Постанова

від 15.03.2023 по справі 204/2699/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1279/23 Справа № 204/2699/22 Суддя у 1-й інстанції - Книш А.В. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Попенко Ю.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Громадської організації «Проліска», в інтересах якої діє адвокат Петришак Андрій Ярославович, на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2022 року та на додаткове рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2022 року в цивільній справі номер 204/2699/22 за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Проліска» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2022 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська звернулась ОСОБА_1 з позовом до Громадської організації «Проліска» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що наказом ГО «Проліска» №36/2022-к від 31 березня 2022 року позивачку звільнено у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. Із вказаним наказом позивач була ознайомлена під підпис.

Дії відповідача щодо її звільнення позивачка вважає незаконними.

Відповідно до наказу ГО «Проліска» від 04 січня 2022 року №5/2022-к позивачку прийнято на роботу. Вона не підписувала строковий трудовий договір зі строком дії до 31 березня 2022 року, як зазначив відповідач у наказі про звільнення.

Вважає, що трудовий договір між сторонами був укладений з нею на невизначений термін, а тому немає законних підстав для звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Також при звільненні відповідач не запропонував позивачці іншу посаду в даній організації. Відповідачем при звільненні позивачки не було враховано кваліфікацію і продуктивність її праці, а також той факт, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та працювала у відповідача більше 3 років.

Вважає наказ ГО «Проліска» №36/2022-к від 31 березня 2022 року незаконним та таким, що прийнято з грубим порушенням норм чинного законодавства України.

За наявною у позивачки інформацією, за останні два місяці перед звільненням її заробітна плата складала: лютий 2022 року 35326,97 грн; березень 2022 року 42490,63 грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить: (35326,97+42490,63): 43 (кількість робочих днів) = 1809,00 грн.

Позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав 11 травня 2022 року, отже кількість днів вимушеного прогулу станом на день звернення до суду складає 29 днів. Станом на день звернення до суду середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу складає 52461,00 грн (29 х 1809,00 грн).

Щодо стягнення моральної шкоди ОСОБА_1 зазначає, що моральна шкода виразилася у душевних стражданнях, що були спричинені незаконним звільненням, яке позивачка не могла передбачити. ОСОБА_1 тривалий час мешкала та працювала у м. Харкові, є внутрішньо переміщеною особою з м. Алчевська Луганської області, та у зв`язку із збройною агресією РФ та введенням воєнного стану 24 лютого 2022 року була вимушений виїхати до м. Дніпро. На новому місці проживання позивач вимушена орендувати квартиру, сума орендної плати, складає 10000,00 грн на місяць. Несподівана втрата роботи та постійного доходу вкрай негативно відобразилась на її фізичному та емоційному стані. Вона на даний час не має роботи та вимушена докладати зусиль для забезпечення свого існування та пошуку роботи.

Згідно з уточненими позовними вимогами позивачка просила суд скасувати наказ ГО «Проліска» №36/2022-к від 31 березня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 за п. 2 ст. 36 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на посаді керівника проєкту із забезпечення житлом в ГО «Проліска»; стягнути з ГО «Проліска» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 березня 2022 року по день подання позову до суду в сумі 52461,00 грн; стягнути з ГО «Проліска» на користь ОСОБА_1 100000,00 грн у відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також сплачений судовий збір при подачі позову.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Громадської організації «Проліска» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково.

Скасовано наказ Громадської організації «Проліска» від 31 березня 2022 року за №36/2022-к про звільнення ОСОБА_1 за п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника проєкту із забезпечення житлом в Громадській організації «Проліска».

Стягнуто з Громадської організації «Проліска» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2022 року по 11 травня 2022 року в розмірі 52461,00 грн.

Стягнуто з Громадської організації «Проліска» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Додатковим рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2022 року стягнуто з Громадської організації «Проліска» на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Із вказаними рішеннями суду не погодився відповідач ГО «Проліска», в інтересах якого діє адвокат Петришак А.Я., подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2022 року та додаткове рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

ГО «Проліска» є неприбутковою організацією, не проводить самостійну господарчу діяльність, спрямовану на отримання прибутку, що підтверджується п.п. 1.1, 2.1, 2.2 Статуту ГО «Проліска».

ГО «Проліска» є виконавчим партнером Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) і Управління ООН з координації гуманітарних справ (УКГС) та реалізує програми цих донорів виключно за їх погодженням, за їх фінансової підтримки, та на чітко визначений проектний період.

Підкреслює, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Враховуючи специфіку діяльності відповідача, жодний з працівників ГО «Проліска», в тому числі позивачка, не мав та не має безстрокових трудових договорів, оскільки діяльність відповідача здійснюється в рамках відповідних проектів, які мають конкретно визначений період та реалізуються за фінансування донорів ГО «Проліска».

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 , остання 02 січня 2020 року прийнята на

посаду керівника проекту із забезпечення житлом, строково по 31.12.2020 року на підставі наказу №6/2020 від 02.01.2020 року. В подальшому, на підставі наказу №83/2020 від 29.12.2020 року позивачку звільнено з посади у зв`язку з закінченням строку трудового договору.

Аналогічно відбулось прийняття та звільнення позивачки у 2021 році та 2022 році.

ОСОБА_1 усвідомлювала строковість власних трудових відносин, оскільки її трудова діяльність реалізовувалась в рамках проекту УВКБ ООН на проектний період. Вона була ознайомлена з наказом №5/2022-к від 04 січня 2022 року (про прийняття її на роботу), про що свідчить її підпис на вказаному наказі та в особовій картці. З особової картки також вбачається те, що позивачка усвідомлювала строковий характер роботи, оскільки в пункті 8 вказаної особової картки, власноруч заповненої позивачкою, вказано інформацію про останнє місце роботи ГО «Проліска», звільнено 31 грудня 2021 року у зв`язку з закінченням строку трудового договору.

За таких обставин, доводи позивачки ОСОБА_1 щодо необізнаності про строковий характер трудового договору є надуманими, суперечать фактичним обставинам та наданим доказам.

Позивачка не оспорює правомірність укладення з нею саме строкового трудового договору шляхом оскарження наказу про прийняття на роботу або ж шляхом формулювання позовної вимоги про визнання укладеного з нею трудового договору безстроковим. При звільненні ОСОБА_1 , остання ознайомилась з наказом про її звільнення без будь-яких зауважень, не вказала, що не погоджується із звільненням, не зазначила, що трудовий договір з нею укладався на інший період, ніж зазначено в наказі про її звільнення від 31.03.2022 року.

Вважає, що суд, поновлюючи позивачку на роботі на безстроковій основі, фактично вийшов за межі позовних вимог.

Щодо необхідності призначення експертизи у вказаній справі та доводів позовної заяви про те, що позивачка не підписувала окремо строковий договір, зазначає, що оскільки позивачка належним чином ознайомлена з наказом про прийняття на роботу, підписала без будь-яких застережень наказ про звільнення, що підтверджується матеріалами справи, то підстави для призначення судової почеркознавчої експертизи відсутні.

Звільнення на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України за закінченням строку дії трудового договору не вважається звільненням з ініціативи роботодавця. Власник не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Враховуючи, що між сторонами у справі діяв строковий трудовий договір та, зважаючи на те, що позивачка була звільнена у зв`язку з закінченням строкового трудового договору відповідно до вимог законодавства, підстави для її поновлення на роботі відсутні, також відсутні і правові підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, які є похідними від вимог про поновлення на роботі.

Від представника позивачки адвоката Ципліцького Д.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він з позивачкою не погоджуються з доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

Зазначає, що з наказом №5/2022-к від 04 січня 2022 року позивачка не ознайомлювалася під підпис. Написи прізвища, ім`я, по-батькові та підпис, які стоять на наказі про прийняття на роботу виконані не позивачем, а іншою особою.

Для підтвердження цього факту ОСОБА_1 подавалось клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи під час розгляду справи судом першої інстанції.

Наказ, наданий відповідачем, є копією, оригінал документу, як зазначає відповідач, знищений вогнем разом з автомобілем «FORD SIERRA», в якому вони перевозились.

У випадку встановлення факту знищення або втрати кадрових документів роботодавець має скласти відповідний акт із зазначенням причин знищення (втрати) та переліком документів та засвідчити його в установленому порядку.

Проте, відповідач не надав жодного підтвердження щодо наявності з його боку дій, які б свідчили про намагання облікувати втрачені документи, їх відновлення та розслідування інциденту, внаслідок якого вони були втрачені.

З боку відповідача має місце ухиляння від участі в експертизі шляхом ненадання оригіналу наказу про прийняття на роботу.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за

розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, враховуючи неможливість доведення факту ознайомлення позивачки з наказом про прийняття на роботу, ухилення відповідача у наданні оригіналу наказу про прийняття на роботу для проведення судової почеркознавчої експертизи і, внаслідок цього, наявність факту укладення трудового договору шляхом фактичного допуску позивача до роботи (тобто в розумінні п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»), то можна стверджувати, спираючись на усталену судову практику, що трудовий договір між позивачем та відповідачем є безстроковим, тобто таким, що укладений на невизначений строк.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача адвокат Петришак А.Я. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

В судовомузасіданні апеляційногосуду представникпозивача адвокатЦипліцький Д.О. апеляційнускаргу невизнав,просив рішення судупершої інстанціїзалишити беззмін.

Заслухавши головуючого, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішенням Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (Орджонікідзевський район) від 20 січня 2017 року за №1720364600020 Громадській організації «Проліска» присвоєно ознаки неприбутковості (за результатами підтвердження відповідності неприбуткової організації вимогам, встановленим п. 133.4 ст. 133 Податкового кодексу України), ознака неприбутковості: 0032 громадські об`єднання (а.с. 77).

04 січня 2022 року позивачкою на ім`я голови ГО «Проліска» ОСОБА_2 подано заяву, у якій вона просила прийняти її на роботу на посаду керівника проекту із забезпечення житлом у місті Харків з 04 січня 2022 року (а.с. 78).

04 січня 2022 року позивачка подала голові ГО «Проліска» заяву, в якій просила з 04 січня 2022 року перераховувати на її картковий рахунок заробітну плату, нараховану в межах роботи в проекті ГО «Проліска» та УВКБ ООН «Підтримка та захист громад поблизу лінії розмежування», символ проекту: UKR01/2022/MY/0000000278 (а.с. 79).

З копії наказу №5/2022-к від 04 січня 2022 року вбачається, що позивачку на підставі її заяви від 04 січня 2022 року прийнято на посаду керівника проекту із забезпечення житлом (код за КП 1238) за строковим трудовим договором з 04 січня 2022 року по 31 березня 2022 року, з повним робочим днем, з оплатою відповідно до штатного розкладу (а.с. 67).

З трудової книги ОСОБА_1 вбачається, що вона прийнята на посаду керівника проекту із забезпечення житлом (а.с. 14).

Наказом ГО «Проліска» №36/2022-к від 31 березня 2022 року керівника проекту із забезпечення житлом (код за КП 1238) ОСОБА_1 звільнено 31 березня 2022 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, про що зроблений запис у трудовій книжці позивача (а.с. 8, 15).

Задовольняючи позовні вимоги в частині поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту укладення між сторонами строкового трудового договору.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог в цій частині.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд виходив з того, що сам факт порушення прав позивача щодо процедури самого звільнення, свідчить про перенесені останнім моральні страждання, оскільки позивач об`єктивно вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що не було вирішено питання про розподіл судових витрат у виді судового збору, від сплати якого позивача звільнено при подачі позовної заяви до суду, а саме стосовно пред`явленої позовної вимоги про скасування наказу ГО «Проліска» №36/2022-к від 31 березня 2022 року про звільнення позивача за п. 2 ст. 36 КЗпП України та поновлення її на посаді керівника проєкту із забезпечення житлом в ГО «Проліска» (п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»).

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи та нормам закону.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

За змістом наведених положень закону судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право позивача.

У статті 15 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 21 Кзпп України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи (стаття 23 Кзпп України).

Зі змісту ст. 24 Кзпп України вбачається, що письмова форма трудового договору є обов`язковою тільки у випадках, передбачених законодавством. При цьому, незалежно від того, в якій формі (письмовій чи усній) укладено трудовий договір, його оформлення здійснюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що згідно зі ст. 24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Судом встановлено, що 04 січня 2022 року позивачкою на ім`я голови ГО «Проліска» ОСОБА_2 подано заяву, у якій вона просила прийняти її на роботу на посаду керівника проекту із забезпечення житлом у місті Харків з 04 січня 2022 року без зазначення строку.

З копії наказу №5/2022-к від 04 січня 2022 року вбачається, що позивачку на підставі її заяви від 04 січня 2022 року прийнято на посаду керівника проекту із забезпечення житлом (код за КП 1238) за строковим трудовим договором з 04 січня 2022 року по 31 березня 2022 року, з повним робочим днем, з оплатою відповідно до штатного розкладу.

Наказом ГО «Проліска» №36/2022-к від 31 березня 2022 року керівника проекту із забезпечення житлом (код за КП 1238) ОСОБА_1 звільнено 31 березня 2022 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 Кзпп України, про що зроблений запис у трудовій книжці позивачки.

В суді першої інстанції позивачка, оспорюючи свій підпис та написані прізвище, ім`я, по батькові в наказі про її прийнятті на роботу, заявляла клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи. Оригінал наказу судом першої інстанції був витребуваний у відповідача, але наданий не був з певних причин, які суд визнав неповажними. У задоволенні клопотання про призначення експертизи відмовлено.

З цього питання апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, посилаючись на частину 6 статті 95 ЦПК України, дійшов правильного висновку, що учасник справи ухиляється від подання експертам необхідних документів, без яких неможливо провести судову почеркознавчу експертизу.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).

Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту укладення між сторонами строкового трудового договору, і дійшов висновку про наявність підстав для скасування наказу ГО «Проліска» №36/2022-к від 31 березня 2022 року про звільнення позивача за п. 2 ст. 36 Кзпп України та поновлення позивача на посаді керівника проекту із забезпечення житлом в ГО «Проліска».

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 Кзпп України в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відтак,апеляційний судвважає,що,оскільки судпершої інстанціїдійшов правильноговисновку пропоновлення позивачкина роботі,тому правильно вирішивпитання простягнення середньогозаробітку вмежах пред`явленихпозовних вимогу розмірі52461,00грн таморальної шкоди,виходячи зістатті 237-1Кзпп Українита статті23ЦК Україниз урахуванням характеру страждань, їх обсягу, тривалості, засад розумності, виваженості та справедливості, в розмірі 3000,00 грн.

З оглядуна наведене,апеляційний судвважає,що судпершої інстанції, встановившина основідослідження всіхнаявних усправі доказіву їхсукупності таспівставленні,їх належноїоцінки,правильного визначенняхарактеру спірнихправовідносин інорм права,які підлягализастосуванню доцих правовідносин,дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог позивачки ОСОБА_1 .

Додаткове рішення суду першої інстанції у цій справі ухвалено відповідно до ст. 270 ЦПК України, оскільки судом не вирішено питання про судові витрати.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі, що в силу вимог статті 367 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Закон України«Про судоустрійі статуссуддів» встановлює,що правосуддяв Україніфункціонує назасадах верховенстваправа відповіднодо європейськихстандартів таспрямоване назабезпечення правакожного насправедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Відповідно достатті 375ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції залишаєапеляційну скаргубез задоволення, асудове рішеннябез змін,якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судоверішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати відповідача Громадської організації «Проліска» по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Громадської організації «Проліска», в інтересах якої діє адвокат Петришак Андрій Ярославович, залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2022 року та додаткове рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2022 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повне судове рішення складено 17 березня 2023 року.

Суддя: