Постанова

від 02.02.2023 по справі 910/3795/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2023 р. м.Київ Справа№ 910/3795/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.

за участю представників учасників справи:

прокурор: Колодяжна А.В.

від позивача: Поліщук М.В.

від відповідача: не з`явився

від третьої особи-1: не з`явився

від третьої особи - 2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Першого заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва

від 14.06.2022 (повний текст складено та підписано 04.07.2022)

у справі №910/3795/21 (суддя О.А. Грєхова)

за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрекс-Україна"

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство власників квартир будинку 14/12 по вул. Суворова м. Києва "Літа"

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Борекс Інвест"

про витребування земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами в інтересах держави в особі Київської міської ради до належного відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрекс-Україна" про витребування на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,1743 га з кадастровим номером 8000000000:82:342:0008, розташовану по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані вибуттям земельної ділянки площею 0,1743 га по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:82:342:0008) з володіння територіальної громади міста Києва поза волею останньої.

Так, прокурор вказував, що Київська міська рада, ухвалюючи рішення про продаж спірної земельної ділянки та укладаючи договір купівлі-продаж, діяла всупереч положенням законодавства, а отже такі дії не можуть бути оцінені як волевиявлення власника спірної земельної ділянки - територіальна громади міста Києва, який не уповноважував відчужувати земельну ділянку історико-культурного призначення всупереч закону. При цьому, воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади, а обставини порушення Київською міською радою порядку виділення і продажу спірної земельної ділянки, а отже і вибуття спірної земельної ділянки з володіння територіальної громади міста Києва поза її волею, встановлені судовими рішеннями у справах № 2а-2235/11 та № 910/15932/14 та не потребують доведення. Крім того, Договір купівлі-продажу земельної ділянки укладено між ВАТ "Укртурінвест" та ТОВ "Борекс Інвест" 31.05.2013, тобто під час розгляду судового спору у справі № 2а-2235/11 щодо законності продажу земельної ділянки, що може свідчити про вчинення зазначених дій з метою ухилення від повернення земельної ділянки територіальній громаді, при цьому, відповідач у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих характерних ознак для земель історико-культурного призначення знав або, проявивши розумну обачність, повинен був знати про те, що спірна ділянка вибула з володіння територіальної громади з порушенням вимог закону, натомість, придбання такої земельної ділянки усупереч зазначеним обставинам, може ставити під обґрунтований сумнів його добросовісність під час набуття її у власність, відповідач мав усвідомлювати можливість виникнення у подальшому ситуації, за якої до нього буде пред`явлено вимогу про повернення спірної землі. Також, оскільки земельна ділянка історико-культурного призначення вибула з комунальної власності поза волею власника - територіальної громади м. Києва, яка делегувала свої права Київській міській раді, подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність ТОВ "Борекс Інвест" відбулось з порушенням вимог ст.ст. 328, 330 ЦК України, а тому земельна ділянка підлягає витребуванню у ТОВ "Дніпрекс-Україна", як належного відповідача, який на даний час є власником такої, на користь позивача у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач в обгрунтування заперечень проти позову посилався на те, що факт визнання постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 9.12.2011 у справі № 2а-2235/11 незаконним та скасування рішень Київської міської ради 03.04.2001 № 254/1231 "Про погодження місць розташування об`єктів" відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" (в частині пункту 4), від 08.02.2007 № 125/786 "Про передачу відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М.Гайцена, 12/14 у Печерському районі м. Києва" та від 08.02.2007 № 125/786 "Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва", за якими погоджено місце розташування спірної земельної ділянки, передано її спочатку в оренду, а пізніше у власність ВАТ "Укртурінвест" не є свідченням того, що волі Київської міської ради на відчуження цієї ділянки не було. Також, умовою витребування майна у добросовісного набувача згідно із законом є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, в свою чергу, наявність у діях власника майна волі на передачу майна у власність іншої особи та права його відчужувати виключає можливість витребування майна від добросовісного набувача. Окрім того, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.

Коротний зміст пояснень інших учасників спору

Товариство власників квартир будинку 14/12 по вул. Суворова м. Києва "Літа", у письмових поясненнях зазначало, що повернення земельної ділянки територіальній громаді слід розглядати як негаторний позов, у порядку ст. 391 Цивільного кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Борекс Інвест" у письмових поясненнях зазначає, що прокурором заявлено позов про витребування земельної ділянки в даній справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України (застосування якої вимагає обов`язкове встановлення обставин незаконності відчуження витребуваного майна у добросовісного набувача та вибуття такого майна з володіння власника не з їхньої волі іншим шляхом), без надання доказів на підтвердження незаконності розпорядження Київської міської ради земельною ділянкою, посилаючись при цьому, виключно на обставини, встановлені судовими рішенням у справах № 2а-2235/11 та № 910/15932/14, які не мають преюдиційного значення при розгляді даної справи та спростовуються доказами, доданими до пояснень.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 (повний текст складено та підписано 04.07.2022) у справі №910/3795/21 у задоволенні позову Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю " Дніпрекс-Україна" про витребування земельної ділянки - відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі № 910/3795/21.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (Київської міської ради) не з його волі, то у Київської міської ради в порядку статті 388 ЦК України виникли правові підстави для витребування у відповідача земельної ділянки площею 0,1743 га (кадастровий номер 8000000000:82:342:0008), розташованої за адресою: м. Київ, вул. Гайцана Миколи, 12/14;

- прокурором вірно кваліфіковано правові підстави позову та заявлено віндикаційний позов на підставі статей 387, 388 ЦК України

- оскільки позовні вимоги про витребування у відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельної ділянки площею 0,1743 га по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва (кадастровий номер 80000000000:82:342:0008) заявлені із пропуском строків позовної давності, і прокурор не довів того факту, що він не міг дізнатись про порушення права власності територіальної громади міста Києва на спірну земельну ділянку, суд відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог саме з цих підстав з посиланням на приписи ст. 256, ст. 257, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з постановленим рішенням, Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (22.07.2022 згідно поштового трекера на конверті) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 прийняте з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст.ст. 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України), а також з порушенням норм процесуального права (ст.ст. 2, 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України).

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано що:

- без визнання незаконними рішень та визнання недійсним договору купівлі-продажу і державного акту, звернення Київської міської ради до суду з позовною вимогою про витребування спірної земельної ділянки було неможливим, оскільки остання протягом розгляду зазначених господарських справ наполягала на їх законності;

- оскільки закон пов`язує початок перебігу строку позовної давності з часом, коли особі, право якої порушено, стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим - прав і охоронюваних законом інтересів (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України), вихідною точкою для початку перебігу строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом (про витребування земельної ділянки по вул. Миколи Гайцана, 12/14) у Київської міської ради є червень 2019 року, а саме з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015, яким визнано незаконним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки між Київрадою та ТОВ «Укртурінвест» та встановлено факт вибуття спірної земельної ділянки поза волею її власника - територіальної громади міста.

Крім того, прокурор вказував, що суд першої інстанції не перевірив чи пов`язаний початок перебігу позовної давності з наведеними юридичними фактами та безпідставно не врахував, що на момент набрання чинності постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11 (11.12.2012) залишався чинним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2007 та державний акт від 30.10.2008, і Київрада стверджувала про їх законність, що унеможливлювало звернення з позовом про витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади.

Також, прокурор вказував, що вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд з огляду на положення ст. 13 Цивільного кодексу України («Межі здійснення цивільних прав») має враховувати добросовісність поведінки як позивача, так і відповідача протягом усього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо. Проте, заява прокурора про поважність причин пропуску позовної давності не була врахована судом першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Не погоджуючись з постановленим рішенням, Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (22.07.2022 згідно поштового трекера на конверті) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 25.07.2022, апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Станіка С.Р., суддів: Тищенко О.В., Тарасенко К.В.

При дослідженні апеляційної скарги судом встановлено, що скаржник просить скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у справі №910/3795/21 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2022 витребувано у Господарського суду м. Києва матеріали справи № 910/3795/21 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у справі № 910/3795/21.

29.08.2022 матеріали справи № 910/3795/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/3795/21 за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022, судове засідання призначено на 18.10.2022 о 15 год. 25 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 розгляд справи № 910/3795/21 за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 відкладено на 22.11.2022 о 15 год. 30 хв.

У зв`язку з перебуванням з 21.11.2022 по 25.11.2022 у відпустці судді Тарасенко К.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, здійснити розгляд справи у визначеному складі - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 21.11.2022, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 прийнято справу № 910/3795/21 за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю. Розгляд справи призначено на 22.11.2022 об 15 год. 30 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 розгляд справи № 910/3795/21 за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 відкладено на 13.12.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 розгляд справи № 910/3795/21 за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 відкладено на 02.02.2023 о 10 год. 50 хв.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 02.02.2023 з`явились прокурор та представник позивача, інші учасники справи представників до суду не направили, про розгляд справи повідомлені засобами електронного зв`язку, у зв`язку із відсутністю фінансування видатків, які передбачені на поштову кореспонденцію у Північному апеляційному господарському суді.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки про дату та місце розгляду справи учасники спору повідомлялись належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників відповідача та третіх осіб.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

Прокурор в судовому засіданні 02.02.2023 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

Представник Київської міської ради в судовому засіданні 02.02.2023 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов прокурора задовольнити повністю.

Крім того, відзив на апеляційну скаргу від учасників спору не надходив у встановлений судом строк, а неподання відзиву на апеляційну скаргу не є перешкодою для розгляду справи (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 03 квітня 2001 року Київською міською радою (далі - позивач) прийнято рішення "Про погодження місць розташування об`єктів" №254/1231, яким погоджено Відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" місце розташування офісно-житлових прибудов до будинку № 12/14 на вул. Гайцана у Печерському районі на землях міської забудови орієнтовно 0,16 га.

Рішенням Київської міської ради "Про передачу відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва" №778/3353 від 14.07.2005 передано в оренду земельну ділянку площею 0,17 га.

13 лютого 2006 року між Київською міською радою (далі - орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством "Укртурінвест" (далі - орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 14.07.2005 за № 778/3353 "Про передачу відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку на вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва", за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим Договором.

15.02.2006 за актом приймання-передачі земельної ділянки, складеним відповідно до договору оренди від 13.02.2006, орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку по вул. Миколи Гайцана, 12/14 в Печерському районі м. Києва, розміром 0,1743 га, за цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку кадастровий номер земельної ділянки - 8000000000:82:342:0008. Місце розташування земельної ділянки, що передається в оренду, зазначене на плані земельної ділянки, що є невід`ємною частиною до договору оренди земельної ділянки.

Рішенням Київської міської ради "Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва" №125/786 від 08.02.2007 затверджено умови продажу земельної ділянки площею 0,1743 за 3 312 707,00 грн. для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку на вул. Миколи Гайцена, 12/14 у Печерському районі м. Києва, та вирішено після сплати повної вартості земельної ділянки оформити та видати ВАТ "Укртурінвест" в установленому законом порядку державний акт на право власності на земельну ділянку.

02 квітня 2007 між Київською міською радою (далі - продавець) та Відкритим акціонерним товариством "Укртурінвест" (далі - покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за № 224 за умовами якого продавець на підставі рішення Київської міської ради від 08.02.2007№ 125/786 продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва, площею 1743 кв.м. у межах, які перенесені у натуру (на місцевість), і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

На підставі зазначеного Договору купівлі-продажу ВАТ "Укртурінвест" видано державний акт на право власності на земельну ділянку по вул. Миколи Гайцана, 12/14 (серія КВ № 1375421 державна реєстрація за № 02-8-00194 від 30.10.2008; далі - Акт).

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2013, задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до КМР, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ВАТ "Укртурінвест", визнано протиправними та скасовано пункт 4 рішення КМР від 03.04.2001 № 254/1231 "Про погодження місця розташування об`єктів", а також рішення від 14.07.2005 №778/3353 "Про передачу відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М.Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва" та рішення КМР від 08.02.2007 №125/786 "Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печорському районі м. Києва ".

Судовими рішеннями у справі №2а-2235/11 встановлені, зокрема, наступні обставини щодо земельної ділянки, яка була відчужена за спірним договором:

- згідно з черговим кадастровим планом, наданим станом на 04.11.2008, земельна ділянка, щодо якої укладено Договір, включає в себе прибудинкову територію будинку по вул. Суворова, 14/12, а також сам будинок;

- будинок по вул. Суворова, 14/12 є пам`яткою історії та культури початку 20 сторіччя, охоронний № 258 відповідно до рішення КМР від 18.11.1986 №1107, розташований на трикутнику землі, що обмежено вулицями Суворова-Гайцана-Царика. Інших будинків на вказаній ділянці землі немає. Земельна ділянка розташована в зоні забудови першої категорії, як вбачається з листа Головного управління охорони культурної спадщини від 14.03.2008;

- з відповіді Київської міської державної адміністрації від 27.02.2008 вбачається, що ВАТ "Укртурінвест" було надано архітектурно-планувальне завдання для розробки проектної документації розширення пам`ятки історії та культури по вул. Суворова, 14/12. Але вказані дії відповідно до експертних висновків, наданих архітектором, членом консультативних рад Комітету охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища м. Києва та Київської міської організації Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, призведуть до знищення пам`ятки архітектури початку 20 сторіччя;

- ділянка на вул. Суворова, 14/12, знаходиться в центральній планувальній зоні, історичному ареалі міста, зоні регулювання забудови першої категорії, на землях історико-культурного значення (рішення КМР від 28.03.2002 № 370/1804), відповідно до листа Головного управління охорони культурної спадщини від 22.01.2009 №241;

- як вбачається з відповіді на звернення Головного управління охорони культурної спадщини від 16.11.2007 проектна документація стосовно будинку-пам`ятки по вул. Суворова, 14/12, на розгляд та погодження не надавалась;

- будинок по вул. Суворова, 14/12 , знаходиться на обліку як пам`ятка архітектури;

- отже, земельна ділянка, яка була виділена, надана в оренду та, в подальшому, продана ВАТ "Укртурінвест" КМР, є прибудинковою територією будинку по вул. Суворова, 14/12, та прибудова буде здійснюватись саме до вказаного будинку;

- 23.10.2007 проведено громадські слухання членів територіальної громади Печерського району м. Києва, на яких розглядалося питання з приводу рішень КМР щодо продажу земельної ділянки ВАТ "Укртурінвест". На вказаних слуханнях було заслухано експертний висновок архітектора щодо відповідності прибудови до будинку по вул. Суворова, 14/12, будівельним нормам та стандартам. Архітектором було зроблено висновок, що неможливо створити надбудову та створити автопаркінг у внутрішньому дворищі пам`ятки архітектури початку 20 століття, не зруйнувавши її;

- в результаті на слуханнях громадська думка була сформована проти даного будівництва.

19.12.2007 було проведено громадське обговорення, на якому також розглядалося питання щодо правомірності продажу КМР земельної ділянки по вул. Суворова, 14/12, та забудови її ВАТ "Укртурінвест".

У результаті вказаних громадських слухань було ухвалено рішення звернутися до КМР з вимогою про скасування рішень КМР від 14.07.2005 №778/3353 та від 08.02.2007 №125/786. Крім того, було зібрано територіальною громадою 1 300 підписів за скасування вказаних рішень КМР. Підготовлено позитивні висновки комісій КМР щодо скасування пункту 4 рішення від 03.04.2001, рішення від 14.06.2005, рішення від 08.02.2007;

- відповідно до положень статті 5 Закону України "Про основи містобудування" при винесенні рішень відповідачем не враховані інтереси територіальної громади та мешканців будинку, порушено норми статті 18 Закону України "Про планування і забудову території" щодо повного інформування населення про забудову території;

- відповідно до статті 22 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця;

- відповідно статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" території пам`яток, охоронних зон, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації;

- відповідач (КМР) порушив вимоги чинного законодавства та права позивачів як членів територіальної громади Печерського району м. Києва, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

31 травня 2013 року між Відкритим акціонерним товариством "Укртурінвест" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Борекс Інвест" (далі - покупець, третя особа 2) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. за № 1226, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця земельну ділянку площею 0,1743 га, надану для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку, кадастровий номер: 8000000 000:82:342:0008, що розташована за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Миколи Гайцана, 12/14, а покупець зобов`язується прийняти цю земельну ділянку та сплатити за неї ціну відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі.

Ця земельна ділянка належить продавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії КВ № 137542, виданого Київською міською радою 30 жовтня 2008 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02-8-00194 (п. 2 Договору).

Згідно з п. 4 Договору за погодження сторін продаж земельної ділянки вчинено за 1 812 720,00 грн., які повністю будуть перераховані покупцем на рахунок продавця № НОМЕР_1 в АКБ "Новий" м. Києва, МФО 305062 на протязі десяти днів з моменту підписання цього Договору.

У серпні 2014 року Товариство власників квартир будинку 14/12 по вул. Суворова м. Києва "Літа" (далі - третя особа 1) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Київської міської ради, Відкритого акціонерного товариства "Укртурінвест", Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві та просило суд:

- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2017 року, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2;

- визнати недійсним державний акт серії КВ №137542 на право власності на земельну ділянку розміром 0,1742 га, виданий відповідачу-2 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №02-8-00194;

- зобов`язати відповідача-3 внести відповідні зміни до земельного кадастру щодо визнання недійсним державного акта серії КВ №137542 на право власності на земельну ділянку розміром 0,1742 га та скасувати державну реєстрацію за №02-800194 від 30.09.2008 державного акта на право власності на землю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у справі № 910/15932/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015, провадження у цій справі в частині вимог до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про зобов`язання внести зміни до державного земельного кадастру та скасування державної реєстрації від 30.10.2008 № 02-8-00194 державного акта на право власності на землю припинено; у задоволенні позову про визнання договору від 02.04.2007 та державного акта серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку недійсними відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у цій справі в частині відмови у позові скасовано, а справу в цій частині направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд; у решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 у частині припинення провадження у справі залишено без змін.

Після нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02.04.2007, укладений між Київською міською радою та ВАТ "Укртурінвест", засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований у реєстрі за № 224. Визнано недійсним державний акт серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку площею 0,1743 га, виданий ВАТ "Укртурінвест", зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 02-8-00194. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За наслідками нового розгляду, апеляційна інстанція оскаржуваною постановою від 25.06.2019, рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 залишила без змін.

Постановою Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 910/15932/14, постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі №910/15932/14 залишено без змін.

21 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Борекс Інвест" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпрекс-Україна" (далі - покупець, відповідач) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. за № 786, за умовами якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність земельну ділянку, площею 0,1743 га (далі - предмет договору) і сплачує за неї обговорену цим Договором грошову суму.

Згідно з п. 1.2 Договору предметом Договору є земельна ділянка, кадастровий номер: 8000000000:82:342:0008, яка розташована за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Миколи Гайцана, 12/14. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку. Земельна ділянка належить продавцю на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. 31.05.2013, за реєстровим № 1226.

Право власності на земельну ділянку зареєстровано за продавцем приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. 31.05.2013, номер запису про право власності: 1135171 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 72188480000, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 242934840, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. 03.02.2021 (п. 1.3 та п. 1.4 Договору)

У відповідності до п. 2.1 Договору, продаж земельної ділянки провадиться за 2 198 500,00 грн., які покупець зобов`язується сплатити продавцю повністю до 20.05.2022.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, прокурор зазначав:

- Київська міська рада, ухвалюючи рішення про продаж спірної земельної ділянки та укладаючи договір купівлі-продаж, діяла всупереч положенням законодавства, а отже такі дії не можуть бути оцінені як волевиявлення власника спірної земельної ділянки - територіальна громади міста Києва, який не уповноважував відчужувати земельну ділянку історико-культурного призначення всупереч закону;

- воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади;

- обставини порушення Київською міською радою порядку виділення і продажу спірної земельної ділянки, а отже і вибуття спірної земельної ділянки з володіння територіальної громади міста Києва поза її волею встановлені судовими рішеннями у справах № 2а-2235/11 та № 910/15932/14 та не потребують доведення;

- Договір купівлі-продажу земельної ділянки укладено між ВАТ "Укртурінвест" та ТОВ "Борекс Інвест" 31.05.2013, тобто під час розгляду судового спору у справі № 2а-2235/11 щодо законності продажу земельної ділянки, що може свідчити про вчинення зазначених дій з метою ухилення від повернення земельної ділянки територіальній громаді, при цьому, відповідач у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих характерних ознак для земель історико-культурного призначення знав або, проявивши розумну обачність, повинен був знати про те, що спірна ділянка вибула з володіння територіальної громади з порушенням вимог закону, натомість, придбання такої земельної ділянки усупереч зазначеним обставинам, може ставити під обґрунтований сумнів його добросовісність під час набуття її у власність, відповідач мав усвідомлювати можливість виникнення у подальшому ситуації, за якої до нього буде пред`явлено вимогу про повернення спірної землі;

- оскільки земельна ділянка історико-культурного призначення вибула з комунальної власності поза волею власника - територіальної громади м. Києва, яка делегувала свої права Київській міській раді, подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність ТОВ "Борекс Інвест" відбулось з порушенням вимог ст.ст. 328, 330 ЦК України, а тому земельна ділянка підлягає витребуванню у ТОВ "Дніпрекс-Україна" на користь позивача у порядку ст. 388 ЦК України.

Відповідач, в обгрунтування заперечень проти позову, посилався на те, що:

- факт визнання постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 9.12.2011 у справі № 2а-2235/11 незаконним та скасування рішень Київської міської ради 03.04.2001 № 254/1231 "Про погодження місць розташування об`єктів" відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" (в частині пункту 4), від 08.02.2007 № 125/786 "Про передачу відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М.Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва" та від 08.02.2007 № 125/786 "Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва", за якими погоджено місце розташування спірної земельної ділянки, передано її спочатку в оренду, а пізніше у власність ВАТ "Укртурінвест" не є свідченням того, що волі Київської міської ради на відчуження цієї ділянки не було;

- умовою витребування майна у добросовісного набувача згідно із законом є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, в свою чергу, наявність у діях власника майна волі на передачу майна у власність іншої особи та права його відчужувати виключає можливість витребування майна від добросовісного набувача;

- відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у задоволенні позову Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю " Дніпрекс-Україна" про витребування земельної ділянки - відмовлено повністю.

У рішенні суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (Київської міської ради) не з його волі, то у Київської міської ради в порядку статті 388 ЦК України виникли правові підстави для витребування у відповідача земельної ділянки площею 0,1743 га (кадастровий номер 8000000000:82:342:0008), розташованої за адресою: м. Київ, вул. Гайцана Миколи, 12/14, а також прокурором вірно кваліфіковано правові підстави позову та заявлено віндикаційний позов на підставі статей 387, 388 ЦК України.

В свою чергу, оскільки позовні вимоги про витребування у відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельної ділянки площею 0,1743 га по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва (кадастровий номер 80000000000:82:342:0008) заявлені із пропуском строків позовної давності, і прокурор не довів того факту, що він не міг дізнатись про порушення права власності територіальної громади міста Києва на спірну земельну ділянку, суд відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог саме з цих підстав з посиланням на приписи ст. 256, ст. 257, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Проте, з вказаними висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову саме з підстав застосування строку позовної давності згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України - суд апеляційної інстанції не погоджується, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч.1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч.3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч.4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч.7).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 уточнено висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18. А також відступлено від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18; постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18; постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 909/569/18; постанова Верховного Суду від 07 грудня 2018 у справі № 924/1256/17.

У вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 висловлену такі правові позиції, які згідно приписів статті 236 ГПК України суди повинні враховувати.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Прокурор зазначав у позові, що про порушення права територіальної громади на спірну земельну ділянку Київська міська рада була достовірно обізнана з 25.06.2019, коли набрало законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі № 9100/15932/14, яким визнано недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2007 та визнано недійсним державний акт від 30.10.2008 на паво власності на земельну ділянку площею 0,1743 га по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва, оскільки була стороною у вказаній справі, однак жодних дій щодо витребування земельної ділянки історико-культурного призначення на користь територіальної громади міста не вжила.

04.12.2020 Київська міська прокуратура звернулась із Повідомленням в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" № 05/2/3-535-15, у якому Київська міська прокуратура просила повідомити про заходи які Київська міська рада вживала для відновлення територіальної громади щодо означеної земельної ділянки або причини невжиття таких заходів, у відповідь на який, Київська міська рада Листом № 0570202/1-23348 від 14.12.2020 повідомила, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Таким чином, враховуючи наведене у сукупності, оскільки позивач не належним чином здійснював свої повноваження, що проявилось у неподанні позову самостійно до відповідача протягом розумного строку, будучи обізнаним про порушення інтересів держави, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

21 травня 1997 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно ст. 2 якого місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ст. 16 "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Положення частин 1 та 2 ст. 1 Земельного кодексу України визначають, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується.

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України, до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України в редакції на момент прийняття Київською міською радою рішення № 125/786 від 08.02.2007).

Рішенням Київської міської ради "Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва" №125/786 від 08.02.2007 затверджено умови продажу земельної ділянки площею 0,1743 за 3 312 707,00 грн. для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку на вул. Миколи Гайцена, 12/14 у Печерському районі м. Києва, та вирішено після сплати повної вартості земельної ділянки оформити та видати ВАТ "Укртурінвест" в установленому законом порядку державний акт на право власності на земельну ділянку.

02 квітня 2007 між Київською міською радою та Відкритим акціонерним товариством "Укртурінвест" укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за № 224 за умовами якого продавець на підставі рішення Київської міської ради від 08.02.2007№ 125/786 продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва, площею 1743 кв.м. у межах, які перенесені у натуру (на місцевість), і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

На підставі зазначеного Договору купівлі-продажу, ВАТ "Укртурінвест" видано державний акт на право власності на земельну ділянку по вул. Миколи Гайцана, 12/14 (серія КВ № 1375421 державна реєстрація за № 02-8-00194 від 30.10.2008).

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2013, задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до КМР, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ВАТ "Укртурінвест", визнано протиправними та скасовано пункт 4 рішення КМР від 03.04.2001 № 254/1231 "Про погодження місця розташування об`єктів", а також рішення від 14.07.2005 №778/3353 "Про передачу відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М.Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва" та рішення КМР від 08.02.2007 №125/786 "Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печорському районі м. Києва ".

Судовими рішеннями у справі №2а-2235/11 встановлені, зокрема, наступні обставини щодо земельної ділянки, яка була відчужена за спірним договором:

- згідно з черговим кадастровим планом, наданим станом на 04.11.2008, земельна ділянка, щодо якої укладено Договір, включає в себе прибудинкову територію будинку по вул. Суворова, 14/12, а також сам будинок;

- будинок по вул. Суворова, 14/12 є пам`яткою історії та культури початку 20 сторіччя, охоронний № 258 відповідно до рішення КМР від 18.11.1986 №1107, розташований на трикутнику землі, що обмежено вулицями Суворова-Гайцана-Царика. Інших будинків на вказаній ділянці землі немає. Земельна ділянка розташована в зоні забудови першої категорії, як вбачається з листа Головного управління охорони культурної спадщини від 14.03.2008;

- з відповіді Київської міської державної адміністрації від 27.02.2008 вбачається, що ВАТ "Укртурінвест" було надано архітектурно-планувальне завдання для розробки проектної документації розширення пам`ятки історії та культури по вул. Суворова, 14/12. Але вказані дії відповідно до експертних висновків, наданих архітектором, членом консультативних рад Комітету охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища м. Києва та Київської міської організації Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, призведуть до знищення пам`ятки архітектури початку 20 сторіччя;

- ділянка на вул. Суворова, 14/12, знаходиться в центральній планувальній зоні, історичному ареалі міста, зоні регулювання забудови першої категорії, на землях історико-культурного значення (рішення КМР від 28.03.2002 № 370/1804), відповідно до листа Головного управління охорони культурної спадщини від 22.01.2009 №241;

- як вбачається з відповіді на звернення Головного управління охорони культурної спадщини від 16.11.2007 проектна документація стосовно будинку-пам`ятки по вул. Суворова, 14/12, на розгляд та погодження не надавалась;

- будинок по вул . Суворова, 14/12 , знаходиться на обліку як пам`ятка архітектури;

- отже, земельна ділянка, яка була виділена, надана в оренду та, в подальшому, продана ВАТ "Укртурінвест" КМР, є прибудинковою територією будинку по вул. Суворова, 14/12, та прибудова буде здійснюватись саме до вказаного будинку;

- 23.10.2007 проведено громадські слухання членів територіальної громади Печерського району м. Києва, на яких розглядалося питання з приводу рішень КМР щодо продажу земельної ділянки ВАТ "Укртурінвест". На вказаних слуханнях було заслухано експертний висновок архітектора щодо відповідності прибудови до будинку по вул. Суворова, 14/12, будівельним нормам та стандартам. Архітектором було зроблено висновок, що неможливо створити надбудову та створити автопаркінг у внутрішньому дворищі пам`ятки архітектури початку 20 століття, не зруйнувавши її;

- в результаті на слуханнях громадська думка була сформована проти даного будівництва.

Також, учасниками справи не заперечувалось, що 19.12.2007 було проведено громадське обговорення, на якому також розглядалося питання щодо правомірності продажу КМР земельної ділянки по вул. Суворова, 14/12, та забудови її ВАТ "Укртурінвест". У результаті вказаних громадських слухань було ухвалено рішення звернутися до КМР з вимогою про скасування рішень КМР від 14.07.2005 №778/3353 та від 08.02.2007 №125/786. Крім того, було зібрано територіальною громадою 1 300 підписів за скасування вказаних рішень КМР. Підготовлено позитивні висновки комісій КМР щодо скасування пункту 4 рішення від 03.04.2001, рішення від 14.06.2005, рішення від 08.02.2007;

- відповідно до положень статті 5 Закону України "Про основи містобудування" при винесенні рішень відповідачем не враховані інтереси територіальної громади та мешканців будинку, порушено норми статті 18 Закону України "Про планування і забудову території" щодо повного інформування населення про забудову території;

- відповідно до статті 22 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця;

- відповідно статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" території пам`яток, охоронних зон, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації;

- відповідач (КМР) порушив вимоги чинного законодавства та права позивачів як членів територіальної громади Печерського району м. Києва, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

У серпні 2014 року Товариство власників квартир будинку 14/12 по вул. Суворова м. Києва "Літа" звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Київської міської ради, Відкритого акціонерного товариства "Укртурінвест", Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві та просило суд:

- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2017 року, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2;

- визнати недійсним державний акт серії КВ №137542 на право власності на земельну ділянку розміром 0,1742 га, виданий відповідачу-2 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №02-8-00194;

- зобов`язати відповідача-3 внести відповідні зміни до земельного кадастру щодо визнання недійсним державного акта серії КВ №137542 на право власності на земельну ділянку розміром 0,1742 га та скасувати державну реєстрацію за №02-800194 від 30.09.2008 державного акта на право власності на землю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у справі № 910/15932/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015, провадження у цій справі в частині вимог до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про зобов`язання внести зміни до державного земельного кадастру та скасування державної реєстрації від 30.10.2008 № 02-8-00194 державного акта на право власності на землю припинено; у задоволенні позову про визнання договору від 02.04.2007 та державного акта серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку недійсними відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2015, постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у цій справі в частині відмови у позові - скасовано, а справу в цій частині направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд; у решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 у частині припинення провадження у справі залишено без змін.

Після нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02.04.2007, укладений між Київською міською радою та ВАТ "Укртурінвест", засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований у реєстрі за № 224. Визнано недійсним державний акт серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку площею 0,1743 га, виданий ВАТ "Укртурінвест", зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 02-8-00194. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За наслідками нового розгляду, апеляційна інстанція оскаржуваною постановою від 25.06.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 залишила без змін.

Постановою Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 910/15932/14 постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі №910/15932/14 залишено без змін.

Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (стаття 236 ЦК України).

31 травня 2013 року між Відкритим акціонерним товариством "Укртурінвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Борекс Інвест" укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. за № 1226, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця земельну ділянку площею 0,1743 га, надану для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку, кадастровий номер: 8000000 000:82:342:0008, що розташована за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Миколи Гайцана, 12/14, а покупець зобов`язується прийняти цю земельну ділянку та сплатити за неї ціну відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі.

Ця земельна ділянка належить продавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії КВ № 137542, виданого Київською міською радою 30 жовтня 2008 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02-8-00194 (п. 2 Договору).

Згідно з п. 4 Договору за погодження сторін продаж земельної ділянки вчинено за 1 812 720,00 грн., які повністю будуть перераховані покупцем на рахунок продавця № НОМЕР_1 в АКБ "Новий" м. Києва, МФО 305062 на протязі десяти днів з моменту підписання цього Договору.

21 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Борекс Інвест" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпрекс-Україна" (далі - покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. за № 786, за умовами якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність земельну ділянку, площею 0,1743 га (далі - предмет договору) і сплачує за неї обговорену цим Договором грошову суму.

Згідно з п. 1.2 Договору предметом Договору є земельна ділянка, кадастровий номер: 8000000000:82:342:0008, яка розташована за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Миколи Гайцана, 12/14.

Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку.

Земельна ділянка належить продавцю на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. 31.05.2013, за реєстровим № 1226.

Право власності на земельну ділянку зареєстровано за продавцем приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. 31.05.2013, номер запису про право власності: 1135171 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 72188480000, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 242934840, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. 03.02.2021 (п. 1.3 та п. 1.4 Договору)

У відповідності до п. 2.1 Договору продаж земельної ділянки провадиться за 2 198 500,00 грн., які покупець зобов`язується сплатити продавцю повністю до 20.05.2022.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ВАТ "Укртурінвест" при укладенні договору купівлі - продажу земельної ділянки від 31.05.2013 не мало права розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки ВАТ "Укртурінвест" набуло право власності на земельну ділянку та отримало відповідний державний акт, на підставі рішення "Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печорському районі м. Києва" №125/786 від 08.02.2007, яке постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2013 визнано протиправними та скасовано, а також в подальшому рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 та постановою Верховного Суду від 25.09.2019, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02.04.2007, укладений між Київською міською радою та ВАТ "Укртурінвест", засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований у реєстрі за № 224 та визнано недійсним державний акт серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку площею 0,1743 га, виданий ВАТ "Укртурінвест", зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 02-8-00194.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Із зазначеною нормою Конституції кореспондуються положення ч.1 ст.321, ст.317, 319 Цивільного кодексу України, згідно яких право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч.1 ст.387 Цивільного кодексу України).

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Віндикаційним позовом захищається право власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування і розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що в нього є право приналежності, що може бути підтверджено правовстановлюючими документами, а також іншими письмовими доказами.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом").

Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом.

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обгрунтування необхідності його захисту.

Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч. 1ст. 388 ЦК України, зокрема, якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №906/420/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України.

У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором (правочином) права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором (правочином) у ланцюгу договорів (правочинів).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, необхідно встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.

Отже, з урахуванням наведеного, враховуючи, що постанова Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2013, якою визнано протиправними та скасовано рішення "Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печорському районі м. Києва" №125/786 від 08.02.2007, набрала чинності до укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. за № 1226, однак, до набрання чинності рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 та постановою Верховного Суду від 25.09.2019, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02.04.2007, укладений між Київською міською радою та ВАТ "Укртурінвест", засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований у реєстрі за № 224 та визнано недійсним державний акт серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку площею 0,1743 га, виданий ВАТ "Укртурінвест", зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 02-8-00194., ТОВ "Борекс Інвест" є добросовісним набувачем за відплатними договорами купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2013, в зв`язку з чим, і Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпрекс-Україна" є також добросовісним набувачем за відплатним Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2021.

У такому випадку ефективний спосіб захисту порушеного права є подання саме віндикаційного позову до добросовісного набувача.

У контексті вище викладеного та з огляду на твердження третьої особи, що позов про повернення земельної ділянки територіальній громаді міста Києва слід розглядати як негаторний позов, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, матеріалами справи підтверджується, що у даному випадку відповідач стверджує, що він є добросовісним набувачем, оскільки право власності до нього перейшло на підставі правочину, який не визнано недійсним (тобто на законних підставах), і, незважаючи на те, що в результаті судових рішень земельна ділянка фактично не вибула із власності територіальної громади міста Києва, фактичним володільцем спірного майна (земельної ділянки) залишається відповідач (добросовісний набувач), відомості про закріплення права власності за яким містяться у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №268595101 від 02.08.2021).

Отже, порушене право власності на земельну ділянку може бути захищено лише шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України, а не шляхом подачі негаторного позову, оскільки позивачем за негаторним позовом може бути лише фактичний володілець, а цей позов спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Позовні вимоги прокурора (про повернення земельної ділянки) зводяться до витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), що регулюється статтею 387 Цивільного кодексу України, згідно з якою власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння від особи, яка заволоділа ним без відповідної правової підстави.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, зокрема від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

Таким чином, положення статті 388 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

З огляду на зміст позовної заяви, її вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором вірно кваліфіковано правові підстави позови та заявлено віндикаційний позов на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

У постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за позивачем (п.116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

Суд апеляційної інстанції враховує, що заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, щодо наявності у Київської міської ради волі на вибуття означеної спірної земельної ділянки шляхом прийняття, зокрема рішення №125/786 від 08.02.2007, є необґрунтованими, оскільки Київська міська рада, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", діє від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва, яка як встановлено, такої волі не мала, що вбачається із наступних встановлених судовими рішеннями у справі №2а-2235/11 обставин:

- 23.10.2007 проведено громадські слухання членів територіальної громади Печерського району м. Києва, на яких розглядалося питання з приводу рішень КМР щодо продажу земельної ділянки ВАТ "Укртурінвест". На вказаних слуханнях було заслухано експертний висновок архітектора щодо відповідності прибудови до будинку по вул. Суворова, 14/12, будівельним нормам та стандартам. Архітектором було зроблено висновок, що неможливо створити надбудову та створити автопаркінг у внутрішньому дворищі пам`ятки архітектури початку 20 століття, не зруйнувавши її;

- в результаті на слуханнях громадська думка була сформована проти даного будівництва.

19.12.2007 було проведено громадське обговорення, на якому також розглядалося питання щодо правомірності продажу КМР земельної ділянки по вул. Суворова, 14/12, та забудови її ВАТ "Укртурінвест".

У результаті вказаних громадських слухань було ухвалено рішення звернутися до КМР з вимогою про скасування рішень КМР від 14.07.2005 №778/3353 та від 08.02.2007 №125/786. Крім того, було зібрано територіальною громадою 1 300 підписів за скасування вказаних рішень КМР. Підготовлено позитивні висновки комісій КМР щодо скасування пункту 4 рішення від 03.04.2001, рішення від 14.06.2005, рішення від 08.02.2007;

- відповідно до положень статті 5 Закону України "Про основи містобудування" при винесенні рішень відповідачем не враховані інтереси територіальної громади та мешканців будинку, порушено норми статті 18 Закону України "Про планування і забудову території" щодо повного інформування населення про забудову території;

- відповідач (КМР) порушив вимоги чинного законодавства та права позивачів як членів територіальної громади Печерського району м. Києва, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (Київської міської ради) не з його волі, то у Київської міської ради в порядку статті 388 Цивільного кодексу України виникли правові підстави для витребування у відповідача земельної ділянки площею 0,1743 га (кадастровий номер 8000000000:82:342:0008), розташованої за адресою: м. Київ, вул. Гайцана Миколи, 12/14, у зв`язку з чим позовні вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі визначеного позивача про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрекс-Україна" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,1743 га з кадастровим номером 8000000000:82:342:0008, розташовану по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва - є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Водночас відповідачем у справі заявлено про застосування строків позовної давності, що враховано судом першої інстанції, і оскільки позовні вимоги про витребування у відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельної ділянки площею 0,1743 га по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва (кадастровий номер 80000000000:82:342:0008) заявлені із пропуском строків позовної давності, і прокурор не довів того факту, що він не міг дізнатись про порушення права власності територіальної громади міста Києва на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог саме з цих підстав з посиланням на приписи ст. 256, ст. 257, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині з огляду на наступне.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку , що початок перебігу позовної давностіі повинен обраховуватись з 11.12.2012, а саме з моменту набрання чинності постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11. Проте, суд апеляційної інстанції вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами ст. 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Норми, встановлені ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист інтересів держави.

Тобто, якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Зі змісту наведених норм вбачається, що строк позовної давності обчислюється саме для особи, права якої порушено.

У даному випадку, позивачем у справі є Київська міська рада, яка на підставі ст. ст. 9, 122 Земельного кодексу України наділена державою повноваженнями щодо розпорядження землями комунальної власності на території міста Києва.

Для правильного застосування ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України у визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Матеріалами справи підтверджується, що спори з приводу законності продажу земельної ділянки площею 0,1743 та по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі міста Києва з кадастровим номером 8000000000:82:342:0008 тривали ще з 2011 року.

Так, постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2а-2235/11, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 та Вищого адміністративного суду України від 12.11.2013 визнано протиправним та скасовано п. 4 рішення Київської міської ради від 03.04.2001 №254/1231 про погодження місця розташування об`єкту, рішення Київської міської ради від 14.07.2005 № 778/3353 про передачу ВАТ «Укртурінвест» земельної ділянки в оренду та рішення Київської міської ради від 08.02.2007 № 125/786 про продаж земельної ділянки.

У подальшому, 25.06.2019 набрало законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі №910/15932/14 (залишене без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 та Верховного Суду від 25.09.2019), яким визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2007 та визнано недійсним державний акт від 30.10.2008 на право власності на земельну ділянку площею 0,1743 га по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі міста Києва, виданий ВАТ «Укртурінвест».

Також, у провадженні Господарського суду міста Києва з липня 2015 року перебувала справа № 910/17873/15 за позовом заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради, ВАТ «Укртурінвест» про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2007 та державного акту від 30.10.2008, яка була зупинена до розгляду пов`язаної справи № 910/15932/14 за позовом Товариства власників квартир «Літа».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 провадження у справі № 910/17873/15 закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки оспорювані договір купівлі-продажу земельної ділянки та державний акт були визнані недійсними у справі № 910/15932/14.

При цьому, у справах (№ 2а-2235/11, № 910/15932/14, № 910/17873/15 Київська міська рада виступала в процесуальному статусі відповідача і заперечувала проти позовів, стверджуючи про правомірність передачі у власність ВАТ «Укртурінвест» спірної земельної ділянки, а відтак і про законність рішень та договору купівлі-продажу.

Водночас, у даній справі № 910/3795/21 прокурор заявив вимогу про витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади в особі Київської міської ради, яка у цій справі виступає позивачем.

З огляду на зазначені обставини, до 25.06.2019 (дата набрання законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі № 910/15932/14) Київська міська рада не зверталась з віндикаційним позовом, оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений з ВАТ «Укртурінвест» був чинний.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з обґрунтованими та правомірними доводами прокурора в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не враховано, що без визнання незаконними рішень та визнання недійсним договору купівлі-продажу і державного акту, звернення Київської міської ради до суду з позовною вимогою про витребування спірної земельної ділянки було неможливим, оскільки остання протягом розгляду зазначених господарських справ наполягала на їх законності.

Також, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими посилання прокурора на те, що нормами чинного господарського процесуального законодавства України не передбачено можливості участі у справі одного й того самого органу місцевого самоврядування у статусі позивача та відповідача одночасно, у зв`язку з чим, за наявності чинних рішень та договору, а також триваючих судових спорів, Київська міська рада не могла бути позивачем у віндикаційному позові до ТОВ «Борекс Інвест» (власника земельної ділянки на час пред`явлення позову), і відповідно, і на даний час розгляду справи, де відповідачем виступає "Дніпрекс-Україна".

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи прокурора про те, що вимогу про витребування земельної ділянки можливо заявити лише в інтересах територіальної громади, представницьким органом якої виступає Київська міська рада, у зв`язку з чим у прокурора була відсутня процесуальна можливість заявити позовну вимогу про витребування спірної земельної ділянки у справі № 910/17873/15, оскільки у вказаному судовому провадженні Київрада виступала відповідачем.

Крім того, як обгрунтовано наголошував прокурор, обставини даної справи (№ 910/3795/21) свідчать про те, що незаконне відведення в оренду та подальший продаж земельної ділянки, укладення договору купівлі-продажу землі, стало підставою для застосування мешканцями територіальної громади міста Києва та прокурором, починаючи з 2011 року, правових заходів, об`єднаних єдиною метою - відновлення порушеного права комунальної власності на землю, в рамках вжиття яких були подані позови у справах № 2а-2235/11, № 910/15932/14 та № 910/17873/15. Досягнувши таким чином мети та скасувавши у 2012 році (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 у справі № 2а-2235/11) рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі міста Києва в оренду та рішення про її продаж, визнавши в судовому порядку недійсним укладений між Київською міською радою та ТОВ «Укртурінвест» договір купівлі-продажу та державний акт, у територіальної громади міста Києва 25.06.2019 (дата набрання чинності рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015) виникла правова підстава для повернення спірної земельної ділянки у власність територіальної громади столиці в особі визначеного органу.

Отже, врахувавши наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки закон пов`язує початок перебігу строку позовної давності з часом, коли особі, право якої порушено, стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим - прав і охоронюваних законом інтересів (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України), початком перебігу строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом (про витребування земельної ділянки по вул. Миколи Гайцана, 12/14) у Київської міської ради є 25.06.2019, а саме з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015, яким визнано незаконним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки між Київською міською радою та ТОВ «Укртурінвест», і встановлено факт вибуття спірної земельної ділянки поза волею її власника - територіальної громади міста.

Отже, суд першої інстанції помилково не врахував, що на момент набрання чинності постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11 (11.12.2012) залишався чинним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2007 та державний акт від 30.10.2008, і Київська міська рада стверджувала про їх законність, що унеможливлювало звернення з позовом про витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади, у зв`язку з чим висновки суду першої інстанції про те, що прокурор не довів того факту, що він не міг дізнатись про порушення права власності територіальної громади міста Києва на спірну земельну ділянку в межах строків позовної давності, з огляду на звернення з позовом у справі № 910/17873/15 у 2015 році - є також помилковими та спростовуються як наявними матеріалами справи, так і встановленими обставинами.

Зокрема, у позовній заяві прокурор не заперечує факту обізнаності про незаконність продажу спірної земельної ділянки. Прокурор стверджує про неможливість звернення до суду з позовом про витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади, оскільки, по-перше, були чинними договір купівлі-продажу землі та державний акт, а, по-друге, Київрада, як представницький орган територіальної громади міста Києва, виступала відповідачем у справі № 910/17873/15, з огляду на що процесуально неможливо було витребувати земельну ділянку на користь Київської міської ради, і доводи прокурора в цій частині визнаються судом апеляційної інстанції обґрунтованими в контексті необхідності захисту права держави на землю в контексті ініційованого спору у даній справі.

Окрім того, суд апеляційної інстанції враховує, що внаслідок незаконного перебування у відповідача спірної земельної ділянки, фактично кожен день відбувається незаконність її володінням, у зв`язку з чим це є триваючим порушенням у часі, і відповідно, строк позовної давності щодо такого триваючого порушення розпочинається відносно кожного дня такого володіння, і не може обмежуватись строком позовної давності як таким, адже сплив позовної давності стосовно певного строку володіння не може породжувати юридичну законність володіння певним майном, воля на вибуття якого з власності власника в особі позивача - була відсутня.

Також, щодо поважності пропуску строків позовної давності, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

В ході розгляду даної справи у суді першої інстанції, 09.11.2021 прокурором подано клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з позовом про витребування у ТОВ «Дніпрекс-Україна» на користь територіальної громади міста Києва земельної ділянки площею 0,1743 га по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі міста Києва.

У вказаному клопотанні та позовній заяві прокурор обґрунтував поважність причин пропуску строку позовної давності з урахуванням обставин даної справи, за яких своєчасне пред`явлення позову про витребування спірної земельної ділянки було неможливим.

Частиною 5 ст. 267 Цивільного України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Водночас, закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

При цьому поважними причинами пропуску позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних даних про такі обставини.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд з огляду на положення ст. 13 Цивільного кодексу України («Межі здійснення цивільних прав») має враховувати добросовісність поведінки як позивача, так і відповідача протягом усього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

В свою чергу, позов був пред`явлений прокурором на захист інтересів територіальної громади, як власника землі в межах міста Києва. Київська міська рада як представницький орган, зобов`язана представляти, захищати та діяти виключно в інтересах територіальної громади міста Києва.

Однак, будучи обізнаною з 11.12.2012 (тобто з дати набрання чинності постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11), що рішення про продаж земельної ділянки по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печерському районі міста Києва визнано в судовому порядку не законним, Київська міська рада з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу - не зверталась. Навпаки, у справі № 910/15932/14 за позовом Товариства власників квартир «Літа» про визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки Київська міська рада заперечувала проти задоволення позовних вимог мешканців міста Києва та стверджувала про законність продажу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з обґрунтованим доводами прокурора про те, що суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою вказані обставини, які свідчать про недобросовісну поведінку Київради, яка, в даному випадку, діяла всупереч інтересам територіальної громади, а вказані обставини підтверджують неможливість витребування спірної земельної ділянки, оскілки єдиним органом, який міг та повинен був звернутись до суду про витребування земельної ділянки на користь територіальної громади є Київська міська рада, яка протягом 2012-2019 років була відповідачем у судових спорах.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності (рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

З рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини» вбачається, шо правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

У справі «Делькорт проти Бельгії» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 Конвенції не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі «Беллет проти Франції» Суд вказав, що ст. 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992).

Отже, обставини щодо поважності причин пропуску строку позовної давності стосовно вимог прокурора - визнаються судом апеляційної інстанції обґрунтованими та такими, що були доведені прокурором належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і наступне.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Отже правовідносини, пов`язані з розпорядженням земель із державної або комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого відповідний орган розпорядився земельною ділянкою державної форми власності, поза встановленої законом процедури, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин суд апеляційної інстанції наголошує, що у даній справі, яка переглядається в апеляційному порядку, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з зяавленими вимогами - є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - набуття особою у власність земель комунальної власності всупереч встановленому законом порядку, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, землі - національного багатства України, як джерела задоволення потреб суспільства в земельних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права обраним прокурором шляхом.

При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує і на тому, що відповідач не позбавлений права вимагати у встановленому законом порядку відповідної компенсації, що узгоджується і з існуючою практикою Європейського суду з прав людини(наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства»), яка визначає те, що одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, і право на таку компенсацію жодним чином не обмежується прийняттям судових рішень.

В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

Так, Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи.

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (Київської міської ради) не з його волі, у зв`язку з чим у Київської міської ради в порядку статті 388 Цивільного кодексу України виникли правові підстави для витребування у відповідача земельної ділянки площею 0,1743 га (кадастровий номер 8000000000:82:342:0008), розташованої за адресою: м. Київ, вул. Гайцана Миколи, 12/14, у зв`язку з чим позовні вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі визначеного позивача про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрекс-Україна" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,1743 га з кадастровим номером 8000000000:82:342:0008, розташовану по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва - є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, враховуючи необхідність задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - набуття особою у власність земель комунальної власності всупереч встановленому законом порядку, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, землі - національного багатства України, як джерела задоволення потреб суспільства в земельних ресурсах.

Крім того, оцінюючи належність обраного прокурором способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права і охоронювані законом інтереси.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції враховує, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрекс-Україна" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,1743 га з кадастровим номером 8000000000:82:342:0008, розташовану по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва - є законним та ефективним способом захисту порушених прав у судовому порядку в контексті ініційованого спору.

Усі інші доводи, посилання, обґрунтування учасників спору розглянуті судом апеляційної інстанції, проте, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду заявленого спору.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрекс-Україна" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,1743 га з кадастровим номером 8000000000:82:342:0008, розташовану по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва - є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому позов підлягає задоволенню за наведених у дані постанові підстав, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими обставини з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про задоволення позову прокурора за наведених у даній постанові підстав.

Розподіл судових витрат

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрекс-Україна" на користь Київської міської прокуратури 27 190 (двадцять сім тисяч сто дев`яносто) грн. 80 коп. судового збору за подачу позову та 40 786 (сорок тисяч сімсот вісімдесят шість) грн. 20 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у справі № 910/3795/21 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у справі № 910/3795/21 - скасувати.

3. Ухвалити нове рішення.

Позов Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрекс-Україна" - задовольнити.

Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрекс-Україна" (код 44133770; 02055 м.Київ, вул. А.Ахматової, буд. 5, кв. 19) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (код 22883141; 01044 м. Київ, вул.. Хрещатик, 36) земельну ділянку площею 0,1743 га з кадастровим номером 8000000000:82:342:0008, розташовану по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрекс-Україна" (код 44133770; 02055 м.Київ, вул. А.Ахматової, буд. 5, кв. 19) на користь Київської міської прокуратури (код 02910019; 03150 м.Київ, вул.. Предславинська, 45/9) 27 190 (двадцять сім тисяч сто дев`яносто) грн. 80 коп. судового збору за подачу позову та 40 786 (сорок тисяч сімсот вісімдесят шість) грн. 20 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

5. Матеріали справи №910/3795/21 повернути до Господарського суду міста Києва, доручивши видати наказ на виконання постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання постанови: 14.03.2023.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко