Постанова

від 15.03.2023 по справі 475/134/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

15.03.23

22-ц/812/57/23

Єдиний унікальний номер судової справи: 475/134/22

Провадження №22-ц/812/57/23 Суддя - доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2023 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Темнікової В.І., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

за участю: представника позивачки - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2 , подану в її інтересах адвокатом Михайленком Олександром Васильовичем

на заочне рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 30серпня 2022 року, ухваленого під головуванням судді - Єгорової Н.І., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_2 до Прибузького закладу дошкільної освіти № 1 Прибузьської сільської ради Миколаївської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2022 року ОСОБА_2 , через свого представника адвоката МихайленкаО.В. звернулась до суду з позовом до Прибузького закладу дошкільної освіти №1 Прибузької сільської ради Миколаївської області про визнання незаконними та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 працює в Прибузькому закладі дошкільної освіти № 1 Прибузької сільської ради Миколаївської області на посаді кухаря з 23 лютого 1993 року. 21 січня 2022 року відповідачем було видано наказ № 6 про її відсторонення від роботи без збереження заробітної плати з 24 січня 2022 року на час відсутності щеплення від COVID-19. Підставою для видання наказу було повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 17 січня 2022 року.

Зазначає, що підстави для відсторонення від роботи, як відмова/ухилення від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, що зазначені в оскаржуваному наказі є незаконними, оскільки не передбачені нормативно-правовим актом, який регулює такі відносини та гостра респіраторна хвороба COVID-19 не внесена в календар щеплень, як хвороба проти якої обов`язково слід робити щеплення відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Хоча постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020р. №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» визначено відсторонення від роботи працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком, однак таке втручання у права людини дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, які приймають Кабінет Міністрів України.

Також, на думку позивачки, оскаржуваний наказ є протиправним у зв`язку з недотриманням процедури відсторонення позивача від роботи, оскільки відсторонення її від роботи, за наказом роботодавця, мало б бути оформлено на підставі подання відповідної посадової особи Державної санітарно-епідеміологічної служби України.

У зв`язку з відстороненням ОСОБА_2 від роботи, було зупинено виплату їй заробітної плати, середньоденний розмір якої становить 353,79 грн., яку позивачка вважає вимушеним прогулом.

Крім того, у зв`язку з відстороненням від роботи без збереження заробітної плати позивачка зазнала психологічних (моральних) страждань, розмір яких оцінює в 20000 грн.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд визнати протиправним та скасувати наказ директора Прибузького закладу дошкільної освіти №1 Прибузької сільської ради Миколаївської області від 21 січня 2022 року № 6 про відсторонення її від роботи, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 24 січня 2022 року по день фактичного виконання рішення суду відповідачем, виходячи з середньоденної заробітної плати в розмірі 353,79 грн. та 20000 грн в рахунок компенсації моральної шкоди.

Заочним рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 30 серпня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судумотивоване тим,що ОСОБА_3 була повідомлена про обов`язкове профілактичне щеплення шляхом ознайомлення її під підпис з письмовим повідомленням, виданим керівником Прибузького закладу дошкільної освіти №1 в якому було визначено строк надання документів, який би підтверджував наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом МОВ від 16.09.2011р. №595.

Вимога про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 працівників закладів дошкільної освіти, включених до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою та в даному випадку, принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, так як таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

ОСОБА_2 є працівником закладу дошкільної освіти, яка перебуває у контакті з дітьми дошкільного віку, тобто в контакті з продуктами харчування, які вживають малолітні діти, не пройшла обов`язкове профілактичне щеплення проти Covid-19, не має протипоказань до вакцинації, оскільки не надала про це довідку сімейного лікаря, тому керівник закладу, відповідно до наказу № 6 від 21 січня 2022 року на підставі діючого законодавства, відсторонив її від роботи.

Більш того, у спірних правовідносинах відсутнє порушення права позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігалося робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Індивідуальне право (інтерес) позивача відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, в даному випадку протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі співробітників та осіб, які користуються послугами дошкільного закладу, які мають право на безпечне користування цим закладом.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, адвокат Михайленко О.В. діючи в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги, що відсторонення від роботи є втручання у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень п. 1 ст. 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, які на час виникнення спірних правовідносин відсутні, а не підзаконними актами, до яких належить Постанову КМУ від 9 грудня 2020 року №1236 та Наказ МОЗ від 4 жовтня 2021 року №2153. Також, судом першої інстанції не надано оцінку посиланню відповідача в оскаржуваному наказі про відсторонення від роботи на неіснуючий Наказ МОЗ від 04 листопада 2021 року № 2153, який не міг бути покладений в зміст наказу про відсторонення. Судом не взято до уваги, недотримання процедури відсторонення позивачки від роботи, тобто в даному випадку відсторонення від роботи за наказом роботодавця мало б бути оформлено на підставі подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про таке усунення (відсторонення). Також суд не звернув належної уваги на невнесення профілактичного щеплення проти COVID-19 до переліку обов`язкових щеплень, закріпленого у ч.1ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та ч.1ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». До того ж, заочне рішення судом було ухвалено в порушення вимог ст. 280 ЦПК України, оскільки відсутня згода позивачки на проведення заочного розгляду справи.

Відзив від відповідача на апеляційну скаргу не надходив.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року апеляційне провадження у даній справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), яке ухвалою цього ж суду від 23 лютого 2023 року поновлене.

Заслухавши суддю - доповідача, представника позивачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3ст. 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України).

Згідно зіст. 5 ЦПК Українисуд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змістустатті 367 ЦПК Українивбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положеньст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_2 працевлаштована в Прибузькому закладі дошкільної освіти №1 Прибузької сільської ради Миколаївської області на посаді кухаря (а.с.11-12).

Наказом Відділу освіти, молоді та спорту виконавчого органу Прибузької сільської ради «Про обов`язкову вакцинацію» № 71 від 04 листопада 2021 року прийнято рішення посилити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим Міністерством охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (а.с.13).

17 січня 2022 року ОСОБА_2 під особистий підпис була ознайомлена з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19, в якому зазначено, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти. На підставі наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року №2153 та п. 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року №1236 до 21 січня 2022 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Якщо до зазначеної дати не буде надано один із зазначених документів, 21 січня 2022 року буде виданий наказ про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-111 (а.с.14).

В цьому ж повідомленні зазначено, що документ про профілактичне щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання ОСОБА_2 не надала.

Згідно наказу Прибузького закладу дошкільної освіти №1 Прибузької сільської ради №6 від 21 січня 2022р. - ОСОБА_2 , кухаря, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 24 січня 2022 року на час відсутності щеплення від COVID-19 (а.с.15).

З вказаним вище наказом позивачка ознайомлена під особистий підпис 21 січня 2022 року та в якому зазначила про свою не згоду, а також про порушені її права та подальше звернення з позовом до суду.

15 березня 2022 року відповідачем прийнято наказ № 15, яким призупинено дію наказу № 6 від 21 січня 2022 року про відсторонення від роботи до завершення воєнного стану в України та допущеного до роботи кухаря ОСОБА_2 з 16 березня 2022 року (а.с.27).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписівКонституції Українита міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідностіКонституції України(конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 04 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

У пунктах «а», «б» статті 10 Закону УкраїниОснови законодавства України про охорону здоров`явстановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: - появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; - відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; - в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щепленьці працівники у порядку, встановленому законом, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники:

1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;

5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану: - фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; - фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; - закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; - пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 Про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності.

Підприємства,установи іорганізації зобов`язаніусувати заподанням відповіднихпосадових осібдержавної санітарно-епідеміологічноїслужби відроботи,навчання,відвідування дошкільнихзакладів осіб,які єносіями збудниківінфекційних захворювань,хворих нанебезпечні дляоточуючих інфекційніхвороби,або осіб,які булив контактіз такимихворими,з виплатоюу встановленомупорядку допомогиз соціальногострахування,а такожосіб,які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 Про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Зазначені правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року с праві №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що: «застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом №1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Як на підставу задоволення своїх вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 24 січня 2022 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує її право на працю.

Як встановлено судом, позивачка є працівником закладу дошкільної освіти, працює кухарем та під час виконання своїх посадових обов`язків безпосередньо перебуває в контакті з продуктами харчування, що вживають малолітні діти, та підлягала обов`язковому щепленню проти COVID-19.

Будучі обізнаною з 17 січня 2022 року про обов`язкове щеплення від COVID-19 для працівників закладів освіти, ОСОБА_2 ухилилася від вакцинації, доказів наявності протипоказань до щеплення у встановлений відповідачем строк остання не надала, а тому відповідач по справі, керуючись вимогами закону, правомірно видав наказ про відсторонення її від виконання ним своїх посадових обов`язків.

За такого, суд констатував нагальність потреби у відстороненні позивачки від роботи та зазначив, що таке обмеження здійснюється відповідно до вимог закону, має легітимну мету захисту громадського здоров`я й запобігання поширення вірусу, а також є необхідним у демократичному суспільстві.

Апеляційним судом також враховано, що держава, встановивши відсторонення працівника від виконання обов`язків, який не має профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я інших працівників. Право позивачки на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_2 відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві. За такого, на переконання апеляційного суду, є безпідставними доводи апеляційної скарги позивачки щодо її дискримінації, оскільки не підтверджені належними доказами.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то апеляційний суд керується наступним.

Частиною другою статті 2 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

Оскільки відсторонення ОСОБА_2 від роботи було правомірним, то у роботодавця не було обов`язку здійснювати працівникові визначені законодавством виплати. Доказів того, що трудовим договором було передбачено інші умови, суду надано не було.

З висновком суду про відмову у стягненні моральної шкоди у зв`язку із законним та виправданим відстороненням позивачки від роботи, колегія суддів також погодилася з огляду на зазначене вище.

На підставі наведеного колегія суддів вважає законним відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є правильним.

Аргументи апеляційної скарги про те, що наказ про відсторонення ОСОБА_2 суперечить нормам міжнародного права спростовуються тим, що зазначений наказ обґрунтовано, серед іншого,Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, відносно якого Міністерство юстиції України зробило висновок, що він відповідаєКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цьогонаказу Міністерством юстиції України.

Посилання в апеляційній скарзі на добровільність вакцинації, у зв`язку з чим не може бути примусовою, висновків суду не спростовують, оскільки ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі. Метою обов`язкового вакцинування є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення.

Доводи апеляційної скарги про невнесення профілактичного щеплення проти COVID-19 до переліку обов`язкових щеплень, закріпленого у ч.1ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та ч.1ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»апеляційний суд відхиляє, оскільки цими ж нормами передбачено для працівників окремих професій необхідність проходження обов`язкових профілактичних щеплень також і проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Також не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме ст. 280 ЦПК України при ухваленні заочного рішення, оскільки позивачка не надала заяви про заочний розгляд справи, що є однією з обов`язкових умов проведення заочного розгляду справи з огляду на те, що вказане процесуальне порушення не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, відповідно до вимог статті 376 ЦПК України, до того ж зазначене не призвело до неправильного вирішення справи та порушення прав позивачки.

Твердження в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не надано оцінку посиланню відповідача в оскаржуваному наказі про відсторонення від роботи на неіснуючий Наказ МОЗ від 04 листопада 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» також є неспроможними з огляду на те, що технічна помилка лише у даті (місяць) вказаного наказу не змінюють його змісту.

Доводи апеляційної скарги щодо недотримання відповідачем процедури відсторонення позивачки від роботи спростовуються викладеним вище.

Посилання в апеляційній інстанції на постанови Верховного Суду від 01 березня 2023 року №130/5550/21, №565/1559/21, №565/1559/21, 6907/20853/21, №464/9030/21, №697/2349/21, №144/1793/21, №295/17426/21, №279/6558/21 та №688/51/22 в яких встановлено, що відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача не заслуговують на увагу, оскільки при ухваленні рішення у даній справі суд першої інстанції виходив із конкретних обставин цієї справи, а саме виконання трудових обов`язків позивачкою як кухаря закладу дошкільної освіти, яка безпосередньо контактує з продуктами харчування для приготування їжі, що споживають малолітні діти.

Інші доводи зводяться до підстав позову та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану в її інтересах адвокатом Михайленком Олександром Васильовичем залишити без задоволення.

Заочне рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 30 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених статтею 389ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: В.І. Темнікова

Н.О. Тищук

Повний текст постанови складено 16 березня 2023 року.