Ухвала

від 05.09.2023 по справі 910/3795/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/3795/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - Перепелиціна К. М. (самопредставництво),

відповідача - Рубана І. В. (адвоката),

третіх осіб - Головніни О. Г. (самопредставництво), Тернового Р. Б. (адвоката),

прокуратури - Голуба Є. В. (прокурора),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА"</a>

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 (колегія суддів: Станік С. Р. - головуючий, Шаптала Є. Ю., Тищенко О. В.) у справі

за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА"</a>,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Товариства власників квартир будинку 14/12 по вул. Суворова м. Києва "ЛІТА", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРЕКС ІНВЕСТ",

про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА"</a> (далі - ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА") про витребування земельної ділянки.

1.2. Позовні вимоги прокурора обґрунтовані вибуттям земельної ділянки площею 0,1743 га на АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:82:342:0008 (далі - спірна земельна ділянка) з володіння територіальної громади міста Києва поза її волею.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у справі № 910/3795/21 (суддя Грєхова О. А.) у задоволенні позову прокурора відмовлено повністю.

2.2. Суд першої інстанції, обґрунтовуючи судове рішення, зазначив, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (Київської міської ради) не з його волі, тому у Київської міської ради відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України виникли правові підстави для витребування у відповідача земельної ділянки площею 0,1743 га (кадастровий номер 8000000000:82:342:0008), розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що позовні вимоги про витребування у відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спірної земельної ділянки заявлені із пропуском строків позовної давності, прокурор не довів суду, що він не міг дізнатися про порушення права власності територіальної громади міста Києва на спірну земельну ділянку в межах строку позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України, з огляду на звернення з позовом у справі № 910/17873/15 ще у 2015 році. Суд першої інстанції зазначив, що з позовом до відповідача прокурор звернувся лише у 2021 році, тобто із пропуском строку позовної давності.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у справі № 910/3795/21 скасоване. Ухвалено нове рішення.

Позов першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА" задоволено.

Витребувано у ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спірну земельну ділянку. Здійснено розподіл судових витрат.

2.4. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (Київської міської ради) не з його волі, тому у Київської міської ради відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України виникли правові підстави для витребування у відповідача цієї земельної ділянки. Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що позовні вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Київської міської ради, є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. При цьому суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, зазначив, що строк позовної давності обчислюється саме для особи, права якої порушено.

Суд апеляційної інстанції констатував, що позивачем у справі є Київська міська рада, яка на підставі статей 9, 122 Земельного кодексу України наділена державою повноваженнями щодо розпорядження землями комунальної власності на території міста Києва; спори з приводу законності продажу спірної земельної ділянки тривали ще з 2011 року. При цьому, як зауважив суд апеляційної інстанції, у справах № 2а-2235/11, № 910/15932/14, № 910/17873/15 Київська міська рада як відповідач заперечувала проти позовів, стверджуючи про правомірність передачі у власність Відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" (далі - ВАТ "Укртурінвест") спірної земельної ділянки, а відтак - і про законність рішень та договору купівлі-продажу; і до 25.06.2019 (дата набрання законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі № 910/15932/14) Київська міська рада не зверталася з віндикаційним позовом, оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений з ВАТ "Укртурінвест" був чинний. За наведених обставин суд апеляційної інстанції зазначив, що вимогу про витребування земельної ділянки можливо заявити лише в інтересах територіальної громади, представницьким органом якої є Київська міська рада, тому у прокурора була відсутня процесуальна можливість заявити позовну вимогу про витребування спірної земельної ділянки у справі № 910/17873/15, оскільки у вказаному судовому провадженні Київська міська рада була відповідачем.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначив, що початком перебігу строку позовної давності на звернення до суду з цим позовом (про витребування спірної земельної ділянки) для Київської міської ради є 25.06.2019, а саме з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі № 910/15932/14, яким визнано незаконним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки між Київською міською радою та ВАТ "Укртурінвест", і встановлено факт вибуття спірної земельної ділянки поза волею її власника - територіальної громади міста. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що суд першої інстанції не врахував того, що на момент набрання чинності постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11 (11.12.2012) залишався чинним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2007 та державний акт від 30.10.2008, і Київська міська рада стверджувала про їх законність, що унеможливлювало звернення з позовом про витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що 09.11.2021 прокурором подано клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з позовом про витребування у ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА" на користь територіальної громади міста Києва спірної земельної ділянки. У вказаному клопотанні та позовній заяві, як зазначив суд апеляційної інстанції, прокурор обґрунтував поважність причин пропуску строку позовної давності з урахуванням обставин цієї справи, за яких своєчасне пред`явлення позову про витребування спірної земельної ділянки було неможливим. Суд апеляційної інстанції встановив, що Київська міська рада була обізнаною з 11.12.2012 (тобто з дати набрання чинності постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11), що рішення про продаж спірної земельної ділянки визнано в судовому порядку незаконним, проте з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу не зверталася. Навпаки, як зауважив суд апеляційної інстанції, у справі № 910/15932/14 за позовом Товариства власників квартир будинку 14/12 по вул. Суворова м. Києва "ЛІТА" (далі - ТВК "ЛІТА") про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки Київська міська рада заперечувала проти задоволення позовних вимог мешканців міста Києва та стверджувала про законність продажу.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою обставини, які свідчать про недобросовісну поведінку Київської міської ради, що діяла всупереч інтересам територіальної громади. За висновком суду апеляційної інстанції, вказані обставини підтверджують неможливість витребування спірної земельної ділянки, оскільки єдиним органом, який міг та повинен був звернутись до суду про витребування земельної ділянки на користь територіальної громади, є Київська міська рада, яка протягом 2012-2019 років була відповідачем у судових спорах. Тому суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, зазначив, що обставини щодо поважності причин пропуску строку позовної давності стосовно вимог прокурора визнаються судом апеляційної інстанції обґрунтованими та такими, що були доведені прокурором належними та допустимими доказами в розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції також наголосив, що у цій справі "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - набуття особою у власність земель комунальної власності всупереч встановленому законом порядку, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, землі - національного багатства України як джерела задоволення потреб суспільства в земельних ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права обраним прокурором шляхом.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач не позбавлений права вимагати у встановленому законом порядку відповідної компенсації, що узгоджується і з існуючою практикою Європейського суду з прав людини, яка визначає, що одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні у право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, і право на таку компенсацію жодним чином не обмежується прийняттям судових рішень.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 у справі № 910/3795/21 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 у справі № 910/3795/21.

3.2. ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що оскаржувана постанова ухвалена з неправильним застосуванням (порушенням) норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а саме:

- частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 522/4690/17, від 11.03.2021 у справі № 522/4690/17, від 23.02.2022 у справі № 752/8859/18, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 22.01.2020 у справі № 916/521/18, від 08.02.2022 у справі № 903/225/19, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 19.10.2021 у справі № 372/2612/19, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц;

- статей 268, 387, 388 Цивільного кодексу України щодо поширення позовної давності на вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17;

- частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України щодо поважності причин пропуску строку позовної давності без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 645/1545/17, від 18.08.2021 у справі № 352/467/18, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу прокурор зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА" та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 у справі № 910/3795/21 - в силі.

Прокурор вважає, що правовідносини у справах № 522/4690/17, № 752/8859/18, № 914/3224/16, № 916/521/18, № 903/225/19, № 19/028-10/13, № 372/2612/19, № 587/430/16-ц, на які посилається скаржник, не є подібними із правовідносинами, які виникли у справі № 910/3795/21, що розглядається. Прокурор також зауважує, що постанови Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 645/1545/17, від 18.08.2021 у справі № 352/467/18, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 не містять висновків щодо застосування частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, про які стверджує скаржник.

3.4. ТВК "ЛІТА" направило до Верховного Суду пояснення від 22.08.2023, в яких просить касаційну скаргу ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 у справі № 910/3795/21 - в силі.

3.5. ТВК "ЛІТА" подало до Верховного Суду 05.09.2023 відзив на касаційну скаргу ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА" та клопотання про відновлення пропущеного строку, встановленого для подання відзиву на касаційну скаргу, в якому просить відновити пропущений строк для подання відзиву. ТВК "ЛІТА" зазначає, що не отримало від ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА" касаційну скаргу, а отримало її в Київській міській прокуратурі 30.08.2023.

Верховний Суд, розглянувши зазначене клопотання, дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, оскільки ТВК "ЛІТА" не подано жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на подання відзиву на касаційну скаргу. Натомість матеріали касаційної скарги ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА" містять докази направлення 23.05.2023 копії касаційної скарги ТВК "ЛІТА" (зокрема, накладну від 23.05.2023 № 0101140551610, опис вкладення у лист, фіскальний чек від 23.05.2023). За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про залишення відзиву ТВК "ЛІТА" без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 03.04.2001 Київською міською радою прийнято рішення № 254/1231 "Про погодження місць розташування об`єктів", яким погоджено ВАТ "Укртурінвест" місце розташування офісно-житлових прибудов до будинку № АДРЕСА_1 у Печерському районі на землях міської забудови орієнтовною площею 0,16 га.

4.2. Рішенням Київської міської ради від 14.07.2005 № 778/3353 "Про передачу відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по АДРЕСА_1" передано в оренду земельну ділянку площею 0,17 га.

4.3. 13.02.2006 між Київською міською радою (орендодавець) та ВАТ "Укртурінвест" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 14.07.2005 № 778/3353 "Про передачу відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку на АДРЕСА_1" за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

4.4. 15.02.2006 за актом приймання-передачі земельної ділянки орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку на АДРЕСА_1, площею 0,1743 га, з цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку, кадастровий номер: 8000000000:82:342:0008. Місце розташування земельної ділянки, що передається в оренду, зазначене на плані земельної ділянки, що є невід`ємною частиною до договору оренди земельної ділянки.

4.5. Рішенням Київської міської ради від 08.02.2007 № 125/786 "Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по АДРЕСА_1" затверджено умови продажу земельної ділянки площею 0,1743 за 3 312 707,00 грн для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку на АДРЕСА_1 та вирішено після сплати повної вартості земельної ділянки оформити та видати ВАТ "Укртурінвест" в установленому законом порядку державний акт на право власності на земельну ділянку.

4.6. 02.04.2007 між Київською міською радою (продавець) та ВАТ "Укртурінвест" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. за № 224, за умовами якого продавець на підставі рішення Київської міської ради від 08.02.2007 № 125/786 продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на АДРЕСА_1, площею 1743 м2 у межах, які перенесені у натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу ВАТ "Укртурінвест" видано державний акт на право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 (серія КВ № 1375421, державна реєстрація за № 02-8-00194 від 30.10.2008).

4.7. Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2013 у справі № 2-а-2235/11, задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Київської міської ради, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ВАТ "Укртурінвест", визнано протиправними та скасовано пункт 4 рішення Київської міської ради від 03.04.2001 № 254/1231 "Про погодження місця розташування об`єктів", а також рішення від 14.07.2005 № 778/3353 "Про передачу відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по АДРЕСА_1" та рішення Київської міської ради від 08.02.2007 № 125/786 "Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по АДРЕСА_1 ".

4.8. Як зазначили суди, судовими рішеннями у справі № 2а-2235/11 встановлені, зокрема, такі обставини щодо земельної ділянки, яка була відчужена за спірним договором:

- згідно з кадастровим планом, наданим станом на 04.11.2008, земельна ділянка, щодо якої укладено договір, включає в себе прибудинкову територію будинку на вул. Суворова, 14/12, а також сам будинок;

- будинок на вул. Суворова, 14/12 є пам`яткою історії та культури початку ХХ сторіччя, охоронний № 258 відповідно до рішення Київської міської ради від 18.11.1986 № 1107, розташований на трикутнику землі, обмеженому вулицями Суворова - Гайцана - Царика. Інших будинків на зазначеній ділянці землі немає. Земельна ділянка розташована в зоні забудови першої категорії, про що свідчить лист Головного управління охорони культурної спадщини від 14.03.2008;

- за змістом відповіді Київської міської державної адміністрації від 27.02.2008 ВАТ "Укртурінвест" було надано архітектурно-планувальне завдання для розробки проектної документації розширення пам`ятки історії та культури на вул. Суворова, 14/12. Але вказані дії відповідно до експертних висновків, наданих архітектором, членом консультативних рад Комітету охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища м. Києва та Київської міської організації Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, призведуть до знищення пам`ятки архітектури початку ХХ сторіччя;

- ділянка на вул. Суворова, 14/12 знаходиться в центральній планувальній зоні, історичному ареалі міста, зоні регулювання забудови першої категорії, на землях історико-культурного значення (рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804) відповідно до листа Головного управління охорони культурної спадщини від 22.01.2009 № 241;

- за змістом відповіді на звернення Головного управління охорони культурної спадщини від 16.11.2007 проектна документація стосовно будинку-пам`ятки на вул. Суворова, 14/12 на розгляд та погодження не надавалась;

