Постанова

від 13.03.2023 по справі 910/7009/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2023 р. Справа№ 910/7009/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Донецького малого приватного підприємства по ремонту та обслуговуванню об`єктів охорони здоров`я «Ремонтник»

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2022, повний текст якого складений 24.10.2022

у справі № 910/7009/22 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Актив Спецтехніка»

до Донецького малого приватного підприємства по ремонту та обслуговуванню об`єктів охорони здоров`я «Ремонтник»

про стягнення 196 245,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 75 250,56 грн. за надані за договором про надання послуг спецтехніки № 28/03 від 23.03.2021, але неоплачені послуги, штрафу в сумі 79 090,11 грн., пені в сумі 20 659,45 грн., 5 % річних в сумі 4 857,54 грн. та інфляційних втрат в сумі 16 387,82 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем укладеного між сторонами договору про надання послуг спецтехніки № 28/03 від 23.03.2021 в частині оплати за надані позивачем послуги.

Крім того позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн.

В суді першої інстанції відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 у справі №910/7009/22 позов задоволений частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 75 250,56 грн. основного боргу, 20 443,78 грн. пені, 77 200,11 грн. штрафу, 4 794,14 грн. 5 % річних, 16 242,04 грн. інфляційних втрат, 2 908,69 грн. витрат по сплаті судового збору, а також 19 764,09 грн. витрат на професійну правову допомогу, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті наданих позивачем за спірним договором послуг, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача як основного боргу, так і пені, штрафу, 5 % річних та інфляційних втрат.

Водночас, суд першої інстанції, під час розгляду справи:

- встановивши, що у матеріалах справи відсутні акти надання послуг від 30.09.2021 № 131 на суму 10 500,00 грн. та від 28.10.2021 № 133 на суму 9 450,00 грн. на надання послуг за якими позивач, серед інших, посилається у позові, проте у матеріалах справи наявні копії платіжних доручень від 21.10.2021 № 519 на суму 26 700,00 грн. з призначенням платежу: «Посл. автокрану по рах. № 130 від 30.09.21, та екскаватора по рах. № 126 від 20.09.21 т.ч. ПДВ 20% = 4 450,00 грн., без ПДВ» та від 11.11.2021 року № 579 на суму 30 000,00 грн. з призначенням платежу: «Посл. автокрану част. по рах. № 128 від 27.09.21, та по рах. № 133 від 28.10.21 т.ч. ПДВ 20% = 4 450,00 грн., без ПДВ» та які свідчать про те, що вказаними платіжними документами відповідач оплатив вартість послуг, зазначених у рахунках від 30.09.2021 № 130 на суму 10 500,00 грн. та від 28.10.2021 № 133 на суму 9 450,00 грн., яким відповідає вартість робіт за актами від 30.09.2021 № 131 на суму 10 500,00 грн. та від 28.10.2021 № 133 на суму 9 450,00 грн., копії яких у матеріалах справи відсутні. Вказане свідчить про те, що стягнення заборгованості за відсутніми у матеріалах справи актами від 30.09.2021 № 131 та від 28.10.2021 № 133 до предмета спору не входить, а вартість наданих за ними послуг відповідачем сплачена у добровільному порядку;

- дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення, нарахованих за несвоєчасну оплату послуг за актами № 131 від 30.09.2021 та № 133 від 28.10.2021 5 % річних, інфляційних втрат, пені та штрафу, з огляду на те, що відсутність у матеріалах справи вказаних актів позбавляє суд можливості достеменно встановити фактичні дати підписання означених документів (з якими умови спірного договору пов`язують строк оплати відповідних послуг), а відтак і перевірити дійсні періоди прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань з оплати наданих за цими актами послуг спецтехніки,

Частково задовольняючи вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції встановивши, що вказані витрати є підтвердженими, відповідачем не подано будь-яких клопотань про зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення судових витрат та не доведено суду належними та допустимим доказами обставин, які свідчать про наявність підстав для зменшення розміру адвокатських витрат, та які безпосередньо вказані у ч. 4 ст. 126 ГПК України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вказаних вимог пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Донецьке мале приватне підприємство по ремонту та обслуговуванню об`єктів охорони здоров`я «Ремонтник» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 у справі №910/7009/22 частково та зменшити розмір нарахованої пені, штрафу, інфляційних витрат та відсотків річних до 80% і стягнути з відповідача 4 088,75 грн. пені, 15 440,02 грн. штрафу, 958,82 грн. 5% річних, 3 248,41 інфляційних витрат та у відповідній частині судовий збір та відмовити у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 19 764,09 грн.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вищевказаного рішення.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції є необ`єктивним, необґрунтованим та винесеним із грубим порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.

Апелянт вказав на те, що наявні обставини, які надають суду право на зменшення суми штрафних санкцій, зокрема те, що:

- причиною невиконання ним обов`язків по сплаті плати за договором про надання послуг спецтехніки № 28/03 від 23.03.2021, є невиконання контрагентом відповідача (ПАТ «Маріупольський металургійний завод») своїх зобов`язань за договором № 999 від 24.07.2020 на виконання якого власне і позивачем надавались послуги за спірним договором про надання послуг спецтехніки № 28/03 від 23.03.2021;

- відповідач вживав всіх можливих заходів для погашення заборгованості;

- позивачем не наведено жодних доказів негативних наслідків прострочення виконання;

- нарахована штрафна санкція фактично одного розміру із сумою заборгованості;

- позивач раніше, наприклад у 2021 році не заявляв претензії відповідачу, а також не звертався до суду з позовом про стягнення сум за прострочення оплати виконання робіт,

з огляду на що апелянт просить суд апеляційної інстанції зменшити суми штрафних санкцій на 80 %.

Також апелянт, з посиланням на те, що умовами укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Смарт Юрист» договору про надання правничої допомоги від 26.07.2022 прямо та конкретно не визначено фіксованого розміру гонорару або ставки та порядку розрахунку погодинної оплати адвокатських послуг, тоді як наведена угода містить лише положення про те, що замовник зобов`язується сплатити послуги з надання правової допомоги згідно з актом приймання-передачі наданих послуг, що не дає як суду, так і іншій стороні спору можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару, а також не дозволяє відповідачу висловити відповідні заперечення щодо обґрунтованості такого розміру цих судових витрат, просить відмовити позивачу у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2022, справу №910/7009/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7009/22, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/7009/22.

14.12.2022 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/3849/22 від 19.12.2022 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи №910/8323/22.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2022, справу №910/7009/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

21.12.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про доповнення до апеляційної скарги, до якого додані докази сплати судового збору.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481*100=248 100 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 248 100,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2022 задоволено клопотання Донецького малого приватного підприємства по ремонту та обслуговуванню об`єктів охорони здоров`я «Ремонтник» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 по справі №910/7009/22 та поновлено апелянту вказаний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Донецького малого приватного підприємства по ремонту та обслуговуванню об`єктів охорони здоров`я «Ремонтник» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 по справі №910/7009/22, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 по справі №910/7009/22 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Станом на 13.03.2023 відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022 та від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

23.03.2021 відповідач (замовник) та позивач (виконавець) уклали договір про надання послуг спецтехніки № 28/03 (далі Договір), за умовами якого виконавець зобов`язався за завданням замовника надати за плату послуги за допомогою технічних засобів, будівельної техніки, автомобільної техніки та іншої погодженої спецтехніки, а замовник в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, зобов`язався прийняти та оплатити наведені послуги.

Згідно з пунктами 9.1, 9.2 Договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, а строк його дії починає свій перебіг з моменту підписання та закінчується 31.12.2021.

Згідно з 5.2 Договору приймання-передача наданих послуг оформлюється шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг. Після фактичного надання послуг виконавець складає акт приймання-передачі наданих послуг в 2-х екземплярах та надає їх замовнику. Замовник зобов`язаний не пізніше 10 робочих днів з дати направлення актів приймання-передачі наданих послуг підписати та повернути виконавцю один екземпляр. У разі наявності у замовника мотивованих зауважень до наданих послуг, він зобов`язується негайно викласти їх у письмовій формі та надати виконавцю.

За умовами пункту 5.3 Договору у випадку, якщо замовник протягом вказаного терміну не підписав акт приймання-передачі наданих послуг та/або не повернув підписаний акт виконавцю та не надав мотивовану відмову від підписання акту, такий акт вважається підписаним та погодженим замовником, а послуги вважаються прийнятими.

Підписання акту приймання-передачі наданих послуг представником замовника або відсутність у встановлені строки мотивованої відмови від підписання акту є підтвердженням відсутності претензій з боку замовника до виконавця стосовно наданих послуг (п. 5.4 Договору).

У п. 4.1 Договору сторонами погоджено, що загальна вартість послуг, що надаються за даним Договором визначається на підставі всіх додатків або актів приймання-передачі етапів наданих послуг підписаних сторонами протягом терміну дії Договору.

Відповідно до пункту 4.2 Договору замовник проводить оплату за Договором на поточний рахунок виконавця в наступному порядку:

а) попередня оплата - 100 % вартості послуг за відповідним Додатком, за 5 календарних днів до передбачуваної дати початку надання послуг, зазначеної в Додатку до Договору;

б) остаточний розрахунок проводиться на підставі актів приймання-передачі наданих послуг не пізніше 3-х календарних днів з дати підписання відповідного акту приймання-передачі наданих послуг.

Оплата за послуги здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування замовником грошових коштів на банківський рахунок виконавця (пункт 4.3 Договору).

Звертаючись до суду з позовом, позивач послався на те, що ним на виконання умов Договору надані послуги на загальну суму 1 016 100,84 грн., проте відповідачем вказані послуги оплачені частково на суму 940 850,14 грн. і на даний час заборгованість відповідача перед позивачем становить 75 250,56 грн., з огляду на що позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також, нараховані на несвоєчасне виконання обов`язку по її оплаті, пеню, штраф, 5 % річних та інфляційні втрати.

Суд першої інстанції при розгляді спору сторін по суті:

- встановивши, що:

1. позивач посилається на те, що заборгованість відповідача за договорами на заявлену до стягнення суму підтверджується матеріалами справи, зокрема, наявними у справі підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленим їх печатками актами надання послуг від 28.03.2021 № 31 на суму 39 000,08 грн., від 01.04.2021 № 32 на суму 18 000,04 грн., від 01.04.2021 № 33 на суму 10 800,00 грн., від 01.04.2021 № 34 на суму 6 299,96 грн., від 02.04.2021 № 36 на суму 6 000,00 грн., від 02.04.2021 № 37 на суму 6 299,96 грн., від 08.04.2021 № 41 на суму 21 600,00 грн., від 08.04.2021 № 42 на суму 12 599,93 грн., від 16.04.2021 № 47 на суму 8 100,00 грн., від 19.04.2021 № 50 на суму 9 450,00 грн., від 19.04.2021 № 51 на суму 6 299,96 грн., від 21.04.2021 № 52 на суму 9 450,00 грн., від 23.04.2021 № 53 на суму 6 999,97 грн., від 23.04.2021 № 54 на суму 7 200,04 грн., від 26.04.2021 № 56 на суму 31 950,07 грн., від 27.04.2021 № 57 на суму 16 100,03 грн., від 28.04.2021 № 58 на суму 8 999,96 грн., від 30.04.2021 № 59 на суму 15 999,94 грн., від 30.04.2021 № 60 на суму 28 000,14 грн., від 29.04.2021 № 61 на суму 14 205,60 грн., від 30.04.2021 № 62 на суму 13 500,00 грн., від 29.04.2021 № 63 на суму 2 250,00 грн., від 30.04.2021 № 64 на суму 6 300,00 грн., від 07.05.2021 № 68 на суму 38 158,20 грн., від 07.05.2021 № 69 на суму 2 136,01 грн., від 07.05.2021 № 70 на суму 17 999,93 грн., від 18.05.2021 № 71 на суму 39 499,85 грн., від 18.05.2021 № 72 на суму 90 000,46 грн., від 17.05.2021 № 73 на суму 9 450,00 грн., від 19.05.2021 № 75 на суму 20 000,10 грн., від 20.05.2021 № 76 на суму 17 499,94 грн., від 21.05.2021 № 77 на суму 4 800,02 грн., від 26.05.2021 № 78 на суму 5 250,00 грн., від 26.05.2021 № 79 на суму 17 099,96 грн., від 27.05.2021 № 80 на суму 26 549,96 грн., від 28.05.2021 № 81 на суму 9 450,00 грн., від 24.06.2021 № 88 на суму 16 200,00 грн., від 14.07.2021 № 96 на суму 22 200,05 грн., від 04.08.2021 № 104 на суму 22 499,96 грн., від 21.09.2021 № 127 на суму 16 200,00 грн., від 23.09.2021 № 128 на суму 49 950,11 грн., від 29.09.2021 № 129 на суму 65 000,14 грн., від 29.09.2021 № 130 на суму 9 200,05 грн., від 30.09.2021 № 131 на суму 10 500,00 грн., від 19.10.2021 № 132 на суму 22 200,05 грн., від 28.10.2021 № 133 на суму 9 450,00 грн., від 03.11.2021 № 134 на суму 8 400,05 грн., від 10.11.2021 № 139 на суму 21 000,05 грн., від 13.11.2021 № 140 на суму 42 800,09 грн., від 15.11.2021 № 141 на суму 29 000,04 грн., від 16.11.2021 № 142 на суму 24 000,05 грн., від 17.11.2021 № 144 на суму 22 200,05 грн. та від 18.11.2021 № 145 на суму 22 000,04 грн.;

2. наведені акти, копії яких наявні у матеріалах справи (за виключенням актів від 30.09.2021 № 131 на суму 10 500,00 грн. та від 28.10.2021 № 133 на суму 9 450,00 грн., які позивачем до позовної заяви долучені не були), підписані сторонами без жодних зауважень чи заперечень, та містять відмітку про те, що замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має;

3. факт часткової оплати відповідачем наданих послуг підтверджується платіжними дорученнями на загальну суму 940 850,14 грн., в яких вказані призначення відповідних здійснених відповідачем платежів з посиланням на реквізити виставлених йому рахунків (суми яких відповідають актам надання послуг);

4. так як з наданих позивачем платіжних доручень від 21.10.2021 № 519 та від 11.11.2021 № 579 на суму 30 000,00 грн. та наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що означеними платіжними документами відповідач фактично оплатив вартість послуг, зазначених актах від 30.09.2021 № 131 на суму 10 500,00 грн. та від 28.10.2021 № 133 на суму 9 450,00 грн., копії яких у матеріалах справи відсутні, стягнення заборгованості за вказаними актами фактично до предмета спору не входить, а вартість наданих за ними послуг відповідачем сплачена у добровільному порядку;

- визнав доведеним як факт несвоєчасного виконання відповідачем обов`язку щодо оплати наданих за Договором послуг на заявлену до стягнення суму, так і те, що, з огляду на вказані прострочення, позивач має право на стягнення основного боргу, пені, штрафу, 5 % річних та інфляційних втрат;

- перевіривши розрахунки позивача щодо нарахування пені, штрафу, 5 % річних та інфляційних втрат за вказані позивачем періоди прострочення, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення, нарахованих за несвоєчасну оплату послуг за актами № 131 від 30.09.2021 та № 133 від 28.10.2021 5 % річних, інфляційних втрат, пені та штрафу, з огляду на те, що відсутність у матеріалах справи вказаних актів позбавляє суд можливості достеменно встановити фактичні дати підписання означених документів (з якими умови спірного договору пов`язують строк оплати відповідних послуг), а відтак і перевірити дійсні періоди прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань з оплати наданих за цими актами послуг спецтехніки;

- задовольнив позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 75 250,56 грн. а також пені в сумі 20 443,78 грн., штрафу в сумі 77 200,11 грн., 5 % річних в сумі 4 794,14 грн., інфляційних втрат в сумі 16 242,04 грн..

Також суд першої інстанції частково задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу, встановивши, що вказані витрати є підтвердженими, відповідачем не подано будь-яких клопотань про зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення судових витрат та не доведено суду належними та допустимим доказами обставин, які свідчать про наявність підстав для зменшення розміру адвокатських витрат, та які безпосередньо вказані у ч. 4 ст. 126 ГПК України, з огляду на що вказані вимоги задовольняються пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 20 443,78 грн., штрафу в сумі 77 200,11 грн., 5 % річних в сумі 4 794,14 грн., інфляційних втрат в сумі 16 242,04 грн. та витрат на професійну правову допомогу в сумі 19 764,09 грн., а відтак, враховуючи, що рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 75 250,56 грн. апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу 75 250,56 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

За умовами пункту 6.1 Договору за порушення строків оплати замовник сплачує на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. За прострочення оплати на строк більше 20 календарних днів замовник сплачує виконавцю додатково штраф у розмірі 20 % від простроченої суми.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020.

Наразі на всій території України триває карантин, який продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2022 року № 928) до 31.12.2022 року.

За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

У п. 6.2 Договору сторонами погоджено, що замовник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 5 % річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України).

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати наданих позивачем за Договором послуг, яке тривало більше 20 календарних днів, позивач відповідно до положень Договору має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань пеню та штраф, а відповідно до положень ЦК України та Договору - 5 % річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.

При цьому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення, нарахованих за несвоєчасну оплату послуг за актами № 131 від 30.09.2021 та № 133 від 28.10.2021 5 % річних, інфляційних втрат, пені та штрафу, з огляду на те, що відсутність у матеріалах справи вказаних актів позбавляє суд можливості достеменно встановити фактичні дати підписання означених документів (з якими умови спірного договору пов`язують строк оплати відповідних послуг), а відтак і перевірити дійсні періоди прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань з оплати наданих за цими актами послуг спецтехніки,

Отже, суд першої інстанції цілком вірно встановив наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення пені в сумі 20 443,78 грн., штрафу в сумі 77 200,11 грн., 5 % річних в сумі 4 794,14 грн., інфляційних втрат в сумі 16 242,04 грн.

Щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 80 %, колегія суддів зазначає про таке.

Статтею 546 ЦК України неустойка (штраф, пеня) віднесені до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не є правильним застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити: чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, значності прострочення виконання, наслідки порушення зобов`язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 №914/1888/19, від 26.01.2021 №916/880/20, від 23.01.2021 №921/580/19, від 26.01.2021 №916/880/20.

У обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру штрафу відповідач послався на те, що:

- причиною невиконання ним обов`язків по сплаті плати за договором про надання послуг спецтехніки № 28/03 від 23.03.2021, є невиконання контрагентом відповідача (ПАТ «Маріупольський металургійний завод») своїх зобов`язань за договором № 999 від 24.07.2020 на виконання якого власне і позивачем надавались послуги за спірним договором про надання послуг спецтехніки № 28/03 від 23.03.2021;

- відповідач вживав всіх можливих заходів для погашення заборгованості;

- позивачем не наведено жодних доказів негативних наслідків прострочення виконання;

- нарахована штрафна санкція фактично одного розміру із сумою заборгованості;

- позивач раніше, наприклад у 2021 році не заявляв претензії відповідачу, а також не звертався до суду з позовом про стягнення сум за прострочення оплати виконання робіт,

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

За правилами ч. 1 ст. 528 ЦК України, виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто.

Враховуючи, що умовами Договору обов`язок сплачувати плату покладений на саме відповідача та не поставлений у залежність від виконання його контрагентами зобов`язань за іншими договорами, факт ймовірного невиконання таких зобов`язань жодним чином не впливає на наявність та строки виконання відповідачем обов`язку по сплаті плати за умовами Договору та, відповідно, не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій і те, що позивачем не наведено жодних доказів негативних наслідків прострочення виконання та те, що позивач раніше, наприклад у 2021 році не заявляв претензії відповідачу, а також не звертався до суду з позовом про стягнення сум за прострочення оплати виконання робіт.

За таких обставин суд колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

При цьому колегія суддів зауважує відповідачу і на тому, що висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 ЦК України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.

За таких обставин, суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 20 443,78 грн., штрафу в сумі 77 200,11 грн., 5 % річних в сумі 4 794,14 грн., інфляційних втрат в сумі 16 242,04 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення з відповідач витрат позивача на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн., слід зазначити таке.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що:

- у позові позивач навів попередній розрахунок правової (правничої) допомоги визначивши її розмір - 20 000,00 грн.;

- 18.08.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача в якій він просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. До вказаної заяви позивачем додані докази понесення витрат на правову допомогу.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії укладеного між позивачем (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Смарт Юрист» (об`єднання) договору про надання правничої допомоги № 219 від 26.07.2022 з додатком № 1 від 26.07.2022,

акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 09.08.2022 на суму 20 000,00 грн., рахунку № 277 від 28.07.2022, копію звіту про надану правничу допомогу від 09.08.2022, платіжного доручення від 17.08.2022 № 377 на суму 5 000,00 грн., ордера серії АЕ № 1146132 від 02.08.2022 та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2392 від 14.11.2011.

у Договорі про надання правничої допомоги № 219 від 26.07.2022 сторонами погоджено, що:

клієнт доручає, а об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (п. 1.1);

- надання правничої допомоги оплачується в розмірах і на умовах, встановлених додатком до цього договору (п. 4.1)

За змістом додатку № 1 від 26.07.2022 до договору про надання правничої допомоги № 219 від 26.07.2022 об`єднання зобов`язалося надати клієнту послуги з підготовки та подачі позовної заяви до МПП «Ремонтник» (код ЄДРПОУ 19380324) про стягнення заборгованості та штрафних санкцій до господарського суду міста Києва, що включає: аналіз отриманих від клієнта документів; надання правової кваліфікації обставин справи; визначення нормативно-правової підстави вимоги; моніторинг судових рішень; визначення судової практики застосування правових норм для визначення правової позиції; підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості та штрафних санкцій; подача позовної заяви про стягнення заборгованості та штрафних санкцій до господарського суду міста Києва, а також супровід справи за позовом клієнта до МПП «Ремонтник» (код ЄДРПОУ 19380324) про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у господарському суді міста Києва адвокатами об`єднання.

Вартість вищенаведених послуг з правової допомоги становить 20 000,00 грн.

За умовами пункту 3 цього додатку клієнт оплачує надані послуги з правничої допомоги у розмірі 5 000,00 грн. протягом 3-х календарних днів з дати пред`явлення рахунку на оплату, а решту 15 000,00 грн. - після винесення рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що 09.08.2022 між клієнтом та об`єднанням підписано акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 09.08.2022 на суму 20 000,00 грн., яким сторони цього договору підтвердили приймання-передачу послуг на загальну суму 20 000,00 грн. за договором про надання правничої допомоги № 219 від 26.07.2022.

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучено звіт від 09.08.2022 про надану правничу допомогу з детальним описом виконаних адвокатом об`єднання робіт (загальною тривалістю 11 годин), а також копію платіжного доручення № 377 від 17.08.2022 про оплату позивачем на користь об`єднання вартості робіт на суму 5 000,00 грн.

Колегія суддів вважає безпідставними послання відповідача на те, що умовами договору про надання правничої допомоги № 219 від 26.07.2022 прямо та конкретно не визначено фіксованого розміру гонорару або ставки та порядку розрахунку погодинної оплати адвокатських послуг, тоді як наведена угода містить лише положення про те, що замовник зобов`язується сплатити послуги з надання правової допомоги згідно з актом приймання-передачі наданих послуг, що не дає як суду, так і іншій стороні спору можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару, а також не дозволяє відповідачу висловити відповідні заперечення щодо обґрунтованості такого розміру цих судових витрат та, з вказаного приводу зазначає про таке.

За змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Слід зауважити на тому, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинам 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

У додатку № 1 від 26.07.2022 до договору про надання правничої допомоги № 219 від 26.07.2022 сторонами погоджено, що об`єднання зобов`язалося надати клієнту послуги з підготовки та подачі позовної заяви до МПП «Ремонтник» про стягнення заборгованості та штрафних санкцій до господарського суду міста Києва, плата за що визначена у фіксованому розмірі 20 000,00 грн.

Вказане спростовує посилання відповідача на те, що сторонами прямо та конкретно не визначено фіксованого розміру гонорару.

Водночас колегія суддів звертається до наступних висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21:

- за положенням ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі;

- пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства;

- зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо;

- так, ч. 3 ст. 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги;

- оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат;

- саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару);

- правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару;

- Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що ч. 3 ст. 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

- тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис;

- Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права;

- статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті;

- отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

При розгляді вказаної справи Велика Палата Верховного Суду:

- відійшла від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18, щодо того, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу;

- та дійшла наступних висновків: учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатським об`єднанням «Смарт Юрист» послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідачем до суду першої інстанції клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не подано, а наведені у апеляційній скарзі заперечення колегією суддів були досліджені вище.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який, встановивши, що витрати позивача на правову допомогу є підтвердженими, відповідачем не подано будь-яких клопотань про зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення судових витрат та не доведено суду належними та допустимим доказами обставин, які свідчать про наявність підстав для зменшення розміру адвокатських витрат, та які безпосередньо вказані у ч. 4 ст. 126 ГПК України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вказаних вимог пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 19 764,09 грн.. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 у справі №911/7009/22, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Донецького малого приватного підприємства по ремонту та обслуговуванню об`єктів охорони здоров`я «Ремонтник» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Донецького малого приватного підприємства по ремонту та обслуговуванню об`єктів охорони здоров`я «Ремонтник» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 у справі №911/7009/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 у справі №911/7009/22 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 у справі №911/7009/22.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №911/7009/22.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала