Постанова

від 17.03.2023 по справі 903/695/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2023 року Справа № 903/695/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Виробничо-комерційної фірми "Інтегро" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду Волинської області від 11 листопада 2022 року у справі №903/695/22 (суддя Дем`як В.М.)

за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури

в інтересах держави в особі Луцької міської ради

до Виробничо-комерційної фірми «Інтегро» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 49508 грн 35 коп. безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Луцької окружної прокуратури (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Луцької міської ради (надалі - Позивач) звернувся в Господарський суд Волинської області з позовом до Виробничо-комерційної фірми «Інтегро» (надалі Відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 49508 грн 35 коп. за фактичне користування земельної ділянкою.

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що Відповідач впродовж тривалого часу користувався земельною ділянкою без укладено договору оренди або іншої правової підстави, а відтак Прокурор доводить, шо Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України зобов`язаний повернути безпідставно збережні кошти у вигляді несплаченої орендної плати власнику земельної ділянки- Позивачу.

Рішенням господарського суду Волинської області від 11 листопада 2022 року позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 49508 грн 35 коп. за фактичне користування земельної ділянкою.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, чому Відповідач не оформив право користування даною земельною ділянкою, в тому числі, і якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зауважує, що з доданого до матеріалів справи розрахунку, вбачається, що розмір орендної плати за використання земельної ділянки за місяць становить 1894,45 грн, тобто, сума коштів яку мав сплачувати Відповідач до бюджету Позивача, внаслідок зайняття земельної ділянки без оформлення договору оренди за період з 27 червня 2020 року по 1 вересня 2022 року становить 49 508 грн 35 коп.. Як вказав суд першої інстанції, зазначений розмір орендної плати розрахований шляхом застосування орендної ставки 3% до нормативно грошової оцінки земельної ділянкою

Місцевим господарським судом зазначено, що згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Як вказав суд першої інстанції, за змістом статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Як вказав суд першої інстанції, у розумінні наведених положень законодавства нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні зазначено про правомірність звернення Прокурора в особі Позивача з позовом до Відповідача, оскільки несплата Відповідачем орендної плати за користування комунальним майном є порушенням інтересів держави щодо забезпечення фінансової підтримки місцевого самоврядування, своєчасного і в повному обсязі надходження доходів до бюджетів усіх рівнів з метою їх подальшого використання для забезпечення завдань і функцій держави й місцевого самоврядування.

Суд першої інстанції вказав, що незважаючи на те, що Відповідач використовував земельну ділянку по провулку Галини Коханської, 3 у м. Луцьку без правовстановлюючих документів, при цьому не сплачуючи платежів за землю, Позивачем не було подано позов про стягнення вказаної суми коштів самостійно, чим завдається шкода інтересам держави.

Окрім того, судом в оспорюваному рішенні вказано, що Позивач листами від 21 січня 2022 року та від 13 липня 2022 року надав інформацію про те, що заходи до стягнення коштів за користування земельною ділянкою Відповідачем без правовстановлюючих документів не вживались, будь-яку інформацію щодо звернення до суду із позовом про стягнення грошових коштів Позивач не висловлював.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 143-151), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач зазначає, що представник Відповідача не був присутній 11 листопада 2022 року в судовому засіданні, тому, що не був повідомлений належним чином про те, що 11 листопада 2022 року призначено судове засідання.

Відповідач зазначив, що він неодноразово звертався до Позивача з заявами та з відповідними пакетами документів для оформлення права оренди на земельну ділянку кадастровий номер 0710100000:31:180:0046, площею 0,3237 га, на підставі яких на розгляд сесій міської ради вносилися відповідні проекти рішень, однак прийняті не були, оскільки не набрали необхідної кількості голосів, що підтверджується листом Позивача від 13 липня 2022 року. Таким чином, Відповідач вказує, що Позивач будучи власником земельної ділянки кадастровий номер 0710100000:31:180:0046, і маючи безперешкодне право володіти, користуватись та розпоряджатись вказаною земельною ділянкою на власний розсуд, зловживає правами власника та свідомо, абсолютно необгрунтовано та безпідставно протягом тривалого часу не приймає рішення про надання вказаної земельної ділянки в оренду та не укладає договору оренди.

Відповідач вказує, що платіжним документом від 04 листопада 2022 року сплачено кошти в сумі 49 508 грн 35 коп. на відповідний рахунок із призначенням платежу: орендна плата з юридичних осіб, дані про який офіційно оприлюднено на сайті Державної казначейської служби України та Державної податкової служби України, що безпідставно не враховано судом першої інстанції

Також, Відповідач зауважує, що Позивач як орган місцевого самоврядування має своїх юристів і спроможний без допомоги Прокурора захистити свої інтереси, якщо такі будуть порушені.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 січня 2023 року по справі №903/695/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та запропоновано Прокурору, Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив, в котрому, Прокурор заперечив проти доводів апеляційних скарг Відповідача, просив залишити рішення місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказавши при цьому, що користування Відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавляє Позивача права одержати дохід у вигляді орендної плати за землю, який він міг би отримувати, якби його право не було порушено. Як вказав Прокурор, за змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина, заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Прокурор вказує, що факт наявності вини як Позивача так і Відповідача для вирішення справи не має ніякого значення, оскільки по-перше з Відповідача не стягуються збитки як це передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, по-друге незалежно від наявності чи відсутності вини зі сторони Позивача, Відповідач у будь-якому випадку зобов`язаний сплачувати кошти за користування земельною ділянкою комунальної форми власності. Прокурор зазначив, що на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046 знаходяться об`єкти нерухомого майна, які з 28 березня 2015 року на праві власності належать Відповідачу по справі. Вказана земельна ділянка утворилась шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:31:180:0005 (рішення Позивача від 27 листопада 2019 року №66/27 про поділ). Земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:31:180:0005 перебувала в оренді Відповідача на підставі договору оренди, укладеного з Позивачем від 10 вересня 2013 року та на підставі акту приймання-передачі від 23 травня 2019 року повернута орендодавцю, у зв`язку з закінченням договору оренди. Однак, в подальшому, після поділу даної земельної ділянки новий договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046 власником приміщень не укладався. Прокурор зазначає, що відповідно до інформації Головного управління ДПС у Волинській області від 17 червня 2022 року та 8 серпня 2022 року, згідно даних ITC "Податковий блок" Відповідач податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046 з 21 травня 2019 року по даний час до Луцької ДШ ГУ ДПС в області не подавались, плата за землю до бюджету не перераховувалась.

6 лютого 2023 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від Відповідача про постановлення окремої ухвали відносно Позивача (а.с. 176-178).

Дане клопотання обгрунтоване тим, що Позивачем впродовж двох років за результатами звернення Відповідача щодо оформлення земельних прав взагалі не прийнято жодного обґрунтованого рішення, ані про надання земельної ділянки в оренду, ані про відмову, ані повідомлено про те, що питання ще знаходиться на розгляді суб`єкта владних повноважень, що підтверджується листом Позивача від 13 липня 2022 року, а також витягами з протоколів сесій Позивача від 7 жовтня 2020 року, 27 січня 2021 року, 23 червня 2021 року, 27 жовтня 2021 року, 30 березня 2022 року. Відповідач при цьому вказує, що ані Прокурором, ані Позивачем не заперечується та обставина, що Відповідач на момент звернення до Позивача, як власник нежитлового приміщення, має право на отримання вказаної вище земельної ділянки, на якій розташоване нежитлове приміщення, у власність на підставі цивільно-правової угоди з власником, або у користування на підставі договору оренди.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.

Суд констатує, що дана справа № 903/695/22 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з 1 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 2682 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 етап і 270 2 ГПК України складає 268400 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 18 січня 2023 року повідомлено сторін про те, що розгляд справи №903/695/22 проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, і що постанова по даній справі буде виготовлена до 20 березня 2023 року включно. Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

При цьому Північно-західний апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Згідно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності №35601300 від 28 березня 2015 року за Відповідачем з 27 березня 2015 року зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме приміщення для спортивного інвентарю /літер Б-1/ площею 2,9 кв.м., яке знаходилось по вул. Красовського, 7 у м. Луцьку (на даний час провулок Галини Коханської, 3 у м. Луцьку, назву провулку змінено на підставі рішення Позивача від 4 березня 2019 року №54/1).

Дане нерухоме майно знаходилось на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:31:180:0005.

Як слідує із матеріалів справи, вказана земельна ділянка перебувала в оренді Відповідача на підставі договору оренди, укладеного з Позивачем від 10 вересня 2013 року, проте на підставі акту приймання-передачі від 23 травня 2019 року повернута Позивачу, у зв`язку з закінченням договору оренди.

Крім того, на підставі рішення Позивача від 27 листопада 2019 року за №66/27 здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:31:180:0005 за результатами якого утворилось дві земельні ділянки: з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046 (перебуває в користуванні Відповідача) та з кадастровим номером 0710100000:31:180:0045 (перебуває в користуванні ОСОБА_1 ; а.с. 28).

Право комунальної власності зареєстровано за Позивачем на земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046 в Державному земельному кадастрі з 24 червня 2020 року та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з 26 червня 2020 року (а.с. 10-17).

Згідно інформації Позивача слідує, що договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046 власником приміщень - Відповідач з Позивачем не укладений.

Позивач листом від 24 липня 2020 року звернувся з повідомленням до Відповідача про необхідність укладення договору оренди даної спірної земельної ділянки та зазначив перелік документів, які необхідно скерувати до міської ради для оформлення орендних відносин, однак станом на дату розгляду справи договір між сторонами не укладений.

Відповідно до інформації Головного управління ДПС у Волинській області від 17 червня 2022 року та 8 серпня 2022 року встановлено, що згідно даних ІТС "Податковий блок" Відповідачем податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046 з 21 травня 2019 року по даний час до Луцької ДПІ ГУ ДПС в області не подавались, плата за землю до бюджету не перераховувалась.

Прокурор в особі Позивача звертаючись з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати зазначає, що земельна ділянка по провулку Галини Коханської, 3 в м. Луцьку, площею 0,3237 га, з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046, є об`єктом комунальної власності, який може використовуватись зважаючи на вимоги статті 123, 124 Земельного кодексу України лише на підставі та умовах договору оренди.

На підставі витягу з технічної документації Прокурором в особі Позивача нараховано розмір орендної плати за період з 27 червня 2020 року по серпня 2022 року, який мав би сплатити Відповідач у випадку дотримання вимог чинного законодавства України щодо укладення договору оренди землі. Прокурор в особі Позивача звернувся з позовом до суду з метою захисту порушеного, на його думку права, з позовом про стягнення з Відповідача 49508 грн 35 коп. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Суд констатує, що конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Так, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

В силу дії статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто, набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією із сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такі висновки судів відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі N 629/4628/16-ц (провадження N 14-77цс 1 8), від 20 листопада 2018 року в справі N 922/3412/17 (провадження N 12-182гс18).

Відповідно до правових висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2021 року в справі № 922/3617/19 та від 10 лютого 2020 року в справі № 922/981/18, для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, насамперед, з`ясувати: чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Тобто об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав.

В силу дії статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Отже, інформація з Держгеокадстру є належним доказом формування земельної ділянки, її площі, місця розташування, цільового призначення, категорії землі, виду її використання, форми власності.

Відтак, колегія суддів констатує, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки Відповідач, як вбачається з доказів долучених до матеріалів справи, не є власниками або постійним землекористувачеми спірної земельної ділянки, то він і не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо того, що Відповідач неодноразово звертався до Позивача з заявою та з пакетом документів для оформлення договору оренди, однак зазначені рішення та договори не були укладені, колегія суддів дослідивши матеріали справи, зважаючи на предмет та підставу позовних вимог в розрізі правовідносин, які виникли по даній справі саме з огляду на нормативно-правове регулювання, зазначає наступне (в зв`язку з чим просить винести щодо Позивача окрему ухвалу).

Позивач зазначає, що ним вживалися заходи для оформлення права користування земельної ділянки за адресою: провул. Галини Коханської, 3 у м. Луцьку, що підтверджується копіями листів від 9 січня 2019 року, 29 березня 2019 року, 13 липня 2022 року; копіями витягів з протоколів пленарних засідань Позивача за результатами розгляду вказаних заяв Відповідача, від 13 серпня 2020 року, 11 грудня 2020 року, 2 червня 2021 року, 20 вересня 2021 року, 2 лютого 2022 року.

При цьому, Відповідачем в підтвердження зазначеної позиції щодо подання всіх документів, не долучено до матеріалів справи копії таких документів, супровідних листів. Відповідно, колегія суддів констатує і факт того, що суд апріорі позбавлений можливості дослідити обставини щодо дійсності подання всього необхідного пакету документів Відповідачем для Позивача.

Окрім того, зважаючи на неодноразову відмову Позивача в укладенні договору оренди, Відповідач, та зважаючи на його доводи щодо безпідставної відмови Позивача в укладенні договорів, апеляційной господарський суд наголошує на факті того, що в даному випадку апелянт не звернувся до суду, з метою захисту, порушеного, на його думку права, з позовом про визнання не обгрунтованою чи незаконною відмови Позивача в укладенні договору чи визнання таких дій бездіяльністю та неправовірними.

Відтак. твердження Відповідача щодо відсутності з його боку вини в неукладенні відповідного договору оренди до уваги не приймаються, оскільки вищеописані докази не спростовують наявну заборгованість та не є доказами, які звільнять від зобов`язання з її оплати на підставі статті 1212 Цивільного Кодексу України.

Аналогічна правова позиція, наведена в постанові Верховного Суду від 2 червня 2020 року у справі № 922/2417/19.

Більшого того, в даному випадку даючи такі доводи (щодо відмови в укладенні договору оренди) Відповідач, по суті, робить спробу встановити певні обставини щодо дій Позивача (не оспорюючи їх), в спорі, де встановлення такого факту для вирішення спору не є необхідним.В свою чергу (в першу чергу з огляду на неоспорення таких рішень, а відтак відсутність факту оспорення їх в передбачений Законом спосіб) такі дії Відповідача суд оцінює критично, адже в справі №903/695/22 з предметом спору про стягнення безпідставно збережених коштів, суд не наділений правом виходити за межі спору і приймати рішення щодо законності таких дій та рішень Позивача.

В той же час, з аналізу змісту норм 1212-1214 Цивільного кодексу України, абзацу 4 частини 1 статті 144, абзацу 5 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України слідує, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: відбувається набуття чи збереження майна; правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

Згідно статі 206 Земельного кодексу України, пунктів 14.1.136, 14.1 статті 14 Податкового кодексу України власником майна фактично збереженого Відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада міста Хмельницького в особі Позивача. Таким чином, збереження (заощадження) Відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у Відповідача за рахунок їх неодержання Позивачем.

При цьому, колегія суддів констатує, що незалежно від наявності вини в поведінці Відповідача, сам факт несплати Відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату Позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною в тому числі в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Кваліфікація спірних правовідносин, як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, означає необхідність застосування у даній справі передбачених статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

В той же час, частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України чітко унормовано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У відповідності до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За допомогою цих норм, навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Згідно положення глави 83 Цивільного кодексу України, якою регулюються спірні правовідносини і обґрунтовується позов, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі №629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року по справі №922/3412/17, від 4 грудня 2019 року по справі №917/1739/17,

Відповідно до правової позиції, наведеної в постановах Верховного Суду, в правовідносинах, що виникають з приводу кондикційних зобов`язань, вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, і до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати регулюються статтею 1212 Цивільного кодексу України.

Саме тому, при розгляді даної категорії справ, не мають жодного значення причини, чому Відповідач не оформив право користування даною земельною ділянкою, в тому числі, і якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Відповідно до правової позиції, викладеної у вищевказаних постановах Верховного Суду, позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Зважаючи на все вищеописане, колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання Відповідача про постановлення окремої ухвали відносно Позивача, зумовленого тривалим неприйняттям Позивачем жодного обгрунтованого рішення щодо наданням земельної ділянки в оренду. В той же час, зважаючи на межі розгляду даної справи, досліджуючи підставу та предмет позовної заяви, в правовому полі законодавства, котре регулює правовідносини з приводу кондикційних зобов`язань в даній справі, колегія суду не досліджує та не приймає рішення щодо діяльності чи бездіяльності Позивача відносно розгляду заяв Відповідача про укладення договору оренди; так як і не розглядає питання стосовно законності чи незаконності таких дій Позивача саме в даних правовідносинах. Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що в разі з непогодженням з такими діями, (зважаючи на тривалий розгляд його заяв) Відповідач має доводи за інших обставин та предмету позову їх незаконність, а саме при оскарженні в самостійному судовому) порядку таких дій Позивача чи його бездіяльності.

Водночас, в справі відсутні будь-які докази щодо оскарження Відповідачем в передбачений Законом спосіб таких рішень, дій чи бездіяльності.

Як вбачається з доданого до матеріалів справи розрахунку, розмір орендної плати за використання земельної ділянки за місяць становить 1894,45 грн.

Тобто, сума коштів яку мав сплачувати Відповідач до бюджету Позивача, внаслідок зайняття земельної ділянки без оформлення договору оренди за період з 27 червня 2020 року по 1 вересня 2022 року становить 49 508 грн 35 коп. (а.с. 22)

Зазначений розмір орендної плати розрахований шляхом застосування орендної ставки 3% до нормативно грошової оцінки земельної ділянкою

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 19 липня 2022 року нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:31:180:0046 становить 757781 грн 70 коп..

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, за змістом статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

У розумінні наведених положень законодавства нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Отже, нормативна грошова оцінка є основою для визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги відносно того, що Відповідач 4 липня 2022 року сплатив кошти в сумі 49508 грн 35 коп. з призначенням платежу «орендна пата з юридичних осіб» на відповідний рахунок, а саме UA 618999980334189812000003550, а тому, ніби-то відсутній спір по даній справі, то колегія суддів дослідивши такий рахунок з доказами, долученими до матеріалів справи зауважує таке.

11 листопада 2022 року від Головного управління Державного казначейства у Волинській області надійшов лист за вх.№01-57/6288/22, з змісту котрого слідує, що згідно пункту 3 Наказу №11 надавати роз`яснення з питань застосування класифікації доходів бюджету уповноважено Департамент прогнозування доходів бюджету та галузі департаменти Міністерства фінансів України, органи казначейства не наділенні повноваженнями давати такі роз`яснення.

Прокурор в судовому засіданні в місцевому господарському суді, супровідним листом за вх.№01-57/6299/22 від 11 листопада 2022 року долучив відповідь Департаменту фінансів бюджету та аудиту Луцької міської ради від 8 листопада 2022 року за №13.1-9/327/2022 та витяг з офіційного сайту ДКС України, з яких слідує, що кошти сплачуються до бюджету Луцької міської територіальної громади, як безпідставно збережені та зараховуються на рахунок - , отримувач ГУК у Волинській області /м. Луцьк/ ЄДРПОУ 38009371, код платежу 24060300 "Інші надходження".

Окрім того, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що з долученого самим Відповідачем до матеріалів справи листа Виконавчого комітету Позивача від 14 жовтня 2022 року №6.8-7/2544/2022 «Про надання інформації на адвокатський запит» (здійснений представником Відповідача) слідує, що в даному листі чітко зазначені реквізити на котрі Відповідач в разі бажання може сплатити відповідні кошти (а.с. 99), а саме: до бюджету Луцької міської територіальної громади, як безпідставно збережені та зараховуються на рахунок - , отримувач ГУК у Волинській області /м. Луцьк/ ЄДРПОУ 38009371, код платежу 24060300 "Інші надходження". Дане повністю нівелює доводи апеляційної скарги Відповідача щодо необізнаності із відповідними реквізитами на котрі повинні перераховуватися відповідні кошти.

Відтак, зважаючи на ту обставину, що кошти сплачені Відповідачем за іншими реквізитами та надійшли на інший рахунок, аніж вказаний Позивачем у листі (а саме: на рахунок з призначенням платежу «орендна пата з юридичних осіб» на рахунок 618999980334189812000003550) колегія суддів приходить до висновку, що дане не підтверджує оплату предмету спору у даній справі, а саме погашення безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою (оскільки такий платіж підлягав оплаті саме на рахунок UA188999980314040544000003550, отримувач ГУК у Волинській області /м. Луцьк/ ЄДРПОУ 38009371, код платежу 24060300 "Інші надходження"). Сплата ж Відповідачем коштів на будь-який інший рахунок не свідчить про здійснення ним оплати за позовними вимогами в даній справі, та може свідчити про помилкову сплату ним коштів, і у разі дійсності такої обставини, сторона не позбавлена права звернутися до суду з позовом до особи, котрій сплачені дані кошти, про повернення безпідставно збережених коштів.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги щодо того, що Позивач самостійно як орган місцевого самоврядування мав можливість звернутися з даним позовом, то колегія суддів зауважує таке.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами статті 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

За частинами 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Водночас, Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Крім того, сам факт не звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження.

Відповідно до частини 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Частиною 1 статтею 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Статтею 14 Конституції України визначено, що Земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Згідно статтей 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, окрім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом ухвалення рішень. Права органів місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що землі комунальної власності є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено основні принципи місцевого самоврядування, серед яких зокрема поєднання місцевих і державних інтересів.

Отже, інтереси держави у даному випадку збігаються з інтересами жителів територіальної громади.

Правовий режим земельних відносин, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування земельними ділянками, в тому числі на правах оренди чи продажу права оренди за результатами торгів, визначаються законами.

Крім того, слід зазначити, що плата за землю це місцевий податок у складі податку на майно, яка є обов`язковою і запроваджується сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад та в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів.

Використання земельної ділянки Відповідачем без правовстановлюючих документів призвело до ненадходження до місцевого бюджету коштів.

Порушення чинного законодавства України, що стосуються коштів місцевого бюджету підриває матеріальну основу місцевого самоврядування та завдає істотної шкоди інтересам держави всупереч статті 7 Конституції України, відповідно до якої в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування.

Несплата Відповідачем орендної плати за користування комунальним майном є порушенням інтересів держави щодо забезпечення фінансової підтримки місцевого самоврядування, своєчасного і в повному обсязі надходження доходів до бюджетів усіх рівнів з метою їх подальшого використання для забезпечення завдань і функцій держави й місцевого самоврядування.

В той же час, незважаючи на те, що Відповідач використовував земельну ділянку по провулку Галини Коханської, 3 у м. Луцьку без правовстановлюючих документів, при цьому не сплачуючи платежів за землю, та враховуючи те, що Позивачем не було подано позов про стягнення вказаної суми коштів самостійно, то це вказує на існування факту завдання шкоди інтересам держави, та вказує на підставність звернення Прокурора в інтересах Позивача з даним позовом.

Так, Луцька окружна прокуратура звернулась зі запитами від 9 червня 2022 року №53-3145 вих.22, від 4 липня 2022 року №53-3842 вих.22 про надання інформації щодо вчинення Позивачем дій про стягнення коштів з Відповідача за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Позивач листами від 21 січня 2022 року та від 13 липня 2022 року №1.1-9/2667/2022 надав інформацію про те, що заходи до стягнення коштів за користування земельною ділянкою Відповідачем без правовстановлюючих документів не вживались, будь-яку інформацію щодо звернення до суду із позовом про стягнення грошових коштів Позивач не висловлював.

Враховуючи наведені вище обставини щодо обізнаності Позивача з порушенням інтересів територіальної громади м. Луцька, зважаючи на характер наданої відповіді на запит прокуратури (відсутність належного обґрунтування причин невжиття заходів щодо стягнення з Відповідача коштів до місцевого бюджету, у тому числі й у судовому порядку), свідчить про встановлення обставин, за яких порушення Відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Вказане відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для захисту інтересів держави в особі Позивача, шляхом пред`явлення даного позову.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2019 року в справі №903/129/18.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги відносно того, що представник Відповідача не прибув 11 листопада 2022 року в судове засідання, а тому не був повідомлений належним чином проте, що 11 листопада 2022 року призначено судове засідання та відповідно й було винесене оскаржуване рішення, то колегія суддів зауважує таке.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 7 листопада 2022 року постановлено відкласти судове засідання на 11 листопада 2022 року на 10:30.

При цьому, з процесуальних документів, а саме ухвали Господарського суду Волинської області від 7 листопада 2022 року та протоколу судового засідання (а.с. 120-121) вбачається, що в даному судовому засіданні брав участь представник Відповідача, який надавав свої пояснення, що відповідно й свідчить про обізнаність представника Відповідача із відкладенням справи на 11 листопада 2022 року та спростовує доводи його апеляційної скарги щодо необізнаності із датою проведення наступного судового засідання.

Відтак, дослідивши всі вищеописані докази, колегія суддів зазначає, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який сформований в режимі «реального часу», тобто на час звернення заявника, за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельну ділянку, внесених до Державного земельного кадастру, є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку землі.

Відповідно висновок (щодо витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку як доказу по даний справах) викладено і в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року по справі № 922/2414/19.

Розглядаючи спірні відносини в правовому полі дії статті 1212 Цивільного кодексу України, яка є правовим обґрунтуванням цього позову, враховуючи позицію Верховного Суду зазначену в постанові від 16 березня 2021 року по даній справі колегія суддів приходить до висновку, що Відповідачі (набувачі), не сплачуючи орендну плату за користування земельними ділянками за відсутності укладеного договору, фактично збільшили свої доходи, а Позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

З доказів, долучених до матеріалів справи вбачається наявність усіх трьох ознак кондикційного зобов`язання.

По-перше, Відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно - кошти у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельної ділянки в м. Хмельницькому (Відповідачами ставиться під сумнім площа такої земельної ділянки). Відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття Відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) Відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою, згідно статті 206 Земельного кодексу України, підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України здійснюється за плату, що має вноситися на користь Позивача, на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання Відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю.

По-третє, Відповідач зберіг майно саме за рахунок Позивача, оскільки власником відповідної земельної ділянки є територіальна громада м. Луцька в особі Позивача. Таким чином, збереження (заощадження) Відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у Відповідача за рахунок їх неодержання Позивачем.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17.

Враховуючи все вищевикладене, а також позиції, наведені у постановах Верховного Суду щодо кондикційних зобов`язань, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Позивачем належними та допустимими доказами по справі, доведено розрахунок розміру заявлених до стягнення коштів в сумі 49508 грн 35 коп., що в свою чергу свідчить про обґрунтованість позовних вимог, та як наслідок підставу для їх задоволення.

Відповідно, суд апеляційної інстанції приймає рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення Відповідача на користь Позивача 49508 грн 35 коп. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою.

Дане рішення було прийнято місцевим господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Виробничо-комерційної фірми "Інтегро" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду Волинської області від 11 листопада 2022 року у справі №903/695/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 11 листопада 2022 року у справі №903/695/22 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу № 903/695/22 повернути Господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.