Постанова

від 14.03.2023 по справі 820/5849/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року

м. Київ

справа № 820/5849/16

касаційне провадження № К/9901/33137/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 (головуючий суддя Дюкарєва С.В., судді: Жигилій С.П., Перцова Т.С.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНІЙ ФАРМ» до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕНІЙ ФАРМ» звернулося до адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, у якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 09.09.2016 №0000171411 щодо донарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 22 120, 50 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2017 у задоволені позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2017 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями суду апеляційної інстанцій, Головне управління Державної фіскальної служби в Харківського області звернулось із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.06.2017 відкрито касаційне провадження у справі №820/5849/16.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (далі у тексті - КАС України) у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №815/3257/16 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.

Ухвалою Верховного суду від 13.03.2023 справу прийнято до провадження та призначено касаційний розгляд у порядку письмового провадження на 14.03.2023.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що висновки перевірки відповідають фактичним обставинам та ґрунтуються на приписах чинного законодавства. Податковий орган вказує про непідтвердження господарських операцій, не розкритий зміст наданих інформаційних (маркетингових) та юридичних послуг та не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження отримання послуг та не доведено їх використання у власній господарській діяльності. Відповідач вважає, що господарські операції спрямовані на надання податкової вигоди, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального характеру. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «РЕНІЙ ФАРМ» відмовити.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що доводи касаційної скарги ґрунтуються на хибних доводах відповідача про непідтвердження господарських операцій, оскільки у Товариства не має, передбачених штатним розписом, ані юристів ані фахівців у галузі реклами. Документи, що надані Товариством на перевірку у повній мірі підтверджують зміст, об`єм та обсяг наданих послуг, зважаючи на що просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ГУ ДФС у Харківській області, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 залишити без змін.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками відповідача на підставі наказу від 16.03.2016 № 606 ГУ ДФС у Харківській області проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «РЕНІЙ ФАРМ», за результатами якої складено акт від 29.04.2016 №203-20-40-22-03-40-07/38117625 «Про результати планової виїзної документальної перевірки ТОВ «РЕНІЙ ФАРМ» податковий номер 38117625, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року».

Так, згідно з висновками акту перевірки від 29.04.2016 №203-20-40-22-03-40-07/38117625 встановлено порушення позивачем: п.44.1 ст. 44 , п. 138.2 ст.138 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями) (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правопорушень), що призвело до порушення ст. 152 ПК України та внаслідок чого було занижено податок на прибуток в сумі 51 725, 00 грн; порушення п. 44.1 ст. 44, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, що призвело до порушення ст. 200 ПК України, внаслідок чого було занижено податок на додану вартість у сумі 121 797, 00 грн.

На підставі висновків акту від 29.04.2016 №203-20-40-22-03-40-07/38117625 відповідачем було винесено податкові повідомлення - рішення: від 26.05.2016 № 0000581403 про донарахування 77 587, 50 грн, з яких 51 725, 00 грн податкові зобов`язання з податку на прибуток підприємства, а 25 862, 50 грн штрафні (фінансові) санкції, від 26.05.2016 № 0000591403 про донарахування 182 695, 50 грн, з яких 121 797, 00 грн податкові зобов`язання з податку на додану вартість, а 60 898, 50 грн штрафні (фінансові) санкції.

Позивач подав скаргу до Державної фіскальної служби України, згідно з рішенням останньої про результати розгляду скарги ДФС України від 05.09.2016 №19162/6/99-99-11-01-01-25 податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 26.05.2016 №0000581403, №0000591403 скасовані у частині визначення позивачеві грошових зобов`язань по взаємовідносинам з ТОВ «ДСПП», ПФ «СТЦ-Істок», ТОВ «Берег», ТОВ «Техно - промкомплекс», в іншій частині зазначені податкові повідомлення - рішення залишено без змін, а скаргу позивача частково задоволено.

Так, на підставі рішення ДФС України від 05.09.2016 №19162/6/99-99-11-01-01-25 Головним управлінням ДФС у Харківській області 09.09.2016 винесено податкове повідомлення - рішення №0000171411, яким у зв`язку із встановленими порушеннями п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за податковими зобов`язаннями у сумі 14 747, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 7 373, 50 грн.

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «РЕНІЙ ФАРМ» оскаржило їх в судовому порядку.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, посилався на те, що позивачем не надано вичерпних, оформлених належним чином згідно з вимогами діючого законодавства документів, на підставі яких можливо достовірно визначити, що послуги, за договорами та актами здійснювались, що свідчить про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ "Юрполіс компані", ТОВ "ТД "Трейдторг" та правомірність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 09.09.2016 № 0000171411. Суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд скасував постанову про відмову у задоволенні позову, ухвалив нове рішення, яким позов задоволено. Обґрунтовуючи свою позицію, суд вказав, що відповідач, на якому лежить тягар доказування правомірності прийнятих рішень в адміністративному суді, не довів належними доказами, з урахуванням закріпленої в статті 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги статті 71 КАС України, за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, твердження про те, що задекларовані позивачем операції з перерахованими вище контрагентами в реальності не виконувались, а мало місце лише документування цих операцій з метою зменшення податкових зобов`язань.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Отже, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Витрати, які приймають участь у формуванні об`єкта оподаткування - це документально підтверджені витрати операційної діяльності.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Суд першої інстанції з`ясував, що контролюючим органом зроблені висновки за господарськими операціями позивача з ТОВ "ТД "Трейдторг" та ТОВ "ЮРПОЛІС-КОМПАНІ", встановлено, що первинні документи не дають змоги достеменно встановити факт отримання позивачем послуг за договорами надання послуг з контрагентом ТОВ "ТД "Трейдторг" та ТОВ "ЮРПОЛІС-КОМПАНІ", оскільки надані до суду акти здачі-приймання робіт (послуг) та звіти виконаних робіт не є належними доказами отримання позивачем таких послуг, оскільки позивачем не надано до матеріалів справи доказів реального виконання останніх, а надані до суду копії промоутерських листівок, копії фотографій, на яких нібито зафіксована робота з роздачі листівок в м. Павлоград Дніпропетровської області, в м. Олександрія та м. Кіровоград Кіровоградської області не дають змоги встановити факт реального їх розповсюдження; результатів проведеного письмового консультування з юридичних питань; підготовки матеріалів до суду з ТОВ «Ітелла» (копій підготовлених документів, відомості стосовно розгляду даної справи, яке відношення має до позивача тощо). копій відповідей на претензії ТОВ «Бебі-лайф Плюс», ТОВ «ЮР-ТВІН»,ТОВ «Фарм. Фірма «Вертекс», ТОВ «Тігрес», УА ТОВ «Євромікс»; з ТОВ «ТД «Трейдторг» доказів реального використання результатів отриманих послуг у господарській діяльності, а саме первинних документів на підтвердження використання позивачем маркетингових послуг (зокрема, акти списання запасів, тощо), тобто не надано доказів на підтвердження впливу на господарську діяльність підприємства маркетингових послуг. Відповідно, згідно з висновків Акту перевірки, ТОВ «РЕНІЙ ФАРМ» не мало право на формування податкового кредиту по операціях з цими контрагентами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що між ТОВ "РЕНІЙ ФАРМ" та ТОВ "ТД "Трейдторг" укладено договір про надання послуг №04/90 від 28.04.2014, за умовами якого ТОВ "РЕНІЙ ФАРМ" (замовник) доручає, а ТОВ "ТД "Трейдторг" (виконавець) приймає на себе зобов`язання надати комплекс по розповсюдженню інформаційних листівок та проведенню промоакцій продукції засобів гігієни та дитячого харчування, а також надання послуг маркетингового дослідження ринків лікарських засобів, засобів гігієни та засобів догляду.

Розділом 2 договору №04/90 від 28.04.2014 передбачено, що загальна вартість наданих послуг за цим договором становить суму всіх актів наданих послуг, які будуть оформлені сторонами протягом терміну дії договору. Розрахунки за Договором здійснюються у національній валюті України шляхом перерахування Замовником грошових коштів у розмірі 100% загальної вартості наданих послуг на поточний рахунок Виконавця протягом тридцяти календарних днів з моменту надання послуг. Фактом надання послуг є підписання акта прийому-передачі наданих послуг. Розділом 3 договору №04/90 від 28.04.2014 року визначено, що виконавець зобов`язується надавати послуги, передбачені п.1 цього Договору щомісяця, на підставі узгодженого сторонами плану маркетингових заходів.

На підтвердження виконання умов позивач та ТОВ "ТД "Трейдторг" склали акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №0530/38 від 30.05.2014, №0530/39 від 30.05.2014, №0530/40 від 30.05.2014, №0530/41 від 30.05.2014, №0530/42 від 30.05.2014, №0530/43 від 30.05.2014, №0530/44 від 30.05.2014, №0530/45 від 30.05.2014, №0530/46 від 30.05.2014. ТОВ "ТД "Трейдторг" виписав на користь ТОВ "РЕНІЙ ФАРМ" податкові накладні від 30.05.2014 №312, №313, №314, №315, №316, №317, №318, №319, №320. Крім того, до матеріалів справи долучено позивачем копії звітів про виконання роботи по розповсюдженню інформаційних листівок та проведенню промоакцій за підписом директора ТОВ "ТД "Трейдторг", а на підтвердження оплати за отримані від контрагента ТОВ "ТД "Трейдторг" послуги надано суду копію платіжного доручення №2804 від 29.09.2014.

Також, судами досліджено господарські взаємовідносини позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю " ЮРПОЛІС-КОМПАНІ ", встановлено, що між ТОВ "РЕНІЙ ФАРМ" та ТОВ "ЮРПОЛІС-КОМПАНІ" укладено договір про надання юридичних послуг №04/06 від 02.06.2014, згідно з умовами якого ТОВ "ЮРПОЛІС-КОМПАНІ" (виконавець) зобов`язується надати ТОВ "РЕНІЙ ФАРМ" (замовнику) визначені цим договором юридичні послуги, а замовник зобов`язується оплатити такі послуги.

Згідно п. 1.4 договору на підтвердження факту надання виконавцем замовнику послуг відповідно до умов цього договору складаються акти прийому наданих послуг, які є невід`ємною частиною цього договору, які підписуються сторонами або їх уповноваженими представниками.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що за послуги, що зазначені в п.2.1 цього договору, замовник виплачує винагороду в безготівковому порядку на рахунок виконавця у розмірі 20 000, 00 (двадцять тисяч гривень 00 коп.) щомісяця протягом дії договору. Винагорода виплачується не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця, наступного за звітним. Сума винагороди є незмінною та виплачується незалежно від кількості та об`єму наданих послуг.

Також, сторонами складено додаткову угоду №1 до договору №04/06 від 02.06.2014.

Так, за договором №04/06 від 02.06.2014 позивач отримав від ТОВ "ЮРПОЛІС-КОМПАНІ" юридичні послуги: в червні 2014 року на 20 00, 00 грн, про що складено акт прийому-передачі виконаних послуг №1 від 27.06.2014 та в липні 2014 року на 20 000, 00 грн, про що складено акт прийому-передачі виконаних послуг №2 від 31.07.2014, на підтвердження чого долучено позивачем протоколи встановлення договірної ціни до договору №04/06 від 02.06.2014 до акту від 27.06.2014, акту від 31.07.2014.

ТОВ "ЮРПОЛІС-КОМПАНІ" виписано на користь позивача податкові накладні №286 від 27.06.2014, №310 від 31.07.2014.

Судами встановлено та не заперечувалось сторонами, що відповідно до акту приймання-передачі від 08.09.2014, ТОВ "ЮРПОЛІС-КОМПАНІ" передало ТОВ "РЕНІЙ ФАРМ" бланк простого векселю № АА 2445561.

Векселедавець, ТОВ "РЕНІЙ ФАРМ", передало векселеотримувачу, ТОВ "ЮРПОЛІС-КОМПАНІ", простий вексель № АА 2445561 від 08.09.2014 на суму 40 000, 00 грн.

Згідно з актом пред`явлення векселю до платежу від 07.11.2014, позивачу було пред`явлено підприємством ТОВ "Техно-Промкомплекс" (код 38381673) до оплати простий вексель № АА 2445561 від 08.09.2014 на суму 40 000, 00 грн, векселедавцем якого є ТОВ "РЕНІЙ ФАРМ".

Та, 10.11.2014 платіжним дорученням №3388 позивач сплатив на адресу ТОВ "Техно-Промкомплекс" 40 000, 00 грн.

Відповідно до акту приймання-передачі векселя від 11.11.2014 р., ТОВ "Техно-Промкомплекс" передав ТОВ фірма "РАДІЙ, ЛТД" простий вексель № АА 2445561 від 08.09.2014 на суму 40 000, 00 грн у зв`язку із його повною сплатою.

Апеляційний суд зазначив, що надання ТОВ " ЮРПОЛІС-КОМПАНІ " юридичних, інформаційних послуг та послуг відповідає видам його діяльності, документи, які видані ТОВ " ЮРПОЛІС-КОМПАНІ ", підписані від імені діючих на час складання того чи іншого документу директорів, а як вбачається з акту перевірки від 29.04.2016 №203-20-40-22-03-40-07/38117625, висновки контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "Юрполіс-компані" на суму ПДВ за липень 2014 року у розмірі 3 333, 33 та з ТОВ "ТД"Трейдторг" на суму ПДВ за травень 2014 року у розмірі 11 413, 00 грн, ґрунтуються виключно на підставі отриманої податкової інформації, а саме: акту № 1665/20-23-22-01-06/38117625 від 17.11.2014 та № 2109/26-59-2208/37728527 від 12.09.2014 року, а ТОВ "ТД "ТРЕЙДТОРГ" відзвітувало про зміст та обсяг наданих послуг у звіті від 30.05.2014, що було затверджено замовником - апелянтом, де зазначено кількість відпрацьованих годин, кількість промоутерів, які проводили промоакції торгівельних марок та розповсюджували інформаційні листівки за місцем розташування аптек, вартість відповідних послуг та адреси аптек, де проводились промоакції та розповсюдження інформаційних листівок, вказані у Додатку № 1 до актів виконаних робіт, що є його невід`ємною частиною. Тому, колегія суддів дійшла до висновку, що акти акт здачі - прийняття послуг є належною документальною підставою для віднесення сум вартості відображених цими актами послуг (робіт) до складу витрат. Інших обставин не здійснення господарської діяльності та мотивів для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства при вчиненні правочинів з ТОВ "Юрполіс-компані", ТОВ "ТД"Трейдторг", відповідачем в акті перевірки не вказано, як і не вказано під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанціях.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що аналіз наведених обставин в сукупності дає підстави для висновку, що позиція податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами ґрунтується на припущеннях, що є недостатнім для висновків про завищення позивачем податкового кредиту по господарським операціям з вказаним контрагентом (завищення від`ємного значення з ПДВ) та свідчить про незаконність прийнятих податкових повідомлень-рішень, які підлягають скасуванню.

Верховний Суд вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, дають підстави для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, з огляду на наступне.

Суд першої інстанції встановив, що у наданих позивачем актах надання послуг не міститься вичерпної, детальної інформації щодо змісту господарських операцій з надання юридичних та маркетингових послуг. Зокрема, посилання позивача на понесення ним витрат на виготовлення вказаних листівок, на підтвердження чого надано до суду копіями платіжних доручень з перерахування коштів на користь ПП «Кардмайстер»: № 540 від 28.02.2014 на 7 500, 00 грн та № 1425 від 21.05.2014 на 11 250, грн за дисконтні картки; платіжних доручень з перерахування коштів на користь ПАО «Тяжпромавтоматика»: № 245 від 21.01.2014 на 2 707, 20 гр.», № 482 від 19.02.2014 на 2 707, 20 грн, № 488 від 21.02.2014 на 4 710, 00 грн, № 1413 від 16.05.2014 на 5 882, 40 грн, № 1535 від 28.05.2014 на 2 179, 20 грн за листівки, суд зазначає, що вказані платіжні доручення не можуть вважатися судом належними доказами оскільки не містять відмітки про одержання та проведення банком і не містять відбитку печатки банківської установи.

Суд правомірно дійшов до висновку, що позивачем не надано до суду достатніх та допустимих доказів на підтвердження отримання послуг та не доведено їх використання у власній господарській діяльності.

Також, суд першої інстанції правомірно вважав необґрунтованим посилання позивача, що відображені ТОВ "РЕНІЙ ФАРМ" в податковому обліку господарські операції з ТОВ «Юрполіс компані» щодо надання юридичних послуг та ТОВ «ТД «Трейдторг» щодо надання послуг з проведення промоакцій, є підтвердженням фактичного їх надання, оскільки надано суду тільки первинну документацію.

Суд зазначає, що надані до суду первинні документи містять лише загальну інформацію та не дають змоги встановити зміст отриманих послуг, час їх отримання.

Отже, з наданих позивачем та наявних в матеріалах справи документів щодо отримання юридичних та маркетингових послуг від вказаних вище контрагентів ТОВ «РЕНІЙ ФАРМ» не вбачається фактичності проведених господарських операцій.

З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що в ході перевірки, а також до суду, позивачем не було надано документів, які б точно ідентифікували учасників наданих послуг, надані документи не підтверджують зміст та обсяг господарських операцій, в первинних документах, наданих до перевірки відсутня деталізація та дані щодо того, які саме послуги, передбачені договорами, фактично надані.

При цьому, суд відхилив доводи позивача щодо того, що надані позивачем договори, податкові та видаткові накладні є безперечними доказами обґрунтованого віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у ціні отриманих послуг та формування складу витрат. Вказані документи, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне надання послуг вищезазначеними контрагентами, на підставі яких сформований податковий кредит, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на його формування, та не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки б це призвело до формального вирішення справи.

Касаційний суд погоджується, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування ПДВ має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка стала підставою для формування податкового обліку платника податку. КАС України встановлює, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами.

Відповідно до КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Всі вищенаведені обставини в сукупності надали суду першої інстанції обґрунтовані підстави до висновку про безтоварний характер вказаних операцій та, як, наслідок правомірність дій податкового органу з донарахування позивачу грошових зобов`язань.

Касаційний суд вважає за необхідне відзначити, що для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами. Поряд з цим, окрім мінімально необхідних згідно з податкового законодавства документів, суд має перевірити й інші документи та обставини, які підтверджують реальність виконання спірної операції, що відображена в податковому обліку.

Як встановлено приписами податкового законодавства, підставами для віднесення до складу сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару/надання послуг особою, яка ніколи не продавала товару/не надавала послуг, тощо).

Зважаючи на правове регулювання правовідносин та встановлені судами обставини, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено наявності підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод. Відповідно, при прийнятті оскаржуваного рішення контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень. Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Суд касаційної інстанції вважає, що судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи, повно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надано їм належну правову оцінку на підставі норм закону.

За правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За вказаних обставин постановлене у справі рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись статтями 52, 345, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 у справі №820/5849/16 скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2017 у справі №820/5849/16 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк