Постанова

від 14.02.2023 по справі 727/3611/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2023 року

м. Чернівці

справа № 727/3611/22

провадження №22-ц/822/55/23

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Половінкіна Н. Ю.

суддів Одинака О.О., Перепелюк І.Б.

секретаря Тодоряка Г.Д.

з участю представника відповідача ОСОБА_1

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_2

відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_3

за апеляційноюскаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Новіков Олександр Павлович, на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 11 листопада 2022 року, головуючий у першій інстанції Літвінова О.Г.

ВСТАНОВИВ

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 у травні 2022 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про вселення.

Зазначає, що постановою Чернівецького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року вселена у квартиру АДРЕСА_1 .

Державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Савка М.С. складено акт від 28 січня 2022 року про вселення ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 .

Після чого 28 січня 2022 року була виштовхала ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 змінила замки вхідних дверей та не допускає до житла.

Посилається на те, що проживає та зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з травня 1999 року, іншого житла не має.

Просила вселити у квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 у серпні 2022 року звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання припиненим права користування житлом.

Зазначає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вчинено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В. 24 листопада 2021 року за реєстровим номером 2806.

Вселилась з неповнолітніми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до квартири АДРЕСА_1 у грудні 2021 року.

Вважає неправомірними дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Савка М.С. щодо складання акту від 28 січня 2022 року про вселення ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 .

Посилається на те, що ОСОБА_2 не вселилась у квартиру АДРЕСА_1 28 січня 2022 року та не була виселена з жилого приміщення.

ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з травня 1999 року як член сім`ї колишнього власника ОСОБА_7 .

Водночас ОСОБА_2 не є членом сім`ї нового власника, реєстрація місця проживання ОСОБА_2 позбавляє можливості власника вільно реалізовувати право володіння, користування та розпорядження власністю, спільне проживання у квартирі АДРЕСА_1 є неможливим з урахуванням положень ст.50 ЖК України.

Просила усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання припиненим права користування ОСОБА_2 житлом.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 25 серпня 2022 року об`єднано в одне провадження зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання припиненим права користування житлом з позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 листопада 2022 року у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання припиненим права користування житлом задоволено.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_1

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_2 в апеляційнійскарзі проситьрішення Шевченківськогорайонного судум.Чернівці від11листопада 2022року скасуватита ухвалитинове судоверішення,яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселеннязадовольнити,у зустрічномупозові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усуненняперешкод укористуванні власністюшляхом визнанняприпиненим правакористування житломвідмовити.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги

Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що постановою Чернівецького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року вселена у квартиру АДРЕСА_1 .

Державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Савка М.С. складено акт від 28 січня 2022 року про вселення ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 .

Після чого 28 січня 2022 року була виштовхала ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 , тобто виселена з жилого приміщення.

Посилається на те, що тривале проживання у квартирі АДРЕСА_1 з травня 1999 року, реєстрація місця проживання у спірному жилому приміщенні, відсутність іншого житла є підставою стверджувати, що квартира АДРЕСА_1 є житлом ОСОБА_2 у розумінні статті 8 Конвенції.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що втручання у право на повагу до житла буде законним, виправданим, необхідним та співмірним із переслідуваною законом метою, що відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення.

ОСОБА_3 обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, вимога про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може бути задоволена за наявності спору між власником житла і особою, яка є членом його сім`ї, у даному разі підлягають застосуванню положення статті 391 ЦК України та частини 2 статті 406 ЦК України, яка визначає підстави припинення сервітуту.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Кирилюк Т.А., подано письмові пояснення на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Зазначає про неправомірність дій державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Савка М.С. щодо складання акту від 28 січня 2022 року про вселення ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 .

Посилається на те, що ОСОБА_2 не вселилась у квартиру АДРЕСА_1 28 січня 2022 року та не була виселена з жилого приміщення.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що спільне проживання сторін у квартирі АДРЕСА_1 є неможливим, оскільки між сторонами відсутні будь-які родинні відносини, відповідно до технічного паспорту площа квартири становить 35,3 кв.м, в тому числі житлова площа 21,0 кв.м, ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_5 користуються кімнатою площею 11,9 кв.м, а неповнолітній ОСОБА_6 кімнатою площею 9,0 кв.м.

Вказує, що предметом зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 є усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання припиненим права користування житлом.

Інтереси ОСОБА_3 , як власника та користувача житла перевищують інтереси ОСОБА_2 , як колишнього члена сім`ї колишнього власника цього житла.

Вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_2 втратила право користування житлом.

ОСОБА_2 не надано доказів відсутності іншого житла, маленької пенсії, не спроможності орендувати житло.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 ,в інтересахякої дієадвокат НовіковО.П., підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції відмовляючи у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення, та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання припиненим права користування житлом, дійшов висновку про відсутність підстав для захисту права ОСОБА_2 у спосіб вселення у квартиру АДРЕСА_1 та наявність підстав для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що припинення права користування ОСОБА_2 спірним жилим приміщенням відповідає пропорційності переслідуваній легітимній меті, оскільки квартира АДРЕСА_1 складається з двох житлових кімнат, власник ОСОБА_3 проживає у квартирі з двома неповнолітніми дітьми різної статі.

Водночас суд першої інстанції вважав, що інтереси ОСОБА_3 як власника та користувача жилого приміщення перевищують інтереси колишнього члена сім`ї попереднього власника житла, якого не забезпечено іншим жилим приміщенням.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263ЦПКУкраїни судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення наведеним нормам не відповідає.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року ОСОБА_2 вселено у квартиру АДРЕСА_1 .

Державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Савка М.С. складено акт від 28 січня 2022 року про вселення ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 .

До матеріалів справи приєднано договір між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Тумаковим А.М. 19 лютого 2021 року, зареєстрований в реєстрі за номером 856.

Також ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вчинено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В. 24 листопада 2021 року за реєстровим номером 2806.

За довідкою Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради від 3 серпня 2022 року №397371 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано ОСОБА_3 з неповнолітніми ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з грудня 2021 року та ОСОБА_2 з травня 1999 року.

Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 12 жовтня 2020 року №227739793 відсутні відомості про право власності ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 206/1853/18 (провадження № 61-4205св21) вказано, що «відповідно до частини першоїстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту».

За змістом статей43та49 ЦПК Українипозивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

При цьому згідно зіп.5 ч.3ст.175ЦПК України підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Відповідно до правил, встановлених п. 3 ч.2ст.197 ЦПК України, суд заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них.

За змістом абз.1, 4 п.9постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.

Предметом позову ОСОБА_3 , тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої остання просила ухвалити судове рішення, є усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання припиненим права користування ОСОБА_2 житлом.

Підставою позову, тобто обставинами, якими ОСОБА_3 обґрунтовувала позовні вимоги, зазначала, що ОСОБА_2 не є членом сім`ї нового власника, реєстрація місця проживання ОСОБА_2 позбавляє можливості власника вільно реалізовувати право володіння, користування та розпорядження власністю, спільне проживання у квартирі АДРЕСА_1 є неможливим з урахуванням положень ст.50 ЖК України.

Не можна погодитися з доводами ОСОБА_2 , на які є посилання в апеляційній скарзі, щодо обрання ОСОБА_3 неналежного способу захисту своїх прав.

Частиною першоюстатті 15 Цивільного кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Відповідно до абзацу 2 пункту 10 частини 2статті 16Цивільного кодексуУкраїни суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

На підставі ч.1ст.2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ч.2ст.5 ЦПК Україниу випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або ос пореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішення такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання припиненим права користування ОСОБА_2 житлом є належним способом захисту своїх прав та законних інтересів.

Частиною 1, 2 статті 317 ЦК Українипередбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першоюстатті 383 ЦК Українивласник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Статтею 391 ЦК Українипередбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право користування чужим майном урегульованостаттями 401-406 ЦК України.

У частині першійстатті 401 ЦК Українипередбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У частині першійстатті 402 ЦК Українивказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено устатті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Устатті 406 ЦК Україниунормовано питання припинення сервітуту.

Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

У частині першійстатті 156Житловго кодексуУкраїни передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.

Особливістю вирішення вказаного спору є те, що ОСОБА_2 вселилась у квартиру АДРЕСА_1 зі згоди власника ОСОБА_7 , при створенні сім`ї, власник ОСОБА_7 і член сім`ї ОСОБА_2 , тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин.

Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Разом із тим відповідно до частин першої та другоїстатті 405 ЦК Україничлени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбаченістаттею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі№ 569/4373/16-ц дійшла висновку про те, що не є підставою для виселення члена сім`ї власника житлового будинку, у тому числі й колишнього, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 13 листопада 2019 року у справі № 369/9908/15-ц, від 24 червня 2020 року у справі№ 309/1158/18.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17.

Положеннястатті 406 ЦК Україниу спорі між власником та колишнім членом його сім`ї щодо захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті402, частини першої статті405 ЦК України.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі№ 353/1096/16-ц).

У постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі№ 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц, а також постановах Верховного Суду: від 09 жовтня 2019 року у справі№ 695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.

Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна (спірного житла), наявності чи відсутності іншого житла.

Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування житлом (постанова Великої Палати Верховного Суду від13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17-ц).

У даному випадку спір виник між новим власником квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , яка є одночасно і користувачем, та користувачем ОСОБА_2 , яка є колишнім членом сім`ї колишннього власника.

Вимога ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання припиненим права користування ОСОБА_2 житлом, у разі її задоволення, має фактичним наслідком позбавлення ОСОБА_2 права на житло та, відповідно, виселення.

Проте, таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року, справа № 753/72/17.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із закономі є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року у справі «Gillow v. the U.K.»), так і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Larkos v. Cyprus»).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручанняє вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, визначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідноз Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛу справі «Прокопович проти Росії»(Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI (витяги).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 13 травня2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).

Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення ЄСПЛу справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82).

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. пункт 60 вищезгаданого рішенняу справі «Зехентнер проти Австрії»). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», пункт 50; рішеннявід 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, пункт 110, ECHR 2000-I).

Разом з тим у спірних правовідносинах права ОСОБА_3 як нового власника квартири АДРЕСА_1 захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

ЄСПЛ уряді рішеньзауважує,що стаття1Першого протоколудо Конвенціїмістить триокремі норми:перша,що виражаєтьсяв першомуреченні першогоабзацу тамає загальнийхарактер,закладає принципмирного володіннямайном.Друга норма,що міститьсяв другомуреченні тогож абзацу,охоплює питанняпозбавлення прававласності таобумовлює йогопевними критеріями.Третя норма,що міститьсяв другомуабзаці,визнає праводоговірних держав,серед іншого,контролювати використаннямайна взагальних інтересах.Друга татретя норми,які стосуютьсяконкретних випадківвтручання управо мирноговолодіння майном,повинні тлумачитисяу світлізагального принципу,закладеного першоюнормою.Перша танайбільш важливавимога статті1Першого протоколудо Конвенціїполягає утому,що будь-якевтручання управо намирне володіннямайном повиннобути законним.Вимога щодозаконності урозумінні Конвенціївимагає дотриманнявідповідних положеньнаціонального законодавствата відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

До матеріалів справи приєднано договір між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Тумаковим А.М. 19 лютого 2021 року, зареєстрований в реєстрі за номером 856.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вчинено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В. 24 листопада 2021 року за реєстровим номером 2806.

Відповідно наведеногоправочину квартира АДРЕСА_1 загальною площею 35,3 кв.м, у тому числі житловою площею 21,0 кв.м, складається з двох житлових кімнат.

Вселення ОСОБА_2 до спірної квартири попереднім власником ОСОБА_7 як члена сім`ї свідчить про набуття ОСОБА_2 права користування вказаною квартирою у встановленому порядку.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про вселення, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщення ОСОБА_2 вселено у квартиру АДРЕСА_1 .

Наведене свідчать, що ОСОБА_2 ставиться до спірного жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, не втратила інтересу та бажання користуватися ним у подальшому.

Отже, існують достатні і тривалі зв`язки ОСОБА_2 з конкретним місцем проживанняквартирою АДРЕСА_1 , що у розумінні статті 8 Конвенції охоплюється поняттям «житло».

Матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_2 на праві власності чи користування іншого житла.

За довідкою Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради від 3 серпня 2022 року №397371 ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з травня 1999 року.

Таким чином, ОСОБА_3 як новий власник спірного житлового приміщення, мала об`єктивну можливість знати про наявність прав ОСОБА_2 на користування квартирою АДРЕСА_1 і при набутті права власності мала усвідомлювати, що ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання й право користування житлом.

За змістом договору між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В. 24 листопада 2021 року за реєстровим номером 2806, дарувальниця та обдаровувана перебувають між собою в родинних відносинах (перша ступінь споріднення).

ОСОБА_3 не спростовано, що, набувши у власність квартиру АДРЕСА_1 , вона не могла не знати про проживання в жилому приміщенні колишнього члена сім`ї колишнього власника ОСОБА_2 , що не має іншого власного житла та набула у законний спосіб охоронюване законом право на мирне користування майном.

При цьому ОСОБА_3 не виявила розумну дбайливість про інтереси ОСОБА_2 та не з`ясувала, чи відмовляється остання від свого права користування спірним житлом.

ОСОБА_3 у письмових поясненнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 посилається на недоведеність ОСОБА_2 маленького розміру пенсії, не спроможності орендувати житло.

На підставі ч.1 ст.12ЦПКУкраїни цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За змістом ч.3 ст.12ЦПКУкраїни кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із положеннями частини першої, п`ятої, шостоїст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю, або задоволення позовних вимог у випадку ненадання відповідачем доказів на спростування обставин, зазначених у позові.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

ОСОБА_3 не надано доказів на спростування обставин спроможності ОСОБА_2 орендувати житло.

Дотримуючись балансу між захистом права власності ОСОБА_3 і права ОСОБА_2 на житло, апеляційний суд бере до уваги, що у разі визнання припиненим права ОСОБА_2 користування квартирою АДРЕСА_1 та відмови у вселенні, остання, в силу свого матеріального стану, буде неспроможна забезпечити себе житлом.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропорційну необхідність у захисті права ОСОБА_3 ,як власника житла, на користування квартирою шляхом втручання у право ОСОБА_2 на повагу до житла, яким вона користується протягом тривалого часу з травня 1999 року.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для вселення ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 , визнання припиненим права ОСОБА_2 користування квартирою АДРЕСА_1 на порушення норм матеріального права.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно із п.4 ч.1ст.376ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи викладене рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 11 листопада 2022 року підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1ст.376ЦПК України.

Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 11 листопада 2022 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення задовольнити.

Вселити ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 .

У зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання припиненим права користування житлом відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н. Ю. Половінкіна

Судді О. О. Одинак

І. Б. Перепелюк