Постанова

від 07.03.2023 по справі 925/758/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 925/758/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Кравчук О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державного навчального закладу "Уманський професійний ліцей" і заступника керівника Черкаської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 (головуючий суддя Михальська Ю. Б., судді Тищенко А. І., Скрипка І. М.)

у справі № 925/758/21

за позовом Державного навчального закладу "Уманський професійний ліцей"

до Приватного підприємства "Іванна",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Міністерство освіти і науки України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Уманська міська рада,

про визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації прав власності на земельні ділянки,

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Красножон О. М., представник позивача - Щербак Л. І., представник відповідача - Петренко І. В., представник третьої особи-1 - Кравець А. О.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Державний навчальний заклад "Уманський професійний ліцей" (далі - позивач або Ліцей) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом (із урахування заяви про уточнення предмету позову від 06.08.2021) до Приватного підприємства "Іванна" (далі - відповідач або ПП "Іванна"), в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЧР №034883 від 08.07.2005, яким посвідчено право власності ПП "Іванна" на земельну ділянку площею 0,0612 га, призначену для обслуговування виробничої бази та розташовану по вул. Урицького (нова назва - Грушевського), 14 в м. Умані Черкаської області;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0404 га з кадастровим номером 7110800000:02:003:1794, що розташована по вул. Урицького (нова назва - Грушевського), 14 в м. Умані Черкаської області (запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №35923071);

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0208 га з кадастровим номером 7110800000:02:003:1795, що розташована по вул. Урицького (нова назва - Грушевського), 14 в м. Умані Черкаської області (запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №35922490), одночасно припинивши право власності ПП "Іванна" на ці земельні ділянки.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ПП "Іванна" на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 22.02.2005, реєстр.№1-468, укладеного із Уманською міською радою (далі - Рада), фактично набуло право власності на частину земельної ділянки, яка згідно з державним актом від 30.06.1995 серії ЧР №23-82 перебуває у Ліцею на праві постійного користування, незважаючи на скасування Радою свого попереднього рішення щодо продажу цієї земельної ділянки та відсутність на це згоди законного володільця земельної ділянки - Ліцею, а також без відповідного дозволу Міністерства освіти та науки України (далі - третя особа-1, Міністерство) як органу, що здійснює контроль та управління спірною земельною ділянкою від імені держави.

3. За доводами позивача вказаний договір купівлі-продажу земельної ділянки в силу положень частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є нікчемним, оскільки він порушує публічний порядок і був спрямований на незаконне заволодіння державного майна (земельної ділянки державної форми власності), у зв`язку з чим позивач стверджує, що державний акт про право власності на землю серії від 08.07.2005 ЧР №034883 видано ПП "Іванна" незаконно за нікчемним правочином, а також в подальшому незаконно зареєстровано право власності на землю за відповідачем.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.11.2021 у справі №925/758/21 позов задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку від 08.07.2005 серії ЧР № 034883, яким посвідчено право власності ПП "Іванна" на земельну ділянку площею 0,0612 га, призначену для обслуговування виробничої бази та розташовану по вул. Урицького (нова назва - Грушевського), 14 в м. Умані Черкаської області.

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0404 га з кадастровим номером 7110800000:02:003:1794, що розташована по вул. Урицького (нова назва - Грушевського), 14 в м. Умані Черкаської області.

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0208 га з кадастровим номером 7110800000:02:003:1795, що розташована по вул. Урицького (нова назва Грушевського), 14 в м. Умані Черкаської області.

Припинено право власності ПП "Іванна" на земельну ділянку площею 0,0404 га з кадастровим номером 7110800000:02:003:1794, що розташована по вул. Урицького (нова назва - Грушевського), 14 в м. Умані Черкаської області.

Припинено право власності ПП "Іванна" на земельну ділянку площею 0,0208 га з кадастровим номером 7110800000:02:003:1795, що розташована по вул. Урицького (нова назва - Грушевського), 14 в м. Умані Черкаської області.

5. Рішення суду першої інстанції аргументовано тим, що передана Уманському ПТУ-9, правонаступником якого є Ліцей, земельна ділянка згідно з державним актом на право постійного користування землею серії від 30.06.1995 ЧР №23-82 належить до державної власності та перебуває у сфері управління Міністерства, а тому будь-які дії з розпорядження вказаною земельною ділянкою мали вчинятися лише за згодою Міністерства, якої на вилучення спірної земельної ділянки надано не було.

6. Виходячи із цього, договір купівлі-продажу землі від 22.02.2005, на підставі якого відповідачу видано державний акт про право власності на землю від 08.07.2005 серії ЧР №034883, укладено між Радою і відповідачем з порушенням норм законодавства, зокрема, статей 142, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 63 Закону України "Про освіту", і цей правочин був спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, а тому він відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України є нікчемним та, відповідно, не породжує жодних правових наслідків.

7. Окрім того, суд зазначив, що відповідачу продано земельну ділянку площа якої більше ніж у 39 разів перевищує площу нерухомого майна відповідача, оскільки на ній знаходиться нерухоме майно площею 15,5 кв.м. Водночас, доказів того, що станом на момент відчуження землі на ній знаходилося будь-яке інше нерухоме майно відповідача, зокрема, виробнича база площею 1440 кв.м, матеріали справи не містять.

8. Стосовно заяви відповідача про застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог суд зазначив, що позов подано в межах загальної позовної давності, оскільки про своє порушене право позивач дізнався з рішення державного кадастрового реєстратора Міськрайонного управління в Уманському районі та м. Умані ГУ Держгеокадастру у Черкаській області Степаненко Т. І. від 16.11.2020 №РВ-7101247062020, після того як позивачу відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, зокрема, з підстав розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, частини іншої земельної ділянки (ділянок) відповідача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 рішення Господарського суду Черкаської області від 29.11.2021 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

10. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що договір купівлі-продажу землі від 22.02.2005 є нікчемним в силу положень статті 228 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням публічного порядку. Натомість вказаний договір носить характер оспорюваного, зокрема, як такий, що укладений за твердженнями Ліцею, за відсутності у продавця необхідного обсягу цивільної дієздатності на продаж спірної земельної ділянки.

11. Ураховуючи, що договір купівлі-продажу землі від 22.02.2005 у судовому порядку недійсним не визнавався та враховуючи презумпцію правомірності правочину є дійсним, а також враховуючи те, що відповідна вимога не заявлена позивачем під час розгляду спору, апеляційний господарський суд вказав на відсутність підстав встановлювати чи спростовувати обставини дійсності договору.

12. Також апеляційний господарський суд вказав, що рішення Ради від 08.07.2008 № 2.10-33/5 про відміну свого попереднього рішення не є підтвердженням незаконності рішення Ради від 22.12.2004 № 11-10/4 про продаж ПП "Іванна" спірної земельної ділянки та, як наслідок, нікчемності договору купівлі-продажу.

13. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірний державний акт на право власності на землю видано відповідачу за наявності відповідної правової підстави, існування та правомірність якої позивачем не спростовані.

14. Окрім того, апеляційний господарський суд вказав, що позивачем не оспорена процедура відведення Радою відповідачу в користування земельної ділянки для виробничих потреб за рахунок землі ПТУ-9 та на підставі згоди землекористувача, а також надання відповідачу дозволу на будівництво нерухомого майна, що передувала укладенню договору купівлі-продажу землі від 22.02.2005, а тому дійшов висновку про те, що скасування державного акта від 08.07.2005 серії ЧР №034883, та, як наслідок, скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірні земельні ділянки з припиненням права власності відповідача на ці земельні ділянки, буде порушувати права ПП "Іванна" як власника об`єктів нерухомості.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

15. Ліцей і заступника керівника Черкаської обласної прокуратури (далі - прокурор) подали касаційні скарги, в яких просять скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 і залишити в силі рішення Господарського суду Черкаської області від 29.11.2021.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи Ліцею, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)

16. У касаційній скарзі позивач зазначає, що спірна земельна ділянка закріплена на праві постійного користування за державним професійно-технічним навчальним закладом і не могла бути вилучена у позивача без згоди Міністерства. Спірна земельна ділянка, за твердженнями Ліцею, є державною власністю і Рада не мала повноважень на розпорядження цією земельною ділянкою.

17. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України позивач посилається на застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 228 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 09.06.2021 у справі № 922/1141/20.

18. У частині обраного позивачем способу захисту про визнання незаконним та скасування державного акта скаржник посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11.

19. Також позивач зазначає, що відповідач як власник нерухомого майна, має право на земельну ділянку, на якій знаходить його майно (площею 15,5 кв.м), а також на частину землі, необхідну для використання майна, проте отримав у власність земельну ділянку яка у 39 разів перевищує площу його нерухомого майна.

Доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)

20. У касаційній скарзі прокурор також зазначає про відсутність у міської ради повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою, а також на відсутність згоди Міністерства освіти і науки України на відчуження цієї земельної ділянки.

21. Прокурор посилається на правові позиції Верховного Суду щодо належного способу захисту у спорах пов`язаних із протиправним переходом у приватну власність об`єктів з обмеженою оборотоздатністю, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц.

22. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України прокурор посилається на застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 228 ЦК України, а саме щодо укладення правочину, спрямованого на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної форми власності, у позаконкурентний спосіб, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц.

23. Також прокурор посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо визнання недійсними нікчемних правочинів, викладені у постановах від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 21.11.2018 у справі №577/5321/17.

24. Прокурор також зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування приписів статей 120, 124, 134, 135 ЗК України, викладених у постановах від 04.12.2018 № 32/563, від 22.06.2022 у справі № 920/1222/19, від 08.02.2022 у справі № 922/957/21, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г, від14.02.2018 у справі № 592/6097/15-ц, від 16.10.2019 № 592/5430/15-ц.

25. Окрім цього прокурор посилається на помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для поновлення ПП "Іванна" пропущеного строку на апеляційне оскарження. В цій частині скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені в ухвалі у справі № 823/849/17.

26. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України прокурор посилається на відсутність висновків Верховного Суду у питаннях:

26.1 застосування апеляційним судом положень частини 4 статті 84 ЗК України, щодо набуття права власності державою на земельну ділянку під державним навчальним закладом, якому остання виділена на праві постійного користування;

26.2 застосування положень статті 63 Закону України "Про освіту" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо законодавчої заборони відчуження земельних ділянок закладів освіти;

26.3 застосування до спірних правовідносин положень Указу Президента України від 19.01.1999 № 32/99 "Про продаж земельних ділянок несільскогосподарського призначення" (далі - Указ від 19.01.1999 № 32/99), за умови, що відчужені земельні ділянки відносяться до об`єктів освіти та на них відсутнє майно відповідача, тому вказаний Указ, за твердженнями прокурора, не поширюється на даний спір.

Позиція інших учасників справи

27. Міністерство подало відзив, у якому просить задовольнити позовні вимоги Ліцею у повному обсязі. У відзиві третя особа-1 підтримує позовні вимоги та зазначає, що спірна земельна ділянка закріплена на праві постійного користування за Ліцеєм, а тому не могла бути вилучена без дозволу Міністерства.

28. Відповідач подав пояснення на касаційні скарги, які просив врахувати під час розгляду справи, в яких не погоджується з доводами касаційних скарг, просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

29. На підставі рішення виконкому Уманської міської Ради народних депутатів від 11.05.1995 №202 Уманському ПТУ-9 надано в постійне користування земельну ділянку, яка призначена для навчально-виробничих потреб, загальною площею 4,0792 га, в тому числі: ділянка №1 по вул. Енергетичній, 7, в м. Умані площею 3,0036 га; ділянка №2 по вул. Енергетичній, 9, в м. Умані площею 0,2907 га; ділянка №3 по вул. Грушевського (до перейменування - Урицького), 14, в м. Умані площею 0,3287 га; ділянка №4 по провулку Стефановича (до перейменування - Свердлова), 11, в м. Умані площею 0,4562 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею від 30.06.1995 серії ЧР №23-82, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №33.

30. Суди встановили, що Ліцей є правонаступником Уманського ПТУ-9.

31. Згідно з пунктом 7.9. статуту Ліцею майно професійного ліцею, у тому числі: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, гуртожиток, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інші об`єкти є об`єктами державної власності, що закріплені за професійним ліцеєм на праві оперативного управління. Функції управління майном, яке закріплено за професійним ліцеєм, здійснює Міністерство. Майно та земельні ділянки, що закріплюються за професійним ліцеєм, не можуть бути предметом застави, а також не підлягають перепрофілюванню, використанню не за цільовим призначенням, вилученню або передачі у власність, оренду юридичним і фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України, крім передбачених законодавством випадків.

32. Матеріалами справи підтверджується, що 10.07.2002 директор ПТУ-9 Рибак В. О. звернувся до Ради з клопотанням №341 про надання дозволу на збір матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки для виробничих потреб по вул. Урицького, 14 площею 0,1514 га ПП "Іванна" за рахунок земель, що знаходяться в користуванні ПТУ-9.

33. Згідно з актом вибору та обстеження земельної ділянки від 13.03.2003 комісія, до складу якої також включений директор ПТУ-9 Рибак В. О., розглянувши клопотання ПП "Іванна", дійшла висновку, що земельна ділянка придатна для виробничих потреб по вул. Урицького, 14.

34. Згідно з рішенням (позачергової) сесії Ради XXIV скликання від 19.06.2003 №4-22/24 (протокол №22) вирішено затвердити проєкти відведення земельних ділянок, а також надати в оренду земельні ділянки, які використовуються для виробничих потреб ПП "Іванна" для обслуговування виробничої бази по вул. Урицького, 14 площею 1440 кв.м, в т.ч. 828 кв.м спільне користування з ПТУ-9, строком на п`ять років за рахунок земель, що знаходяться в користуванні ПТУ-9, залишено в його користуванні 3,9352 га, на підставі згоди землекористувача.

35. Договорів оренди земельної ділянки (земельних ділянок) матеріали справи не містять.

36. Відповідач зазначає, що рішенням Виконавчого комітету Уманської міської ради від 12.08.2004 за №437 надано дозвіл ПП "Іванна" на будівництво складу будівельних матеріалів та гаража на три бокси на земельній ділянці, що знаходиться в його користуванні по вул. Урицького, 14.

37. Виконавчий комітет Уманської міської ради видав ПП "Іванна" свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06.10.2004 серія САА НОМЕР_1, відповідно до якого ПП "Іванна" зареєструвало за собою право власності на нежитлову будівлю, склад будівельних матеріалів, що знаходиться за адресою: Черкаська область м. Умань, вул. Урицького, 14. Загальна площа приміщень складає 15,5 кв.м.

38. У подальшому рішенням сесії Ради від 22.12.2004 №11-10/4 земельну ділянку площею 0,0612 га по вул. Грушевського, 14 (до перейменування - Урицького) в м. Умані вирішено продати ПП "Іванна" на підставі затвердженого обласним управлінням земельних ресурсів технічного звіту про експертну оцінку даної земельної ділянки.

39. 22.02.2005 між Радою (продавець) і ПП "Іванна" (покупець) на підставі рішення Ради від 22.12.2004 №11-10/4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення (далі - Договір купівлі-продажу землі), реєстр. №1-468, посвідчений завідувачем Уманської міської державної нотаріальної контори Копиловим В. І.

40. За умовами Договору купівлі-продажу землі відповідач набув право власності на земельну ділянку площею 612 кв.м, яка знаходиться по вул. Грушевського,14 (до перейменування - Урицького) в м. Умані.

41. На підставі Договору купівлі-продажу землі відповідачу Уманським міським управлінням земельних ресурсів видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0612 га по вулиці Урицького, 14 в м. Умані, кадастровий номер 7110800000:02:003:0282 (далі - спірна земельна ділянка), серії ЧР №034883 від 08.07.2005 (далі - Державний акт на право власності на землю).

42. 11.03.2008 прокурором внесено протест на рішення Ради від 22.12.2004 №11-10/4 про продаж землі, оскільки в площу земельної ділянки входила частина земельної ділянки, що належить Ліцеєві.

43. Рішенням сесії Ради від 08.07.2008 №2.10-33/5 на підставі внесеного протесту прокурора відмінено попереднє рішення Ради від 22.12.2004 №11-10/4 про продаж ПП "Іванна" ділянки площею 0,0612 га по вул. Грушевського,14 (до перейменування - Урицького) в м. Умані.

44. У подальшому спірну земельну ділянку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення земельної ділянки в натурі (на місцевості) ПП "Іванна" зареєструвало та згодом поділило на дві земельні ділянки: площею 0,0404 га з кадастровим номером 7110800000:02:003:1794 та площею 0,0208 га з кадастровим номером 7110800000:02:003:1795. Обидві ці ділянки зареєстровані за ПП "Іванна" в Державному реєстрі речових прав 10.03.2020.

45. Позивач стверджує, що з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру відносно належної Ліцею земельної ділянки №3 по вул. Грушевського (до перейменування - Урицького), 14, в м. Умані площею 0,3287 га, 03.11.2020 звернувся до державного кадастрового реєстратора Міськрайонного управління в Уманському районі та м. Умані ГУ Держгеокадастру у Черкаській області з відповідною заявою.

46. Однак, рішенням від 16.11.2020 №РВ-7101247062020 державний кадастровий реєстратор Міськрайонного управління в Уманському районі та м. Умані ГУ Держгеокадастру у Черкаській області Степаненко Т. І. відмовила Ліцею у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, зокрема, із підстав розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

47. У рішенні №РВ-7101247062020 від 16.11.2020 державним кадастровим реєстратором зазначено, що площа перетину ділянок позивача із ділянкою з кадастровим номером 7110800000:02:003:1794 співпадає на 12,2733% та з ділянкою з кадастровим номером 7110800000:02:003:1795 площа співпадає на 6,3419%.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

48. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

49. Судові рішення у справі оскаржуються позивачем з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прокурором - з підстав, передбачених пунктами 1 і 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Щодо касаційної скарги позивача

50. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

51. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

52. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

53. У касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначає, зокрема, про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 09.06.2021 у справі № 922/1141/20, щодо питання застосування приписів статті 228 ЦК України у контексті доводів позивача про те, що Договір купівлі-продажу землі є нікчемним, оскільки спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності усупереч прямій законодавчій забороні (порушує публічний порядок).

54. У справі № 923/466/17, на яку посилається скаржник, предметом розгляду були вимоги заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Херсонського державного університету до Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області про визнання недійсним та скасування рішення Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області від 20.05.2015 № 820 "Про вчинення дій на виконання суду", яким Херсонському державному університету припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 5,1188 га під розміщення Спортивно-оздоровчого табору "Буревісник", вилучено із земель державної власності та переведено до земель запасу Лазурненської селищної ради вказану земельну ділянку у зв`язку з ухваленням рішення Скадовського районного суду від 04.11.2014 у справі № 663/2845/14-ц про визнання недійсним рішення відповідача від 24.10.2006 № 106 та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого Херсонському державному університету 14.11.2006.

55. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 викладені висновки щодо існуючих спірних питань про належного позивача у спорі щодо вилучення земельної ділянки, на якій розташоване майно державного навчального закладу, а також щодо належності обраного способу захисту шляхом визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування без одночасного заявлення вимоги про скасування правовстановлюючих документів, виданих на підставі цього рішення, яке селищна рада прийняла з перевищенням повноважень.

56. Суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення місцевого суду у справі № 923/466/17 про задоволення позовних вимог, виходив із того, що на підставі рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, тому вимоги про визнання недійсним рішення селищної ради як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах. Оскільки оспорюване рішення Лазурненської селищної ради суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема статті 321 ЦК України, суд дійшов висновку, що воно в розумінні частини 1 статті 393 цього Кодексу порушує права держави в особі Міністерства освіти і науки України, Херсонського державного університету, якому належить право постійного користування земельною ділянко рекреаційного призначення, тому підлягає визнанню незаконним і скасуванню.

57. Таким чином, у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 відсутні висновки щодо нікчемності правочинів щодо набуття права власності на землю, такий правочин взагалі не був предметом розгляду в наведеній справі. Натомість, у наведеній постанові викладено висновок щодо ефективності такого способу захисту, як пред`явлення особою, законний інтерес або право якої порушено, вимоги про визнання рішення ради, на підставі якого видані правовстановлюючі документи, недійсним, що вплине на законність таких документів та відновить порушені права для користувачів спірної земельної ділянки, якому, разом з тим, не відповідає позиція позивача у цій справі № 925/758/21, оскільки позивачем заявлені вимоги про визнання незаконним та касування державного акта з підстав нікчемності Договору купівлі-продажу землі, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, на які частково, за твердженням Ліцею, накладаються земельні ділянки, які перебувають у останнього на праві постійного користування.

58. Колегія суддів зазначає, що правовідносини у цих двох справах не відповідають критеріям подібності, наведеним вище. Крім цього, оцінюючи спірні правовідносин в аспекті обраного позивачами способу захисту, слід зазначити, що правовідносини у наведеній скаржником справі № 923/466/17 є неподібними із правовідносинами у справі № 925/758/21, що розглядається.

59. У справі № 688/2908/16-ц предметом розгляду був спір за позовом фізичної особи до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, фізичної особи про визнання наказу про надання у користування земельної ділянки на умовах оренди протиправним та його скасування, визнання договору оренди землі недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.

60. Колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, на яку посилається скаржник, спірні правовідносини, на відміну від справи № 925/758/21, що розглядається, виникли щодо визнання незаконними актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування про надання у власність (користування) земельних ділянок за умов, коли дозвіл на розроблення проєкту землеустрою на земельну ділянку наданий кільком особам щодо однієї земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду у справі № 688/2908/16-ц дійшла висновку, що частину 2 статті 134 ЗК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, слід розуміти таким чином, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого. Якщо ж бажаючих два чи більше, то Суд зазначив, що підлягають застосуванню загальні правила статті 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір. Висновки Великої Палати Верховного Суду, які цитує скаржник у касаційній скарзі, щодо нікчемності договору в порядку вимог частин 1, 2 статті 228 ЦК України, а також про те, що позовна вимога про визнання такого правочину недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу, стосується договорів оренди землі, укладених без дотримання конкурентних засад, що за висновком суду касаційної інстанції порушує публічний порядок, а визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено, адже він таким є в силу закону.

61. Разом з тим, у справі, яка розглядається, за висновками суду апеляційної інстанції Договір купівлі-продажу землі має характер оспорюваного та оскаржується позивачем з підстав незаконного розпорядження Радою спірною земельною ділянкою, яка частково накладається на землю, яка перебуває у нього на праві постійного користування, а не з підстав укладення правочину без проведення земельних торгів.

62. Таким чином, правовідносини у справі № 688/2908/16-ц та у справі № 925/758/21, що розглядається, не є подібними у розумінні критеріїв подібності, оскільки відмінними є предмет, підстави позову, зміст позовних вимог, різні фактичні обставини справи.

63. Стосовно наведеної скаржником постанови Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 922/1141/20, колегія суддів зазначає, що предметом розгляду цієї справи були вимоги про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди і суборенди зі скасуванням державної реєстрації таких прав, повернення земельної ділянки, обґрунтовані незаконним переданням для ведення фермерського господарства земельної ділянки за спрощеною процедурою - без проведення земельних торгів (аукціону), передбачених статтями 124, 134 ЗК України у відповідній редакції.

64. Процитований скаржником пункт міститься в описовій частині тексту постанови Верховного Суду та не є висновком про застосування тієї чи іншої норми права в розумінні положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України. Натомість висновки Верховного Суду в постанові у справі № 922/1141/20 в межах доводів та вимог касаційної скарги стосувалися правильності застосування судом апеляційної інстанції приписів частини 3 статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в частині висновків щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в цій справі, а також щодо застосування норм матеріального права, що регулюють інститут позовної давності.

65. Таким чином, посилання скаржника на справу № 922/1141/20 також не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

66. У справі № 2-3007/11 предметом розгляду були вимоги прокурора Ленінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до фізичної особи про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, виданого 06.04.2010 на ім`я відповідача, витребування цієї земельної ділянки з незаконного володіння відповідача на користь держави в особі Севастопольської міської ради.

67. Відмовляючи в задоволенні позову в наведеній справі, суди виходили, зокрема з того, що розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 06.04.2010 № 1080-р, на підставі якого відповідачу видано оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку є чинним, а про скасування відповідного розпорядження позовна вимога прокурором не заявлена. Отже, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права - визнання державного акта недійсним - не ґрунтується на вимогах закону. Також суди визнали необґрунтованим посилання на те, що Севастопольська міська державна адміністрація з перевищенням повноважень прийняла рішення щодо земель, розпорядження якими здійснює Севастопольська міська рада.

68. Скасовуючи відповідні судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, Велика Палата Верховного Суду вказала на помилковість висновків судів про те, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає вимогам закону з тих підстав, що визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю можливе тільки у разі визнання недійсним (незаконним) зазначеного розпорядження, на підставі якого видано цей державний акт; дійшла висновку, що відповідно до положень абзацу першого пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах м. Севастополя здійснює Севастопольська міська рада, а не Севастопольська міська державна адміністрація; вказала, що суди не встановили межі розташування спірної земельної ділянки на час розпорядження нею Севастопольською міською державною адміністрацією; висновків щодо належного розпорядника цією земельною ділянкою та законності набуття її відповідачем не зробили; обставин передачі її у власність відповідачу не встановили. Крім того, під час нового розгляду справи Велика Палата Верховного Суду вказала на необхідність судам звернути увагу на те, що розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 06.04.2010 № 1080-р визнано недійсним у судовому порядку.

69. Враховуючи предмет та підстави позовів, фактичні обставини, встановлені у справі № 2-3007/11 та в цій справі № 925/758/21, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку про те, що правовідносини у цих справах не є подібними. У справі № 2-3007/11 прокурор звернувся з вимогами про визнання недійсним державного акта і витребування земельної ділянки, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що Севастопольська міська державна адміністрація затвердила проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування кварталу індивідуальних житлових будинків та господарських будівель м. Севастополі, на підставі якого відповідачу видано державний акт на право власності на зазначену ділянку, за відсутності передбачених законом повноважень, а також без прийняття рішення про передачу цієї земельної ділянки відповідачу. При цьому, в процесі розгляду справи установлено, що відповідне розпорядження про затвердження проєкту землеустрою скасовано в судовому порядку.

70. У той час, як у справі № 925/758/21, що розглядається, позивач просить скасувати державний акт та скасувати державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, посилаючись на недійсність рішення Ради про продаж земельної ділянки з підстав його подальшого скасування самою Радою, нікчемність Договору купівлі-продажу землі, на підставі якого видано Державний акт на право власності на землю, а також відсутністю у Ради повноважень розпоряджатися спірною земельною ділянкою. При цьому, суд апеляційної інстанції не заперечував право позивача на оскарження Державного акта на право власності на землю, проте відхилив доводи Ліцею про недійсність рішення Ради про продаж земельної ділянки, а також нікчемність Договору купівлі-продажу землі, вказавши на неспростування позивачем існування та правомірності правової підстави для видачі Державного акта на право власності на землю, одночасно суд апеляційної інстанції вказав, що позивачем не оскаржено процедуру отримання у користування спірної земельної ділянки та отримання дозволу на будівництво нерухомого майна, і задоволення позовних вимог порушить його права як власника об`єктів нерухомості.

71. Наведене також дає підстави для висновку про невідповідність правовідносин у цих двох справах критеріям неподібності, наведеним вище, а відтак колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на справу № 2-3007/11.

72. За таких обставин, наведена Ліцеєм підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

73. Доводи Ліцею, викладені у пунктах 16, 19 цієї постанови: (1) не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України; (2) свідчать про незгоду скаржника з оскаржуваним судовим рішенням; (3) не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, що стали підставою для відмови в задоволенні позовних вимог; (4) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).

Щодо касаційної скарги прокурора

74. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прокурор зазначає, зокрема, про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, щодо питання застосування приписів статті 228 ЦК України у контексті доводів прокурора про те, що Договір купівлі-продажу землі є нікчемним, оскільки укладений без дотримання конкурентних засад, а також спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності.

75. У справі № 923/196/20 предметом розгляду були вимоги селищної ради до товариства про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного позивачем із відповідачем, повернення до комунальної власності селищної ради спірних земельних ділянок, поділених відповідачем після придбання на шість окремих. Позовні вимоги у наведеній справі мотивовані тим, що відповідач незаконно, у позаконкурентний спосіб отримав у власність спірну земельну ділянку, з огляду на незаконність спорудження об`єкта будівництва на цій земельній ділянці.

76. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 скасувала рішення судів попередніх інстанцій, ухвалила нове рішення, яким позов задовольнила частково, зобов`язала товариство повернути селищній раді земельні ділянки. Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові виходила з того, що споруджений на первинній земельній ділянці об`єкт незавершеного будівництва є самочинним будівництвом з огляду на те, що на час будівництва земельна ділянка не була відведена для цієї мети, відтак згідно з приписом частини 2 статті 376 ЦК України відповідач не набув право власності на цей самочинно збудований об`єкт. Вказане, за висновком суду касаційної інстанції, унеможливлювало набуття ним первинної земельної ділянки під цим об`єктом у неконкурентний спосіб на підставі абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України.

77. Висновок Великої Палати Верховного Суду, на який посилається прокурор у касаційній скарзі, щодо нікчемності договору купівлі-продажу земельної ділянки на підставі вимог частин 1, 2 статті 228 ЦК України, пов`язаний із порушенням конкурентного порядку її набуття та викладений у правовідносинах, що є очевидно неподібними до правовідносин у справі, яка розглядається.

78. Обставини щодо неподібності правовідносин у цій справі № 925/758/21 та у справі № 688/2908/16-ц уже проаналізовані Судом у пунктах 59-62 цієї постанови.

79. Колегія суддів зазначає, що обставини щодо набуття ПП "Іванна" спірної земельної ділянки у позаконкурентний спосіб взагалі не були підставою позовних вимог у цій справі, а відтак відповідні доводи прокурора не можуть бути предметом розгляду в суді касаційної інстанції.

80. Окрім того, колегія суддів зазначає, що позиція прокурора щодо відчуження спірної земельної ділянки є суперечливою, оскільки з одного боку він наголошує на необхідності проведення земельних торгів, а з іншого боку вказує на неможливість вибуття спірної земельної ділянки у комунальну чи приватну власність з підстав закріплення її за державним професійно-технічним навчальним закладом.

81. Колегія суддів також відхиляє посилання прокурора на постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц оскільки вони стосуються правового статусу земель водного фонду, а також способів захисту порушених прав чи законних інтересів на такі земельні ділянки, що також свідчить про очевидну неподібність правовідносин у наведених справах зі справою, яка розглядається.

82. Суд відхиляє посилання прокурора на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо визнання недійсними нікчемних правочинів, викладені у постановах від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 21.11.2018 у справі №577/5321/17, оскільки у справі № 463/5896/14-ц позовні вимоги стосувалися визнання нікчемним договору банківського вкладу у зв`язку з недодержанням його письмової форми, а у справах № 916/3156/17, 577/5321/17 предметом розгляду були вимоги про визнання недійсним нікчемного правочину, вчиненого неплатоспроможним банком, що також свідчить про неподібність правовідносин у наведених справах до правовідносин, що склалися у цій справі № 925/758/21.

83. З підстав, наведених у пункті 79 цієї постанови, Суд також не приймає до уваги згадані прокурором у касаційній скарзі постанови Верховного Суду щодо питання застосування приписів статей 120, 124, 134, 135 ЗК України стосовно оформлення прав на земельну ділянку для обслуговування (експлуатації) нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, викладених у постановах від 04.12.2018 № 32/563, від 22.06.2022 у справі № 920/1222/19, від 08.02.2022 у справі № 922/957/21, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г, від14.02.2018 у справі № 592/6097/15-ц, від 16.10.2019 № 592/5430/15-ц.

84. За таких обставин, наведена прокурором підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України також не знайшла свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

85. Стосовно іншої наведеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

86. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

87. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

88. Як свідчить зміст касаційної скарги, зазначену підставу касаційного оскарження прокурор обґрунтовує виключно посиланням на те, що суд апеляційної інстанції невірно застосував положення частини 4 статті 84 ЗК України, щодо набуття права власності державою на земельну ділянку під державним навчальним закладом, якому остання виділена на праві постійного користування; не застосував положення статті 63 Закону України "Про освіту" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо законодавчої заборони відчуження земельних ділянок закладів освіти; невірно застосував до спірних правовідносин положення Указу від 19.01.1999 № 32/99, за умови, що відчужені земельні ділянки відносяться до об`єктів освіти та на них відсутнє майно відповідача.

89. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій справі № 925/758/21, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що позивачем не спростована правова підстава видачі відповідачеві Державного акта на землю, позивачем також не оспорена процедура набуття відповідачем в оренду земельної ділянки під будівництво, а також набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на спірній земельній ділянці, відтак апеляційний господарський суд дійшов висновку, що задоволення позовних вимог у цій справі буде порушувати права ПП "Іванна" як власника об`єкта нерухомості.

90. При цьому, висновки суду апеляційної інстанції щодо дійсності Договору купівлі-продажу землі, як і наявності підстави для видачі відповідачеві Державного акта на право власності на землю, а також установлені судами обставини щодо розпорядження Радою спірною земельною ділянкою на користь відповідача ще у 2003 році для цілей обслуговування виробничої бази та, в подальшому, для будівництва складу будівельних матеріалів та гаража, які передували укладенню Договору купівлі-продажу землі, як позивачем, так і прокурором не спростовані під час касаційного розгляду справи з урахуванням підстав касаційного оскарження, визначених частиною 2 статті 287 ГПК України.

91. Здійснивши загальні посилання на приписи положень частини 4 статті 84 ЗК України, статті 63 Закону України "Про освіту" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), Указу від 19.01.1999 № 32/99, прокурор, разом з тим, не обґрунтував, яким чином застосування вказаних норм права в контексті доводів прокурора щодо законодавчої заборони передання у приватну власність земель державної власності, закріплених за державними професійно-технічними навчальними закладами, а також щодо відсутності у Ради відповідної компетенції на розпорядження такими землями, у контексті спірних правовідносин, з урахуванням предмета та підстав заявлених позовних вимог, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, здійсненої оцінки наявних у справі доказів та висновків суду апеляційної інстанції, що стали підставою для відмови у задоволенні позову, вплине на здійснене судом апеляційної інстанції правозастосування в оскаржуваній постанові, що в свою чергу не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, та не дає правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення у цій справі.

92. Стосовно доводів касаційної скарги прокурора про порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 119 ГПК України колегія суддів зазначає таке.

93. Прокурор, зокрема, зазначає, що рішення місцевого господарського суду у цій справі прийнято 29.11.2021, повний текст рішення складено 06.12.2021, останнім днем строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду першої інстанції було 26.12.2021.

94. Відповідач з апеляційною скаргою звернувся 30.12.2021 з клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду, яке обґрунтоване тим, що повний текст рішення отримано 10.12.2021.

95. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 апеляційну скаргу ПП "Іванна" залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: подати докази сплати судового збору, докази направлення Черкаській обласній прокуратурі копії апеляційної скарги і доданих до неї документів, а також обґрунтоване клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження.

96. Відповідач 10.03.2022 направив до суду апеляційної інстанції заяву про усунення недоліків, до якої долучив платіжне доручення про сплату судового збору в розмірі 10 215,00 грн.

97. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 апеляційну скаргу ПП "Іванна" на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.11.2021 з доданими до неї документами повернуто скаржнику, оскільки скаржник не повністю усунув недоліки апеляційної скарги.

98. Як убачається з матеріалів справи, відповідну ухвалу про повернення апеляційної скарги відповідачу вручено 02.06.2022.

99. 09.06.2022 ПП "Іванна" повторно звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 29.11.2021.

100. В ухвалі від 05.09.2022 суд апеляційної інстанції наведені скаржником причини пропущення строку на апеляційне оскарження визнав поважними, клопотання ПП "Іванна" про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 29.11.2021 задовольнив, відкрив апеляційне провадження у цій справі.

101. Прокурор з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження не погоджується, та зазначає, що відповідач не зазначив жодної причини тривалої затримки щодо вчинення дій спрямованих на усунення недоліків апеляційної скарги та не надав будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у заяві про поновлення строку.

102. Колегія суддів з такими доводами прокурора не погоджується, оскільки вони не містять належного спростування висновків суду апеляційної інстанції, з урахуванням викладених відповідачем в апеляційній скарзі причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а також наведених судом в ухвалі від 05.09.2022 обставин та висновків щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду, а лише зводяться до незгоди з відповідними висновками Північного апеляційного господарського суду. Також прокурор у поданій касаційній скарзі жодним чином не обґрунтовує свої заперечення щодо поновлення відповідачу строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду з урахуванням того, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан з 24.02.2022 (з урахуванням подальших змін та доповнень).

103. Суд відхиляє посилання прокурора в цій частині на висновки Верховного Суду, викладені в ухвалі від 29.11.2021 у справі № 823/849/17, позаяк констатує, що посилаючись на відповідну ухвалу Верховного Суду скаржник не враховує істотних відмінностей у фактичних обставинах у справі № 823/849/17, з тими, що склалися між сторонами цього спору під час апеляційного провадження у ньому, зокрема, обставин того, що питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження судом апеляційної інстанції розглядалося в умовах введеного воєнного стану, чого у справі № 823/849/17 не було.

104. У цій частині колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також враховує, що питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні частини 1 статті 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням. Тобто вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

105. Усі інші доводи касаційної скарги прокурора не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною 2 статті 287 ГПК України, а відтак не підпадають під правове регулювання вказаної норми процесуального закону, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

106. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

107. Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційними скаргами позивача і прокурора, в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

108. У решті доводи касаційної скарги прокурора не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції (інші доводи скаржника не обґрунтовані посиланнями на відповідні пункти частини 2 статті 287 ГПК України), у зв`язку з чим касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова- без змін.

Розподіл судових витрат

109. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржників.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 925/758/21 за касаційними скаргами Державного навчального закладу "Уманський професійний ліцей" і заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. У решті касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі № 925/758/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил