Рішення

від 09.03.2023 по справі 450/2577/22

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/2577/22 Провадження № 2/450/182/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2023 р. Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Данилів Є.О.

при секретарі Ориняк Н.М.

з участю: представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Блонського М.А., представника відповідача Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Горбатюк М.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державна казначейська служба України,

про (предмет позову) з урахуванням уточнень:

стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (81100, Львівська область, м. Пустомити, вул. І. Кандиби, буд. 3; ЄДРПОУ 34986930) та/або Західного міжрегіонального управлння Міністерства юстиції (ЄДРПОУ 43317547, місцезнаходження: 79000, м. Львів, площа Шашкевича, будинок 1) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000000,00 (один мільйон) гривень,

стислий виклад позиції позивача та відповідача:

підстава позову (позиція позивача): позовні вимоги мотивує тим, що позивач з 07.12.2019 р. є розлученим із своєю колишньою дружиною ОСОБА_2 . Від шлюбу у позивача перебуває на утриманні двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .Після розлучення дружина позивача подала до суду позов про стягнення аліментів з нього. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14.05.2019 року, постановлено стягнути з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 на утримання двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1 / 3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30.05.2018 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття.На підставі цього рішення було видано виконавчий лист про стягнення аліментів, який був поданий до виконавчої служби ОСОБА_2 . Рішення в подальшому було залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03.07.2020 р.

16.07.2019 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження. В процесі здійснення виконавчого провадження виконавчою службою було вчинено ряд протиправних дій, рішень та бездіяльності, що заподіяли позивачу моральну шкоду.Вказана бездіяльність встановлена рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 1.380.2019.006782 від 29.01.2020 року,рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/10871/21 від 11.08.2021 року, ухвалоюЛьвівського окружного адміністративного суду у справі № 1.380.2019.006782 від 31.03.2020 року, ухвалоюЛьвівського окружного адміністративного суду у справі № 1.380.2019.006782 від 09.10.2020 року. Отже протиправність дій відповідача щодо винесення оскаржуваних постанов є встановленою рішенням суду. Також відповідач умисно не виконував рішення суду протягом тривалого часу, а коли його виконав, знову виніс на другий день такі ж саме постанови про арешт коштів боржника. На момент звернення до суду рішення про стягнення аліментів, не виконано. Вказує, що державний виконавець повністю не реалізував надані йому права, щодо застосування всіх можливих заходів для виконання рішення суду. Тому на підставі вищенаведеного, просить заявлені позовні вимоги задоволити.

Окрім цього, зазначає, що стягувач ОСОБА_2 подала в листопаді 2021 р. заяву про повернення виконавчого листа та повідомлення що подальше отримання нею аліментів від ОСОБА_1 буде здійснюватися в добровільному порядку. Державний виконавець жодним чином не відреагував на цю заяву та не надав на неї відповіді. Отже за наявності підстав закрити виконавче провадження та надати можливість сторонам мирно врегулювати питання сплати аліментів, державний виконавець продовжив його здійснювати та продовжив свою протиправну діяльність, яка констатована судом. Через повну бездіяльність та протиправні дії державної виконавчої служби, чим йому завдано моральну шкоду, які він оцінює в 1000000,00 (один мільйон) гривень, як така, що є справедлива у співвідношенні душевних страждань, переживань.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав, просив такі задоволити.

Відповідач Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції в судове засідання не з`явився, не повідомив суд про причини своєї неявки, хоча про час та місце розгляду справи, був повідомлений належним чином. Представник відповідача, подав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні заявлених позовних вимог, відмовити.

Представник відповідача Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Горбатюк М.Б. в судове засідання з`явилася, заперечила, щодо задоволення заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представниктретьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державна казначейська служба України в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Представник позивача скерував на адресу суду відзив в якому просив в задоволенні заявлених позовних вимог, відмовити.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі.

24.08.2022 року ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі; 16.09.2022 року клопотання Державної казначейської служби України про відкладення розгляду справи; 30.09.2022 року відзив Пустомитівського відділу державної виконавчої служби на позовну заяву; 04.10.2022 року заяваПустомитівського відділу державної виконавчої служби про долучення документів; 12.10.2022 року заява представника позивача про долучення документів: відповідь на відзив, уточне позовна заява, заява про залучення співвідповідача; 18.10.2022 року пояснення Державної казначейської служби України; 10.11.2022 року заперечення на відповідь на відзив; 18.11.2022 року заява позивача про долучення документів; 22.11.2022 року відзив ЗМУМЮ на позовну заяву; 06.03.2023 року заява позивача про долучення документів.

Суд заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є єдиним засновником та директором ТОВ «Транспортна сервісна компанія», код ЄДРПОУ 41786574, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.09.2020 року.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14.05.2019 року у справі № 450/1636/18 позовні вимоги ОСОБА_2 , задоволено частково, ухвалено стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ) на утримання двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1 / 3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30.05. 2018 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

04.07.2019 року Пустомитівським районним судом Львівської області, видано виконавчий лист на виконання на рішення від 14.05.2019 року.

16.07.2019 року головним державним виконавцем Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Партем М.Б., відкрито виконавче провадження № 59522638 по примусовому виконанню виконавчого листа виданого 04.07.2019 року справі № 450/1636/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі № 1.380.2019.006782 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області в особі державного виконавця Петречка Ярослава Тарасовича про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №59522638. Визнано протиправною та скасовано постанову Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області в особі державного виконавця Петречка Ярослава Тарасовича про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №59522638. У задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000, 00 грн. - відмовлено. Таке рішення суду набрало законної сили 11.02.2020 року.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 31.03.2020 р. у справі № 1.380.2019.006782 заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Пустомитівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (місцезнаходження: вул. Івана Кандиби, 3, м. Пустомити, Львівська область, 82600: ЄДРПОУ: 34986930) подати у десятиденний строк з дня отримання вказаної ухвали звіт про виконання рішення суду від 29.01.2020 року у справі №1.380.2019.006782.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2020 р. у справі № 1.380.2019.006782 заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено строк Пустомитівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (місцезнаходження: вул. Івана Кандиби, 3, м. Пустомити, Львівська область, 82600: ЄДРПОУ: 34986930) строк подання звіту про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №1.380.2019.006782 тривалістю 10 календарних днів з дня отримання вказаної ухвали.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2021 р. у справі № 380/10871/21 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Пустомитівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 12.08.2020 про арешт майна боржника ВП №59522638. Визнано протиправною та скасовано постанову Пустомитівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 12.08.2020 про арешт коштів боржника ВП №59522638. Визнано протиправною та скасовано постанову Пустомитівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 12.08.2020 про накладення штрафу ВП №59522638.

Тобто Львівський окружний адміністративний суд знову визнав протиправними постанови про накладення арешту на майно та кошти боржника від 12.08.2020 р., які вже були фактично визнані протиправними попереднім рішенням суду, проте відповідач скасувавши їх 11.08.2020 р. повторно виніс такі ж постанови 12.08.2020 р.

Таким чином ще одним рішенням суду було констатовано прийняття протиправних рішень посадовою особою відповідача та така протиправна діяльність носить систематичний характер.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 06.07.2021 р. у справі №450/1638/18 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та постановлено визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Петречко Ярослава Тарасовича щодо не розгляду заяв ОСОБА_1 по визначенню суми заборгованості по аліментах та зарахування добровільно сплачених аліментів у розрахунок заборгованості. В іншій частині скаргу залишено без задоволення.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25.01.2022 р. у справі №450/1638/18 зобов`язано державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) здійснити перерахунок заборгованості по аліментах з урахуванням здійснених ОСОБА_1 переказів коштів ОСОБА_2 в рахунок оплати аліментів у період з липня 2020 року по квітень 2021 року.

Таким чином даними рішеннями судів встановлено, що державний виконавець не вчиняв дій щодо перерахунку заборгованості по аліментам на основі поданої заяви ОСОБА_1 від 12.04.2021 р. та від 04.02.2021 р. Розрахунок було здійснено лише після подання скарги на дії державного виконавця в травні 2021 р. Також апеляційний суд встановив, державний виконавець безпідставно не включав в рахунок сплати аліментів квитанції надані ОСОБА_1 про оплату аліментів на рахунок ОСОБА_2 - стягувача.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 20.04.2022 р. у справі №450/1638/18 скаргу ОСОБА_1 задоволено та постановленовизнати протиправною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) Петречко Я.Т., щодо ненадання відповіді на заяву від 30.12.2021 року представника ОСОБА_1 адвоката Блонського М.А. та несвоєчасного надання відповіді на заяву від 31.01.2022 року представника ОСОБА_1 адвоката Блонського М.А.

Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п`ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» cудові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

У рішенні в справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Аналіз вказаних положень закону свідчить про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», який був чинний на час видачі виконавчого листа, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Верховний Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з позицією Великої палати Верховного суду від 05.12.2018 р. по справі №210/5258/16-ц моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 15.08.2019 року у справі № 823/782/16 зазначено про те, що моральну шкоду зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 зазначено: "Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, які зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людині яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють і шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом держави або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України)."

Отже дані положення правових позицій Верховного суду спростовують твердження відповідачів що вчиненими ним порушення не спричинили позивачу моральну шкоду.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89 від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, і якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчи заподіяння їй моральної шкоди (постанова ВС справа №750/6330/17 від 27.11.2019 р.).

Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції ). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

В одній з перших справ проти України, в якій Європейський суд з прав людини розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Войтенко проти України від 29 червня 2004 року № 18966/02).

Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов`язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Суд враховує, що позивачу були спричинені душевні страждання з боку Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, оскільки він був змушений протягом трьох років докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права з метою отримання виконання рішення суду, зокрема, звертатися до суду, щоб довести неправомірність дій державних виконавців, домогтися скасування постанов державного виконавця про закриття виконавчих проваджень, звертатися до правоохоронних органів із заявами про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України (невиконання судового рішення).

Оскільки судовими рішеннями встановлена бездіяльність посадової особи державної виконавчої служби у процесі виконання судового рішення про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, тому суд приходить до висновку, щодо наявності усіх складових цивільно-правової відповідальності, що є підставою для частково задоволення позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди.

Однак суд вважає, що заявлений розмір відшкодування є істотно завищеним.

При цьому слід зазначити, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявленого ним розміру моральної шкоди - 1000000,00 (один мільйон) гривень, яка є не відповідною характеру та ступеню страждань позивача.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд врахував тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких зазнав позивач, унаслідок неналежного примусового виконання судових рішень про стягнення заборгованості по аліментах на утримання дітей, з урахуванням вимог розумності, виваженості і справедливості, суд вважає, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), слід стягнути моральну шкоду у розмірі 10000, 00 грн.

Визначений розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини посадових осіб державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди, а також наявністю наведених вище судових рішень про визнання бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби та, на думку суду, буде справедливою сатисфакцією за понесені моральні страждання позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

позовні вимоги ОСОБА_1 , - задоволити частково.

Стягнути з Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у межах бюджетних асигнувань з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 10 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні позовних вимог в іншій їх частині, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ; Пустомитівський відділ державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Пустомити, вул. І. Кандиби, 3, ЄДРПОУ 34986930; Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, м. Львів, вул. М. Шашкевича, 1, ЄДРПОУ 43317547; Державна казначейська служба України, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6, ЄДРПОУ 37567646.

Повний текст судового рішення складено 17.03.2023 року.

СуддяЄ. О. Данилів