - повернуто, доказів, що відповідач безпідставно утримує грошові кошти позивача, що надавало б підстави для застосування статті 1212 ЦК України, не надано.

З огляду на викладене, позовна вимога, щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суми боргу 533862,00 грн. є безпідставною та задоволенню не підлягає, оскільки їх було повернуто позивачу до моменту звернення до суду з даним позовом, відповідно до розписки від 08.06.2021.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову було відмовлено, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.

На підставівикладеного,керуючись ст.626,635,638,1212ЦК України,ст.12,13,15,16,76,77,80,81,89, 263-265, 273, ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно вимог ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст судового рішення складено 13.03.2023.

Суддя О.О. Жмудь