- будинок на вул. Суворова, 14/12 перебуває на обліку як пам`ятка архітектури;

- отже, земельна ділянка, яка була виділена, надана в оренду та у подальшому продана ВАТ "Укртурінвест" Київською міською радою, є прибудинковою територією будинку на вул. Суворова, 14/12, та прибудова буде здійснюватися саме до вказаного будинку;

- 23.10.2007 проведено громадські слухання членів територіальної громади Печерського району м. Києва, на яких розглядалося питання з приводу рішень Київської міської ради щодо продажу земельної ділянки ВАТ "Укртурінвест". На вказаних слуханнях було заслухано експертний висновок архітектора щодо відповідності прибудови до будинку на вул. Суворова, 14/12 будівельним нормам та стандартам. Архітектором було зроблено висновок, що неможливо створити надбудову та створити автопаркінг у внутрішньому дворищі пам`ятки архітектури початку ХХ століття, не зруйнувавши її; в результаті на слуханнях громадська думка була сформована проти цього будівництва.

4.9. 19.12.2007 було проведено громадське обговорення, на якому також розглядалося питання щодо правомірності продажу Київською міською радою земельної ділянки на вул. Суворова, 14/12 та забудови її ВАТ "Укртурінвест".

За результатами громадських слухань вирішено звернутися до Київської міської ради з вимогою про скасування рішень Київської міської ради від 14.07.2005 № 778/3353 та від 08.02.2007 № 125/786. Крім того, територіальною громадою зібрано 1300 підписів за скасування вказаних рішень Київської міської ради. Підготовлено позитивні висновки комісій Київської міської ради щодо скасування пункту 4 рішення від 03.04.2001, рішення від 14.06.2005, рішення від 08.02.2007.

4.10. 31.05.2013 року між ВАТ "Укртурінвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БОРЕКС ІНВЕСТ" (далі - ТОВ "БОРЕКС ІНВЕСТ") укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С. В. за № 1226, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця спірну земельну ділянку, а покупець зобов`язується прийняти цю земельну ділянку та сплатити за неї ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Ця земельна ділянка належить продавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії КВ № 137542, виданого Київською міською радою 30.10.2008, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02-8-00194 (пункт 2 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2013).

4.11. Згідно з пунктом 4 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2013 за погодженням сторін продаж земельної ділянки вчинено за 1 812 720,00 грн, які повністю будуть перераховані покупцем на рахунок продавця № 26003300489001 в АКБ "Новий" м. Києва, МФО 305062 на протязі десяти днів з моменту підписання цього договору.

4.12. У серпні 2014 року ТВК "ЛІТА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, ВАТ "Укртурінвест", Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2017, укладеного між Київською міською радою та ВАТ "Укртурінвест"; про визнання недійсним Державного акта серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку площею 0,1742 га, виданого ВАТ "Укртурінвест", та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №02-8-00194; про зобов`язання Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві внести відповідні зміни до земельного кадастру щодо визнання недійсним Державного акта серії КВ №137542 на право власності на земельну ділянку розміром 0,1742 га та скасувати державну реєстрацію за №02-800194 від 30.09.2008 Державного акта на право власності на землю.

4.13. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 у справі № 910/15932/14, провадження у справі в частині вимог до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про зобов`язання внести зміни до державного земельного кадастру та скасування державної реєстрації від 30.10.2008 № 02-8-00194 державного акта на право власності на землю припинено; у задоволенні позову про визнання договору від 02.04.2007 та державного акта серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку недійсними відмовлено.

4.14. Постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у справі № 910/15932/14 в частині відмови у позові скасовано, а справу в цій частині направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд; у решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 в частині припинення провадження у справі залишено без змін.

4.15. Як установили суди, після нового розгляду справи № 910/15932/14 рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02.04.2007, укладений між Київською міською радою та ВАТ "Укртурінвест", засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П., зареєстрований у реєстрі за № 224. Визнано недійсним державний акт серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку площею 0,1743 га, виданий ВАТ "Укртурінвест", зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 02-8-00194.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі № 910/15932/14 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2018 у справі № 910/15932/14 постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 у справі № 910/15932/14 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 910/15932/14 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За наслідками нового розгляду суд апеляційної інстанції постановою від 25.06.2019 у справі № 910/15932/14 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 залишив без змін.

Постановою Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 910/15932/14, постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі № 910/15932/14 залишено без змін.

4.16. Суди попередніх інстанцій установили, що 21.05.2021 між ТОВ "БОРЕКС ІНВЕСТ" (продавець) та ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є. В. за № 786, за умовами якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність земельну ділянку площею 0,1743 га і сплачує за неї обумовлену цим договором грошову суму.

4.17. Згідно з пунктом 1.2 цього договору предметом договору є спірна земельна ділянка. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку. Земельна ділянка належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С. В. 31.05.2013, за реєстровим № 1226.

4.18. Право власності на земельну ділянку зареєстровано за продавцем приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С. В. 31.05.2013, номер запису про право власності: 1135171 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 72188480000, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 242934840, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С. В. 03.02.2021 (пункти 1.3, 1.4 договору купівлі-продажу земельної ділянки)

4.19. Відповідно до пункту 2.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2021 продаж земельної ділянки здійснюється за 2 198 500,00 грн, які покупець зобов`язується сплатити продавцю повністю до 20.05.2022.

4.20. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для витребування спірної земельної ділянки на користь Київської міської ради.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 у справі № 910/3795/21 слід закрити з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги про витребування у ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА" земельної ділянки на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка вибула з власності територіальної громади міста Києва поза її волею.

5.4. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

5.5. Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Змістом права власності є правомочності щодо права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

5.6. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (статті 328 Цивільного кодексу України).

5.7. Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

5.8. За змістом статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

5.9. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

5.10. Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

5.11. За змістом статті 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Стаття 388 Цивільного кодексу України визначає сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини 1 вказаної статті якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

5.12. Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.07.2021 у цій справі № 911/1014/20, при розгляді справ щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, в яких підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судам в першу чергу необхідно досліджувати питання наявності критеріїв співмірності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном, у процесі чого сторони можуть доводити наявність або відсутність обставин справи, пов`язаних з такими критеріями, шляхом подання відповідних доказів. Такими критеріями співмірності заходу втручання є те, чи ґрунтувалося зазначене втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

5.13. Суд першої інстанції, обґрунтовуючи рішення, зазначив, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (Київської міської ради) не з його волі, тому у Київської міської ради відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України виникли правові підстави для витребування у відповідача цієї земельної ділянки.

Водночас суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що позовні вимоги про витребування у відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельної ділянки заявлені із пропуском строків позовної давності. Обґрунтовуючи цей висновок, суд першої інстанції зазначив, що право власності Київської міської ради на спірну земельну ділянку було порушене в момент його вибуття з власності у володіння іншої особи, тому початок перебігу строку позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Київська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності оспорюваного майна у володіння іншої особи.

Суд першої інстанції встановив, що постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2013 у справі № 2-а-2235/11, визнано протиправними та скасовано пункт 4 рішення Київської міської ради від 03.04.2001 № 254/1231 "Про погодження місця розташування об`єктів", а також рішення від 14.07.2005 № 778/3353 "Про передачу відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по АДРЕСА_1" та рішення Київської міської ради від 08.02.2007 № 125/786 "Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству "Укртурінвест" для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по АДРЕСА_1".

Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що Київській міській раді було відомо про порушення її прав 11.12.2012, тобто на дату набрання чинності постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11. Суд першої інстанції також зауважив, що заступник прокурора Печерського району міста Києва звертався 13.07.2015 до Господарського суду міста Києва з позовом до ВАТ "Укртурінвест" та Київської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 02.04.2007, укладеного між Київською міською радою та ВАТ "Укртурінвест"; визнання недійсним державного акта на право власності на спірну земельну ділянку (серія КВ№ 1375421 державна реєстрація від 30.10.2008 № 02-8-00194). Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 задоволено заяву ВАТ "Укртурінвест" про закриття провадження у справі № 910/17873/15 та закрито провадження у справі № 910/17873/15. Тому суд першої інстанції зазначив, що прокурор не довів того факту, що він не міг дізнатися про порушення права власності територіальної громади міста Києва на спірну земельну ділянку в межах строку позовної давності з огляду на звернення з позовом у справі № 910/17873/15 ще у 2015 році.

5.14. Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (Київської міської ради) не з його волі, тому у Київської міської ради відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України виникли правові підстави для витребування у відповідача цієї земельної ділянки, отже, позовні вимоги прокурора заявлені в інтересах держави в особі позивача є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Проте суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора у зв`язку з пропуском строків позовної давності. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що початком перебігу строку позовної давності на звернення до суду з цим позовом (про витребування спірної земельної ділянки) у Київської міської ради є 25.06.2019 (з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015, яким визнано незаконним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки між Київською міською радою та ТОВ "Укртурінвест", і встановлено факт вибуття спірної земельної ділянки поза волею її власника - територіальної громади міста). Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції не врахував того, що на момент набрання чинності постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11 (11.12.2012) залишався чинним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2007 та державний акт від 30.10.2008, і Київська міська рада стверджувала про їх законність, що унеможливлювало звернення з позовом про витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що 09.11.2021 прокурором подано клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з позовом про витребування у ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА" на користь територіальної громади міста Києва спірної земельної ділянки. У вказаному клопотанні та позовній заяві, як зазначив суд апеляційної інстанції, прокурор обґрунтував поважність причин пропуску строку позовної давності з урахуванням обставин цієї справи.

Суд апеляційної інстанції встановив, що Київська міська рада, будучи обізнаною з 11.12.2012 (тобто з дати набрання чинності постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11), що рішення про продаж спірної земельної ділянки визнано в судовому порядку незаконним, з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу не зверталась. У справі № 910/15932/14 за позовом ТВК "ЛІТА" про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки Київська міська рада заперечувала проти задоволення позовних вимог мешканців міста Києва та стверджувала про законність продажу. За наведених обставин суд апеляційної інстанції погодився з доводами прокурора про те, що у цій справі мають місце обставини, які свідчать про недобросовісну поведінку Київської міської ради, яка діяла всупереч інтересам територіальної громади. Суд апеляційної інстанції врахував, що єдиним органом, який міг та повинен був звернутись до суду про витребування земельної ділянки на користь територіальної громади є Київська міська рада, яка протягом 2012-2019 років була відповідачем у судових спорах. Тому поважність причин пропуску позовної давності щодо вимог прокурора визнана судом апеляційної інстанції обґрунтованою та такою, що була доведена прокурором належними та допустимими доказами в розумінні статей 76- 79 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції також наголосив, що у цій справі "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - набуття особою у власність земель комунальної власності всупереч встановленому законом порядку, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, землі - національного багатства України як джерела задоволення потреб суспільства в земельних ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права обраним прокурором шляхом.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач не позбавлений права вимагати у встановленому законом порядку відповідної компенсації, що узгоджується і з існуючою практикою Європейського суду з прав людини, яка визначає, що одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні у право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, і право на таку компенсацію жодним чином не обмежується прийняттям судових рішень.

5.15. ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА" не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення у цій справі. Скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.16. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.17. ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА", обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права: статей 261, 267, 268, 387, 338 Цивільного кодексу України. Зокрема, ТОВ "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА" посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування наведених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 23.02.2022 у справі № 752/8859/18, від 01.04.2020 у справі № 522/4690/17, від 11.03.2021 у справі № 522/4690/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 22.01.2020 у справі № 916/521/18, від 08.02.2022 у справі № 903/225/19, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 19.10.2021 у справі № 372/2612/19, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 16.12.2020 у справі № 645/1545/17, від 18.08.2021 у справі № 352/467/18, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

5.18. Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, аналізуючи критерії визначення подібності правовідносин для цілей застосування положень процесуальних законів щодо подібності правовідносин, звертала увагу на те, що слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Крім того, відповідно до правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/10380/20, таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст (взаємні права й обов`язки цих суб`єктів). Отже, як зазначив Верховний Суд, для цілей застосування положень процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема, пункту 1 частини 2 статті 389, пункту 1 частини 2 статті 287, пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності, вказує, зокрема, частина 9 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.

5.19. Верховний Суд, проаналізувавши правовідносини у цій справі та у справах, на які посилається скаржник, установив неподібність правовідносин у зазначених справах. Отже, Верховний Суд констатує, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

5.20. Колегія суддів зазначає, що у постановах Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 522/4690/17, від 11.03.2021 у справі № 522/4690/17, від 23.02.2022 у справі № 752/8859/18, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 22.01.2020 у справі № 916/521/18, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 18.08.2021 у справі № 352/467/18 (про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння), та у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 645/1545/17 (про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом), на які посилається скаржник, стверджуючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування статті 261 Цивільного кодексу України, Суд керувався положеннями статей 261, 267 Цивільного кодексу України. У наведених справах, ураховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, відсутність заяви чи клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску позовної давності або про поновлення строків позовної давності (недоведення позивачем поважних причин пропуску строку позовної давності), за встановлених обставин порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача та спливу позовної давності, суди відмовляли у позові у зв`язку тим, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Крім того, колегія суддів зауважує, що у постановах Верховного Суду від від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 18.08.2021 у справі № 352/467/18 та у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 645/1545/17 зазначалося про те, що сторона позивача повинна довести поважність причин пропуску позовної давності, проте у наведених справах позивач не довів обставин, які об`єктивно були пов`язані із труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк.

5.21. У справі № 910/3795/21, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що у позовній заяві прокурор не заперечував факт обізнаності про незаконність продажу спірної земельної ділянки. Як зауважив суд апеляційної інстанції, прокурор стверджував про неможливість звернення до суду з позовом про витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади, оскільки, по-перше, були чинними договір купівлі-продажу землі та державний акт, а, по-друге, Київська міська рада як представницький орган територіальної громади міста Києва була відповідачем у справі № 910/17873/15 та заперечувала проти задоволення позовних вимог. Тому суд апеляційної інстанції визнав доводи прокурора в цій частині обґрунтованими в контексті необхідності захисту права держави на землю у межах ініційованого прокурором спору в цій справі.

Колегія суддів наголошує, що, на відміну постанов Верховного Суду, наведених у пункті 5.20 цієї постанови, у справі № 910/3795/21 прокурор подав клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з позовом про витребування спірної земельної ділянки. Суди попередніх інстанцій установили обставини порушення прав Київської міської ради та обґрунтованість позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки. Водночас суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, зазначив, що закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності, тому це питання належить до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання прокурора, зазначив, що обставини щодо поважності причин пропуску строку позовної давності стосовно вимог прокурора визнаються судом апеляційної інстанції обґрунтованими та такими, що були доведені прокурором належними та допустимими доказами в розумінні статей 76- 79 Господарського процесуального кодексу України.

5.22. З огляду на викладене у справі № 910/3795/21, що розглядається, висновки суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог зроблені з урахуванням обґрунтованого клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду. При цьому колегія суддів зазначає, що питання стосовно поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц).

У справах № 522/4690/17, № 752/8859/18, № 914/3224/16, № 916/521/18, № 362/44/17, № 352/467/18, № 645/1545/17, на які посилається скаржник, позивачі не доводили поважність причин пропуску позовної давності. Тому висновки щодо застосування положень статті 261 Цивільного кодексу України, які наведені скаржником у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними через відмінність установлених фактичних обставин у справах № 522/4690/17, № 752/8859/18, № 914/3224/16, № 916/521/18, № 362/44/17, № 352/467/18, № 645/1545/17 та у справі, що розглядається

5.23. Крім того, колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 903/225/19 (про визнання незаконними та скасування розпорядження, наказів, рішення; визнання недійсними договорів оренди землі та скасування записів про проведену державну реєстрацію права власності) Суд, скасовуючи судові рішення, зазначив про те, що суди не оцінили належність та ефективність обраного прокурором способу захисту порушених прав, не дослідили та не перевірили, чи зможе такий спосіб захисту у практичному аспекті забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, тобто чи призведе задоволення вимог заявленого позову до відновлення володіння спірними земельними ділянками без необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

5.24. У постанові Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (про скасування рішень, визнання недійсними договорів, визнання права власності та витребування майна з незаконного володіння) Суд, частково скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що вимоги про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування щодо оформлення права власності на спірне нерухоме майно за відповідачами у цій справі, визнання недійсними договорів міни, укладених між відповідачами стосовно спірного майна, та визнання за позивачем права власності на вказане майно не є ефективним засобом захисту позивача у цій справі.

5.25. Отже, у справах № 903/225/19 та № 19/028-10/13 спірним було питання належності та ефективності способу захисту, обраного позивачами. Колегія суддів зазначає, що у справі № 910/3795/21, яка розглядається, спосіб захисту, обраний прокурором, є ефективним, про що зазначив суд апеляційної інстанції. Тому висновок щодо застосування положень статті 16 Цивільного кодексу України, який викладений у наведених постановах Верховного Суду у справі № 903/225/19 та у № 19/028-10/13, сформований щодо правовідносин, які не є подібними. З огляду на викладене доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 903/225/19 та від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, є необґрунтованими.

5.26. У постанові Верховного Суду від 19.10.2021 у справі № 372/2612/19 (про визнання недійсним рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку) Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову, зазначив, що при вирішенні цієї справи суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 391 Цивільного кодексу України, а не положення статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, та обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності. Колегія суддів установила, що у справі № 372/2612/19 відповідачем був орган місцевого самоврядування, рішення якого оскаржував прокурор. У справі № 372/2612/19 прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави щодо збереження земель водного фонду і згідно зі статтею 56 Цивільного процесуального кодексу України набув статусу позивача.

5.27. Колегія суддів зазначає, що у справі № 910/3795/21, що розглядається, предмет, підстави позову, зміст спірних правовідносин та фактичні обставини справи є неподібними зі справою № 372/2612/19. У справі № 372/2612/19 прокурор набув статусу позивача, тоді як у справі, що розглядається, прокурор звертався в інтересах держави в особі Київської міської ради. У справі № 372/2612/19 до спірних правовідносин суд застосував положення статті 391 Цивільного кодексу України, натомість у справі, що розглядається, до спірних правовідносин суди застосовували положення статей 387 і 388 Цивільного кодексу України. Тому висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.10.2021 у справі № 372/2612/19, стосуються правовідносин, які не є подібними із правовідносинами у справі № 910/3795/21, що розглядається.

5.28. Скаржник у касаційній скарзі стверджує, що прокурор також мав право звернутися в межах справи № 910/17873/15 як позивач, тому суд апеляційної інстанції помилково зазначив про неможливість подання позову до 25.06.2019 (дата набрання законної сили рішення Господарського суду міста Києві від 21.10.2015 у справі № 910/15932/14), оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений з ВАТ "Укртурінвест", був чинний. При цьому скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди і повернення земельної ділянки), стверджуючи, що там наведений подібний висновок.

5.29. Колегія суддів зазначає, що у справі № 587/430/16-ц спірними були питання щодо наявності чи відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави у цій справі прокурором. У справі № 587/430/16-ц прокурор звернувся до суду в інтересах держави як позивач. Суд першої інстанції у справі № 587/430/16-ц залишив без розгляду позовну заяву прокурора. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі № 587/430/16-ц з огляду на помилковість доводів позивача про відсутність органу, уповноваженого державою на виконання функцій розпорядника земельними ділянками та здійснення державного нагляду у цій сфері. Водночас Верховний Суд скасував судові рішення та передав справу до суду першої інстанції для продовження розгляду з огляду на порушення судами норм процесуального права, оскільки суди не перевірили доводи прокурора про відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах № 587/430/16-ц .

5.30. Колегія суддів установила, що суд апеляційної інстанції у справі № 910/3795/21, яка розглядається, зазначив, що у справах № 2а-2235/11, № 910/15932/14, № 910/17873/15 Київська міська рада мала процесуальний статус відповідача і заперечувала проти позовів, стверджуючи про правомірність передачі у власність ВАТ "Укртурінвест" спірної земельної ділянки, а відтак - і про законність рішень та договору купівлі-продажу. При цьому у справі № 910/3795/21, що розглядається, прокурор заявив вимогу про витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади в особі Київської міської ради, яка у цій справі є позивачем. З огляду на зазначені обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до 25.06.2019 (дата набрання законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі № 910/15932/14) Київська міська рада не зверталась з віндикаційним позовом, оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений з ВАТ "Укртурінвест" був чинним.

5.31. Отже, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, є безпідставними, оскільки правовідносини у справі № 910/3795/21, що розглядається, є неподібними із правовідносинами у справі № 587/430/16-ц, а скаржник не наводить обґрунтування щодо порушення судами правових норм стосовно підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Київської міської ради у цій справі.

5.32. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України. А також вважає, що посилання скаржника у касаційній скарзі на інші постанови Верховного Суду без наведення обґрунтованих мотивів неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального чи процесуального права не беруться до уваги Верховного Суду.

5.33 Таким чином Верховний Суд установив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/3795/21, що розглядається.

5.34. Пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.35. З огляду на викладене, враховуючи, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися, касаційне провадження в цій справі належить закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРЕКС-УКРАЇНА"</a> на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 у справі № 910/3795/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак