Постанова

від 07.03.2023 по справі 757/15496/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 березня 2023 року місто Київ

справа № 757/15496/16-ц

апеляційне провадження № 22-ц/824/5476/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Головачова Я.В.,

суддів: Нежури В.А., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання: Осінчук Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Батрин О.В. від 13 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що з 11 червня 1995 року по 1 квітня 2008 року позивач проживала з відповідачем однією сім`єю, зареєстрованою по релігійним канонам (НІКАХ) згідно із нормами частини 2 статті 3 СК України. Під час перебування у сімейних відносинах у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Під час проживання однією сім`єю ними було придбано: автомобіль SsangYong Rexton, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ; квартиру АДРЕСА_1 ; будинок АДРЕСА_2 ; земельну ділянку по АДРЕСА_3 ; земельну ділянку площею 0,051 га, з цільовим призначенням для садівництва, кадастровий номер 3220886000:03:002:0285, що знаходиться в садовому товаристві "Лютіжське", село Проців, Бориспільський район, Київська область; створено товариство з

обмеженою відповідальністю "Медиадент" (нині - товариство з обмеженою відповідальністю "Навчальний центр "Медиадент"), 70% статутного капіталу якого належали позивачу. Також наявні банківські вклади, однак суми та номери рахунків позивачу невідомі.

Після припинення сімейних відносин, сторони домовились про добровільний розподіл майна, проте відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань.

Посилаючись на те, що сторони не дійшли добровільної згоди щодо поділу спільного майна, позивач просила стягнути з відповідача 50 % вартості спірного майна, яке є спільною сумісною власністю, і становить 5 000 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у період з 28 жовтня 1994 року по 18 жовтня 2007 року ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , доказів фактичного спільного проживання сторін як подружжя матеріали справи не містять, а тому підстави для поділу майна відсутні. Крім того, позивач не просила встановити факт проживання однієї сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Сам по собі релігійний обряд шлюбу ( НІКАХ ) не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов`язків подружжя.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Скаржник зазначає, що ухвалюючи рішення, суд не дослідив усіх обставин справи, не взяв до уваги надані стороною позивача докази. Суд не врахував, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 17 Закону України "Про власність", оскільки майно було набуте сторонами під час спільного проживання однією сім`єю. За вказаних обставин факт перебування відповідача у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою не має вирішального значення, оскільки останній мав лише формальний характер.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_3 відзив на апеляційну скаргу не подав.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила її відхилити.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що 28 жовтня 1994 року відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було зареєстровано шлюб (том І а.с. 50).

Вказаний шлюб розірвано 16 жовтня 2007 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , актовий запис № 360 (том І а.с. 49).

Згідно довідки Мусульманської релігійної громади від 11 червня 1995 року № 02 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 пройшли НІКАХ (зареєструвались) в МРОК по вулиці Шовковичній, 46/48, в місті Києві (том І а.с.14).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народився син - ОСОБА_4 (том І а.с. 7). ІНФОРМАЦІЯ_4 у сторін народився ще один син - ОСОБА_5 (том І а.с. 8).

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 4 березня 2016 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 30% встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 15 грудня 2015 року і до досягнення ним повноліття. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є студентом Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, в розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 15 грудня 2015 року і до закінчення навчання, тобто до 1 вересня 2018 року.

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року змінено заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 4 березня 2016 року. Виключено з мотивувальної частини рішення речення: "у період з 11 червня 1995 року по 1 квітня 2008 року ОСОБА_1 проживала з відповідачем ОСОБА_3 однією сім`єю, зареєстрованою по релігійним канонам, відповідно до положень частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України".Виключено з мотивувальної частини рішення словосполучення: "спільного життя" у реченні "Від спільного життя з відповідачем ОСОБА_3 позивачка має двох дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ". В іншій частині рішення залишено без змін.

На підставі розпорядження Бориспільської райдержадміністрації від 26 березня 2004 року № 228, 3 червня 2004 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,051 га, з цільовим призначенням для садівництва, кадастровий номер 3220886000:03:002:0285, що знаходиться в садовому товаристві "Лютіжське", село Проців, Бориспільський район, Київська область(том І а.с. 11).

19 березня 2007 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу (том І а.с. 43).

На підставі рішення 4 сесії 24 скликання Гатненської сільської Ради народних депутатів від 20 вересня 2002 року, 31 жовтня 2002 року ОСОБА_3 видано державний

акт на право приватної власності на землю, площею 0,1700 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд, що знаходиться по АДРЕСА_3 (том І а.с. 62).

11 серпня 2006 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_12 житловий будинок АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідною копією договору купівлі-продажу жилого будинку (том І а.с. 227).

Згідно заяви, посвідченої приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Дебольською В.В. від 29 березня 2010 року, зареєстрованою в реєстрі за № 358, ОСОБА_1 , як учасник ТОВ "Навчальний центр "Медіадент-Україна", передала громадянці ОСОБА_13 , належну їй частку у статутному капіталі цього товариства у повному обсязі, а саме 70 %, що в грошовому вираженні становить 138 950 грн. (том ІІ а.с.16).

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про власність", відповідних норм Цивільного кодексу Української РСР 1963 року та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України "Про власність", стаття 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, статті 18, пункт 2 статті 17 Закону України "Про власність").

Частиною 2 статті 112 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток. Аналогічне положення містить і частина 1 статті 368 чинного Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, необхідно встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.

Тільки в разі встановлення судом таких обставин положення частини 1 статті 17 Закону України "Про власність" будуть правильно застосовуватися.

Вказані правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15.

Таким чином, спеціальне правило, що належить застосувати суду для оцінки правових наслідків набуття майна членами однієї сім`ї, міститься в частині 1 статті 17 Закону України "Про власність", що втратив чинність згідно із Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 1 січня 2004 року.

На правовідносини, які виникли між сторонами з приводу набуття спільного майна й продовжили існувати після 1 січня 2004 року, поширюється дія, СК України та ЦК України.

Абзацом першим частини 2 статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права

спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" судам роз`яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Як убачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, у період з 28 жовтня 1994 року по 16 жовтня 2007 року відповідач ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з громадянкою ОСОБА_6 (том І а.с. 49-50).

Наведена обставина свідчить про те, що у даному випадку має місце спір про поділ майна між особами, які не є сім`єю, і який повинен вирішуватися на підставі положень Закону України "Про власність" та статті 368 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на вищевикладене, дослідивши докази у справі та надавши їм належну оцінку, врахувавши обставини справи, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування половини вартості спільно набутого майна, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вони проживали разом, спірне майно було набуте внаслідок їх спільної праці, або доказів укладення між ними письмової угоди про створення спільної сумісної власності, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують, а тому відхиляються колегією суддів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статі 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 16 березня 2023 року.

Головуючий Судді: