Постанова

від 14.03.2023 по справі 620/4969/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Падій В.В.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року Справа № 620/4969/22

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В.,

за участю секретаря Горегляд Д.В.,

Позивачки ОСОБА_1 ,

представника Відповідача Сірого І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до Чернігівської районної ради Чернігівської області

про визнання протиправними та скасування розпорядження,

зміну підстави звільнення, стягнення матеріальної шкоди

та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

1. ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Чернігівської районної ради Чернігівської області (далі - Відповідач), в якому просила:

1) визнати протиправним та скасувати розпорядження № 13к від 10.02.2022 про звільнення з 10.02.2022 начальника відділу фінансово-господарського забезпечення, головного бухгалтера виконавчого апарату Чернігівської районної ради ОСОБА_1 за прогули на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України;

2) вважати трудовий договір між начальником відділу фінансово-господарського забезпечення, головного бухгалтера виконавчого апарату Чернігівської районної ради ОСОБА_1 та Чернігівською районною радою Чернігівської області розірваним відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України з 10.02.2022, дня видачі трудової книжки;

3) стягнути на користь ОСОБА_1 з Чернігівської районної ради Чернігівської області матеріальну шкоду, спричинену незаконними діями у розмірі 214 223,86 грн, у тому числі:

- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі - 22 674,96 грн;

- премію за січень та лютий 2022 року - 1496,51 грн;

- вихідну допомогу - 63696,17 грн;

- середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні - 126 356,22 грн;

4) стягнути на користь ОСОБА_1 з Чернігівської районної ради Чернігівської області моральну шкоду, спричинену незаконними діями у розмірі 186 100,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 стверджувала про невиконання Відповідачем законодавства про працю та умов колективного договору, що полягає, на її переконання, у тому, що роботодавець не виплатив належних їй сум коштів, зокрема матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і премії.

2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що Позивачка, звертаючись до Відповідача із заявою про її звільнення через порушення роботодавцем умов колективного договору, не конкретизувала, у чому саме полягає таке порушення, не вказала відповідних фактів порушення роботодавцем законодавства про працю. Тому, за висновками суду, саме лише звернення з такою заявою не може свідчити про наявність безумовного обов`язку в роботодавця для звільнення працівника.

При цьому суд зазначив, що Відповідач при розгляді заяви Позивачки був позбавлений можливості встановити факт порушень умов колективного договору щодо неї, а самого лише бажання Позивачки для звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України недостатньо.

Крім того суд звернув увагу на те, що заява Позивачки про її звільнення подана 01.02.2022, але в такій заяві вона просить звільнити її за власним бажанням відповідно до абзацу 3 статті 38 КЗпП України з 31.01.2022. Втім, згідно з вимогами КЗпП України, роботодавець не може звільнити працівника раніше дати подання ним заяви про звільнення.

Разом з тим суд установив, що з 05.02.2022 Позивачка була обізнана про відмову Відповідача щодо задоволення її заяви про звільнення від 01.02.2022, проте на робоче місце не з`явилась, а лише 10.02.2022 повторно подала заяву Відповідачу про звільнення її за власним бажанням, конкретизуючи відповідні підстави.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про правомірність звільнення Позивачки за прогул.

3. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову, зазначаючи, що вона подала заяву про її звільнення, вказавши підставу для звільнення в односторонньому порядку (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), а тому, на її переконання, не повинна була чекати на відповідь роботодавця.

Апелянтка зазначає, що Відповідач одноразово порушив її права, що на думку ОСОБА_1 , є достатньою підставою для її звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

При цьому Апелянтка вказує, що законодавством не визначено форму такої заяви про звільнення і не передбачено необхідності наведення в ній конкретних причин, що спонукали працівника до розірвання трудового договору.

Водночас Апелянтка стверджує, що до написання спірної заяви вона неодноразово усно та письмово повідомляла керівництво про відповідні порушення її прав та умов колективного договору.

Також Апелянтка зазначає, що 09.02.2022 та 10.02.2022 у табелі обліку робочого часу обліковуються як відпрацьовані нею дні.

Крім того Апелянтка вказує, що дійсно вона подала заяву 01.02.2022, але просила її звільнити з 31.01.2022, оскільки день звільнення є останнім робочим днем.

Додатково Апелянтка зазначає, що порушення роботодавцем умов колективного договору полягає у невиплаті їй щомісячної премії за січень та лютий 2022 року, яку вона отримувала з 2014 року та яка є частиною додаткової заробітної плати, згідно з пп. 4 п. 8.2 Колективного договору, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, передбаченої п. 7.4.1 Колективного договору.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

8. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2023 та від 21.02.2023 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

9. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів Апелянтки та правильності висновків суду першої інстанції.

Водночас у своєму відзиві Відповідач зазначає, що в заяві Позивачки, поданій 01.02.2022, не було вказано жодного факту порушення роботодавцем умов колективного договору, а саме лише посилання працівника на норму ч. 3 ст. 38 КЗпП України є недостатнім для його звільнення за такою нормою.

Також, з приводу доводів Апелянтки щодо порушення роботодавцем умов колективного договору, Відповідач стверджує, що ним не були порушені відповідні приписи, оскільки преміювання працівників здійснюється відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи і до державних професійних свят, в ювілейні дати, на підставі розпоряджень голови ради в межах коштів, виділених на утримання установи.

Крім того Відповідач зазначає, що роботодавцю надано право надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, що виплата такої допомоги не є обов`язковою та здійснюється лише в разі прийняття відповідного рішення радою.

10. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

11. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачка з 01.09.2014 по 10.02.2022 працювала в Чернігівській районній раді Чернігівської області, зокрема, з 02.06.2015 по 10.02.2022 на посаді начальника відділу фінансово-господарського забезпечення, головним бухгалтером виконавчого апарату Чернігівської районної ради, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.09.2008, наявної в матеріалах справи.

01.02.2022 ОСОБА_1 подала голові Чернігівської районної ради Чернігівської області Силенку М.Ф. заяву від 31.01.2022 на звільнення за власним бажанням, з 31.01.2022, відповідно до абзацу 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю та умов колективного договору, а також просила виплатити вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку та компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку.

Вказана заява зареєстрована Відповідачем 01.02.2022 за № С-7.

01.02.2022 ОСОБА_1 повторно подала голові Чернігівської районної ради Чернігівської області Силенку М.Ф. заяву на звільнення за власним бажанням з 31.01.2022, відповідно до абзацу 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, а також просила виплатити вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку та компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку.

У вказаній заяві ОСОБА_1 також просила, що попередню заяву від 31.01.2022 (вх. № С-7 від 01.02.2022) вважати недійсною.

Така заява Позивачки зареєстрована Відповідачем 01.02.2022 за № С-8.

03.02.2022 Позивачкою на адресу Відповідача подано заяву, в якій остання зазначила, що не отримала відповідь на її заяву від 01.02.2022, копії розпорядження про звільнення та трудової книжки з відповідним записом в ній, а тому просила надати їй офіційну відповідь на її заяву, завірену копію розпорядження про її звільнення за частиною 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, трудову книжку з відповідним записом та здійснити повний розрахунок, що передбачений законодавством України у разі звільнення працівника.

Листом від 04.02.2022 № 01-03/96 Відповідач повідомив Позивачку про неможливість її звільнення з посади з 31.01.2022, оскільки заява про звільнення подана нею 01.02.2022, також зазначив, що трудові відносини з Позивачкою станом на 04.02.2022 не є припиненими і що Позивачка була відсутня на робочому місці з 02 лютого по 04 лютого 2022 року, про що в установі складено акти про встановлення факту відсутності працівника на роботі. Вказаний лист Позивачка отримала 05.02.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Листами від 09.02.2022 № 01-03/114 та повторно № 01-03/115 Відповідач повідомив Позивачку, що її заява щодо звільнення від 01.02.2022 відповідно до абзацу третього статті 38 Кодексу законів про працю України не може бути задоволена; трудові відносини не є припиненими та просив надати письмові пояснення про причини відсутності на робочому місці в період з 02.02.2022 по 08.02.2022 або надати документи, які підтверджують поважність таких причин в термін до 16:00 год. 09.02.2022.

Вказані листи Позивачка отримала особисто 09.02.2022.

10.02.2022 Позивачка подала Відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням, відповідно до частини 3 статті 38 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з допущенням роботодавцем порушення пункту 7.4.1 Колективного договору у грудні 2021 року та підпункту 4 пункту 8.2 Колективного договору у січні 2022 року та просила видати їй трудову книжку з відповідним записом та виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 02.02.2022, заробітну плату за січень-лютий 2022 року, компенсацію за частину невикористаної щорічної основної відпустки, вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, яка зареєстрована Відповідачем 10.02.2022 № 01-03/86.

10.02.2022 на підставі розпорядження Чернігівської районної ради Чернігівської області № 13-К ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України (підстава: доповідна ОСОБА_2 , керуючого справами виконавчого апарату районної ради від 09.02.2022 №01-03/85, акти про відсутність на роботі ОСОБА_1 та інше).

12. Позивачка, вважаючи зазначене розпорядження протиправним, звернулася до суду з цим позовом.

13. Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР), «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-ІІІ (далі - Закон № 2493-ІІІ), «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 № 3356-XII (далі - Закон № 3356-XII), постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 № 268 (далі - Постанова № 268).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 1 Закону № 280/97-ВР визначено, що районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2493-ІІІ служба в органах місцевого самоврядування це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Статтею 5 Закону № 3356-XII «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Постановою № 268 керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, надано право здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у 2006 році в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу, та економії коштів на оплату праці, а починаючи з 1 січня 2007 р. - у межах фонду преміювання та надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Частиною першою статті 20 Закону № 2493-ІІІ визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2493-ІІІ дія Закону України «Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

Спеціальні підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування визначені в статті 20 Закону № 2493-ІІІ.

До загальних підстав звільнення посадових осіб місцевого самоврядування належать підстави, передбачені ст.ст. 36, 38-41, 45 КЗпП України.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України.

Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Відповідно до статті 21 Закону № 2493-III умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Висновки суду апеляційної інстанції.

14. Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що розірвання трудового договору односторонньому порядку в разі невиконання роботодавцем норм трудового законодавства або умов колективного договору є правом працівника.

Разом з тим, таке право не є абсолютним і може бути реалізовано працівником виключно в разі існування реальних фактів порушення роботодавцем норм трудового законодавства або умов колективного договору, які безумовно повинні бути доведені до відома роботодавця.

15. В іншому ж випадку, у разі написання працівником необґрунтованої заяви на звільнення в порядку ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зокрема до розгляду такої заяви роботодавцем, працівник не є звільненим та повинен виконувати свої службові та/або посадові обов`язки, відповідно до посадової інструкції і штатного розпису, а в разі їх невиконання, у тому числі самовільного залишення робочого місця, такий працівник несе дисциплінарну відповідальність на загальних засадах.

16. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що Позивачка вперше подала роботодавцю заяву про її звільнення 01.02.2022, вимагаючи її звільнити з 31.01.2022, що не відповідає вимогам чинного трудового законодавства.

Доводи Апелянтки про те, що вона подала заяву 01.02.2022, в якій просила її звільнити з 31.01.2022, оскільки день звільнення є останнім робочим днем, судова колегія відхиляє, оскільки день звільнення дійсно є останнім робочим днем, але при цьому жодною нормою чинного законодавства не передбачено можливості звільнення працівника датою, що є раніше за дату подання ним відповідної заяви.

Тож, такі доводи апеляційної скарги засновуються на неправильному тлумаченні приписів чинного законодавства.

17. Також, аналізуючи всі доводи ОСОБА_1 , колегія суддів звертає увагу на те, що в обох її завах про звільнення, поданих 01.02.2022 /т.1 а.с.80, 82/, не наведено жодного конкретного факту порушення Відповідачем норм трудового законодавства та/або умов колективного договору, а міститься виключно посилання на ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Тому за виниклих обставин у Відповідача, як роботодавця, станом на 01.02.2022 не було безумовного обов`язку задовольнити такі заяви та звільнити ОСОБА_1 , тим більше з 31.01.2022, як вона просила.

Доводи Апелянтки про те, що законодавством не визначено форму такої заяви про звільнення і не передбачено необхідності наведення в ній конкретних причин, що спонукали працівника до розірвання трудового договору, судова колегія приймає до уваги, але зазначає, що з матеріалів справи взагалі не вбачається наявності відповідних фактів, виникнення у роботодавця обов`язку звільнити ОСОБА_1 на підставі її заяви, означеної вище, та виникнення права у Позивачки залишити її робоче місце.

18. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , не зажадавши відповіді роботодавця щодо її вимог про звільнення за вказаними вище заявами (поданими 01.02.2022) та/або прийняття ним відповідного розпорядження (наказу) про звільнення, самовільно залишила своє робоче місце та була відсутні на роботі, зокрема 01.02.2022 з 15:30 год. до 17:00 год., 02.02.2022 - 04.02.2022, 07.02.2022, 08.02.2022.

Доводи Апелянтки про те, що вона подала заяву про її звільнення, вказавши підставу для звільнення в односторонньому порядку (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), а тому, на її переконання, не повинна була чекати на відповідь роботодавця, колегія суддів відхиляє з підстав, наведених вище.

19. З огляду на викладене, судова колегія вважає, що Відповідачем правомірно звільнено ОСОБА_1 із займаної нею посади за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

20. Твердження Апелянтки про те, що Відповідач одноразово порушив її права, що на думку ОСОБА_1 , є достатньою підставою для її звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, судова колегія до уваги не приймає, оскільки, як відзначалося вище у заявах, поданих 01.02.2022, жодного факту відповідного порушення не наведено.

Водночас доводи Апелянтки про те, що порушення роботодавцем умов колективного договору полягає у невиплаті їй щомісячної премії за січень та лютий 2022 року, яку вона отримувала з 2014 року та яка є частиною додаткової заробітної плати, згідно з пп. 4 п. 8.2 Колективного договору, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, передбаченої п. 7.4.1 Колективного договору, судова колегія відхиляє, оскільки здійснення таких виплат як згідно з вищенаведеними нормами чинного законодавства, так і з умовами Колективного договору, на який посилається ОСОБА_1 , є правом, а не імперативним обов`язком роботодавця, яке реалізується ним за наявності відповідних умов, зокрема фінансових ресурсів.

При цьому, наводячи вказані доводи, Апелянтка не надала належних і допустимих, у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України, доказів, які б підтверджували наявність всіх необхідних умов для проведення Відповідачем виплат, на які вона посилається, зокрема належного фінансування, та порушення ним умов Колективного договору саме за таких обставин.

Разом із тим судова колегія зазначає, що обов`язок доказування правомірності спірного рішення відповідачем у справі, регламентований частиною другою статті 77 КАС України, не є абсолютним і, згідно з частиною першою цієї норми, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

21. Доводи Апелянтки про те, що 09.02.2022 та 10.02.2022 у табелі обліку робочого часу обліковуються як відпрацьовані нею дні, судова колегія відхиляє з підстав, наведених вище, та зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України прогулом є відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня. Тож, у поведінці ОСОБА_1 має місце прогул ще задовго до вказаних нею дат.

22. Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до ст. 6 КАС України ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки Європейського суду з прав людини є джерелом права.

23. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій справі.

24. Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

25. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

26. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року - без змін.

27. Розподіл судових витрат.

З огляду на результат розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 15 березня 2023 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: Л.В. Губська

О.В. Карпушова