Постанова

від 15.03.2023 по справі 932/1726/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 березня 2023 року

м. Київ

справа № 932/1726/21

провадження № 61-9675 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

треті особи: П`ята дніпровська державна нотаріальна контора Дніпровського міського нотаріального округу, ОСОБА_5;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори, про визнання недійсним правочину.

Позовна заява мотивована тим, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .

23 лютого 2021 року він випадково дізнався, що 17 лютого 2021 року державним нотаріусом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г. було посвідчено договір купівлі-продажу належної йому квартири, реєстровий № 3-99, та зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_3 . Із договору купівлі-продажу убачається, що ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_3 купив належну йому квартиру АДРЕСА_1 .

Вказував, що не укладав вказаний правочин, підтвердженням чого є невірно зазначені в договорі його анкетні дані, а саме: дата народження, місце реєстрації, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП), підпис в договорі йому не належить. Крім того, в договорі відсутні відомості, що квартира є спільною сумісної власністю подружжя, адже на час придбання квартири він перебував у зареєстрованому шлюбі; відсутні відомості про надання згоди дружини на відчуження майна. Перехід права власності на квартиру до відповідача відбувся не з його волі, що відповідно до статті 203 ЦПК України є підставою для визнання цього договору недійсним,

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 3-99, та скасувати його державну реєстрацію.

Під час розгляду справи квартира АДРЕСА_1 була відчужена ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 03 червня 2021 року.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 подав заяву про зміну предмета позову, у якій просив залучити до участі у справі співвідповідачем ОСОБА_2 ; виключити зі складу відповідачів П`яту дніпровську державну нотаріальну контору, залучивши її як третю особу, та залучити ОСОБА_1 (з іншим РНОКПП НОМЕР_1 ) третьою особою; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на свою користь квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2021 року прийнято заяву ОСОБА_1 про змінену предмета позову; залучено до участі у справі співвідповідачем ОСОБА_2 ; виключено зі складу відповідачів П`яту дніпровську державну нотаріальну контору та залучено третьою особою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2022 року у складі судді Кондрашова І. А. позов ОСОБА_1 задоволено.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру, загальною площею 36,3 кв. м, житловою площею 18,5 кв. м, що за адресою: АДРЕСА_2 .

Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 34 000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при посвідченні договору купівлі-продажу від 17 лютого 2021 року державний нотаріус П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова А. Г. належним чином не встановила особу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), який є дійсним власником квартири АДРЕСА_1 , та фактично посвідчила договір купівлі-продажу, у якому продавцем виступила інша особа - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); не звернула уваги, що майже всі анкетні дані продавця ОСОБА_1 не співпадають з його анкетним даними, що містяться в первинному договорі купівлі-продажу від 08 лютого 2007 року, посвідченому приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою О. А. та зареєстрованому за реєстровим № 373, на підставі якого позивач набув у власність спірну квартиру. Такі дії нотаріуса, на думку суду, не можуть бути звичайною помилкою, а свідчать про цілеспрямоване переоформлення права власності на квартиру на іншу особу, без дослідження правовстановлюючих документів на це майно.

Оскільки спірна квартира вибула з володіння позивача незаконно та всупереч його волі, порушені права позивача підлягають захисту шляхом витребування майна у ОСОБА_2 , який є останнім набувачем спірної квартири.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правову допомогу, суд першої інстанції, з урахуванням складності справи, співмірності та пропорційності понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, обсягу наданих адвокатом послуг, дійшов висновку, що позивачем документально доведений факт понесення судових витрат на правову допомогу в розмірі 34 000 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2022 року та додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2022 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при посвідченні договору купівлі-продажу від 17 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , державний нотаріус П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова А. Г. встановила особи сторін, їх дієздатність, а також перевірила належність ОСОБА_1 вищевказаної квартири, про що зазначено у посвідчувальному записі договору. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач не підписував договір купівлі-продажу спірної квартири від 17 лютого 2021 року, суду не надано, клопотань про призначення експертизи щодо справжності підпису у договорі купівлі-продажу позивач не заявляв. Водночас, наявні в договорі помилки в даті народження, місці реєстрації, та РНОКПП продавця ОСОБА_1 не свідчать про недійсність в цілому спірного договору купівлі-продажу, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі, апеляційний суд дійшов висновку про скасування і додаткового рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2022 року про розподіл судових витрат на правову допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року й залишити без змін судові рішення першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 932/1726/21 із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив надані докази, в результаті чого безпідставно відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний суд не надав належної оцінки відповіді приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Якуби О. А. від 20 жовтня 2021 року № 174/01-06, у якій нотаріус повідомила, що за посвідченим нею 08 лютого 2007 року договором купівлі-продажу покупцем квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), адреса місця проживання якого є: АДРЕСА_3 , продавцем є ВАТ «Дніпрошина» (ЄДРПОУ 05768898); в графі «Підписи» міститься печатка ВАТ «Дніпрошина» (ЄДРПОУ 05768898). До відповіді нотаріус додала копію вказаного договору, яка міститься в матеріалах справи.

Водночас судом першої інстанції надана належна правова оцінка доказам і обставинам справи та ухвалено законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира, загальною площею 36,3 кв. м, житловою площею 18,5 кв. м, що розташована по АДРЕСА_2 .

Підставою набуття права власності ОСОБА_1 на вказану квартиру є договір купівлі-продажу нерухомого майна від 08 лютого 2007 року, укладений з ВАТ «Дніпрошина», посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою О. А., реєстровий № 373 (а. с. 12-13, т. 1).

Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 08 лютого 2007 року зареєстровано у Державному реєстрі правочинів (а. с. 14, т. 1).

Зі змісту вказаного договору убачається, що покупцем квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 12-13, т. 1).

За даними паспорта позивача та картки платника податків убачається, що РНОКПП НОМЕР_2 належить саме позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; з 08 грудня 2000 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 8, т. 1).

Згідно з довідкою від 29 квітня 2010 року № 921/01-хоз. цех., ОСОБА_5 повністю сплатив ВАТ «Дніпрошина» вартість квартири АДРЕСА_1 (а. с. 200, т. 1).

17 лютого 2021 року державним нотаріусом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г. посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за № 3-99, на підставі якого право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3 .

Із тексту договору купівлі-продажу від 17 лютого 2021 року убачається, що продавцем квартири є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місцем проживання якого зазначено: АДРЕСА_4 .

У пункті 2 договору купівлі-продажу від 17 лютого 2021 року указано, що право власності на відчужувану квартиру зареєстровано державним нотаріусом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 лютого 2021 року за реєстраційним номером об`єкту нерухомого майна 2291725212101, номер запису про право власності 40566165.

В посвідчувальному написі нотаріуса указано, що цей договір підписано сторонами у її присутності. Особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_1 вищевказаної квартири, перевірено.

На підставі договору купівлі-продажу від 03 червня 2021 року, посвідченого приватним нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М. С. та зареєстрованим у реєстрі за № 555, ОСОБА_3 відчужив спірну квартиру ОСОБА_2 . Також приватним нотаріусом проведено державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 червня 2021 року, індексний номер 58536171, та зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 260563863, станом на 08 червня 2021 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

За фактом заволодіння невстановленими особами шахрайським шляхом належним ОСОБА_1 майном, 05 березня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відповідні відомості про кримінальне правопорушення з правовою кваліфікацією за частиною другою статті 190 КК України, під №12021041640000034 (а. с. 80, т. 1).

Досудове розслідування по кримінальному провадженню №12021041640000034 триває.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

У відповідності до частин першої-третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається встановлено, що 17 лютого 2021 року державним нотаріусом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г. посвідчено договір купівлі-продажу квартири, зареєстрований в реєстрі за № 3-99, відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 (продавець) передав у власність ОСОБА_3 (покупець) належну йому квартиру АДРЕСА_1 .

У пункті 2 вказаного договору зазначено, що квартира належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою О. А. 08 лютого 2007 року за реєстровим № 373, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним нотаріусом П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г. 09 лютого 2021 року за реєстраційним номером об`єкту нерухомого майна 2291725212101, номером запису про право власності: 40566165.

Із договору купівлі-продажу від 08 лютого 2007 року, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою О. А., реєстровий № 373, убачається, що покупцем спірної квартири є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Встановивши, що позивач не укладав договір купівлі-продажу квартири, а від імені продавця виступила інша особа, яка не мала права відчужувати спірну квартиру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що укладення договору купівлі-продажу квартири від 17 лютого 2021 року було вчинено поза волею власника, що суперечить положенням статті 203 ЦК України, а тому цей договір є недійсним з моменту його укладення. Отже, квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння (власності) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) незаконно, проти волі власника та без відповідної правової підстави. Відповідачі не надали доказів на спростування зазначених обставин.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, посилаючись на те, що наявні в договорі купівлі-продажу квартири від 17 лютого 2021 року помилки в даті народження, місці реєстрації, та РНОКПП продавця ОСОБА_1 не дають підстав вважати, що позивач не укладав цей договір і спірна квартира вибула з його володіння поза його волею, не врахував, що в інформаційному фонді Державного реєстру фізичних осіб-платників податків з 16 жовтня 2020 року зареєстрований ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з реєстраційним номером облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , що підтверджується відповіддю Державної податкової служби України на запит суду від 06 жовтня 2021 року (а. с. 217, т. 1).

Саме ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_1 виступав продавцем квартири при укладенні договору купівлі-продажу квартири від 17 лютого 2021 року, що спростовує висновки апеляційного суду про можливість допущення помилок в анкетних даних позивача, який є дійсним власником спірної квартири, при укладенні вказаного правочину.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Разом з тим відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження 14-144цс18).

Задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном та право на повагу до житла, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статті 8 Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.

Суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь позивача квартири АДРЕСА_1 , яка вибула з володіння її власника ОСОБА_1 поза його волею, отже він має законне право на повернення майна у власне володіння (власність).

Колегія суддів враховує інтереси позивача як власника спірної квартири, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, вважає, що права та інтереси власника ОСОБА_1 , який позбувся володіння квартирою внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи перевищують інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно лише у випадку, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Отже за обставин цієї справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про витребування спірної кватири з чужого незаконного володіння.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та обставинам справи.

ОСОБА_2 не позбавлений права на відшкодування за рахунок продавця майна збитків на підставі статті 661 ЦК України. Розрахунки між власником та добросовісним набувачем при витребуванні майна із чужого незаконного володіння проводяться у відповідності до порядку, визначеного статтею 390 ЦК України.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішень суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року скасувати, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2022 року та додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2022 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович